Королева ґіків Емілія Кларк не лише зіграє у марвелівському «Таємному вторгненні», але й пише власний комікс для Image. Мальопис називається Mother of Madness (ага, ось вам і відсилка до «Гри престолів»!) і розповідатиме про молоду матір, у якої раптом з’являються надзвичайні здібності. За словами самої Кларк, комікс буде нагадувати історії про Дедпула — тут буде багато гумору, попкультурних референсів і легкого психоделу. Що ж, мені вже подобається! Треба буде оцінити перший випуск, який вийде вже 21 липня.
Читать полностью…Здається, я вас уже трохи дістала тим, що пишу лише про новинки українських комікс-видавництв, але в мене тут аж дух перехопило від крутості! Комікс Алеша Кота за мотивами «Бладборна» — це ідеальна готична історія, повна загадок, психоделічних відсилок, атмосферних лавкрафтівських жахіть та іншої краси. Це просто любов!
https://www.instagram.com/p/CM2S1Z7HSd5/?igshid=103pv35pyvr2y
Ексцентричний українськомовний комікс-коктейль березня: культове ультранасильство «Крутозвареного», на диво прозаїчні підліткові пригоди «Арчі» і милий «Малий Марвел». До речі, комікс Марка Вейда про Арчі Ендрюса виявився неочікувано... адекватним. Після трешового серіалу «Рівердейл» від CW я підозрювала, що тут теж будуть боксерські поєдинки з ведмедями, навіжені культисти та вбивчі настільні ігри.
Читать полностью…Ви лише подивіться, яка краса нарешті вийшла українською! Хоч я не дуже люблю стиль малюнку Джефа Дерроу, «Круто зварений» — один із найбільш по-класному шалених коміксів за всю кар’єру Френка Міллера. Знаючи Міллера, це справді вражаючий комплімент — ви лише згадайте його ультрамаскулінну історичну епопею «300» чи драматизм «Шибайголови».
https://www.instagram.com/p/CMj5WpGHo74/?igshid=1w86x5cfg5ci0
Готучись до виходу режисерської версії «Ліги справедливості» (так, в мене п’ятимісячна дитина і я нормально не спала вже півроку, але я все одного знайду чотири години на цей ваш «Снайдеркат»!), натрапила на цікавий профайл від Vanity Fair. І ось після нього в мене остаточно склалося враження, що Зак Снайдер — трагічна жертва обставин. Це постановник з доволі специфічним баченням, якого велетенська корпорація раптом оголосила своїм месією, і в якому потім цілком передбачувано розчарувалася. Я далеко не фанат його стилю — досі не можу забути усі ці дикі коменти, в яких Снайдер чомусь кітчився тим фактом, що ось в нього настільки реалістичний і дорослий світ, що тут навіть Бетмена можуть зґвалтувати в тюрмі. Ну, і цей постійний релігійний символізм вже трішечки дістав, якщо чесно. Ну але і таке має право на існування, нехай.
Питання скоріше ось в чому — яким чином Warner Bros. справді розраховували на те, що безкомпромісно пафосний, гіперболізовано похмурий світ Снайдера сподобається УСІМ їх глядачам — загадка. І те, як вони безцеремонно витіснили Зака після того, як зрозуміли власну помилку — просто meh.
https://www.vanityfair.com/hollywood/2021/02/the-true-story-of-justice-league-snyder-cut
Дивлюсь ось на новини української комікс-індустрії і прям серденько співає — он Мальопус, наприклад, анонсували переклад одного з найкращих супергеройських коміксів останніх років, безмежно іронічне і стильне «Соколине око» Фрекшна і Ахи! Не буду вчергове розповідати, за що я шалено люблю цю історію, але якщо ви її ще не читали, то ви справді in for a treat, я навіть трішечки заздрю.
Ось би зараз ще хтось взявся за культові хіти Image (наприклад, за Sex Criminals чи за Wicked and Divine) і я б взагалі плакала від щастя. А пам’ятаєте ті темні і сумні часи, коли з коміксів українською були хіба що якісь «Смурфи»?
https://www.facebook.com/2129865880404036/posts/3625702520820357/?d=n
Що може бути більш романтичним за... «Бетмена»? Окей, пригоди холоднокровного Брюса Вейна зазвичай складно назвати дуже милими. Зазвичай. Бо ви ж пам’ятаєте, як пару років тому Том Кінг розкривав складні, але надзвичайно емоційні (і let’s be honest — до біса сексуальні) стосунки Бетмена та Жінки-кішки у своєму рані? Якщо вам сподобалась уся ця шалено контраверсійна історія з шлюбом Вейна, то ви точно оціните нову міні-серію Batman & Catwoman. Поки можна прочитати тільки перший випуск, але новий комікс Кінга виглядає багатообіцяючим — тут багато ностальгії, ще й переплітаються три історії з минулого, теперішнього та майбутнього Селіни та Брюса. Правда, поки складається враження, ніби в ці 22 сторінки спробували увіпхати аж надто багато матеріалу, і загальна історія поки вимальовується трохи туманно.
Ну, зате центральна пара виглядає неймовірно гаряче. Так, навіть гарячіше, ніж можна було б очікувати від двох закоханих супергероїв, які постійно ходять в костюмах зі шкіри та латексу. Добре, що комікс видає «дорослий» імпринт DC Dark Label.
Новина перша: Something Is Killing The Children Джеймса Тініона — один з найкращих горор-коміксів 2019-2020 років. Неймовірно атмосферний, справді страшний і по-похмурому іронічний — якщо ви раптом любите історії в дусі «Дивних див», то мерщій беріться за нього.
У центрі історії — невелике містечко, в якому раптом починають зникати діти. Коли туди приїздить мовчазна дівчина з ексцентричним іменем Еріка Слотер (slaughter буквально перекладається як, наприклад, «різанина»), місцевим складно повірити, що вона ніяк не пов’язана з цими жахливими злочинами. І вони у чомусь праві — Еріка справді має стосунок до цих жахливих подій, але геть не такий, як усі чомусь думають. Річ у тім, що вона полює на монстрів, і її несподівана поява — єдине, що може врятувати містечко та його підозрілих мешканців.
Новина друга: я (ніби) повертаються в ефір. Так, знаю, про канал усі вже давно забули, та й перехід на українську напевне відлякає частину старих читачів. До речі, якщо ви раптом пам’ятали про цей канал протягом усього періоду моєї безкінечної відпустки, то я навіть не можу словами передати, наскільки я вам вдячна! Це справді неймовірно приємно і дуже мотивує. Чесно.
Так ось, я спонтанно вирішила, що треба повертатися до своїх джерел і потроху відновлювати канал. Зрештою, не завжди вистачає сил швидко писати повноцінні комікс-огляди на Vertigo, але регулярно хочеться вставити свої п’ять копійок у попкультурний дискурс. Тож старатимусь напіврегулярно нагадувати вам (і собі!) про хороші нові комікси, видавати свої непрошені hot takes і фіксувати спостереження, які спадатимуть на думку.
Минутка очевидных спойлеров: смотрите, кто вернулся после щелчка Таноса.
Sony представили первый тизер картины Spider-Man: Far From Home, который по хронометражу годится на полноценный трейлер.
Примечательно, что в ролике уже показали будущего антагониста Спайдермена — Мистерио, которого сыграл Джейк Джилленхол.
Тизер: http://bit.ly/2TL15fk
Самое неожиданное и последнее сериальное открытие в 2018 — «Легенды завтрашнего дня», до которых я добралась только вот пару дней назад. Если честно, мне очень стыдно, что я годами упрямо игнорировала это замечательно шоу, но было сложно поверить, что бывают стоящие сериалы из «Эрроуверса». Как оказалось, действительно бывают. Первый сезон «Легенд» неидеальный, но демонстрирует огромный потенциал сериала — тут и здоровая доля абсурда, и куча поп-культурных отсылок, и пригоршня действительно симпатичных персонажей. Более того — порой «Легенды» больше похожи на «Доктора Кто», чем сам «Доктор» последним временем. Что забавно, ведь Рипа Хантера тут играет Артур Дарвилл, прославившийся благодаря роли преданного Рори Уильямса.
Критики утверждают, что после дебютного сезона шоу стало ещё лучше — если у первого сезона средняя оценка на Rotten Tomatoes 58% свежести, то четвёртый сезон уже успели прозвать одним из лучших телесезонов в этом году. Так что если вы тоже начали смотреть «Легенд», но вас расстроила бесконечная возня с Вандалом Сэвиджем и все эти странные сюжетные линии с беспомощной Кендрой Сандерс, упрямо смотрите дальше. Я вот еле досмотрела до финала первого сезона, но, судя по первым минутам второго, дальше действительно гораздо лучше.
Не знаю, как вам, но мне трейлер нового «Хеллбоя» определенно нравится — тут и шутки, и намёк на неплохой экшн, и Дэвид Харбор выглядит достаточно устрашающе.
http://bit.ly/2UXZLaA
Не удержались! Вот вам музыкальные и кино-отсылки в новом мульте про Спайди, ну и немножко про происхождение героя. Как Дональд Гловер/Childish Gambino стал прототипом Человека-паука? Какие рэперы засветились в параллельной вселенной? И что там делает Сет Роген?
Читать полностью…Не советую никому новую «Суспирию» — мне-то очень понравилось, но я не хочу нести ответственность за психологические травмы, которые этот фильм вам может нанести. Так что решайте сами, а я пока расскажу, чем же эта лента меня так очаровала.
http://bit.ly/2TBGTND
В честь анонса новой серии о Сорвиголове, предлагаю вспомнить эту замечательную альтернативную обложку от Чипа Здарски.
Читать полностью…Сходила вчера на этих ваших «Фантастических зверей» и жутко взгрустнула. Нет, я сейчас даже не буду рассуждать о кинематографических минусах фильма, которых тоже хватает с лихвой. Но все же, все мы прекрасно понимаем, что никто не идёт на эту ленту с целью посмотреть качественное и хорошо поставленное кино. Мы все летим в кинотеатр на крыльях ностальгии, чтобы хоть на час снова погрузиться в атмосферу магии, поглазеть на волшебных созданий и ахнуть, когда в кадре появятся родные башни Хогвартса. Хорошо, такие развлечения тоже имеют право на существование.
Вот только я не представляю фаната «Гарри Поттера», который сможет спокойно воспринимать то, что Джо творит с миром чародеев сейчас. Главная беда «Преступлений Гриндельвальда» — то, что Роулинг на ходу переписывает историю, придумывая знакомым героям какие-то дикие бэкграунды. И нет, я сейчас совсем не о том, что у старых любимчиков спонтанно меняется цвет кожи и ориентация, тут все понятно — писательнице просто удобно мягенько играть в прогрессивность, не отпугивая консервативных читателей действительно прямолинейной репрезентацией уязвимых социальных групп.
Если бы в мире «Гарри Поттера» существовали те заклинания, которые Ньют использует во втором своём сольнике, то события как минимум двух книг развивались бы совершенно иначе (не буду сейчас уточнять, но за пару недель обязательно напишу, что именно имела ввиду). Но это — ещё меньшее из зол, потому что главный сюжетный твист всей ленты тоже перечеркивает все, что мы знали с оригинальной серии книг! Конечно, впереди ещё три фильма о Ньюта, так что Роулинг наверняка может все замять, но зачем вообще играть со зрителем в такие странные игры?
Видавництво TUOS пише тут, що і далі планує знайомити українських читачів зі всесвітом Valiant! Минулого року вони зробили ставку на серію про Бладшота, але ковід вніс свої корективи, і комікс залишився без особливого успіху. А даремно — це неймовірно крута епічна історія, у мільйони разів краща за той нещасний фільм з Віном Дізелем. Тож тепер видавництво думає, за яку лінійку братися далі, і просить читачів про допомогу. От чесно, я буду радіти новим перекладам будь-яких коміксів Valiant, бо це дивовижний світ, над їх історіями працюють надзвичайно талановити сценаристи і художники, і вистачає ліній на будь-який смак. Хочете трохи горорів у антуражі південної готики? Ось вам «Шедоумен»! Шпигунські пристрасті? «Нінджак»!Бойовики про надлюдей? Тут, власне, підійде «Бладшот». Але найбільше мені подобається Valiant тим, що їх світ водночас масштабний і компактний. Так, тут вистачає ліній на будь-який смак, але видавництво регулярно перезапускає свої історії з нуля, тому вам не треба пробиратися крізь хащі старих коміксів, щоб зрозуміти передісторію персонажа. Коротше, Valiant — це неймовірна любов, і я дуже хочу, щоб наші читачі мали змогу ближче познайомитися з ними.
https://www.facebook.com/379544989348113/posts/801035743865700/?d=n
Ось вам найбільш навіжена новина цього тижня: Кіану Рівз спродюсує фільм, знятий за мотивами власного комікса та зіграє в ньому головну роль. А ще — спродюсує до цього фільму аніме-спіноф... і озвучить там головну роль. Як то кажуть, it’s Keanu Reeves’ world, we’re just living in it.
https://collider.com/keanu-reeves-brzrkr-live-action-film-anime-series-netflix/
«Ліга справедливості» вже вийшла (правда, в Україні її не вийде легально подивитися десь до квітня), а якщо ви раптом пропустили усю цю історичну епопею — ловіть невеликий матеріал-експлейнер про те, що воно взагалі таке, і чому усі в Інтернеті так сперечаються про цей фільм.
https://vertigo.com.ua/shcho-chekaty-vid-rezhyserskoi-versii-lihy-spravedlyvosti/
Ось вам чергова абсурдна історія, пов’язана з режисерською версією «Ліги справедливості»: вчора вночі стрічка випадково з’явилася на сайті Warner Bros., і тепер фанати Снайдера масово звинувачують студію в тому, що вона нібито саботує реліз фільму. Хоча, здавалося б, навіщо компанії саботувати вихід стрічки, на яку вони самі ж витратили ну дуууже-дуже багато грошей?
Читать полностью…Мабуть, це все загальна атмосфера хтонічних жахіть, яка заполонила 2020, але весь минулий рік у мене пішов під знаком творчості Г. Ф. Лавкрафта та історій про його похмурий і зловісний світ. Не можу себе назвати фанаткою самого письменника — ну вже надто він був неприємною людиною. Але мене зачарувала моторошна атмосфера маленьких консервативних рибацьких поселень Нової Англії та жахливих монстрів, які причаїлися десь під поверхнею мутних вод океану. Уся ця мокра від дощу бруківка, густий туман і темні коридори Міскатонікського університету, давні артефакти та навіжені культисти — на фоні абсурдних реальних новин читати про усе це було навіть затишно.
Але ось цікавий момент — хоча Лавкрафта доволі мало екранізують напряму (хоча дуже раджу, наприклад, нещодавню адаптацію «Позаземного кольору» з Ніком Кейджем), його світ регулярно фігурує в коміксах, літературі, відеоіграх і (набагато рідше) в кіно. Тож контенту мені поки вистачає. Ось днями, наприклад, натрапила на класичний комікс The Courtyard Алана Мура, в якому фігурує трохи осучаснена, але більш ніж Лавкрафтівська історія. І це справді класний самостійний твір, який працює не лише завдяки відсилкам до творчості старого Говарда Філіпса. До речі, в «Двору» є два сиквела — «Неономікон» (який скоро вийде українською!) і трохи масштабніший «Провіденс». Усі три коміксах варті уваги, хоча малюнок в них... ну, скажімо, типовий для аватарівських коміксів початку 2000-х. Зате поєднання ідей Мура та Лавкрафта — справді якийсь шалений позаземний коктейль!
А ось геть новий комікс Miskatonic, який стартував восени минулого року, виявився якимось ніяким, навіть попри цілком симпатичну візуалку. Так, там ніби є якийсь базовий екшн, загадки і містика, але поки що я його читаю лише через надію, що далі буде краще.
Надзвичайно крута новина — видавництво Vovkulaka випустять легендарний, неймовірний, величезний комікс «Із пекла» українською! Ще й перекладатимуть саме неймовірно красиву кольорову версію, в якій лише сто сторінок займають коментарі Алана Мура.
«Із пекла» — мабуть перший комікс, який спадає мені на думку, коли говорять про «серйозну» графіку. І навіть не тому, що це похмура і кривава історія про найвідомішого серійного вбивцю Великобританії, а просто тому що це навіть не трилер і не горор, а повноцінне історичне дослідження теми. Факти, дати, імена, теорії — у цьому коміксі більше інформації про вбивства у Вайтчепелі (Різник, здається ж, оперував саме там?), ніж у будь-якому документальному фільмі чи подкасті на цю тему.
Ну і взагалі шалено круто, що нарешті український ринок коміксів став настільки сміливим, що видавці беруться за такі великі і дорогі проєкти. Значить, нарешті формується великий прошарок читачів, для яких мальопуси — не просто забава для дітей, яку можна купити на виході з «Книгарні Є», а щось, на що не шкода витрачати гроші. Так чи інакше, я страшенно радію і сподіваюсь, що далі ситуація буде лише покращуватися, навіть попри усі карантини і економічні проблеми, які на нас вивалив 2020 рік.
Чим ближчі різдвяні свята, тим частіше мені потрапляють на очі підбірки на кшталт «десять коміксів, які стануть ідеальним подарунком!» чи «10 коміксів, які сподобаються людям, які взагалі не дуже люблять комікси». І щоразу в мене це викликає дуже змішані почуття. З одного боку, чим частіше люди даруватимуть одне одному комікси, тим крутіше — цю індустрію треба підтримувати, інакше як вона взагалі виживе у ці непрості і хаотичні часи? З іншого — мені якось складно повірити, що є хоч один комікс, який гарантовано сподобається будь-якому читачеві. Хтось любить наукову фантастику і яскравий, гіперболізований малюнок, хтось — дивакуваті гіпстерські історії та меланхолійні акварелі. Навіть «Піщана людина», на яку моляться ну дууууже багато моїх знайомих, і яку я суб’єктивно вважаю чи не найкращим коміксом в історії, подобається далеко не всім. Так, у це складно повірити, але я особисто зустрічала тих незрозумілих мені людей, які читали перші два-три тома, байдуже стискали плечима і сором’язливо казали, що не побачили у цьому коміксі нічого «аж такого». It happens.
Тож я все більше думаю над коміксами, які, можливо, сподобається не усім-усім-усім, але цілком можуть стати хорошим подарунком для людей з доволі специфічними інтересами і смаками. На жаль, деякі з них можна знайти хіба що на Амазоні, і ви можливо і не встигнете придбати їх до свят (наступного року я почну складати цей список раніше!), але мені дуже хотілося б, щоб ці комікси знайшли трохи ширшу аудиторію та потрапили до рук читачів, які закохаються в них з першої сторінки.
Перший в моєму списку — комікс Hungry Ghosts легендарного американського повара, журналіста, письменника, телеведучого і просто неймовірно крутого чувака Ентоні Бурдейна. Якщо ви цікавитесь кулінарією чи подорожами, то точно мали про нього чути — Бурдейн свого часу прославився як такий собі невпинний революціонер у світі їжі, Хантер Томпсон кулінарної журналістики і рок-зірка тревел-передач. І його слава не пов’язана з тим, що Бурдейн був найкращим поваром свого часу (він сам визнавав, що у світі та навіть одному лише Нью-Йорку є дуже багато набагато більш талановитих шефів), а з тим, наскільки пристрасно і саркастично він писав та розповідав про їжу, її приготування та таємне життя ресторанних кухонь. Його книги — не лише класні посібники з, наприклад, класичної французької кухні, але й путівники життям, збірники трешових та шалено смішних історій. І комікс Hungry Ghosts — чудова ілюстрація цієї філософії. До збірки входять трохи моторошні мальовані історії, сфокусовані навколо теми їжі та її впливу на наше життя. Кровні помсти, жахливі злочини, амбіції та драми — усі ці сюжети якось пов’язані з кулінарним мистецтвом ТВ їжею. Крім самих історій до збірки увійшли улюблені рецепти Бурдейна. Наприклад, його неймовірний (але не дуже простий, раджу відкласти для нього цілі вихідні) токійський рамен з наваристим подвійним бульйоном та обсмаженим у місо-пасті свинним фаршем.
Не гарантую, що цей комікс сподобається абсолютно усім читачам, але якщо ваші друзі раптом дуже люблять металічний брязкіт гострих кухонних ножів, запах свіжоспеченого хліба та пекельний жар розпеченої духовки, то обов‘язково познайомте їх з творчістю Бурдейна. І його комікс — класний крок у цьому напрямку.
«Стекло» — как двухчасовой монолог чувака, который не читал ни одного комикса, не слышал о Нолане, но прочитал на википедии, что Метрополис — аллюзия на Нью-Йорк и очень собой гордится. С тех пор, как я в тиндере написала, что интересуюсь комиксами, мне регулярно пишут такие ребята, поэтому потратить вечер на просмотр такой тирады было не лучшей идеей. Зато знаю, что не зря все коллеги так ополчились на М. Найта Шьямалана, не зря.
Безусловно, МакЭвой молодчина, выдаёт невероятную актерскую игру, но толку мало — благодаря странному сценарию, он просто повторяет то, что мы видели в «Сплите». Самое удивительное — то, что хотя режиссёр тратит почти полфильма на экспозицию, не посмотрев предыдущие две ленты, вы ничерта не поймёте.
Тем более, какая разница, кто как играет, если персонажи плоские, а диалоги на уровне «а вы знали, что супергерои — метафоры человеческой борьбы?» и «свет — это круто!»? Даже драки поставлены как-то косовато — Шьямалан так увлёкся своей любовью к пафосным крупным планам, что на экране во время экшн-сцен одно сплошное месиво.
Нет, я понимаю, что господин М. Найт когда-то сделал великое дело для супергероики — поставил неожиданно реалистичный и мрачный фильм о супергероях в то время, когда все ориентировались на китчевую готику. Но сейчас, когда все наизусть знают «Темного рыцаря» и «Хранителей», снисходительно-поучительные потуги Шьямалана выглядят смешно. Нет, серьёзно, в одной сцене героиня Ани Тейлор-Джой дрожащим голосом восклицает что-то вроде «а вы вообще знали, что Супермен изначально не летал?». И все вокруг, ясное дело, замолкают и с уважением на неё смотрят — это она им убедительно аргументировала то, что супергерои могут действительно сковываться среди нас. Уф, как свежо.
Первым комиксом, который я прочитала в этом году, стал God Country Донни Кейтса и Джеффа Шоу. История довольно короткая (всего 6 выпусков), но эпического масштаба — в центре сюжета борьба всесильных божеств за могущественный меч, который угодил в руки простому техасскому пенсионеру. Тот бы и рад отдать волшебный артефакт, но есть два важных нюанса. Во-первых, обладание мечом лечит психологические расстройства старика — благодаря древнему оружию он наконец-то узнает своих родных и вспоминаем свою давно умершую жену. Во-вторых, сам меч обладает непростым характером и совсем не хочет попасть в руки недостойным, по его мнению, божествам.
Чем-то комикс даже напоминает творения Нила Геймана — обманчивая простота тут смешивается с абсурдом, а слог такой, будто вам у костра рассказывают древнюю легенду.
Мифологичность истории удачно подчёркивается ярким рисунком с явным влиянием Кёрби. Если вы любите короткие и эмоциональные серии — обязательно обратите внимание на этот комикс. Тем более, что с прошлой осени ходят слухи о том, что творение Кейтса и Шоу в ближайшем времени экранизируют. Пока мне сложно понять, каким образом такую короткую историю растянут на целый фильм, но было бы круто получить побольше адаптаций комиксов, в которых фигурируют не супергерои.
В честь праздника вот гениальный материал, в котором авторы представили будущее героев «Один дома». Местами, конечно, жестоко, но очень правдоподобно и смешно.
https://noisey.vice.com/amp/en_us/article/d3bjaj/where-are-the-home-alone-characters-now?utm_source=nt&__twitter_impression=true
После выхода «Аквамена» все шутили о том, что в черновом варианте сценария не было ни единой идеи, которая показалась продюсерам слишком безумной, дорогостоящей или абсурдной.
Мол, хотите осьминога, лупящего в барабаны? Вперёд, давайте! Хотите, чтобы сорокапятилетний Патрик Уилсон сыграл младшего брата сорокалетнего Джейсона Момоа? Хотите огромных крабов с пушками, морское чудовище с голосом Джули Эндрюс и сцену драки, снятую одним кадром? Да вообще без проблем! Depeche Mode? Джампскеры, явно перекочевавшие из «Заклятия»?
И все же, оказалось, что была одна сцена, которую в итоге не использовали. Судя по описанию, она действительно была бы довольно, хм, безумной — задумывался чрезвычайно кровавый побег из подводной тюрьмы с акулами-охранниками. Вот, почитайте, как Ван это описывает.
https://www.digitalspy.com/movies/a25617834/aquaman-director-james-wan-reveals-weird-scene-cut-film-script/
Пока, кажется, нельзя разглашать детали, но критики не зря так хайпят Spider-Man: Into the Spider-Verse. Там и умопомрачительная визуалка, и юмор, и здоровая доза драматизма, и колорит Нью-Йорка бьет ключом. Короче говоря, все, что мы хотели от фильма про Человека-паука.
Детально напишу чуть позже, а пока держите небольшой тизер — собрание первых отзывов критиков. https://vertigo.com.ua/spider-man-into-the-spider-verse-first-reactions/
Не успеваете посмотреть оригинальную «Суспирию» до выхода (почти) ремейка? Не проблема!
http://bit.ly/2zdMP79
В феврале стартует новая серия о Сорвиголове, сценаристом которой выступит, внимание, юморист и весельчак Чип Здарски! За рисунок отвечает Марко Чеккетто (честно, я не уверенна, что его имя транслитерируют именно так), известен по «Карателю» и отличным комиксам из вселенной «Звездных войн».
На первый взгляд может показаться, что Здарски — немного странный выбор для мрачной истории Мэтта Мердока. На самом деле, Чип очень разносторонний и талантливый сценарист, способный не только впихивать похабные и абсурдные шутки в любую сцену, но и доводить читателей до слез. Его «Старлорд», например, идеально балансировал между трагизмом, экшеном и юмором — как раз то, что понадобится для новой серии о Сорвиголове.
https://www.marvel.com/articles/comics/chip-zdarsky-and-marco-checchetto-take-over-daredevil
У нас, как вы наверняка знаете, появился самый грустный повод вспомнить о жизни Стэна Ли. Пока я пытаюсь систематизировать то, как Ли изменил комикс-индустрию, Юра меня опередил и написал о влиянии легендарного сценариста на всю поп-культуру вообще.
Конечно, о Ли можно говорить вечно (и, к сожалению, для критики тут тоже есть место, ведь наследние Стэна гораздо сложнее, чем пригоршня милых камео), поэтому крепитесь — буду сегодня делится самыми интересными материалами на эту тему.
https://thebabel.net/articles/21680-kak-pokoynyy-sozdatel-vselennoy-marvel-sten-li-pomenyal-pop-kulturu-rasskazyvaet-osnovatel-izdaniya-vertigo-yuriy-povoroznik?_ga=2.227089439.341529941.1542101030-573802443.1537180351