2728
про життя, пригоди та творчість провідних письменників химерних жанрів 🧟♀️ з ділових (і не дуже) питань: @buriedinwater інші соцмережі: https://linktr.ee/shumskayeva
🤔 Що, якщо я вам скажу, що ми ледве не отримали таке ж продуктивне та потужне науково-фантастичне письменницьке дуо, як Каттнери? А річ ось у чому 👇🏻
Колись інтерв’юер запитав Рея Бредбері, що він думає про свою подругу, Лі Брекетт. Письменник розповідав йому про їхні зустрічі на Масл-Біч, про те, як вона редагувала його твори і як відвідувала з ним різноманітні науково-фантастичні зустрічі, аж поки інтерв’юер не перепитав, а чи колись Брекетт йому взагалі подобалась. Бредбері відповів таке:
«Це було смішно, бо моє волосся було довшим за її, тож багато хто думав, що я схожий на дівчинку, а вона – на хлопчика. От і пара ми б були, га? Але, якби я не зустрів Меґґі [перша дівчина та дружина Рея], може б у нас і була якась інтрижка – ми доволі часто до цього підходили. Думаю, ми обоє розуміли, що це б поклало кінець нашій дружбі».
Цікаво, що Рей зазначає, що перепоною цьому була скоріше Меґґі, аніж чоловік Лі Едмонд Гамільтон, за якого вона вийшла заміж за півроку до весілля самого Бредбері. За словами Рея, ініціаторкою виступала якраз-таки Лі:
«Декілька разів вона серед ночі підвозила мене додому з зустрічей "Science Fiction Society" і впродовж дороги постійно натякала, що була б не проти, якби ми зараз перелізли на заднє сидіння».
За словами Бредбері, він відмовив – йому не хотілося псувати їхні дружні стосунки.
Але доля вчинила досить-таки іронічно – в той день, коли Едмонд Гамільтон після війни повернувся до Каліфорнії, він зустрів Лі, яка гуляла разом із Бредбері.
«Я повернувся до Каліфорнії влітку 1946 року, а Лі та Рей Бредбері зустріли мене в барі готелю "Рузвельт" у Голлівуді та привітали з поверненням на узбережжя. Я одразу ж закохався в неї і з тих пір так і залишився закоханим!».
Звичайно ж, Ед не знав, що дівчина, в яку він був закоханий, тоді зустріла його з парубком, у якого була закохана вона. Хай там як, а її шлюб з Гамільтоном склався доволі добре: у 1950 році вони придбали заміський будиночок, в якому не було ані світла, ані води; оздобили його на свій манір і жили там. Гамільтон казав, що все життя був вдячним Лі за мільйони різних дрібничок, а Лі – що для неї немає нічого важливішого за Едмонда.
І хоч пара й писала твори в одному жанрі, Лі не мала ніяких колаборацій з Едмондом. А враховуючи те, як майстерно Рей дописав її повість «Lorelei of the Red Mist», хтозна, яким би був світ наукової фантастики зараз, якби Бредбері тоді не відмовив Лі…
На світлині зліва направо: Рей Бредбері, Едмонд Гамільтон та Лі Брекетт 👇🏻
Показую вам митця, який сміливо посідає перше місце в моєму рейтингу найулюбленіших ілюстраторів бульварних журналів!
🪐 Ганнес Бок був американським ілюстратором та автором фентезійної прози й поезії. Його малюнки прикрасили понад 150 журналів науково-фантистичного, фентезійного та детективного спрямування; також роботи художника можна побачити на обкладинках книжок Френка Белнапа Лонґа, Вільяма Гоупа Ґоджсона, Кларка Ештона Сміта та Роберта Ірвіна Говарда, які виходили у видавництві «Arkham House».
Детальний допис про життєвий та творчий шлях митця буде трошечки пізніше, а поки пропоную вам порозглядати цю красу 🤌🏻
Факультет історії і права ХНПУ продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
“ Потрібно тільки, щоб кожен українець пам’ятав, що він бореться за увесь народ український, що навіть найменша його праця, зложена з працею других, зробить велику силу..” . (с) М.І. Міхновський
Тому просимо підтримати збір і поширити інформацію!
Прийшов запит від наших випускників з 2 батальйона 32 бригади 2 мехбата та з ВЧ 3017, НГУ, 3 бригада (Гвардія наступу) "Спартан".
Необхідно :
▫️Тепловізійний монокуляр AGM Asp-Micro TM160
▫️Акумуляторна ланцюгова пилка Metabo MS 36-18 LTX
▫️Базовий комплект Metabo LiHD 18 В, 2 x 10,0 А·год + ASC 145 + metaBOX 145
▫️Біомасло Metabo для змащення ланцюга
Кожна гривня важлива!
💳Моно : https://send.monobank.ua/jar/4nvTVmzTPx
💳Номер картки банки : 5375 4112 0968 0094
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
📚📚 Ідеальні подарунки за вашу допомогу ЗСУ!
Ворога треба бити, книги треба читати! Збираємо на життєво необхідне авто у інженерно-саперний взвод 141-ї окремої стрілецької бригади, який зараз захищає нас на Запоріжжі. 👇
🥹 Тільки погляньте на ці лоти:
1️⃣ 19 книжок від блогерів – один щасливчик отримує всі! Більше квитків – більше шансів!
2️⃣ Дві книги з ексклюзивними авторськими підписами спеціально для розіграшу: «Як українці зруйнували імперію зла» Олександра Зінченка і «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані.
3️⃣ Дві книги Ірини Грабовської – «Зірки й кістки» + «Земля крилатих», обидві з авторськими підписами.
4️⃣ Новинка «Бурчак» від Тараса Прохаська з ексклюзивним авторським підписом спеціально для розіграшу.
5️⃣ Детективний курс «Як написати вбивство» Євгенії Кужавської (анонс тут)
Правила розіграшу:
❗️Вартість одного квитка для книжкових лотів — 200 грн. Не стримуйте себе, виграш того вартий!
❗️ Для участі у розіграші детективного курсу необхідно придбати мінімум 3 квитки (600 грн)
❗️Всі транзакції будуть занотовані у табличці. Табличка оновлюється кілька разів на день. Прохання вказувати свій нік в коментарях до транзакції. І непогано б відмітитись у коментарі (під оригінальним дописом) щоб вас легше було знайти! 😉
❗️П'ятьох переможців визначить рандомайзер. Результати розіграшу будуть оголошені 05 січня о 20:00
На що збираємо?
Збираємо на авто для інженерно-саперного взводу 141ої Окремої стрілецької бригади, в якому служить брат близької нам людини.
Реквізити:
Monobank: 5375411211348979
Банка: https://send.monobank.ua/jar/7eY195tiAx
ПриватБанк: 5168752009378004
PayPal: erofeevlev@gmail.com
🙏 Просимо поширити допис серед друзів! Допоможемо бити ворога разом!
P.S. Додаткові фото кожного лота — у коментарі. 👇
🎉 Коли Лавкрафт був маленьким, він пригадував, що святкування Різдва в домі Філіпсів були воістину розкішними: родина разом із прислугою збиралася і співала, а дідусь Говарда дарував усім присутнім щедрі подарунки. Після його смерті традиція зам’ялася, бо жити Лавкрафти почали значно скромніше – святкував він або тільки з мамою, або з родинами своїх тіток.
🎉 Але це було задовго до того, як Лавкрафт встиг розлучитися із Сонею Ґрін. Пара відсвяткувала разом тільки одне спільне Різдво, після чого Соня переїхала до іншого міста працювати, підтримуючи їхній шлюб «на папері». Що було далі – вервечка доволі сумних подій. Але Лавкрафт, який засипав своїх друзів регулярними листами та листівками, зрозуміло, не оминав Соню такою увагою – ось такий віршик (повірте, Лавкрафт римує краще за мене, тож цей переклад передає тільки сенс, а не всю ту високу поетику, закладену їм для своєї дружини!) від чоловіка вона отримала на Різдво, яке вони провели не разом:
«Зелень та падуб, як завше, зростатимуть,
На тлі образного снігу,
А перо старе, як і раніше,
Рухається у змовницькій прихильності,
І тремтить: "Кохана, так!".
Хай Санта, де б той не був,
Перед твоїми ногами схиляє,
Найкращі свої дарунки,
А старий Теобальд із гаманцем порожнім,
Нічого в замін не запропонує, окрім,
Прихильності серця».
🎉 «Старий Теобальд» – це своєрідне альтер-его Лавкрафта та ймення, яким він часто підписувався у листах друзям. Листівка прямо натякає Соні, що вірш (якщо не рахувати, звичайно, ту саму «прихильність серця»!) – єдиний подарунок, яким він може потішити свою дружину, бо він перебуває у фінансовій скруті. Так що, якщо хтось сперечатиметься з вами, що найкращий подарунок не той, що зроблений своїми руками – прямо посилайтеся на Лавкрафта, який, переважно, тільки такі дарунки й робив! 😈
А нижче прикріпила вам світлину з Сонею 👇🏼
🧛🏼♂️ Давайте, зізнавайтеся, у кого одна з найбільших травм дитинства – це смерть собаки у фільмі «Я – легенда?».
Тільки у відносно дорослому віці я дізналася, що за фільмом стоїть першоджерело – однойменна книга Річарда Метісона, яка незабаром буде перевидана у серії «КУЛЬТREAD» від КСД.
🧛🏼♂️ Сама книжка вийшла в 1954 році й сміливо внесла декілька новацій у жанрову літературу: популяризувала, якщо можна так сказати, концепт апокаліпсису, який виник внаслідок пандемії та поширила в поп-культурі вампіризм як своєрідну метафору хворобі. Головний герой – колишній військовий, проживає в Лос-Анджелесі. У минулому його вкусив кажан-вампір, завдяки чому його організм виробив своєрідний імунітет на нову хворобу, яку, наймовірніше, переносять комарі – інфікована людина або помирає, або стає вампіром. Чоловік приречений виживати в цих непростих умовах, коли він поступово втрачає зв’язок із реальністю і все, що було колись знайомим та коханим, поступово набуває страшної та невпізнаваної личини…
🧛🏼♂️ Річард Метісон згадує про написання книжки таке: «У той час, як я тільки почав роботу над своїм першим науково-фантастичним романом "Я – легенда", я безнадійно загруз у купі технічних нюансів, не кажучи вже про проблеми з сюжетом». «Підмога» з'явилася у вигляді старого знайомого – Генрі Каттнера. Він не вперше допомагав Річарду з рукописом: коли вони вперше познайомилися, Метісон сказав Каттнеру, що в нього є текст на 760 сторінок, який не подобався його агенту. Генрі без зайвої думки попросив Метісона надіслати йому рукопис, вичитав його за лічені дні й надіслав Річарду аналіз на 6 сторінок, в якому детально розписав, що ж з текстом було не так. Над «Я – легенда» Каттнер так само допоміг Річардсону: за його словами, Генрі поступово, методом численних пропозицій та дискусій, пропонував Метісону різні варіанти розвитку сюжету, поки всі проблеми не вирішилися.
💔 Результат: «Я – легенда» має присвяту Генрі Каттнеру.
«Я присвятив цю книгу Генку, але це – найменше, що я міг зробити, адже Генк цілковито присвятив своє життя письменництву та іншим письменникам», – сказав Метісон, коли дізнався про ранню смерть свого друга.
Факультет історії і права ХНПУ продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які боронять нашу батьківщину.
Прийшов запит від нашого випускника з ВЧ 3017, НГУ, 3 бригада (Гвардія наступу) "Спартан".
Необхідно :
▫️Інверторний газобензиновий генератор KS 2000iG S
▫️Парафін для виготовлення окопних свічок
Кожна гривня важлива!
💳Моно : https://send.monobank.ua/jar/4nvTVmzTPx
💳Номер картки банки : 5375 4112 0968 0094
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
🖤 На цьому каналі я мало розповідаю про детективи, тож передам слово неймовірній Жені Кужавській, яка точно зможе закохати вас у цей жанр і, що не менш важливо, навчить, як же ж його правильно писати!
🖤 Женя – авторка семи книг, чотири з яких є детективами. У неї є цікавезний канал «Як сказав Гаролд Блум», на якому вона оглядає книжки й досліджує сучасний літпроцес. Систематично у Жені також виходять надзвичайно цікаві матеріали про темну та химерну літературу для різноманітних медіа, які я обожнюю за репрезентацію жанру в українськомовному культурному просторі 🤲🏼
🖤 З 16 січня стартує її курс «Як написати вбивство» про мистецтво написання детективів, який буде надзвичайно корисним як для авторів-початківців, так і для тих стріляних горобців письменництва, які хочуть спробувати для себе щось нове. Ну і для нас, читачів, яким все хочеться дізнатися, які ж у тих детективів «нутрощі»! 😈
🖤 Курс триватиме з періодичністю одна лекція (а всього їх п’ять!) на тиждень. Зараз він коштує 1200 грн, але поспішіть, бо це спеціальна ціна, яка зміниться після 31.12!
Переходьте за посиланням, реєструйтесь та творіть свої детективні шедеври ✍🏼
(Не)навʼязливо натякаю, про що поговоримо вже наступного вівторка 🌜
А поки нагадую, що завтра останній день нашого благодійного розіграшу з книгонюхами. Беріть участь і не баріться, а то де ж ви ще таку красу зможете отримати? 😈
🖤 16 травня 1934 року Кетрін Люсіль Мур надіслала Роберту Барлоу лист, в який вклала малюнок [1]. Барлоу, який теж малював, вочевидь, дізнався від Кетрін, що вона теж цим захоплюється і захотів побачити, як виглядають її роботи. Лист розпочинається так:
«Ось, після довгого очікування, надсилаю Шамбло. Звичайно, я в ній розчарована. Я чітко бачу свої недоліки, а особливо після того, як прочитала "Pickman`s Model" в тому журналі, що ти мені надіслав [оповідання Лавкрафта про художника, який малював хтонь, «яку неможливо описати»]. Звичайно, вона набагато гірша! Але, хай там як, спроба є спроба».
🖤 Робіт Кетрін, на жаль, майже не зберіглося. Єдині її замальовки, які трапилися мені в архівах, це її ілюстрація до власного оповідання «The Dark Land» [2] та «Julhi» [3], на якому вона зобразила свого відомого персонажа, Нортвеста Сміта.
Сказати, що це погано – збрехати: видно, що Кетрін дотримується характерних пропорцій і розуміє, для якої аудиторії малює.«Цензура» на грудях взагалі потребує окремої уваги 🤝🏻
🌙 9 грудня 1900 року народилася Марґарет Брандейдж – культова пальп-ілюстраторка, яка намалювала переважну більшість обкладинок для «Weird Tales» між 1933 та 1939 роками.
🌙 Дівчина була однокласницею Волта Діснея і любила відмічати одну деталь: вона все ж закінчила школу, а Дісней – ні. До своєї співпраці з культовим журналом вона працювала ілюстраторкою в різних чиказьких газетах, поки доля не завела її в офіс до Фарнсворта Райта – чоловік був вражений тим, що вона малювала, тож миттєво найняв її на посаду ілюстраторки у «Weird Tales». Рівних Марґарет в цій царині не було – тоді єдиним її «суперником» можна було хіба назвати Вірджила Фінлі.
🌙 Свої роботи Марґарет підписувала без вказання повного імені, аби ніхто не здогадався, що такі «непристойні» роботи малює жінка. Однак, автори, які писали в журнал, роботи Марґарет дуже любили: хвалебні оди їй писали Абрагам Мерріт, Роберт Ірвін Говард та Генрі Каттнер, а от Кларк Ештон Сміт, навпаки, ілюстрації критикував – йому здавалося, що Марґарет не має правильного «відчуття химерного».
🌙 У 1940 році Фарнсворт покинув посаду головного редактора журналу через погіршення стану свого здоров’я – після цього якість «Weird Tales» почала помітно погіршуватися, бо його колишні автори знайшли собі більш вигідні джерела заробітку. Становище журналу також погіршував нововведений цензурний кодекс, за яким на обкладинки більше не можна було розміщувати ілюстрації з еротичним підтекстом.
🌙 Після цього її співпраця з журналом розірвалася – Марґарет так і не змогла оговтатися після втрати постійної роботи й решту життя прожила у фінансовій скруті…
🥶 «Ірландський драматург Лорд Дансейні чув про американські зими, тож приїхав на свій лекційний тур, який має проходити на початку жовтня, в хутряному пальті, капелюсі та піджаку з твідовою підкладкою», – йдеться в одній з карикатур присвячених письменнику. Над смаком в одязі Дансейні часто жартували: він навіть заробив собі прізвисько «найпаскудніше вдіта людина Ірландії».
А тепер порівняймо карикатуру з його реальним вбранням. Що ж, він насправді чув про «американські зими»! 😤
Пам’ятаєте наш ⚡️ благодійний розіграш ⚡️?
Так-от, він добіг кінця! Рандомайзер обрав своїх щасливчиків і пан Бредбері підіймає урочистий келих за переможців 🫶🏻
❤️ Вікторія Майсак виграє «Гаррі Поттер і Орден Фенікса»
❤️ Наталія Мазур виграє «Я бачу, вас цікавить пітьма»
❤️ Маріанна Біксей виграє «Невеличка драма»
❤️ Мирослава Сапожнікова виграє «Рівновага»
❤️ Дар'я Мєждєлова виграє «Я змішаю твою кров з вугіллям»
❤️ Олена Ковальчук виграє «Жорстокий принц», «Вітаємо в Аддамсвіллі» та «Королівство жахів» (пані, якщо ви це читаєте – напишіть мені!)
❤️ Віталій Чікулаєв виграє «Гонитва за Буґіменом» і «Служниця»
❤️ Разом із вами ми зібрали суму значно більшу за ту, яку планували – цілих 54 296 гривень! Дякую всім, хто долучився!
Перелік квиточків – тут. Скріншоти з рандомейзера додам у коментарі.
Апдейт: пан Віталій від свого місця відмовився — приз дістався Марині Овчаровій!
💀 З другого разу, нарешті, поговоримо про доволі своєрідні, але від цього не менш цікаві цикли оповідань: про Гоґбенів від Генрі Каттнера та Елліотів від Рея Бредбері.
Рей, як ми пам’ятаємо з минулого допису, був «учнем» Каттнера, якого той інтенсивно муштрував доти, поки письмо Бредбері не стало більш-менш читабельним та унікальним, без видимих впливів на нього Лавкрафта або По. Натомість, Бредбері перебрав декілька «фішок» у самого Каттнера, що в літературі, насправді, явище звичне. Сем Московіц, наприклад, у своїй праці «Seekers of tomorrow; masters of modern science fiction» іронічно підкреслює, що й Каттнер «не без гріха»: на ранніх етапах своєї творчості, заплутаний у власних ідеях, він часто «підглядав» їх в інших – колись він написав оповідання, яке надихалося Лавкрафтом, який, в свою чергу, надихався Лордом Дансейні.
Якщо ж порівнювати Гоґбенів та Елліотів, то схожість фабули виднітиметься, але сама тональність історій та їхні фокуси матимуть абсолютно інші забарвлення.
💀 «The Hogbenʼs Chronicles» побачили світ у…2013 році, коли їх вперше було видано під однією обкладинкою – до цього ці п’ять історій було розпорошено у бульварному журналі «Thrilling Wonder Stories». Чи писав Каттнер це сам, без втручань Кетрін Люсіль Мур – залишається загадкою. Гоґбени – родина мутантів, що походить корінням своїм ще з тих часів, коли Атлантида знаходилася на суші. Особливості цієї сім’ї Каттнер викладає поступово, з певною необережністю і хаотичністю, за рахунок чого оповідання стають просякнуті їдучим, нерідко чорним гумором. Гнані своїми пожиттєвими негараздами (чого тільки Гоґбени не бачили: війни, чуму, потоп рідної Атлантиди…), дивна сімейка осідає в глибинці Кентуккі, де може жити своє тихе й спокійне життя, в яке не влазитимуть «норміси». Якщо ж перша історія з циклу, «The Old Army Games», була скоріше пригодницькою, аніж науково-фантастичною, в наступних чотирьох частинах Каттнер дав собі професійну волю: тепер пригоди сімейки обов’язково включатимуть в себе винадходження якогось карколомного агрегату з побутових речей, який робитиме неймовірні для науки речі. Зокрема, Каттнер нерідко вдаватиметься до цікавих інтерпретацій певних наукових процесів (спойлер по сюжету однієї з історій, тож читайте на свій розсуд): за версією Генрі, мікроби з’явилися від того, що один із Гоґбенів відправив двох членів однієї надокучливої сімейки у минуле – ті розмножувались і розмножувались, з кожним наступним поколінням зменшуючись у розмірах. Їхня кількість заполонила простір настільки, що тепер вони є в найдрібнішій молекулі, але, благо, тільки надмірна їхня кількість може якось зашкодити людині.
Історії сповнені графічного насильства, такого, яке буває в дитячих мультфільмах: до прикладу, дядько оповідача сміється над тим, що він «слабак», бо його віддухопелило шестеро сусідських хлопців, а він не зміг їм ніяк зашкодити. Частими будуть сцени, в яких родина ненавмисне вбиває когось, хто порушує їхній спокій – їхня позаземна природа, що підживлюється колодязем радіоактивних речовин у них під домом, нерідко вступатиме в «кризу» з людськими якостями, які вони вимушені проявляти, перебуваючи в цивілізованому суспільстві, але Каттнер не доводить це до драматизму, а навпаки, робить з цього один суцільний жанр.
💀 Таким чином, «The Hogbenʼs Chronicles» Каттнера – це суцільна карколомна пригода в чарівному сетінґу американської глушини (і з відповідним вульгарним, але ду-уже метикованим та гострим гумором, який був згенерований автором навмисне!), яка ще й широко зазіхає на псевдоісторичність, посилену фантастикою. Як казав про Гоґбенів великий та жахливий Алан Мур: «Його [Генрі] сімейні історії про Гоґбенів є одними з найоригінальніших і, безперечно, найсмішніших творів у жанрі […]. Шедевр!». Не варто забувати, що Каттнер – вишуканий психолог (він, між іншим, от-от мав завершити магістратуру і стати клінічним лікарем з цієї галузі, але помер занадто рано), який знає, куди натиснути, аби читачеві було цікаво чи смішно.
1/2
🖤 Якби ви раптом опинилися в 40-их роках минулого століття на лос-анджелівському Масл-Біч, то побачили б строкату парочку: Лі Брекетт, яка щотижня ходила туди грати у волейбол, і Рея Бредбері, котрий навідувався туди, аби дати їй почитати свої свіжі історії. Він називав Лі своєю найкращою вчителькою, яка, хіба що, поступалася Генрі Каттнеру, літературні методи «виховання» котрого були напрочуд суворі. Брекетт, за словами її ж чоловіка, критикувала дуже лагідно: якщо ти давав їй абсолютно безперспективну та картонну історію, вона могла вхопитися за найменшу дрібничку й розхвалювати її.
🖤 Рей згадував, як постійно хникав і жалівся, що не вміє добре писати – всі його твори були імітаціями творів його власних друзів. Декілька його оповідок мали зачини, написані Лі – вона давала йому дозвіл використовувати їх, бо, за її словами, інакше він би просто не зміг зрушити з мертвої точки. На той час Брекетт вже здобула певну славу й почала працювати сценаристкою, тож часу писати власні історії їй бракувало. Одного ж разу вона написала половину повісті «Lorelei of the Red Mist» для журналу «Planet Stories» і звернулася до Рея з неочікуваним проханням – дописати цю історію.
🖤 І тут Бредбері дійсно вдалося перевершити очікування своєї подруги – за тиждень історія була готова. Він надіслав її до студії, де працювала Лі й через деякий час отримав від неї телефонний дзвінок:
– Сучий ж ти сину, ти це зробив! Остання його частина така сама, як і перша! Ти мій стиль прям-таки на льоту зловив!
Рей відказав:
– Я п’ять років читав твої історії, сидячи на тому пляжі. Це взагалі диво, що мої дії повністю не асимілювалися під твої!
🖤 Рей та Лі залишалися друзями все життя: парубок навіть був дружбою на її весіллі. Хоч жінка й була всього на п’ять років старшою за нього, хвороба забрала її доволі рано – їй було всього шістдесят два. Бредбері присвятив їй декілька своїх книжок: одну пожиттєво, в передмові, в якій він також дякував Генрі Каттнеру та Авґусту Дерлету. У двох – посмертно.
«Сподіваюсь, її шановний привид не заперечуватиме, що ця книга та ці історії присвячені їй – з любов’ю».
💔 Кетрін Люсіль Мур продала своє перше оповідання «Shambleau» у 1933 році – тоді вона працювала секретаркою у Fletcher Trust Company й була заручена на такому собі Герберті Ернесті Льюїсі, який працював там касиром. Депресія змусила Кетрін покинути навчання й піти працювати: вона не могла відмовитися від додаткових коштів, які б утримували її родину, а через те, що в тогочасному суспільстві вважалося, буцімто одружена жінка може бути звільнена з роботи, бо її «новий» обов’язок – це господарювати, Мур не поспішала виходити заміж за свого нареченого й заручини протривали три роки. Однак, одружитися їм так і не судилося – Герберт загинув, випадково вистріливши собі в скроню.
💔 Кетрін зізнавалася, що її наречений з прохолодою ставився до її творів, тож коли вперше прочитав «Shambleau», сказав, що історія його страшенно засмутила й він не хоче нічого читати з того, що вона писала. Та, звичайно, інцидент неабияк зранив дівчину й вже за тиждень після його загибелі вона написала про це листа Лавкрафту, з яким активно листувалася на той час.
💔 У своєму листі до Роберта Барлоу він розповідав, як відреагував на повідомлення Кетрін: Лавкрафт щиро поспівчував їй та навів декілька прикладів своїх знайомих, які теж втрачали своїх близьких. Потім він вирішив обережно перейти до обговорення побутових дрібничок і того, що могло потенційно сподобатися Кетрін (на той момент її, між іншим, цікавив занепад Римської Британії, про який вона вичитала в одному з оповідань, тож він почав ділитися з нею цікавинками з цієї теми).
«Мені здається, те, що хоче отримати від зовнішнього світу людина, яка нещодавно пережила втрату – це щире й ненав’язливе співчуття й добірка загальних тем, які її цікавлять і нагадують, що світ завжди перебуває в русі й продовжуватиме там перебувати, навіть попри її особисту втрату».
💔 Однак, незабаром на плечі Мур і Лавкрафта впало ще одне горе: самогубство Роберта Ірвіна Говарда. Коли Мур вперше почула про це, то негайно написала батькові Говарда, аби той підтвердив чутки. Коли той відписав і повідомив дівчині цю невтішну новину, вона відповіла таким листом:
«Нічого з того, що я скажу вам, не допоможе – я знаю, що ви відчуваєте, бо сама пережила втрату за дуже схожих обставин [Роберт Ірвін Говард застрелився, коли дізнався, що його мати помирає]. Молодик, за якого я мала вийти заміж у цьому році, схилився на рушницю, яка, як він думав, була розряджена, й отримав кулю в скроню – він миттєво помер. Тому я розумію, що ви зараз переживаєте, і знаю, що тільки час допоможе вам знову віднайти те життя, яке варте того, щоб його прожити. З іншого ж боку, вам пощастило більше, ніж мені, адже у вас залишилися спогади про повне та щасливе життя з дружиною та сином, які у вас ніщо не зможе забрати».
💔 Наскільки доцільним було казати, що чоловіку, який в один день втратив дружину з сином, «пощастило» – питання все ж риторичне. Але Мур любила й шанувала Говарда не менше, ніж Лавкрафт: вона планувала побачити Роберта в 1937 році, коли їй міг перепасти автомобіль, яким вона б змогла подорожувати. Їхні спільні листи майже не зберіглися, але Ґіл Кейн, художник коміксів, який хотів розробити відповідний тайтл на основі оповідань Роберта про Конана-варвара, все ж бачив ту їх невеличку кількість, коли укладав угоду з правовласниками. Він згадує: «…[Кетрін] писала листи Говарду, які він зберігав – вони були надзвичайно красивими, поетичними, милими, інтимними…вони були сенсаційними!».
Розігруємо 34 книгоновинки за донат для ЗСУ (збір на Антидрони)❗️
💛💙 ПРОШУ МАКСИМАЛЬНОГО ПОШИРЕННЯ
Умови:
1. Перерахувати 250 гривень (або більше) на рахунок
https://send.monobank.ua/jar/9v6DD2Yjb2 або номер банки 5375 4112 1215 3121 (Сергій Ф.)
2. Залишити під цим постом (там де оригінальний) коментар зі скріном переказу (хоча б частинку, щоб було видно, що переказ відбувся).
3. Переказувати кошти можна будь-яку кількість разів і лишати безліч скрінів. Задонадьте 2500 грн і я 10 разів впишу ваше ім'я у розіграші.
✅ Кому антидрони?
Антидрони необхідні 81 ОАеМБр, що зараз знаходиться на Бахмутському напрямку. Потрібно 330 000 грн., на них буде можливість придбати 3 пристрої, що блокують частоти FPV-дронів (КВЕРТУС AD COUNTER FPV BACKPACK), які дуже допоможуть нашим захисникам та захисницям.
✅ Які книги розігруються?
Всі, що на картинці. Усі книги нові. І один щасливий переможець їх усі отримає.
✅ Чи можна донатити менше 250 грн?
Так, авжеж. Просто Ви не братимете участь у фінальному розіграші. Розуміємо, сума в 250 грн немаленька, але в середньому кожна книга з добірки вартує вдвічі більше.
✅ Як допомогти без коштів?
Поширити цей допис у себе, написавши перед ним декілька слів про збір.
▫️ Підрахунок донатів буде з усіх соцмереж (фейсбук, телеграм, інстаграм, твіттер).
▫️ 10.01. виставимо табличку, щоб усі переконались, що вони у ній присутні і 11.01 о 21:00 зробимо онлайн-трансляцію у фейсбуці, щоб обрати переможця.
#допомога_ЗСУ
🖤 Свій останній допис у цьому році я урочисто «віддаю» під своєрідний дайджест своїх улюблених матеріалів за останнє півріччя. Ну, якщо ви раптом щось пропустили і хочете надолужити!
За попередні пів року робила отут, тож якщо цікаво, теж переходьте і читайте 😈
1. Всі дописи з циклу #31письменник;
2. аналіз твору «No Woman Born» Кетрін Люсіль Мур;
3. уривки інтерв’ю з Саллі Френсі, донькою Роберта Блоха;
4. повчальна історія про алкоголізм від Лавкрафта;
5. відкритий лист Роберта Блоха до Кетрін Люсіль Мур;
6. як Кетрін Люсіль Мур писала своє дебютне оповідання (боже, я писала про щось, крім Кетрін Люсіль Мур..?);
7. порівняння Елліотів Рея Бредбері та Гоґбенів Генрі Каттнера;
8. «Читачу, я тебе ненавиджу!»;
9. допис про те, як письменники гуртом зганяли на «Місяць»;
10. багацько про Джима Муні та трошечки про «Moonrakers»;
11. як Річард Метісон писав «Я – легенду»;
12. купка милих спогадів про Лі Брекетт та Едмонда Гамільтона.
До зустрічі в новому році, друзі! Обіцяю, що буду намагатися зробити його для вас максимально химерним (у хорошому значенні цього слова!) і фантастичним 🖤
Розгорнула ось цю книжку Бредбері, а там у передмові таке:
«А також моїм друзям та вчителям,
Лі Бреккетові й Едмонду Гамільтону,
яких мені так бракує».
Щиро сподіваюсь, що перекладач просто щось намудрував із формою відмінювання, а не думав, що Лі Брекетт – це чоловік. Та й звідкись намалювалася зайва «к»…Пропоную НК-Богдану вибачитись перед пані Лі й перекласти її твори українською 😈
🖤 Лі Брекетт та її чоловік, Едмонд Гамільтон, справді були відомими та визначними постатями тогочасної науково-фантастичної ком’юніті, тож не дивно, що Бредбері сильно їх поважав. Подібно до Кетрін Люсіль Мур із Генрі Каттнером вони сформували своєрідну «команду», в якій їх годі й було уявити одне без одного. Едмонд, як і багато хто, почав свій літературний шлях у «Weird Tales», а в Лі, яка була більш ніж на десять років молодшою за свого майбутнього чоловіка, все ж склалося дещо інакше. Її твір надійшов до літературної агенції Лоуренса Д’Орсея, дядька Генрі Каттнера. Генк працював у нього, вичитуючи тексти й знаходячи серед них ті, які, на його думку, були б варті уваги – так йому потрапив до рук рукопис Лі Брекетт і він, як уже з ним бувало, подумав, що за цим ім’ям ховається чоловік. Тоді Каттнер і Брекетт почали спілкуватися й Генрі познайомив її зі своїм літературним агентом Джуліусом Шварцем. У той день, коли Джулі (так його кликали друзі) мав зустрітися з Лі, він був із Едмондом.
🖤 Тоді Шварц і Гамільтон разом жили. Едмонд пригадує, що завдяки роботі Джулі їх дім став осередком для письменників, тож вони завжди мали багато випивки, аби пригощати нею гостей. Коли ж Брекетт стала регулярно з’являтися в них, Едмонд соромився пропонувати їй випивку, бо думав, що це не гоже отак пропонувати дівчинці випити, тому завжди тримав шматочок торту, щоб її пригощати.
🖤 А на першому побаченні вони мали разом з’явитися на одній із зустрічей фантастів. Едмонд та письменник Джек Вільямсон сиділи на передніх сидіннях, а Лі – на задньому. Коли чоловіки почали курити, одна з жаринок…потрапила до ока дівчині! Гамільтон, наляканий, що на першому ж побаченні він так «оконфузився», перехвилювався і не знайшов запитати нічого іншого, аніж «Кров йде?». З роками зізнавався, що йому завжди було соромно за той випадок.
🖤 У Лі були дивні стосунки зі своєю родиною: її батько помер, коли їй не виповнилося й трьох, тож росла вона з матір'ю та бабусею, які не нехтували фізичними покараннями – в одному інтерв’ю Лі навіть розповідала, що бабуся мала «черговий» гребінець зі слонової кістки, яким била дівчину. Едмонд знав про це, але одного разу був не надто обережним і привіз її додому пізніше десятої, чого категорично не можна було робити за мірками її родини. Лі добряче висварили за це (хоч тоді їй вже було близько тридцяти), але між нею та Гамільтоном це переросло в такий собі жарт: дівчина іноді писала ґанґстерські романи, де часом з'являлися еротичні сцени – Гамільтон глузував, що поняття не має, де Брекетт такого набралася, якщо він не міг її навіть втримати на вулиці після десятої.
🖤 Друга світова війна на певний строк розлучила пару – їм довелося спілкуватися виключно через листи. Приблизно в той час у Лі вийшов роман, який називався «No Good from a Corpse». Коли до рук Едмонда потрапив примірник, з’ясувалося, що головного героя звали…Едмондом.
В одному зі своїх останніх інтерв’ю Гамільтон згадав про це: «Я завжди відчував, що це – бо ти мріяла про мене. Я так сподівався».
Брекетт тільки розсміялася: «Та мені просто ім’я подобалося…».
Усіх з Різдвом! Дякую ЗСУ за вчорашній, сьогоднішній та завтрашній день. Без них цього б не було. Так, як день стає довшим за ніч, так і світло переможе темряву. А нам потрібно допомагати, щоб це світло перемогло.
Буду вдячний за донат на FPV дрони для 125 ТрО ЗСУ, які зараз потребують їх, як і весь фронт. Зараз на банці 46 896 грн, ще треба багато коштів, щоб закрити мою частину.
Сильно дякую за допомогу та віру в перемогу.
🎯Ціль: 190 000.00 ₴
🔗Банка
https://send.monobank.ua/jar/DrytScu9r
💳Номер банки
5375 4112 1057 1449
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікс
🧟♀️ Стівен Кінґ разом із Форрестом Дж. Акерманом у його домі, який називався «Акермаєтком».
🧟♀️ У 1960-тих роках Кінґ надіслав Акерману своє оповідання «The Killer» для журналу «Spacemen», в якому Форрест був редактором. Це була одна з перших спроб молодого письменника опублікуватися – на той момент невдала. Акерман не прийняв оповідання.
🧟♀️ Однак у 1994 році оповідання все ж передрукували в журналі «Famous Monsters of Filmland», в якому Акерман також був редактором. На світлині у Форреста якраз один із примірників цього видання, хоч і не той, в якому було опубліковано Кінґа.
Висновки? Молоді письменники/ці, ніколи не здавайтеся і колись вас обов’язково у своєму журналі опублікує Форрест Акерман 😼
💀 Промальовується певна закономірність, що творча людина, вирощена в Лос-Анджелесі, просто не могла ніяк не перетинатися з членами Los Angeles Science Fiction Society та Science-Fiction League. Джим Муні, художник-коміксист, який, перед усім, був відомий завдяки своїй тривалій роботі з DC Comics та Marvel, виключенням не був – саме співпраця з деякими членами тогочасних науково-фантастичних спільнот дала йому перші поштовхи вбік майбутньої кар’єри.
💀 Найкращим другом Джима тривалий час був Генрі Каттнер – з ним він познайомився завдяки зборам від Science-Fiction League, членами якої також були Кларк Ештон Сміт, Едмонд Гамільтон, Форрест Дж. Акерман та багацько інших. Тоді Джим був всього-на-всього підлітком, який відвідував художню школу.
💀 Коли Роберт Блох приїхав до Каттнера в Каліфорнію в 1937 році, Генрі познайомив його з Джимом – вони навіть сіли разом і зробили щось на кшталт фензину, для якого Муні намалював декілька картинок. Журнал назвали «Plump Tales» – жартома товариші відправили примірник Фарнсворту Райту, головному редактору «Weird Tales». Доля фензину наразі невідома, але так в Джима зав’язалося знайомство з Райтом – Генрі захотів, аби він проілюстрував деякі його оповідання для журналу. Райт погодився і так у зимовому випуску «Weird Tales» за 1937 рік з’явилася ілюстрація Джима до оповідання Каттнера «I, the Vampire».
💀 Муні згадує: «Фарнсворт Райт погодився, тож на той момент я продав йому три чи чотири ілюстрації – мені ще й сімнадцяти не було, тож це було просто фантастично. […] Пізніше, якщо згадувати про той період і про ті часи, коли я перебрався до Нью-Йорка, аби остаточно зайнятися коміксами, я розумію, що ті ілюстрації стали першим проривом».
💀 І, хоч як Муні не любив Каттнера, він все ж визнавав, що той мав свої труднощі: «Чолов’яга був дуже дивним, мав свої специфічні епізоди та проблеми з соціалізацією. Я краще ладнав з Кетрін [дружиною Каттнера], бо вона була впевнена в собі, багато розмовляла і була соціально активною. Генрі завжди відчував дискомфорт, завжди вибивався з ритму, але яким же він був письменником і якою був людиною!». Після смерті Каттнера Джим продовжував спілкуватися з Кетрін і регулярно навідував її.
💀 Збори в Science-Fiction League також познайомили Муні з Отто Біндером, з яким вони потім разом працюватимуть над коміксами про Супердівчину. А коли ж популярність Los Angeles Science Fiction Society почала набирати стрімких обертів і до спільноти приєдналося дуже багато нових людей, деякі з них об’єдналися в своєрідні групки: Муні опинився серед тусівки під назвою «Moonrakers», які вважалися розбишаками та хуліганами спільноти. Почесними її учасниками були Фредерік Шроєр, Рас Годжкінс, Арт Барнес та Генрі Каттнер. Як я розповідала отут, друзі мали свій фензин, ілюстратором якого Муні й був.
💀 На проєктну роботу Муні також іноді заангажовував Форрест Акерман – Джим був ілюстратором обкладинки фензину «Imagination!» за січень 1938 року, в якому вперше було опубліковано оповідання Рея Бредбері.
💀 І хоч в подальшій своїй кар’єрі Муні був далекий від того, чим, врешті-решт, стали займатися його тогочасні друзі письменники чи редактори, знайомства за той період заклали для нього базу, яка відкрила для нього багато шляхів для майбутньої співпраці.
Малюнок нижче, намальований для «Weird Tales» на прохання Каттнера, чудовий тому приклад 👇🏼
❗ Благодійний розіграш закінчено ❗
Безмежно вдячні всім причетним!
Нам вдалось зібрати 81 025 гривень. Це фантастичний результат і майже половина від загального збору. Все це все в першу чергу завдяки вам. ❤️
Зараз в наші табличці зафіксована вся інформація.
Ну і щодо частини, де десять щасливчиків отримать трохи заохочувальних призів за участь. Ось вони:
🎁 Наталія Барилко - «Гаррі Поттер. Чаклунський Альманах»
🎁 Володимир Дацик - Скандинавська трилогія «1793/1794/1795»
🎁 Віталій Дуленко - «Блиск», «Панк 57» і «Хроніки незвіданих земель»
🎁 Антоніна Черкашина - «Колонія» Макса Кідрука
🎁 Марія Нілова - «Вавилон» Ребекки Кван
🎁 Олександр Федоров - «Пʼятеро» й «Дівчинка, яка випила місяць»
🎁 Микола Корчменюк - «Престиж» Крістофер Пріст
🎁 Валентин Сачик - «Земля крилатих» Ірини Грабовської
🎁 Поповнення з терміналу 12.12 10:56 - «Я перетворююсь… щоденники з окупації» Володимира Вакуленка-К.
🎁 Назарій Слюсаренко - Журнал «Telegraf»
Пан Володимир Дацик отримає свій приз безпосередньо від мене. В звʼязку з цим прошу написати мені в особисті для уточнення деталей.
По решті переможців. Також можете мені написати, щоб дізнатись деталі. Я зорієнтую, хто подарує вам ваш приз.
☝️ Щодо переможниці чи переможця під номером 9, поповнення з терміналу, звʼяжіться, будь-ласка, з будь ким із адмінів.
Скоро покажемо вам живе фото машини, котра поїде крошити русню!
🚪 КСД готують до друку НФ-класику «Двері у літо» за авторством Роберта Енсона Гайнлайна.
📜 Інженер Ден Девіс перебував на порозі грандіозного успіху. Винайдений ним домашній робот-помічник мав подарувати вченому славу і гроші. Але виявилося, що на механізмах Ден знається набагато краще, ніж на людях.
Друг і наречена зрадили його й відправили туди, звідки немає вороття. Дорога в один кінець? Тільки не для нього. Ден повернеться, бо має врятувати двох — кота, упевненого, що навіть посеред зими знайдуться двері в літо, і ту, хто завжди чекає на нього.
🗓 Очікується у продажу з 2 січня 2024 року. Радимо звернути увагу ⏰
🌚 «Destination Moon» – науково-фантастичний американський фільм, який вийшов у 1950 році. Прихильники жанру чекали на картину з неабияким благоговінням – це вперше знімається щось подібне, та й в таких масштабах!
🌚 Натхненням для режисера, Ірвіна Пічела, слугував роман Роберта А. Гайнлайна «Rocket Ship Galileo». Автор також долучився до роботи над сценарієм стрічки.
🌚 Гайнлайн, справжній «гігант» жанру, звичайно, не міг бути осторонь того, що відбувалося за дверима Los Angeles Science Fiction Society, одного з найстаріших жанрових клубів у Лос-Анджелесі, який міг похизуватися такими талановитими членами та членкинями, що його відвідували, як Форрест Дж. Акерман, Фріц Лайбер, Генрі Каттнер, Рей Бредбері, Фредерік Шроєр, Рас Годжкінс, Тіґріна, Кетрін Люсіль Мур та десятки інших.
Зрозуміло, вони не могли залишитись осторонь такої події, до якої руку прикладає їхній друг!
🌚 Форрест Акерман згадує, що тоді йому вдалося відвідати Місяць: «Як мені це вдалося? Ні, не завдяки машині часу […] – в цьому мені допомогла перепустка до голлівудської кіностудії!». На «Місяці» разом із Форрестом (а точніше, за перепусткою разом із Робертом) опинилися такі його друзі, як Альфред Елтон ван Воґт, Генрі Каттнер і його дружина, Кетрін Люсіль Мур, Рас Годжкінс та Джин Кокс.
Спогадів про те, що ж друзі робили на знімальному майданчику не залишилося, але маємо декілька цікавих знімків: на першому Роберт і Вірджинія, його дружина, стоять на тлі неймовірного місячного пейзажу, а на другому можна повправлятися у своїх пошукових здібностях – підпис стверджує, що на світлині стоять Акерман, Каттнер, Гайнлайн та Чеслі Боунстел, художник, який носить почесне звання «батька сучасного космічного мистецтва» 👇🏼
15 книжок за донат на ЗСУ! 🌟
На цей раз книгонюхи збирають на автівку для 43 Окремої Артилерійської бригади. Великий та жахливий рандомайзер обере 10 переможців, які отримають такі книжечки:
❤️«Гаррі Поттер. Чаклунський Альманах»
❤️Скандинавська трилогія «1793/1794/1795»
❤️«Блиск», «Панк 57» і «Хроніки незвіданих земель»
❤️«Колонія» Макса Кідрука
❤️«Вавилон» Ребекки Кван
❤️«Пʼятеро» й «Дівчинка, яка випила місяць»
❤️«Престиж» Крістофер Пріст
❤️«Земля крилатих» Ірини Грабовської
❤️«Я перетворююсь… щоденники з окупації» Володимира Вакуленка-К.
❤️Журнал «Telegraf»
Умови:
⚡вартість одного квитка – 50 грн. Їхня кількість необмежена, тож більше квитків – більше шансів перемогти;
⚡транзакції занотовуються ось тут. Табличка оновлюватиметься декілька разів на день. Вказуйте свій нік у коментарях до транзакції;
⚡результати розіграшу будуть 17.12 о 20.00;
⚡переможців обирає рандомайзер.
Реквізити:
Monobank: 5375411210965427
Банка: https://send.monobank.ua/jar/8FCQrMhAmE
ПриватБанк: 5168752009378004
PayPal: erofeevlev@gmail.com
💀 Про процеси в химерній літературі важко говорити без згадки Вірджила Фінлі, майстра, котрий подарував ілюстрації та обкладинки сотням бульварних творів у жанрі фентезі, фантастики та горору, а також робота якого прикрашала найперше зібрання творів Лавкрафта в «Arkham House». І хоч Вірджил писав зовсім трошки, та й тільки віршовані твори, осторонь від визначних жанрових літераторів того часу він не стояв!
💀 У 1938 році він переїхав до Нью-Йорка на запрошення Абрагама Мерріта, який запропонував працювати йому ілюстратором у журналі «The American Weekly». Приблизно тоді ж Генрі Каттнер, народжений у Лос-Анджелесі, відвідав декілька з’їздів у Нью-Йорку, під час яких перетнувся із Вірджилом у барі на Таймс-Сквер. Вони миттєво стали друзями.
💀 У 1939 році Каттнер і його друг, художник Джим Муні, приїхали в однокімнатне помешкання подружжя Фінлі на Великдень. Генрі та Джим привезли Беверлі, дружині Вірджила, незвичайний подарунок – живого кроля. Господиня ж нагодувала чоловіків смаженою куркою, яка була улюбленою стравою Каттнера. Приблизно тоді ж Генрі зробив відчайдушне для себе рішення – чоловік писав переважно в нью-йоркські журнали і зрозумів, що йому важливо жити поближче до епіцентру свого заробітку. Він кинув роботу в лос-анджелеській літературній агенції свого дядька й разом із матір’ю переїхав до Нью-Йорка.
💀 Із собою він неочікувано захопив дещо дуже цінне – Кетрін Люсіль Мур із Індіанаполісу, до якої він залицявся вже другий рік. Кетрін жартувала, що тоді він просто заїхав до неї і так розговорив її, що вона й сама не зчулася, як прийняла пропозицію, яку вже одного разу відкинула. 7 червня 1940 року вони побралися: на весіллі було тільки майбутнє подружжя, мама Каттнера, а також Беверлі та Віджил Фінлі. У праці Сема Московіца про цей день згадується таке: «Вірджил заплатив мировому судді $10, купив нареченій дюбонне [алкогольний коктейль] і содову – так і було запущено кар’єру однієї з найвідоміших письменницьких команд у науковій-фантастиці». На той день Вірджил також перекваліфікувався і побув шофером, який возив цю весільну процесію. Подружжя Фінлів та Каттнерів були хорошими друзями, які нерідко разом відпочивали або вибиралися в місто, доки Каттнери ще жили в Нью-Йорку.
💀 У травні 1943 року Каттнер пише історію «Reader, I hate you!», в якій повторив старий «подвиг» Роберта Блоха та Говарда Філіпса Лавкрафта, і зробив головними героями…себе та Вірджила Фінлі!
💀 Історія починається з іронічного: «Читачу, я тебе ненавиджу! І плювати мені, як тебе звати – Джо, Майк чи Форрест Дж. […]». Отак з самого початку Генрі Каттнер «ставить на місце» Форреста Акермана! Генрі та Вірджил сидять у барі й п’ють, поки до них не підходить чоловік, який є читачем Каттнера, і не ділиться бідою: його дружина...статуетка, зроблена з кришталеподібного ядра Землі, яку він би ду-уже хотів перетворити на жінку. Чоловіки одразу чарівливо переполохалися і запереживали за власних дружин: Вірджил спитав, а чи знає Генрі, де це Кетрін? Генрі відповідає, що вона пішла на шопінґ із Беверлі – і це не єдині згадки їхніх друзів чи близьких, які будуть у тексті.
💀 За тим, як розв’язується сюжет, стає зрозуміло, що Каттнер ненавидить не свого звичайнісінького читача, а саме того читача-персонажа, який перечитав усі його твори і вирішив, що Генрі зможе йому допомогти з’ясувати, як зробити з статуетки живу людину. І Генрі ой який лютий на нього – він зіпсував йому і Фінлі вечір у барі!..
💀 А Вірджил, між іншим, теж долучився до роботи, намалювавши до історії ілюстрацію, яка стала обкладинкою «Super Science Fiction Stories», журналу, в якому оповідання «Reader, I hate you!» вперше побачило світ 👇
💀 «From the Dust Returned» Бредбері – це цілий роман, який складається з різних коротких історій про родину Елліотів. Коли Бредбері тільки формував концепт історії, він поспілкувався з Чарльзом Аддамсом, творцем «The Addams Family», і запропонував їм об’єднатися для створення чогось містичного. Однак, за словами самого Бредбері, їхні шляхи розділилися, породивши на світ Елліотів та Аддамсів.
💀 Елліоти живуть у лячному маєтку, вкритому павутинням і пилом, на противагу тим же Гоґбенам, які живуть у сонячній фермерській місцині. Якщо Гоґбени були мутантами, Елліоти ж є класичними «юніверсалівськими» чудовиськами: вампірами, муміями, привидами. Єдиною людиною в родині є хлопчик Тімоті, якого вони знайшли й забрали до себе. Історій цих значно більше, але в них помітно менше смішного та саркастичного, аніж в історії Каттнера: тут фокусом виступатиме тема інакшості Елліотів, яка призводитиме до різних драматичних подій із філософією, притаманною суто творам Бредбері. Якщо погром в будинку Гоґбенів розгорнувся гумористичною сценою покарання зловмисників, то будинок Елліотів цього не переніс, потягнувши за собою трагічні наслідки та сумні висновки – вони інакші і за це вони завжди платитимуть.
💀 З одного боку, Гоґбенів можна було б подати під аналогічним «висновком», але Каттнер вирішив все ж загострити свою увагу на гуморі. Бредбері ж обрав більш драматичний шлях, який все ж був характерним саме для нього – як би за його молодості Каттнер не «знущався» над ним, Рей все ж виріс і зміг стати Реєм із притаманними йому особливостями тексту.
💀 Елліотам притаманні філософські роздуми, Гоґбенам – жарти та іронічні знущання. Кінець роману Бредбері відверто сумний, але водночас раціональний і обґрунтований – оповідання Генрі ж закінчуються на піднесенній ноті з натяком на можливе продовження, але не мають ніякої логіки саме через специфіку обраного вектора циклу.
💀 Елліоти – подумати, Гоґбени – посміятися.
2/2
🖤 Генрі Каттнер і Фредерік Шроєр, його товариш і член «Los Angeles Science Fiction Society», дивляться на один із випусків «Weird Tales». Чи навмисно вони обрали саме той, в якому надруковане оповідання «Black God’s Kiss» Кетрін Люсіль Мур, яка через рік після того, як було зроблено цей знімок, одружиться на Каттнері?
Залишаємо питання відкритим 😈
🖤 А ще парубки того ж дня зробили світлину [3], на якій, зліва направо, лежать такі-от Рас Годжкінс, Каттнер та Шроєр. Між іншим, трійця мала власний фензин, який називався «Sweetness and Light», а в його підзаголовку розміщувалася інформація про те, що це журнал «для друзів». Наповнення журналу було досить-такі своєрідними: це були дотепи та карикатури над їхніми знайомими чи просто жартівливі замальовки на якісь ситуації.
Але, як бачимо, збори команди фензину теж були своєрідними!
