2728
про життя, пригоди та творчість провідних письменників химерних жанрів 🧟♀️ з ділових (і не дуже) питань: @buriedinwater інші соцмережі: https://linktr.ee/shumskayeva
1/2
Пам’ятаєте оцей допис?
Виявляється, в ньому я припустилася однієї розповсюдженої серед сучасних фензинів помилки, вказавши, що на світлині Марґарет Брандейдж. Виправляю цю прикру помилку й вибачаюся двома справжніми світлинами [1; 2] художниці, знайденими, як ви розумієте з якості, в неприборканих нетрях інтернету 🤧
Це доволі сумна тенденція: через невеличку архівну вибірку, іноді бачу неправильні підписи імен під світлинами, або ж такі, які мене змушують сильно сумніватися. Якщо у випадку з Марґарет, насправді, порівняти (поки я не полізла шукати скани цих забутих богом рідкісних фензинів на ebay 🫡) було мало з чим, аби переконатися, що це дійсно вона, то нижченаведена ситуація змушує мене вже деякий час ламати голову👇
Костюм чарівного Фріца Лайбера на Chicon III (отут писала, що це Westercon 6 – виправляюся 🫡). На цій же конвенції Лайбер виступав із промовою «Fafhrd and Me», що була присвячена його найвідомішому циклу творів про Фафгрда та Сірого Мишолова, яка в програмі спочатку передбачалася як лекція.
Назва промови надзвичайно красномовна, адже, цитуючи Лайбера:
«Автори неминуче закладають у своїх персонажів частину себе. У певному сенсі, Гаррі Фішер – це Сірий Мишолов, а я – Фафгрд».
«За ці роки, у світлі й темні часи, Мишолов і Фафгрд стали для мене такими добрими рідними друзями, які цькуваннями та знущаннями вибивали з мене поганий дух так, як ніхто інший не міг того зробити, тож я не сумніваюся, що й надалі напрошуватимуся до їхніх пригод».
🌟Незадовго після смерті Едмонда Гамільтона Джуліус Шварц запросив Лі Брекетт на ланч до свого офісу. Жінка перед ним з’явилася абсолютно бліда й чимось приголомшена – коли Джуліус кинувся запитувати, що сталося, вона відповіла йому:
– Мені тільки що подзвонив Джордж Лукас. Він просить, аби я написала сценарій до «Імперія завдає удару у відповідь».
🌟 «Імперія завдає удару у відповідь» – другий за порядком випуску, але п’ятий за хронологією фільм відомої кіносаги «Зоряні війни». Для роботи над сценарієм цієї частини Джордж Лукас хотів залучити когось, хто вже мав набиту в космооперах руку: легенда голосить, що один із друзів приніс йому книжку Брекетт і дав зі словами «ось, той, хто напише сцену в кантині краще за тебе».
Слушне зауваження, якщо враховувати, що майже кожне оповідання Брекетт містить згадку якоїсь корчми, де обов’язково відбуватиметься міжгалактичний мордобій. Історії Брекетт пронизані брутальністю й певним маскулізмом, хоч і не позбавлені, на відміну від багатьох інших історій жанру, цікавих і сильних жіночих персонажів. Її герой – це, як правило, обпечений життям чоловік, котрий потрапляє в небезпечну пригоду, і шлях його обов’язково буде всипаний тілами. Якщо ж історії Едмонда Гамільтона, скрушно похитавши головою, дійсно місцями можна назвати наївними, то Брекетт же любить тримати певний градус як фізичної, так і психологічної жорстокості, і робить вона це до останнього рядочка. Цитуючи слова Пола ді Філіппо про її творчість:
«Життя [у творах Брекетт] важке, жорстоке і підступне, тож вимагає постійної пильності та винахідливості від тих, хто хоче вижити».
🌟 Коли Лукас зустрівся з Брекетт вперше, то спитав, чи писала вона коли-небудь сценарії. З незворушним лицем, вочевидь думаючи, що Лукас з неї підсміюється, вона почала перераховувати стрічки, над якими працювала сценаристкою, більша частина з яких була зрежисована Говардом Гоксом. Лукас сором’язливо вмовк, після чого між ними відбувся наступний діалог:
– Так ви та сама Лі Брекетт?
– Так. Ви не тому мені зателефонували?
– Ні. Я зателефонував вам, бо ви письменниця бульварної наукової-фантастики…
Брекетт взялася за роботу – декілька разів вони ще додатково зустрілися і Лукас дав їй відповідні вказівки. Разом вони вибудували скелет твору й чоловік залишив Брекетт наодинці з чернеткою. На той момент у Лі вже було діагностовано рак (Роберт Блох у своїх спогадах про неї стверджував, що з раком вона боролася чотири роки) – чернетку вона завершувала вже в лікарні. Ірвін Кершнер, режисер стрічки, згадував, що Лі відпросилася на вихідні, аби з’їздити на огляд, але так і не вийшла з лікарні і не встигла дожити навіть до попередньої ревізії свого сценарію: Лукас спантеличено потирав потилицю, адже залишився ні з чим. Йому подобалося, як Лі прописувала діалоги між персонажами, але йому не вистачало дій: робота над вестернами Говарда Гокса з їхніми постійними повторами все ж дала свої наслідки. Лукас передав роботу над сценарієм Лоуренсу Кездану; той теж не надто добре відгукувався про сценарій Брекетт: він кликав його «застарілим», та й атмосфера, створена нею, на його думку, ніякого стосунку до «Зоряних воєн» не мала.
🌟 Врешті-решт, від сценарію Лі у фінальному варіанті мало що лишилося, але її ім’я все одно зазначається у титрах «Імперії…». Воно все ж і не дивно: Лі зробила надзвичайно багато для цього жанру й привнесла туди свої специфічні тропи, так що не дати їй визнання та триб’ют на такому рівні (ще й посмертно) було б надзвичайно несправедливо. Щодо тих самих своєрідних «фішок», які Лі започаткувала, або ж «розкрутила» в жанрі, то навіть існує думка, що вона ґострайтила першу частину «Зоряних війн». Про це я закріплю вам дуже розлоге й цікаве відео, яке, на мою думку, хоч і не підтверджує, що Лі була причетна до того сценарію, але вкотре підкреслює, що її ідеї використовуються в масовій культурі й донині.
За тих часів, коли конвенції ще не мали широкої програми з зірковими гостями та натовпами прихильників, вони приходили приблизно в такому форматі: купка «божевільних», як їх називала Лі Брекетт, збиралася в когось вдома або в своєрідних «штаб-квартирах», аби обговорити всі найсвіжіші новини науково-фантастичної царини, та й просто побачитися з однодумцями й друзями. Ось так і було зроблено ці прикріплені фото: купка «божевільних» приїхала в червні 1937 року в гості до Морта Вайзінґера, який на той час був редактором журналу Thrilling Wonder Stories. Тільки погляньте, яка там компанія зібралася! 😳
Перше фото, верхній ряд, зліва направо: Л. Спреґ де Камп, Джон Д. Кларк, Джуліус Шварц, Едвард Вайзінґер, Джек Вільямсон, Едмонд Гамільтон та Отіс Адельберт Кляйн.
Нижній ряд, зліва направо: Отто Біндер, Менлі Вейд Велман та Френк Белнап Лонґ.
Друге фото, верхній ряд, зліва направо: Джек Вільямсон, Л. Спреґ де Камп, Джон Д. Кларк, Френк Белнап Лонґ, Морт Вайзінґер, Едмонд Гамільтон і Отіс Адельберт Кляйн.
Нижній ряд, зліва направо: Отто Біндер, Менлі Вейд Велман і Джуліус Шварц.
Ну краса ж!
📚 35 книг за донат 📚
Книжкові блогери і Видавництво XXI знов обʼєднались, щоб зібрати кошти на швидку допомогу для команди волонтерів Freedom Trust, що займаються допомогою цивільним у гарячих точках та евакуацією людей і тварин.
Автомобіль швидкої допомоги, що до цього був у розпорядженні волонтерів, віддали на передову. Тепер потрібно придбати інший.
🚑 Вартість автомобіля у Франції - €18 500
🎯 Залишилося зібрати ~€4 000
🏆 Буде один переможець, який отримає всі книги, що на фото👆
Правила розіграшу:
❗️Вартість одного квитка для книжкових лотів — 200 грн. Більше донатів = більше квитків = більше шансів виграти
❗️Всі транзакції будуть занотовані у табличці. Табличка оновлюється кілька разів на день. Не забудьте вказати свій нік в коментарях до транзакції.
❗️Переможця обере рандом. Результати розіграшу 14 лютого о 20:00
Реквізити для донатів:
Карта монобанка: 5375 4112 1165 0093
Банка: https://send.monobank.ua/jar/9x749tBV8W
ПриватБанк: 5168752009378004 (Правниченко В.)
PayPal: erofeevlev@gmail.com
🙏 Будемо вдячні за поширення збору!
Та памʼятайте — маленьких донатів не буває!
І можна донатити, навіть якщо не плануєте брати участь у розіграші🫶
🗣️Ранкові розмови в чаті каналу UAGeek нагадали, що колись бачив сторінки з приквелу до книги Роджера Желязни «Джек Тіньовий» у вигляді комікса. Ось вони. Видання 1978 року (було ще декілька перевидань). Сценарій Роджера Желязни, художник Грей Морроу.
По превʼю сторінок вже зрозуміло, що адаптація невдала - текст виключно в «цеглинах» (тобто авторський закадровий), бабли взагалі відсутні. Малюнок гарний, а пофарбовано знову ж таки погано.
І все одно цікаво було б разок прочитати. Це одна з небагатьох додаткових історій (приквелів) зі світу Джека, які Желязни вигадав, щоб хоч якось задовольнити фанатів, які вимагали продовження (автор не бачив сенсу цього робити, бо вважав правильним залишити «Джека Тіньового» з «неоднозначним фіналом»).
Інший приквел «Земля Тіней» був написаний як сценарій до незнятого мультфільму. Пізніше він був розвинений та перебував в стадії створення графічного роману перед смертю Желязни, але з цього також нічого не вийшло…
#RogerZelazny #GrayMorrow #Comics #мальописи
«Леді та джентльмени, ми принесли вам химерну історію про істоту з космосу. Вона може налякати вас, а може й розсмішити…та це може трапитися і з вами…уже завтра…»
Перед вами: початок науково-фантастичного фільму 53-го року «The Twonky», знятого за однойменним оповіданням Генрі Каттнера та Кетрін Люсіль Мур.
В оригінальній історії подружжя купляє радіоконсоль (у фільмі вони купляють телевізор), яку змайстрував дивакуватий чоловічок з майбутнього під час своїх переміщень у часі. У тому світі, звідки він походить, це називається далеко не так і виконує функції абсолютно інші. Здається, подружжя отримало такого собі універсального робота, який виконує дивовижну варіанту завдань, але, у типовій для жанру манері, він виходить з-під контролю і починає чинити так, як чинив би у своєму часопросторі. Спойлер: за мірками нашої планети – погано.
Сюжет фільму трошки відрізняється, але все ще несе ту саму мораль, прикриту фантастичним: от читали б ви книги, а не дивилися свої телевізори, то такого би не трапилося 👿
Розігруємо 44 книги за донат для ЗСУ (збір на Антидрони та Автівки)❗️
🤝 ПРОШУ МАКСИМАЛЬНОГО ПОШИРЕННЯ
Умови:
1. Перерахувати 250 гривень (або більше) на рахунок
https://send.monobank.ua/jar/4rQUqKi9N або номер банки 5375 4112 1474 4331 (Сергій Ф.)
2. Залишити під цим постом (там де оригінальний) коментар зі скріном переказу (хоча б частинку, щоб було видно, що переказ відбувся).
3. Переказувати кошти можна будь-яку кількість разів і лишати безліч скрінів. Задонадьте 5000 грн і я 20 разів впишу ваше ім'я у розіграші.
✅ Кому антидрони та автівки?
Антидрони та автівки необхідні 81-й ОАеМБр та 47-й ОМБр, що зараз знаходяться на Бахмутському та Запорізькому напрямках. Потрібно закрити або дозакрити багато потреб. Яка б сума не зібралась, вона вся піде на допомогу цим бригадам.
✅ Які книги розігруються?
Всі, що на картинці. Усі книги нові. І один щасливий переможець їх усі отримає.
✅ Чи можна донатити менше 250 грн?
Так, авжеж. Просто Ви не братимете участь у фінальному розіграші. Розуміємо, сума в 250 грн немаленька, але в середньому кожна книга з добірки вартує вдвічі більше.
✅ Як допомогти без коштів?
Поширити цей допис у себе, написавши перед ним декілька слів про збір.
▫️ Підрахунок донатів буде з усіх соцмереж (фейсбук, телеграм, інстаграм, твіттер).
▫️ 08.02. виставимо табличку, щоб усі переконались, що вони у ній присутні і 09.02 о 21:00 зробимо онлайн-трансляцію у фейсбуці, щоб обрати переможця.
#допомога_ЗСУ
2/2
Але це суто мої підозри: Рей і без того позалишав нам чимало прямих ключів до свого життя, в яких все більш прозоро. Наприклад, дружба головного героя з парубком на ім’я Рой Гольдстром, який заробляє на життя тим, що робить для фільмів фігурки всіляких почвар або тваринок – це очевидне посилання на Рея Гаррігаузена, близького друга Бредбері, який займався аналогічною справою, а також був аніматором та розробником спецефектів для фільмів.
А ще, як же часто тут з’являється ота сама іконічна фраза про «жити вічно»! Герой навіть розповідає своєму другу-детективу епізод із реального життя Бредбері, коли містер Електрико сказав йому, що той буде жити вічно. І, знаєте, у мене вкотре не залишилося в цьому сумнівів.
Зі мною Бредбері житиме доти, поки буду жити й я – і так із серцем кожного читача. І так до нескінченності.
А від мене книзі 4/5 🤤
На світлині зліва направо: Рей Гаррігаузен, Рей Бредбері, Форрест Акерман та Діана Гаррігаузен.
Як Кетрін Люсіль Мур «Shambleau» писала я вже розповідала, тож прийшов час поглянути, яке ж існує красиве ілюстроване втілення цього оповідання!
І хоч вперше історія вийшла французькою у 1954 році в журналі «Escales dans l’infini», через рік її було перевидано з представленими вище ілюстраціями Жана-Клода Фореста у «V Magazine».
У цьому ж журналі декількома роками пізніше художник представив світові свою культову персонажку Барбареллу 💫
«Ви дивитеся на містера Рея Бредбері – видатного письменника таких науково-фантастичних творів, як "451° за Фаренгейтом" та "Марсіянські хроніки"…»
Так починається надзвичайно потішна реклама, в якій Рей Бредбері знявся у 60-тих роках. Так, вам не здалося – він рекламує чорнослив у маленьких зручних упаковках, що його виготовляла компанія «Sunsweet», відома, переважно, своїми смаколикам зі слив.
Закадровий голос поважно декламує, що у своїх творах Бредбері передбачив, що в майбутньому люди пересуватимуться у пневмотрубах, матимуть величезні настінні телевізори й – найдивовижніше! – зможуть їсти чорнослив з маленьких упаковок. Але Бредбері чомусь незадоволений…
…дізнатися, що ж його так обурило, можна тут, переглянувши рекламу повністю 😋
📚 33 книги за донат 📚
Новий збір від книжкових блогерів - цього разу на авто для окремого загону спеціального призначення.
Нам треба зібрати велику суму, тому призи будуть відповідні:
🏆 Один переможець, якого обере рандом
🏆 33 книги, які ви бачите на фото👆
Правила розіграшу:
❗️Вартість одного квитка для книжкових лотів — 200 грн. Більше донатів = більше квитків = більше шансів виграти
❗️Всі транзакції будуть занотовані у табличці. Табличка оновлюється кілька разів на день. Не забудьте вказати свій нік в коментарях до транзакції.
❗️Переможця обере сліпий рандом. Результати розіграшу 28 січня о 20:00
Реквізити для донатів:
Monobank: 5375411214059623
Банка: https://send.monobank.ua/jar/7gR8TnNc34
ПриватБанк: 5168752009378004 (Правниченко В.)
PayPal: erofeevlev@gmail.com
🙏 Будемо вдячні за поширення збору!
Та памʼятайте — маленьких донатів не буває!
І можна донатити, навіть якщо не плануєте брати участь у розіграші🫶
👆 Рей Бредбері та Едмонд Гамільтон, у прямому сенсі цього слова, критично оглядають журнали, в яких надруковані оповідання одне одного.
Світлину в 1941 році зробив Джуліус Шварц, відомий у тогочасних колах літагент, який в тому році жив із Едмондом в одному бунґало. Як я вже розповідала отут, та хатинка стала місцем зборів для їхніх друзів-фантастів – юний Рей Бредбері не став виключенням. Він приносив Шварцу та Гамільтону свої історії, аби вони їх покритикували, та одного дня Едмонд не витримав і заявив:
«Ти ж, насправді, не хочеш, аби ми диктували тобі, як писати. Ти чудово знаєш, що ти хочеш робити і в якому стилі. Ти приносиш їх нам, аби ми сказали, що вони хороші. Вони – прекрасні. Тож просто продовжуй писати».
🖤 Того ж року Бредбері вперше опублікувався – приніс до Гамільтона і Шварца той журнал і, як згадував Едмонд, «сяяв як сонечко, а потім взяв його [журнал], та й почав розціловувати».
🤓 Ми робили-робили — і нарешті зробили.
Анонси літературної та мальописної фантастики від українських видавців на 2024 рік.
🚀⚔️👾 https://uageek.space/anonsy-fantastyky-2024/
Над цією публікацією ми працювали дійсно довго, збираючи назви, обкладинки та анотації, але, звісно, могли все ж таки щось пропустити. Будемо вдячні, якщо вкажете, чого, раптом, нема, додамо в публікацію.
Також будемо вдячні за поширення.
Особливістю анонсів фантастики на 2024 рік є те, що частина з них вже була анонсована на 2023 рік (а деякі навіть і на 2022). Чи є шанси, що все ж таки певні видання вийдуть тільки під кінець цього року, а то і перенесуться на наступний? Звісно.
І це при тому, що на нас чекає також величезна кількість неанонсованих новинок впродовж року.
Так, я сподіваюсь, ви вже переглянули надзвичайно цікаві статті про наукову фантастику вище (і послухали випуск подкасту «Висока полиця» з Володимиром Аренєвим, раз вже на те пішло!) й готові до споглядання моєї улюбленої категорії світлин – жанрові письменники у своєму природному середовищі! 😼
А якщо детальніше 👇🏼
🪐 Едмонд Гамільтон отримує First Fandom Hall of Fame Award (Nycon 3);
🪐 Кліффорд Сімак, Фріц Лайбер та Френк Белнап Лонґ (Nycon 3);
🪐 Кетрін Люсіль Мур отримує Gandalf Award (Denvention);
🪐 Лі Брекетт на зустрічі з авторами для фанатів (St. Louiscon);
🪐 Рей Бредбері підписує свою книгу, а біля нього сидить Роберт Блох у футболці з написом «Miscatonic University» (World Fantasy Con III).
Сьогодні – другий рік повномасштабної війни.
Два роки болю, який йде пліч-о-пліч із невимовного розміру силою та вірою.
У цей день надзвичайну вагу матимуть не стільки слова, скільки ваші дії. Аби висловити свою безмежну подяку тим, хто боронить нашу землю, я наполегливо закликаю вас задонатити – пам’ятайте, що кожен вклад важливий.
Зібрала для вас кілька актуальних зборів, які потребують вашої уваги, поширення і, звичайно ж, копійчини 👇
📍Книжкова спільнота збирає на авто для медиків 3-ї ОШБр. Ви можете не тільки зробити добру справу, а й отримати надзвичайні подарунки, серед яких навіть підписані Жаданом, Грабовською і Карпою книжки!
📍 Благодійний збір-розіграш для забезпечення 46 ОАеМБР засобами по ефективній роботі дронів.
📍 30 коміксів за донат на машину для волонтерів.
📍 Розіграш бас-гітари за донат на FPV дрони для бойового підрозділу «Bravo-2».
Низькій уклін та безмежна подяка Збройним силам України.
Вічна памʼять тим, хто віддав своє життя у боротьбі за нашу свободу.
Слава Україні! 🇺🇦
❗️Терміновий збір на східний напрям❗️
Факультет історії і права ХНПУ продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
Прийшов запит від нашого випускника, бійця 113 бригади, 123 бт.
Необхідно :
🔸Плитоноска
🔸Пояс тактичний
🔸2 керамічні плити
Кожна гривня важлива!
💳Моно :https://send.monobank.ua/jar/28jDAgaMVc
💳Номер картки банки : 5375 4112 1389 8773
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
Із Джеком Вільямсоном Едмонд Гамільтон дружив понад 40 років.
І, хоч чоловіки листувалися ще й до того, їхньою першою зустріччю була надзвичайно хвацька, «томсоєрівська» авантюра, яку Джеку запропонував саме Ед: вони спланували зустрітися в Міннеаполісі й переплисти разом Міссісіпі. У 1931 році вони здибалися в готелі, придбали човен зі змінним підвісним мотором, штані для гольфу, які не шкода було замарати (примірявши їх, вони все ж вирішили, що виглядають у них безглуздо, тож вирішили так не вдягатися) й вирушили на пошуки пригод.
🚣🏼♂️ Звичайно, все, що могло піти не так, пішло не так: вони врізалися в іншого човнаря, зламали зрізні штирі й безбожно «погубили» перший мотор, та все ж продовжили свою подорож, на певних переправах зустрічаючи своїх знайомих письменників. По дорозі вони зупинилися в Ганнібалі, де відвідували місця, в яких бував Гекльберрі Фінн, зустріли одного бутлеґера й зламали другий мотор: врешті-решт, човен остаточно перестав бути справним, а запчастини, які вони чекали на одній із переправ, так і не прийшли – чоловіки продали свого човна й були вимушені якимось чином вертатися назад…
Гамільтон згадував, що це було якесь диво, що цю поїздку вони взагалі пережили: жоден із них ніколи не бував у подібних мандрах, та й характерами чоловіки дуже відрізнялися. Ед був запальним, а Джек – тихеньким та сумирним. Проте, дорога їх тільки зблизила: Ед, який володів феноменальною пам’яттю, причарував Джека своєю любов’ю до літератури й свого ремесла, та й думки у них збігалися в багатьох аспектах. Вільямсон згадував, що про жінок вони говорили вкрай мало, бо «боялися» їх, а Гамільтон й взагалі повсякчас висував доволі мізогінні тези, буцімто «шлюб – це пастка, а всі жінки – хижачки». Але, як іронічно зазначав Вільямсон, «тоді він ще не познайомився з Лі Брекетт».
Сам же Джек вперше познайомився з Лі того самого дня, що й Едмонд. Про дівчину він згадував таке:
«Може, вона й не приваблива, але досить-таки симпатична, спортивна, яскрава та цікава. У мене було відчуття якогось впертого конфлікту до звичного для неї родинного життя. Вона з благоговінням ставилася до старців, якими ми з Едом і були, та й нам подобалося з нею спілкуватися».
📍 Цікаво, що до свого одруження з Едом Лі декілька разів ходила на побачення з Джеком, але Вільямсон описував їхні стосунки так:
«Ми ніколи не були закохані, а просто дуже цінували одне одного. Під час війни вона постійно писала мені ласкаві листи […]».
Лі й дійсно писала Джеку досить багато: він стверджував, що в її листах він вчував ту розраду, якої так потребував по завершенню війни, що сильно вдарила по його самопочуттю (Вільямсон служив у повітряних силах армії США). Трошки згодом Лі написала йому лист, в якому повідомила, що заручилася з Едом Гамільтоном.
😅 На це Вільямсон відреагував просто:
«Мною аж затіпало […]».
На світлині: Едмонд Гамільтон (ліворуч) та Джек Вільямсон (праворуч).
🖤 Почесними гостями Пасіфікону ІІ 1964-го року стали Лі Брекетт та Едмонд Гамільтон. Під час виголошення своєї промови, Лі, яка розповідала про зміни у своєму житті після того, як вона стала частиною науково-фантастичної спільноти, звичайно ж, не могла не сказати щось про свого чоловіка:
«Наукова фантастика також принесла мені дещо, що є надзвичайно важливим для мене – мого чоловіка, з яким ми живемо в щасливому шлюбі ось уже майже вісімнадцять років».
🖤 Гамільтонів завжди порівнюють із Каттнерами: воно й не дивно, адже вони були близькими друзями й працювали в одній галузі. Звичайно, основна відмінність полягала в тому, що Гамільтон і Брекетт майже ніколи, за виключенням декількох «неофіційних» колаборацій, як їх називав Едмонд, не писали твори разом. А все це тому, що вони мали абсолютно відмінні письменницькі методи: Гамільтон вже з першого рядочка знав, чим закінчиться його історія, в той час як Лі починала історію виключно з ідеї – якщо ж вона не могла придумати сюжет у процесі написання, то просто «кидала» історію. Згодом її методи змінилися – робота в Голлівуді все ж не дозволяла нехтувати «скелетною» будовою сюжету. Лі жартома згадувала, що їхній шлюб ледве не розвалився незадовго після одруження, бо вона думала, що «вб’є Еда» – а він ж бо просто трошки покритикував новелу, над якою вона тоді працювала!
🖤 Подружжя жило в Огайо в чудовому заміському будиночку, який вони відбудували майже з нуля: Гамільтони викупили старий колоніальний дім без електрики й води, який їм довелося доводити до ладу не один рік. Вони ділилися цілою вервечкою кумедних спогадів про ті дні, коли відбувався процес будівництва: наприклад, коли Гамільтони остаточно (як їм здалося) закінчили роботу над будинком, Ед помітив, що шпалери на стелі відклеюються. Він підскочив, аби відірвати їх остаточно і…в будинку осипалася вся стеля!
«Сьогодні, коли люди милуються нашим будинком […], нам хочеться сказати, що вони просто не бачили його тоді, коли нам довелося виганяти звідти дві родини скунсів, аби заселитися самим; коли наш тесля звільнився на один день, бо його по потилиці «поплескала» чорна змія розміром у п'ять футів; коли Гамільтона і Брекетт можна було побачити майже щодня за боротьбою із лопухами завбільшки з дуб (нам здавалося, що на нас напали Триффіди!)...».
Не менше проблем подружжю принесли бабаки: вони псували фруктовий сад та луг біля дому, тож Гамільтон прийняв радикальне рішення і купив своїй дружині рушницю. Лі (яку, насправді, не так вже й важко уявити за таким заняттям) спочатку також була по-вольовому налаштована, аж поки не поспостерігала за тим, як бабачки гралися в садку й не вирішила, що все ж не зможе їх скривдити. Щодо Гамільтона, то вона іронічно підсміювалася над тим, що він би сам рушницю ніколи й не використав, адже нерідко спеціально спостерігав за тим, як бабаки граються, сплескував долонями й вигукував: «О! Ну хіба ж вони не чарівні?!».
Однак, навіть у відбудованому домі на них інколи очікували неприємності: Едмонд знав про мрію Лі здійснити навколосвітню подорож, тож коли прийшов час її втілювати, їм потрібно було спочатку налагодити справи на городі – викопати з підмерзлої землі пастернак. Та в цих горе-садівників нічого не виходило: вони самі закопувалися по литки в багно, поки «клятий пастернак» залишався міцно засадженим у холодному ґрунті. Між ними стався наступний діалог:
– Це дивна інтермедія між Голлівудом та Єгиптом, – скиглив Гамільтон.
– Це хороший пастернак – його треба як слід зібрати перед тим, як ми поїдемо.
І так вони й продовжили копирсатися в багнюці.
🖤 Гамільтон згадував, що в ті часи для них була типовою рутина вдень заповзято працювати над домом або в саду, а потім, заради розваги, йти до лісу й збирати ягоди, з яких ввечері Лі робила джем.
А після цього, коли залишався час, вони всідалися кожен за своєю друкарською машинкою й наполегливо працювали, пишучи свої дивовижні історії про фантастичні світи й небезпечні пригоди.
Як би це не було сумно, але нерідко історії наших улюблених письменників губляться серед чернеток, вмирають ще на стадії нарису або просто втрачаються серед приватних колекцій. Лавкрафт – не виключення. Він був знаний тим, що міг швидко втратити інтерес до якоїсь своєї історії, якщо не відчував до неї прихильності, а в молоді роки він нерідко й знищував те, що йому не припадало до душі. Скільки оповідань так було втрачено – невідомо. Але доля одного з них, хоч і досі не є визначеною, все ж дещо вимальовується перед прихильниками його творчості – мова йде про історію, яку Лавкрафт назвав «Life and Death».
📍 Ідея «Life and Death» зародилася орієнтовно на початку 20-тих років. У Лавкрафта була спеціальна чернетка, в якій він уривками занотовував сюжети, з яких він міг би скласти потенційну історію. Під однойменним заголовком він накидав отакі тезиси про це оповідання:
«Смерть – її спустошення та жах – химерні простори – морське дно – мертві міста. Та життя – це ще страшніше! Нечуваних розмірів рептилії та левіафани – страшні істоти та прадавні джунглі – слизькі рослини – злісні інстинкти первісної людини – життя – гірше смерті».
З цього «плану-проспекту» мало що можна зрозуміти про сюжет, а особливо те, яким чином Лавкрафт хотів об’єднати щось про прадавні віки та первісних людей зі своєю викоханою морською тематикою.
Деякий час точилися цілі спекуляції про те, а чи була ця історія взагалі написана? Перша згадка про «Life and Death» з «позамежжя чернетки» з’явилася тоді, коли Френсіс Т. Лейні та Вільям Г. Еванс розробляли першу бібліографію Лавкрафта у 43-му: біля назви твору поставили примітку, що її так і не було опубліковано – вочевидь, якийсь журнал відмовився друкувати історію. Та чи мала історія взагалі чистовик? Роберт Барлоу, душоприказник Лавкрафта, який допомагав формувати ту бібліографію, стверджував, що чув про це оповідання напряму від свого друга, а коли до нього за допомогою звернувся власник видавництва «Arkham House» Авґуст Дерлет, то заявив, що, здається, бачив цю історію серед паперів Лавкрафта, коли порався з ними.
Інший дослідник творчості Лавкрафта, Джордж Т. Ветцзель, стверджував, що знайшов рукопис «Life and Death», але…примудрився його загубити😑 Чи правда це була – залишається тільки здогадуватися.
📍 С.Т. Джоші ж поспішає розбити будь-які фанатські очікування: він вважає, що насправді ані рукопису, ані чернетки цього оповідання не існує, а те, що тогочасні дослідники вважали за «Life and Death», насправді було поемою в прозі Лавкрафта під назвою «Ex Oblivione», яка добре відома його прихильникам. Однак, ми чітко бачимо, як у тезах до «Life and Death» Лавкрафт підіймав ті теми та використовував ті ідеї, які потім не один раз вплітав у свої пізніші твори.
Тож, можливо, рукопис «Life and Death» так нікуди і не зникав, а просто з часом переродився в абсолютно іншу історію, яка нам уже відома 🤫
Ще місяць тому на моїх книжкових полицях зʼявилася така неймовірна «мешканка» 🖤
Сказати, що ця книга «гарна», це, певне, не сказати зовсім нічого. Окрім неймовірного оформлення й величезного паку ілюстрацій культових «бульварних» художників, ви ще й отримуєте купу цікавезної інформації про ілюстраторів, художників, авторів, науково-фантастичні/фентезійні журнали й книжки, та й про жанр вцілому.
Те, що на знімках – краплинка краси в цьому морі під назвою «Masterpieces of Fantasy Art». Але хто я така, щоб вчергове не показати на каналі своїх улюблених Вірджила Фінлі, Ганнеса Бока, Марґарет Брандейдж та й просто вкотре не зізнатися в коханні жанру, хай навіть і в такому художньому прояві? ❤️🩹
«КОЛИ Я ПОМРУ, Я ХОЧУ ЗРОБИТИ ЦЕ В ТІЙ УТОПІЇ, ЯКУ ДОПОМІГ ПОБУДУВАТИ»
Такі слова сказав Ардат, персонаж першої новели Генрі Каттнера, яка називалася «The Creature from Beyond Infinity». Звучить напрочуд трагічно, якщо враховувати історію життя цього чоловіка, з моменту передчасної смерті якого сьогодні минає 66 років.
І хоч Каттнер (особливо пізній) і був надзвичайно талановитим письменником, тієї самої «утопії», принаймні в літературній сфері, з ним не сталося – він помер майже не відомим для людей з позамежжя його кола. Ім’я його було поховане під купою псевдонімів, а репутація – під історіями в низькосортних (нерідко й еротичних) журналах, після яких до його пізніших творів нерідко ставилися зі своєрідним упередженням.
Можливо, йому й не судилося ввести щось напрочуд новаторське, побудувати ту саму «утопію», аби повністю «перекроїти» жанр, але його пізні ідеї, на мою думку, все ж є надзвичайно свіжими, карколомними й цікавими. У мене особисто його творчість викликає емоції, які знаходяться на двох абсолютно різних координатах – це або ж бажання нестримно реготати, або ж якась дивна паніка, яку Каттнер майстерно вибудовує шорсткими мазками своєї гострої й нерідко брутальної оповідки. Навіть у тих самих «The Hogben Chronicles» часом проскакують доволі жорстокі епізоди, яких автор, здається, зовсім не соромиться.
Каттнер, до речі, дивним чином двічі «пророкував» власну смерть. У 1948 році, коли він робив жартівливі передбачення щодо майбутнього, то написав, що з 1958-го жодна з його історій не буде надрукована, а все ось чому:
«Я знайшов газетну вирізку за 1958 рік, в якій йшлося про смерть такого собі "Гнрі Кттнра" – то, здається, було в "New York Daily News", але я в деталі не вдавався».
А в переддень своєї смерті йому наснилося щось настільки тривожне, що він відмовився розповідати Кетрін Люсіль Мур, дружині, яким же був зміст його сну. Залишається тільки здогадуватися…
Та якщо ж ви захочете заглибитися детальніше у спогади знайомих і друзів про нього, то помітите, що вони чітко поділяться на два «табори»: хтось згадуватиме його як таке собі сіре мишеня, яке ніколи не подавало голосу й завжди прагнуло залишатися в тіні (Бредбері, в притаманній йому поетичній манері, жартував, що на візерунки шпалер доводилося вглядатися, аби помітити на їх тлі Генрі), а хтось – як надзвичайно активну в письменницькому колі особистість, яка цілковито віддавалася тому, аби допомагати іншим і зрощувати нове покоління авторів. Рей Бредбері, Лі Брекетт, Річард Метісон – імена, які є лишень краплинкою серед цілого моря тих, хто завдячував Каттнеру за його «літературну» поміч.
💔 Надзвичайно милий спогад про Каттнера залишив його товариш і колега Пол Андерсон: колись він завітав до нього разом із родиною. Він поверхнево знав Каттнерів, тож можна було сказати, що це була їхня перша посиденька разом .
«Зустріти Кетрін – то суцільна візуальна й інтелектуальна насолода. Я ніколи не бачив такого безтурботного помешкання! Вона [Кетрін] вела майже всю розмову, Генрі ж відразу подався за напоями, а коли повернувся, то вся його увага була прикута до того, аби його гостям було комфортно. Показово: я помітив, що він тихенько сидить на підлозі, тому що моя мала донечка посадила свою ляльку на останній вільний стілець. Я почав пояснювати їй, що лялькам не потрібні стільці, а він тільки посміхався й не всівся доти, доки я не прибрав іграшку».
Андерсен назвав цей вечір «найкращою вечіркою, яка колись була в його житті». Каттнери також запросили Едмонда Гамільтона та Лі Брекетт й сиділи до тих пір, поки не стемніло. Спогад закінчується тривожним виразом, який констатував неминучу трагедію: «За шість тижнів він [Каттнер] помре».
Наостанок, згадаю одну з цитат Бредбері, яка відображала реакцію всієї спільноти на цю трагедію:
«Пробачте мені це богохульство, але я не скоро пробачу бога за те, що він забрав Каттнера з цього світу в 1958-му».
Йому було всього 42 роки.
На світлині: Едмонд Гамільтон разом із Каттнером
Келлі Фріз – американський художник, який прикрашав обкладинки бульварних журналів та науково-фантастичних/фентезійних книжок впродовж 50 років. Його ілюстрацію також можна побачити на одному з альбомів гурту Queen 💫
Вище закріпила декілька прикладів його надзвичайних робіт, серед яких, зокрема, його перша обкладинка для журналу «Weird Tales» до твору Герберта Расела Вейкфілда «The Third Shadow» [1] та для «Tops in Science Fiction» до твору «Lorelei of the Red Mist» Лі Брекетт та Рея Бредбері [2].
1/2
💫 Рей Бредбері «Трилогія смерті»
Я не буду кривити душею: почасти обрала для подальшого знайомства з Бредбері цю книгу тільки тому, що тут присвята Едмонду Гамільтону та Лі Брекетт (а що з нею, до речі, не так в українському виданні – читайте отут) 🤓 А далі – все як у тумані. У книзі під однією обкладинкою зібрано три невеличкі історії, які об’єднані персонажами та місцем дії: «Смерть – діло самотнє», «Цвинтар для божевільних» та «Нехай усі вб’ють Констанс». З них найслабшою мені видалась саме остання історія: на тлі «Цвинтара…» вона страх яка проста сюжетно, а до «Смерті…» не дотягує поетикою тексту. «Цвинтар…» же мені здався занадто перемудрованим: він настільки метафоричний, що під всіма цими символами та роздутою художністю і без того максимально заплутаний сюжет починає втрачати сенс, хоча його естетика – це chef’s kiss. Голлівудська студія, тунелем припасована до цвинтаря, трошечки посилань на «Привида Опери», Біблію, шалені вечірки, які закінчуються трагедіями й руйнують людські долі, але…згадується приказка «що занадто, то не здраво» 😭 А от «Смерть…» я сміливо зарахую до найкращих книг цього року, адже тут є ідеальна квінтесенція того, що мені потрібно від книжки: надзвичайно красива мова, карколомний, дещо магічно-реалістичний сюжет, дивні й карикатурні персонажі, дрібка загадкових смертей і чарівний головний герой – тут є все!
Загалом, тут Бредбері грається в такого собі Реймонда Чендлера, але трошки переінакшуючи його правила. Це – один великий пародійний нахил на книжки жанру «hard-boiled detective», якими його, свого часу, годувала Лі Брекетт, знана майстриня подібних історій. Але замість героя, який був би крутим детективом-ловеласом, ми тут маємо чуттєвого парубійка, замість драматичних смертей – карикатурні й гіперболізовані трагедії, а замість нуарної оболонки – каліфорнійську Венецію, в якій, хоч і часто дощить, все ж іноді прозирає пекуче сонечко. Я настільки була закохана в те, що і як Бредбері пише конкретно в цій історії, що мені й не хотілося поквапом її читати: деякі уривки я перечитувала кілька разів, аби той приємний післясмак залишався якомога довше. Краса та й годі!
Не знаю, чи властиво це Бредбері загалом, адже я не так вже й багато перечитала його історій, але в цій автобіографічні згадки аж тріскотять: у головному герої можна легко розпізнати самого Рея в той період, коли він тільки починав свій творчий шлях. Він упадає за дівчиною Пеґ (яка, чомусь, в останній частині раптом стала «Меґґі», не знаю, то Бредбері щось так накрутив чи перекладач, але алюзія на дружину Рея Меґґі очевидна), пише історії про марсіян і щиро, так по-дитячому радіє, коли їх видають, що про це одразу дізнається вся Венеція. Він часто блукає пляжем, підозріло схожим на Масл-Біч, де він часто гуляв із Брекетт, а маєток Констанс Ретіґґан він списав із розкішного маєтку, який стояв пообіч бунґало Лі. У мене, якщо чесно, є певні підозри, що Констанс є частковою ремінісценцією Лі, адже занадто багато збігається: вона постає такою собі шибайголовою, якій начхати на суспільні норми. Живе собі на пляжі й цілими днями тільки те й робить, що плюскається у воді й засмагає, а її дивні «романтичні» стосунки з героєм сильно мені віддають тим, що було між самими Бредбері з Брекетт до того, як вона вийшла заміж за Гамільтона.
Факультет історії і права ХНПУ продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ.
“ Потрібно тільки, щоб кожен українець пам’ятав, що він бореться за увесь народ український, що навіть найменша його праця, зложена з працею других, зробить велику силу..” . (с) М.І. Міхновський
Тому просимо підтримати збір і поширити інформацію!
Прийшов запит від наших випускників з 2 батальйона 32 бригади 2 мехбата та з ВЧ 3017, НГУ, 3 бригада (Гвардія наступу) "Спартан".
Необхідно :
▫️Тепловізійний монокуляр AGM Asp-Micro TM160
▫️Акумуляторна ланцюгова пилка Metabo MS 36-18 LTX
▫️Базовий комплект Metabo LiHD 18 В, 2 x 10,0 А·год + ASC 145 + metaBOX 145
▫️Біомасло Metabo для змащення ланцюга
Кожна гривня важлива!
💳Моно : https://send.monobank.ua/jar/4nvTVmzTPx
💳Номер картки банки : 5375 4112 0968 0094
Канал звітів @reportgroupzbir
Інформація про нас
– Як це, бути однією з небагатьох жінок в галузі, де, переважно..? – не встиг допитати в Кетрін Люсіль Мур інтерв’юер журналу «Chacal», як та перебила його:
– Мені дуже подобається! Всім серцем подобається!
Сьогодні Кетрін Люсіль Мур, моєму найбільшому літературному відкриттю минулого року (з якою я, між іншим, виявилася знайомою через кілька рукостискань!🤤), виповнюється 113 років.
🖤 Коли вона надіслала своє дебютне оповідання до редакції «Weird Tales», Фарнсворту Райту воно сподобалося настільки, що він скоротив робочий день і проголосив його «ДНЕМ К. Л. МУР» – далеко не всім так щастило із норовливим редактором, який часто не приймав пропозиції навіть такого свого частого дописувача, як Говард Філіпс Лавкрафт.
На жаль, цей блискучий успіх із дебютом не сильно відзначився на подальшій кар’єрі Кетрін: одруження з Генрі Каттнером все ж скорегувало її творчий шлях. Потужні феміністичні історії про сильних героїнь та химерні, дещо «кларкаштонські» світи змінилися на гумористично-фантастичні оповідки та детективі містерії, які вони разом із чоловіком безперестанку продукували, аби мати змогу сплачувати оренду. Звичайно, назвати поганими їх зовсім не можна, однак постійна морока з псевдонімами й часта публікація творів Кетрін саме під ім’ям Генрі залишили слід на її кар’єрі, а, точніше, залишили саму Кетрін безслідною для її сучасників, адже тоді завісу того, хто такий «Льюїс Паджетт» або «Лоуренс О’Доннелл» вони відтуляли тільки для свого вузького кола. А коли ж Генрі помер, Кетрін й взагалі полишила письменництво, недовгий строк відпрацювавши викладачкою та сценаристкою, після чого, одружившись вдруге, повністю дистанціювалася від життя, яке колись було для неї звичним.
Так, є багато передумов, завдяки яким Кетрін Люсіль Мур могла б стати більш відомою навіть на теренах рідної їй Америки, але, якщо відкидати жалі минулого й зосередитись на тому доробку, який вона все ж нам продемонструвала, можна сміливо заявити, що її таланту й фантазії немає рівних: згадати тільки оповідання «No Woman Born». Це воістину дивовижний твір, в якому вона поєднала свої власні переживання (приблизно в той час вона пережила втрату дитини за вкрай сумних обставин), соціально-історичний підтекст і революційну, на той час, «кіборгську» тематику. Тож високо цінуємо те, що маємо, бо воно на те заслуговує.
🖤 Про себе ж Кетрін розповідала вкрай мало, але ми точно знаємо, що вона дуже любила творчість Кларка Ештона Сміта, Роберта Ірвіна Говарда та Елеонор Портер. Жартувала, що з певних причин вона захоплювалася творчістю Генрі Каттнера. Багато хворіла в дитинстві. Любила персиковий бренді. Їй подобалося підмальовувати собі вилиці. Вона тісно товаришувала з Робертом Барлоу, Говардом Філіпсом Лавкрафтом, Робертом Блохом, подружжями Гамільтонів та Гайнлайнів, а своїм найкращим твором вважала оповідання «Fruit of Knowledge».
Кетрін також має неопубліковану автобіографію, яку, сподіваюсь, ми колись все ж зможемо побачити.
Про неї на цьому каналі вже назбиралося чимало дописів та спогадів, але про один, дуже милий та надзвичайно зворушливий, я ще не розповідала: одного разу Кетрін запросили провести лекцію для жіночої письменницької групи. Прийшовши туди, вона вигукнула: «Божечки, ви всі тут достатньо молоденькі, аби бути моїми донечками!». Дівчата з аудиторії вигукнули:
«Ми і є твоїми донечками!».
У дуже-дуже широкому значенні, це все ж правда.
Бо кожна жінка, яка пише фантастику, була виплекана та вихована творчістю Кетрін Люсіль Мур так, як дитина своєю матір’ю.
🦇 Вчора Едґару Аллану По виповнилося 215 років. Він – моя велика дитяча любов, тож тепер, коли мої знання жанру та його видатних імен істотно поглибилися (не без сприяння По, звичайно!), я з неабиякою ніжністю спостерігаю, як закладені ним літературні традиції знаходять своє відлуння в творчості інших провідних письменників жанру – це цікавезний процес, який, достоту як в доміно, одне за одним «схиляв» юні письменницькі розуми до темного: без По не було би Лавкрафта, без Лавкрафта Каттнер би не написав «Цвинтарних щурів» і не пробився б у літературному макросвіті бульварних журналів, потягнувши туди за собою Брекетт і Бредбері…
Ну і було б дивно, якби Роберт Блох, один із найвидатніших членів лавкрафтівського кола, оминув впливу По. Як ми вже знаємо, Блох не рідко грався зі справжніми історичними постатями, тож в одному зі своїх оповідань він не просто стилістично віддає шану По, а робить його повноцінним «джерелом жаху», навколо якого й розгортає карколомний сюжет.
Попереджаю, нижче будуть сюжетні спойлери, тож читайте на свій страх і ризик.
🦇 У 1951 році було опубліковано оповідання Блоха «The Man Who Collected Poe». Назва говорить сама за себе: оповідач знайомиться з таким собі Ланселотом Каннінґом, який колекціонує все, що пов’язано з творчістю та життям Едґара Аллана По – це й рукописи, підшивки його оповідань у журналах, листи, дрібнички, якими володів письменник тощо. Пристрасть ця «передалася» чоловіку від його діда, який і заклав початок колекції. Коли ж Ланселот запрошує героя до свого маєтку, той починає розуміти, що все далеко не так безневинно, як може здатися на перший погляд: у найкращих традиціях «Барильця Амонтильядо» Ланселот підпоює героя й запрошує його спуститися вниз, бо хоче йому дещо показати. Виявляється, що вже декілька поколінь в родині Каннінґа панує справжнісінька істерія, пов’язана з По, а в підвальній кімнаті маєтку зберігаються його рештки, які було безсоромно викрадено:
«Нині я – найвидатніший колекціонер По, бо він, мій найголовніший трофей, лежить у мене в підвалі!».
🦇 Кінець оповідання – це пряме посилання на «Падіння дому Ашерів». У кульмінаційний момент, коли оповідач і Ланселот сваряться, герой випадково перевертає канделябр – п’яні чоловіки опиняються у вогняній пастці. Аж тут з’являється По (був це дух чи простісінька галюцинація героїв – то вже на ваш розсуд), згрібає до себе Ланселота (просто-таки як Меделін свого брата!) й Каннінґ гине. Оповідач же рятується й спостерігає, як руйнується охоплений полум’ям дім чоловіка, який «колекціонував» По.
Окрім цієї історії, в Блоха ще є декілька оповідань, які так чи інакше стосуються реальних письменників – це «The Shambler from the Stars», в якому головним героєм є чоловік, прототипом котрого був Лавкрафт, і дивакувата науково-фантастична казочка «I Like Blondes».
🦇 У ній головним персонажем є такий собі лячний дідо із прізвищем Бірс, який сповідається нам, що він страх як любить білявок. З однією з них він знайомиться на танцях і недвозначно натякає, що може їй запропонувати своєрідне «продовження вечора», бо хоче їй щось показати. Виявляється, Бірс – це іншопланетянин, який розгулює в тілі «трофея», що його друг схопив у лісах Мексики. А який письменник зник безвісти й трагічно загинув у тій місцевості? Правильно, Амброуз Бірс. А тепер же ця позаземна істота подорожує Землею в його тілі й «збирає» білявок для своєї колекції.
🖤 Що ж, така вона, та мистецька химерна традиція тогочасся: породжувати все «дивасніші та дивасніші» речі на основі того, що колись робилося попередниками, розкручуючи це до ще більш неперевершеного дивацтва.
Тож палко дякуємо вчорашньому імениннику за те, що підштовхнув стількох.
Цей канал вже давно перетворився на своєрідний лакмусовий папірець, за яким можна відстежувати те, як змінюються мої захоплення. Не дивно, що рано чи пізно мої загребущі руки дісталися б і до Лі Брекетт – яскравої особистості, дивовижної письменниці й затребуваної сценаристки (як-не-як, а саме вона була першою й єдиною жінкою, яка коли-небудь працювала над сценаріями «Зоряних воєн»!). Про неї я можу говорити довго, але що вона розповідала про себе сама? Давайте розглянемо її автобіографічні замальовки з журналів «Amazing Stories» та «Startling Stories» 👇🏻
🖤 Дівчина згадувала, як зростала на узбережжі й тільки те й робила переважну частину своєї юності, що плавала: «Зябра й луска в мене не з’явилися, але кожна рибина того краю знала мене за іменем». У школі Лі була однією з найгірших учениць, але це тільки тому, що вона приділяла увагу виключно тим предметам, які були їй до душі.
Письменницею Лі вирішила стати в тринадцять років:
«Я сказала собі: "Брекетт, тобі тринадцять. Час задуматися про важливе" […]. Брекетт думала над цим дуже довгий проміжок часу: десь зо п’ять хвилин точно […]."Брекетт, твоє майбутнє визначено. Ти будеш письменницею!". Ага. Який жах, скажіть? Моє єдине пояснення цьому – це те, що я була мала, й ніхто ще не лупцював мене достатньо сильно». З тих пір Лі намагалася щось написати, але свої перші проби пера спалила.
🖤 Коли Лі повернулася до школи після чотирирічної паузи, то почала проходити курси творчого письма. Та, неочікувано, вона відкрила в собі нову пристрасть – акторську майстерність. Лі настільки загорілася театром, що більшість вільного часу проводила в аудиторії й раділа навіть тому, коли їй давали там прибирати. Згадувала таке: «Найвищої точкою моєї кар’єри був епізод, коли я налякала двох малюків у залі, бо мені потрібно було істерично заверещати». Заробляти на акторстві та письмі їй тоді ще не вдавалося, тож Лі довелося шукати іншу роботу. Дівчина звернулася до іншого свого захоплення й стала інструктором з плавання: «Я була в цьому найкращою. Жодного учня не втопила».
«А тоді, коли я вже стала на краєчок пагорба з мотузкою довкола моєї шиї, пляшкою отрути в одній руці, а пістолетом – в іншій, Доля втрутилася. Я знайшла собі вчителя, благослови його Господь. Знайшла письменника, який захотів мені допомогти».
Ніяких сумнівів, що Лі говорить про Генрі Каттнера, який знайшов її оповідання в агенції свого дядька й відписав їй з критичним листом, в якому спонукав ні за що не кидати писати. Він допомагав робити їй перші кроки в галузі й навіть познайомим зі своїм літературним агентом – з тих пір її кар’єра дала стрімкий ривок.
🖤 Наприкінці статей вона іронічно підсумовує:
«На цьому я закінчую цей літопис. Якщо когось цікавлять фізичні характеристики, то я висока, світловолоса, й коли я чую щось про пляжний волейбол, мені зриває дах. Не люблю котів і капелюхи, але дуже мрію про навколосвітню подорож».
«Я ледача. Люблю їсти, спати й сидіти розмовляти з людьми. Я люблю людей, тих, що добрі. Люблю песиків, коней, машини, будь-що пов’язане з кораблями та морем, театри, фільми, книги, пиво й наполегливо працювати над чимось, що мені приносить задоволення».
Кларк Ештон Сміт народився, славімо його!
🖤 Розлогий матеріал писала про нього отут, а якщо вже коротко – Сміт був надзвичайно талановитим письменником, поетом, художником, скульптором та справжнісінькою перлиною журналу «Weird Tales». Разом із Говардом Філіпсом Лавкрафтом та Робертом Ірвіном Говардом вони сформували своєрідне письменницьке тріо, настільки важливе для журналу, що їх втрьох почали називати «мушкетерами "Weird Tales"».
Без зайвих применшень, саме їхня творчість тримала на своїх плечах цей журнал.
🖤 Марґарет Сент-Клер, їхня колега-письменниця, колись написала у «Weird Tales» розгромний лист, у якому критикувала якість тих історій, що тоді публікувалися. Її дратувала наявність оповідань Едмонда Гамільтона («Він змушує мене кричати й гризти свої нігті – […]», «Він – найгірше, що ставалося з науковою фантастикою!») та нескінченні листи до редакції від Форреста Дж. Акермана, який був досить посереднім письменником, але жінка смиренно визнавала: «Та поки "Weird Tales" друкуватиме оповідання Кларка Ештона Сміта – я його читатиму. Його історії мають ту унікальність, яку має коштовний камінь, що з мистецької точки зору, викликає неабияку насолоду…Та й малюнки Сміта, я вважаю, є найкращими в журналі…».
🖤 Вона, звичайно, була не єдиною серед читачів видання, хто високо цінував його творчість – майже вся плеяда тогочасних письменників, зрощених на цьому журналі, віддавала йому шану у своїх власних історіях. Взяти, до прикладу, Кетрін Люсіль Мур – її доробок до одруження складався з вишуканих химерних візій, на які її надихав Сміт. Дівчина писала Лавкрафту таке:
«Його історії – настільки вишукані й фантастичні, що виривають із реальності. Я страшенно вдячна за можливість читати його твори».
У жанрі химерної прози Сміту, певне, рівних ніколи не було й не буде. Краще, що ви можете зробити в його свято – піти й читнути його історії українською.
Він того однозначно вартий.
🖇📝Ці шість статей про фантастику від Володимира Аренєва на вагу золота. Пам'ятаю автор казав, що не весь матеріал опублікував з запланованого. Можливо якось це зрушиться з місця і ми колись отримаємо все, що би мало бути.
1. Фантастика українською: напівпорожньоповна склянка
2. Слон, що кукурікає: як розібратися у жанрах фантастики
3. Дім, що Г’юґо збудував: поява наукової фантастики та перших фендомів
4. Питання Старджона: антиутопія, соціальна та «м’яка» фантастика
5. Путівник для мандрівників фантастичними конвентами
6. Міжзоряні лицарі, геніальні науковці та звільнені чарівниці
