-
Лонгриды о главном. Будь глубже. Спросить или просто написать сюда: 📩@zhmuriwka
Якби ви тільки знали скільки поламаних доль ходить поряд з вами — ви були б добріші до людей.
Якби ви бачили скільки болі іноді ховається за маскою успішності та незалежності — то ви б менше осуджували й робили своїх «розумних» висновків.
Якби ви тільки зрозуміли, що комусь не завжди потрібні ваші слушні поради (ніт), а лише розуміюче серце й щирі обійми — як простіше стало би жити багатьом людям…
Не були б тоді ви як друзі Іова, які знають як краще та всі причини й мотиви. А були б як Христос, який приймає мовчки й без осуду.
Бо тільки до чогось тут звикнеш — все змінюється.
Не звикати б…
9 квітня 2022 року
Довкола стовбура кружляємо.
Ану, бува, наздоженем?
(Що цього вже не буде — знаємо,
проте — живем).
Такий твій сміх мені заливистий,
так він заходився — на плач.
Пробач — за те, що ані вісті
не подаватиму. Пробач.
Ото невитерпу! Недаром
соснова дубиться кора.
— На гору — хочу! — Вниз — і яром!
— І ще побродимо? — Пора!
Василь Стус (с)
Розділ 3 Сторінка 23
У ці дні ми мали з Вікою гуляти вуличками Відня. А ще сидіти в затишному місці на залитій вечірнім сонцем терасі та попивати смачну віденську кавусю.
Але в ці дні я гуляю хіба що в нашому домашньому садку. А ще сиджу в залитому українським сонцем автомобілі тата, проїжджаючи декілька блок постів, в намаганнях знайти можливість дістати з Голосіївського ті декілька дріпів, які встигла до війни купити в @idealistcoffee ☕️
Ні, я не нарікаю і мені дійсно немає чого жалітись. Бо я там, де мене люблять і оберігають. І дякувати Богу є хліб і до хліба. А ще ті, хто щодня на зв'язку й кому важливо. Але так не має бути.
Розділи й сторінки, які планувала писати в цьому році, стали одним суцільним днем, місяцем. Сподіваюсь не роком. Просто випала і зникла. Та повернусь. Обіцяю.
У ці дні ми мали гуляти з Вікою вуличками Відня. Але наразі немає більшого бажання, як пройтись мирними вуличками такого вже рідного Києва. Скоро.
Так не має бути.
Але в Бога все під контролем. p.s. безсонні ночі = нові стікери в ТГ
Hail, Hail, Lion of Judah
Let The Lion ROAR
За інших обставин. Зовсім в інший час. І навіть не щодо моїх переживань, але його. Та все ж з контекстом. Хай зрозумілим лише двом. Ймовірно вже тільки одному. Точніше одній. Ти пам’ятаєш той день? Та все ж…
«…уже ничего не страшно» і хай буде, що буде. Тоді 09/2019. Прогулянкою у відстань «Дім з химерами — Деміївська». А здавалось на «все життя». А зараз як?
Страшно, хоча і не боюсь. Тремтить, хоча й не холодно. І хай би від температури, а не від удару, хвилі… Вперше за 6 днів.
Саме за цих обставин. Саме зараз і в цю мить. І все ж щодо моїх, а не його переживань. Точніше спільних. Почути «уже ничего не страшно, и ты не бойся».
24.02.22-01.03.22 💔
писати як востаннє
Розділ 2 Сторінка 27 хроніки війни 🇺🇦💔
Ви знищили не НАШУ Мрію. Ви знищили свою мрію. Мрію на те, щоб називатись братським народом. Мрію на те, щоб бути світовою країною з великим ім’ям. Хоча ні, тут я помиляюсь, адже велике ім’я у вас точно вже не забрати: ім'я ганьби та сорому. Ім'я, написане кров'ю наших рідних та близьких, які боролись за СВОЮ свободу на СВОЇЙ території. Не МИ прийшли у ваш дім, а ви в НАШ. Ганьба! Зневажаю!
4 день. І якщо попередні 3 я лише молилась і вірила в те, що ви все ж зрозумієте (бо я люблю людей і вірю, що вони мають розум і вони хороші)), що НАС від НАС на НАШІЙ землі не потрібно визволяти, і просто підете додому, то зараз 27 лютого я киплю. Не просто злюсь, а киплю. Я зневажаю та засуджую дії вашого «братського» народу, дії вашої влади. Я зневажаю та засуджую війну і той геноцид, за яким зараз так пильно спостерігає світ. Шкода, що лише спостерігає.
За що ви вмираєте? Й головне запитання за кого? За вашого «царя», якому до вас ніколи й не було справи? За яку правду ви удобряєте НАШУ СВЯТУ та БЛАГОСЛОВЕННУ БОГОМ ЗЕМЛЮ?
Не один раз я писала щось на емоціях, про що потім шкодувала! Але я ніколи НЕ боялась, що хтось щось подумає. Не той час аби боятись, хоча й не раз буває страшно. Не той час аби мовчати!
Ви вбиваєте не НАС! Ви вбиваєте себе! Ви просто стираєте себе з лиця землі.
Ви знищили не НАШУ Мрію. НАША МРІЯ ще не раз підніметься в небо, як щодня й щоночі підіймаються в небо щирі молитви НАРОДУ УКРАЇНИ за правду й свободу, які на НАШІЙ стороні. БОГ на НАШОМУ боці.
Я - ЛЕСЯ! І я УКРАЇНКА від першого до останнього дня! Я на СВОЇЙ землі! І БОГ з МОЇМ народом!
Все буде УКРАЇНА! ГОСПОДУ слава!
і навіть якщо всі забудуть,
то буде пам'ятать вона.
і до кінця не розуміти,
чому так схильна помилятися була.
ти - цінність, нею переоцінЕна.
тобою просто захопилася вона.
та, знаєш, навіть якщо всі забудуть,
то буду пам'ятати я.
22/02/2022
Розділ 2 Сторінка 15
08:59 все по графіку. двері закрила, ключ повернула. година і «привіт, офіс». а ні, ще ж нова пошта.
9:10 та коробка… і чого НП на Голосіївській, а не поряд як колись?
9:14 фух, донесла, відправила. ну все, метро, робота. еееее, ноги, куди ви? який парк? нам на роботу. запізнимось. стійте…
Згадався 2019. Не хотілось тоді їхати, та треба ж. Розпрощатись щонайменше на місяці три зовсім не просто, особливо коли так багато всього тримає.
Так і зараз. Хоча вже і не тримає. І як виявилось, ніколи не тримало. Навіть тоді. Місто - це ж люди. Мої люди - моє місто.
9:17 Ветерано. «фільтр, будь ласка». пролита кава. пощастило, що цього разу лише на руку, а не на одяг. чому не попросила як зазвичай серветку? та навіщо. це зовсім не головне.
9:19 моє озеро. так, моє. бо те друге - його. а до третього мені і діла немає. сонце так світить, певно нарешті з’являться веснянки. але як, коли сидиш за дня в офісі. а жити то коли?
Й серветки на дні сумки. Навіщо стільки речей. О, голуби. Птахи миру. Так же говорять? Може то знак? Вірити б в знаки.
9:30 «яка краса, Боже, дякую за цей час». сплакнути на останок. допити фільтр, спуститись в підземку.
09:35 метро. а по ідеї вже повинна бути щонайменше біля офісу.
09:54 Лук’янівська. і все по кругу. та не сьогодні. дещо змінилось. не поспішаю. хоч і розумію, що запізнюсь. свідомо.
Не встигати жити, планувати життя на потім, відкладати, не цінувати й не берегти, забувати любити й просто віддавати любов, прагнути перемін та не хотіти змінювати щось в собі. Думати, що завжди матимеш те, що маєш зараз. Втрачати…
Куди я щодня так поспішала і для чого, й щобільше, для кого жила?
Й чому літак, за яким щодня спостерігаю о 9:00 ранку, сьогодні летів о 8:00 і не в Жуляни, а зовсім в протилежному напрямку? Куди ж ти, Україно?
Не думати.
08:59 все по графіку. двері закрила, ключ повернула. година і «привіт, офіс». а ні, ще ж парк, ранковий пролитий фільтр, ніякого поспіху й мир в серці.
ты хочешь это, а Я хочу дать тебе лучше.
28/01/2022
but it was an anger born out of love, not a cold fury
Читать полностью…
...нарисуешь в небе солнце,
где разбитые мечты обретают снова силу высоты 🙌🏼
•не здаюсь•
⠀
Не сумнівайся, якщо мені щось до вподоби, то я не здаюсь і йду до кінця.
⠀
Але тільки якщо знаю, що воно таки того варте. Бо не все те, що подобається — корисно та на збудування.
⠀
Біг тейсті, до прикладу, так тішить моє серце та шлунок, але боки від нього не в захваті.
⠀
Тому інколи варто прощатись з тим, що любиш. Аби в майбутньому не шкодувати про втрачену повноцінну радість та щастя через тимчасову, але солодку, слабкість.
⠀
#іятутзовсімнепромак
Сонячні дні — це не тоді, коли яскраво світись сонце. Це коли, навіть якщо йде дощ, — в серці мир і розуміння, що таки дійсно твоє життя варте того, щоб бути. Це коли не лише приймаєш, але і віддаєш, бо в тобі того вітаміну Д є стільки, що не можеш не ділитись.
Хочу, щоб все моє життя було сонячним днем, якого так хочеться після затяжних злив та похмурої погоди 🙌🏼
Through His death and resurrection, Jesus has brought each of us from: old to new, dead to alive, sin to righteousness, slave to son or daughter, bondage to freedom, darkness to light, lost to found.
Читать полностью…
Старі записнички не можна викидати.
Там неповторні записи і дати.
Там небуденні навіть наші будні.
Там дивляться нам вслід забуті незабутні.
(с) Ліна Костенко
«Господь боротиметься за вас. Ви ж зберігайте спокій»
Вихід 14:14 UMT
Pride of Zion, prophets spoke
Our Messiah, flesh and bone
You alone are worthy
To open up the scroll
Like the lamb, you suffered
But THE LION has a roar
Розділ 3 Сторінка 1
Смуток, який точно стане в радість.
Хотіла б я писати зараз свої звичайні дописи з підтекстом, що він грається моїми почуттями, додаючи тим самим «емоцій» в моє життя, але знаючи чутливе місце, подразнює його щоразу і робить боляче та розчаровує…
Але коли прокидаєшся під звук сирени і думаєш «а чи буде сьогодні зв'язок з моїми рідними і чи не відключать інтернет (який, між іншим, лежить жостко), завдяки якому я можу сказати тим, кого люблю, що я дійсно відчуваю, доки є час», то пишеться лише про те, що нині моїми почуттями грається не якийсь там д-друг (якому, як виявилось, далеко чхати, за що війні спасибі), але ними грається «уособлення всього зла світу на землі й планеті». І він навіть гадки не має, що той смуток, який він зараз приносить в моє життя і в життя тисячі, а той й мільйони людей, обов'язково стане крахом його сподівань та нездорових бажань.
Й якщо з першим не все до кінця зрозуміло, то з другим я точно знаю, що робити…
І ні, я зовсім не погрожую путіну, бо мені направду й нема чим йому погрожувати, але говорю істину, що несправедливо ображених Бог ніколи не залишає! Перевірено не один раз на власному досвіді!
Україна пише не лише свою історія зараз, але історію світу! І я щиро вдячна Богу, що дозволив мені бути частиною цієї великої нації, яка не шкодує абсолютно нічого, й навіть власного життя, щоб (не побоюсь цього слова) знищити загарбника з його нереалізованими дитячими мріями й звільнити від нього світ. Шкода, що такою ціною, але з Богом до кінця!
«Твоїх ворогів, які стануть проти тебе, Господь розіб’є перед тобою; одним шляхом вони вийдуть проти тебе, а сімома шляхами втікатимуть від тебе» Повторення Закону 28:7
Все буде Україна! Бог з нами!
p.s. говоріть, що відчуваєте. зараз саме той час. не чекайте завтра.
Розділ 2 Сторінка 24 🖤
Моя найкраща, коли болить тобі, тоді й мені болить. І як сильно я хотіла б полегшити твої страждання зараз. Бо твій біль - то мій біль. Ми - одне з тобою. В нас спільне минуле, спільне сьогодні та спільне майбутнє. Від першого свого дня й до кінця - з тобою разом. Ми - нероздільні.
Ти ще так мало прожила. Не час тобі здаватись.
Ти - сильна. Я знаю. І Бог на нашій з тобою стороні.
Ми так з тобою схожі, в нас незламний дух. Ти просто так не будеш здаватись. І ніхто не зуміє забрати тебе в мене.
Ми обов'язково залікуємо ті рани, які тобі сьогодні нанесла наша нерозумна сусідка. І скільки б ворог не намагався нас з тобою обікрасти - йому не встояти.
Любове моя, ми зможемо разом. Потерпи. Вже скоро.
24.02.22 🇺🇦💔
Розділ 2 Сторінка 19
Яка різниця скільки ймовірних сценаріїв придумає й прокрутить твоя голова, якщо відбудеться тільки те, що має відбутись. Фаталіті? Дестені? Зовсім ні. Скоріше я про те, що є речі, які й близько не залежать від тебе і твоїх намагань. Та й від мене, і по суті, від будь-кого іншого також. Хоча…
Безперечно, ти можеш як і я, відрізали волосся й чекати поки воно відросте. А ще нарікати, що може й не варто було щось там різати, проте днями радіти від того, як воно кльово виглядає саме з такою довжиною. Та все ж змусити його рости швидше - навряд чи тобі до снаги.
Щось подібне і з людьми. Ти можеш зробити все зі своєї сторони аби прискорити події, та силувати когось до певних дій чи почуттів, не думаю, що тобі вдасться. Нууу спробувати маніпулювати ти, звичайно, можеш. Та чи є хоча б найменший сенс з маніпуляцій та відверто «шахрайського» ставлення, найперше, до себе?! Адже коли «здобудеш перемогу» обманом, чи буде вона такою солодкою, як могла б стати?
І як би сильно не хотілось, щоб хоча б один сценарій з твоєї голови став нарешті реальністю, не забувай в перервах постійного потоку думок просто жити. А ще…
«…ты хочешь это, а Я хочу дать тебе лучше»
підпис: Бог 28.01.2022
Розділ 2 Сторінка 11
И северное сияние покажется блеклым и таким тусклым по сравнению с тем светом, который будут они излучать изнутри от одной только мысли, что Всевышний дал им эту случайную встречу, которая по сути никогда не была случайной. Ведь у Него нет ошибок. Как и случайных людей в твоей жизни отнюдь тоже нет.
И только от тебя зависит, останутся они (люди) очередным грустным воспоминанием или самой яркой историей и неотъемлемой частью твоей прекрасной жизни.
Пускай чей-то громкий смех станет саундтреком каждого твоего дня. И пускай изюм опять станет сочным виноградом. Даже если ты не совсем понимаешь о чем сейчас речь и к чему здесь виноград, пускай северное сияние никогда не затмит красоты их совместной истории.
Розділ 2 Сторінка 6
У нас було все і навіть більше. Але ми хотіли іншого. Кожен свого.
Ми мали один всесвіт на двох, де кожен володів власним, персональним світом, на який не зазіхав другий. Парадокс? Зовсім ні.
Скоріше диво. Адже в цьому всесвіті не було тісно ні для кого з нас. У кожного свої мрії, плани, сподівання. Та по суті все на двох. Навпіл.
У нас було все і навіть більше. Але ми хотіли іншого. Кожен свого.
Ми зруйнували той всесвіт і хтось досі збирає уламки своїх почуттів. А можливо й навіть обоє. Оскільки не можливо залишатись байдужим, апатичним після всього, що пройшли разом. Хоча фактично й проходили все окремо. Адже кожен володів власним, персональним світом, на який не зазіхав другий.
Якщо дійсно є ядерна зброя, то вона точно знищила щось особливе, винятково властиве лише двом в той день, коли хтось вирішив, що нашому всесвіту не варто існувати. Вона зруйнувала все. Та не змогла одного: забрати віри.
Й навіть якщо нашому всесвіту не судилося отримати нагороду «краще місце, про яке можна лише мріяти», все те, що відбувалось - залишиться сотнями дописів в інстаграмі, десятками фото та відео в телефоні й незліченною кількістю букв та сказаних слів в месенджерах.
Не можуть бути чужими одне одному люди, які мають спільне минуле. Не поверхневе, а глибоке й зрозуміле лише двом, в яких був один всесвіт на двох, але по суті в кожного власний, персональний світ, на який не зазіхав другий.
У нас було все і навіть більше. Але ми хотіли іншого. Кожен свого. Отримали, те що хотіли?
#лесяпише #вонадумаєщопише
•ти привіз мені камінець?•
А я просто зберу ті камінці з різних куточків світу і збудую з них дім. Ні, не дім, а фортецю. Аби бути завжди в безпеці. Найбезпечніше та найзатишніше місце на землі. Таким буде мій дім.
Й вони, ті камінці, щоразу будуть нагадувати про прекрасні моменти, з яких складається життя. Втім не лише приємні, але й моменти жалю та розчарування. Бо куди ж без них.
І я покажу тобі свою фортецю. А ти не зможеш стримати здивування від того, наскільки яскравими можуть стати навіть найсумніші спогади та як майстерно побудований з них мій дім: камінчик до камінчика.
Я покажу тобі той світ, який бачу кожного дня. Ті неймовірні сходи та заходи сонця, які на висоті моєї фортеці здаватимуться такими особливими. Адже тих камінців така кількість, що вистачить збудувати найвищий серед всіх інших фундамент. Й затамувавши подих та вдихнувши на повні груди, ти будеш разом зі мною бачити ту красу краєвидів.
А ще ти відчуєш такий затишок, якого не знаходив ніде в іншому місці. І вже не захочеш шукати його десь ще. Я збережу його для тебе. Притулок від всіх негод та сильних штормів життя. Місце, де можна бути собою і не грати в ідеального. Де можна довірити навіть найпотаємніші мрії і не боятись, що тебе не зрозуміють. Де все (й радості й печалі) будуть ділитись на двох. Бо як же інакше? Безумовне прийняття.
А я просто зберу ті камінці з різних куточків світу і збудую з них дім. Наш дім.
#привезименікамінчик
•в моменте•
⠀
Осознала… Все, что мне нужно - это быть в моменте. Не вчера, не в прошлом году, и даже не завтра или через 5 лет. Уже сейчас, именно в этот момент. Ведь не будет более идеального времени.
⠀
Слушай, друг, раскрась свое сегодня. И будь в моменте для кого-нибудь, для себя. Чтобы потом не сожалеть, живя упущенными возможностями и вздохами о том, что могло бы произойти в будущем, будь бы ты немножко настроен по-другому в твоё «тогда», что сегодня ты называешь «сейчас».
•лише один день•
⠀
Чому натовп здійняв такий галас? Звідки стільки жорстокості в їх словах та безпощадності в очах? Чи заслуговує бодай хтось подібного ставлення?
⠀
П’ятниця. Нікого поруч. І тільки небо, співчуваючи, зодяглось в траурний одяг. О, небо, навіть ти стало таким важким в той момент. А ще тиша, що так голосно повисла в повітрі.
⠀
Малослівною видалась та субота, яка не дуже й то хотіла йти слідом за найскладнішою п'ятницею всіх часів. Але чи давав їй хтось вибір?!
⠀
Ось могила. А ще той камінь, що тепер розділяє такі два різні світи. Як комусь взагалі вистачило сили туди його підсунути? Звідси є взагалі вихід? Боже, Ти досі мовчиш?
⠀
Так часто настає та п'ятниця і в моєму житті, коли обставини з усіх сторін тиснуть, а думки, що майбутнього немає, не дають проходу. І у твоєму житті так буває, я знаю.
⠀
Та чекай… що це?! Бачиш? Світанок. А де ж той камінь і чому небо радіє?
⠀
Смерть (не обов'язково фізична), могила та суцільна тиша. Ти було подумав, що це кінець, як і більшість тоді, коли розіп'яли Ісуса і положили в печеру, яку згодом привалили каменем. Вже ніхто не очікував побачити Його живим.
⠀
Але, друже, якою б мовчазною не була твоя могила, — тиша триватиме лише один день. У Бога вже є для тебе завчасно продуманий план з ідеальним закінченням.
⠀
Так, субота буде мовчазною, але їй на зміну радісно йтиме неділя з гучним переможним голосом. Довіряй! І ти побачиш те, що раніше було недоступне.
⠀
#лесядумає
...все стане на свої місця. А я буду йти поруч з тим, кому не байдуже (бо ніколи не було байдуже) і розказувати, як багато бачив цей ліс, голосіївський ліс, за ці роки мого життя тут.
А ще небо. Я думала, воно особливе лише в одному місці. Але виявилось, що небо скрізь однаково неймовірне, бо створене ідеальним Творцем. Для мене створене. Аби щоразу, коли підіймаю очі та бачу цю красу - згадувала, що нічого не дарма і всьому є причини.
