2728
про життя, пригоди та творчість провідних письменників химерних жанрів 🧟♀️ з ділових (і не дуже) питань: @buriedinwater інші соцмережі: https://linktr.ee/shumskayeva
🎉 Коли Лавкрафт був маленьким, він пригадував, що святкування Різдва в домі Філіпсів були воістину розкішними: родина разом із прислугою збиралася і співала, а дідусь Говарда дарував усім присутнім щедрі подарунки. Після його смерті традиція зам’ялася, бо жити Лавкрафти почали значно скромніше – святкував він або тільки з мамою, або з родинами своїх тіток.
🎉 Але це було задовго до того, як Лавкрафт встиг розлучитися із Сонею Ґрін. Пара відсвяткувала разом тільки одне спільне Різдво, після чого Соня переїхала до іншого міста працювати, підтримуючи їхній шлюб «на папері». Що було далі – вервечка доволі сумних подій. Але Лавкрафт, який засипав своїх друзів регулярними листами та листівками, зрозуміло, не оминав Соню такою увагою – ось такий віршик (повірте, Лавкрафт римує краще за мене, тож цей переклад передає тільки сенс, а не всю ту високу поетику, закладену їм для своєї дружини!) від чоловіка вона отримала на Різдво, яке вони провели не разом:
«Зелень та падуб, як завше, зростатимуть,
На тлі образного снігу,
А перо старе, як і раніше,
Рухається у змовницькій прихильності,
І тремтить: "Кохана, так!".
Хай Санта, де б той не був,
Перед твоїми ногами схиляє,
Найкращі свої дарунки,
А старий Теобальд із гаманцем порожнім,
Нічого в замін не запропонує, окрім,
Прихильності серця».
🎉 «Старий Теобальд» – це своєрідне альтер-его Лавкрафта та ймення, яким він часто підписувався у листах друзям. Листівка прямо натякає Соні, що вірш (якщо не рахувати, звичайно, ту саму «прихильність серця»!) – єдиний подарунок, яким він може потішити свою дружину, бо він перебуває у фінансовій скруті. Так що, якщо хтось сперечатиметься з вами, що найкращий подарунок не той, що зроблений своїми руками – прямо посилайтеся на Лавкрафта, який, переважно, тільки такі дарунки й робив! 😈
А нижче прикріпила вам світлину з Сонею 👇🏼
🧛🏼♂️ Давайте, зізнавайтеся, у кого одна з найбільших травм дитинства – це смерть собаки у фільмі «Я – легенда?».
Тільки у відносно дорослому віці я дізналася, що за фільмом стоїть першоджерело – однойменна книга Річарда Метісона, яка незабаром буде перевидана у серії «КУЛЬТREAD» від КСД.
🧛🏼♂️ Сама книжка вийшла в 1954 році й сміливо внесла декілька новацій у жанрову літературу: популяризувала, якщо можна так сказати, концепт апокаліпсису, який виник внаслідок пандемії та поширила в поп-культурі вампіризм як своєрідну метафору хворобі. Головний герой – колишній військовий, проживає в Лос-Анджелесі. У минулому його вкусив кажан-вампір, завдяки чому його організм виробив своєрідний імунітет на нову хворобу, яку, наймовірніше, переносять комарі – інфікована людина або помирає, або стає вампіром. Чоловік приречений виживати в цих непростих умовах, коли він поступово втрачає зв’язок із реальністю і все, що було колись знайомим та коханим, поступово набуває страшної та невпізнаваної личини…
🧛🏼♂️ Річард Метісон згадує про написання книжки таке: «У той час, як я тільки почав роботу над своїм першим науково-фантастичним романом "Я – легенда", я безнадійно загруз у купі технічних нюансів, не кажучи вже про проблеми з сюжетом». «Підмога» з'явилася у вигляді старого знайомого – Генрі Каттнера. Він не вперше допомагав Річарду з рукописом: коли вони вперше познайомилися, Метісон сказав Каттнеру, що в нього є текст на 760 сторінок, який не подобався його агенту. Генрі без зайвої думки попросив Метісона надіслати йому рукопис, вичитав його за лічені дні й надіслав Річарду аналіз на 6 сторінок, в якому детально розписав, що ж з текстом було не так. Над «Я – легенда» Каттнер так само допоміг Річардсону: за його словами, Генрі поступово, методом численних пропозицій та дискусій, пропонував Метісону різні варіанти розвитку сюжету, поки всі проблеми не вирішилися.
💔 Результат: «Я – легенда» має присвяту Генрі Каттнеру.
«Я присвятив цю книгу Генку, але це – найменше, що я міг зробити, адже Генк цілковито присвятив своє життя письменництву та іншим письменникам», – сказав Метісон, коли дізнався про ранню смерть свого друга.
Факультет історії і права ХНПУ продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які боронять нашу батьківщину.
Прийшов запит від нашого випускника з ВЧ 3017, НГУ, 3 бригада (Гвардія наступу) "Спартан".
Необхідно :
▫️Інверторний газобензиновий генератор KS 2000iG S
▫️Парафін для виготовлення окопних свічок
Кожна гривня важлива!
💳Моно : https://send.monobank.ua/jar/4nvTVmzTPx
💳Номер картки банки : 5375 4112 0968 0094
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
🖤 На цьому каналі я мало розповідаю про детективи, тож передам слово неймовірній Жені Кужавській, яка точно зможе закохати вас у цей жанр і, що не менш важливо, навчить, як же ж його правильно писати!
🖤 Женя – авторка семи книг, чотири з яких є детективами. У неї є цікавезний канал «Як сказав Гаролд Блум», на якому вона оглядає книжки й досліджує сучасний літпроцес. Систематично у Жені також виходять надзвичайно цікаві матеріали про темну та химерну літературу для різноманітних медіа, які я обожнюю за репрезентацію жанру в українськомовному культурному просторі 🤲🏼
🖤 З 16 січня стартує її курс «Як написати вбивство» про мистецтво написання детективів, який буде надзвичайно корисним як для авторів-початківців, так і для тих стріляних горобців письменництва, які хочуть спробувати для себе щось нове. Ну і для нас, читачів, яким все хочеться дізнатися, які ж у тих детективів «нутрощі»! 😈
🖤 Курс триватиме з періодичністю одна лекція (а всього їх п’ять!) на тиждень. Зараз він коштує 1200 грн, але поспішіть, бо це спеціальна ціна, яка зміниться після 31.12!
Переходьте за посиланням, реєструйтесь та творіть свої детективні шедеври ✍🏼
(Не)навʼязливо натякаю, про що поговоримо вже наступного вівторка 🌜
А поки нагадую, що завтра останній день нашого благодійного розіграшу з книгонюхами. Беріть участь і не баріться, а то де ж ви ще таку красу зможете отримати? 😈
🖤 16 травня 1934 року Кетрін Люсіль Мур надіслала Роберту Барлоу лист, в який вклала малюнок [1]. Барлоу, який теж малював, вочевидь, дізнався від Кетрін, що вона теж цим захоплюється і захотів побачити, як виглядають її роботи. Лист розпочинається так:
«Ось, після довгого очікування, надсилаю Шамбло. Звичайно, я в ній розчарована. Я чітко бачу свої недоліки, а особливо після того, як прочитала "Pickman`s Model" в тому журналі, що ти мені надіслав [оповідання Лавкрафта про художника, який малював хтонь, «яку неможливо описати»]. Звичайно, вона набагато гірша! Але, хай там як, спроба є спроба».
🖤 Робіт Кетрін, на жаль, майже не зберіглося. Єдині її замальовки, які трапилися мені в архівах, це її ілюстрація до власного оповідання «The Dark Land» [2] та «Julhi» [3], на якому вона зобразила свого відомого персонажа, Нортвеста Сміта.
Сказати, що це погано – збрехати: видно, що Кетрін дотримується характерних пропорцій і розуміє, для якої аудиторії малює.«Цензура» на грудях взагалі потребує окремої уваги 🤝🏻
🌙 9 грудня 1900 року народилася Марґарет Брандейдж – культова пальп-ілюстраторка, яка намалювала переважну більшість обкладинок для «Weird Tales» між 1933 та 1939 роками.
🌙 Дівчина була однокласницею Волта Діснея і любила відмічати одну деталь: вона все ж закінчила школу, а Дісней – ні. До своєї співпраці з культовим журналом вона працювала ілюстраторкою в різних чиказьких газетах, поки доля не завела її в офіс до Фарнсворта Райта – чоловік був вражений тим, що вона малювала, тож миттєво найняв її на посаду ілюстраторки у «Weird Tales». Рівних Марґарет в цій царині не було – тоді єдиним її «суперником» можна було хіба назвати Вірджила Фінлі.
🌙 Свої роботи Марґарет підписувала без вказання повного імені, аби ніхто не здогадався, що такі «непристойні» роботи малює жінка. Однак, автори, які писали в журнал, роботи Марґарет дуже любили: хвалебні оди їй писали Абрагам Мерріт, Роберт Ірвін Говард та Генрі Каттнер, а от Кларк Ештон Сміт, навпаки, ілюстрації критикував – йому здавалося, що Марґарет не має правильного «відчуття химерного».
🌙 У 1940 році Фарнсворт покинув посаду головного редактора журналу через погіршення стану свого здоров’я – після цього якість «Weird Tales» почала помітно погіршуватися, бо його колишні автори знайшли собі більш вигідні джерела заробітку. Становище журналу також погіршував нововведений цензурний кодекс, за яким на обкладинки більше не можна було розміщувати ілюстрації з еротичним підтекстом.
🌙 Після цього її співпраця з журналом розірвалася – Марґарет так і не змогла оговтатися після втрати постійної роботи й решту життя прожила у фінансовій скруті…
🥶 «Ірландський драматург Лорд Дансейні чув про американські зими, тож приїхав на свій лекційний тур, який має проходити на початку жовтня, в хутряному пальті, капелюсі та піджаку з твідовою підкладкою», – йдеться в одній з карикатур присвячених письменнику. Над смаком в одязі Дансейні часто жартували: він навіть заробив собі прізвисько «найпаскудніше вдіта людина Ірландії».
А тепер порівняймо карикатуру з його реальним вбранням. Що ж, він насправді чув про «американські зими»! 😤
Пам’ятаєте наш ⚡️ благодійний розіграш ⚡️?
Так-от, він добіг кінця! Рандомайзер обрав своїх щасливчиків і пан Бредбері підіймає урочистий келих за переможців 🫶🏻
❤️ Вікторія Майсак виграє «Гаррі Поттер і Орден Фенікса»
❤️ Наталія Мазур виграє «Я бачу, вас цікавить пітьма»
❤️ Маріанна Біксей виграє «Невеличка драма»
❤️ Мирослава Сапожнікова виграє «Рівновага»
❤️ Дар'я Мєждєлова виграє «Я змішаю твою кров з вугіллям»
❤️ Олена Ковальчук виграє «Жорстокий принц», «Вітаємо в Аддамсвіллі» та «Королівство жахів» (пані, якщо ви це читаєте – напишіть мені!)
❤️ Віталій Чікулаєв виграє «Гонитва за Буґіменом» і «Служниця»
❤️ Разом із вами ми зібрали суму значно більшу за ту, яку планували – цілих 54 296 гривень! Дякую всім, хто долучився!
Перелік квиточків – тут. Скріншоти з рандомейзера додам у коментарі.
Апдейт: пан Віталій від свого місця відмовився — приз дістався Марині Овчаровій!
💀 З другого разу, нарешті, поговоримо про доволі своєрідні, але від цього не менш цікаві цикли оповідань: про Гоґбенів від Генрі Каттнера та Елліотів від Рея Бредбері.
Рей, як ми пам’ятаємо з минулого допису, був «учнем» Каттнера, якого той інтенсивно муштрував доти, поки письмо Бредбері не стало більш-менш читабельним та унікальним, без видимих впливів на нього Лавкрафта або По. Натомість, Бредбері перебрав декілька «фішок» у самого Каттнера, що в літературі, насправді, явище звичне. Сем Московіц, наприклад, у своїй праці «Seekers of tomorrow; masters of modern science fiction» іронічно підкреслює, що й Каттнер «не без гріха»: на ранніх етапах своєї творчості, заплутаний у власних ідеях, він часто «підглядав» їх в інших – колись він написав оповідання, яке надихалося Лавкрафтом, який, в свою чергу, надихався Лордом Дансейні.
Якщо ж порівнювати Гоґбенів та Елліотів, то схожість фабули виднітиметься, але сама тональність історій та їхні фокуси матимуть абсолютно інші забарвлення.
💀 «The Hogbenʼs Chronicles» побачили світ у…2013 році, коли їх вперше було видано під однією обкладинкою – до цього ці п’ять історій було розпорошено у бульварному журналі «Thrilling Wonder Stories». Чи писав Каттнер це сам, без втручань Кетрін Люсіль Мур – залишається загадкою. Гоґбени – родина мутантів, що походить корінням своїм ще з тих часів, коли Атлантида знаходилася на суші. Особливості цієї сім’ї Каттнер викладає поступово, з певною необережністю і хаотичністю, за рахунок чого оповідання стають просякнуті їдучим, нерідко чорним гумором. Гнані своїми пожиттєвими негараздами (чого тільки Гоґбени не бачили: війни, чуму, потоп рідної Атлантиди…), дивна сімейка осідає в глибинці Кентуккі, де може жити своє тихе й спокійне життя, в яке не влазитимуть «норміси». Якщо ж перша історія з циклу, «The Old Army Games», була скоріше пригодницькою, аніж науково-фантастичною, в наступних чотирьох частинах Каттнер дав собі професійну волю: тепер пригоди сімейки обов’язково включатимуть в себе винадходження якогось карколомного агрегату з побутових речей, який робитиме неймовірні для науки речі. Зокрема, Каттнер нерідко вдаватиметься до цікавих інтерпретацій певних наукових процесів (спойлер по сюжету однієї з історій, тож читайте на свій розсуд): за версією Генрі, мікроби з’явилися від того, що один із Гоґбенів відправив двох членів однієї надокучливої сімейки у минуле – ті розмножувались і розмножувались, з кожним наступним поколінням зменшуючись у розмірах. Їхня кількість заполонила простір настільки, що тепер вони є в найдрібнішій молекулі, але, благо, тільки надмірна їхня кількість може якось зашкодити людині.
Історії сповнені графічного насильства, такого, яке буває в дитячих мультфільмах: до прикладу, дядько оповідача сміється над тим, що він «слабак», бо його віддухопелило шестеро сусідських хлопців, а він не зміг їм ніяк зашкодити. Частими будуть сцени, в яких родина ненавмисне вбиває когось, хто порушує їхній спокій – їхня позаземна природа, що підживлюється колодязем радіоактивних речовин у них під домом, нерідко вступатиме в «кризу» з людськими якостями, які вони вимушені проявляти, перебуваючи в цивілізованому суспільстві, але Каттнер не доводить це до драматизму, а навпаки, робить з цього один суцільний жанр.
💀 Таким чином, «The Hogbenʼs Chronicles» Каттнера – це суцільна карколомна пригода в чарівному сетінґу американської глушини (і з відповідним вульгарним, але ду-уже метикованим та гострим гумором, який був згенерований автором навмисне!), яка ще й широко зазіхає на псевдоісторичність, посилену фантастикою. Як казав про Гоґбенів великий та жахливий Алан Мур: «Його [Генрі] сімейні історії про Гоґбенів є одними з найоригінальніших і, безперечно, найсмішніших творів у жанрі […]. Шедевр!». Не варто забувати, що Каттнер – вишуканий психолог (він, між іншим, от-от мав завершити магістратуру і стати клінічним лікарем з цієї галузі, але помер занадто рано), який знає, куди натиснути, аби читачеві було цікаво чи смішно.
1/2
1. Рей разом із Форрестом;
2. Рей і Форрест на одному з зібрань «Los Angeles Science Fiction Society»;
3. Кетрін разом із Форрестом на нагородженні «Forry Award» (іменна премія Акермана) за пожиттєві здобутки;
4. у Каттнера немає світлин із Форрестом, зате є така фотографія з фензину, в якому Акерман був редактор: Генрі катається на велосипеді разом із їхнім спільним другом — Джимом Муні.
3/3
💀 Рей Бредбері отримав від Форреста Акермана запрошення доєднатися до «Los Angeles Science Fiction Society», коли тому було сімнадцять: там молодий парубок зустрів вже «стріляного горобця» наукової фантастики – Генрі Каттнера. У них склалися доволі тернисті стосунки, але одне все ж сказати можна впевнено – їм обом судилося в майбутньому змінити канон науково-фантастичної літератури. Однак, Бредбері, хоч і був тільки на п’ять років молодший за Каттнера, прожив життя майже вдвічі довше за Генрі: останній все життя страждав від проблем із серцем і помер уві сні від інфаркту міокарда, коли йому було всього сорок два.
💀 На честь цього в серпні 1958 року виходить невеличкий фензин із назвою «Henry Kuttner, A Memorial Symposium», присвячений вже покійному Генку. У фензині розміщено матеріали від Фріца Лайбера, Роберта Блоха, ще декількох знайомих-письменників і, звичайно ж, текст від Рея Бредбері, який називався «Hank Helped Me». У ньому Рей ділиться такими спогадами про Каттнера:
«Була в нього така риса, яку я помітив з першого дня знайомства, але дійсно оцінив тільки з часом. Він не просто слухав те, про що ти говориш – він ретельно обдумував це. Я не думаю, що в Генка був хоч один друг, який не міг скопіювати оцю його допитливу паузу та нахил голови після того, як хтось щось скаже або спитає. Генк почув це, обдумав і перетравив прямо перед тобою все те, що тільки-но перед ним вивалив. Він витрачав свій час на те, аби коректно відповісти тобі. Це така розкіш у ці часи неслухів та тих, хто просто не вміє думати. Це вміння думати допомогло йому писати історії і, звичайно ж, причарувало його дружину. Я ніколи не знав більш відданої пари. Я не говорю це з лестощів, а тільки з чистого захоплення двома людьми, які ставили перед собою певні цілі, вміли планувати наперед і пішли навчатися тоді, коли їм знадобилися нові знання [Кетрін, дружина Генрі, разом із ним пішла до університету в сорокарічному віці, бо за молодості їм обом не вдалося отримати вищу освіту]. Разом чи окремо, вони подавали приклад того, яким має бути письменник. Вони дбали про письменництво. Вони були літературними людьми, а таких, на жаль, у цій галузі вкрай мало […]. Я пам’ятаю його як чесного критика і доброго, але суворого вчителя, який міг витрусити з мене всі кишки, коли те було потрібно. Він терпів моє вторгнення у своє життя і змушував читати всі випуски «Amazing Stories» впродовж року, аби я навчився будувати сюжетну канву […]. Я оцінюю Генка через призму наших життєвих шляхів, які сходились і розходились впродовж двадцяти років. Але, так чи інакше, впродовж цих двадцяти років, більшість із них він допомагав мені. Допомагав іншим. Він був таким скормним, аж непомітним. Але, перед усім, Генк і Кет (важко говорити про Генка без Кет) любили писати. Від розмов з ними двома я ставав наповнений захопленням від усіх тих планів, які вони будували. Тепер їх доведеться виконувати саменькій Кет. Я б волів, аби Генк залишився з нами і сам закінчив деякі з тих речей, про які він говорив, але я впевнений, що Кетрін пам’ятатиме, і якщо зробить не таку ж роботу, то дуже схожу. Нам пощастило, що частина Генка житиме в її творчості.
Подивимося правді в очі: Генрі Каттнер був надзвичайною і незвичайною людиною літературного поля. Воно збагатшало через те, що він пройшов крізь нього. А ми збагатіли через те, що були його друзями».
💀І все ж, місцями Рей дійсно лестив, на мій погляд, з цілком очевидних причин. Кетрін пережила неймовірний стрес, після якого так і не повернулася до літератури – того самого «Генрі в її творах» так і не сталося. Вона взяла клас, у якому Генрі викладав писемницьку майстерність напередодні своєї смерті, але через чотири роки покинула викладання і подалася писати сценарії – одружилася вдруге, після чого полишила і сценаристику.
1/3
🌾В українській літературі багато тем, з якими письменникам непросто працювати. І все ж, мені видається, що саме жанрова література має їх відрефлексовувати.
🌾Остання субота листопада - день пам'яті жертв Голодомору. Травма, яка лишається з нами, відчувається ось вже в третьому поколінні, відлунює далі. Цього року це сьогодні, 25 листопада.
🌾Зараз з темою Голодомору варто працювати ще й тому, що ми вже маємо певну часову дистанцію, а ще - бо ті події дуже добре віддзеркалюються у нашому сьогоденні, демонструють нам проти кого ми воюємо і за що стоїмо. Днями ми дізнались, що Павло Деревʼянко зараз працює над текстом дитячої повісті про Голодомор. Тема має опрацьовуватись для дітей (і не тільки) сучасникими письменниками, бо ні Улас Самчук, ні Василь Барка не знали того, що тепер знаємо ми.
Сьогодні розкажу про те, як з цією темою працює горор література
"Описати Голодомор через прийоми зомбі-жанру і сюжети про родове прокляття, то є доста складна емоційно рефлексійна робота з колективною травмою", - пише Ганна Улюра про оповідання Володимира Кузнєцова "Гегемон".
◾ Прослухати оповідання в аудіоформаті можна завдяки роботі спільноти "Бабай" ось тут.
◾І є ще одне оповідання від проєкту "Бабай" - "Цукерки". Прослухати його можна в рамках одного з випусків подкасту "Закляття Бабая". Оповідання починається на 6:35 хв, але якщо хочете більше дізнатись про автора та процес створення тексту, то варто слухати весь випуск про Ніка Орача. Оповідання - крутий приклад того, як одну з найтемніших казок про хижку в лісі і бабусю, яка чекає в ній на дітей, можна поглибити ще більшою травмою.
🌾
Запаліть сьогодні свічку
Ілюстрація Ірини Гуріної
🖤 Шановні, благодійний розіграш!
🖤 П'ять книжкових каналів збирають на потреби бригади, яка зараз перебуває в зоні активних бойових дій на Східному напрямку. Потрібні планшет для дрону, пульт та окуляри для FPV.
🖤 Сім щасливчиків (один «пункт» — одна людина), яких обере рандомайзер, отримають такі книжечки:💫 «Гаррі Поттер і Орден Фенікса. Ілюстроване видання»;
💫 «Я бачу, вас цікавить пітьма»;
💫 «Невеличка драма»;
💫 «Рівновага»;
💫 «Я змішаю твою кров з вугіллям»;
💫«Гонитва за Буґіменом» та «Служниця»;
💫 а від мене – купку жанрової літератури: «Вітаємо в Аддамсвіллі», «Жорстокого принца» та жахастик «Королівство жахів», який ви вже не знайдете в книжкових (тому на фото його й немає!).
Умови:
💫 вартість одного квитка – 50 грн. Їхня кількість необмежена (робите донат розміром у 150 грн – отримуєте 3 квитки). Більше квитків – більше шансів перемогти;
💫 транзакції занотовуються ось тут. Табличка оновлюватиметься декілька разів на день;
💫 результати розіграшу будуть 3.12 о 20.00;
💫 нагадую, що переможців обирає рандомайзер.
Реквізити:
Monobank: 5375411211057356
Банка: https://send.monobank.ua/jar/9uX7FjvREM
ПриватБанк: 5168752009378004
PayPal: erofeevlev@gmail.com
Вітаю, мені треба ваша допомога.
Я допомагаю збирати для брата своєї близької подруги на оснащення, необхідне для дрону.
Суму в 37 тисяч треба зібрати максимум за два тижні. Прикріплюю допис в Інстаграмі й банку для поширення.
Вдячна буду за будь-який внесок.
Банка: https://send.monobank.ua/jar/1286bAeE9t?fbclid=PAAabr5VWAAb3jTHkI0xrl6UbnAbTMwD01rQ8EyPhhYby3eqkb7MmskNPUQyk_aem_Ab8cmmHI9nJByyCiiCHFruj-7bz24AVA3nOivny-WwcnRXfnr_9114rXt7ZQzWEwCkE
Допис: https://www.instagram.com/p/Cz2GZBjtdK1/?igshid=MzRlODBiNWFlZA==
P.S. Якщо вас цікавить прочитати про якусь літературно-культурну тему саме від мене, то з вас донат від 100 гривень і скріншот, а з мене — допис.
Усіх з Різдвом! Дякую ЗСУ за вчорашній, сьогоднішній та завтрашній день. Без них цього б не було. Так, як день стає довшим за ніч, так і світло переможе темряву. А нам потрібно допомагати, щоб це світло перемогло.
Буду вдячний за донат на FPV дрони для 125 ТрО ЗСУ, які зараз потребують їх, як і весь фронт. Зараз на банці 46 896 грн, ще треба багато коштів, щоб закрити мою частину.
Сильно дякую за допомогу та віру в перемогу.
🎯Ціль: 190 000.00 ₴
🔗Банка
https://send.monobank.ua/jar/DrytScu9r
💳Номер банки
5375 4112 1057 1449
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікс
🧟♀️ Стівен Кінґ разом із Форрестом Дж. Акерманом у його домі, який називався «Акермаєтком».
🧟♀️ У 1960-тих роках Кінґ надіслав Акерману своє оповідання «The Killer» для журналу «Spacemen», в якому Форрест був редактором. Це була одна з перших спроб молодого письменника опублікуватися – на той момент невдала. Акерман не прийняв оповідання.
🧟♀️ Однак у 1994 році оповідання все ж передрукували в журналі «Famous Monsters of Filmland», в якому Акерман також був редактором. На світлині у Форреста якраз один із примірників цього видання, хоч і не той, в якому було опубліковано Кінґа.
Висновки? Молоді письменники/ці, ніколи не здавайтеся і колись вас обов’язково у своєму журналі опублікує Форрест Акерман 😼
💀 Промальовується певна закономірність, що творча людина, вирощена в Лос-Анджелесі, просто не могла ніяк не перетинатися з членами Los Angeles Science Fiction Society та Science-Fiction League. Джим Муні, художник-коміксист, який, перед усім, був відомий завдяки своїй тривалій роботі з DC Comics та Marvel, виключенням не був – саме співпраця з деякими членами тогочасних науково-фантастичних спільнот дала йому перші поштовхи вбік майбутньої кар’єри.
💀 Найкращим другом Джима тривалий час був Генрі Каттнер – з ним він познайомився завдяки зборам від Science-Fiction League, членами якої також були Кларк Ештон Сміт, Едмонд Гамільтон, Форрест Дж. Акерман та багацько інших. Тоді Джим був всього-на-всього підлітком, який відвідував художню школу.
💀 Коли Роберт Блох приїхав до Каттнера в Каліфорнію в 1937 році, Генрі познайомив його з Джимом – вони навіть сіли разом і зробили щось на кшталт фензину, для якого Муні намалював декілька картинок. Журнал назвали «Plump Tales» – жартома товариші відправили примірник Фарнсворту Райту, головному редактору «Weird Tales». Доля фензину наразі невідома, але так в Джима зав’язалося знайомство з Райтом – Генрі захотів, аби він проілюстрував деякі його оповідання для журналу. Райт погодився і так у зимовому випуску «Weird Tales» за 1937 рік з’явилася ілюстрація Джима до оповідання Каттнера «I, the Vampire».
💀 Муні згадує: «Фарнсворт Райт погодився, тож на той момент я продав йому три чи чотири ілюстрації – мені ще й сімнадцяти не було, тож це було просто фантастично. […] Пізніше, якщо згадувати про той період і про ті часи, коли я перебрався до Нью-Йорка, аби остаточно зайнятися коміксами, я розумію, що ті ілюстрації стали першим проривом».
💀 І, хоч як Муні не любив Каттнера, він все ж визнавав, що той мав свої труднощі: «Чолов’яга був дуже дивним, мав свої специфічні епізоди та проблеми з соціалізацією. Я краще ладнав з Кетрін [дружиною Каттнера], бо вона була впевнена в собі, багато розмовляла і була соціально активною. Генрі завжди відчував дискомфорт, завжди вибивався з ритму, але яким же він був письменником і якою був людиною!». Після смерті Каттнера Джим продовжував спілкуватися з Кетрін і регулярно навідував її.
💀 Збори в Science-Fiction League також познайомили Муні з Отто Біндером, з яким вони потім разом працюватимуть над коміксами про Супердівчину. А коли ж популярність Los Angeles Science Fiction Society почала набирати стрімких обертів і до спільноти приєдналося дуже багато нових людей, деякі з них об’єдналися в своєрідні групки: Муні опинився серед тусівки під назвою «Moonrakers», які вважалися розбишаками та хуліганами спільноти. Почесними її учасниками були Фредерік Шроєр, Рас Годжкінс, Арт Барнес та Генрі Каттнер. Як я розповідала отут, друзі мали свій фензин, ілюстратором якого Муні й був.
💀 На проєктну роботу Муні також іноді заангажовував Форрест Акерман – Джим був ілюстратором обкладинки фензину «Imagination!» за січень 1938 року, в якому вперше було опубліковано оповідання Рея Бредбері.
💀 І хоч в подальшій своїй кар’єрі Муні був далекий від того, чим, врешті-решт, стали займатися його тогочасні друзі письменники чи редактори, знайомства за той період заклали для нього базу, яка відкрила для нього багато шляхів для майбутньої співпраці.
Малюнок нижче, намальований для «Weird Tales» на прохання Каттнера, чудовий тому приклад 👇🏼
❗ Благодійний розіграш закінчено ❗
Безмежно вдячні всім причетним!
Нам вдалось зібрати 81 025 гривень. Це фантастичний результат і майже половина від загального збору. Все це все в першу чергу завдяки вам. ❤️
Зараз в наші табличці зафіксована вся інформація.
Ну і щодо частини, де десять щасливчиків отримать трохи заохочувальних призів за участь. Ось вони:
🎁 Наталія Барилко - «Гаррі Поттер. Чаклунський Альманах»
🎁 Володимир Дацик - Скандинавська трилогія «1793/1794/1795»
🎁 Віталій Дуленко - «Блиск», «Панк 57» і «Хроніки незвіданих земель»
🎁 Антоніна Черкашина - «Колонія» Макса Кідрука
🎁 Марія Нілова - «Вавилон» Ребекки Кван
🎁 Олександр Федоров - «Пʼятеро» й «Дівчинка, яка випила місяць»
🎁 Микола Корчменюк - «Престиж» Крістофер Пріст
🎁 Валентин Сачик - «Земля крилатих» Ірини Грабовської
🎁 Поповнення з терміналу 12.12 10:56 - «Я перетворююсь… щоденники з окупації» Володимира Вакуленка-К.
🎁 Назарій Слюсаренко - Журнал «Telegraf»
Пан Володимир Дацик отримає свій приз безпосередньо від мене. В звʼязку з цим прошу написати мені в особисті для уточнення деталей.
По решті переможців. Також можете мені написати, щоб дізнатись деталі. Я зорієнтую, хто подарує вам ваш приз.
☝️ Щодо переможниці чи переможця під номером 9, поповнення з терміналу, звʼяжіться, будь-ласка, з будь ким із адмінів.
Скоро покажемо вам живе фото машини, котра поїде крошити русню!
🚪 КСД готують до друку НФ-класику «Двері у літо» за авторством Роберта Енсона Гайнлайна.
📜 Інженер Ден Девіс перебував на порозі грандіозного успіху. Винайдений ним домашній робот-помічник мав подарувати вченому славу і гроші. Але виявилося, що на механізмах Ден знається набагато краще, ніж на людях.
Друг і наречена зрадили його й відправили туди, звідки немає вороття. Дорога в один кінець? Тільки не для нього. Ден повернеться, бо має врятувати двох — кота, упевненого, що навіть посеред зими знайдуться двері в літо, і ту, хто завжди чекає на нього.
🗓 Очікується у продажу з 2 січня 2024 року. Радимо звернути увагу ⏰
🌚 «Destination Moon» – науково-фантастичний американський фільм, який вийшов у 1950 році. Прихильники жанру чекали на картину з неабияким благоговінням – це вперше знімається щось подібне, та й в таких масштабах!
🌚 Натхненням для режисера, Ірвіна Пічела, слугував роман Роберта А. Гайнлайна «Rocket Ship Galileo». Автор також долучився до роботи над сценарієм стрічки.
🌚 Гайнлайн, справжній «гігант» жанру, звичайно, не міг бути осторонь того, що відбувалося за дверима Los Angeles Science Fiction Society, одного з найстаріших жанрових клубів у Лос-Анджелесі, який міг похизуватися такими талановитими членами та членкинями, що його відвідували, як Форрест Дж. Акерман, Фріц Лайбер, Генрі Каттнер, Рей Бредбері, Фредерік Шроєр, Рас Годжкінс, Тіґріна, Кетрін Люсіль Мур та десятки інших.
Зрозуміло, вони не могли залишитись осторонь такої події, до якої руку прикладає їхній друг!
🌚 Форрест Акерман згадує, що тоді йому вдалося відвідати Місяць: «Як мені це вдалося? Ні, не завдяки машині часу […] – в цьому мені допомогла перепустка до голлівудської кіностудії!». На «Місяці» разом із Форрестом (а точніше, за перепусткою разом із Робертом) опинилися такі його друзі, як Альфред Елтон ван Воґт, Генрі Каттнер і його дружина, Кетрін Люсіль Мур, Рас Годжкінс та Джин Кокс.
Спогадів про те, що ж друзі робили на знімальному майданчику не залишилося, але маємо декілька цікавих знімків: на першому Роберт і Вірджинія, його дружина, стоять на тлі неймовірного місячного пейзажу, а на другому можна повправлятися у своїх пошукових здібностях – підпис стверджує, що на світлині стоять Акерман, Каттнер, Гайнлайн та Чеслі Боунстел, художник, який носить почесне звання «батька сучасного космічного мистецтва» 👇🏼
15 книжок за донат на ЗСУ! 🌟
На цей раз книгонюхи збирають на автівку для 43 Окремої Артилерійської бригади. Великий та жахливий рандомайзер обере 10 переможців, які отримають такі книжечки:
❤️«Гаррі Поттер. Чаклунський Альманах»
❤️Скандинавська трилогія «1793/1794/1795»
❤️«Блиск», «Панк 57» і «Хроніки незвіданих земель»
❤️«Колонія» Макса Кідрука
❤️«Вавилон» Ребекки Кван
❤️«Пʼятеро» й «Дівчинка, яка випила місяць»
❤️«Престиж» Крістофер Пріст
❤️«Земля крилатих» Ірини Грабовської
❤️«Я перетворююсь… щоденники з окупації» Володимира Вакуленка-К.
❤️Журнал «Telegraf»
Умови:
⚡вартість одного квитка – 50 грн. Їхня кількість необмежена, тож більше квитків – більше шансів перемогти;
⚡транзакції занотовуються ось тут. Табличка оновлюватиметься декілька разів на день. Вказуйте свій нік у коментарях до транзакції;
⚡результати розіграшу будуть 17.12 о 20.00;
⚡переможців обирає рандомайзер.
Реквізити:
Monobank: 5375411210965427
Банка: https://send.monobank.ua/jar/8FCQrMhAmE
ПриватБанк: 5168752009378004
PayPal: erofeevlev@gmail.com
💀 Про процеси в химерній літературі важко говорити без згадки Вірджила Фінлі, майстра, котрий подарував ілюстрації та обкладинки сотням бульварних творів у жанрі фентезі, фантастики та горору, а також робота якого прикрашала найперше зібрання творів Лавкрафта в «Arkham House». І хоч Вірджил писав зовсім трошки, та й тільки віршовані твори, осторонь від визначних жанрових літераторів того часу він не стояв!
💀 У 1938 році він переїхав до Нью-Йорка на запрошення Абрагама Мерріта, який запропонував працювати йому ілюстратором у журналі «The American Weekly». Приблизно тоді ж Генрі Каттнер, народжений у Лос-Анджелесі, відвідав декілька з’їздів у Нью-Йорку, під час яких перетнувся із Вірджилом у барі на Таймс-Сквер. Вони миттєво стали друзями.
💀 У 1939 році Каттнер і його друг, художник Джим Муні, приїхали в однокімнатне помешкання подружжя Фінлі на Великдень. Генрі та Джим привезли Беверлі, дружині Вірджила, незвичайний подарунок – живого кроля. Господиня ж нагодувала чоловіків смаженою куркою, яка була улюбленою стравою Каттнера. Приблизно тоді ж Генрі зробив відчайдушне для себе рішення – чоловік писав переважно в нью-йоркські журнали і зрозумів, що йому важливо жити поближче до епіцентру свого заробітку. Він кинув роботу в лос-анджелеській літературній агенції свого дядька й разом із матір’ю переїхав до Нью-Йорка.
💀 Із собою він неочікувано захопив дещо дуже цінне – Кетрін Люсіль Мур із Індіанаполісу, до якої він залицявся вже другий рік. Кетрін жартувала, що тоді він просто заїхав до неї і так розговорив її, що вона й сама не зчулася, як прийняла пропозицію, яку вже одного разу відкинула. 7 червня 1940 року вони побралися: на весіллі було тільки майбутнє подружжя, мама Каттнера, а також Беверлі та Віджил Фінлі. У праці Сема Московіца про цей день згадується таке: «Вірджил заплатив мировому судді $10, купив нареченій дюбонне [алкогольний коктейль] і содову – так і було запущено кар’єру однієї з найвідоміших письменницьких команд у науковій-фантастиці». На той день Вірджил також перекваліфікувався і побув шофером, який возив цю весільну процесію. Подружжя Фінлів та Каттнерів були хорошими друзями, які нерідко разом відпочивали або вибиралися в місто, доки Каттнери ще жили в Нью-Йорку.
💀 У травні 1943 року Каттнер пише історію «Reader, I hate you!», в якій повторив старий «подвиг» Роберта Блоха та Говарда Філіпса Лавкрафта, і зробив головними героями…себе та Вірджила Фінлі!
💀 Історія починається з іронічного: «Читачу, я тебе ненавиджу! І плювати мені, як тебе звати – Джо, Майк чи Форрест Дж. […]». Отак з самого початку Генрі Каттнер «ставить на місце» Форреста Акермана! Генрі та Вірджил сидять у барі й п’ють, поки до них не підходить чоловік, який є читачем Каттнера, і не ділиться бідою: його дружина...статуетка, зроблена з кришталеподібного ядра Землі, яку він би ду-уже хотів перетворити на жінку. Чоловіки одразу чарівливо переполохалися і запереживали за власних дружин: Вірджил спитав, а чи знає Генрі, де це Кетрін? Генрі відповідає, що вона пішла на шопінґ із Беверлі – і це не єдині згадки їхніх друзів чи близьких, які будуть у тексті.
💀 За тим, як розв’язується сюжет, стає зрозуміло, що Каттнер ненавидить не свого звичайнісінького читача, а саме того читача-персонажа, який перечитав усі його твори і вирішив, що Генрі зможе йому допомогти з’ясувати, як зробити з статуетки живу людину. І Генрі ой який лютий на нього – він зіпсував йому і Фінлі вечір у барі!..
💀 А Вірджил, між іншим, теж долучився до роботи, намалювавши до історії ілюстрацію, яка стала обкладинкою «Super Science Fiction Stories», журналу, в якому оповідання «Reader, I hate you!» вперше побачило світ 👇
💀 «From the Dust Returned» Бредбері – це цілий роман, який складається з різних коротких історій про родину Елліотів. Коли Бредбері тільки формував концепт історії, він поспілкувався з Чарльзом Аддамсом, творцем «The Addams Family», і запропонував їм об’єднатися для створення чогось містичного. Однак, за словами самого Бредбері, їхні шляхи розділилися, породивши на світ Елліотів та Аддамсів.
💀 Елліоти живуть у лячному маєтку, вкритому павутинням і пилом, на противагу тим же Гоґбенам, які живуть у сонячній фермерській місцині. Якщо Гоґбени були мутантами, Елліоти ж є класичними «юніверсалівськими» чудовиськами: вампірами, муміями, привидами. Єдиною людиною в родині є хлопчик Тімоті, якого вони знайшли й забрали до себе. Історій цих значно більше, але в них помітно менше смішного та саркастичного, аніж в історії Каттнера: тут фокусом виступатиме тема інакшості Елліотів, яка призводитиме до різних драматичних подій із філософією, притаманною суто творам Бредбері. Якщо погром в будинку Гоґбенів розгорнувся гумористичною сценою покарання зловмисників, то будинок Елліотів цього не переніс, потягнувши за собою трагічні наслідки та сумні висновки – вони інакші і за це вони завжди платитимуть.
💀 З одного боку, Гоґбенів можна було б подати під аналогічним «висновком», але Каттнер вирішив все ж загострити свою увагу на гуморі. Бредбері ж обрав більш драматичний шлях, який все ж був характерним саме для нього – як би за його молодості Каттнер не «знущався» над ним, Рей все ж виріс і зміг стати Реєм із притаманними йому особливостями тексту.
💀 Елліотам притаманні філософські роздуми, Гоґбенам – жарти та іронічні знущання. Кінець роману Бредбері відверто сумний, але водночас раціональний і обґрунтований – оповідання Генрі ж закінчуються на піднесенній ноті з натяком на можливе продовження, але не мають ніякої логіки саме через специфіку обраного вектора циклу.
💀 Елліоти – подумати, Гоґбени – посміятися.
2/2
🖤 Генрі Каттнер і Фредерік Шроєр, його товариш і член «Los Angeles Science Fiction Society», дивляться на один із випусків «Weird Tales». Чи навмисно вони обрали саме той, в якому надруковане оповідання «Black God’s Kiss» Кетрін Люсіль Мур, яка через рік після того, як було зроблено цей знімок, одружиться на Каттнері?
Залишаємо питання відкритим 😈
🖤 А ще парубки того ж дня зробили світлину [3], на якій, зліва направо, лежать такі-от Рас Годжкінс, Каттнер та Шроєр. Між іншим, трійця мала власний фензин, який називався «Sweetness and Light», а в його підзаголовку розміщувалася інформація про те, що це журнал «для друзів». Наповнення журналу було досить-такі своєрідними: це були дотепи та карикатури над їхніми знайомими чи просто жартівливі замальовки на якісь ситуації.
Але, як бачимо, збори команди фензину теж були своєрідними!
💀 У 2007 році, коли померла вже й Кетрін, Рей дав цікаве інтерв’ю, з якого стає зрозуміло, що його стосунки з Каттнерами не були аж такими ідеальними: у ньому він каже, що не вважає Кетрін своєю подругою, а от з Генрі було важче – йому здавалося, що Каттнер терпіти його не міг, а також зовсім не розумів. Він розносив Рея на друзки, коли починав критикувати. Бредбері також раптом заявив, що Каттнер терпіти не міг Акермана – заява, яку я, якщо чесно, не можу ані спростувати, ані підтвердити. Каттнера він кликав не «близьким другом», а «другом-критиком». Але він справделиво визнавав, що Генрі дійсно активно допомогав йому: наприклад, редагував його оповідання чи намагався їх продати. У біографії Бредбері від Сема Веллера наводиться приклад того, як Каттнер «критикував» роботи Рея: молодик приїхав до Генка і вручив йому списаний аркуш. Генк почитав його, а потім процідив крізь зуби: «Ще раз таке напишеш – я тебе вб’ю». Для раннього Бредбері було характерно парадіювати По та Лавкрафта – Генрі, який вже пройшов цей етап, помічав це, і щоразу, як натрапляв на ці суто лавкравтіфські архаїзми в текстах Рея, вигукував: «Та заткнися!».
💀 Та хай там як, а Каттнер точно дав Бредбері своєрідну форму, в яку той зміг вилити своє письмо. Обіцяла згадати про Елліотів та Гоґбенів як чудовий приклад того, як їхня творчість перегукувалася, але допис і так розтягнувся, тому поговоримо про це через деякий час! А поки пропоную розглянути деякі світлини 👇
2/3
🖤 Перед вами – карикатурний автопортрет Генрі Каттнера, розміщений у фензині «Voice of Imagi-Nation». Нещодавно «підсіла» на його творчість, тому завтра розповім трошки про його зв’язок із Реєм Бредбері та їхні «сімейні» цикли оповідань про Елліотів та Гоґбенів.
🖤 А поки нагадую про благодійний збір-розіграш, в якому ви можете взяти участь і виграти чудові книжечки!
За поширення також буду безмежно вдячна 🫡
Скарлетт Сент-Клер «Доторк темряви»
🌟 1,5/5
🖤Загалом, єдина причина того, чого я взагалі взялася читати цю книжку – це те, що коли мені випадає можливість, я не проти експериментувати. Подібного я майже за своє життя не читала, тож вирішила, а чому б заради розваги не заповнити цю лакуну? Зрозуміло, чтива рівня «високої полиці» я не очікувала, але настільки слабкої оповіді – теж.
🖤 Персефона (єп, та сама!) набула людської подоби, аби жити у світі простих смертних: вона вправна студентка і ось-ось на неї чекає омріяне журналістське стажування. Подруга Персефони, Лекса, кличе її в елітний клуб, який належить Гадесу (єп, тому самому!). Звичайно ж, канон жанру: тільки-но Персефона входить у коло зору Гадеса, між ними одразу розквітає симпатія, пристрасть і авторка вивалює на вас всеможливі метафори на кшталт «жару між ногами» та «вузла в животі». Бог і богиня укладають угоду: Персефоні, богині весни, в якої до того моменту не виходило виростити абсолютно нічого, потрібно проростити бодай щось у Підземному світі, інакше вона навіки залишиться його бранкою.
🖤 По-перше, дуже слабкі герої. Дуже. Вони наче списані з посібничка «Як треба писати нудних та очевидних героїв». Плот твіст такий само нікудишній: навіть зі своїм слабким багажем підліткових романтичних комедій, я можу назвати пару-трійку зі схожою кульмінацією. По-друге, якась абсолютно дивна для мене світобудова. Нащо приймати людську подобу у світі, де боги й так вільно собі співіснують зі смертними? Аби зав’язати слабеньку драму про те, як мати намагається накласти на доньку ярмо тієї, ким вона не є? Але ж є дійсно десятки цікавих способів обіграти це!
З оповіддю теж є очевидні проблеми: ну не можу я не пригадати ці постійні повтори в описах героїв! Особливо відклалося в пам’яті те, як постійно акцентується увага на тому, що улюблений напій Гадеса – віскі. Одного разу прописати це було цілком достатньо, насправді. Описи дій та пейзажів же надзвичайно кострубаті – видно, що авторці не вистачає майстерності гарненько їх прописати.
🖤 А як щодо найцікавішого, спальних сцен? На моменті, коли герої займалися сексом у купальні й Гадес видав Персефоні, що вона «дуже мокра», мене пронизав неймовірних розмірів крінж. А якою вона ще може бути у воді..? Насправді, вони дуже прісні й місцями – максимально нелогічні. Можливо, в богів якась інша фізіологія, але місцями те, що відбувалося, в мене в голові навіть не вкладалося в картинку.
🖤 Це той випадок, коли книга проходить настільки повз, що я вже навіть не пам’ятаю своїх емоцій під час її читання, а закінчила я її близько тижня тому. Слабенько, слабенько й ще раз слабенько.
🖤 Що про книжку думають інші блогерки? Переходьте й читайте в них на каналах:
Читай, krw, книжки
Шо б його такого почитати?
Книжкові історії
💀 На хвилі мого помітного посиленого інтересу до творчості Кетрін Люсіль Мур, прочитала її дебютне оповідання «Шамбло», яке вперше вийшло у 1933 році в журналі «Weird Tales». Історія з’явилася тоді, коли Кетрін нудьгувала на роботі – вона зізнавалася, що їй було соромно сидіти і нічого не робити, тож вона вирішила повправлятися на друкарській машинці, аби вміти на ній швидко писати. Вона з пам’яті передруковувала вікторіанський вірш про жінку, яка тікала від когось, але випадково помилилася в цитуванні і надрукувала рядок «red, running figure» замість правильного варіанту. В її голові запрацювали коліщатка і з’явився образ червоної фігури, яка від когось поспіхом тікала – так «Шамбло» і починається. Дівчина надіслала оповідання у «Weird Tales» і з першого ж разу на неї чекав успіх – Фарнсворт Райт прийняв його, хоч багато хто з тогочасних письменників підтвердив би, що це було ой як не просто. Якби Фарнсворт не прийняв тоді «Шамбло», казала Кетрін, вона б навряд мала сміливість написати якесь інше оповідання і розіслати його.
💀 Кетрін дізналася про те, що її першу історію опублікують, тоді, коли прийшла з роботи і батьки повідомили, що їй прийшов лист. У ньому йшлося про те, що за історію їй заплатять сто доларів – для того часу це були доволі великі гроші. «Тоді це було як ДЕСЯТЬ ТИСЯЧ ДОЛАРІВ. Я закричала на весь голос! Батько спустився зі сходів, бо думав, що мене вбивають чи щось таке і ніхто не вірив мені, поки я не дала прочитати їм [родині] листа», – згадує Кетрін у своєму інтерв’ю для «Chacal».
💀 Сюжет «Шамбло» відбувається на Марсі та починається з того, як один із найбільш знаменитих персонажів Кетрін, красень-авантюрист Нортвест Сміт, рятує від розлюченого натовпу красиву дівчину екзотичної зовнішності: вона більше нагадує тварину, аніж звичайну жінку, погано розуміє англійську та носить великий тюрбан. Нортвест вирішив переховати її в себе в квартирі – вночі ж йому відкрилася правда про те, ким є дівчина, яка, власне і є «шамбло». Тюрбан приховував змієподібні мацаки на голові, якими вона обхопила Сміта і намагалася висмоктати його життєву енергію, перед тим спокусивши. До Сміта вчасно заскочив його напарник Ярол (анаграма слова «Royal» – фірма друкарської машинки Кетрін), але Нортвест, зачарований шамбло, благає Ярола нічого з дівчиною не робити, але, як виявилося згодом, вона – це такий собі космічний паразит-вампір, і подібних до неї масово винищують через їхню шкоду для інших, тож чоловіку доведеться це зробити. Чи вдалося авантюристам все ж здолати шамбло – не буду спойлерити. Тільки додам, що історія має тісний зв’язок із грецькою міфологією, про що прямо в тексті й каже Ярол.
💀 Кетрін вигадала свій власний цікавий рід космічної істоти, яка, хоч і діє як вампір, все ж не була прямо списана з відомих на той час «вампірських» персонажів. Мені особливо чітко виднілися паралелі із дружинами Дракули, які дурманили своїх жертв своєю вродою, після чого смоктали їх кров – а жертва була й не проти, настільки причарована красою цих істот. Але ця шамбло, на відміну від дружин Дракули, не підпорядковується комусь – вона самостійна, підла, приваблива, а її описи дуже сексуальні, за що на історію часто вішають ярлик «занадто еротичної». Кетрін зізнавалася, що не задумувала цей еротичний елемент як «гачок для аудиторії» – як їй здавалося, саме такі емоції б у чоловіка викликала позаземна екзотична істота, яка чарує перед тим, як убити. Шамбло для свого часу була нетиповою вампіркою, але свою долю уваги заслужено отримала – твір й донині передруковують у різноманітних антологіях, присвячених цим істотам.
💀 Додам, що також за натхнення для цього допису слугував цикл про вампірів на каналі «Як сказав Гаролд Блум». Зазирайте і читайте, там цікаво!
Факультет історії і права ХНПУ продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Прийшов запит від нашого випускника, 2 батальйона 32 бригади 2 мехбата. Необхідно :
▫️Тепловізійний монокуляр AGM Asp-Micro TM160
▫️Квадрокоптер DJI Mini 3 Fly
Кожна гривня важлива!
💳Моно : https://send.monobank.ua/jar/4nvTVmzTPx
💳Номер картки банки : 5375 4112 0968 0094
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
