2728
про життя, пригоди та творчість провідних письменників химерних жанрів 🧟♀️ з ділових (і не дуже) питань: @buriedinwater інші соцмережі: https://linktr.ee/shumskayeva
🪐 Нещодавно розповідала вам, чому ті чи інші письменники писали саме у фантастичному жанрі. Причин виявилося багато і всі вони були надзвичайно різноманітними, адже сам жанр є напрочуд різношерстним й оригінальним.
Робимо висновок, що фантастики з її оригінальними темами, загорнутими в унікальні обгортки, багато не буває. Тому зазирайте до фантастичної теки, аби бути в курсі всього, що відбувалося чи відбувається у вашому улюбленому жанрі!
🖤 Уривок з документальної стрічки «Ray Bradbury: Story of a Writer», з назви якої ви вже точно здогадалися, кому вона присвячена.
Рей Бредбері розповідає двом своїм донькам казку на ніч про те, як зменшився у розмірах й опинився верхи на молі: та сіла на плече його матері й коли, здавалося б, все мало вирішитися, бо жінка начебто все ж помітила свого мікроскопічного сина, сталася невеличка прикрість…
🖤 А ще за кадром Рей ділиться, що боявся темряви аж до двадцяти років, а свою першу дитячу книжку написав за тиждень до народження першої доньки (а їх у Бредбері було чотири — подивіться на світлині, які хороші! 😊), аби та не боялася засинати.
Постарався, вочевидь, на славу, бо тепер хвалиться, що жодна з його доньок не боїться темряви 😅
Я знаю, як ви всі тут любите страшне, химерне, а подекуди й мерзенне!
Тож для того, аби ви мали змогу регулярно вкриватися сиротами (від задоволення чи жаху — це вже згідно з вашими естетичними вподобаннями), ми обʼєдналися з іншими блоґами в пречудову ЖАХЛИВУ ПАПКУ ☠️
Тицяйте на посилання й отримуйте дозу палива для своїх нічних кошмарів 👆🏻
Сподіваємося, ви та ваші близькі в безпеці. Не забувайте трансформувати вашу лють у донати: обирайте волонтерів та фонди, яким ви довіряєте. Також нагадуємо про спільний читацький збір, який триватиме до кінця тижня.
Основну мету збору було досягнуто, проте банка лишається відкритою: додаткові кошти буде спрямовано на закупівлю квадроцикла для наших захисників, які зараз знаходяться на нулі.
📚 Щоб читати, я доначу. Тому відкриваю допоміжну банку для великого збору «Книголють»!
💪 Разом із працівниками книжкової галузі й іншими читачами я теж долучаюся до збору на потреби наших захисників на Харківщині. Відкриваю допоміжну банку на 100 000 грн. Загалом потрібно зібрати 1,5 млн грн — разом це реально!
🛣 Напрямок: Куп’янський, Харківщина.
🆘 Потреби: DJI Mavic 3 3 шт., DJI Mavic 3T 3 шт., антени Avenger 4 шт., позашляховик, зарядні станції Jackery 4 шт.
🎁 Серед усіх хто задонатить від 200 грн проведу розіграш через Monobank після закінчення збору із 3 переможцями:
1-е: Набір манґи із 15 шт.
2-е: Набір англомовних коміксів із 12 шт.
3-є: Фігурка Дедпула.
❗️Якщо ви не користувач Mono, під час донату залиште комент.
🤗 Ваша гривня — це внесок не лише у винищення ворога, а й збереження української культури. Дякую за вашу допомогу. Поширюйте збір.
🎯Ціль: 100 000.00 ₴
🔗Посилання на збір
https://send.monobank.ua/jar/3WgNo4ZefZ
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікси
«ЧОМУ ЦЕЙ ЧОЛОВІК ПОСМІХАЄТЬСЯ?
Ви б теж це робили, якби наклад вашого друкованого роману сягав півтора мільйона примірники. Саме таким нині є тираж класичного нф твору Френка Герберта "Дюна"», — вирізка з науково-фантастичного фензіну «File 770» 1978 року.
💫 Також прикріплю кілька окремих уривків:
1) Брекетт розповідає про Гамільтона й ще одну очевидну для себе причину, чому вона любить наукову фантастику;
2) Едмонд ділиться історією про те, як його рукопис лежав у видавця більш ніж два роки;
3) Гамільтон про «критику, яку він очікує від своїх читачів».
2/2
Що ж, ось і добіг кінця наш ретротрешоспільночит «Культу» Любка Дереша.
💊 І що я можу сказати? Сподобалось мені значно більше, ніж під час моїх читань кілька років тому.
Якщо покладатися суто на мою пам’ять, я очікувала чистого трешу, але, здається, мій мозок за цей час вже достатньо всілякого начитався, аби зрозуміти, що нічого там аж настільки приголомшливого й не було 😀
Якщо коротко про сюжет, то перед нами кислотний тріп місцевим коледжем у таких собі відгороджених від цивілізації Мідних Буках (я не буду приховувати, що мій мозок мимоволі вибудував асоціативний ряд із Буськовим Садом Павлюка), де відбувається стара-добра лавкрафтівщина: у навчальному закладі й самому місті починають відбуватися дивні речі, свідком яких і стає наш головний герой — молодий вчитель Юрко Банзай, який не гребує вживати для «розширення меж свідомості».
💊 Мені, в першу чергу, сподобалося те, як в тексті передається поступове божевілля, яке стрімко набирає темпів і наприкінці виливається в повноцінну какофонію з сюрреалістичних подій, що в ядучій суміші поєднують реальність та вигадку. Якщо вже все ж не оминути порівнянь з «Я бачу, вас цікавить пітьма», то, на мою думку, Дерешу вдалося це шаленство передати в рази «смачніше» і яскравіше, бо під кінець хмари над Мідними Буками потемнішали настільки, що мене аж нервово сіпало від бажання чимшвидше перегортати сторінки. Та й численна «лавкрафтівщина» в романі мене не дратувала, хоч я й схильна до скепсису, коли міфи Ктулху вводяться в текст з певною нав’язливістю. Просто в цьому романі це виглядало якось...натурально й гармонійно: якби лавкрафтівська хтонь все ж зазирнула до тогочасної України, то, думаю, події б складались приблизно так, як описав Дереш.
💊 Але мінусів у книзі все ще багацько. Для мене найсуттєвішим було те, що іноді автор неначе спеціально намагався торкнутися всіх можливих «темних» та «заборонених» тем лишень з однією метою — шокувати читача найпростішим та найбанальнішим способом. Особливо часто Дереш «апелює» до тем зґвалтувань, сексуальних збочень і педофілії. Щодо останнього скажу (трошки спойлер!), що як би він не намагався «вибілити» Банзая писаними тезами про те, що він і Дарця платонічно зв’язані, — це все ще зовсім не нормально й мені приносило неабиякий дискомфорт. І саме оці елементи «шоку заради шоку» й сильно здешевили для мене книгу, а також позбавили її потужного емоційного чи психологічного складника, без якого, якщо чесно, для мене будь-яка химерна оповідка одразу «просідає». А ще мене дещо потішила й насмішила одна деталь, яку зазначив Мовний дощ, — це те, як автор ділить персонажів на «хороших» та «поганих» згідно з тим, в кого який музичний смак 🙃
Але, як висновок, я все ж схиляюсь до думки, що для дебюту, та ще й в такому ранньому віці, книга досить-таки непогана, а також цікаво заграє з тим, що ми так любимо — творчістю Лавкрафта.
Від мене 3/5. Якщо вам цікаво, що про книгу думають інші, то йдіть до дружніх каналів, в яких відгуки вийдуть впродовж наступних кількох днів:
🌧️ Мовний дощ
🍻 Таверна "У Часового Дворфа"
P. S. Яру також завдячую цією чарівною картинкою нашої улюбленої локальної хтоні 🌚👇🏼
У цьому місяці я поставила собі дивну, але необхідну для досліджень на цьому каналі ціль: прочитати всі листи та листівки Кетрін Люсіль Мур, які є у вільному доступі офіційного лавкрафтівського архіву 😀 Насправді, я за поглинанням такого контенту ду-у-уже скучила, бо останні кілька місяців були надзвичайно напруженими – робота над дипломним проєктом забрала у мене чимало часу, енергії та сил, але тепер, коли все скінчилося, я поступово відроджую у своєму мозку ці нейронні зв’язки й намагаюсь назбирати всіляких фактів, аби розповідати тут про різне. Тож поки я все ще в процесі накопичення цікавинок, розповім свої враження про різне химерно-фантастичне, прочитане за період моєї відсутності.
🌟 «День триффідів» Джон Віндем
Випадково знайшла паперовий примірник в одній з київських книгарень і придбала тільки тому, що вичитала, що колись цю книжку пропонували екранізувати Гічкоку. Довго відкладала, бо абсолютно нічого від історії не очікувала, але чтиво мене зненацька захопило: добряча половина всесвіту сліпне внаслідок метеоритного дощу, який стався напередодні. Ситуація сама собою надзвичайно страшна, але нюансів додає те, що в авторському всесвіті люди співіснують з хижими отруйними рослинами, які вбивають все на своєму шляху.
Без певних претензій до сюжету все ж не обійшлося (наприклад, герої народжують дитину, усвідомлюючи приреченість свого стану й обмеженість ресурсів), та й перша частина книжки була значно цікавіша за другу, але мені в руки фітогорор ще не потрапляв, тому від мене 4/5 і настанова для вас, аби ви спробували цю історію, якщо десь її знайдете.
🌟 «Лийтеся, сльози, сказав полісмен» Філіп К. Дік
Друга моя прочитана книжка Діка – зайшло більше, ніж «Чоловік у високому замку», але все ж розумію, що автор далеко не завжди «мій». Читання його книжок мені нагадує досвід тривалого слухання пісень Джона Мауса в момент підвищеного тиску: є в мене певний ліміт на «сюррність» текстів, яку Дік нерідко переходить, залишаючи мене спантеличеною.
У цьому ж тексті мені однозначно сподобалися дивні й неоднозначні персонажі, цікаві філософські роздуми, а також загальна «триповість» цього дійства. Читатиму Діка й далі, бо маю збірку його оповідань від Жупанського й мрію прочитати «Три стигмати…» вже кілька років, але все ж приступатиму до нього з певною обережністю – 3,5/5.
🌟 «Щоденники вбивцебота. Всі системи: небезпека» Марта Веллс
Ви навіть не уявляєте собі, як я хотіла, аби ця книжка мені сподобалась. Врешті-решт, мені довелося страшенно розчаруватися, тому що мені вона здалася максимально ніякою: ідеї, які вона пропонує, беззаперечно, є цікавими й гострими, але саме виконання настільки «мертве», наскільки це взагалі можливо при такому концепті. Ніякі персонажі (розумію, що це перша частина великої саги, але авторка абсолютно ніяк мене не зацікавила в тому, аби знайомитися з ними далі), світ, зображений кострубатими начерками, й сюжет, який абсолютно ніяк не захопив мою уяву та увагу.
Заздрю людям, які книжкою змогли насолодитися, й щиро дивуюсь, скільки нагород їй вдалося «зірвати». Здається, Лавкрафт у підлітковому віці все ж атрофував мій мозок, тож тепер я не сприймаю легкі тексти 🤓 Вибачаюсь, але 1,5/5. У мене було достатньо класного досвіду з невеликою за обсягом фантастикою, яка захоплювала мене набагато більше, ніж ця книга, аби ставити їй більше.
Думаю, ще одному такому допису точно бути. І дописам про листи Мур, однозначно, теж 😈
Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Наразі до нас звернувся випускник, військовослужбовець 61 ОМБР
Батальйон безпілотних систем з проханням допомогти закрити його збір на ремонт автомобіля.
🎯Ціль: 100 000 грн
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9eGZGWbjki
💳Номер картки банки5375411202011974
Канал звітів @reportgroupzbir
Щоб читати, ми донатимо. Саме тому видавництво MAL'OPUS доєднується до збору читацької спільноти «Книголють»!
Разом із працівниками книжкової галузі та іншими читачами ми долучаємося до збору на потреби наших захисників на Харківщині.
Відкриваємо допоміжну банку на 250 тис. грн, яка доповнить загальний збір на 1,5 млн грн.
⭐️ Потреби: DJI Mavic 3 3 шт., DJI Mavic 3T 3 шт., антени Avenger 4 шт., позашляховик, зарядні станції Jackery 4 шт.
Серед усіх, хто задонатить від 100 грн, розіграємо багато призів (1 квиток — 100 грн, 5 квитків — 500 грн, більше квитків — більше шансів виграти).
Три найзавзятіших донатери, які задонатять одноразово найбільшу суму, також отримають подарунки!
Перелік подарунків знайдете на слайдах.
🖤 Ваша гривня — це внесок не лише у винищення ворога, а й у збереження української культури та книговидання, адже у наш час щоби читати, ми мусимо донатити.
Звіти гарантуємо!
❗️ Щоби відкрити свою допоміжну банку — напишіть нам, будь ласка.
ЗАДОНАТИТИ
Не знаєте, куди сьогодні задонатити? А як щодо допомогти 3-й роті 90-го батальйону, що перебуває в складі 81-ї аеромобільної бригади?
За донат розміром у 50 грн ви отримаєте один квиток, який дасть вам змогу отримати круті лоти: «Макову війну» Ребекки Кван та «Мою УПА» Любові Загоровської. Переможців буде двоє, а більше деталей можна дізнатися отут (там же й буде запис з рандомайзера, де обиратимуть переможця).
Завтра збір закінчується, тому поспішайте 🫡
Банка👇
https://send.monobank.ua/jar/7SGjt3oSBd
Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Наразі до нас звернувся випускник, військовослужбовець 111 обр ТрО з проханням допомогти закрити його збір на ремонт автомобілів (авдіївський напрям).
🎯Ціль: 60 000 грн
(частину коштів вже було передано)
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/5qSgJCcVNf
💳Номер картки банки5375411217601108
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
Здається, я вийшла з Арсеналу з максимально нетиповими книжковими надбаннями! Окрім «Країни блакитних орхідей» і неочікуваного для себе «Путівника по католицькій школі для лесбійок» ще винесла звідти два оригінальних видання Лі Брекетт (за що красно дякую Яру!) і книжку, що стане абсолютною перлиною моєї колекції (про яку розповім пізніше).
Все, що вам треба знати, так це те, що це моя перша книжка від Arkham House і там є абсолютно геніальна світлина Брекетт, яка курить кальян 👀
Не знаю, яким може бути кращий допис для неділі, тож тримайте Роберта Блоха, який відпочиває разом зі своєю кицею 😴
Читать полностью…
🖤 Вчора я офіційно стала дипломованою спеціалісткою, а сьогодні святкую те, що мені двадцять два роки. Хочеться спитати: що взагалі таке відбувається?! 🌚
Це, між іншим, мій третій День Народження в ролі адмінки «гриба…» — третє свято, яке я відзначаю з приємною думкою на душі, що займаюся тим, що мені подобається, й розповідаю про те, що так щиро й палко люблю.
🖤 Нагадую, що нічого так не гріє митцеві душу, як репост та приємне слово про його діяльність. Тому найкращим подарунком для мене буде, якщо ви поділитеся цим каналом із друзями й зазирнете до інших соцмереж, де я показую свої малюночки й просто ділюся різними цікавинками. А ще, традиційно, збираю вкупі десять своїх найулюбленіших дописів на цей рік:
1. допис, присвячений Дню Народження Кетрін Люсіль Мур;
2. історія про карколомну пригоду Джека Вільямсона й Едмонда Гамільтона;
3. матеріал про Лі Брекетт та її роботу над сценарієм однієї з частин «Star Wars»;
4. аналіз поеми Рея Бредбері «The Nefertiti-Tut Express»;
5. розлогий допис про фемінізм, Лі Брекетт та інших видатних фантасток;
6. аналіз оповідання «Exile» Едмонда Гамільтона;
7. історія про те, як через жарт з’явилося одне з оповідань Брекетт;
8. допис про вплив Кетрін Люсіль Мур на створення Гана Соло;
9. матеріал про кількох надзвичайно цікавих жінок, із якими співпрацював Говард Філіпс Лавкрафт;
10. розлогий допис про промови Брекетт і Гамільтона на Pacificon III.
🖤 І, звичайно ж, у цей день дякую вам від усього серця за те, що ви мене читаєте. Якщо б не ви, то цього всього б ніколи не було!
🌟 У вересні 1969 року на світ вийшов незвичайний випуск фензіну «The Double: Bill», суть якого полягала в тому, що низці письменників химерної та науково-фантастичної літератури ставили десять одних і тих самих запитань. Так весь фензін і формується в збірку їхніх відповідей — думаю, що деякі з наведених ними міркувань на певні питання будуть вам цікавими, тож, можливо, це тільки перша частина з цілої низки майбутніх дописів. Бо кому не цікаво почути думки свого улюбленого письменника, а особливо, якщо це стосується одного досить-таки простого, але важливого питання, яке редактори фензіну ставили першим: а чого ж він, власне, писав саме таку літературу?
Й ось, якими були відповіді:
Рей Бредбері: «[…] через любов до теми та переживань щодо місця людини у всесвіті й того, що вона буде робити з собою та своєю машинерією наступні 10 000 років».
Кліффорд Сімак: «Насправді, я вважаю, що це питання того, що я знаю. Я переконаний, що я можу писати наукову фантастику й не впевнений, що зміг би писати будь-що інше, тож нащо тоді витрачати на це час. […] Скоріш за все, я би просто страшенно занудьгував, якби писав щось інше».
Айзек Азімов: «А) Тому що мені найбільше подобається читати подібне, Б) бо я науковець і знаю про науку більше, ніж мені відомо про будні полісменів чи Старий Захід, В) тому що в ці часи наукова фантастика — це найбільш вагомий жанр, за який може засісти будь-хто, чи, зрештою, такий, що його може написати людина навіть з моїм обмеженим талантом».
Роберт Блох: «Я звертаюся до наукової фантастики через сентименти та ностальгію, або ж тому, що мені є що сказати таке, що важко було б розповісти в іншому жанрі».
Фріц Лайбер: «Я люблю писати фантастику, бо вона вчить мене чомусь про самого ж себе та про весь світ, включно з іншими людьми».
Філіп К. Дік: «Її авдиторія не обмежена упередженнями середнього класу й дійсно дослухається до нових ідей. Тут менше акценту на стилі і більше на змісті — як і повинно бути. […] Будучи одним з найстаріших видів художньої літератури, відомих західному світові, вона втілює деякі з найтонших, найдавніших і найдалекосяжніших мрій, ідей і прагнень, на які тільки здатна людина, що вміє думати. По суті, це найширша сфера художньої літератури, що допускає найрізноманітніші та найдосконаліші концепції всіх можливих типів […]».
Пол Андерсон: «[…], бо наукова фантастика була моїм улюбленим різновидом розваги, а кожен пише найкраще про те, що найдужче його цікавить».
Авґуст Дерлет: «Я пишу все, крім вестернів (мені завжди було важко втримуватися на конях і велосипедах) та сповідей (я краще їх дотримуватимуся)».
Артур Кларк: «Тому що більшість інших жанрів не стосується реальності».
Лі Брекетт: «Точно не з фінансових міркувань, бо ж саме тому я звертаюся ще й до інших жанрів. Та причиною, чого я пишу наукову фантастику й донині повертаюся до неї як тільки маю змогу, так це те, що жодна інша галузь не є такою милою моєму специфічному темпераменту: тобто, хоч я й любила ковбоїв, індіанців та піратів, коли була мала, я завжди ладна була їх покинути заради будь-чого науково-фантастичного. А якщо ви хочете більш зрілий коментар, то тоді я скажу, що тільки фантастична галузь спромоглася створити щось справді відмінне і прекрасне в літературі».
Роберт Сільверберґ: «Бо її весело писати, та й редакційні табу тут обмежені, а не обмежувальні, а ще це один зі способів конкретизувати мої спостереження та мрії».
Джон Кемпбелл: «Тут є простір для роздумів та руху вперед!».
Роджер Желязни: «Я відчуваю до наукової фантастики те, чого не відчуваю до жодного іншого жанру літератури».
🌟 От такою є тільки дрібка з тих відповідей, що були у цьому фензіні. Ви ж у коментарях діліться, чому любите фантастику читати/писати 👀
Отак-от я пообіцяла багато цікавих дописів, але примудрилася злягти з температурою, тож сил поки що вистачало тільки на швидкі оглядини двох тематично об’єднаних книжечок з моїх полиць, а саме автобіографій «Wonder's Child: My Life In Science Fiction» Джека Вільямсона та «Time and Chance: An Autobiography» Лайона Спреґа де Кампа (такий товстунець, що втримати однією рукою для світлини я його не змогла 🌚).
Читати все це добро тільки починаю, тому цілісно поки що свою думку про зміст сформувати не можу. Але позалипати на крутезні світлини зі знайомими обличчями ніхто ніколи не забороняв, тож ділюся тим, що ж там усередині 👆
Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Наразі до нас звернувся випускник, військовослужбовець 61 ОМБР
Батальйон безпілотних систем з проханням допомогти закрити його збір на ремонт автомобіля.
🎯Ціль: 100 000 грн
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9eGZGWbjki
💳Номер картки банки5375411202011974
Канал звітів @reportgroupzbir
🪐 У 1953 році видавництво «Doubleday» заснувало свій книжковий клуб «Science Fiction Book Club», суть якого, на початку існування ініціативи, полягала в тому, що раз на місяць вони надсилали своїм читачам науково-фантастичні літературні новинки. Спочатку можна було обрати тільки одну книжку, але згодом, коли діяльність клубу почала набирати обертів, читачам було дозволено обрати собі близько дюжини видань за вигідною ціною.
🪐 Однією з переваг членства також був щомісячний бюлетень «Things to Come», в якому клуб анонсував книжки, що їх читачі могли отримати вже в наступному місяці. Якщо ви теж полюбляєте «бульварні» ілюстрації, то гарантовано заціните оформлення розгортки, в якій надавався рекламний опис книжки. І, хоч нерідко ці картинки й повторювали обкладинки видань, часом для бюлетеня все ж відмальовували оригінальні зображення.
Тож пропоную вам поглянути, які цікавинки були там усередині 👆
🖤 Едґар Гоффман Прайс помер у 1988 році, переживши багатьох своїх друзів та колег-письменників — як зазначав у передмові Джек Вільямсон, Прайс прожив заледве не найдовше за решту лавкрафтівського кола. Без сумніву, такій людині, як він, було що розповісти про «бульварних» літераторів, тож у 2001 році видавництво «Arkham House» й видало його спогади про «фантастів та інших» із назвою, від якої темнішає в очах, — «Book of the Dead» («Книга мертвих») із приміткою «Спогади про еру бульварної фантастики».
🖤 Обіцяла розповісти детальніше про цю книжку ще близько місяця тому — настав час виконувати й детальніше показувати, що ж воно таке!
Якщо одним реченням: абсолютний must-read для усіх прихильників класичної химерної прози та наукової фантастики, в якому ви знайдете спогади про таких культових авторів, як Кларк Ештон Сміт, Говард Філіпс Лавкрафт, Едмонд Гамільтон, Роберт І. Говард, Авґуст Дерлет та багатьох інших.
Зізнаюсь, поки що не читала повністю, але, погортавши розділи про Гамільтона та Каттнера, можу сміливо стверджувати, що ця книжка не просто містить базову «вікіпедійну» інформацію про друзів Прайса, а складається саме з його унікальних спогадів, які ви навряд чи знайдете деінде. Наприклад, у цій книзі я вичитала, що Дерлет якось просив Прайса по гороскопу глянути, коли йому краще робити операцію, Каттнеру стало погано під час роботи в офісі у «Warner Bros.», що й призвело до його смерті, а Гамільтон дуже любив фотографувати й навіть мав власну колекцію камер.
🖤 Сказати, що це надзвичайно цінне для мене видання, це, певне, не сказати про нього нічого. Книжку було впольовано на eBay і я сподіваюсь, що зможу вихопити ще чимало такого ж рідкісного. Якщо мені це вдаватиметься й надалі, то, звичайно, показуватиму ці видання й вам 🌚
У коментарях додам ще світлин із письменниками, які є в цій книзі (особливо попрошу вас ще раз зацінити, як Брекетт із Прайсом курять кальян) 😈👇🏻
💫 Уже тривалий час я виношую ідею зробити своєрідну рубрику, в якій я переказуватиму/показуватиму якісь цікавинки з інтерв’ю та відео з різними видатними жанровими письменниками. З натяжкою можна сказати, що дописи про рекламу з Бредбері та мініфільм Акермана та Лайбера саме те, що я маю на увазі, але я не можу без довгочитів, тому тримайте дещо значно інформативніше: цікаві уривки з промов Лі Брекетт та Едмонда Гамільтона на Pacificon II у 1964-му році, де ведучим був якраз-таки той Ентоні Бучер, який своїм жартом породив історію про «Пурпурову жрицю Багряного Місяця» (якщо захочете прослухати запис повністю, то матимете змогу почути цю історію з перших вуст).
💫 Як почесним гостям, подружжю потрібно було виголосити промову на тему «Що я зробив/ла для наукової фантастики», але, перефразувавши її, вони роздумували над питанням, що ж та наукова фантастика зробила для них. Почнемо з Брекетт:
«Особисто для мене наукова фантастика зробила чимало. Найкращий день будь-якого письменника, або будь-кого, хто все ж примудрився ним стати, навіть якщо ти зміг прожити тисячу років й отримати десять Нобелів, — це все ще той день, коли ти продав свою першу історію і став письменником насправді. Тепер ти не просто хтось, хто каже, що хоче стати письменником і намагається писати. Ти — справжній письменник […]. І я дякую Джону Кемпбеллу та "Astounding Stories" за те, що подарували мені найкращий день у моєму житті».
«Наукова фантастика подарувала мені друзів, яких настільки багато, що якби я називала їх усіх поіменно, ми б стирчали тут до середини наступного тижня […]. Наукова фантастика також дала мені те, що є надзвичайно важливим для мене, — мого чоловіка, за яким я абсолютно щасливо заміжня ось уже майже вісімнадцять років».
«Я дуже вдячна всій галузі, тому що вона дозволила мені робити те, про що я мріяла, й дала змогу реалізувати дуже велику й потужну річ всередині мене. Я можу писати ці історії, а ще я маю читачів, яким це подобається. І сьогодні, в цю хвилину, наукова фантастика дає мені змогу відчувати, що все це було навдивовижу вартісним».
💫 Коли дійшла черга Гамільтона, Бучер справедливо зазначив, що він є одним із небагатьох тогочасних письменників, яким вдалося триматися на плаву всю кар’єру, при цьому не змінюючи вектор своїх захоплень. Та й, як сказав Ентоні: «Ніхто ще не руйнував стільки сонць з таким успіхом». Не буду приховувати, що крізь голос Гамільтона я продиралася з неабиякими складнощами, але, окрім роздумів про наукову фантастику, він також поділився такими цікавими життєвими історіями:
— стомлений від того, як деякі тогочасні письменники жалілися, що їм кілька тижнів не відповідають видавці, він пригадав історію, як його ігнорували два роки, а коли він все ж написав у редакцію з проханням повернути йому оповідання, йому надіслали листа із словами: «Не поспішай!»;
— колись одна редакція стільки не платила Гамільтону, що він не витримав і сам пішов до їхнього офісу. За «дивним» збігом обставин, саме в той час бухгалтер «ненадовго пішов», але чоловік не здавався і просидів там ще чотири години, під час яких подружився із котом, що там жив. Гроші він все ж отримав, а ще «завів собі нового друга» – кіт потім просився до нього додому;
— Гамільтон кілька разів отримував кумедні листи від своїх юних прихильників: один хлопець якось просив у нього дозвіл, аби поставити в школі п’єсу за мотивами його історії, а інший написав, що Едмонд заслуговує на золоту статую в кожному місті 😅
Звичайно, це далеко не все цікаве, що ви зможете дізнатися з цих промов. Ось тут їх можна прослухати повністю (і я раджу вам це зробити, бо це одні з небагатьох записів, на яких можна почути Гамільтона та Брекетт).
1/2
✨The Best of Henry Kuttner✨
Допис спонсоровано каналом гриб з юґґота
Думаю варто вам зізнатись, що я ніколи раніше не читав Каттнера. Саме гриб з юґґота відкрив для мене Каттнера спочатку своїми класними постами про фантастів і вже вдруге коли я свиснув в неї почитати книжку, текст про котру ви зараз читаєте)
Отже збірка найкращих оповідань Генрі Каттнера. Я дійсно не знаю, наскільки вони всі прям найкращі в його портфоліо, бо це моя перша книжка цього автора. Але всі оповідання, які я прочитав гарні, або, як мінімум, нормальні. Не сподобалось мені лише одне оповідання —The Voice of the Lobster. Може, звичайно, це просто не моє оповідання, але з самого початку воно мені не йшло, тож довелось мені його покинути на пів шляху. Не те, щоб читати про те як прибулець намагається наїбати інших прибульців, було б не цікаво, але саме це оповідання прям ні.
Насправді ця збірка класно розкриває тематичну різноманітність Каттнера. Під цією палітуркою ви знайдете і гумористичні історії про мутантів-селюків, і технотрилер про те як позаземна технологія, замаскована під радіо, захоплює свідомості своїх власників, після того прочитавши про те як людина створює профспілку серед ґномів (саме ґномів, не дворфів). І це насправді дуже весело стрибати від теми до теми змінювати жанри гарно написаних оповідань.
Окремою веселою частиною саме цього видання є передмова від Рея Бредбері. І цікава вона не тому, що я фанат Бредбері (ні), а тим, що місцями він просто не чуствує. В передмові є частина, де Бредбері каже, що в його час мало хто пам'ятає Генрі Каттнера, бо його оповідання були аполітичні і в той же час його оповідання такі класні саме тому, що вони аполітичні. В той же час в збірці є оповідання де тіп створює профсоюз серед ґномів, оповідання про те як американці перемагають нацистів з допомогою семіотики і апогей "аполітичності" — оповідання, про те як два мексиканці зустрічають прибульця та приймають його за агента США. І кажуть такі слова до нього: "First you will bring peace? and they you will take our oil and our precios minerals". Класний аполітичний спіч, як на мене)
В загальному збірка оповідань класна і більшість оповідань мені дуже зайшли. Думаю, що для тих хто тільки збирається познайомитись з творчість Каттнера ця збірка може стати гарним стартом.
Ну і бонусом ловіть мої три улюблені оповідання з наведених сімнадцяти в збірці: The Twonky, Or Else та The Proud Robot.
💊 Не встигла я повернутися сюди з кінцями, як вже опинилися у справжнісінькій літературній авантюрі – ретротрешоспільночиті «Культу» Любка Дереша.
Я цей твір свого часу читала на першому-другому курсі університету й все, що я про нього запам’ятала – це те, як він нашпигований епізодами, що викликають іспанський сором, й дивними посиланнями на Лавкрафта (якщо в мене колись буде дошка Віджа, перше, що я зроблю на ній, – зачитаю уривки з цієї історії пану Говарду 🫡).
💊 Читатиму за якабушною підпискою, бо гіркий досвід першого читання запевнив мене, що паперовий примірник я навряд схочу в себе тримати. Але неочікуваною приємністю стали ілюстрації в книзі: не те, що це всеціло моя cup of tea, та настрій книжки передає непогано.
А зі мною захлинатимуться в токсичних викидах фантазії Дереша такі чудові блоґери:
🌧 Мовний дощ
🍻 Таверна "У Часового Дворфа"
📍 За моєї відсутності тут у мене з’явилося кілька цікавих вінтажних книжок. Одна з них – це збірка оповідань «The Best of Leigh Brackett» від «Nelson Doubleday», укладених Едмондом Гамільтоном. Крім зворушливої передмови редактора видання й, по сумісництву, чоловіка Лі, там ще є її післямова та абсолютно чарівний додаток, в якому авторка розповідає про Марґарет Говз – жінку, яка мала по-справжньому надзвичайне й цікаве гобі.
📍 Лі почала листуватися з Марґарет у 70-тих роках і дізналася, що та була великою прихильницею її історій про Марс, від яких Брекетт вже на той час відійшла. Коли на одному з конвентів їм поталанило зустрітися, Марґарет поділилася з письменницею своїм гобі: вона розробляла мапи вигаданих світів і запропонувала Лі, аби вона намалювала щось подібне й для неї.
Лі з радістю погодилася й отримані з часом мапи навіть показала своїм редакторам, які згодом вирішили включити їх у книжку вибраних творів Брекетт. Марґарет намагалася поєднати локації з творів Лі разом із реальними марсіанськими об’єктами: на мапах можна знайти такі локації з творів Брекетт, як Джеккару, Шандакор та багато-багато інших. А ще в кінці видання можна знайти матеріал від самої Марґарет, стилізований так, наче вона пише з марсіанського ареографічного дослідницького відділу, в якому працює секретаркою. Її «звіт» починається ось так:
«Примітка: основні канали та загальний рельєф відтворено за даними високорівневої аерофотозйомки. Деталі поверхневої ареографії досі майже невідомі через складні умови та ворожість місцевих жителів до наземних експедицій та/або низькорівневих зйомок […]».
📍 Скани мап Марґарет прикріплюю. Шкода, що за межами цієї збірки про її творчість немає фактично ніякої інформації, але це дуже милий епізод дружби авторки та її прихильниці, якому дійсно було місце в цій книзі. Свою післямову Брекетт прямо-таки й завершує подібним підсумком:
«Де ж ще, як не в дивовижному світі наукової фантастики, можна зустріти таких надзвичайних людей, як Марґарет Говз?».
Взяла на Арсеналі «сенсорівську» газетку, а тут мій відгук на «Трилогію Смерті» 😋
Ну і зазирайте до інсти, раз уже на те пішло 👀
Що ж, знову ненадовго зникну, але, сподіваюся, це остаточний ривок перед закриттям усіх великих справ, після якого я зможу більш-менш продихнути й з новими силами взятися на канал 🤧
А поки мене не буде, пробуватиму багацько читати. Мені якраз прийшов стосик цікавенького від Мольфарів, тож точно не нудьгуватиму!
Харків. Знов.
💔
Замість зайвих слів, підтримайте оці збори:
👉 Від Враження UA на РЕБи на Бахмутському напрямку (там теж досі пекло) - /channel/vrajennya/6015
👉 Від Роршаха на Mavic у Часів Яр - /channel/tripwithbook/18010
👉 І звісно ж від Фактор-Друк на допомогу постраждалим і відновлення - посилання у цьому дописі /channel/sashas_reads/2518
