2728
про життя, пригоди та творчість провідних письменників химерних жанрів 🧟♀️ з ділових (і не дуже) питань: @buriedinwater інші соцмережі: https://linktr.ee/shumskayeva
🎠 У 1955 році вийшла «темна» збірка оповідань Рея Бредбері The October Country. Серед оповідок була історія The Dwarf (в українських збірках видавалася під назвою «Карлик»), про, власне, карлика, який, працюючи на карнавалі, полюбляє приходити до дзеркального лабіринту, де особливо довго проводить час біля дзеркала, що збільшує його відображення. Трагічно-метафорична історія з класичними для Бредбері темами людської підступності та ницості, яка, між іншим, з’явилася завдяки Едмонду Гамільтону 👇
Згідно зі спогадами Рея, сталося це, коли йому трохи перевалило за двадцять. Він та його друзі-письменники, Едмонд Гамільтон і Лі Брекетт, разом відвідували дзеркальний лабіринт. Через деякий час свого перебування там, Гамільтон не витримав і закричав:
«Вшиваймося звідси, поки Рей не написав історію про карлика, який платить щоночі за те, аби ввійти сюди, й стояти біля дзеркала, що розтягує його зображення, завдяки чому він здається вищим!».
Бредбері відгукнувся, що ця ідея йому до вподоби, побіг додому й написав оповідку. Коли ж Едмонд прочитав історію наступного тижня, то лишень гірко відказав:
«Це навчить мене тримати свого язика за зубами».
На світлині зліва направо: Лі Брекетт, Рей Бредбері, і, з самого краєчку, Едмонд Гамільтон 👇
💖 31 грудня 1946 року Едмонд Гамільтон та Лі Брекетт побралися. На їхньому весіллі був присутній Рей Бредбері — їх спільний друг та «учень», який був на церемонії дружбою. Цікавий факт, який мені траплявся, але я не можу його ані спростувати, ані підтвердити, та подейкують, що якась частина святкування навіть відбувалася у Рея вдома.
Якось Лі та Ед дали інтерв’ю для фензіну Luna Monthly, в якому є цілі шматки їхніх розмов, присвячених одне одному. Ось що, наприклад, Брекетт розповідала про свого чоловіка 👇
«Який Едмонд Гамільтон насправді?
Геніальний, беззаперечно, та ще й з надзвичайно широким спектром інтересів. Навдивовижу обізнаний бібліофіл, який може назвати напам'ять кожнісіньке видання будь-якої книги, не важливо, наскільки маловідомої, або ж опублікованої ще з тих часів, як Ґутенберґ започаткував усю цю справу».
«До мого відома, він ніколи не втрачав друзів. Він надзвичайно прискіпливий до своєї роботи. Я бачила, як він викидав результати кількаденної наполегливої праці, тому що думав, що вони недостатньо хороші».
«Він так і не навчився зав’язувати шнурки.
Він абсолютно невибагливий у своєму вбранні (коричневі костюми, коричневі штани, коричневий блейзер, світло-коричневі сорочки й білі, для особливих випадків, а також один чорний костюм для банкетів), але він надзвичайно перебірливий в незвичайних обставинах. Виряджати його, аби він кудись вийшов, ще гірше, ніж готувати сімнадцятирічку до її першого випускного.
Він, мов кіт, істота звички. Якщо він розставив меблі, то пересувати їх не можна. Він терпіти не може хатнє прибирання й не має нічого проти невеликої кількості пилу, але все ж вимагає охайності. Жодних тобі жакетів на стільцях тощо».
«Він любить подорожувати, але це має бути зроблено з певною метою: побачити когось чи відвідати певне місце. У звичайних коротких поїздках цим місцем, як правило, є книгарні.
Він не любить їсти у закладах. Без коментарів.
Він має надзвичайний чар і чудове почуття гумору.
Життя з ним не буває нудним».
📍 А ось, що Ед розповідав про дружину:
«Я познайомився з Лі Брекетт влітку 1940 року. Ми з Джеком Вільямсоном поїхали до Беверлі-Гіллз, щоб побачити Джуліуса Шварца та Морта Вайзінґера, Морт тоді був редактором журналу Standard Magazines. Джуліус Шварц був моїм агентом, а також агентом Лі, й поки ми там були, Лі заскочила, аби побачити Джулі, тож він нас познайомив. Того літа я бачив її кілька разів. Наступного ж літа, у 1941 році, Джулі та я поїхали до Лос-Анджелеса й провели там літо, орендувавши у дворі бунгало. До нас по вечорах навідувалася ціла банда людей, пов’язаних з нф… Бредбері в ті дні продавав газеті на розі вулиці й до нас забігали Генрі Каттнер, Арт Барнз та інші. Лі часом приходила до нас по обіді й я краще з нею роззнайомився. Потім, тієї осені, я поїхав до Пенсильванії й втратив з нею зв'язок у повоєнні часи. Повернувся ж я до Каліфорнії влітку 1946 року, де Лі та Рей Бредбері зустріли мене в барі готелю Roosevelt у Голлівуді та привітали з поверненням на узбережжя. Я одразу ж закохався в неї і з тих пір так і залишився закоханим!».
Хоч сьогодні, здається, ще не зовсім час, аби підбивати підсумки року, я зроблю традиційний допис зі своїми найулюбленішими матеріалами за 2024 рік саме зараз, тому що 31 грудня хочу виділити на дещо прив’язане конкретно до цієї дати 👇
Отже, в цьому році ми…
…дізналися, в яких творах Едґар Аллан По фігурував як персонаж;
…привітали з Днем Народження Кетрін Люсіль Мур;
…поринули разом із Полом Андерсоном у спогади, як той відвідував подружжя Каттнерів;
…стали свідками такого собі «любовного трикутника» між Лі Брекетт, Едмондом Гамільтоном та Джеком Вільямсоном;
…підгледіли, як Лі Брекетт писала сценарій до «Імперія завдає удару у відповідь»;
…прочитали поему Рея Бредбері про незвичайний експрес;
…простежили, як Генрі Каттнер обернувся на персонажа твору Едмонда Гамільтона;
…здивувалися, як звичайний жарт дав поштовх цілому оповіданню;
…познайомилися з незвичайним космічним ковбоєм та його впливом на Гана Соло;
…проаналізували, які з фантастичних оповідань лягли в основу епізодів «Сутінкової зони»;
…надкусили збірку оповідань Лі Брекетт і зробили висновки про її оповідання The Jewel of Bas;
…намагалися з’ясувати, чи справді існував той, завдяки кому Рей Бредбері пише.
Дописи показують, що рік був цікавим. Сподіваюсь, наступний також не підведе 👀
🪐 The Hannes Bok Sketchbook Folio — невеличкий фензін-портфоліо, присвячений замальовкам Ганнеса Бока, що складається з п’ятнадцяти сторінок.
У фензін ввійшли обрані роботи з етюдника митця — чорної бухгалтерської книжки, яку Ганнес заповнював різними папірцями, конвертами, чеками, рахунками тощо. Малюнки були виконані кульковою ручкою, олівцями, тушшю чи фарбою. Деякі зі сторінок додаю 👆
🪐 Переглянувши його роботи з легкістю можна помітити, якими незвичайними й по-своєму красивими виходили в художника люди, особливо жінки. Про це у вступному слові фензіна йшлося таке:
«Ганнес Бок найдужче любив малювати жінку у всій її красі та таємничості — ніщо з цього не було втрачено, навіть якщо вона зображувалася непривабливою та гротескною. Він був здатен (з розумінням та добрим гумором) дати навіть найстрашнішій старій бабці свій жіночий чар; навички Бока додавали краси й характеру абсолютно всьому».Читать полностью…
🧙♀️ Основною претензією, яку я бачила, читаючи відгуки інших на «Діву, матір і третю», було те, що буцімто в книзі немає сюжету (описати конкретно його дійсно важко: якщо ж коротко, то ватага з трьох дівчат розбирається у своїх відьомських та особистих справах). На мою нескромну думку, він все ж є, але… може краще, аби його не було й це так і було збіркою коротеньких історій, пов’язаних тільки героями? 🥺 Але давайте по-порядку.
🙋♀️ Почну з того, що мені найдужче сподобалося — це репрезентація жіночої дружби. Коли головне тріо збиралося і робило щось разом, мені не хотілося, аби такі розділи закінчувалися. Я навіть задумалася, що не так вже й багато історій мені траплялося про дружбу дівчат без драм, зрад тощо, а тут — дійсно скарб! Така приємна рутина з спільним побутом, поміччю одна одній, обговорюванням чогось — складалося враження, наче завітала до дівчат на ночівлю. Ще приємною для мене було дещо дізнатися про рутину й звичаї Пласту. Не знаю, наскільки вона тут автентична, але ознайомитися, принаймні поверхнево, було цікаво.
І це, на жаль, єдине, що не викликало в мене в мене ніяких «але».
➖ У книзі є відьомство, та вплетено воно мені якось дуже поверхнево. Є всі ці артефакти, пергачі, лилики, фамільяри, але все це настільки дивно вплетено в сюжет і згадується саме тоді, коли треба, що мені магічний фентезійний світ відгонив чимось доданим просто заради модного слівця, що це не просто історія про гурт дівчат, а ціле тобі фентезі про відьом 🌚 Розділи з магічними епізодами здавалися мені найнуднішими — якось змотивувати мене розбиратися, що, де й куди, авторці не вдалося, та й вся ця драма з пергачами мені видалася дуже слабкою й вимученою, знову ж, аби додати екшену заради екшену.
➖ Книга затишна й гумористична, але місцями жарти настільки пласкі й так сильно б’ють тебе по лобі табличкою «СМІЯТИСЯ — ОТУТ», що аж очі закочуються. Особливо всі ці жарти з сексуальними підтекстами — рівень дуже дешевих анекдотів з минувшини. Але сильно сваритися не буду, визнаю, що місцями було досить-таки кумедно.
➖ Кінець. Під спойлери закину те, що мені розчарувало найбільше — поблукавши ґудрідсом виявилося, що я не єдина, кому він здавався поганим, та ще й з абсолютно дивним меседжем. Так як це стосується асексуальності головної героїні, з одного боку, приємно, що й така репрезентація у нас тепер є, але з іншого, то це знову була дуже побічна й погано розкрита тема, прибравши яку не сказати, що персонажка сильно зміниться. Трошки детальніше 👇
Меседж, що зрештою асексуальна героїня вийшла за свого друга, з яким у них буцімто виключно платонічні стосунки, мені був не зовсім ок. Розумію, що авторка хотіла сфокусуватися на тому, що персонажці такі стосунки будуть комфортніше й т.д., але це настільки сильно мені тхнуло чимось на кшталт того, що подібні стосунки це єдине, на що асексуальні люди буцімто можуть розраховувати. Без епілогу, на мою думку, книжка була б значно краще. Або принаймні якби вона скінчилася тим, що Марина, зрозумівши свою орієнтацію, досліджує те, що для неї є найкомфортнішим надалі. А так, немов вона вже зовсім розчарувалася, прийняла, що її «таку неправильну» ніхто не полюбить, і погодилась на щось перше-ліпше 🙈
Як висновок скажу, що якщо ви хочете вийти з нечитуна (що зі мною почасти й було), то вам точно сюди. А від мене натягнуті 3/5 🧙♀️
🌟 Упродовж свого життя Рей Бредбері кілька разів відвідував заходи, що відбувалися у Каліфорнійському технологічному інституті. 12 листопада 1971 року він прибув туди на один із симпозіумів разом із письменником Артуром Кларком, журналістом Вальтером Салліваном та науковцями Карлом Саґаном та Брюсом Мюрреєм. Початок його промови розпочався з одного дуже цікавого спогаду:
«Я поняття бісового не маю, що я тут роблю. Я найменш пов’язана з наукою людина серед тих, що сьогодні перебувають на цій платформі. Зі мною постійно щось виясняють дев’ятирічні хлопчаки. Кілька років тому десятирічний хлопчик підбіг до мене й спитався:Читать полностью…
— Ви містер Бредбері?
Я сказав:
— Так.
Він спитав:
— Це ваша книжка — «Марсіанські хроніки»?
Я сказав:
— Так.
Він промовив:
— На 92 сторінці у вас є місяці на Марсі, які сходять на Сході…
Я сказав:
— Так.
Він відказав:
— Ні.
Тож я вдарив його. Чорти б мене побрали, якби мене зацькував якийсь хлопчисько».
«Якось так сталося, що життя письменника рідко коли таке ж цікаве чи сповнене пригод, як і ті історії, що він пише. Я знаю, що це правда, бо провів більшу частину свого життя в Каліфорнії, де може статися фактично будь-що».
Так починається автобіографічний есей Генрі Каттнера, опублікований у журналі Startling Stories за 1940 рік. Поглянемо, що ж ще він там розповідав про себе 👇
📍 «На моє превелике задоволення, я народився в Лос-Анджелесі й немовлям провів більшу частину сплячим під прилавком книгарні мого батька. Я поглинав сонячне світло й апельсиновий сік у величезних кількостях. Тоді я переїхав до Сан-Франциско, де вже всотував туман, який з тих пір і полюбив».
📍 «Я відвідував найсуворішу школу у Фріско, що біля Гейз-Веллі, де й заробив кілька медалей за низку абсолютно непотрібних речей так само, як і безліч синців під очима. Повернувшись на південь, я закінчив середню школу й вирішив доєднатися до військово-морського флоту. Мене переконали цього не робити. Замість цього я пішов на роботу. Я працював у будівельному магазині, у цементній бригаді, у книгарні та в літературному агентстві».
📍 «Звички? Я не люблю краватки й віддаю перевагу шарфам. Мені подобається велике містке взуття. Я викурюю одну цигарку за одною, коли пишу, і якщо я вже почав писати оповідку, то рідко зупиняюся, доки її не закінчу. Інші стимулятори сповільнюють мою роботу, хоча чорна кава часом й допомагає. Мені подобаються сендвічі з арахісовим маслом та беконом. Я люблю під зав’язку набиті крісла. Мені не подобається водити, але, тим не менш, часом вирушаю у довгі й виснажливі вилазки на моїй тарантайці. І зрідка коли можу заснути, доки не прочитаю бодай одну книжку за ніч».
На світлині зліва направо: Генрі Каттнер, Кларк Ештон Сміт та Едґар Гоффман Прайс.
🇺🇦 Сьогодні — день Збройних Сил України. Привітати наших військових, завдяки яким сьогодні ми можемо отримувати подарунки від Миколая, можна закинувши кошти на наш збір.
Залишилося зовсім трошки, тож останній ривок — і ми нарешті зможемо розбити банку.
Між іншим, з нами щедро поділилися ще однією чашечкою, тому-у-у… 👀 Неодмінно поширюйте цей допис і донатьте — це вкрай важливо!
Ваш донат сюди.
👆 Гарлан Еллісон розповідає про те, як станом на 1993 рік у нього було вісім з половиною нагород Г’юґо.
Чому ж саме стільки?
Одну з нагород здобула стрічка A Boy and His Dog, першоджерелом якої була однойменна оповідка Гарлана. Письменник обурився тим, що режисеру дали нагороду, а йому — ні, хоча він написав для неї матеріал. Однак, так як товариство не мало більше повноцінних нагород, все, що вони запропонували Еллісону, це дерев’яну основу.
Гарлан не відмовився від половинки нагороди. Забравши її собі, він посадовив на дерев'яну базу невеличку фігурку Джиміні Крікета 🦗
🌟 У 1966 році вийшов фензін, присвячений п'ятдесятиріччю Форреста Акермана, відомого редактора, літературного агента та просто великого прихильника фантастики. У ньому різні письменники ділилися спогадами, пов’язаними з «Форрі», й Лі Брекетт та Едмонд Гамільтон виключенням не стали.
Гамільтон згадував, що коли йому самому виповнилося двадцять п’ять, він уже як чотири роки активно публікувався. Однак того року в нього вперше попросили автограф — йому про це написав чотирнадцятирічний президент клубу прихильників наукової фантастики Сан-Франциско. Згодом, майже через десятиріччя, Форрест зізнався йому, що саме він і був тим хлопчиком.
☀ Через Акермана в житті Гамільтона трапилася й друга видатна подія: його шлюб. Про це Брекетт згадувала у фензіні таке:
«Це відбувалося літом 1946. […]. Він [Гамільтон] дізнався, що Л. Б., як і він сам, велика прихильниця Worm Ourobouros Еддісона. Далі вона розповіла йому, що марно шукала собі примірник, при цьому помітивши, що він, так би мовити, дивиться на неї під Новим Кутом. Наступного разу, коли вони зустрілися, він вивудив книжку й вручив її з незворушністю людини, що подібні речі робить щодня. Л. Б. була дійсно приголомшена.
Тієї ночі Автор [жартівливий псевдонім, яким Гамільтон сам себе назвав у фензіні] зробив їй пропозицію.
— Але, — сказала вона, — це так неочікувано. Це тільки наше третє побачення. Ти впевнений..?
— Звичайно, що я впевнений, — сказав він, вказавши на книжку. — Цей примірник належить Форрі Акерману. Він його позичив мені, тож я маю його повернути.
Дякую тобі, Форрі, за те, що зробив цей шлюб можливим».
На світлині зліва направо: Едмонд Гамільтон, Лі Брекетт та Форрест Акерман 👇
Рей Бредбері в одному з епізодів шоу You Bet Your Life 👆
На запитання ведучого, чи Рей одружений та як він зустрів свою дружину, він розповів історію про те, як Марґарет познайомилася з ним у книжковому магазині, в якому працювала. Жінка думала, що Рей збирається вкрасти кілька книжок, тож і заговорила до нього того доленосного дня.
📚 Коли ж письменника запитали, що саме його змусило звернути на його майбутню дружину увагу, між Реєм та ведучим відбувся такий діалог:
«— Вона була дуже розумна й начитана.
— Як ви дізналися це: просто побачивши її посеред магазину..?
— Після того, як через деякий час розговорився з нею та дізнався, що вона знає всі мої книжки та оповідки. Звичайно, це мене причарувало.
— Іншими словами, ви одружилися на цій дівчині, аби сідати серед ночі й обговорювати вас.
— Що ж, зрештою це до того й привело.
— Це не почало вам з часом набридати?
— Ні, мене це дуже бадьорить».
Фантастики багато не буває. Каналів, які розповідають про неї, теж.
З цієї нагоди й запрошую вас зазирнути до теки, в якій ви гарантовано знайдете цікавий тематичний контент, що точно припаде до душі всім шанувальникам жанру.
Ваш портал у фантастичні світи 🌀
У цьому році я частенько випадала з каналу й в ті проміжки, коли мене тут не було, трошки встигалося читати. Не так багато, як би мені самій того хотілося, але на дещицю жанрового й цікавого свій час все ж вдавалося виокремлювати. Тому тримайте невеличкий дайджест прочитаного, на яке немає розлогих відгуків 👇
⭐ «Піранезі» Сюзанна Кларк
З перших сторінок книжки мене точив острах, що вона мені не надто сподобається — з «Леді з Ґрейс-Адью» тієї ж авторки якось зовсім не склалося з тієї причини, що всі оповідання звідти видавалися мені дуже поверхневими, а «Піранезі» з першої ж сторіночки занурює тебе в такий унікальний всесвіт, сповнений недомовок і таємниць, що тієї ж самої поверхневості я й боялася. Однак склалося абсолютно протилежне — книжка вмить мене захопила настільки, що відірватися від неї було геть несила. Чарівний баланс між магічним і реальним, правдивим і напівправдивим, красивим і місцями відверто «чорнушним» ідеально наклався на дуже щемкий кінець зі, здавалося б, доволі банальним, але все ще ефектним сенсом. Буду з нетерпінням очікувати на екранізацію від Laika, а самій книзі від мене 4,5/5.
⭐ «Чаклунський світ» Андре Нортон
Абсолютно випадково знайшла цю книжку в бібліотеці й просльозилась від думки, скількох культових фантастів та фантасток колись видавало КСД 🌚 Андре Нортон була першою жінкою, що здобула відзнаку Gandalf Grand Master of Fantasy, тож, зрозуміло, оминути її з мого боку було б гріховно, а «Чаклунський світ» якраз-таки відкриває її популярну серію «Есткарпський цикл».
У мене з романом великої любові не склалося з однієї простої причини: чим більше фентезійних історій я читаю, тим краще розумію, що це просто не моє. Однак мені сподобався антураж (таке собі середньовіччя, в якому то там-сям є певні вкраплення цікавих технологій) й потужне феміністичне спрямування тексту з цікавими й сильними персонажками. Було б чудово, якби хтось цикл перевидав (навіть я б за таких умов сховала всі свої упередження до фентезі й читнула далі), та й загалом, ідеї Нортон мені здаються дуже цікавими, тож в її доробку я ще обов’язково подлубаюся в пошуках чогось, імовірно, більш «твердофантастичного», хоч й сама авторка стверджувала, що вона більше віддає перевагу історично-пригодницьким сюжетам. Від мене 3/5.
⭐ «Чарівник земномор’я» Урсула Ле Ґуїн
Ось тут хочеться щиро заздалегідь вибачитися за все, що я далі напишу, але мені геть не сподобалося 🌚 Для мене ця історія з тих, до яких би ти гарантовано прикипів серцем у дитинстві, однак, перше знайомлячись з твором у дорослому віці, для мене книжка виявилася досить-таки прохідною й звичайною. З огляду на те, що Ле Ґуїн «дала поштовх фентезійному полю», текст дійсно можна назвати потужним і таким, що вражає полем ідей, але для мене він почасти втратив свій чар саме через те, що за своє дитинство я начиталася силу-силенну подібних текстів, тож перу Урсули мене не вдалося вразити от зовсім-зовсім (з цього випливає теорія про мою сильну любов до сай-фаю «бульварного» типу, який мене навпаки чомусь дуже приваблює попри свої очевидні недоліки, — у мене всього-на-всього не було такого чтива у дитинстві!). А якщо підсумовувати, то це надзвичайно динамічна й чарівна історія про життєвих шлях та пригоди одного чаклуна, яка, хоч мені й не сильно сподобалася, все одно мотивує далі знайомитися з творчістю Ле Ґуїн.
🪐 А прямо зараз ж жанрового «дожовую» збірку оповідань Брекетт і розпочинаю «Return to Otherness» Каттнера. Ці двоє мене традиційно не підводять, тож, рано чи пізно, чекайте на розлогі відгуки. Ну й, звичайно, діліться, що цікавого читаєте/читали.
🌟 В одному з фензінів, в якому велася рубрика Who’s Who In Science Fiction, автори надавали коротенькі біографічні довідки про себе. У випуску, в якому честь розповідати про себе випала Лі Брекетт, вона відповіла на запитання, які ж її улюблені ілюстрації до власних творів:
«Щодо [найкращих] ілюстрацій до моїх історій, то я думаю, що це будуть зображення до Lorelei of the Red Mist».
🌟 Лі має на увазі ілюстрації Келлі Фріза до свого оповідання, написаного у співавторстві з Реєм Бредбері, у журналі Tops in Science Fiction за 1953 рік. Тільки погляньте, яка ж краса! 👆
А про тогочасні ілюстрації в бульварних журналах Лі відгукувалась так:
«Я думаю, що нині письменники здебільшого задоволені тим, як ілюструються їхні твори. Раніше деякі з них [зображень] дійсно були незугарними, однак зараз їхня якість значно покращилася. Тим не менш, я можу пригадати чимало дійсно гарних ілюстрацій кількарічної давності, деякі з яких були для творів, що їх точно не можна назвати шедеврами світового значення!».
Сьогодні в мене найбадьоріший ранок за все життя, бо почався з прильоту у мій будинок.
Ви, мабуть, вже бачили його в новинах - прилетіло в мій поверх, але в іншу квартиру 💔
Тож повертаюсь до вас з проханням трохи задонатити на збір на ППО, бо це неймовірно важливо🙏
Збір 🖇 /channel/sashas_reads/3286
Банка 🖇 https://send.monobank.ua/jar/74rz9MW1hs
Він майже завершений, та якщо вийде більше, всі кошти перекажу фонду, зайвими вони точно не будуть.
Дуже всім дякую і бережіть себе🙏
Я знаю (ну, або сподіваюсь!), що підписники цього каналу ніколи не стомляться читати про те, що робила Лі Брекетт на зйомках «Глибокого сну», або ж чим займався у шкільні роки Генрі Каттнер, однак підозрюю, що Вас цікавить, де можна знайти цікавий та різноманітний контент українською.
А відповідь, між іншим, дуже проста. Треба тиснути сюди й запитання, що ж погортати перед сном, зникне само собою 👀
Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Наразі звернувся випускник, військовослужбовець 32 бригади 2 мехбату
Потреба:
🔹Starlink Internet Satellite REV4 Gen3
🔹Рація Motorola
🎯Ціль: 27 000. ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/8axWRdzRp
💳Номер картки банки5375411432429673
Канал звітів /channel/reportgroupzbir
👆 Ілюстрація Вірджила Фінлі до новели Roads Сібері Квінна
Історію було вперше опубліковано у випуску Weird Tales за січень 1938 року.
📍 Це — новела в трьох актах про гладіатора Римської імперії Клауса, важка життєва стежина якого призводить до того, що він обертається на безсмертного Санта Клауса. Її відредагована й «повна» версія вийшла у 1948 році у видавництві Arkham House.
Сем Московіц називав цю історію «найкращою оповідкою про Різдво для дорослих, написаною американцем».
І так, це справжнісінька sword and sorcery оповідка про Різдво, пронизана настроями творчості Роберта Ірвіна Говарда 👀
🪄 Якщо ви прочитали певну кількість творів Рея Бредбері, то гарантовано бодай раз бачили в його історіях фразу «Живи вічно» або ж «Жити вічно».
Вона має абсолютно чарівне автобіографічне підґрунтя: якось Бредбері відвідав мандрівний цирк, де став свідком виступу такого собі містера Електрико, що сидів на електричному стільці. Після того, як чоловік отримав розряд у десятки тисяч вольт, він підійшов до Бредбері, приклав до кінчика його носа меч, який носив з собою, і вигукнув: «Живи вічно!».
На наступний день Рей вертався з похорону свого вбитого дядька. Він попросив батька зупинити машину, на що той страшенно розлютився, адже Рей мав би горювати разом з сім’єю, а не розважатися на карнавалі.
«Тоді я про це не подумав, але чи тікав я від смерті? Я біг назустріч життю», — згадував згодом письменник.
🪄 Там він знову зустрівся з містером Електрико й попросив його показати, як виконується один магічний трюк (сам він нерідко казав, що якби не став письменником, то був би чарівником). Згідно зі спогадами Рея, чоловік запросив його до шатра, аби він познайомився з іншими працівниками цирку, й першим, кого Бредбері там побачив, був вкритий татуюваннями чоловік, котрий надихнув його на створення Ілюстрованої людини.
Далі ж містер Електрико запропонував Рею пройтися:
«Ми прогулювалися берегом озера Мічиґан і він ставився до мене як до дорослого. Я розповідав йому свої великі мудрощі, а він — свої маленькі».
Тоді чоловік сказав Рею те, що він радий, що парубок повернувся в його життя. Спантеличений Бредбері дізнався, що Електрико вважав його реінкарнацією свого загиблого від поранення в Арденнах друга. Спільним, сказав чоловік, у них є душа, що немов променіє сяйвом.
«Я знав, що того дня через містера Електрико зі мною сталося щось важливе. Я відчув себе зміненим. Він дав мені важливість, безсмертя й таємний дарунок. Моє життя кардинально змінилося. У мене сироти по шкірі від самої лишень думки про це, та я прийшов додому й через кілька днів почав писати. З тих пір я ніколи й не припиняв».
🪄 Насправді, є ціла низка свідчень, які вказують на те, що історія все ж є вигадкою Рея, адже дати в розповіді письменника геть не збігаються. Рей розповідав, що бачив виступ Електрико у День праці (перший понеділок вересня), однак згідно з документами, його дядько помер аж 24 жовтня. Та в його романі «Щось лихе насуває» мандрівний цирк прибуває до містечка Ґрінтаун саме в жовтні, чому головні герої дуже сильно дивуються, перемовляючись між собою, що карнавалів після Дня праці бути не може.
Вигадка це чи ні — ми навряд чи дізнаємося. Та історія ця, очевидно, як і сам Рей, житиме вічно.
На світлині: Рей Бредбері продає газети у 1938 році 👇
А ви знали, що існує платівка, на якій актор Вінсент Прайс читає чотири оповідання Лорда Дансейні? 👀
А ось тепер знаєте!
Під запис Вінсент зачитав дві історії зі збірки The Book of Wonder та ще дві з циклу Jorkens Tales. Серед них також є дуже потішна оповідка під назвою Chu-Bu and Sheemish про двох ідолів, старого й нового, між якими залягла ворожнеча.
📍 На звороті платівки також є кілька слів про Дансейні від Л. Спреґа де Кампа, які дуже влучно передають неспокійну та запальну вдачу автора:
«Він був письменником, поетом, драматургом, лектором, солдатом, спортсменом, заміським землевласником, мандрівником — і все це в одній оболонці. Коли він не блукав світом, не ловив лисиць на Британських островах чи диких кіз у Сахарі, не служив британським офіцером під час англо-бурської чи Першої світової воєн, не здобував поранення під час Великоднього повстання в Ірландії й не робив безплідних спроб вступити в політику, Дансейні знаходив час, аби створити близько шістдесяти з гаком книг оповідань, п’єс, есе, віршів та автобіографій […]. Любитель ігор та спорту (від полювання на левів і до шахів), він у різні періоди життя був чемпіоном Ірландії з шахів та стрільби з пістолета.
Людина запального темпераменту й поетичної чуттєвості, Дансейні розривався між своїм походженням та вихованням конвенційного англо-ірландського аристократа, що полює, стріляє, ловить рибу та є солдатом, та його особистими літературними смаками та інтересами. Балакучий, веселий, запальний чоловік, якого високо шанували ті, хто відзначав його як геніального, приємного та дивовижного […]».
Послухати оповідки можна тут.
Думаю ввести рубрику «Навіщо ж читати книжки й писати на них відгуки, якщо можна просто показати, що тобі прийшло з eBay?» 🌚
Давно не хизувалася, що ж цікавого маю на поличках: сьогодні покажу вам неочевидний готичний must-read від Haffner Press: збірку жахастиків від Едмонда Гамільтона The Vampire Master and Other Tales of Horror.
📍 Попри те, що автор ввійшов у літературний пантеон, передусім, як фантаст, в його доробку знайшлося місце й для химерних історій: воно й не дивно, враховуючи, що через нестачу журналів у жанрі нф, Гамільтон спершу був дописувачем саме у Weird Tales, в якому й дебютував.
📍 Маю підозри, що на мене тут чекатиме дещо меррітівське.
З Меррітом у мене не надто хороші стосунки, тож маю попередні острахи, та не спробую — не дізнаюсь, що ж воно таке. Однак книжка, на мою думку, в будь-якому випадку чудово б вписалася до «Майстрів готичної прози» Жупанського й ідеально поповнила тамтешній перелік авторів, дотичних до Weird Tales 🤫
🌟 7 грудня 1915 року народилася Лі Брекетт — авторка науково-фантастичних і детективних історій, єдина жінка, яка коли-небудь «торкалася» сценаріїв до Star Wars, улюблена сценаристка Говард Гокса й абсолютно справедливо титулована «королева космоопери».
У цей день, думаю, Лі було б доцільно самій щось розказати про себе. Тому тримайте уривки її автобіографічного есе, написаного для фензіну Destiny у 1954 році 👇
📍 «Я народилася 7 грудня 1915 року в Лос-Анджелісі, Каліфорнія. Там, а ще в Новому Орлеані й Бостоні (де я також прожила кілька років) я й навчалася. Мій тато помер перед тим, як мені виповнилося три роки, тож який би хист до письма я не мала, я успадкувала це від нього. Не так давно я знайшла серед родинних паперів пакунок з його поемами, замальовками сюжетів й недописаними історіями — особливо лячно стає від того, що одна з оповідок мала ідентичну назву до тієї, над якою я тоді працювала. Шкода, що він не прожив достатньо довго, аби затвердитися в тому статусі, а якому він так хотів — письменником».
📍 «Більшу частину свого дитинства — беззаперечно, найщасливіші його роки, — я провела в будинку свого діда на віддаленому каліфорнійському пляжі. Там я плавала, рибалила, засмагала на сонці й розвила в собі охоту до збирання на березі всіляких дрібничок, яка так мене ніколи й не покинула. Там я відкрила для себе Едґара Райса Берроуза та Марс. Там я прочитала Дойлову оповідку The Maracot Deep в Saturday Evening Post, що стала ще одним наріжним каменем. Там я напам’ять завчила Jungle Book Кіплінґа та вперше спробувала Райдера Гаґґарда. У мене також були хороші оцінки з англійської. Ці дві речі згодом мене зрадили: одна привела мене до фантастики, а інша — до переконання, що бути письменницею, це легка робота».
📍 «Я продала свою першу історію завдяки двом речам. По-перше, завдяки своєму дідусеві, який аніскілечки не сумнівався в мені, фінансуючи мою можливість писати тоді, коли я була достатньо дорослою, аби самотужки заробляти собі на хліб. По-друге, завдяки такому собі Генрі Каттнеру, про якого ви вже чули, котрий вирішив, що мої невпевнені і безформні спроби мають певний потенціал, і зробив усе можливе, щоб допомогти мені розвинути його».
📍 «Що мені подобається й не подобається? Легко. Мені подобаються люди, окрім тих, які перебувають у загальному переліку покидьків, що їх не варто перераховувати. Я люблю товсті стейки та печену картоплю. Мені подобаються собаки, коні та коти — в зазначеному порядку. Я люблю плавати, читати, слухати музику та ходити в лісі, особливо в жовтні чи коли настає глибока зима й спадає сніг. Мені подобається жити за містом. Я люблю працювати руками, а за містом завжди є, що робити, від вирощування картоплі й до зрізання кущів. Я терпіти не можу низку речей: капелюхи, закупи, виряджатися, високі підбори. Якби в мене був вибір, я б не вдягала нічого, крім брюків, лоферів та старого светра. Мої найкращі оповідання? Я думаю, що Starmen of Llyrdis — це моя найкраща науково-фантастична новела, а The Halfling чи The Veil of Astellar, певне, мої найкращі оповідання».
📍 «Мій улюблений письменник наукової фантастики — Едмонд Гамільтон. Він мені сподобався настільки, що я вийшла за нього заміж у 1946 році. Та він мені й досі подобається. Ми жили в районі Лос-Анджелесу три роки, поки я працювала сценаристкою. Я працювала над такими картинами, як The Big Sleep та одним фантастичним фільмом, The Vampire’s Ghost […].
Приємно бачити, як наукова фантастика розвивається, отримує визнання, зростає. Це, мабуть, особливо тішить тих з нас (я була пізнім прибульцем порівняно з Гамільтоном, Лейнстером і багатьма іншими, але це все ще було чотирнадцять років тому), хто писав заради любові і півпенні за слово, і мусив пояснювати людям, що ж таке наукова фантастика. Я рада, що вона перестала бути таким собі пасинком.
І я дуже сподіваюсь, що я зможу лишатися в галузі стільки, скільки я зможу».
📍 Письменник, публіцист та журналіст Амброуз Бірс вважається безвісти зниклим у 1913 році. Чоловік вирушив на екскурсію місцями Громадянської війни й дійшов до Ель-Пасо, після чого його слід обірвався навіки, породивши цілу низку містифікацій.
📍 Між Бірсом та Лавкрафтом, який на тлі його зникнення породив оповідку The Thing on the Doorstep, був невеличкий місток: Семюель Лавмен, котрий був другом як першому, так і другому. Великий допис про Лавмена виходив ось тут, та якщо ж коротко, то як колекціонер він з часом набув статусу містифікатора, через що його слова про те, що він був останнім, до кого звернувся Бірс, не можна вважати на сто відсотків правдивими. Однак за життя Лавмен був близьким Бірсовим другом та протеже, адже Амброуз, як мінімум, неодноразово намагався забезпечити публікацію поеми Лавмена In Pierrot's Garden.
👆 На світлині — форзац зібрання поезій Лавмена, в якому міститься рукописна присвята Бірсу. Серед творів, опублікованих у книзі, є також і In Pierrot's Garden.
🌊 Уривок критичної статті про твір Говарда Філіпса Лавкрафта Dagon, в якому рецензент хвалить його роботу.
🌊 Підпис олівцем зверху на папірці, в якому говориться Fine + True, належить Сарі Сьюзан Філіпс Лавкрафт, його матері.
Друзі, відкрили з моєю подружкою допоміжну баночку на авто для 21 окремої механізованої бригади і потребуємо вашої помічі 🤝
З вас донат розміром у будь-яку суму, а з нас невеличкий подарунок вам на Миколайчика, майбутнього володаря якого ми оберемо рандомайзером 🌟
Наша ціль — 15 000 грн.
Посилання на банку.
Маленьких донатів не буває, пам’ятайте про це. А ще будемо щиро вдячні за поширення, бо дуже хочемо закрити баночку до кінця тижня 🙌
🎨 Знайшла на eBay дуже цікавий та дійсно унікальний лот: упаковку сигар, яку Ганнес Бок використовував у 1963 році як кювету для своїх фарб.
Тільки подивіться, як вона гарно оздоблена, і, до того ж, цікаво перегукується з елементами на його повноформатних роботах 🤌
🎨 Дрібку його ілюстрацій можна підгледіти в цьому дописі.
Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Потреба: парафін для виготовлення окопних свічок
Кожна гривня важлива!
🎯Ціль: 11 000.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/A4xh9EonbE
💳Номер картки банки4441111127841207
Канал звітів /channel/reportgroupzbir
🐉 На світлині — фантастка Енн Маккефрі (авторка циклу Dragonriders of Pern) разом зі своїми братами Г’ю та Кевіном. У дитинстві брати мали специфічну «забавку» — ігнорувати сестру, через що дівчинка з головою занурилася в книжки й шукала собі компанію серед тварин. Вирісши, Енн не розгубила своєї любові до братів наших менших: у сюжеті для Time Out of Mind за 1979 рік вона ділилася тим, що володіла дванадцятьма конями, і мала двох собак і чотирьох котів.
👆 Прикріплю вище один чарівний уривок звідти, де фантастка якраз годує своїх улюбленців і розповідає, як їй приємна їхня компанія.
Сумували за «грибом…»? А він повертається! І не сам, а з невеличким супутнім проєктом про старий Голлівуд, тож зазирайте і туди (самі ж розумієте, що згадки про фантастів там теж будуть регулярно 😉)!
А новий допис буде вже ось-ось. Всі ж тут сумували за хроніками життя Лі Брекетт, Генрі Каттнера, Джека Вільямсона та інших? 🥳
Команда МЗУТу відкриває допоміжну банку для збору на каналі Роршах врятує нас!
ЗБІР ДЛЯ ГУР МО «KRAKEN»
Потреби: Mavic 3E.
Серед донаторів від 50 гривень ми, через Monobank, розіграємо лот з чотирьох видань по Доктору Хто:
- Heart Stone by Trevor Baxendale
- The Water Thief by Jacqueline Rayner
- Terminal of Despair by Steve Lyons
- The Encyclopedia by Garry Russel (2011 edition)
УМОВИ УЧАСТІ
1. Задонатити 50 гривень на нашу допоміжну банку
2. Донатити можна безліч разів, або більшу суму кратну 50. До прикладу, 100 гривень — 2 квитки, 150 гривень — 3 квитки і т.д.
3. Менші донати в розіграші участі не беруть, проте ми будемо дуже вдячні, якщо ви підтримаєте збір! Також будемо вдячні, якщо ви допоможете поширенням.
4. Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент з тим як із вами зв'язатися у разі перемоги.
Загальна мета на збір: 95000 ₴
Наша мета: 10000 ₴
Наш збір триватиме поки не досягнемо загальної суми збору.
Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/9Mbh43sbSm
