2728
про життя, пригоди та творчість провідних письменників химерних жанрів 🧟♀️ з ділових (і не дуже) питань: @buriedinwater інші соцмережі: https://linktr.ee/shumskayeva
🗣️Ранкові розмови в чаті каналу UAGeek нагадали, що колись бачив сторінки з приквелу до книги Роджера Желязни «Джек Тіньовий» у вигляді комікса. Ось вони. Видання 1978 року (було ще декілька перевидань). Сценарій Роджера Желязни, художник Грей Морроу.
По превʼю сторінок вже зрозуміло, що адаптація невдала - текст виключно в «цеглинах» (тобто авторський закадровий), бабли взагалі відсутні. Малюнок гарний, а пофарбовано знову ж таки погано.
І все одно цікаво було б разок прочитати. Це одна з небагатьох додаткових історій (приквелів) зі світу Джека, які Желязни вигадав, щоб хоч якось задовольнити фанатів, які вимагали продовження (автор не бачив сенсу цього робити, бо вважав правильним залишити «Джека Тіньового» з «неоднозначним фіналом»).
Інший приквел «Земля Тіней» був написаний як сценарій до незнятого мультфільму. Пізніше він був розвинений та перебував в стадії створення графічного роману перед смертю Желязни, але з цього також нічого не вийшло…
#RogerZelazny #GrayMorrow #Comics #мальописи
«Леді та джентльмени, ми принесли вам химерну історію про істоту з космосу. Вона може налякати вас, а може й розсмішити…та це може трапитися і з вами…уже завтра…»
Перед вами: початок науково-фантастичного фільму 53-го року «The Twonky», знятого за однойменним оповіданням Генрі Каттнера та Кетрін Люсіль Мур.
В оригінальній історії подружжя купляє радіоконсоль (у фільмі вони купляють телевізор), яку змайстрував дивакуватий чоловічок з майбутнього під час своїх переміщень у часі. У тому світі, звідки він походить, це називається далеко не так і виконує функції абсолютно інші. Здається, подружжя отримало такого собі універсального робота, який виконує дивовижну варіанту завдань, але, у типовій для жанру манері, він виходить з-під контролю і починає чинити так, як чинив би у своєму часопросторі. Спойлер: за мірками нашої планети – погано.
Сюжет фільму трошки відрізняється, але все ще несе ту саму мораль, прикриту фантастичним: от читали б ви книги, а не дивилися свої телевізори, то такого би не трапилося 👿
Розігруємо 44 книги за донат для ЗСУ (збір на Антидрони та Автівки)❗️
🤝 ПРОШУ МАКСИМАЛЬНОГО ПОШИРЕННЯ
Умови:
1. Перерахувати 250 гривень (або більше) на рахунок
https://send.monobank.ua/jar/4rQUqKi9N або номер банки 5375 4112 1474 4331 (Сергій Ф.)
2. Залишити під цим постом (там де оригінальний) коментар зі скріном переказу (хоча б частинку, щоб було видно, що переказ відбувся).
3. Переказувати кошти можна будь-яку кількість разів і лишати безліч скрінів. Задонадьте 5000 грн і я 20 разів впишу ваше ім'я у розіграші.
✅ Кому антидрони та автівки?
Антидрони та автівки необхідні 81-й ОАеМБр та 47-й ОМБр, що зараз знаходяться на Бахмутському та Запорізькому напрямках. Потрібно закрити або дозакрити багато потреб. Яка б сума не зібралась, вона вся піде на допомогу цим бригадам.
✅ Які книги розігруються?
Всі, що на картинці. Усі книги нові. І один щасливий переможець їх усі отримає.
✅ Чи можна донатити менше 250 грн?
Так, авжеж. Просто Ви не братимете участь у фінальному розіграші. Розуміємо, сума в 250 грн немаленька, але в середньому кожна книга з добірки вартує вдвічі більше.
✅ Як допомогти без коштів?
Поширити цей допис у себе, написавши перед ним декілька слів про збір.
▫️ Підрахунок донатів буде з усіх соцмереж (фейсбук, телеграм, інстаграм, твіттер).
▫️ 08.02. виставимо табличку, щоб усі переконались, що вони у ній присутні і 09.02 о 21:00 зробимо онлайн-трансляцію у фейсбуці, щоб обрати переможця.
#допомога_ЗСУ
2/2
Але це суто мої підозри: Рей і без того позалишав нам чимало прямих ключів до свого життя, в яких все більш прозоро. Наприклад, дружба головного героя з парубком на ім’я Рой Гольдстром, який заробляє на життя тим, що робить для фільмів фігурки всіляких почвар або тваринок – це очевидне посилання на Рея Гаррігаузена, близького друга Бредбері, який займався аналогічною справою, а також був аніматором та розробником спецефектів для фільмів.
А ще, як же часто тут з’являється ота сама іконічна фраза про «жити вічно»! Герой навіть розповідає своєму другу-детективу епізод із реального життя Бредбері, коли містер Електрико сказав йому, що той буде жити вічно. І, знаєте, у мене вкотре не залишилося в цьому сумнівів.
Зі мною Бредбері житиме доти, поки буду жити й я – і так із серцем кожного читача. І так до нескінченності.
А від мене книзі 4/5 🤤
На світлині зліва направо: Рей Гаррігаузен, Рей Бредбері, Форрест Акерман та Діана Гаррігаузен.
Як Кетрін Люсіль Мур «Shambleau» писала я вже розповідала, тож прийшов час поглянути, яке ж існує красиве ілюстроване втілення цього оповідання!
І хоч вперше історія вийшла французькою у 1954 році в журналі «Escales dans l’infini», через рік її було перевидано з представленими вище ілюстраціями Жана-Клода Фореста у «V Magazine».
У цьому ж журналі декількома роками пізніше художник представив світові свою культову персонажку Барбареллу 💫
«Ви дивитеся на містера Рея Бредбері – видатного письменника таких науково-фантастичних творів, як "451° за Фаренгейтом" та "Марсіянські хроніки"…»
Так починається надзвичайно потішна реклама, в якій Рей Бредбері знявся у 60-тих роках. Так, вам не здалося – він рекламує чорнослив у маленьких зручних упаковках, що його виготовляла компанія «Sunsweet», відома, переважно, своїми смаколикам зі слив.
Закадровий голос поважно декламує, що у своїх творах Бредбері передбачив, що в майбутньому люди пересуватимуться у пневмотрубах, матимуть величезні настінні телевізори й – найдивовижніше! – зможуть їсти чорнослив з маленьких упаковок. Але Бредбері чомусь незадоволений…
…дізнатися, що ж його так обурило, можна тут, переглянувши рекламу повністю 😋
📚 33 книги за донат 📚
Новий збір від книжкових блогерів - цього разу на авто для окремого загону спеціального призначення.
Нам треба зібрати велику суму, тому призи будуть відповідні:
🏆 Один переможець, якого обере рандом
🏆 33 книги, які ви бачите на фото👆
Правила розіграшу:
❗️Вартість одного квитка для книжкових лотів — 200 грн. Більше донатів = більше квитків = більше шансів виграти
❗️Всі транзакції будуть занотовані у табличці. Табличка оновлюється кілька разів на день. Не забудьте вказати свій нік в коментарях до транзакції.
❗️Переможця обере сліпий рандом. Результати розіграшу 28 січня о 20:00
Реквізити для донатів:
Monobank: 5375411214059623
Банка: https://send.monobank.ua/jar/7gR8TnNc34
ПриватБанк: 5168752009378004 (Правниченко В.)
PayPal: erofeevlev@gmail.com
🙏 Будемо вдячні за поширення збору!
Та памʼятайте — маленьких донатів не буває!
І можна донатити, навіть якщо не плануєте брати участь у розіграші🫶
👆 Рей Бредбері та Едмонд Гамільтон, у прямому сенсі цього слова, критично оглядають журнали, в яких надруковані оповідання одне одного.
Світлину в 1941 році зробив Джуліус Шварц, відомий у тогочасних колах літагент, який в тому році жив із Едмондом в одному бунґало. Як я вже розповідала отут, та хатинка стала місцем зборів для їхніх друзів-фантастів – юний Рей Бредбері не став виключенням. Він приносив Шварцу та Гамільтону свої історії, аби вони їх покритикували, та одного дня Едмонд не витримав і заявив:
«Ти ж, насправді, не хочеш, аби ми диктували тобі, як писати. Ти чудово знаєш, що ти хочеш робити і в якому стилі. Ти приносиш їх нам, аби ми сказали, що вони хороші. Вони – прекрасні. Тож просто продовжуй писати».
🖤 Того ж року Бредбері вперше опублікувався – приніс до Гамільтона і Шварца той журнал і, як згадував Едмонд, «сяяв як сонечко, а потім взяв його [журнал], та й почав розціловувати».
🤓 Ми робили-робили — і нарешті зробили.
Анонси літературної та мальописної фантастики від українських видавців на 2024 рік.
🚀⚔️👾 https://uageek.space/anonsy-fantastyky-2024/
Над цією публікацією ми працювали дійсно довго, збираючи назви, обкладинки та анотації, але, звісно, могли все ж таки щось пропустити. Будемо вдячні, якщо вкажете, чого, раптом, нема, додамо в публікацію.
Також будемо вдячні за поширення.
Особливістю анонсів фантастики на 2024 рік є те, що частина з них вже була анонсована на 2023 рік (а деякі навіть і на 2022). Чи є шанси, що все ж таки певні видання вийдуть тільки під кінець цього року, а то і перенесуться на наступний? Звісно.
І це при тому, що на нас чекає також величезна кількість неанонсованих новинок впродовж року.
Так, я сподіваюсь, ви вже переглянули надзвичайно цікаві статті про наукову фантастику вище (і послухали випуск подкасту «Висока полиця» з Володимиром Аренєвим, раз вже на те пішло!) й готові до споглядання моєї улюбленої категорії світлин – жанрові письменники у своєму природному середовищі! 😼
А якщо детальніше 👇🏼
🪐 Едмонд Гамільтон отримує First Fandom Hall of Fame Award (Nycon 3);
🪐 Кліффорд Сімак, Фріц Лайбер та Френк Белнап Лонґ (Nycon 3);
🪐 Кетрін Люсіль Мур отримує Gandalf Award (Denvention);
🪐 Лі Брекетт на зустрічі з авторами для фанатів (St. Louiscon);
🪐 Рей Бредбері підписує свою книгу, а біля нього сидить Роберт Блох у футболці з написом «Miscatonic University» (World Fantasy Con III).
🤔 Що, якщо я вам скажу, що ми ледве не отримали таке ж продуктивне та потужне науково-фантастичне письменницьке дуо, як Каттнери? А річ ось у чому 👇🏻
Колись інтерв’юер запитав Рея Бредбері, що він думає про свою подругу, Лі Брекетт. Письменник розповідав йому про їхні зустрічі на Масл-Біч, про те, як вона редагувала його твори і як відвідувала з ним різноманітні науково-фантастичні зустрічі, аж поки інтерв’юер не перепитав, а чи колись Брекетт йому взагалі подобалась. Бредбері відповів таке:
«Це було смішно, бо моє волосся було довшим за її, тож багато хто думав, що я схожий на дівчинку, а вона – на хлопчика. От і пара ми б були, га? Але, якби я не зустрів Меґґі [перша дівчина та дружина Рея], може б у нас і була якась інтрижка – ми доволі часто до цього підходили. Думаю, ми обоє розуміли, що це б поклало кінець нашій дружбі».
Цікаво, що Рей зазначає, що перепоною цьому була скоріше Меґґі, аніж чоловік Лі Едмонд Гамільтон, за якого вона вийшла заміж за півроку до весілля самого Бредбері. За словами Рея, ініціаторкою виступала якраз-таки Лі:
«Декілька разів вона серед ночі підвозила мене додому з зустрічей "Science Fiction Society" і впродовж дороги постійно натякала, що була б не проти, якби ми зараз перелізли на заднє сидіння».
За словами Бредбері, він відмовив – йому не хотілося псувати їхні дружні стосунки.
Але доля вчинила досить-таки іронічно – в той день, коли Едмонд Гамільтон після війни повернувся до Каліфорнії, він зустрів Лі, яка гуляла разом із Бредбері.
«Я повернувся до Каліфорнії влітку 1946 року, а Лі та Рей Бредбері зустріли мене в барі готелю "Рузвельт" у Голлівуді та привітали з поверненням на узбережжя. Я одразу ж закохався в неї і з тих пір так і залишився закоханим!».
Звичайно ж, Ед не знав, що дівчина, в яку він був закоханий, тоді зустріла його з парубком, у якого була закохана вона. Хай там як, а її шлюб з Гамільтоном склався доволі добре: у 1950 році вони придбали заміський будиночок, в якому не було ані світла, ані води; оздобили його на свій манір і жили там. Гамільтон казав, що все життя був вдячним Лі за мільйони різних дрібничок, а Лі – що для неї немає нічого важливішого за Едмонда.
І хоч пара й писала твори в одному жанрі, Лі не мала ніяких колаборацій з Едмондом. А враховуючи те, як майстерно Рей дописав її повість «Lorelei of the Red Mist», хтозна, яким би був світ наукової фантастики зараз, якби Бредбері тоді не відмовив Лі…
На світлині зліва направо: Рей Бредбері, Едмонд Гамільтон та Лі Брекетт 👇🏻
Показую вам митця, який сміливо посідає перше місце в моєму рейтингу найулюбленіших ілюстраторів бульварних журналів!
🪐 Ганнес Бок був американським ілюстратором та автором фентезійної прози й поезії. Його малюнки прикрасили понад 150 журналів науково-фантистичного, фентезійного та детективного спрямування; також роботи художника можна побачити на обкладинках книжок Френка Белнапа Лонґа, Вільяма Гоупа Ґоджсона, Кларка Ештона Сміта та Роберта Ірвіна Говарда, які виходили у видавництві «Arkham House».
Детальний допис про життєвий та творчий шлях митця буде трошечки пізніше, а поки пропоную вам порозглядати цю красу 🤌🏻
Факультет історії і права ХНПУ продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
“ Потрібно тільки, щоб кожен українець пам’ятав, що він бореться за увесь народ український, що навіть найменша його праця, зложена з працею других, зробить велику силу..” . (с) М.І. Міхновський
Тому просимо підтримати збір і поширити інформацію!
Прийшов запит від наших випускників з 2 батальйона 32 бригади 2 мехбата та з ВЧ 3017, НГУ, 3 бригада (Гвардія наступу) "Спартан".
Необхідно :
▫️Тепловізійний монокуляр AGM Asp-Micro TM160
▫️Акумуляторна ланцюгова пилка Metabo MS 36-18 LTX
▫️Базовий комплект Metabo LiHD 18 В, 2 x 10,0 А·год + ASC 145 + metaBOX 145
▫️Біомасло Metabo для змащення ланцюга
Кожна гривня важлива!
💳Моно : https://send.monobank.ua/jar/4nvTVmzTPx
💳Номер картки банки : 5375 4112 0968 0094
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
📚📚 Ідеальні подарунки за вашу допомогу ЗСУ!
Ворога треба бити, книги треба читати! Збираємо на життєво необхідне авто у інженерно-саперний взвод 141-ї окремої стрілецької бригади, який зараз захищає нас на Запоріжжі. 👇
🥹 Тільки погляньте на ці лоти:
1️⃣ 19 книжок від блогерів – один щасливчик отримує всі! Більше квитків – більше шансів!
2️⃣ Дві книги з ексклюзивними авторськими підписами спеціально для розіграшу: «Як українці зруйнували імперію зла» Олександра Зінченка і «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані.
3️⃣ Дві книги Ірини Грабовської – «Зірки й кістки» + «Земля крилатих», обидві з авторськими підписами.
4️⃣ Новинка «Бурчак» від Тараса Прохаська з ексклюзивним авторським підписом спеціально для розіграшу.
5️⃣ Детективний курс «Як написати вбивство» Євгенії Кужавської (анонс тут)
Правила розіграшу:
❗️Вартість одного квитка для книжкових лотів — 200 грн. Не стримуйте себе, виграш того вартий!
❗️ Для участі у розіграші детективного курсу необхідно придбати мінімум 3 квитки (600 грн)
❗️Всі транзакції будуть занотовані у табличці. Табличка оновлюється кілька разів на день. Прохання вказувати свій нік в коментарях до транзакції. І непогано б відмітитись у коментарі (під оригінальним дописом) щоб вас легше було знайти! 😉
❗️П'ятьох переможців визначить рандомайзер. Результати розіграшу будуть оголошені 05 січня о 20:00
На що збираємо?
Збираємо на авто для інженерно-саперного взводу 141ої Окремої стрілецької бригади, в якому служить брат близької нам людини.
Реквізити:
Monobank: 5375411211348979
Банка: https://send.monobank.ua/jar/7eY195tiAx
ПриватБанк: 5168752009378004
PayPal: erofeevlev@gmail.com
🙏 Просимо поширити допис серед друзів! Допоможемо бити ворога разом!
P.S. Додаткові фото кожного лота — у коментарі. 👇
Ще місяць тому на моїх книжкових полицях зʼявилася така неймовірна «мешканка» 🖤
Сказати, що ця книга «гарна», це, певне, не сказати зовсім нічого. Окрім неймовірного оформлення й величезного паку ілюстрацій культових «бульварних» художників, ви ще й отримуєте купу цікавезної інформації про ілюстраторів, художників, авторів, науково-фантастичні/фентезійні журнали й книжки, та й про жанр вцілому.
Те, що на знімках – краплинка краси в цьому морі під назвою «Masterpieces of Fantasy Art». Але хто я така, щоб вчергове не показати на каналі своїх улюблених Вірджила Фінлі, Ганнеса Бока, Марґарет Брандейдж та й просто вкотре не зізнатися в коханні жанру, хай навіть і в такому художньому прояві? ❤️🩹
«КОЛИ Я ПОМРУ, Я ХОЧУ ЗРОБИТИ ЦЕ В ТІЙ УТОПІЇ, ЯКУ ДОПОМІГ ПОБУДУВАТИ»
Такі слова сказав Ардат, персонаж першої новели Генрі Каттнера, яка називалася «The Creature from Beyond Infinity». Звучить напрочуд трагічно, якщо враховувати історію життя цього чоловіка, з моменту передчасної смерті якого сьогодні минає 66 років.
І хоч Каттнер (особливо пізній) і був надзвичайно талановитим письменником, тієї самої «утопії», принаймні в літературній сфері, з ним не сталося – він помер майже не відомим для людей з позамежжя його кола. Ім’я його було поховане під купою псевдонімів, а репутація – під історіями в низькосортних (нерідко й еротичних) журналах, після яких до його пізніших творів нерідко ставилися зі своєрідним упередженням.
Можливо, йому й не судилося ввести щось напрочуд новаторське, побудувати ту саму «утопію», аби повністю «перекроїти» жанр, але його пізні ідеї, на мою думку, все ж є надзвичайно свіжими, карколомними й цікавими. У мене особисто його творчість викликає емоції, які знаходяться на двох абсолютно різних координатах – це або ж бажання нестримно реготати, або ж якась дивна паніка, яку Каттнер майстерно вибудовує шорсткими мазками своєї гострої й нерідко брутальної оповідки. Навіть у тих самих «The Hogben Chronicles» часом проскакують доволі жорстокі епізоди, яких автор, здається, зовсім не соромиться.
Каттнер, до речі, дивним чином двічі «пророкував» власну смерть. У 1948 році, коли він робив жартівливі передбачення щодо майбутнього, то написав, що з 1958-го жодна з його історій не буде надрукована, а все ось чому:
«Я знайшов газетну вирізку за 1958 рік, в якій йшлося про смерть такого собі "Гнрі Кттнра" – то, здається, було в "New York Daily News", але я в деталі не вдавався».
А в переддень своєї смерті йому наснилося щось настільки тривожне, що він відмовився розповідати Кетрін Люсіль Мур, дружині, яким же був зміст його сну. Залишається тільки здогадуватися…
Та якщо ж ви захочете заглибитися детальніше у спогади знайомих і друзів про нього, то помітите, що вони чітко поділяться на два «табори»: хтось згадуватиме його як таке собі сіре мишеня, яке ніколи не подавало голосу й завжди прагнуло залишатися в тіні (Бредбері, в притаманній йому поетичній манері, жартував, що на візерунки шпалер доводилося вглядатися, аби помітити на їх тлі Генрі), а хтось – як надзвичайно активну в письменницькому колі особистість, яка цілковито віддавалася тому, аби допомагати іншим і зрощувати нове покоління авторів. Рей Бредбері, Лі Брекетт, Річард Метісон – імена, які є лишень краплинкою серед цілого моря тих, хто завдячував Каттнеру за його «літературну» поміч.
💔 Надзвичайно милий спогад про Каттнера залишив його товариш і колега Пол Андерсон: колись він завітав до нього разом із родиною. Він поверхнево знав Каттнерів, тож можна було сказати, що це була їхня перша посиденька разом .
«Зустріти Кетрін – то суцільна візуальна й інтелектуальна насолода. Я ніколи не бачив такого безтурботного помешкання! Вона [Кетрін] вела майже всю розмову, Генрі ж відразу подався за напоями, а коли повернувся, то вся його увага була прикута до того, аби його гостям було комфортно. Показово: я помітив, що він тихенько сидить на підлозі, тому що моя мала донечка посадила свою ляльку на останній вільний стілець. Я почав пояснювати їй, що лялькам не потрібні стільці, а він тільки посміхався й не всівся доти, доки я не прибрав іграшку».
Андерсен назвав цей вечір «найкращою вечіркою, яка колись була в його житті». Каттнери також запросили Едмонда Гамільтона та Лі Брекетт й сиділи до тих пір, поки не стемніло. Спогад закінчується тривожним виразом, який констатував неминучу трагедію: «За шість тижнів він [Каттнер] помре».
Наостанок, згадаю одну з цитат Бредбері, яка відображала реакцію всієї спільноти на цю трагедію:
«Пробачте мені це богохульство, але я не скоро пробачу бога за те, що він забрав Каттнера з цього світу в 1958-му».
Йому було всього 42 роки.
На світлині: Едмонд Гамільтон разом із Каттнером
Келлі Фріз – американський художник, який прикрашав обкладинки бульварних журналів та науково-фантастичних/фентезійних книжок впродовж 50 років. Його ілюстрацію також можна побачити на одному з альбомів гурту Queen 💫
Вище закріпила декілька прикладів його надзвичайних робіт, серед яких, зокрема, його перша обкладинка для журналу «Weird Tales» до твору Герберта Расела Вейкфілда «The Third Shadow» [1] та для «Tops in Science Fiction» до твору «Lorelei of the Red Mist» Лі Брекетт та Рея Бредбері [2].
1/2
💫 Рей Бредбері «Трилогія смерті»
Я не буду кривити душею: почасти обрала для подальшого знайомства з Бредбері цю книгу тільки тому, що тут присвята Едмонду Гамільтону та Лі Брекетт (а що з нею, до речі, не так в українському виданні – читайте отут) 🤓 А далі – все як у тумані. У книзі під однією обкладинкою зібрано три невеличкі історії, які об’єднані персонажами та місцем дії: «Смерть – діло самотнє», «Цвинтар для божевільних» та «Нехай усі вб’ють Констанс». З них найслабшою мені видалась саме остання історія: на тлі «Цвинтара…» вона страх яка проста сюжетно, а до «Смерті…» не дотягує поетикою тексту. «Цвинтар…» же мені здався занадто перемудрованим: він настільки метафоричний, що під всіма цими символами та роздутою художністю і без того максимально заплутаний сюжет починає втрачати сенс, хоча його естетика – це chef’s kiss. Голлівудська студія, тунелем припасована до цвинтаря, трошечки посилань на «Привида Опери», Біблію, шалені вечірки, які закінчуються трагедіями й руйнують людські долі, але…згадується приказка «що занадто, то не здраво» 😭 А от «Смерть…» я сміливо зарахую до найкращих книг цього року, адже тут є ідеальна квінтесенція того, що мені потрібно від книжки: надзвичайно красива мова, карколомний, дещо магічно-реалістичний сюжет, дивні й карикатурні персонажі, дрібка загадкових смертей і чарівний головний герой – тут є все!
Загалом, тут Бредбері грається в такого собі Реймонда Чендлера, але трошки переінакшуючи його правила. Це – один великий пародійний нахил на книжки жанру «hard-boiled detective», якими його, свого часу, годувала Лі Брекетт, знана майстриня подібних історій. Але замість героя, який був би крутим детективом-ловеласом, ми тут маємо чуттєвого парубійка, замість драматичних смертей – карикатурні й гіперболізовані трагедії, а замість нуарної оболонки – каліфорнійську Венецію, в якій, хоч і часто дощить, все ж іноді прозирає пекуче сонечко. Я настільки була закохана в те, що і як Бредбері пише конкретно в цій історії, що мені й не хотілося поквапом її читати: деякі уривки я перечитувала кілька разів, аби той приємний післясмак залишався якомога довше. Краса та й годі!
Не знаю, чи властиво це Бредбері загалом, адже я не так вже й багато перечитала його історій, але в цій автобіографічні згадки аж тріскотять: у головному герої можна легко розпізнати самого Рея в той період, коли він тільки починав свій творчий шлях. Він упадає за дівчиною Пеґ (яка, чомусь, в останній частині раптом стала «Меґґі», не знаю, то Бредбері щось так накрутив чи перекладач, але алюзія на дружину Рея Меґґі очевидна), пише історії про марсіян і щиро, так по-дитячому радіє, коли їх видають, що про це одразу дізнається вся Венеція. Він часто блукає пляжем, підозріло схожим на Масл-Біч, де він часто гуляв із Брекетт, а маєток Констанс Ретіґґан він списав із розкішного маєтку, який стояв пообіч бунґало Лі. У мене, якщо чесно, є певні підозри, що Констанс є частковою ремінісценцією Лі, адже занадто багато збігається: вона постає такою собі шибайголовою, якій начхати на суспільні норми. Живе собі на пляжі й цілими днями тільки те й робить, що плюскається у воді й засмагає, а її дивні «романтичні» стосунки з героєм сильно мені віддають тим, що було між самими Бредбері з Брекетт до того, як вона вийшла заміж за Гамільтона.
Факультет історії і права ХНПУ продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
“ Потрібно тільки, щоб кожен українець пам’ятав, що він бореться за увесь народ український, що навіть найменша його праця, зложена з працею других, зробить велику силу..” . (с) М.І. Міхновський
Тому просимо підтримати збір і поширити інформацію!
Прийшов запит від наших випускників з 2 батальйона 32 бригади 2 мехбата та з ВЧ 3017, НГУ, 3 бригада (Гвардія наступу) "Спартан".
Необхідно :
▫️Тепловізійний монокуляр AGM Asp-Micro TM160
▫️Акумуляторна ланцюгова пилка Metabo MS 36-18 LTX
▫️Базовий комплект Metabo LiHD 18 В, 2 x 10,0 А·год + ASC 145 + metaBOX 145
▫️Біомасло Metabo для змащення ланцюга
Кожна гривня важлива!
💳Моно : https://send.monobank.ua/jar/4nvTVmzTPx
💳Номер картки банки : 5375 4112 0968 0094
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
– Як це, бути однією з небагатьох жінок в галузі, де, переважно..? – не встиг допитати в Кетрін Люсіль Мур інтерв’юер журналу «Chacal», як та перебила його:
– Мені дуже подобається! Всім серцем подобається!
Сьогодні Кетрін Люсіль Мур, моєму найбільшому літературному відкриттю минулого року (з якою я, між іншим, виявилася знайомою через кілька рукостискань!🤤), виповнюється 113 років.
🖤 Коли вона надіслала своє дебютне оповідання до редакції «Weird Tales», Фарнсворту Райту воно сподобалося настільки, що він скоротив робочий день і проголосив його «ДНЕМ К. Л. МУР» – далеко не всім так щастило із норовливим редактором, який часто не приймав пропозиції навіть такого свого частого дописувача, як Говард Філіпс Лавкрафт.
На жаль, цей блискучий успіх із дебютом не сильно відзначився на подальшій кар’єрі Кетрін: одруження з Генрі Каттнером все ж скорегувало її творчий шлях. Потужні феміністичні історії про сильних героїнь та химерні, дещо «кларкаштонські» світи змінилися на гумористично-фантастичні оповідки та детективі містерії, які вони разом із чоловіком безперестанку продукували, аби мати змогу сплачувати оренду. Звичайно, назвати поганими їх зовсім не можна, однак постійна морока з псевдонімами й часта публікація творів Кетрін саме під ім’ям Генрі залишили слід на її кар’єрі, а, точніше, залишили саму Кетрін безслідною для її сучасників, адже тоді завісу того, хто такий «Льюїс Паджетт» або «Лоуренс О’Доннелл» вони відтуляли тільки для свого вузького кола. А коли ж Генрі помер, Кетрін й взагалі полишила письменництво, недовгий строк відпрацювавши викладачкою та сценаристкою, після чого, одружившись вдруге, повністю дистанціювалася від життя, яке колись було для неї звичним.
Так, є багато передумов, завдяки яким Кетрін Люсіль Мур могла б стати більш відомою навіть на теренах рідної їй Америки, але, якщо відкидати жалі минулого й зосередитись на тому доробку, який вона все ж нам продемонструвала, можна сміливо заявити, що її таланту й фантазії немає рівних: згадати тільки оповідання «No Woman Born». Це воістину дивовижний твір, в якому вона поєднала свої власні переживання (приблизно в той час вона пережила втрату дитини за вкрай сумних обставин), соціально-історичний підтекст і революційну, на той час, «кіборгську» тематику. Тож високо цінуємо те, що маємо, бо воно на те заслуговує.
🖤 Про себе ж Кетрін розповідала вкрай мало, але ми точно знаємо, що вона дуже любила творчість Кларка Ештона Сміта, Роберта Ірвіна Говарда та Елеонор Портер. Жартувала, що з певних причин вона захоплювалася творчістю Генрі Каттнера. Багато хворіла в дитинстві. Любила персиковий бренді. Їй подобалося підмальовувати собі вилиці. Вона тісно товаришувала з Робертом Барлоу, Говардом Філіпсом Лавкрафтом, Робертом Блохом, подружжями Гамільтонів та Гайнлайнів, а своїм найкращим твором вважала оповідання «Fruit of Knowledge».
Кетрін також має неопубліковану автобіографію, яку, сподіваюсь, ми колись все ж зможемо побачити.
Про неї на цьому каналі вже назбиралося чимало дописів та спогадів, але про один, дуже милий та надзвичайно зворушливий, я ще не розповідала: одного разу Кетрін запросили провести лекцію для жіночої письменницької групи. Прийшовши туди, вона вигукнула: «Божечки, ви всі тут достатньо молоденькі, аби бути моїми донечками!». Дівчата з аудиторії вигукнули:
«Ми і є твоїми донечками!».
У дуже-дуже широкому значенні, це все ж правда.
Бо кожна жінка, яка пише фантастику, була виплекана та вихована творчістю Кетрін Люсіль Мур так, як дитина своєю матір’ю.
🦇 Вчора Едґару Аллану По виповнилося 215 років. Він – моя велика дитяча любов, тож тепер, коли мої знання жанру та його видатних імен істотно поглибилися (не без сприяння По, звичайно!), я з неабиякою ніжністю спостерігаю, як закладені ним літературні традиції знаходять своє відлуння в творчості інших провідних письменників жанру – це цікавезний процес, який, достоту як в доміно, одне за одним «схиляв» юні письменницькі розуми до темного: без По не було би Лавкрафта, без Лавкрафта Каттнер би не написав «Цвинтарних щурів» і не пробився б у літературному макросвіті бульварних журналів, потягнувши туди за собою Брекетт і Бредбері…
Ну і було б дивно, якби Роберт Блох, один із найвидатніших членів лавкрафтівського кола, оминув впливу По. Як ми вже знаємо, Блох не рідко грався зі справжніми історичними постатями, тож в одному зі своїх оповідань він не просто стилістично віддає шану По, а робить його повноцінним «джерелом жаху», навколо якого й розгортає карколомний сюжет.
Попереджаю, нижче будуть сюжетні спойлери, тож читайте на свій страх і ризик.
🦇 У 1951 році було опубліковано оповідання Блоха «The Man Who Collected Poe». Назва говорить сама за себе: оповідач знайомиться з таким собі Ланселотом Каннінґом, який колекціонує все, що пов’язано з творчістю та життям Едґара Аллана По – це й рукописи, підшивки його оповідань у журналах, листи, дрібнички, якими володів письменник тощо. Пристрасть ця «передалася» чоловіку від його діда, який і заклав початок колекції. Коли ж Ланселот запрошує героя до свого маєтку, той починає розуміти, що все далеко не так безневинно, як може здатися на перший погляд: у найкращих традиціях «Барильця Амонтильядо» Ланселот підпоює героя й запрошує його спуститися вниз, бо хоче йому дещо показати. Виявляється, що вже декілька поколінь в родині Каннінґа панує справжнісінька істерія, пов’язана з По, а в підвальній кімнаті маєтку зберігаються його рештки, які було безсоромно викрадено:
«Нині я – найвидатніший колекціонер По, бо він, мій найголовніший трофей, лежить у мене в підвалі!».
🦇 Кінець оповідання – це пряме посилання на «Падіння дому Ашерів». У кульмінаційний момент, коли оповідач і Ланселот сваряться, герой випадково перевертає канделябр – п’яні чоловіки опиняються у вогняній пастці. Аж тут з’являється По (був це дух чи простісінька галюцинація героїв – то вже на ваш розсуд), згрібає до себе Ланселота (просто-таки як Меделін свого брата!) й Каннінґ гине. Оповідач же рятується й спостерігає, як руйнується охоплений полум’ям дім чоловіка, який «колекціонував» По.
Окрім цієї історії, в Блоха ще є декілька оповідань, які так чи інакше стосуються реальних письменників – це «The Shambler from the Stars», в якому головним героєм є чоловік, прототипом котрого був Лавкрафт, і дивакувата науково-фантастична казочка «I Like Blondes».
🦇 У ній головним персонажем є такий собі лячний дідо із прізвищем Бірс, який сповідається нам, що він страх як любить білявок. З однією з них він знайомиться на танцях і недвозначно натякає, що може їй запропонувати своєрідне «продовження вечора», бо хоче їй щось показати. Виявляється, Бірс – це іншопланетянин, який розгулює в тілі «трофея», що його друг схопив у лісах Мексики. А який письменник зник безвісти й трагічно загинув у тій місцевості? Правильно, Амброуз Бірс. А тепер же ця позаземна істота подорожує Землею в його тілі й «збирає» білявок для своєї колекції.
🖤 Що ж, така вона, та мистецька химерна традиція тогочасся: породжувати все «дивасніші та дивасніші» речі на основі того, що колись робилося попередниками, розкручуючи це до ще більш неперевершеного дивацтва.
Тож палко дякуємо вчорашньому імениннику за те, що підштовхнув стількох.
Цей канал вже давно перетворився на своєрідний лакмусовий папірець, за яким можна відстежувати те, як змінюються мої захоплення. Не дивно, що рано чи пізно мої загребущі руки дісталися б і до Лі Брекетт – яскравої особистості, дивовижної письменниці й затребуваної сценаристки (як-не-як, а саме вона була першою й єдиною жінкою, яка коли-небудь працювала над сценаріями «Зоряних воєн»!). Про неї я можу говорити довго, але що вона розповідала про себе сама? Давайте розглянемо її автобіографічні замальовки з журналів «Amazing Stories» та «Startling Stories» 👇🏻
🖤 Дівчина згадувала, як зростала на узбережжі й тільки те й робила переважну частину своєї юності, що плавала: «Зябра й луска в мене не з’явилися, але кожна рибина того краю знала мене за іменем». У школі Лі була однією з найгірших учениць, але це тільки тому, що вона приділяла увагу виключно тим предметам, які були їй до душі.
Письменницею Лі вирішила стати в тринадцять років:
«Я сказала собі: "Брекетт, тобі тринадцять. Час задуматися про важливе" […]. Брекетт думала над цим дуже довгий проміжок часу: десь зо п’ять хвилин точно […]."Брекетт, твоє майбутнє визначено. Ти будеш письменницею!". Ага. Який жах, скажіть? Моє єдине пояснення цьому – це те, що я була мала, й ніхто ще не лупцював мене достатньо сильно». З тих пір Лі намагалася щось написати, але свої перші проби пера спалила.
🖤 Коли Лі повернулася до школи після чотирирічної паузи, то почала проходити курси творчого письма. Та, неочікувано, вона відкрила в собі нову пристрасть – акторську майстерність. Лі настільки загорілася театром, що більшість вільного часу проводила в аудиторії й раділа навіть тому, коли їй давали там прибирати. Згадувала таке: «Найвищої точкою моєї кар’єри був епізод, коли я налякала двох малюків у залі, бо мені потрібно було істерично заверещати». Заробляти на акторстві та письмі їй тоді ще не вдавалося, тож Лі довелося шукати іншу роботу. Дівчина звернулася до іншого свого захоплення й стала інструктором з плавання: «Я була в цьому найкращою. Жодного учня не втопила».
«А тоді, коли я вже стала на краєчок пагорба з мотузкою довкола моєї шиї, пляшкою отрути в одній руці, а пістолетом – в іншій, Доля втрутилася. Я знайшла собі вчителя, благослови його Господь. Знайшла письменника, який захотів мені допомогти».
Ніяких сумнівів, що Лі говорить про Генрі Каттнера, який знайшов її оповідання в агенції свого дядька й відписав їй з критичним листом, в якому спонукав ні за що не кидати писати. Він допомагав робити їй перші кроки в галузі й навіть познайомим зі своїм літературним агентом – з тих пір її кар’єра дала стрімкий ривок.
🖤 Наприкінці статей вона іронічно підсумовує:
«На цьому я закінчую цей літопис. Якщо когось цікавлять фізичні характеристики, то я висока, світловолоса, й коли я чую щось про пляжний волейбол, мені зриває дах. Не люблю котів і капелюхи, але дуже мрію про навколосвітню подорож».
«Я ледача. Люблю їсти, спати й сидіти розмовляти з людьми. Я люблю людей, тих, що добрі. Люблю песиків, коней, машини, будь-що пов’язане з кораблями та морем, театри, фільми, книги, пиво й наполегливо працювати над чимось, що мені приносить задоволення».
Кларк Ештон Сміт народився, славімо його!
🖤 Розлогий матеріал писала про нього отут, а якщо вже коротко – Сміт був надзвичайно талановитим письменником, поетом, художником, скульптором та справжнісінькою перлиною журналу «Weird Tales». Разом із Говардом Філіпсом Лавкрафтом та Робертом Ірвіном Говардом вони сформували своєрідне письменницьке тріо, настільки важливе для журналу, що їх втрьох почали називати «мушкетерами "Weird Tales"».
Без зайвих применшень, саме їхня творчість тримала на своїх плечах цей журнал.
🖤 Марґарет Сент-Клер, їхня колега-письменниця, колись написала у «Weird Tales» розгромний лист, у якому критикувала якість тих історій, що тоді публікувалися. Її дратувала наявність оповідань Едмонда Гамільтона («Він змушує мене кричати й гризти свої нігті – […]», «Він – найгірше, що ставалося з науковою фантастикою!») та нескінченні листи до редакції від Форреста Дж. Акермана, який був досить посереднім письменником, але жінка смиренно визнавала: «Та поки "Weird Tales" друкуватиме оповідання Кларка Ештона Сміта – я його читатиму. Його історії мають ту унікальність, яку має коштовний камінь, що з мистецької точки зору, викликає неабияку насолоду…Та й малюнки Сміта, я вважаю, є найкращими в журналі…».
🖤 Вона, звичайно, була не єдиною серед читачів видання, хто високо цінував його творчість – майже вся плеяда тогочасних письменників, зрощених на цьому журналі, віддавала йому шану у своїх власних історіях. Взяти, до прикладу, Кетрін Люсіль Мур – її доробок до одруження складався з вишуканих химерних візій, на які її надихав Сміт. Дівчина писала Лавкрафту таке:
«Його історії – настільки вишукані й фантастичні, що виривають із реальності. Я страшенно вдячна за можливість читати його твори».
У жанрі химерної прози Сміту, певне, рівних ніколи не було й не буде. Краще, що ви можете зробити в його свято – піти й читнути його історії українською.
Він того однозначно вартий.
🖇📝Ці шість статей про фантастику від Володимира Аренєва на вагу золота. Пам'ятаю автор казав, що не весь матеріал опублікував з запланованого. Можливо якось це зрушиться з місця і ми колись отримаємо все, що би мало бути.
1. Фантастика українською: напівпорожньоповна склянка
2. Слон, що кукурікає: як розібратися у жанрах фантастики
3. Дім, що Г’юґо збудував: поява наукової фантастики та перших фендомів
4. Питання Старджона: антиутопія, соціальна та «м’яка» фантастика
5. Путівник для мандрівників фантастичними конвентами
6. Міжзоряні лицарі, геніальні науковці та звільнені чарівниці
🖤 Якби ви раптом опинилися в 40-их роках минулого століття на лос-анджелівському Масл-Біч, то побачили б строкату парочку: Лі Брекетт, яка щотижня ходила туди грати у волейбол, і Рея Бредбері, котрий навідувався туди, аби дати їй почитати свої свіжі історії. Він називав Лі своєю найкращою вчителькою, яка, хіба що, поступалася Генрі Каттнеру, літературні методи «виховання» котрого були напрочуд суворі. Брекетт, за словами її ж чоловіка, критикувала дуже лагідно: якщо ти давав їй абсолютно безперспективну та картонну історію, вона могла вхопитися за найменшу дрібничку й розхвалювати її.
🖤 Рей згадував, як постійно хникав і жалівся, що не вміє добре писати – всі його твори були імітаціями творів його власних друзів. Декілька його оповідок мали зачини, написані Лі – вона давала йому дозвіл використовувати їх, бо, за її словами, інакше він би просто не зміг зрушити з мертвої точки. На той час Брекетт вже здобула певну славу й почала працювати сценаристкою, тож часу писати власні історії їй бракувало. Одного ж разу вона написала половину повісті «Lorelei of the Red Mist» для журналу «Planet Stories» і звернулася до Рея з неочікуваним проханням – дописати цю історію.
🖤 І тут Бредбері дійсно вдалося перевершити очікування своєї подруги – за тиждень історія була готова. Він надіслав її до студії, де працювала Лі й через деякий час отримав від неї телефонний дзвінок:
– Сучий ж ти сину, ти це зробив! Остання його частина така сама, як і перша! Ти мій стиль прям-таки на льоту зловив!
Рей відказав:
– Я п’ять років читав твої історії, сидячи на тому пляжі. Це взагалі диво, що мої дії повністю не асимілювалися під твої!
🖤 Рей та Лі залишалися друзями все життя: парубок навіть був дружбою на її весіллі. Хоч жінка й була всього на п’ять років старшою за нього, хвороба забрала її доволі рано – їй було всього шістдесят два. Бредбері присвятив їй декілька своїх книжок: одну пожиттєво, в передмові, в якій він також дякував Генрі Каттнеру та Авґусту Дерлету. У двох – посмертно.
«Сподіваюсь, її шановний привид не заперечуватиме, що ця книга та ці історії присвячені їй – з любов’ю».
💔 Кетрін Люсіль Мур продала своє перше оповідання «Shambleau» у 1933 році – тоді вона працювала секретаркою у Fletcher Trust Company й була заручена на такому собі Герберті Ернесті Льюїсі, який працював там касиром. Депресія змусила Кетрін покинути навчання й піти працювати: вона не могла відмовитися від додаткових коштів, які б утримували її родину, а через те, що в тогочасному суспільстві вважалося, буцімто одружена жінка може бути звільнена з роботи, бо її «новий» обов’язок – це господарювати, Мур не поспішала виходити заміж за свого нареченого й заручини протривали три роки. Однак, одружитися їм так і не судилося – Герберт загинув, випадково вистріливши собі в скроню.
💔 Кетрін зізнавалася, що її наречений з прохолодою ставився до її творів, тож коли вперше прочитав «Shambleau», сказав, що історія його страшенно засмутила й він не хоче нічого читати з того, що вона писала. Та, звичайно, інцидент неабияк зранив дівчину й вже за тиждень після його загибелі вона написала про це листа Лавкрафту, з яким активно листувалася на той час.
💔 У своєму листі до Роберта Барлоу він розповідав, як відреагував на повідомлення Кетрін: Лавкрафт щиро поспівчував їй та навів декілька прикладів своїх знайомих, які теж втрачали своїх близьких. Потім він вирішив обережно перейти до обговорення побутових дрібничок і того, що могло потенційно сподобатися Кетрін (на той момент її, між іншим, цікавив занепад Римської Британії, про який вона вичитала в одному з оповідань, тож він почав ділитися з нею цікавинками з цієї теми).
«Мені здається, те, що хоче отримати від зовнішнього світу людина, яка нещодавно пережила втрату – це щире й ненав’язливе співчуття й добірка загальних тем, які її цікавлять і нагадують, що світ завжди перебуває в русі й продовжуватиме там перебувати, навіть попри її особисту втрату».
💔 Однак, незабаром на плечі Мур і Лавкрафта впало ще одне горе: самогубство Роберта Ірвіна Говарда. Коли Мур вперше почула про це, то негайно написала батькові Говарда, аби той підтвердив чутки. Коли той відписав і повідомив дівчині цю невтішну новину, вона відповіла таким листом:
«Нічого з того, що я скажу вам, не допоможе – я знаю, що ви відчуваєте, бо сама пережила втрату за дуже схожих обставин [Роберт Ірвін Говард застрелився, коли дізнався, що його мати помирає]. Молодик, за якого я мала вийти заміж у цьому році, схилився на рушницю, яка, як він думав, була розряджена, й отримав кулю в скроню – він миттєво помер. Тому я розумію, що ви зараз переживаєте, і знаю, що тільки час допоможе вам знову віднайти те життя, яке варте того, щоб його прожити. З іншого ж боку, вам пощастило більше, ніж мені, адже у вас залишилися спогади про повне та щасливе життя з дружиною та сином, які у вас ніщо не зможе забрати».
💔 Наскільки доцільним було казати, що чоловіку, який в один день втратив дружину з сином, «пощастило» – питання все ж риторичне. Але Мур любила й шанувала Говарда не менше, ніж Лавкрафт: вона планувала побачити Роберта в 1937 році, коли їй міг перепасти автомобіль, яким вона б змогла подорожувати. Їхні спільні листи майже не зберіглися, але Ґіл Кейн, художник коміксів, який хотів розробити відповідний тайтл на основі оповідань Роберта про Конана-варвара, все ж бачив ту їх невеличку кількість, коли укладав угоду з правовласниками. Він згадує: «…[Кетрін] писала листи Говарду, які він зберігав – вони були надзвичайно красивими, поетичними, милими, інтимними…вони були сенсаційними!».
Розігруємо 34 книгоновинки за донат для ЗСУ (збір на Антидрони)❗️
💛💙 ПРОШУ МАКСИМАЛЬНОГО ПОШИРЕННЯ
Умови:
1. Перерахувати 250 гривень (або більше) на рахунок
https://send.monobank.ua/jar/9v6DD2Yjb2 або номер банки 5375 4112 1215 3121 (Сергій Ф.)
2. Залишити під цим постом (там де оригінальний) коментар зі скріном переказу (хоча б частинку, щоб було видно, що переказ відбувся).
3. Переказувати кошти можна будь-яку кількість разів і лишати безліч скрінів. Задонадьте 2500 грн і я 10 разів впишу ваше ім'я у розіграші.
✅ Кому антидрони?
Антидрони необхідні 81 ОАеМБр, що зараз знаходиться на Бахмутському напрямку. Потрібно 330 000 грн., на них буде можливість придбати 3 пристрої, що блокують частоти FPV-дронів (КВЕРТУС AD COUNTER FPV BACKPACK), які дуже допоможуть нашим захисникам та захисницям.
✅ Які книги розігруються?
Всі, що на картинці. Усі книги нові. І один щасливий переможець їх усі отримає.
✅ Чи можна донатити менше 250 грн?
Так, авжеж. Просто Ви не братимете участь у фінальному розіграші. Розуміємо, сума в 250 грн немаленька, але в середньому кожна книга з добірки вартує вдвічі більше.
✅ Як допомогти без коштів?
Поширити цей допис у себе, написавши перед ним декілька слів про збір.
▫️ Підрахунок донатів буде з усіх соцмереж (фейсбук, телеграм, інстаграм, твіттер).
▫️ 10.01. виставимо табличку, щоб усі переконались, що вони у ній присутні і 11.01 о 21:00 зробимо онлайн-трансляцію у фейсбуці, щоб обрати переможця.
#допомога_ЗСУ
🖤 Свій останній допис у цьому році я урочисто «віддаю» під своєрідний дайджест своїх улюблених матеріалів за останнє півріччя. Ну, якщо ви раптом щось пропустили і хочете надолужити!
За попередні пів року робила отут, тож якщо цікаво, теж переходьте і читайте 😈
1. Всі дописи з циклу #31письменник;
2. аналіз твору «No Woman Born» Кетрін Люсіль Мур;
3. уривки інтерв’ю з Саллі Френсі, донькою Роберта Блоха;
4. повчальна історія про алкоголізм від Лавкрафта;
5. відкритий лист Роберта Блоха до Кетрін Люсіль Мур;
6. як Кетрін Люсіль Мур писала своє дебютне оповідання (боже, я писала про щось, крім Кетрін Люсіль Мур..?);
7. порівняння Елліотів Рея Бредбері та Гоґбенів Генрі Каттнера;
8. «Читачу, я тебе ненавиджу!»;
9. допис про те, як письменники гуртом зганяли на «Місяць»;
10. багацько про Джима Муні та трошечки про «Moonrakers»;
11. як Річард Метісон писав «Я – легенду»;
12. купка милих спогадів про Лі Брекетт та Едмонда Гамільтона.
До зустрічі в новому році, друзі! Обіцяю, що буду намагатися зробити його для вас максимально химерним (у хорошому значенні цього слова!) і фантастичним 🖤
Розгорнула ось цю книжку Бредбері, а там у передмові таке:
«А також моїм друзям та вчителям,
Лі Бреккетові й Едмонду Гамільтону,
яких мені так бракує».
Щиро сподіваюсь, що перекладач просто щось намудрував із формою відмінювання, а не думав, що Лі Брекетт – це чоловік. Та й звідкись намалювалася зайва «к»…Пропоную НК-Богдану вибачитись перед пані Лі й перекласти її твори українською 😈
🖤 Лі Брекетт та її чоловік, Едмонд Гамільтон, справді були відомими та визначними постатями тогочасної науково-фантастичної ком’юніті, тож не дивно, що Бредбері сильно їх поважав. Подібно до Кетрін Люсіль Мур із Генрі Каттнером вони сформували своєрідну «команду», в якій їх годі й було уявити одне без одного. Едмонд, як і багато хто, почав свій літературний шлях у «Weird Tales», а в Лі, яка була більш ніж на десять років молодшою за свого майбутнього чоловіка, все ж склалося дещо інакше. Її твір надійшов до літературної агенції Лоуренса Д’Орсея, дядька Генрі Каттнера. Генк працював у нього, вичитуючи тексти й знаходячи серед них ті, які, на його думку, були б варті уваги – так йому потрапив до рук рукопис Лі Брекетт і він, як уже з ним бувало, подумав, що за цим ім’ям ховається чоловік. Тоді Каттнер і Брекетт почали спілкуватися й Генрі познайомив її зі своїм літературним агентом Джуліусом Шварцем. У той день, коли Джулі (так його кликали друзі) мав зустрітися з Лі, він був із Едмондом.
🖤 Тоді Шварц і Гамільтон разом жили. Едмонд пригадує, що завдяки роботі Джулі їх дім став осередком для письменників, тож вони завжди мали багато випивки, аби пригощати нею гостей. Коли ж Брекетт стала регулярно з’являтися в них, Едмонд соромився пропонувати їй випивку, бо думав, що це не гоже отак пропонувати дівчинці випити, тому завжди тримав шматочок торту, щоб її пригощати.
🖤 А на першому побаченні вони мали разом з’явитися на одній із зустрічей фантастів. Едмонд та письменник Джек Вільямсон сиділи на передніх сидіннях, а Лі – на задньому. Коли чоловіки почали курити, одна з жаринок…потрапила до ока дівчині! Гамільтон, наляканий, що на першому ж побаченні він так «оконфузився», перехвилювався і не знайшов запитати нічого іншого, аніж «Кров йде?». З роками зізнавався, що йому завжди було соромно за той випадок.
🖤 У Лі були дивні стосунки зі своєю родиною: її батько помер, коли їй не виповнилося й трьох, тож росла вона з матір'ю та бабусею, які не нехтували фізичними покараннями – в одному інтерв’ю Лі навіть розповідала, що бабуся мала «черговий» гребінець зі слонової кістки, яким била дівчину. Едмонд знав про це, але одного разу був не надто обережним і привіз її додому пізніше десятої, чого категорично не можна було робити за мірками її родини. Лі добряче висварили за це (хоч тоді їй вже було близько тридцяти), але між нею та Гамільтоном це переросло в такий собі жарт: дівчина іноді писала ґанґстерські романи, де часом з'являлися еротичні сцени – Гамільтон глузував, що поняття не має, де Брекетт такого набралася, якщо він не міг її навіть втримати на вулиці після десятої.
🖤 Друга світова війна на певний строк розлучила пару – їм довелося спілкуватися виключно через листи. Приблизно в той час у Лі вийшов роман, який називався «No Good from a Corpse». Коли до рук Едмонда потрапив примірник, з’ясувалося, що головного героя звали…Едмондом.
В одному зі своїх останніх інтерв’ю Гамільтон згадав про це: «Я завжди відчував, що це – бо ти мріяла про мене. Я так сподівався».
Брекетт тільки розсміялася: «Та мені просто ім’я подобалося…».
