2728
про життя, пригоди та творчість провідних письменників химерних жанрів 🧟♀️ з ділових (і не дуже) питань: @buriedinwater інші соцмережі: https://linktr.ee/shumskayeva
🪿 Те, що Лорд Дансейні (вибачте мене, грішну, за оте постійне «Дансені»! Я погортала «Dunsany the dramatist» і на власні очі пересвідчилася, що він вимовляв другий склад як слово «say»🫡) писав свої твори гусячими перами – факт, оспіваний в одному з віршів Лавкрафта, та й біографічні статті та есеї про Едварда майже завжди хизуються тією його особливістю. Виявляється, цій темі навіть присвячено таку карикатуру, на якій також натякають на іншу пристрасть Дансейні – полювання, на яких він, зокрема, часто стріляв гусок. Про те, якими несумісними було таке гобі і його посада в RSPCA, зайвий раз згадувати не буду: краще вже подивіться на цю потішну картинку.
Питання, чи використовувалося пір’я вбитих Дансейні гусок для його канцелярії, насправді, поки що в моїх дослідженнях залишається відкритим.
💀 Давненько я викладала тут переклад есея Семюеля Лавмена (того самого, сни з яким подарували нам поему в прозі «Ньярлатотеп» та оповідання «Свідчення Рендольфа Картера»), де він ділиться тим, що Говард Філіпс Лавкрафт, його колишній друг, був страшним лицеміром і ставився до нього та до своєї дружини, Соні Ґрін, зі зневагою через їхнє єврейське походження. Про це йому, власне, розповіла саме Соня після смерті колишнього чоловіка, хоча я чула і більш «чорнушну» версію про те, як Лавмен перекупив у якогось колекціонера листи Лавкрафта, в яких той не соромився гучних антисемітських виразів, але версія з Сонею особисто мені здається ближчою до правди.
Та хай би якими гучними та промовистими не були фрази Лавмена про те, яким Лавкрафт був лицемірним, Сему це аж ніяк не завадило продовжувати заробляти на своєму другові навіть після його смерті 🤷🏼♀️
💀 Ще за часів знайомства з Лавкрафтом, Лавмен переважно працював у книготорговельних галузях і навіть пропонував Говарду роботу з укладання каталогів від компанії, в якій сам працював. Після смерті Лавкрафта він не надто змінив свою рутину, хіба що перестав писати вірші, завдяки яким, фактично, і відбулася його «інтеграція» в лавкрафтівське коло, хоч і не в літературну його царину. Лавмен разом зі своїм другом відкрив свою книжкову крамницю, Bodley Book Shop, яка займалася продажем раритетних та старих книг через пошту, але не полишав також і співпраці й з іншими книгарнями – серед його «клієнтів» був навіть такий знаменитий гравець на ринку, як Gotham Book Mart.
💀 Під печаткою Bodley Press було опубліковано три книги, одна з яких була біографічним та критичним дослідженням життя та творчості Гарта Крейна, друга Лавмена, який також був поетом. Через Лавмена Лавкрафт теж був знайомий з Крейном, але дружби між цими двома не склалося. Навпаки, як Лавкрафт, так і Крейн, не соромилися за очі поливати одне одного брудом: Говард навіть написав на вірш Гарта «Pastoral» зневажливу пародію, яку назвав «Plaster-All», а Крейн, у свою чергу, описував Лавкрафта як «писклю», посміюючись з його високого голосу. Лавмен і Крейн же були настільки близькими друзями, що після самогубства другого Сем доглядав за його матір’ю до самісінької її смерті. Сем також написав чимало праць та есеїв, присвячених Крейну, достоту так само, як він писав про Лавкрафта, а в листах і про Амброуза Бірса. Здавалося б, хороша популяризація та пам’ять про друзів від свого хорошого товариша, та є одне жирне «але»: Семюеля Лавмена неодноразово ловили на фальсифікаторстві.
💀 Коли Лавкрафт перестав бути відомим виключно серед своїх друзів, колекціонери не на жарт активізувались у спробах знайти бодай якісь артефакти, яка належали Говарду: «лавкрафтоманія» охопила деяких настільки, що в Соні Ґрін, коли та лежала в лікарні або приймала гостей, крали нотатки та книжки в надії, що їм дістанеться якась річ свого кумира. Лавмен вирішив цим скористатися і продавав речі, які буцімто належали деяким літературним діячам, серед яких зазначалися також Крейн та Лавкрафт. Особливо його репутацію підірвав випадок, коли він продав одному з колекціонерів світлину, на якій була зображена Емілі Дікінсон – покупцю спочатку видався підозрілим підпис на звороті фотографії, який все ж виявився підробкою. Копнувши глибше, з’ясувалося, що й на світлині зображено якусь випадкову жінку, а не поетку.
💀 Багато дослідників попервах рвалися брати в Сема коментарі, як в найкращого друга як Лавкрафта, так і Крейна, але особисто я помітила, що свою роль в житті як першого, так і другого, він дуже голосно озвучує в одному ключі: в одному з документальних фільмів про Крейна він розповідає, як Гарт намагався кинутися з даху, але Сем зміг схопити його за руку і перешкодити цій спробі самогубства. Про Лавкрафта ж він розповідав, як той думав отруїти себе під час свого проживання в Нью-Йорку – критик С. Т. Джоші запевняє, що це цілком вигадана з низки причин теза, яку Лавмен розповсюджував, аби довести, як тісно він спілкувався з Говардом та якими близькими вони були.
1/2
💀 Шановні поціновувачі мистецтва та культурної спадщини!
Ми дбаємо про ваш комфорт та порядок в інфопросторі, тому підготували папку, де ви знайдете найкращі та найцікавіші канали. Тут буде історія, кіно, естетика, розвиток, книжки, тощо.
💀 Вам не доведеться шукати канали по всьому Телеграму!
Тепер, щоб знайти їх — достатньо лише додати цю папку, щоб опинитись в самому серці світу мистецтва та бути в курсі останніх подій.
💀Підписатись на нашу «Культурну теку»
💀 Ох, що ж за довготривала пригода то була! Цикл #31письменник офіційно завершено; я беруся за нові дописи та цікавинки, але, перед цим, згадаймо, як воно було та які письменники жахали нас впродовж цих декількох місяців 👇🏻
1. Едґар Аллан По
2. Шерідан Ле Фаню
3. Абмроуз Бірс
4. Брем Стокер
5. Вільям Чемберс Морроу
6. Монтеґю Родс Джеймс
7. Артур Мекен
8. Ґустав Майрінк
9. Елджернон Блеквуд
10. Алістер Кровлі
11. Вільям Ґоджсон
12. Лорд Дансені
13. Стефан Ґрабінський
14. Кларк Ештон Сміт
15. Франк Белнап Лонґ
16. Роберт Ірвін Говард
17. Дональд Вондрі
18. Авґуст Дерлет
19. Фріц Лайбер
20. Мервін Пік
21, 22. Кетрін Люсіль Мур та Генрі Каттнер
23. Ширлі Джексон
24. Роберт Блох
25. Роберт Барлоу
26. Рей Бредбері
27. Пітер Страуб
28. Ремзі Кемпбелл
29. Вілум Гопфроґ Пагмайр
30. Клайв Баркер
31. Томас Ліґотті
🖤 Дякую, що читали, поширювали та жахалися разом зі мною! Запевняю, це тільки початок 😈
Дивіться що планує видавати Dark Horse Manga.
Англомовне видання «H.P. Lovecraft's The Shadow Over Innsmouth» видавництво готує на жовтень.
Інкогніто-представник Molfar Manga Comics офіційно заявив:
- Я вражений.
💀 Передостанній письменник у циклі, уявляєте?! Знайомимося з темними світами та біографією Клайва Баркера 👇🏻
https://telegra.ph/P%D1%96nged-10-07
💀 Що там з перекладами Баркера? Українською є тільки його твір для дітей «Викрадач вічності», а також декілька оповідь в старих КСДшних горор антологіях: «Страх» у «Жахослові» та «Доллі» в «Що ховається у сутінках».
Приємного читання та не забувайте взаємодіяти з цим дописом!
#31письменник
«П’ятеро» Ґай Морпасс
⭐️ 2,5/5
👾 Уявіть, що ваше тіло – це вмістилище для ще чотирьох людей. Таку ціну платять ті, хто народжується в суспільстві майбутнього, перенаселеному та спаплюженому людьми: за власним вибором ти обираєш, ким станеш – гедоністом, андроїдом, робітником чи цілою комуною, як наші головні герої. Їх п’ятеро і вони ділять одне тіло, але це нічого страшного, адже тіло більше не є чимось більшим за звичайний сосуд, а справжню цінність має лишень час. Час, який можна прожити, тут як валюта, тому коли нашим героям пропонують отримати цілих двадцять років, вони сліпо погоджуються, що призводить до низки трагічних подій…
👾 Отже, я, насправді, маю претензії до книжки, але спочатку про те, що сподобалося. Сам задум доволі цікавий, я постійно проводила паралелі з «Першому гравцеві приготуватися», бо всі ці ігри та квести, які описувалися в книзі, давали мені приємні підліткові флешбеки. Книжок із подібним змістом я, насправді, ще не читала і сам концепт був чудовим…поки автор не взявся його розписувати. Того, що мені не «зайшло», все ж в рази більше: це, по-перше, авторська оповідь. Я вже неодноразово писала тут у відгуках, що мені важливо, аби діалогів/дій/описів/внутрішніх монологів персонажів було більш-менш порівну, але ця книга на 90% складається з концентрованих дій, за якими погано проглядаються думки та мотиви персонажів: вони все будуть проговорювати словами через рот, майже не залишаючи простору для цікавих зачіпок та думок.
👾 По-друге, самі персонажі. Вони надзвичайно пласкі та вся їхня особистість будується виключно на одній-двох характеристиках, які автор, до того ж, одразу демонструє на перших же сторінках: от вам персонаж-качок, вся personality якого будуватиметься на його одержимості спортом, а от вам зле стерво, яке буде злим стервом фактично від початку до кінця, з мінімальними змінами в своєму настрою та у своїй мотивації. Такі персонажі, може, в певних ситуаціях виглядають кумедно і карикатурно, але в тому сетінґу, в який їх автор вмістив, вони виглядають абсолютно по-дитячому наївними та нереалістичними. З цього ж випливає моя претензія до кінця історії: якщо на початку всі дурощі персонажів я ще могла терпіти, то коли автор розкрив нам мотивацію «головного злодія», то моя віра в те, що відбувається між цими всіма персонажами остаточно розбилася на друзки. Тобто ЦЕ ВСЕ відбулося через НАСТІЛЬКИ НЕЗНАЧНУ РІЧ? А могло б виглядати більш реально, якби автор не лінувався прописувати бодай мінімальну мотивацію своїх персонажів, а не тільки їхні дії.
А ще тут купа стереотипних «злих рускіх», що теж дуже ріже око. Банальнішу річ було й геть придумати. Та й загалом, книжка ду-уже намагається бути «крутим голлівудським блокбастером» і, можливо, дійсно отримає колись екранізацію, адже читається вона більше як сценарій, аніж повноцінна художня книжка…
👾 Та пам’ятаєте, що то все виключно моя думка – якщо вам подобаються антиутопії, то спробувати варто: у видавництва на сайті якраз діятиме промокод FIVEMINDS35 (-35% на весь асортимент!). Не проґавте, бо він діятиме тільки сьогодні з 17:05 і до 00:00!
👾 Думку блоґерів, з якими я читала цю книжку, можна глянути на їхніх каналах:
Непозбувний книгочитун
Читай, krw, книжки
Антиквар від Шкурупія
Шо б його такого почитати?
Перехресні стежки
Яна про Літературу
Книжковий Дракон
Запекла книгожерка
dollітературне
Книжкове буття
Книжкові історії
in book we trust
Привіт, я Оксана, головна редакторка @divochemedia та співавторка подкасту «Чому їй не байдуже».
У День захисниць та захисників України я доєдналася до першої в історії жіночої гри Legend of Sisters Power від «Марш Жінок» і Veteranka, в якій жінки підтримують жінок.
Це великий збір, де моя ціль — зібрати 100 тисяч гривень за три тижні для захисниць передової.
Разом з іншими жінками хочу забезпечити захисниць всім необхідним: від берців до приладів нічного бачення, автівок та дронів.
Посилання на банку.
💀 Фріц Лайбер разом зі своєю дружиною Джонкіль Лайбер, яка дала поштовх його письменницькій кар’єрі: саме вона списалася з Лавкрафтом, аби той сконтактувався із її чоловіком.
💀 Дружину Фріц описував так: «Вона була маленькою […], мала яскраві блакитні очі, які часом ставали фіолетовими; вона була швидкою […], від природи граційною та артистичною […]; в Америці вона навіть позувала для реклами шовкових панчіх; була чудовою дарувальницею та планувальницею вечірок, була обдарованою ворожкою, ініціативною, привітливою…», а завершив він цей пасаж милим порівнянням: «[…] була зовсім як котенятко (ким вона й одягнулася на Westercon 6, як ми можемо бачити на першій світлині)».
💀 На другій світлині подружжя зазнімковане разом зі своїм сином Джастіном.
💀 Є книжки, які, насправді, набагато краще самому прочитати, аніж намагатися вичленувати якусь думку про них зі слів інших. «Легенда про зміїне серце, або друге слово про Якуба Шелю» Радека Рака – беззаперечно такий твір. Його немає сенсу намагатися переказати, його треба просто пережити і пропустити крізь себе: настільки метафоричний, магічний, еротичний, темний, хтивий, брудний, кривавий, хтонічний і красивий текст (насправді, до нього можна безкінечно підставляти всілякі прикметники – емоцій тут вистачить на всі епітети) просто потрібно пропустити крізь себе. Він у жодному разі не підійде вам, якщо ви розраховуєте на легку казку – книжка потребує ретельного зосередження в себе, такого, щоб ви могли відрізняти найтихіші лісові шурхотіння та зміїне сичанння у відтінках слів, які перед вашим носом переплітає автор.
💀 Радек Рак зробить вас свідком повстання, в якому хам і пан намагатимуться зрозуміти, де кому місце (якщо ви все ж вже прочитали книгу, то зрозумієте, що речення це має подвійне значення), і все це – серед могучих пралісів, які ховають у своїх нутрощах найтемніші секрети та найдревніших його мешканців, і Рак проведе і познайомить нас із ними настільки, наскільки вони самі дадуть собі показатися.
💀 Мої особисті враження? Це, однозначно, не найлегший текст, який мені доводилося читати: попри його невеликий обсяг (300 сторінок) моє читання затягнулося на декілька тижнів. Але поспішати, читаючи цю історію, і не хочеться: описи, діалоги, маленькі, але такі важливі для сюжету дрібнички, хочеться тільки смакувати і розтягувати. Радек вміло орудує словом і поєднує красиве з огидним настільки майстерно, що це пробуджує в тобі самому якісь дивні, ледве не мазохістичні чуття: що-що? Черговий епізод із різнею, які завершиться статевим актом зі змієподібною істотою? Дайте два!
Темп оповіді наче й неспішний та інертний, але Радек так хвацько підносить у вас інтерес своїми метафорами, жорстким гумором, систематичною різаниною, красивими описами природи, що опиратися йому стає просто важко – хочеться в тексті залишитися і ніколи його не покидати. Окремий уклін перекладачу за настільки «смачний» текст – дарую йому своє серце так, як його дарують персонажі цієї історії.
💀 З Радеком я неодмінно продовжу своє знайомство і вам раджу: у @zhupanskogo якраз проходить акція, під час якої ви зможете придбати цікаві книжечки (Рака і нашого любого Лавкрафта, зокрема!) зі знижками від -20% до -50%. Зазирайте до них якомога скоріш, бо акція триватиме до 24 вересня включно.
А що про книжку думають інші блогери? Зазирайте до них впродовж дня та дізнавайтесь:
Читай, krw, книжки
Книжковий бункер
Книжкове буття
Меланчине життя і книжки
Як сказав Гаролд Блум
Літературний лаунж
Сьогодні День народження дуже важливого поета й дисидента — Івана Світличного. Історія його життя — одна з моїх головних мотивацій продовжувати робити свою справу.
Дізнайтесь про Івана більше тут, у моєму великому матеріалі для Читомо:
https://chytomo.com/ivan-svitlychnyj-krytyk-dysydent-i-uliublenets-shistdesiatnykiv/
Дуже дякую Читомо за можливість говорити про Світличного для великої аудиторії.
💀 Думаю, сьогоднішній «гість» рубрики не потребує зайвих слів — я розповідаю, а ви читаєте про великого і культового Рея Бредбері (як завжди, з купою крутого з архівів 🤫) 👇🏻
https://telegra.ph/Toj-shcho-zhitime-v%D1%96chno-09-19
💀 Українською, на щастя, почитати у Бредбері багацько, але я особливо рекомендую його «Щось лихе насуває» та збірки «Все літо наче день один» від НК — Богдан.
Приємного читання та не забувайте взаємодіяти з цим дописом!
#31письменник
💀 Цикл поступово підходить до свого завершення і ми, вже традиційно, перед наступною пʼятіркою (вже останньою!) згадуємо, з ким встигли познайомилися:
🖤 Кетрін Люсіль Мур та Генрі Каттнер
🖤 Ширлі Джексон
🖤 Роберт Блох
🖤 Роберт Барлоу
💀 Дякую всім, хто цикл читає та поширює! Зустрінемося наступного вівторка 😈
Ілюстрація: фрагмент французької графічної новели про Роберта Барлоу «R.H.B»
💀 Сьогодні говоримо про людину, яка, на перший погляд, зробила значно менший внесок у жанр, якщо порівнювати з тим же Блохом чи Говардом, але яку в контексті творення культури вірду неможливо оминути. Знайомтеся — Роберт Барлоу, один із найліпших друзів Лавкрафта, який до того ж виявився його далеким кузеном, а в майбутньому став розпоряджатися його літературним спадком. А ще, Барлоу мав неочікуваний звʼязок із Вільямом Берроузом, але про це в дописі:
https://telegra.ph/O-Fortunate-Floridian-09-12
💀 Приємного читання та не забувайте взаємодіяти з цим дописом!
#31письменник
💀 Сумую, насправді, за великими оглядами — поки цикл пишеться, вже достатньо цікавого прочитала і дійсно маю чим поділитися, але поки тільки коротко!
💀 Зараз руки дійшли до «Психо ІІ» і, мушу зізнатися, очікувала від неї зовсім небагато; скоріше, якогось дивного комерційного паратизування на культовій речі. Але як я помилялася! Моя основна претензія до першої частини пофіксилась Блохом, який впродовж своєї писемної карʼєри зміг розписатися і створив значно цікавіший та більш розлогий текст із претензією на цікаве сюжетне розгалуження і великою кількістю характерних персонажів.
💀 Сюжет будується навколо бажання одного режисера зняти фільм про Нормана Бейтса. Мені здалося, що це було завʼязано на особистій драмі Блоха — йому не подобалося, коли «Психо» вважали суто твором Гічкока. А також тут багато «палиць» у сторону Голлівуду, в якому на той час Блох пропрацював не один рік.
💀 Словом, якщо ви сумніваєтесь, чи потрібно вам воно — спробуйте! Все ж Гічкок трохи messed up наше сприйняття цієї трилогії і «Психо ІІ» дає переосмислити її як окреме художнє дійство. Ну, і нагадати, хто тут першим вклав культове «We all go a little mad sometimes» у Норманові вуста.
💀 У тому ж документальному фільмі Лавмен розповідає про «одну нью-йоркську компанію», яка полюбляла про Гарта пліткувати – не маю сумнівів, що це також натяк на Клуб Калем, у який входили Лавкрафт, Лавмен, Френк Белнап Лонґ, Рейнгарт Кляйнер та Джеймс Фердинанд Мортон.
💀 Шкода, що Лавмен обрав саме таку стратегію з популяризації свого магазину: інакше ж ми б мали купу цікавих свідчень про Лавкрафта від його близького друга, в правдивості яких би ми не сумнівались…
Вище додала світлину, на якій зображено Гарта (ліворуч) та Сема (праворуч).
2/2
Олена Кузьміна «Морок над містом»
⭐️ 2/5
🧟♀️ От є книжки, які ти чесно-чесно не хотів би сварити. Читаєш негативні або нейтральні відгуки своїх колег і думаєш, а може моя думка все ж відрізнятиметься і я знайду щось, що щиро захочеться похвалити..? З «Мороком над містом» у мене були саме такі почуття – анотація обіцяла дещо хоч і стандартне для жанру, але цікавеньке: Оксана, головна героїня, заплуталася серед розмаїтих шляхів дорослого життя, живе в столиці (насправді, мені СТРАШНО не щастить з цими всіма урбан-фентезі про Київ!), але ніяк не може пристосуватися до темпів бурхливого міста. Життя її і так далеке від ідеального, аж раптом з’ясовується ще одна неприємна деталь: після невдалої спроби суїциду Оксана «розблокувала» в собі своєрідну «суперсилу», завдяки якій їй відкривається зовсім інша столиця, а точніше її темні та приховані від інших нутрощі…
🧟♀️ Ну, по-перше, мені досі абсолютно не є зрозумілим (і це навіть після її пояснення в інтерв’ю для Фантастичних talk(s)) те, чому авторка зробила переважну кількість своїх основних персонажів росіянами – до того ж, сказати, що вони саме негативні герої важко, адже авторка всілякими сюжетними вихилясами намагається зробити так, аби ми їм систематично співчували і переймалися їхніми долями, тож назвати їх стереотипними «плохімі рускімі», з огляду саме на типаж персонажів, не можна. Хочеться спитати, а нащо мені взагалі співпереживати таким героям? 😵💫
З цього всього зростає моя інша претензія: в книзі дуже відчувається оцей гнилуватий присмак якогось російського підліткового фентезі. Київ перед нами постає дуже поверхнево і виключно на рівні загальновідомих столичних локацій, а хоча б якийсь український контекст надається через слова головної героїні, які вона оголошує демонстративно через рот: фрази, в яких героїня віджартовується про мертвих росіян виглядають дуже награно, коли вона буквально перебуває в одній команді з цими мертвими росіянами 🥲. Та й загалом, жарти в цій книзі заслуговують окремого зауваження – гумору тут багато, але він такий заїжджений та прямий, що вам не стільки смішно, скільки соромно. Так, якщо вам цікаво, в арсеналі тут мається той самий легендарний жарт про «Mr. Proper», а коли на Оксану нападає такий собі локальний перевертень, вона, попри пряму загрозу для свого життя, починає жартувати про…фентезійне порно 😭.
💀 По-друге, світобудова. Я так до кінця і не змогла второпати, хто ці люди і нелюди, за що вони б’ються, чому я взагалі за це протистояння маю переживати, що таке морок і навіщо існують всі ці Доми. Відчувається, як авторка, придумавши одне конкретне правило для свого світу, розуміє, що воно функціонує не до кінця, тож нашвидкуруч у вдалий момент видає для цього якесь пояснення, яке зібралося на колінці і мало що, насправді, пояснює. Через це проблемами персонажів у мене перейнятися не вийшло, бо чому я маю переживати за те, що мені пояснили дуже побічно? Так само й з розв’язкою історії: що б там не сталося з персонажами, мені було би байдуже. А кінець все ж вийшов дуже змазаним і згорнутим, якщо вже порівнювати з тим рівнем претензійності, яким нас напружувала авторка всю книжку.
🧟♀️ Я також бачила багато відгуків, де йдеться про те, що це все була одна велика пародія-викриття жанру загалом, але, як на мене, в авторки все ж не вистачило майстерності, аби відкрито продемонструвати це.
🧟♀️ Але щось я зовсім насварилася. З хорошого скажу, книга надзвичайно динамічна! Якщо ви, на відміну від мене, вмієте читати декілька годин поспіль і не відриватися від історії, то за декілька вечорів прочитати її цілком реально. «Морок над містом» можна віднести до темного жанру, тож для прохолодного жовтневого вечора, якщо вам хочеться прочитати чогось, що допоможе розгрузити голову, цілком підійде.
🧟♀️ У будь-якому разі, лакуни українського темного урбан-фентезі стрімко поповнюються, а це не може не тішити.
💀 У вересні 1919 року Лавкрафт вперше прочитав Лорда Дансені – тоді до рук йому потрапила його друга збірка оповідань, яка називалася «Time and the Gods». Лавкрафта творчість Дансені вразила настільки сильно, що в листах за той період він називав її своїм найсильнішим стимулом жити. Зрозуміло, за таких обставин він просто фізично не міг пропустити подію, яка мала відбутися в листопаді того ж року – Дансені вирушив у тур Америкою і має зазирнути до Бостона. «Озброївшись» своїми трьома друзями-аматорами, Лавкрафт все ж прибув до бостонського готелю «Коплі-Плаза» (настільки рано, аби зайняти місця в першому ряду!) і побачив на власні очі свого кумира.
💀 У своєму листі він свідчить, що Дансені, хоч і запізнився на презентацію, все ж зміг причарувати свою аудиторію. Те, як Лавкрафт описує Лорда, заслуговує окремого аналізу (мало хто може похвалитися тим, що Говард сипав у його сторону такими любощами): обличчя Дансені він називає «красивим, але зіпсованим тоненькими вусиками», а усмішку описує як «чарівну та заразливу». Вимова Дансені була вишуканою, не позбавленої надмірної театральності з характерним британським акцентом, а поведінка – трішки сором’язлива та «хлопчакувата». На письменнику був мішкуватий костюм, зате його глибокі кишені Дансені були «як раз», бо були до вінця заповнені нотатками. Спочатку Дансені коротко розповів про те, як він пише і поділився своїми письменницькими секретами, а потім зачитав свою п’єсу. Коли ж презентація закінчилася, Дансені одразу оточив гурт прихильників, які хотіли отримати автограф від свого кумира. Ось тут і починається цікава історія.
💀 Знайома Лавкрафта, міс Гамлет, яка була разом із ним на презентації, захотіла взяти у Дансені автограф, але в останній момент перелякалася, про що сильно пожалкувала тоді, коли повернулася додому. Лавкрафт же встав у традиційну для нього позу, заявивши подрузі, що йому, наприклад, ніякий автограф не потрібний – для нього це манірне підлабузництво (але ми всі знаємо Лавкрафта, тож, найвірогідніше, він просто сам побоявся переговорити зі своїм кумиром віч-на-віч).
💀 Міс Гамлет від своєї затії вирішила не відмовлятися і написала Дансені лист, до якого також доклала декілька подарунків, як-от оригінальний лист Лінкольна, а також додала туди журнал, в якому містилася поема Лавкрафта, яку той присвятив Лорду. Варто зазначити, що це не єдиний віршований твір Лавкрафта, присвячений Дансені: окрім того («To Edward John Moreton Drax Plunkett, Eighteenth Baron Dunsany»), який надіслала міс Гамлет, є ще набагато коротший, який називається «On Reading Lord Dunsany’s Book of Wonder» – в ньому буквально йдеться про те, яким ти будеш зачарованим, якщо прочитаєш збірку Дансені «The Book of Wonder». А той, який надіслала міс Гамлет, вже напряму вихвалює самого Дансені. Хочеться пожартувати: то хто ж тут насправді був підлабузником? Вдумайтеся, чого тільки вартий цей рядочок: «Such are thine arts, Dunsany, such thy skill //That scarce terrestrial seems thy moving quill […]»! А ще Лавкрафт у вірші не соромиться писати, що вітає Дансені як бога, а також бажає йому «радісних та довгих днів» (останні рядки віршу це буквально побажання Дансені класичних «щастя-здоров’я», тільки в більш поетизований спосіб). Та Дансені відповів на лист Гамлет із притаманною йому ввічливістю, в якій радо погодився прокоментувати деякі з її творів, які вона доклала до листа, а також відповів на поему Лавкрафта: писав, що дуже вдячний міс Гамлет за те, що та прислала йому таку присвяту, і сердечно дякує автору цього твору. І хоч подібні речі, коментує Дансені, викликають у нього певну ніяковість, адже тепер йому треба старатися ще більше, аби в майбутньому не розчарувати своїх «друзів», він безмежно вдячний своїм прихильникам. Наприкінці він формально, але тепло, прощається з міс Гамлет, а також додає, щоб та передала «привіт» Лавкрафту.
💀 Не маю сумнівів, що дівчина все ж розповіла про це Лавкрафту, адже тоді б її витівка не мала жодного сенсу. Хай там як, а принаймні за свою поему Говард отримав ласкаве слівце від свого кумира.
Ділюся цікавою фотознахідкою!
Якість не може не засмучувати, але світлина «епохальна» з двох причин: по-перше, подружжя Каттнерів разом із Робертом Блохом! А по-друге, здається це перша побачена мною світлина, де Генрі Каттнер без вусів 🤌🏻
💀 Останній. Письменник. Тепер можна спокійно повертатися до дописів про те, скільки разів поїв Лавкрафт 17 червня 1931 року
А якщо серйозно, то сьогодні, в завершальному дописі циклу #31письменник, читайте про Томаса Ліґотті 👇🏻
https://telegra.ph/P%D1%96snya-mertvogo-mr%D1%96jnika-10-10
💀 Дякую всім, хто читав і поширював цикл! Не розходимося, бо я вже підготувала цікавинок: наприклад, як Лавкрафт їздив на презентацію Лорда Дансені та як співпрацювали Рей Бредбері та Чарльз Адамс. Так що очікуйте 🤫
‼️АНОНС‼️
Новий анонс для нас дуже важливий😌
Саме роботи шановного пана Танабе, були нашим першим запитом у японських видавців у далекому, 2017 році…
Нам відмовляли.
Саме через те, що правами на видання, на території України, володіло кацапське видавництво, ми не могли отримати цю ліцензію😔
Довгих 5 років діалогів, вмовлянь, перекладів, пояснень японським правовласникам про заборону кацапських книг. Розповіді про вихід України із зони CIS(на яку був підписаний кацапський договір), ось чого нам вартувало вибороти цю можливість!
Далі більше, цікавіше..😏
💀 Знайомимося сьогодні, певне, з одним із найбільших неординарних письменників, яких я згадувала у цьому циклі. Хто він, а також чим відзначився в лавкрафтівській спільноті, читайте тут 👇🏻
https://telegra.ph/Strib-Skok-10-03
💀 За свого життя Вілум також вів MrWilum?si=FlMiNNvOY0bPh3s9">канал, присвячений химерній літературі — у відео він часто показує недоступні, на жаль, для нас видання, на «нутрощі» яких дуже цікаво дивитись. А ще там багацько відео з С. Т. Джоші, які прихильники його праць мають зацінити.
Приємного читання та не забувайте взаємодіяти з цим дописом!
#31письменник
💀 Підготувала сьогодні допис про Ремзі Кемпбелла, читаємо (і дивимося чернетки автора), як завжди, за посиланням 👇🏻
https://telegra.ph/SHlyah-cherva-09-30
💀 Українською Кемпбелла можна прочитати (якщо ви десь знайдете це! КСД, поверніться в часи, коли ви видавали стільки крутого горору 🥲) у збірці «Жахослов».
Приємного читання і не забувайте взаємодіяти з цим дописом!
#31письменник
💀 Переходимо до сучаснішої плеяди письменників — віху до світів їхніх фантазій відкриває Пітер Страуб, на роботи якого посилався сам Нік Кейв у своїх піснях! 👇🏻
https://telegra.ph/%D0%86stor%D1%96ya-primari-09-26
💀 Українською КСД видавали його «Талісман», написаний у співавторстві зі Стівеном Кінгом, а також, якщо зможете десь знайти, то у збірці «Що ховається у сутінках» є його оповідання «Доллі».
А документалку, яка згадується у дописі, можна глянути тут.
#31письменник
💀 Роберт Блох у гримі, який надзвичайно нагадує мені зовнішність персонажів одного із епізодів серіалу «The Twilight Zone». Але ми знаємо Блоха, тож може ця схожість є навмисною?
💀 Називається він «Eye of the Beholder» – 42 серія цієї телевізійної антології, кожен епізод якої присвячено дивній та тривожній події горорного, науково-фантастичного або ж фентезійного спрямування, але яка, у висновку, завжди під собою має звичайну, заледве не по-дитячому очевидну мораль, цікаво загорнуту в специфічний сюжет. В цьому ж епізоді розповідається про жінку, яка робила численні пластичні операції, аби стати «прийнятною» для суспільства, в якому вона живе. Фрагменти-світлини епізоду прикріплю в коментарях.
💀 На цьому зв’язок Роберта з франшизою не закінчується: у 1983 році Блох новелізував «The Twilight Zone: Movie» – фільм-антологію, відзняту Стівеном Спілбергом та Джоном Лендісом на основі класичного телесеріалу. Однак, написання книжки виявилося досить проблематичним: на її створення йому дали тільки 6 тижнів, а також не попередили, що епізоди у фільмі мають циклічну послідовність – він же розставив їх зовсім інакше, тож новела не має того сенсу і фрагментарності, що й фільм, тож книжка виглядає просто як збірка коротких оповідань.
А ще зацініть, що знайшла! Рей, Роберт Блох та його дружина, Еллі Блох, на святкуванні Дня Народження Форреста Акермана:
Читать полностью…
⚠️ Жахоманам і поціновувачкам темного мистецтва! Ви чекали цього - і Бабай відповідає на ваші прохання та молитви!
⏳Насувається протистояння майстрів слова і творців вигаданих літературних світів! Прийом повноформатних оповідань на сайті платформи стартує 1.10, але цього разу ми підготували для вас ексклюзив!
🤝🏻 Бабай, у співпраці з Фантастичні talks оголошує конкурс Темного фентезі! І щоб учасники не заблукали у масі піджанрових розгалужень цього, по праву, цікавого втілення відчаю, безнадії та невідворотності злого фатуму, адміністрація підготувала короткий путівник жанром, обов'язковий для ознайомлення усіма конкурсантами.
📝 Бабай і Фантастичні чекають від вас оригінального зображення повсякденного зла у вигаданих світах.
Готуйтесь до жаркого протистояння, битва уяв скоро розпочнеться! 💥
Різдвяна листівка/фотографія Абрахама Мерріта, на якій він тримає вила.
Підпис: «Готовий до критики» 😈.
Допису сьогодні, на жаль, як ви помітили, немає — гриб сіє свої спори теренами КиївБукФесту 🤲🏻
Але, давайте так: ви мені вірне очікування допису у вівторок, а я вам — світлину Роберта Ірвіна Говарда з вусами!
💀 Познайомимося сьогодні з Робертом Блохом, хорошим другом Лавкрафта, якого він перетворив на персонажа одного зі своїх оповідань? У дописі багато цікавих епізодів з юності Роберта та вдосталь рідкісних світлин, переглянути які можна за посиланням 👇🏼
https://telegra.ph/Vash-lyubij-Dzhek-R%D1%96znik-09-05
💀 Українською є вся трилогія про пригоди вбивства Нормана Бейтса. Якщо пощастить знайти «Колір зла» від КСД за 2018 рік, то матимете змогу прочитати державною ще й «Yours Truly, Jack the Ripper».
Приємного читання та не забувайте взаємодіяти з цим дописом!
#31письменник
