2728
про життя, пригоди та творчість провідних письменників химерних жанрів 🧟♀️ з ділових (і не дуже) питань: @buriedinwater інші соцмережі: https://linktr.ee/shumskayeva
На кілька днів цей канал перетворюється на фестивальний влоґ, тому показую своє перше надбання 🫦
Читать полностью…
Збір для ГУР МО "АРТАН".
🆘 Потреби: Тепловізійний кулеметний приціл.
🎁 Серед усіх донатерів від 50 грн проведу розіграш подарунків через Monobank після завершення збору.
✅Переможців — 3.
🎁 Подарунки:
1️⃣ Набір коміксів, великий плакат Єгора Ключника, шопер, наліпки, марки, гільзи з операції підрозділу «Вишки Бойка».
2️⃣ Набір іншомовних коміксів, великий плакат Єгора Ключника, шопер, наліпки, марки, гільзи з операції підрозділу «Вишки Бойка».
3️⃣ 2 комікси, великий й малий плакати Єгора Ключника, наліпки, гільзи з операції підрозділу «Вишки Бойка».
‼️ Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент із посиланням на соцмережу, щоб знати, як із вами зв'язатися у разі перемоги.
🤗 Прохання підтримати збір донатом, лайком й поширенням інформації про збір. Дякую за допомогу.
🎯Ціль: 100 000.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/3duAPuRpgC
💳Номер картки банки
5375 4112 2177 6862
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікси
🎞️ Якось режисеру Говарду Гоксу, який подарував нам стрічки Scarface та Gentlemen Prefer Blondes, до рук потрапила книжка No Good from a Corpse, і він, знімаючи на той час екранізацію hard-bolied детективу Реймонда Чендлера під назвою The Big Sleep, почав негайно вимагати, аби до нього привели «того парубка Брекетта», аби він допоміг зі сценарієм. Однак Гокс, який дав цей запит, ніяк не очікував побачити у себе в кабінеті «дівчину з осяйним обличчям, яка буцімто тільки-но прийшла з тенісного корту для школярок».
Згодом Говард згадував про Лі таке: «Вона виглядала так, наче писала поезію. Насправді ж, вона писала як чоловік».
🎞️ Над сценарієм The Big Sleep на той час уже працював Нобелівський лавреат Вільям Фолкнер. Сюжет першоджерела сам по собі був надзвичайно плутаним, через що на письменників очікувало чимало випробувань. Один з найпоказовіших кейсів — це коли Гамфрі Боґарт, виконавець головної ролі, підійшов до Лі й спитав, чи відомо їй, хто вбив шофера, адже зі сценарію цього ніяк не розібрати. Лі відповіла, що не знає, і разом із колегою звернулася до Гокса за відповіддю. Гокс теж тільки знизав плечима й запропонував подзвонити Чендлеру. Той також відповів, що не знає. У цьому, частково, й полягала суть фільму, адже Гокс планував зняти його скоріше як добірку привабливих кадрів, які, хоч і не мають особливого сенсу, все ж чарують своєю естетикою.
Лі також була присутня на зйомках. «Я була молодою і все мене дуже цікавило», згадує вона. На один зі знімальних днів вона навіть взяла з собою Рея Бредбері, котрого познайомила з рештою своїх колег, зокрема з Фолкнером, з яким також було пов’язано кілька цікавих казусів. Існують дві різні версії історії, як Гамірф Боґарт був незадоволений репліками, які, на його думку, написала Лі. В одній підійшов до Гокса й пожалівся, що діалоги, написані новою сценаристкою, безглузді, однак виявилося, що він переглядав написану Фолкнером частину. А в другій він підійшов до самої Лі й сказав, що йому не подобається, як деякі з реплік не мають достатньої саркастичності, притаманної його персонажу. З’ясувалася, що ті, якими Боґарт був незадоволений, були написані Фолкнером, а ті, які актору подобалися, Брекетт. За це Боґарт дав Лі прізвисько «хлопак».
🎞️ The Big Sleep, хоч і не був першим сценарієм для Лі, протарував їй стежку до Голлівуду, з яким вона залишилася пов’язана до кінця життя. Для Гокса вона також написала трилогію вестернів та пригодницьку стрічку Hatari!, а за кілька років до своєї смерті долучилася до проєкту, який продовжував історію пригод Філіпа Марлоу, головного героя The Big Sleep. Стрічка, яка називалася The Long Goodbye, з самого початку продакшну мала певні складності: по-перше, Боґарта вже давно не було серед живих, а по-друге, нуарний детектив у 40-х і 70-х — це абсолютно різні за атмосферою поняття. До роботи, після кількох невдалих сценаріїв попередниками-авторами, запросили Брекетт, якій надали майже суцільну свободу й право відходити від першоджерела — це було необхідно, аби зацікавити глядача в ту епоху. Так The Long Goodbye з характерного нуарного The Big Sleep й перетворився на драматичну кримінальну стрічку, яка майже не мала нічого спільного з фільмом-попередником.
🎞️ Наостанок, додам невеличкий спогад Едмонда Гамільтона, чоловіка Лі, про те, як The Big Sleep переглянув саме він:
«The Big Sleep вийшов літом 1946. Я тоді старанно залицявся до цієї юної леді, тож, не маючи машини, я об’їздив увесь центр міста, бо тоді я жив із сестрою в Аркадії, аби побачити фільм. Що ж, дістався я до середини бісової стрічки, й що я вам скажу…це досить-таки заплутано, навіть якщо ви почне дивитися спочатку. Але з часом фільм покращується; я маю на увазі, що коли ви все ж врешті продерлися крізь усі ті запаморочливі труднощі з сюжетом і так далі, то він дійсно починає вам подобатися більше, ніж до того. У нього справді хороший темп».
📍 Мала честь долучитися до проєкту від Читомо, в якому різні люди віком від 1 до 33 років діляться своїми рефлексіями щодо Дня Незалежності.
Також, у цю надзвичайно щемку та важливу дату, зібрала для вас низку актуальних зборів, які потребують вашого поширення та копійчини 👇🏻
📍 Збір на обладнання для 27РеАБр від Роршаха.
📍 Збір від руху VETERANKA.
📍 Збір на обладнання для 2 батальйону 46 ОАЕМБР.
📍Збір-розіграш на пікап для аеророзвідки 24 ОМБР.
📍Великий збір від Сенсу та Гуркоту на автоматизовану турель для 101 бригади ППО.
Низькій уклін усім, хто виборює нашу незалежність. Слава Україні!
🦑 20 серпня 1890 року народився Говард Філіпс Лавкрафт — прабатько сучасного горору та інших визначних фрагментів попкультурної мозаїки, людина багатьох талантів і, що ж тут приховувати, складна й неоднозначна особистість.
Здається, що з часів смерті ГФЛ дослідники встигли ретельно пізнали його характер, примхи та звички, про які він охоче самотужки розповідав у своїх листах, але як же ж складну персоналію цього чоловіка зчитували інші й як вплітали його у свою канву художніх помислів? Ловіть на честь свята невеличку добірку літератури, в якій найвідоміший серед незнаних перетворюється на художнього персонажа 👇
🦑 «The Broken Hours» Жаклін Бейкер
Атмосферна історія в дусі класичних оповідок про будинки в привидами, в якій розповідають про чоловіка на ім’я Артур Крейндл, що перебуває у пошуках роботи. Страшенна потреба в грошах змушує його погодитись на посаду помічника такого собі Говарда Філіпса Лавкрафта, який внаслідок хвороби виявляється прикутим до ліжка. Артур, перебуваючи в старовинному домі, в якому Говард доживає останні дні, дізнається багато таємниць письменника, що межують між реальністю та вигадкою, мимоволі затягуючи парубка в темні глибини…
🦑 «Honeymoon in Jail» С. Т. Джоші
Авантюрний роман від одного з найвидатніших дослідників життя та творчості Лавкрафта, в якому Говард разом із Сонею Ґрін мимоволі обертаються на детективів. Під час весільної вечірки їхніх друзів хтось убиває гостю й всі підозри падають на наречену — так Лавкрафт і Ґрін і стають учасниками складної кримінальної драми, розв'язок якої має довести, що наречена ні в чому не винна.
🦑 «The Night Ocean» Пол Ла Фардж
Назва книжки прямо натякає, що тут на нас чекає дещо пов’язане з Лавкрафтом та одним з його найліпших друзів, Робертом Барлоу. У цій книзі Ла Фардж розвиває одну з теорій про те, що Говард та Роберт, який був ґеєм, перебували в стосунках. Водночас розвивається інша сюжетна гілка, яка переносить нас у сьогодення: чоловік головної героїні роману, затятий прихильник Лавкрафта, думає, що він знає, що ж відбувалося між Лавкрафтом і Барлоу, й, наблизившись до відповіді, неочікувано зникає безвісти…
🦑 «Lovecraft's Book» Річард Лупофф
Дещо провокативний псевдоісторичний роман, який розглядає питання того, чи підтримував Лавкрафт Гітлера. У цій історії Лавкрафту Джордж Сильвестр Вірек, німецький пропагандист та прихильник фашизму, дає запит написати політичний трактат, який буде американською варіацією горезвісної книжки авторства Гітлера. Натомість Вірек пропонує Лавкрафту те, від чого він не може так легко відмовитись, — публікацію його оповідань. То чи погодиться Говард на цю пропозицію?
🦑 «The Lovecraft Chronicles» Пітер Кеннон
Ще один псевдоісторичний роман, в якому від трьох різних імен надається альтернативна варіація життєпису Лавкрафта. Дві лінії тут повністю вигадані, інша ж присвячена вже згаданому вище Роберту Барлоу.
🦑 «Trolley No. 1852» Едвард Лі
Майте на увазі, що Лі пише відвертий жахотреш (може хтось пам’ятає, як тіктоком гуляв тренд, де люди наводили приклади книжок у жанрі екстремального горору з гіперболізованим різноманіттям насильства — це саме воно ✊) , який я рекомендувати не хочу й не буду, а просто перелічую як один із варіантів ну ду-у-уже нетипового авторського переосмислення життя та творчості Лавкрафта. Якщо коротко: Говард на такому фінансовому дні, що починає писати…порнографічні оповідки. З вкрапленнями його фірмової міфології. Розумієте, про що я? 🙃
Якщо ж підбивати підсумок цього допису, мені чомусь напрошується сумний висновок, що Лавкрафта надзвичайно сильно карикатуризують. Сподіваюсь, колись він все ж здобуде цікаву й реалістичну художню біографію, адже життя його було не менш цікавим, аніж творчість.
🦑 І, наостанок, як-то кажуть:
Лавкрафт народився! Славімо його!
Щось віднедавна мені перестало вистачати часу будь на що —особливо на малювання, хоч я це діло страшенно люблю й довго мріяла пов’язати себе саме з цим. Зараз воно просто трансформувалося на одне з моїх численних гобі, однак нещодавно я все ж вирішила зробити якусь серію малюнків, аби хоча б людям було що показати 🙈
Найближчим часом мені хочеться засісти за маленькі стилізовані портрети фантасток і розлогий проєкт з чорно-білими ілюстраціями до творів Каттнера, але це більше про мій час та мої ресурси, ніж про бажання. Та колись у мене їх точно було більше, тож я планувала розігнатися на цілу серію великих малюнків, де мали бути зображення Лавкрафта, Мур, Каттнера й Сміта, але я зупинилася на Дансейні, Гамільтоні й Брекетт. Трошки соромлячись показую, як же це виглядало ☝
Гамільтонами я пишаюсь і донині, бо вони стильово переходять одне в одного, тож, буду сподіватись, що колись я поновлю цю роботу й прийду сюди з готовим результатом 🫵
📚 День книголюба пройшов, але я тут як тут з тематичним дописом — покажу вам чотири цікаві книжки зі своїх полиць і розповім про них трошки детальніше. Тут у нас три стареньких видання й одне більш-менш нове, але досить-таки рідкісне, яке мені, з горем навпіл, вдалося вполювати за нормальну ціну 🌚
І, поки я розповідатиму про них, діліться, що ж такого цікавого (а може й рідкісного) є на ваших полицях!
📍 Почну з двох збірочок оповідань Генрі Каттнера: «The Best of Henry Kuttner» від «Nelson Doubleday» та «Return to Otherness» від «Ballantine Books».
Нині в мене такий життєвий етап, на якому я готова сміливо заявити, що оповідання Каттнера і Мур — мої найулюбленіші. У них настільки якісно витримано баланс задиркуватого гумору й серйозності, сюрреалізму на тлі цілком собі побутових сцен та химерності, що я готова зачитуватися їхніми оповіданнями без кінця, адже кожна наступна історія — це абсолютно не схожа на попередню пригода з сюжетом, який збиває тебе з ніг.
Єдина моя заувага до цих збірок — це відсутність зазначення Мур як співавторки. Так, усі твори тут офіційно видавалися саме як «каттнерівські», але мені хотілося хоча б якусь приміточку про Кетрін в передмові, або ж біля назв творів. Тим паче видавалися ці збірки вже через певний час після смерті Каттнера, коли «таємниця» того, як Генрі та Кетрін писали, вже остаточно розвіялася. На мій погляд, у подальших перевиданнях ідеальною була б саме розбивка на суто твори Мур/Каттнер й окремо на ті, що написані ними у співавторстві, хоча, можливо, такому кроку є якесь юридичне обґрунтування, і я дарма здіймаю бучу 🌚
📍 Ще одна збірка оповідань, яка називається «Spider Island» — на цей раз від Джека Вільямсона. Це четвертий том зібрань його творів від видавництва «Haffner Press», яке є одним з небагатьох, що донині займаються перевиданнями творів Каттнера, Брекетт, Гамільтона тощо.
Сентиментальний відступ від теми, але в мене примірник, який колись належав бібліотеці, тому він весь у характерних печатках і підписах, а ще й з суперобкладинкою, приклеєною до книжки, аби ніхто її не пошкодив (або не вкрав 😅) — якщо раніше я б обурювалася на такий стан книги, то зараз мені навпаки приємно думати, що до того, як вона знайшла собі прихисток у мене, у неї була своя історія. Та й загалом, купівля старих видань розвинула в мені більш байдуже ставлення до пошкоджень на книжках, тому що, хочеш не хочеш, а таких стареньких видань в ідеальному стані просто не знайти...)
А з творчістю Вільямсона знайомитимусь уперше — планую поєднувати художку з читанням його автобіографії.
📍 А наостанок — невеличкий роман Лі Брекетт «The Big Jump» від «Ace Books».
Ще з часів лавкрафтівського «Colour out of Space» я відкрила для себе те, що мене дуже лякають історії про «загадкове космічне випромінювання», яке, по суті, є завуальованою радіацією. Тут у нас зав’язка частково базується саме на цьому: кілька людей вирушають до іншої зоряної системи на експедицію, але з всього екіпажу звідти повертається тільки один чоловік, який перебуває на межі життя та смерті через невідому форму променевої хвороби (якщо ви заґуґлите обкладинку саме цього видання, то це звучатиме ще більш лячно 😳). Головний герой роману вирішує розгадати, що ж сталося з рештою екіпажу, й мимоволі сам опиняється там, де загинула попередня команда…
У мене є великі очікування до цієї книжки, але все ж маю побоювання, що тут не буде такого твердого сай-фаю, як мені того хочеться, бо я поки що не наштовхувалася на нього серед того доробку Брекетт, який прочитала. А ще я ду-у-же сподіваюсь, що обійдеться без оцих «бульварних» любовних ліній, однак ці знання поки що доступні тільки мені з майбутнього 💫
📚 І наостанок, хоч і з запізненням, вітаю всіх книголюбів із нашим «професійним» святом! Бажаю цікавих книжок і омріяних перекладів українською 🌚
📍 Відпочиньте (ненадовго 😈) від моїх лонґрідів і подивіться на цю красу — ілюстрації до книжки «The Earliest Bradbury», намальовані Марком Вітлі.
У спільноти «The First Fandom Experience», що створила цю книжку, це не перше таке помпезне тематичне видання з ілюстраціями та купою фотоматеріалів усередині — вони також видавали два «путівники» фандомом, що розповідали про розвиток наукової фантастики в тридцятих та сорокових роках.
📍 Конкретно ця книжка, як стає зрозуміло вже з її назви, присвячена першим рокам Бредбері у фандомі, показуючи його нам не тільки як письменника, а й, в першу чергу, палкого прихильника сай-фаю.
Ну і, звичайно, без опису перших літературних спроб тут не обійшлося, адже на початку своєї кар’єри в Бредбері було надзвичайно багато взаємодії з жанровими письменниками, які вже на той час були відомими. Має бути цікаво, але де це чудо знайти — для мене поки що загадка 🥲
Кілька сторінок видання можна погортати тут.
👽 Цей день настав: тепер я не тільки читаю ПРО Брекетт, а ще й ЧИТАЮ Брекетт — вже встигла ознайомитися з двома оповіданнями зі збірки «The Best of Leigh Brackett» й ось що про них думаю👇🏻
👽 Прочитавши кілька її історій ви вже знатимете, про що буде сюжет десятків інших, адже фабула у них, як вказував на те навіть Едмонд Гамільтон, переважно одна й та сама: брутальний чоловік з нелегким минулим потрапляє в якусь дивовижну космічну пригоду, під час якої вимушений пройти своєрідну трансформацію й зрозуміти, що його давні мрії/ідеї/упередження можуть обернутися на пил у будь-яку мить.
З двох прочитаних мною оповідань, а це «The Jewel of Bas» та «The Vanishing Venusians», перша історія мені сподобалася більше: у ній ми спостерігаємо за двома персонажами, мандрівними ромами Кіараном та Мишею. Він заробляє на життя тим, що грає на арфі, поки вона, грабіжниця, «зачищає» гаманці тих, хто приходить послухати її супутника. Під час однієї зі своїх переправ вони дуже близько підходять до околиці, про яку ходять чутки щодо зникнення там людей, і (не повірите!🙃) стають жертвами дивних істот, які викрадають їх і тягнуть до свого лігва, де разом із сотнями інших людей наші герої тепер повинні будувати химерну машинерію, що має заміняти дію коштовного каменю, завдяки якому цей світ існує.
👽 Трошки плутано, а це я навіть ще не назвала, що тут є двійко злих андроїдів, які перетворюють людей на бездумних рабів, а ще загадковий Бас, на честь коштовного каменю якого, власне, цю історію й було названо. Друге оповідання було значно простішим, але прочитавши його я зрозуміла, що нашарування дивних місць й істот у «The Jewel…» якраз і є тим, що мене підкупило.
Можливо, у цьому всьому дійстві мене чарує саме те, що з такою літературою я почала знайомитися відносно нещодавно, та ще й мовою оригіналу, адже на українському ринку такого вкрай мало: так, це класична бульварна космоопера, або ж такий собі «sword and planet», яких видають у нас ще менше, аніж твердого сай-фаю, тому все, що відбувалося тут, для мене в новинку й викликає заледве не щирий дитячий захват, який бував у мене в ті роки, коли я починала відкривати для себе нові жанри.
❗До речі, цікава примітка, що в одному з оповідань нам трапляється чорношкірий персонаж, якого Брекетт жодного разу не називала слюром — не знаю, як там буде в інших її творах, але поки що це дуже тішить, адже я бачила використання н-ворду іншими авторами в творах, які виходили значно пізніше. А враховуючи, що кілька разів цей герой прямо проказував про блукання своїх людей у пошуках місцини, де б їх нарешті прийняли, як своїх, Брекетт мені здається людиною досить-таки сучасних, як на той час, поглядів.
А ще Кіаран та Миша є ромами з «коричневою шкірою», тож перед нами класична фантастика з головними героями, які є people of color.
Щодо фемінізму в її творах, тут у мене закладається досить неоднозначна думка. З одного боку, Миша нерідко видає фрази, якими підкреслює свою незалежність, але, попри все це, вона скоріше фігурує як додаток до свого партнера і є «дамою в біді». Та й жартів про «жіночу норовливість» тут було катма, що знецінює Мишу, зводячи навіть її найгероїчніші вчинки до того, що часом вона видає «жіночі штучки». Та загалом герої у Лі досить неоднозначні й цікаві, а глибини вона додає їм не «по-кінґівські», виписуючи цілі полотна їхніх біографій, а необережно кидаючи ефектні короткі репліки
👽 Насправді, я була б не проти, якби «The Jewel...» був довшим і розкривав стосунки Кіарана й Миші глибше — вони мені здалися дуже живими. Карен Габер, дружина Роберта Сільверберґа, колись, певне, подумала те саме, й написала приквел до цієї історії — що воно таке, я ще не знайомилася, але планую, хоч до «неавторських» розширень історій ставлюсь дещо скептично. Але Кіаран та Миша Брекетт привабливі у своїй людській приземкуватості, тож мені цікаво, як Карен обіграє цей феномен у своїй історії.
📍 Висновок? Та видайте врешті щось таке українською, будь ласка!
І читайте Брекетт. Вона цікава 🤸🏼
📍 Почала нещодавно читати «Кульбабове вино» й згадала про той самий епізод з життя Рея Бредбері, коли він зустрівся з містером Електрико. Вирішила про це почитати й знайшла чимало нової інформації, яка вкладається в повноцінний і надзвичайно цікавий допис: наприклад, новим для мене було те, що напередодні цієї події улюбленого дядька Рея було вбито під час спроби пограбування, що наклало на спогади чоловіка додатковий відбиток.
Аж тут раптово з інтерв’ю я дізнаюся наступне: Рей випускався в тому ж костюмі, в якому його дядько загинув! 😳
«Там була наскрізна дірка від кулі […]. У нас не було достатньо грошей, аби придбати випускний костюм для мене. Саме тому я вдягнув костюм мого дядька, в якому його було вбито, й пішов у ньому на випускний. У нас навіть не було достатньо грошей, аби залатати дірку від кулі».Читать полностью…
🪐 Нещодавно розповідала вам, чому ті чи інші письменники писали саме у фантастичному жанрі. Причин виявилося багато і всі вони були надзвичайно різноманітними, адже сам жанр є напрочуд різношерстним й оригінальним.
Робимо висновок, що фантастики з її оригінальними темами, загорнутими в унікальні обгортки, багато не буває. Тому зазирайте до фантастичної теки, аби бути в курсі всього, що відбувалося чи відбувається у вашому улюбленому жанрі!
🖤 Уривок з документальної стрічки «Ray Bradbury: Story of a Writer», з назви якої ви вже точно здогадалися, кому вона присвячена.
Рей Бредбері розповідає двом своїм донькам казку на ніч про те, як зменшився у розмірах й опинився верхи на молі: та сіла на плече його матері й коли, здавалося б, все мало вирішитися, бо жінка начебто все ж помітила свого мікроскопічного сина, сталася невеличка прикрість…
🖤 А ще за кадром Рей ділиться, що боявся темряви аж до двадцяти років, а свою першу дитячу книжку написав за тиждень до народження першої доньки (а їх у Бредбері було чотири — подивіться на світлині, які хороші! 😊), аби та не боялася засинати.
Постарався, вочевидь, на славу, бо тепер хвалиться, що жодна з його доньок не боїться темряви 😅
Я знаю, як ви всі тут любите страшне, химерне, а подекуди й мерзенне!
Тож для того, аби ви мали змогу регулярно вкриватися сиротами (від задоволення чи жаху — це вже згідно з вашими естетичними вподобаннями), ми обʼєдналися з іншими блоґами в пречудову ЖАХЛИВУ ПАПКУ ☠️
Тицяйте на посилання й отримуйте дозу палива для своїх нічних кошмарів 👆🏻
Сподіваємося, ви та ваші близькі в безпеці. Не забувайте трансформувати вашу лють у донати: обирайте волонтерів та фонди, яким ви довіряєте. Також нагадуємо про спільний читацький збір, який триватиме до кінця тижня.
Основну мету збору було досягнуто, проте банка лишається відкритою: додаткові кошти буде спрямовано на закупівлю квадроцикла для наших захисників, які зараз знаходяться на нулі.
📚 Щоб читати, я доначу. Тому відкриваю допоміжну банку для великого збору «Книголють»!
💪 Разом із працівниками книжкової галузі й іншими читачами я теж долучаюся до збору на потреби наших захисників на Харківщині. Відкриваю допоміжну банку на 100 000 грн. Загалом потрібно зібрати 1,5 млн грн — разом це реально!
🛣 Напрямок: Куп’янський, Харківщина.
🆘 Потреби: DJI Mavic 3 3 шт., DJI Mavic 3T 3 шт., антени Avenger 4 шт., позашляховик, зарядні станції Jackery 4 шт.
🎁 Серед усіх хто задонатить від 200 грн проведу розіграш через Monobank після закінчення збору із 3 переможцями:
1-е: Набір манґи із 15 шт.
2-е: Набір англомовних коміксів із 12 шт.
3-є: Фігурка Дедпула.
❗️Якщо ви не користувач Mono, під час донату залиште комент.
🤗 Ваша гривня — це внесок не лише у винищення ворога, а й збереження української культури. Дякую за вашу допомогу. Поширюйте збір.
🎯Ціль: 100 000.00 ₴
🔗Посилання на збір
https://send.monobank.ua/jar/3WgNo4ZefZ
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікси
🤔 Почесними гостями Pacificon І 1946 року були А. Е. ван Воґт та його дружина Една Мейн Галл. Однак під час того, як їх обирали, стався один цікавий інцидент.
У членів комісії, що складалася з п’ятьох фанів, зав’язалася суперечка: Форрест Акерман пропонував, аби почесною гостею зробили жінку. Його кандидаткою була Кетрін Люсіль Мур.
«Вона була дуже відомою авторкою наукової фантастики. Я сказав, що нам слід було би запросити ще й Марґарет Брандейдж, популярну художницю для "Weird Tales". Ще додав, що варто було б узяти авторитетну фанатку, видавчиню фензинів та асистентку якогось з професійних журналів».
😑 Однак Форрест наштовхнувся на нерозуміння з боку своїх колег, які наполягали на тому, що запросити Кетрін без її чоловіка було б не правильно.
«Я сказав, що Каттнер мав би пишатися, що його дружина стала галузевою почесною гостею», — згадував Акерман.
🤷🏼 Так більшість голосів все ж було віддано ван Воґту та Галл. А шкода, адже ми могли б, як мінімум, побачити Кетрін та Генрі в публічному просторі (хоча, маю підозри, що Каттнер навряд чи з’явився, а з ним і Мур). А як максимум, Кетрін би змогла здобути відмітку свого визнання тоді, коли вона ще була активною членкинею спільноти.
Врешті подружжя Каттнерів не відвідало конвент навіть у ролі звичайних гостей.
На світлині: бюлетень, який знайомить нас ближче з тогочасними почесними гостями, А. Е. ван Воґтом та Едною Мейн Галл 👇🏼
І, до речі, про ту саму історію No Good from a Corpse, яка так причарувала Говарда Гокса...🌚
Нещодавно забрала чималенький стосик книжок з ібею, зокрема й збірку детективів Брекетт з однойменною назвою від видавництва Dennis McMillan Publications. Книга містить 10 детективних оповідань, а ще дуже зворушливу, хоч і коротеньку, передмову Рея Бредбері.
Очікую від збірки легкого і такого характерного (окей, трошки з «крінжинкою» 🤓) бульварного детективного чтива. Думаю, на осінь піде, як діти в школу, тим паче, що книжку її обраних фантастичних оповідань мені залишилося читати всього нічого, тож чекайте на відгуки ☝
І зацініть, яке в книжки оформлення 👀
😽 Віднедавна я почала колекціонувати вінтажні видання і, якщо з умовними Брекетт, Каттнером та Гамільтоном я без сумнівів беру все, то з тими письменниками, в чиїй творчості я не надто певна, мені б хотілося попередньо ознайомлюватися з парою-трійкою оповідань, аби знати, чи потрібен мені паперовий варіант. Читати з комп’ютера через Google Books — це далеко не найзручніший для мене варіант, тож тут на порятунок мені прийшов застосунок Librarius, де в розділі «Фантастика» є безліч класичних авторів жанру, які вже стали суспільним надбанням: наприклад, тут вам і Роберт Ірвін Говард, і Едґар Райз Берроуз, і Абрагам Мерріт, і Г. Дж. Веллс, і Мері Шеллі — обирайте донесхочу!
Але, якщо ви все ж хочете чогось, що можна прочитати українською, то тримайте мій список книжкових рекомендацій, які в застосунку теж можна знайти 👇🏻
📍 «Соляріс» Станіслав Лем
Безумовно одна з моїх улюблених жанрових книг, що з легкістю може як розчулити, так і налякати. Роман познайомить вас із психологом, який вирушає з місією на планету Соляріс, вкриту дивним океаном, що насправді є істотою, спосіб мислення якої відрізняється від людського. Мета чоловіка — вирішити психологічні проблеми того нечисленного екіпажу, що там перебуває. І саме вона, ця причина ментального занепаду команди, точно вас здивує…
📍 «Крістіна» Стівен Кінґ
У мене з Кінґом дуже турбулентні стосунки, але «Крістіна», однозначно, моя улюблена книжка автора. Абсолютно божевільна історія про одержимість хлопчака-невдахи машиною, керованою потойбічними силами. Задиркувата та з химерною фабулою, вона змушує задуматися про пріоритети матеріального над нематеріальним, а також про людську обсесію речами.
📍 «Я — Легенда» Річард Метісон
Культова історія чоловіка, який внаслідок епідемії невідомого вірусу залишився віч-на-віч з інфікованими людьми, перетвореними на вампірів. Must-read для всіх прихильників історій про чудовиськ-кровопивць, адже Метісон зробив дійсно інноваційну річ, яка міцно вкоренилася в попкультурі — закріпив концепт вампірського апокаліпсису та перетворив вампіризм на хворобу.
📍 «Дюна» Френк Герберт
Я знаю, що коли ви подивилися першу й другу частини «Дюни» Вільньова, однією з ваших думок було те, що треба прочитати першоджерело. То чого ж затягувати? Тим паче, з відомою екранізацією чи без, «Дюну» має принаймні «куснути» кожен прихильник наукової фантастики.
📍 «Двері у Літо» Роберт Гайнлайн
Зізнаюсь — Гайнлайна я ще не читала, але, враховуючи мої інтереси, знайомство з ним буде лишень питанням часу. Тим паче, у застосунку є ще й його «Ляльководи» від того ж КСД, тому не будьте як я, і підіть читніть щось у нього, адже це не тільки важливий для жанру письменник, а ще й активний член LASFS! 🤲🏼
🌚 А ще для моїх вельмишановних підписників Librarius дарує 15% знижки на будь-яку обрану вами електронну книжку за промокодом a1210abb 🤲🏼 Раджу не баритися, адже промокод діятиме тільки сьогодні-завтра.
Приємного вам читання!
«Дідько, я живий, я просто ніколи не задумувався про це. Ось я тут. І це чудово».
📚 Сьогодні День Народження Рея Бредбері — людини, котра запам’ятала момент своєї появи на світ.
У цьому фрагменті телепрограми від CBC Рей розповідає про те, як кожен з нас якось зрозумів, що живий. Подібний спогад у Бредбері — це один з фрагментів його життя, що потім обернувся на епізод в його творчості, достоту як і сотні інших: наприклад, як коли він став свідком автомобільної катастрофи, чи ж коли містер Електрико сказав йому, що він житиме вічно.
📚 Чи знав той маленький хлопчик, який згодом отримав здобув своє друге, літературне тіло в «Кульбабовому вині», що колись йому судилася слава, а слова ілюзіоніста, котрий вмів керувати струмом, справдяться? Навряд, але якось, коли йому заледве виповнилося двадцять, він написав таке:
«Я в цілому не впевнений, чи хочу слави […]. Важливіше, щоб мої вчинки або те, що я зробив, якось пам’ятно вплинули на людські життя».
Можемо привітати його — все збулось!
🌟 Пам’ятаєте ось цей допис, в якому ми досліджували причини, чого деякі автори надають перевагу тому, аби писати саме фантастику? У тому ж фензіні їм задали надзвичайно цікаве питання про те, що на них вплинуло як на авторів, а особливо, хто це був серед інших письменників. Тож, аби дізнатися, хто був your favorite artist's favorite artist улюбленим письменником вашого улюбленого письменника, пропоную дізнатися відповіді деяких з них:
Роберт Сільверберґ: «[…] Каттнер, Венс, ван Воґт, Гайнлайн та півдюжини інших фантастів, а з "мейнстрімної" літератури — Моем, Манн та деякі інші».
Авґуст Дерлет: «Мої інформаційні авторитети абсолютно чітко простежуються в діапазоні моєї роботи: Торо, Емерсон, Лавкрафт, Менкен, Мастерс, Фрост, Меккен, Томас Гарді, Пруст, Манн, Дойл».
Лі Брекетт: «Це має бути очевидним — Едґар Райз Берроуз. Хоча були й інші, переважно Кіплінґ, Гаґґард та Мерріт».
Едмонд Гамільтон: «Гомер Еон Флінт. Його масштабні, але трошки кострубаті космічні пригоди розпалювали мою уяву, хоч мені й було добре відомо, що є й кращі письменники».
Артур Ч. Кларк: «Стейплдон, Веллс, "Дон А. Стюарт"».
Роджер Желязни: «Один автор: Стенлі Вайнбаум».
Курт Воннеґут: «Мене захоплювали Джордж Орвелл, Джордж Бернард Шоу, Марк Твен та Г. Дж. Веллс».
Рей Бредбері: «Казки, для початку, потім же були книжки про країну Оз, далі — Едґар Райз Берроуз, а тоді з'явилися Бак Роджерс, Флеш Ґордон, Жуль Верн, Волт Дісней, Джек Вільямсон, Лі Брекетт, Генрі Гассе, Генрі Каттнер, Росс Роклін, Чарльз Гоміґ, Томас Вульф, Джон Стейнбек, Юдора Велті, Кетрін Енн Портер, Вілла Катер, Шервуд Андерсон, Бернард Шоу, Шекспір — саме в такому порядку».
Фріц Лайбер: «Г. Дж. Веллс. Ті, що трошки менше: Ісбен, Лавкрафт, По, Шекспір, Е. Р. Б. [Едґар Райз Берроуз], Дойл».
Роберт Блох: «Г. Ф. Лавкрафт був моїм наставником».
Айзек Азімов: «Автором, який вплинув на мене найбільше, був Джон В. Кемпбелл».
Філіп К. Дік: «Найбільше на мене вплинув ван Воґт».
Енн МакКефрі: «А. Мерріт, Едґар Райз Берроуз та Едмонд Гамільтон, безсумнівно, вплинули на моє мислення у напрямку н-ф».
Майкл Муркок: «Едґар Райз Берроуз, П. Ґ. Вудхауз, Ентоні Скін, Френк Річардс, але важко сказати, який з них вплинув найбільше, але, певне, Е.Р.Б.».
Гарлан Еллісон: «Цього [вплинути] не робив жоден письменник. Я взяв собі за правило ніколи не читати стільки творів однієї людини за раз, щоб ті вплинули на "мій стиль". Особисто мені найбільше допоміг Алґіс Будрис, а Лестер дель Рей був поруч, коли мені була потрібна поміч, та здебільшого це був я сам. Гадаю, на мене вплинули Гарді, Гемінґвей, Гамметт, Стейнбек, Діккенс і Твен, але, в першу чергу, це був я сам».
📍 Учора абсолютно випадково дізналася про італійську серію коміксів «Dampyr», новий випуск якої оригінально обігрує маловідомий, але дуже цікавий епізод із життя Кетрін Люсіль Мур, Генрі Каттнера, Едмонда Гамільтона та Лі Брекетт — їхню подорож, яка відбулася в 1949 році.
Сюжет розгортається навколо Мур, котра володіє таємними щоденниками Говарда Філіпса Лавкрафта та Роберта Ірвіна Говарда й, аби з’ясувати, що ж ті приховують, двом подружжям потрібно вирушити до невадських печер, всередині яких на них чекає чимало позаземного й страшного. Що ж воно таке й які секрети мали Лавкрафт і Говард — стане відомо з самого коміксу.
📍 Люблю, коли роблять такі цікаві переосмислення творчості фантастичних і химерних письменників, а тут, тим паче, ще й багато загравань з фактажем їхніх біографій: від того, що Каттнер деякий час думав, що Мур — це чоловік, і до співпраці Брекетт з Говардом Гоксом.
А ще весь комікс стилізовано як оповідку, написану Льюїсом Педжеттом (псевдонім Каттнера і Мур), тому має бути цікаво 👀
Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Наразі звернувся випускник, військовослужбовець 32 омбр,2 мехбату
Потреба: Автомобіль та якісні турнікети
Кожна гривня важлива!
🎯Ціль: 65 000 грн
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/4BcrYxupYP
💳Номер картки банки5375411432429673
Канал звітів @reportgroupzbir
📍 Якби ви мене спитали, за яке фантастичне «загублене медіа» мені дійсно шкода, то я б відповіла, що за автобіографію Кетрін Люсіль Мур.
Майже вся інформація про життя Мур є поверхневою та уривчастою, однак її все ж більше, ніж у того самого Каттнера, адже до свого заміжжя Кетрін багато листувалася зі своїми колегами-фантастами, давала маленькі інтерв’ю у фензіни (наприклад, для «Imagination», де вона каже, що любить Марлен Дітріх і запах бензину😼) й навіть написала маленький автобіографічний есей для журналу «Fantasy Magazine». З цих шматків можна скласти приблизну картину того, що в Кетрін не було безхмарного дитинства, адже воно було зіпсоване тривалою хворобою, а також те, що на її плечі впала нелегка юність, затьмарена незакінченою освітою, важкою роботою та випадковим самогубством її першого нареченого.
📍 Чого Кетрін перестала бути такою публічною після того, як вийшла заміж за Генрі Каттнера, складне питання, на яке в мене є тільки одна потенційна відповідь: Мур дуже любила свого тихого й закритого чоловіка, який понад усе цінував спокій, тож підлаштувалася під його самітницький спосіб життя й зникла з радарів великої спільноти, підтримуючи стосунки тільки з найближчими друзями родини.
Однак у якийсь з проміжків свого життя Кетрін все ж засіла за дуже цікаву роботу, яка не позначена ніяким роком: за свою автобіографію. Про це стало відомо від Фредеріка Шроєра, їхнього спільного з Генком товариша, який писав для однієї дослідницької книжки про фантастів уривок до розділу про Кетрін та Генрі, надаючи туди один розділ з щоденника Каттнера та фрагмент «незакінченого рукопису автобіографії Мур».
📍 У цьому невеличкому шматочку Кетрін розповідає про те, чому вони з Генрі писали, а також які емоції це в них викликало:
«Пихтіти за якоюсь захопливою історією — одна з найбільших насолод на Землі; кайф, сильніший за наркотики чи випивку».
«Коли Генрі закінчував оповідання, він думав, що це не тільки найкраще, що він коли-небудь писав, а, можливо, й найкраще з усього, що коли-небудь було будь-ким написане. Зазвичай перечитування змушувало замислитися про протилежне, але не завжди, бо іноді це дійсно було так!».
📍 У фрагменті Кетрін також розповідала, що писали вони настільки швидко, що іноді за плином думок було важко встигати, а ще їй здавалося, що іншим людям довелося б тренувати свій мозок працювати так, як він працював у неї та її чоловіка, аби той постійно на льоту генерував нові ідеї.
Що ж сталося з рукописом, в якому році він був розпочатий і на скільки відсотків готовий — загадка. Кетрін звертається до Генрі в минулому часі, тож це точно було написано після його смерті, але в проміжку до її другого заміжжя, адже після цього Кетрін сама зізнавалася, що їй було «не до того», бо вона почала займатися вихованням маленьких дітей другого чоловіка.
📍 Хай там як, а я плекатиму сподівання, що колись рукопис усе ж побачить цей світ, наскільки б «сирим» він не виявився — у Кетрін в житті, окрім багатьох випробувань та неприємностей, відбувалося ще чимало хорошого й по-справжньому революційного на той час (все ж у фантастиці вона багато в чому була ПЕРШОЮ жінкою), тож хотілось би врешті побачити повноцінне полотно її життєвого шляху.
🧚🏼♀️ 24 липня свій День Народження відзначав Лорд Дансейні — людина, на чиє ім’я ви б гарантовано наштовхнулись, якби почали досліджувати головні джерела натхнення Лавкрафта й десятків інших письменників.
🧚🏼♀️ За цікавим збігом обставин, мій дипломний проєкт стосувався саме його, тож звивисті стежки академічних досліджень привели мене до досить-таки очевидної активності: знайомства з його творчістю. Українською (поки що) Дансейні ви не прочитаєте, але його оповідки коштують в Google Книгах смішних грошей, тому ви знаєте, куди зазирати...🙊
🧚🏼♀️ На мою думку, Дансейні особливо добре розкривається, якщо ви враховуєте контекст: більшість його історій, особливо ранніх, є надзвичайно маленькими за обсягами й навряд чи здивують затятого прихильника жанру, але, якщо ви, як і я, надаєте перевагу «базі», із ним ви надзвичайно цікаво проведете час.
Мені подобається, що Лавкрафт говорив про Дансейні, й погоджуюсь з ним у тих його твердженнях, в яких він підкреслює, що Лорд інноваційний та екзотичний для свого часу. Наприклад, хоч його історії й розповідають про богів, вони є єретичними, темними й нерідко зображають їх підступними до людини. А ще його боги мають не скільки «божественну» природу, скільки космічну, що цеглинами закладає фундамент для багатьох інших авторів у майбутньому, включно з Лавкрафтом та його древніми, що існують в нескінченних просторах і чхати хотіли на людину з її проблемами.
🧚🏼♀️ Не можу не зауважити, що Дансейні також залишає текстом автобіографічні відбитки, хоч і не так очевидно, як це робив той же Лавкрафт: часто його героями є королі чи інші особи, які мають владу, й нерідко, засліплені власними амбіціями, вони зазнають краху — у Дансейні також не склалася політична кар’єра, після чого він занурився у письмо. Це доволі цікава паралель, яку я не бачила, аби хтось підмічав, та й загалом, він майстерно й вишукано підсміюється над суспільством та вадами його окремих особин. Взяти, наприклад, оповідання «The Injudicious Prayers of Pombo the Idolater», в якому один чоловік мав сміливість порушити «божественний етикет», після чого боги на нього розізлилися й перестали відповідати на молитви. Звичайно ж, це дуже обурило чоловіка, на думку якого боги розсердилися на нього просто так, в той час як він сам спровокував до себе таке ставлення.
🧚🏼♀️ Загалом, я прочитала три його збірки: «The Gods of Pegāna», «Time and the Gods» та «The Book of Wonder». Найбільше з них мені сподобалась «Time…», бо вона не тільки розширює свою збірку-попередницю, а й розповідає незалежні історії, вже помітно більші за розміром і глибше пронизані мудрістю і темною сатирою.
Але, на мою думку, його особливо цікаво читати, якщо ви це робите зі своєрідною метою зрозуміти, хто ж що в нього «підгледів» — саме тоді вам відкриється літературна міць і сила Дансейні, бо вибагливому читачу, який потребує від жанру помпезних пригод і епічних битв, все ж в його збірках доведеться розчаруватися: Дансейні заворожує не стільки дією, а скільки формою слова, бо вся краса його ховається саме в описах та красивих довгих промовах, що їх проголошують персонажі. Його історії пронизані ескапізмом духу (кілька його оповідань навіть присвячені цьому), екзотичними фантазіями та атмосферою, яка, хоч і є прекрасним божественним святом, все ж примушує тебе бути обережним, адже край казок і фантазій є не менш страшним за реальний — ніколи не знаєш, що може чигати на тебе в закапелку розваленого Часом палацу…
🧚🏼♀️ Якщо ви хочете від мене менш поетичного опису його творчості, аби краще її зрозуміти, мені в голову приходить порівняння з «The Dream-Quest of Unknown Kadath», а ще творами Кларка Ештона Сміта, які видаються мені більш грубою, розширеною та «опіумною» версією творчості Лорда Дансейні.
Тож якщо ви любите класичні сюрреалістичні історії з цікавим прихованим сенсом, схожі на притчі чи байки, вам необхідно прочитати Дансейні. Але познайомитися з ним варто всім, аби переконатися, яку ж силу над жанром має цей чоловік.
👽 Є в мене одна бажанка: нарешті переглянути «The Twilight Zone». Мене в перспективі зануритися у цей серіал приваблює абсолютно все: короткий хронометраж епізодів, затишна атмосфера старого кінематографу з притаманним йому наївністю і театральністю й те, як багато серій там ґрунтуються на творах видатних жанрових письменників. Тож сьогодні розповідатиму, які епізоди слід подивитись першочергово, якщо ви хочете глянути екранізації своїх улюблених творів 👇🏼
👽 1 сезон 12 серія: «What You Need»
Епізод базується на однойменному оповіданні Генрі Каттнера та Кетрін Люсіль Мур. Каттнер, на жаль, вихід екранізації історії не побачив, адже серія вийшла через рік після його смерті. Сюжети першоджерела з екранізацією відрізняються, однак у Каттнерів він розгортається навколо репортера, який намагається зрозуміти, чому в магазину, що, на перший погляд, продає дурнички для дому, є попит серед знаної та багатої клієнтури: виявляється, що чоловік, котрий ним володіє, має пристрій, завдяки якому зазирає в майбутнє й бачить, яка річ може змінити життя його відвідувачів.
Ще, на мою думку, оповідання Каттнерів «Don`t Look Now» помітно вплинуло на епізод «Will the Real Martian Please Stand Up?», адже сюжети в них ґрунтуються на контакті людей з прибульцями в локаціях невеличкої забігайлівки, та й кінці в них майже ідентичні: один із відвідувачів демонструє третє око на лобі, тим самим виказуючи свою інопланетну сутність.
👽 3 сезон 35 серія: «I Sing the Body Electric»
Сценарій до цього епізоду написано Реєм Бредбері, однак згодом він переробив його на однойменне оповідання. В епізоді розповідається про овдовілого батька трьох дітей, в якого є складнощі з їхнім вихованням — саме тому він веде їх на фабрику, де хоче вибрати їм роботизовану бабусю, яка буде за ними піклуватися.
Бредбері написав ще кілька сценаріїв для серіалу, але цей став єдиним, що дійшов до фінального виробництва. Та вплив Рея на інші епізоди є очевидним: взяти, наприклад, пілотну серію, в якій чоловік опиняється в абсолютно безлюдному місті й намагається з’ясувати, куди ж подівалися його мешканці, — подібна оповідка була в «The Martian Chronicles». До того ж, подейкують, що між Бредбері й Родом Серлінґом, творцем серіалу, була очевидна неприязнь якраз-таки через те, що Род часто не розмежовував поняття «надихатися Бредбері» й «красти в Бредбері». А ще Рей був не в захваті від готового продукту й висловлювався про стосунки з Серлінґом так:
«Що стосується нашої дружби, то вона, звичайно, безповоротно завершена. Шкодую, що я був лицеміром, але я чесно думав, що всі незручності буде подолано і ми врешті зможемо дійти до якогось консенсусу. Але, здається, цьому так і не судилося збутися. Можу тільки сподіватися й обіцяти, що в майбутньому ніхто не питатиме мене про "The Twilight Zone"».
👽 5 сезон 22 епізод: «An Occurrence at Owl Creek Bridge»
Заснований на однойменному оповіданні Амброуза Бірса про плантатора й рабовласника, який готується до страти через повішення, цей епізод є французьким короткометражним фільмом, показаним на американському телебаченні як серія антології. Навіть у своєму вступному слові, що Серлінґ виголошує перед кожним епізодом, він акцентував увагу саме на тому, що це абсолютно унікальне явище для їхнього серіалу — презентувати щось, розроблене іншими людьми в іншій країні.
Фільм здобув відзнаку за «Найкращий короткометражний фільм» від Каннського кінофестивалю та «Оскар» у тій же категорії.
👽 Звичайно, це далеко не всі епізоди, засновані на творах інших культових авторів: у самого тільки Річарда Метісона в рамках серіалу було екранізовано такі його оповідання, як «Steel», «Little Girl Lost», «Mute» й кілька інших.
А ще Серлінґ мав аналогічний проєкт-антологію «Night Gallery», який базувався саме на жахах: там можна побачити серії, засновані на творах Фріца Лайбера, Елджернона Блеквуда, Марґарет Сент-Клер, Говарда Філіпса Лавкрафта, Авґуста Дерлета, Дональда Вондрі, Кларка Ештона Сміта та багатьох інших.
🖤 Вчора я офіційно стала дипломованою спеціалісткою, а сьогодні святкую те, що мені двадцять два роки. Хочеться спитати: що взагалі таке відбувається?! 🌚
Це, між іншим, мій третій День Народження в ролі адмінки «гриба…» — третє свято, яке я відзначаю з приємною думкою на душі, що займаюся тим, що мені подобається, й розповідаю про те, що так щиро й палко люблю.
🖤 Нагадую, що нічого так не гріє митцеві душу, як репост та приємне слово про його діяльність. Тому найкращим подарунком для мене буде, якщо ви поділитеся цим каналом із друзями й зазирнете до інших соцмереж, де я показую свої малюночки й просто ділюся різними цікавинками. А ще, традиційно, збираю вкупі десять своїх найулюбленіших дописів на цей рік:
1. допис, присвячений Дню Народження Кетрін Люсіль Мур;
2. історія про карколомну пригоду Джека Вільямсона й Едмонда Гамільтона;
3. матеріал про Лі Брекетт та її роботу над сценарієм однієї з частин «Star Wars»;
4. аналіз поеми Рея Бредбері «The Nefertiti-Tut Express»;
5. розлогий допис про фемінізм, Лі Брекетт та інших видатних фантасток;
6. аналіз оповідання «Exile» Едмонда Гамільтона;
7. історія про те, як через жарт з’явилося одне з оповідань Брекетт;
8. допис про вплив Кетрін Люсіль Мур на створення Гана Соло;
9. матеріал про кількох надзвичайно цікавих жінок, із якими співпрацював Говард Філіпс Лавкрафт;
10. розлогий допис про промови Брекетт і Гамільтона на Pacificon III.
🖤 І, звичайно ж, у цей день дякую вам від усього серця за те, що ви мене читаєте. Якщо б не ви, то цього всього б ніколи не було!
🌟 У вересні 1969 року на світ вийшов незвичайний випуск фензіну «The Double: Bill», суть якого полягала в тому, що низці письменників химерної та науково-фантастичної літератури ставили десять одних і тих самих запитань. Так весь фензін і формується в збірку їхніх відповідей — думаю, що деякі з наведених ними міркувань на певні питання будуть вам цікавими, тож, можливо, це тільки перша частина з цілої низки майбутніх дописів. Бо кому не цікаво почути думки свого улюбленого письменника, а особливо, якщо це стосується одного досить-таки простого, але важливого питання, яке редактори фензіну ставили першим: а чого ж він, власне, писав саме таку літературу?
Й ось, якими були відповіді:
Рей Бредбері: «[…] через любов до теми та переживань щодо місця людини у всесвіті й того, що вона буде робити з собою та своєю машинерією наступні 10 000 років».
Кліффорд Сімак: «Насправді, я вважаю, що це питання того, що я знаю. Я переконаний, що я можу писати наукову фантастику й не впевнений, що зміг би писати будь-що інше, тож нащо тоді витрачати на це час. […] Скоріш за все, я би просто страшенно занудьгував, якби писав щось інше».
Айзек Азімов: «А) Тому що мені найбільше подобається читати подібне, Б) бо я науковець і знаю про науку більше, ніж мені відомо про будні полісменів чи Старий Захід, В) тому що в ці часи наукова фантастика — це найбільш вагомий жанр, за який може засісти будь-хто, чи, зрештою, такий, що його може написати людина навіть з моїм обмеженим талантом».
Роберт Блох: «Я звертаюся до наукової фантастики через сентименти та ностальгію, або ж тому, що мені є що сказати таке, що важко було б розповісти в іншому жанрі».
Фріц Лайбер: «Я люблю писати фантастику, бо вона вчить мене чомусь про самого ж себе та про весь світ, включно з іншими людьми».
Філіп К. Дік: «Її авдиторія не обмежена упередженнями середнього класу й дійсно дослухається до нових ідей. Тут менше акценту на стилі і більше на змісті — як і повинно бути. […] Будучи одним з найстаріших видів художньої літератури, відомих західному світові, вона втілює деякі з найтонших, найдавніших і найдалекосяжніших мрій, ідей і прагнень, на які тільки здатна людина, що вміє думати. По суті, це найширша сфера художньої літератури, що допускає найрізноманітніші та найдосконаліші концепції всіх можливих типів […]».
Пол Андерсон: «[…], бо наукова фантастика була моїм улюбленим різновидом розваги, а кожен пише найкраще про те, що найдужче його цікавить».
Авґуст Дерлет: «Я пишу все, крім вестернів (мені завжди було важко втримуватися на конях і велосипедах) та сповідей (я краще їх дотримуватимуся)».
Артур Кларк: «Тому що більшість інших жанрів не стосується реальності».
Лі Брекетт: «Точно не з фінансових міркувань, бо ж саме тому я звертаюся ще й до інших жанрів. Та причиною, чого я пишу наукову фантастику й донині повертаюся до неї як тільки маю змогу, так це те, що жодна інша галузь не є такою милою моєму специфічному темпераменту: тобто, хоч я й любила ковбоїв, індіанців та піратів, коли була мала, я завжди ладна була їх покинути заради будь-чого науково-фантастичного. А якщо ви хочете більш зрілий коментар, то тоді я скажу, що тільки фантастична галузь спромоглася створити щось справді відмінне і прекрасне в літературі».
Роберт Сільверберґ: «Бо її весело писати, та й редакційні табу тут обмежені, а не обмежувальні, а ще це один зі способів конкретизувати мої спостереження та мрії».
Джон Кемпбелл: «Тут є простір для роздумів та руху вперед!».
Роджер Желязни: «Я відчуваю до наукової фантастики те, чого не відчуваю до жодного іншого жанру літератури».
🌟 От такою є тільки дрібка з тих відповідей, що були у цьому фензіні. Ви ж у коментарях діліться, чому любите фантастику читати/писати 👀
Отак-от я пообіцяла багато цікавих дописів, але примудрилася злягти з температурою, тож сил поки що вистачало тільки на швидкі оглядини двох тематично об’єднаних книжечок з моїх полиць, а саме автобіографій «Wonder's Child: My Life In Science Fiction» Джека Вільямсона та «Time and Chance: An Autobiography» Лайона Спреґа де Кампа (такий товстунець, що втримати однією рукою для світлини я його не змогла 🌚).
Читати все це добро тільки починаю, тому цілісно поки що свою думку про зміст сформувати не можу. Але позалипати на крутезні світлини зі знайомими обличчями ніхто ніколи не забороняв, тож ділюся тим, що ж там усередині 👆
Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Наразі до нас звернувся випускник, військовослужбовець 61 ОМБР
Батальйон безпілотних систем з проханням допомогти закрити його збір на ремонт автомобіля.
🎯Ціль: 100 000 грн
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9eGZGWbjki
💳Номер картки банки5375411202011974
Канал звітів @reportgroupzbir
🪐 У 1953 році видавництво «Doubleday» заснувало свій книжковий клуб «Science Fiction Book Club», суть якого, на початку існування ініціативи, полягала в тому, що раз на місяць вони надсилали своїм читачам науково-фантастичні літературні новинки. Спочатку можна було обрати тільки одну книжку, але згодом, коли діяльність клубу почала набирати обертів, читачам було дозволено обрати собі близько дюжини видань за вигідною ціною.
🪐 Однією з переваг членства також був щомісячний бюлетень «Things to Come», в якому клуб анонсував книжки, що їх читачі могли отримати вже в наступному місяці. Якщо ви теж полюбляєте «бульварні» ілюстрації, то гарантовано заціните оформлення розгортки, в якій надавався рекламний опис книжки. І, хоч нерідко ці картинки й повторювали обкладинки видань, часом для бюлетеня все ж відмальовували оригінальні зображення.
Тож пропоную вам поглянути, які цікавинки були там усередині 👆
