2728
про життя, пригоди та творчість провідних письменників химерних жанрів 🧟♀️ з ділових (і не дуже) питань: @buriedinwater інші соцмережі: https://linktr.ee/shumskayeva
«ЧОМУ ЦЕЙ ЧОЛОВІК ПОСМІХАЄТЬСЯ?
Ви б теж це робили, якби наклад вашого друкованого роману сягав півтора мільйона примірники. Саме таким нині є тираж класичного нф твору Френка Герберта "Дюна"», — вирізка з науково-фантастичного фензіну «File 770» 1978 року.
💫 Також прикріплю кілька окремих уривків:
1) Брекетт розповідає про Гамільтона й ще одну очевидну для себе причину, чому вона любить наукову фантастику;
2) Едмонд ділиться історією про те, як його рукопис лежав у видавця більш ніж два роки;
3) Гамільтон про «критику, яку він очікує від своїх читачів».
2/2
Що ж, ось і добіг кінця наш ретротрешоспільночит «Культу» Любка Дереша.
💊 І що я можу сказати? Сподобалось мені значно більше, ніж під час моїх читань кілька років тому.
Якщо покладатися суто на мою пам’ять, я очікувала чистого трешу, але, здається, мій мозок за цей час вже достатньо всілякого начитався, аби зрозуміти, що нічого там аж настільки приголомшливого й не було 😀
Якщо коротко про сюжет, то перед нами кислотний тріп місцевим коледжем у таких собі відгороджених від цивілізації Мідних Буках (я не буду приховувати, що мій мозок мимоволі вибудував асоціативний ряд із Буськовим Садом Павлюка), де відбувається стара-добра лавкрафтівщина: у навчальному закладі й самому місті починають відбуватися дивні речі, свідком яких і стає наш головний герой — молодий вчитель Юрко Банзай, який не гребує вживати для «розширення меж свідомості».
💊 Мені, в першу чергу, сподобалося те, як в тексті передається поступове божевілля, яке стрімко набирає темпів і наприкінці виливається в повноцінну какофонію з сюрреалістичних подій, що в ядучій суміші поєднують реальність та вигадку. Якщо вже все ж не оминути порівнянь з «Я бачу, вас цікавить пітьма», то, на мою думку, Дерешу вдалося це шаленство передати в рази «смачніше» і яскравіше, бо під кінець хмари над Мідними Буками потемнішали настільки, що мене аж нервово сіпало від бажання чимшвидше перегортати сторінки. Та й численна «лавкрафтівщина» в романі мене не дратувала, хоч я й схильна до скепсису, коли міфи Ктулху вводяться в текст з певною нав’язливістю. Просто в цьому романі це виглядало якось...натурально й гармонійно: якби лавкрафтівська хтонь все ж зазирнула до тогочасної України, то, думаю, події б складались приблизно так, як описав Дереш.
💊 Але мінусів у книзі все ще багацько. Для мене найсуттєвішим було те, що іноді автор неначе спеціально намагався торкнутися всіх можливих «темних» та «заборонених» тем лишень з однією метою — шокувати читача найпростішим та найбанальнішим способом. Особливо часто Дереш «апелює» до тем зґвалтувань, сексуальних збочень і педофілії. Щодо останнього скажу (трошки спойлер!), що як би він не намагався «вибілити» Банзая писаними тезами про те, що він і Дарця платонічно зв’язані, — це все ще зовсім не нормально й мені приносило неабиякий дискомфорт. І саме оці елементи «шоку заради шоку» й сильно здешевили для мене книгу, а також позбавили її потужного емоційного чи психологічного складника, без якого, якщо чесно, для мене будь-яка химерна оповідка одразу «просідає». А ще мене дещо потішила й насмішила одна деталь, яку зазначив Мовний дощ, — це те, як автор ділить персонажів на «хороших» та «поганих» згідно з тим, в кого який музичний смак 🙃
Але, як висновок, я все ж схиляюсь до думки, що для дебюту, та ще й в такому ранньому віці, книга досить-таки непогана, а також цікаво заграє з тим, що ми так любимо — творчістю Лавкрафта.
Від мене 3/5. Якщо вам цікаво, що про книгу думають інші, то йдіть до дружніх каналів, в яких відгуки вийдуть впродовж наступних кількох днів:
🌧️ Мовний дощ
🍻 Таверна "У Часового Дворфа"
P. S. Яру також завдячую цією чарівною картинкою нашої улюбленої локальної хтоні 🌚👇🏼
У цьому місяці я поставила собі дивну, але необхідну для досліджень на цьому каналі ціль: прочитати всі листи та листівки Кетрін Люсіль Мур, які є у вільному доступі офіційного лавкрафтівського архіву 😀 Насправді, я за поглинанням такого контенту ду-у-уже скучила, бо останні кілька місяців були надзвичайно напруженими – робота над дипломним проєктом забрала у мене чимало часу, енергії та сил, але тепер, коли все скінчилося, я поступово відроджую у своєму мозку ці нейронні зв’язки й намагаюсь назбирати всіляких фактів, аби розповідати тут про різне. Тож поки я все ще в процесі накопичення цікавинок, розповім свої враження про різне химерно-фантастичне, прочитане за період моєї відсутності.
🌟 «День триффідів» Джон Віндем
Випадково знайшла паперовий примірник в одній з київських книгарень і придбала тільки тому, що вичитала, що колись цю книжку пропонували екранізувати Гічкоку. Довго відкладала, бо абсолютно нічого від історії не очікувала, але чтиво мене зненацька захопило: добряча половина всесвіту сліпне внаслідок метеоритного дощу, який стався напередодні. Ситуація сама собою надзвичайно страшна, але нюансів додає те, що в авторському всесвіті люди співіснують з хижими отруйними рослинами, які вбивають все на своєму шляху.
Без певних претензій до сюжету все ж не обійшлося (наприклад, герої народжують дитину, усвідомлюючи приреченість свого стану й обмеженість ресурсів), та й перша частина книжки була значно цікавіша за другу, але мені в руки фітогорор ще не потрапляв, тому від мене 4/5 і настанова для вас, аби ви спробували цю історію, якщо десь її знайдете.
🌟 «Лийтеся, сльози, сказав полісмен» Філіп К. Дік
Друга моя прочитана книжка Діка – зайшло більше, ніж «Чоловік у високому замку», але все ж розумію, що автор далеко не завжди «мій». Читання його книжок мені нагадує досвід тривалого слухання пісень Джона Мауса в момент підвищеного тиску: є в мене певний ліміт на «сюррність» текстів, яку Дік нерідко переходить, залишаючи мене спантеличеною.
У цьому ж тексті мені однозначно сподобалися дивні й неоднозначні персонажі, цікаві філософські роздуми, а також загальна «триповість» цього дійства. Читатиму Діка й далі, бо маю збірку його оповідань від Жупанського й мрію прочитати «Три стигмати…» вже кілька років, але все ж приступатиму до нього з певною обережністю – 3,5/5.
🌟 «Щоденники вбивцебота. Всі системи: небезпека» Марта Веллс
Ви навіть не уявляєте собі, як я хотіла, аби ця книжка мені сподобалась. Врешті-решт, мені довелося страшенно розчаруватися, тому що мені вона здалася максимально ніякою: ідеї, які вона пропонує, беззаперечно, є цікавими й гострими, але саме виконання настільки «мертве», наскільки це взагалі можливо при такому концепті. Ніякі персонажі (розумію, що це перша частина великої саги, але авторка абсолютно ніяк мене не зацікавила в тому, аби знайомитися з ними далі), світ, зображений кострубатими начерками, й сюжет, який абсолютно ніяк не захопив мою уяву та увагу.
Заздрю людям, які книжкою змогли насолодитися, й щиро дивуюсь, скільки нагород їй вдалося «зірвати». Здається, Лавкрафт у підлітковому віці все ж атрофував мій мозок, тож тепер я не сприймаю легкі тексти 🤓 Вибачаюсь, але 1,5/5. У мене було достатньо класного досвіду з невеликою за обсягом фантастикою, яка захоплювала мене набагато більше, ніж ця книга, аби ставити їй більше.
Думаю, ще одному такому допису точно бути. І дописам про листи Мур, однозначно, теж 😈
Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Наразі до нас звернувся випускник, військовослужбовець 61 ОМБР
Батальйон безпілотних систем з проханням допомогти закрити його збір на ремонт автомобіля.
🎯Ціль: 100 000 грн
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9eGZGWbjki
💳Номер картки банки5375411202011974
Канал звітів @reportgroupzbir
Щоб читати, ми донатимо. Саме тому видавництво MAL'OPUS доєднується до збору читацької спільноти «Книголють»!
Разом із працівниками книжкової галузі та іншими читачами ми долучаємося до збору на потреби наших захисників на Харківщині.
Відкриваємо допоміжну банку на 250 тис. грн, яка доповнить загальний збір на 1,5 млн грн.
⭐️ Потреби: DJI Mavic 3 3 шт., DJI Mavic 3T 3 шт., антени Avenger 4 шт., позашляховик, зарядні станції Jackery 4 шт.
Серед усіх, хто задонатить від 100 грн, розіграємо багато призів (1 квиток — 100 грн, 5 квитків — 500 грн, більше квитків — більше шансів виграти).
Три найзавзятіших донатери, які задонатять одноразово найбільшу суму, також отримають подарунки!
Перелік подарунків знайдете на слайдах.
🖤 Ваша гривня — це внесок не лише у винищення ворога, а й у збереження української культури та книговидання, адже у наш час щоби читати, ми мусимо донатити.
Звіти гарантуємо!
❗️ Щоби відкрити свою допоміжну банку — напишіть нам, будь ласка.
ЗАДОНАТИТИ
Не знаєте, куди сьогодні задонатити? А як щодо допомогти 3-й роті 90-го батальйону, що перебуває в складі 81-ї аеромобільної бригади?
За донат розміром у 50 грн ви отримаєте один квиток, який дасть вам змогу отримати круті лоти: «Макову війну» Ребекки Кван та «Мою УПА» Любові Загоровської. Переможців буде двоє, а більше деталей можна дізнатися отут (там же й буде запис з рандомайзера, де обиратимуть переможця).
Завтра збір закінчується, тому поспішайте 🫡
Банка👇
https://send.monobank.ua/jar/7SGjt3oSBd
Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Наразі до нас звернувся випускник, військовослужбовець 111 обр ТрО з проханням допомогти закрити його збір на ремонт автомобілів (авдіївський напрям).
🎯Ціль: 60 000 грн
(частину коштів вже було передано)
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/5qSgJCcVNf
💳Номер картки банки5375411217601108
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
Здається, я вийшла з Арсеналу з максимально нетиповими книжковими надбаннями! Окрім «Країни блакитних орхідей» і неочікуваного для себе «Путівника по католицькій школі для лесбійок» ще винесла звідти два оригінальних видання Лі Брекетт (за що красно дякую Яру!) і книжку, що стане абсолютною перлиною моєї колекції (про яку розповім пізніше).
Все, що вам треба знати, так це те, що це моя перша книжка від Arkham House і там є абсолютно геніальна світлина Брекетт, яка курить кальян 👀
Не знаю, яким може бути кращий допис для неділі, тож тримайте Роберта Блоха, який відпочиває разом зі своєю кицею 😴
Читать полностью…
👁️ Що ж, дочитала я «Джулію» – нещодавню новинку Лабораторії, яку позиціонують як «феміністичний погляд» на «1984» Джорджа Орвелла.
👁️ Мене, насправді, трошки дивували відгуки людей, які жалілися, що це просто переказ «1984» тільки з призми іншої персонажки, тому що, ну…ніхто цього й не приховував? Враховуючи, що книжка все ж деінде розширювала всесвіт Орвелла й періодично вдавалася в сюжетні прелюдії у минуле Джулії, я не зовсім розумію, чого чимало читачів вгризлися в цю історію саме з цієї перспективи, бо частково авторка все ж привнесла свого, чи не так? 🧐 Виходить, що якщо вона переказує оригінал – це не цікава й однобока історія, а якщо все ж додає щось від себе – то плюндрує його. Можливо, я сприймаю цю ситуацію саме так, бо я абсолютно спокійно й байдуже ставлюся до ретелінґів/переосмислень/«інших поглядів» (моя думка, що наявність такого ніяк не відбирає право сприймати першоджерело як, власне, першоджерело, а жалітись, що всі загрузли в сіквелах/приквелах і не вигадують нічого оригінального, на мою думку, абсолютно безпідставна теза). Але, якщо ви все ж подумали, що я буду зараз захищати «Джулію», то це далеко не так.
👁️ Я не буду приховувати, що місцями мені просто банально було нудно. І на це навіть не впливало те, що сюжет «Джулії» вам на 80% відомий, якщо ви знайомі з «1984», просто його більшість складалася з того, що Джулія щось собі неквапом робить і в цьому вчувалося те, що авторка сама не надто розуміє, чим же забивати прогалини до подій, які врешті сталися з орвеллівською Джулією. Інша моя претензія, яка для всесвіту Орвелла просто б не спрацювала, це купа умовностей, якими авторка розширяє можливості Джулії. Наприклад те, що її дитина якимсь чарівним способом вижила після тортур і дала змогу їй у кінці порятуватися. Не думаю, що те, що їй там довелося пережити в Любові ДІЙСНО ніяк не могло вплинути на дитину. Їй майже всюди дивовижним чином везе, а світ, в якому вона живе, здався мені далеко не таким обмеженим і пригніченим, ніж той, що був в Орвелла. До прикладу, всі ці легкі обміни забороненими товарами, заради яких просто треба зайти в правильний дім у правильному районі, де людина, яка це робить, не сказати, що сильно переховується...😅 Чомусь мені здається, що здобути заборонений товар у всесвіті Орвелла все ж дещо важче. Та й за більшість тих дій, до яких вдається Джулія Ньюман, Джулія Орвелла опинилася б в Любові ще до того, почала стосунки з Вінстоном, але безкарність постійно просто-таки нависає над нею. У світі Орвелла такого ж не існує.
👁️ Але сказати, що я аж зовсім погано провела час я все ж не можу, бо мені особистість Джулії була цікава й те, як Орвелл абсолютно нічого про неї не розповів – це один із них найбільших недоліків оригіналу, який робив героя занадто наївним для тих умов, що перед ним вибудувалися. Тут її дії і вчинки ж склалися у певний пазл і надали досить-таки цікавий і неоднозначний варіант того, що ж могло дійсно відбутися за лаштунками оригінальної історії. Не шкодую, що прочитала, але й якогось захвату теж не відчувала. Хоча зрозуміла, що такі «розширення» класичних літературних всесвітів мені дуже цікаві і задумалася, що прочитала б таке про ту саму Кларіссу з «451° за Фаренгейтом».
🤲🏼 Беріть, аби спробувати, але якщо ви аж так не готові до втручань у всесвіт «1984» і заздалегідь відчуваєте до книги скепсис, то не думаю, що в ній достатньо сили, аби всі ці упередження розбити.
Розігруємо 40 книг за донат для ЗСУ (збір на РЕБ)❗️
🙏 СИТУАЦІЯ ВКРАЙ ВАЖКА, ДУЖЕ ПРОШУ МАКСИМАЛЬНОГО ПОШИРЕННЯ💙💛
Умови:
1. Перерахувати 250 гривень (або більше) на рахунок
https://send.monobank.ua/jar/6tcvTe2mxc або номер банки 5375 4112 1753 7401 (Сергій Ф.)
2. Залишити під цим оригінальним постом коментар зі скріном переказу (хоча б частинку, щоб було видно, що переказ відбувся).
3. Переказувати кошти можна будь-яку кількість разів і лишати безліч скрінів. Задонадьте 3750 грн і я 15 разів впишу ваше ім'я у розіграші.
✅ Кому КВЕРТУС AD KRAKEN E?
Цей засіб РЕБ необхідний 81-й ОАеМБр, де служить мій брат. Бригада знаходиться на Бахмутському напрямку в самому пеклі (Білогорівка). Найбільші втрати йдуть від дронів. І цей прилад створює радіоперешкоди на 360⁰ і має додатковий блок направлених антен для посилення захисту в певному напрямку, що значно спростить виконання бойових завдань.
✅ Які книги розігруються?
Всі, що на картинці. Усі книги нові. І один щасливий переможець їх усі отримає.
✅ Чи можна донатити менше 250 грн?
Так, авжеж. Просто Ви не братимете участь у фінальному розіграші. Розуміємо, сума в 250 грн немаленька, але в середньому кожна книга з добірки вартує майже вдвічі більше.
✅ Як допомогти без коштів?
Поширити цей допис у себе, написавши перед ним декілька слів про збір.
▫️ Підрахунок донатів буде з усіх соцмереж (фейсбук, телеграм, інстаграм, твіттер).
▫️ 30.05. виставимо табличку, щоб усі переконались, що вони у ній присутні і 31.05 о 21:00 зробимо онлайн-трансляцію у фейсбуці, щоб обрати переможця.
#допомогаЗСУ
Маленький деанон + науково-фантастичний мастгев українською, знайдений серед полиць місцевої бібліотеки.
А мова йдеться про збірку вибраних творів Азімова «Кінець Вічності» від видавництва «Дніпро», в яку ввійшли його «Я, робот», «Великодушні грифи», «Фах», «Юність», «Марсіанський шлях» та багато інших. У мене до Азімова певне упередження через всі ті історії про його «багаторукість», тож під моє милосердя його твори не потраплять – оцінюватиму прискіпливо🚶♀️
І наостанок додам, що нам ду-у-же не вистачає таких збірок на українському ринку. Бо з тим же Азімовим, по суті, це єдина можливість ознайомитись ґрунтовно. А про більш маловідомих авторів взагалі мовчу 🤧
Ви впевнені, що зазирнули до всіх? 😈
Якщо ще ні, то нагадую, що цікавезні культурні канали — ТУТ
Наша «Томіе» представлена на виставці Джюнджі Іто в Японії 😱
Ми дуже приємно шоковані, що українське видання мало честь потрапити до Музею літератури Сетаґая в Токіо, де нині проходить велика виставка майстра горорів. Сподіваємося, ви швидко знайдете його на фото 🥰
🖤 Едґар Гоффман Прайс помер у 1988 році, переживши багатьох своїх друзів та колег-письменників — як зазначав у передмові Джек Вільямсон, Прайс прожив заледве не найдовше за решту лавкрафтівського кола. Без сумніву, такій людині, як він, було що розповісти про «бульварних» літераторів, тож у 2001 році видавництво «Arkham House» й видало його спогади про «фантастів та інших» із назвою, від якої темнішає в очах, — «Book of the Dead» («Книга мертвих») із приміткою «Спогади про еру бульварної фантастики».
🖤 Обіцяла розповісти детальніше про цю книжку ще близько місяця тому — настав час виконувати й детальніше показувати, що ж воно таке!
Якщо одним реченням: абсолютний must-read для усіх прихильників класичної химерної прози та наукової фантастики, в якому ви знайдете спогади про таких культових авторів, як Кларк Ештон Сміт, Говард Філіпс Лавкрафт, Едмонд Гамільтон, Роберт І. Говард, Авґуст Дерлет та багатьох інших.
Зізнаюсь, поки що не читала повністю, але, погортавши розділи про Гамільтона та Каттнера, можу сміливо стверджувати, що ця книжка не просто містить базову «вікіпедійну» інформацію про друзів Прайса, а складається саме з його унікальних спогадів, які ви навряд чи знайдете деінде. Наприклад, у цій книзі я вичитала, що Дерлет якось просив Прайса по гороскопу глянути, коли йому краще робити операцію, Каттнеру стало погано під час роботи в офісі у «Warner Bros.», що й призвело до його смерті, а Гамільтон дуже любив фотографувати й навіть мав власну колекцію камер.
🖤 Сказати, що це надзвичайно цінне для мене видання, це, певне, не сказати про нього нічого. Книжку було впольовано на eBay і я сподіваюсь, що зможу вихопити ще чимало такого ж рідкісного. Якщо мені це вдаватиметься й надалі, то, звичайно, показуватиму ці видання й вам 🌚
У коментарях додам ще світлин із письменниками, які є в цій книзі (особливо попрошу вас ще раз зацінити, як Брекетт із Прайсом курять кальян) 😈👇🏻
💫 Уже тривалий час я виношую ідею зробити своєрідну рубрику, в якій я переказуватиму/показуватиму якісь цікавинки з інтерв’ю та відео з різними видатними жанровими письменниками. З натяжкою можна сказати, що дописи про рекламу з Бредбері та мініфільм Акермана та Лайбера саме те, що я маю на увазі, але я не можу без довгочитів, тому тримайте дещо значно інформативніше: цікаві уривки з промов Лі Брекетт та Едмонда Гамільтона на Pacificon II у 1964-му році, де ведучим був якраз-таки той Ентоні Бучер, який своїм жартом породив історію про «Пурпурову жрицю Багряного Місяця» (якщо захочете прослухати запис повністю, то матимете змогу почути цю історію з перших вуст).
💫 Як почесним гостям, подружжю потрібно було виголосити промову на тему «Що я зробив/ла для наукової фантастики», але, перефразувавши її, вони роздумували над питанням, що ж та наукова фантастика зробила для них. Почнемо з Брекетт:
«Особисто для мене наукова фантастика зробила чимало. Найкращий день будь-якого письменника, або будь-кого, хто все ж примудрився ним стати, навіть якщо ти зміг прожити тисячу років й отримати десять Нобелів, — це все ще той день, коли ти продав свою першу історію і став письменником насправді. Тепер ти не просто хтось, хто каже, що хоче стати письменником і намагається писати. Ти — справжній письменник […]. І я дякую Джону Кемпбеллу та "Astounding Stories" за те, що подарували мені найкращий день у моєму житті».
«Наукова фантастика подарувала мені друзів, яких настільки багато, що якби я називала їх усіх поіменно, ми б стирчали тут до середини наступного тижня […]. Наукова фантастика також дала мені те, що є надзвичайно важливим для мене, — мого чоловіка, за яким я абсолютно щасливо заміжня ось уже майже вісімнадцять років».
«Я дуже вдячна всій галузі, тому що вона дозволила мені робити те, про що я мріяла, й дала змогу реалізувати дуже велику й потужну річ всередині мене. Я можу писати ці історії, а ще я маю читачів, яким це подобається. І сьогодні, в цю хвилину, наукова фантастика дає мені змогу відчувати, що все це було навдивовижу вартісним».
💫 Коли дійшла черга Гамільтона, Бучер справедливо зазначив, що він є одним із небагатьох тогочасних письменників, яким вдалося триматися на плаву всю кар’єру, при цьому не змінюючи вектор своїх захоплень. Та й, як сказав Ентоні: «Ніхто ще не руйнував стільки сонць з таким успіхом». Не буду приховувати, що крізь голос Гамільтона я продиралася з неабиякими складнощами, але, окрім роздумів про наукову фантастику, він також поділився такими цікавими життєвими історіями:
— стомлений від того, як деякі тогочасні письменники жалілися, що їм кілька тижнів не відповідають видавці, він пригадав історію, як його ігнорували два роки, а коли він все ж написав у редакцію з проханням повернути йому оповідання, йому надіслали листа із словами: «Не поспішай!»;
— колись одна редакція стільки не платила Гамільтону, що він не витримав і сам пішов до їхнього офісу. За «дивним» збігом обставин, саме в той час бухгалтер «ненадовго пішов», але чоловік не здавався і просидів там ще чотири години, під час яких подружився із котом, що там жив. Гроші він все ж отримав, а ще «завів собі нового друга» – кіт потім просився до нього додому;
— Гамільтон кілька разів отримував кумедні листи від своїх юних прихильників: один хлопець якось просив у нього дозвіл, аби поставити в школі п’єсу за мотивами його історії, а інший написав, що Едмонд заслуговує на золоту статую в кожному місті 😅
Звичайно, це далеко не все цікаве, що ви зможете дізнатися з цих промов. Ось тут їх можна прослухати повністю (і я раджу вам це зробити, бо це одні з небагатьох записів, на яких можна почути Гамільтона та Брекетт).
1/2
✨The Best of Henry Kuttner✨
Допис спонсоровано каналом гриб з юґґота
Думаю варто вам зізнатись, що я ніколи раніше не читав Каттнера. Саме гриб з юґґота відкрив для мене Каттнера спочатку своїми класними постами про фантастів і вже вдруге коли я свиснув в неї почитати книжку, текст про котру ви зараз читаєте)
Отже збірка найкращих оповідань Генрі Каттнера. Я дійсно не знаю, наскільки вони всі прям найкращі в його портфоліо, бо це моя перша книжка цього автора. Але всі оповідання, які я прочитав гарні, або, як мінімум, нормальні. Не сподобалось мені лише одне оповідання —The Voice of the Lobster. Може, звичайно, це просто не моє оповідання, але з самого початку воно мені не йшло, тож довелось мені його покинути на пів шляху. Не те, щоб читати про те як прибулець намагається наїбати інших прибульців, було б не цікаво, але саме це оповідання прям ні.
Насправді ця збірка класно розкриває тематичну різноманітність Каттнера. Під цією палітуркою ви знайдете і гумористичні історії про мутантів-селюків, і технотрилер про те як позаземна технологія, замаскована під радіо, захоплює свідомості своїх власників, після того прочитавши про те як людина створює профспілку серед ґномів (саме ґномів, не дворфів). І це насправді дуже весело стрибати від теми до теми змінювати жанри гарно написаних оповідань.
Окремою веселою частиною саме цього видання є передмова від Рея Бредбері. І цікава вона не тому, що я фанат Бредбері (ні), а тим, що місцями він просто не чуствує. В передмові є частина, де Бредбері каже, що в його час мало хто пам'ятає Генрі Каттнера, бо його оповідання були аполітичні і в той же час його оповідання такі класні саме тому, що вони аполітичні. В той же час в збірці є оповідання де тіп створює профсоюз серед ґномів, оповідання про те як американці перемагають нацистів з допомогою семіотики і апогей "аполітичності" — оповідання, про те як два мексиканці зустрічають прибульця та приймають його за агента США. І кажуть такі слова до нього: "First you will bring peace? and they you will take our oil and our precios minerals". Класний аполітичний спіч, як на мене)
В загальному збірка оповідань класна і більшість оповідань мені дуже зайшли. Думаю, що для тих хто тільки збирається познайомитись з творчість Каттнера ця збірка може стати гарним стартом.
Ну і бонусом ловіть мої три улюблені оповідання з наведених сімнадцяти в збірці: The Twonky, Or Else та The Proud Robot.
💊 Не встигла я повернутися сюди з кінцями, як вже опинилися у справжнісінькій літературній авантюрі – ретротрешоспільночиті «Культу» Любка Дереша.
Я цей твір свого часу читала на першому-другому курсі університету й все, що я про нього запам’ятала – це те, як він нашпигований епізодами, що викликають іспанський сором, й дивними посиланнями на Лавкрафта (якщо в мене колись буде дошка Віджа, перше, що я зроблю на ній, – зачитаю уривки з цієї історії пану Говарду 🫡).
💊 Читатиму за якабушною підпискою, бо гіркий досвід першого читання запевнив мене, що паперовий примірник я навряд схочу в себе тримати. Але неочікуваною приємністю стали ілюстрації в книзі: не те, що це всеціло моя cup of tea, та настрій книжки передає непогано.
А зі мною захлинатимуться в токсичних викидах фантазії Дереша такі чудові блоґери:
🌧 Мовний дощ
🍻 Таверна "У Часового Дворфа"
📍 За моєї відсутності тут у мене з’явилося кілька цікавих вінтажних книжок. Одна з них – це збірка оповідань «The Best of Leigh Brackett» від «Nelson Doubleday», укладених Едмондом Гамільтоном. Крім зворушливої передмови редактора видання й, по сумісництву, чоловіка Лі, там ще є її післямова та абсолютно чарівний додаток, в якому авторка розповідає про Марґарет Говз – жінку, яка мала по-справжньому надзвичайне й цікаве гобі.
📍 Лі почала листуватися з Марґарет у 70-тих роках і дізналася, що та була великою прихильницею її історій про Марс, від яких Брекетт вже на той час відійшла. Коли на одному з конвентів їм поталанило зустрітися, Марґарет поділилася з письменницею своїм гобі: вона розробляла мапи вигаданих світів і запропонувала Лі, аби вона намалювала щось подібне й для неї.
Лі з радістю погодилася й отримані з часом мапи навіть показала своїм редакторам, які згодом вирішили включити їх у книжку вибраних творів Брекетт. Марґарет намагалася поєднати локації з творів Лі разом із реальними марсіанськими об’єктами: на мапах можна знайти такі локації з творів Брекетт, як Джеккару, Шандакор та багато-багато інших. А ще в кінці видання можна знайти матеріал від самої Марґарет, стилізований так, наче вона пише з марсіанського ареографічного дослідницького відділу, в якому працює секретаркою. Її «звіт» починається ось так:
«Примітка: основні канали та загальний рельєф відтворено за даними високорівневої аерофотозйомки. Деталі поверхневої ареографії досі майже невідомі через складні умови та ворожість місцевих жителів до наземних експедицій та/або низькорівневих зйомок […]».
📍 Скани мап Марґарет прикріплюю. Шкода, що за межами цієї збірки про її творчість немає фактично ніякої інформації, але це дуже милий епізод дружби авторки та її прихильниці, якому дійсно було місце в цій книзі. Свою післямову Брекетт прямо-таки й завершує подібним підсумком:
«Де ж ще, як не в дивовижному світі наукової фантастики, можна зустріти таких надзвичайних людей, як Марґарет Говз?».
Взяла на Арсеналі «сенсорівську» газетку, а тут мій відгук на «Трилогію Смерті» 😋
Ну і зазирайте до інсти, раз уже на те пішло 👀
Що ж, знову ненадовго зникну, але, сподіваюся, це остаточний ривок перед закриттям усіх великих справ, після якого я зможу більш-менш продихнути й з новими силами взятися на канал 🤧
А поки мене не буде, пробуватиму багацько читати. Мені якраз прийшов стосик цікавенького від Мольфарів, тож точно не нудьгуватиму!
Харків. Знов.
💔
Замість зайвих слів, підтримайте оці збори:
👉 Від Враження UA на РЕБи на Бахмутському напрямку (там теж досі пекло) - /channel/vrajennya/6015
👉 Від Роршаха на Mavic у Часів Яр - /channel/tripwithbook/18010
👉 І звісно ж від Фактор-Друк на допомогу постраждалим і відновлення - посилання у цьому дописі /channel/sashas_reads/2518
Вчора міг бути звичайний робочий день: узгодження накладів книжок, розгляд рукописів, відправки замовлень нашим партнерам і читачам, наради щодо підготовки до одного з найбільших книжкових фестивалі Книжкового арсеналу. Міг бути, якби не ворог, який продовжує нас нищити.
Це горе для всієї книжкової спільноти в Україні. Наші співчуття всім, хто втратив рідних. Це були люди, які в умовах щоденних обстрілів Харкова приїздили на роботу, щоб ми всі згодом могли тримати у руках книжкові новинки для дорослих і дітей. 7 загиблих та 22 постраждалих працівників друкарні — це та інформація, яка нині відома. Але спеціалісти досі працюють на місці трагедії.
⠀
Vivat і Фактор-друк належать до одного холдингу. Власник групи компаній «Фактор» Сергій Політучий у Харкові, зараз з'ясовується кількість працівників, які потребують допомоги.
⠀
Тимчасово відправки зі складу призупинені і відновляться після завершення слідчих і рятувальних дій.
⠀⠀
Ми всі розчулені і зворушені такою хвилею підтримки команди типографії Фактор-друк і видавництва Vivat від читачів, авторів, партнерів, журналістів — як в Україні так і за її межами. Поширюйте і розповідайте про цю трагедію в Україні й закордоном; про те, як ворог нищить українську книгу та культуру, намагається зупинити розвиток нашої нації. Зараз важлива підтримка усього світу.
Найкраще лють і горе скеровувати у дію. Як це зробити?
Як підтримати:
▪️ Донатьте на ЗСУ! Вони наші герої.
▪️ Продовжуйте купувати українські книжки! Фактор-друк — одна з найбільших типографій в Україні, завдяки яким ми читаємо книжки не лише видавництва Vivat, а й інших видавництв, а ще підручники ваших дітей і онуків, журнали, календарі.
Як допомогти:
Компанія «Фактор» відкрила збір. Усі кошти буде спрямовано на підтримку постраждалих та на відновлення поліграфічного життя. Реквізити за посиланням: https://vivat.com.ua/blog/udar-po-drukarni-faktor-druk-yak-dopomohty/
Думаю, всі вже чули страшні новини про Віват. Хай ваша ненависть конвертується в донат 👇🏼
Читать полностью…
Не знаєте, що подивитись? А як вам таке: мініфільм із Форрестом Акерманом і Фріцом Лайбером у головних ролях? 😈
Мова про фільм «The Genie», який з’явився на світ у 1959-му. Сюжет абсолютно простий: джин, якого зіграв Лайбер, звільняється з лампи, натрапляє на першого-ліпшого чолов’ягу (тут – Форрест Акерман) й вирішує попрактикувати на ньому свої чарівні навички, забуті за роки неволі. Але персонаж Акермана виявляється страх яким нерішучим, що й викликає у джина гнів! Чим же це все скінчилося – глянути можна тут.
Також у фільмі зіграла «Бьо» Веллс – членкиня LASFS, відома своєю кампанією проти закриття «Star Trek».
Сподіваюсь, всі виконали свою частину угоди тут? Бо я прийшла якраз для того, аби виконати свою 😈
📍 Отже, для початку, заглибимося в суть конфлікту між Едмондом Гамільтоном, Лі Брекетт та Джоном Кембпеллом, в основі якого, насправді, було кілька простих нюансів: впертість та вибагливість останнього. Гамільтон продав йому всього одну історію, хоч він і знався як той, хто міг догодити навіть Фарнсворту Райту, регулярно опиняючись на сторінках «Weird Tales». Але з Кемпбеллом це не спрацювало: як стверджував письменник, аби потрапити на сторінки його журналу, ти мав покладатися на його бачення, а інакше – зась.
«До біса мало людей могли заробити собі на життя, пишучи для Джона Кемпбелла. [..] З ним надзвичайно важко співпрацювати. Ти спочатку мав догодити задуму Джона, а потім задуму його дружини…», згадував він.
📍 Брекетт свого часу пощастило значно більше; вона, мабуть, зробила неможливе – дебютувала у «Astounding Stories». Але успіх Лі тривав недовго: зовсім скоро Кемпбелл почав відмовляти їй у публікаціях, а одну з історій відкинув із такою жорстокою критикою, що вона вирішила остаточно обірвати з ним співпрацю – ходять чутки, що це через її жіночих персонажок, які не підпадали під оптику Кемпбелла.
Гамільтона поведінка Кемпбелла неабияк обурювала, адже до того, як той став редактором «Astounding Stories», вони були близькими друзями. Джон сприйняв відмову подружжя публікуватися як особисту образу, тож перестав з ними спілкуватися ще й за межами професійних питань. Дійшло навіть до того, що він ігнорував їх на конвенціях, аж доки не сталася наступна ситуація:
«Кілька років тому я побачив, як він сидить на конвенції, підійшов до нього й запитав: "Джоне, що з тобою до біса відбувається? Ти мене наче не помічаєш. Ми ж були друзями до того, як ти почав редагувати той триклятий журнал. Що коїться?"».
Що ж зробив Кемпбелл? Підскочив, кинувся обіймати Гамільтона й гукати: «Еде, такі старці як ми неодмінно повинні триматися одне одного!». І, хоч крига і скресла, Кемпбелл після цього довго не прожив – усього кілька років. Але Гамільтон, який, хоч тривалий час і був ображений на свого друга, вимагав від інших поваги до нього, особливо після того, як Кемпбелл підтримав створення однієї псевдонаукової машини, через що став об’єктом насмішок. Показовий випадок стався, коли Гамільтон на конвенції в Англії опинився серед людей, які жартували з цього приводу. Тоді Едмонд демонстративно проголосив:
«Він – стовбур цього дерева наукової фантастики, якому ви роками цілували ноги, а тепер, через його миттєву аберацію в цьому питанні, так в’їлися в нього!».
«Це було так нечесно. Лицемірство якесь. Всі йому манжети облизували, а тільки він відвертався – всі насміхалися з нього. Але, у будь-якому випадку, він не міг допустити, аби його письменники писали в неякісні журнали наукової фантастики».
👇🏻 На фото: Джон Кемпбелл на Tricon у 1966 році.
Ви мене знаєте – якщо я починаю чимось захоплюватися, то певний час дописи виходитимуть тільки про це 😈
Тож якщо вам здається, що під час наших спільних подорожей світами химерної прози ви вже досконало вивчили всю бібліографію Говарда Філіпса Лавкрафта й знаєте назви всіх закладів, які відвідав Роберт Блох у 1936-му, то час поповнювати свою голову свіжими знаннями й зазирати до дружніх каналів із не менш цікавим та різностороннім контентом!
А для того, аби зробити це не докладаючи особливих зусиль, просто тицяйте сюди 👀
