-
Психология для души. Канал о психологии, психотерапии и внутренних изменениях.
Як розпізнати аб'юза на початку відносин? 🤔
https://youtube.com/shorts/kzMcmBOj1oQ?si=V9KCnsOoPcb7reFW
В гештальт-терапії і Одяг вміє говорити
Гештальт-терапія – одне із найбільши творчих направлень психотерапії.
Тому інструменти дослідження себе та розширення свідомості майже
безмежні.
В цій статті мова піде про інструмент, що доступний кожному, за будь-яких умов і в будь-якому місці, а саме про одяг.
⠀
Так, одяг може бути і є потужним виразом особистості та емоцій. В
психотерапії він може використовуватися як інструмент самопізнання та вираження почуттів. Вибір певного одягу може відображати емоційний стан, впевненість чи занепокоєння. Розмови про вибір одягу можуть допомогти
людям усвідомлювати свої почуття, страхи чи комплекси, проживати та
відпускати важливі події, що фоном заважають жити та приймати рішення тут і зараз. А експериментування з різними стилями одягу може сприяти підвищенню самооцінки та впевненості у собі.
⠀
В контексті психотерапії одяг зазвичай виконує наступні функції:
⠀
Експресія емоцій.
⠀
Люди можуть вибирати одяг, щоб висловити свої емоції
чи стан душі. Одній моїй клієнтці, яка мала важкість у висловлюванні
почуттів, сподобалось підсвічування феноменів стосовно її одягу:
- Ти сьогодні в брюках мілітарі?
- Так, бо налаштована вороже.
Тут ми виявили агресію. Наступної зустрічі брюки замінила фатинова
спідниця, що по словам клієнтки підкреслювала її слабкість, і від цього вона важко переживала свої сум та безпорадність. І лише через кілька зустрічей дівчина прийшла зі словами «Мені легше… але не знаю, що сталось?»
Феноменологія – один з китів гештальт-терапії, і щоб дізнатися відповідь на питання, що є причиною полегшення я використала її стосовно одягу.
- Ти сьогодні в тонкій шифоновій сукні та піджаку з досить щільної тканини…
- Так… мені здається, я в змозі потурбуватися про себе слабку…
⠀
Самовираження
⠀
Функція, при якій одяг може бути проявом
індивідуальності та особистості. В цьому одній моїй клієнтці
допомагали шарфи з мультяшними принтами, хоча робочий дрес-код
вимагав суворих костюмів. «Хочу, щоб колеги бачили, що я не залізна
леді, зі мною треба м'якше спілкуватися».
⠀
Ідентифікація та Роль.
⠀
Одяг може допомогти клієнтам ідентифікувати
певні ролі в їхньому житті (наприклад, роль батька або працівника).
Зміна стилю одягу може допомогти усвідомлювати та досліджувати
різні аспекти своєї особистості. Одного разу я висловила своє
захоплення клієнтці, яка навіть у лютий мороз носила або плаття або
спідницю. На що отримала відповідь, що їй критично важливо за будь-яких умов лишатися жінкою. Оскільки у клієнтки в цей момент на очах
з'явилися сльози, ми неодмінно взяли це в роботу.
⠀
Комфорт та Безпека.
⠀
Зручний одяг може створити почуття
комфорту та безпеки, що важливо в житті, особливо під час війни.
Перші півроку майже усіх клієнтів я бачила в спортивному одязі. І
майже всі помічали, що в даний момент для них важливий комфорт.
Одним із складових безпеки є відчуття контролю. І одному клієнтові ми повернули це відчуття шляхом застібання ґудзиків на сорочці.
⠀
Зміна та Перетворення.
⠀
Подібно до зміни зачіски, зміна стилю або
кольору одягу може бути символом внутрішніх змін та прагнення до
перетворення. Так клієнтка, яка ніколи не носила леопардовий принт,
якось прийшла до мене в хижому пальто і з гордістю вимовила про
свію внутрішню боротьбу із соромом.
⠀
Ритуали та Захист.
⠀
Деякі клієнти використовують певні предмети одягу
як ритуали або амулети, які можуть приносити їм впевненість чи
почуття захисту. І я не є виключенням. На початку мого терапевтичного шляху звичайний ремінь в джинсах тепер по життю має для мене надзвичайно важливе значення як нагадування про мої особисті кордони.
⠀
Як бачимо, лише через таку буденну складову життя кожної людини можна відкрити в кріслі гештальт-терапевта цілий Всесвіт. Як це робити, терапевт вирішує для себе сам відповідно до свого стилю та власного ставлення.
Особисто я люблю працювати із Феноменологією та Експериментом. Кілька вправ для експериментів із задоволенням наведу нижче:
Живий Гардероб.
⠀
Спитайте клієнта, який елемент одягу краще за
все втілює його якості чи риси. Яким чином
Застереження:
уникати ретравматизації, наголос на почуттях, репереживання травмуючої події, катарсичний дебрифінг і т.д можуть призвести до ретравматизації.
Уникати ятрогенної інвалідизації та навіювання безсилля:
часто психолог переходить у позицію рятувальника і надмірно нав'язує допомогу, надає підтримку та турботу, «проявляє розуміння» і т.д..
Така підтримка часто парадоксально знецінює власні ресурси людини, концентруючи її на своїх слабких сторонах, підтримує комплекс вивченої безпорадності (ятрогенна інвалідизація).
⠀
уникати «розкриваючих» технік: не слід вирішувати психологічні конфлікти, «розкривати» підсвідому динаміку тощо, так як у клієнта немає сил впоратися з цим, і це може призвести до додаткової травматизації. «Вирішення проблеми» за клієнта: надання рекомендацій, поради і т.д. завдають регресії та пригнічують власне мислення клієнта.
⠀
Необхідно прояснювати, як клієнт сам бачить шляхи вирішення, активуючи його «Дорослу позицію». не намагатися змінити почуття: зміна почуттів відбувається через ту чи іншу форму їх переживання, а ситуації травми є такою, де переживання цих почуттів за визначенням неможливе.
⠀
Необхідна реогранізація почуттів, зв’язування їх в єдине ціле, рефреймінг.
⠀
Джерела: 1. Early Intervention Following Trauma / Alvi Azad, Leonard Skipper, Gary H. Wynn, David M. Benedek / Handbook of PTSD: science and practice. 3d ed. / Matthew J. Friedman, Paula P. Schnurr, Terence M. Keane // L., N.-Y., The Guilford Press, 2021, p. 314-329 2. Psychological first aid (PFA): Field operations guid, 2nd ed. / National Child Traumatic Stress Network, National Center for PTSD, 2006. – 189 p. 3. Supplemental Research Bulletin: Disaster Behavioral Health Interventions Inventory /SAMHSA Disaster Technical Assistance Center, 2015. – 58 p.
⠀
ТГ «Кризова психологія та травмотерапія: фокус»
у фейсбуці: https://www.facebook.com/traumotherapy
телеграмі: /channel/traumotherapy
Rozmova — українська платформа перевірених психотерапевтів. Ми поєднуємо психотерапевтів та клієнтів🤍
Чому з нами добре?
•Клієнти. Активуйте профіль та отримуйте нових клієнтів. Ми даємо змогу знайти кожному фахівцю свого клієнта, а клієнту — свого фахівця. Керуйте активністю профілю, коли забажаєте.
•Особистий бренд. Отримайте власну сторінку без клопоту з розробкою. За бажанням беріть участь у записі відео, подкастів та статей, а ми зробимо так, щоб вас почули.
•Комфорт. Ми з вами саме тоді, коли ви цього потребуєте. Ми допомагаємо розв’язати будь-яке питання.
•Спільнота. 200+ досвідчених фахівців вже співпрацюють з нами. Це можливість бути в просторі, де фахівці мають бажання розвиватися, відвідувати супервізії, інтервізії, вебінари. А крім того, ми підтримуємо у юридичних питаннях, як наприклад ведення ФОП-звітності.
Відправляйте запит на співпрацю, щоб розмістити інформацію про себе на нашій платформі та розширювати практику.
Приєднуйтесь до команди!
https://www.rozmova.me/for-therapists
З точки зору опори при взаємодії можна виділити наступну типологію: "психопати" опираються на свій імпульс, "невротики" - на свої уявлення, умовно "зрілі" - на контакт.
⠀
Це можна назвати окремими стадіями психічного розвитку.
Психопати/психотики відповідають ранній стадії, коли дитина переживає себе як той чи інший тілесний імпульс. На нього вона й опирається у своїй діяльності. Вона й не відділяє себе від того, що їй кортить. Якщо бігати - дитина і є біг, якщо сміятися - вона і є сміхом, плакати - плачем, цікавитися - цікавістю і т.д. Власне, самого тілесного збудження, що в ній зароджується, досить, аби діяти - і вона діє.
⠀
У дорослому віці такий спосіб поводитися отримує назву "психопатія". Якщо такому кортить щось взяти, він бере, принаймні, всіляко намагається взяти, бо власний імпульс для нього - закон. Хоче сексу - гвалтує, хоче грошей - краде, злиться - завдає болю. Його не обмежують ані уявлення про правильне/неправильне, ані переживання іншого.
⠀
"Невротики" відповідають стадії підлітка, коли молода людина відчуває себе як носія правильних поглядів та уявлень.
В принципі, з ними вона й асоціює себе: "Я - той, хто вважає, що правильно слухати таку музику...", "Я - та, хто переконана, що вчиняти потрібно так...". Ці погляди та уявлення є основним мотивом діяльності. "Правильно читати такі книжки...", "Круто тусити з такими людьми...", "Нормально хотіти ось такого..." і так далі.
⠀
Якщо в підлітковому віці подібне - органічне, то у дорослому призводить до неврозів. Тому що тілесні імпульси та уявлення далеко не завжди співпадають. Тіло тягнеться до іншої людини, а уявлення кажуть, що це не круто - ось і внутрішній конфлікт. Виникає напруга, яка переживається як тривожність, яка знаходить вирішення в якомусь симптомі.
"Зрілі" (маю на увазі - психоемоційно) відповідають стадії дорослої людини. І вона вже не зливається ані з імпульсом, ані з уявленням, але більше асоціюється з тим, хто вміє цьому всьому давати раду - щоб отримувати більше задоволення від життя. У взаємодії вона опирається на контакт - із тим, з ким/чим у цю взаємодію вступає. І для того цінує своє тілесне збудження та визнає уявлення про світ, які в тандемі працюють на те, аби вступити в найоптимальнішу взаємодію з оточуючим світом.
⠀
У гештальт-терапії клієнти потрохи навчаються виходити на цей контакт і тренуються на нього опиратися. В такому випадку психотерапевт є не стільки тренером, скільки тренажером.
Оце переосмислював я кілька сеансів із клієнтами, та й такі міркування в мене з'явилися. Вирішив поділитися - раптом стануть у пригоді.
⠀
Автор: Віталій Жданов https://www.facebook.com/vzdanov
Друзі, допоможіть зарядити наш канал! Ми приготували для вас класні stories ! 💥
Читать полностью…
Як працює психотерапія?❗
Чому терапевт не вирішує проблеми клієнта?
Як відновити психологічну цілісність та при чому тут клієнто-терапевтичні відносини?
Поговоримо у цьому відео.
Залишись питання - пиши в коментарях 🙌
https://youtu.be/_Qrneq2kUDI?si=mfHiGcGbb2CiNAW3
Як покращити сон, коли не вдається заснути
(за книгами Марші Лінехан)
⠀
1. Виробіть твердий графік сну та дотримуйтесь його навіть у вихідні дні. Лягайте спати і вставайте в один і той самий час щодня; вдень можете подрімати не більше 10 хвилин.
⠀
2. У денний час не використовуйте ліжко, щоб дивитися телевізор, гортати соцмережі, читати тощо.
⠀
3. Уникайте певних дій перед сном – не вживайте кави, нікотин, алкоголь, важку їжу та не займайтеся фізичним навантаженням наприкінці дня перед сном.
⠀
4. Підготуйте кімнату до сну. Готуючись до сну, вимкніть світло, в кімнаті повинне бути тихо, температура в ній повинна бути комфортною та відносно прохолодною. При необхідності надягайте маску на очі або використовуйте беруші.
⠀
5. Дайте собі від півгодини до години, щоб заснути. Якщо це не допомагає, з'ясуйте, ви спокійні, вас щось турбує (навіть якщо це легка "фонова" тривога) або ви румінуєте (знов і знову щось обмірковуєте)
⠀
6. Не катастрофізуйте безсоння. Нагадайте собі, що вам потрібно відпочити, пофантазуйте (мрійте) і дайте мозку відпочити. Переконайтеся в тому, що не спати – це ще НЕ катастрофа.
⠀
• Якщо ви спокійні, але не спиться.
⠀
7. Встаньте з ліжка і займіться чимось спокійним: підіть в іншу кімнату і почитайте книгу або зробіть щось інше, але таке, щоб вам не схотілося спати остаточно. Як тільки ви почнете втомлюватися та/або з'явиться сонливість, поверніться в ліжко.
(Я, наприклад, раніше йшов дивитися серіал на кухні з вимкненим світлом і за хвилин 10-15 починав засинати)
⠀
8. Злегка перекусіть (наприклад, з'їжте яблуко).
⠀
9. Послухайте занудний подкаст із заплющеними очима на малій гучності (при необхідності скористайтеся навушниками).
• Якщо ви про щось турбуєтеся або знову і знову щось обмірковуєте (румінуєте).
10. Вмийтеся до холодною водю. Поверніться в ліжко та застосуйте навичку рівномірного дихання.
Не забувайте про протипоказання перед тим, як користуватися холодною водою
(застудні захворювання тощо)
⠀
11. Спробуйте включити практику медитації на будь-якій платформі (голосові помічники, ютуб тощо)
12. Зосередьтеся на тілесних відчуттях у момент, коли знову і знову щось обмірковуєте (дуже часто це спосіб уникнути складних емоційних переживань).
13. Почитайте щось освітнє і максимально душне, нудне на ніч протягом кількох хвилин, доки не відчуєте легку (або сильну) втому. Припиніть читання, заплющити очі і спробуйте самостійно придумати продовження.
14. Переконайтеся, сказавши собі, що нічна тривога – це лише нічні думки і що вранці ви будете думати і відчувати себе по-іншому.
15. Якщо не можете перестати знову і знову щось обмірковувати (румінація не припиняється), виконайте такі рекомендації: якщо проблема вирішена, вирішіть її (або запишіть рішення). Якщо проблема не вирішена, придумайте найгірший результат ситуації, який тільки можете, після чого уявіть, як ви справляєтеся зі складною емоційною ситуацією заздалегідь (або в моменті), навіть якщо цей спосіб впоратися фантастичний
Це моя редакція протоколу гігієни сну за книгами Марші Лінехан
Автор: Ілля Сукнов https://www.facebook.com/ssdiwqpczxcw
"Усвідомлення всієї складності ситуації" часто остаточно паралізує. Для цього є щонайменше три механізми, які частково пов'язані між собою:
⠀
1. Позамежне гальмування. Одна із базових вроджених реакцій нашого мозку: при надмірному збудженні тотально глушити відповідну систему. При надмірних сенсорних сигналах ми в якийсь момент ніби "випадаємо" з реальності та перестаємо її відчувати — глухнемо і все як у тумані. А під час стресу — почуваємося приголомшеними і починаємо тотально тупити.
⠀
2. Парасимпатична гіперактивація при стресі. В нормі стрес супроводжується збудженням симпатичної нервової системи, яка мобілізує наші ресурси для максимально потужної відповіді на небезпеку. Її антагоніст, парасимпатична нервова система, активна під час відпочинку і відповідає за відновлення ресурсів.
Але для надмірних стресів у нас є парадоксальна реакція: парасимпатична система раптово вмикається і гасить симпатичну, тоді наші м'язи розслабляються, ми обмякаємо і осідаємо на підлогу. Або і взагалі втрачаємо свідомість.
До речі, у відомому "експеримент надії" щурі тонули саме за таким механізмом. Схоже, що люди також тонуть саме через парасимпатичну гіперактивацію.
⠀
3. У нас є спеціалізовані структури мозку (зокрема, біляводопровідна сіра речовина), які відповідають за реакцію завмирання. Схоже, що це не те саме, що просто позамежне гальмування і "обмякання", як у попередніх двох випадках, а характерна окрема поведінкова реакція. Можливо, ви бачили, як це робить мишка, яку впіймав кіт і грається: вона дуже уважно дивиться навколо, але ніби заморожена. На відміну від позамежного гальмування і парасимпатичної гіперактивації, завмерла мишка може цілком раптово ожити і побігти.
⠀
4. З давніх університетських лекцій пам'ятаю ще про специфічну реакцію на кортизол, яка також певним чином відрізняється від попередніх трьох процесів, але зараз не знайшов підтверджень, тому залишу тут тільки як натяк на можливий четвертий механізм. _ Головна думка, яку я тут хочу запропонувати, така. За замовчуванням ми вважаємо, що якщо людина чогось не робить — це означає, що в неї недостатня мотивація.
Логічно, що якщо ми хочемо, щоб людина таки почала діяти, ми намагаємося збільшити їй цю мотивацію, аж поки вона не стане достатньою. І звісно, що зазвичай ми робимо цю мотивацію негативною — лякаємо, примушуємо, соромимо, принижуємо — тому що це найпростіший та найзрозуміліший для нас шлях.
На жаль, це не працює. І так само ми ставимося до себе: лякаємо, примушуємо, соромимо і принижуємо. І це теж не працює. Скоріше навпаки: так ми збільшуємо свій стрес і за всіма трьома (чотирма) механізмами заганяємо себе у безпорадність. Стрес і безпорадність стають хронічними, народжують вигорання, депресію та хвороби — і ми робимо ще менше, а мучимося ще більше.
⠀
Що робити? Стосовно впливу на інших людей зараз говорити не буду. Насправді у нас немає інструментів, які гарантовано змусять людину довго і продуктивно робити саме те, чого ми від неї хочемо. Тут потрібно мислити суттєво ширше і це неможливо описати в тексті, цьому треба вчитися. А стосовно того, як допомогти самим собі, маю кілька думок.
⠀
1. Якщо ми чогось не робимо, для цього завжди є вагомі причини. Їх багато, десятки різних. І одна з них — надмірна мотивація. Негативна надмірна мотивація працює так, як я щойно описав. У позитивної дещо інші механізми, але так теж може бути: чим більше хочеш — тим менше робиш. Якщо прибрати надмірну мотивацію, іноді це допомагає розморозитися. Тобто треба не збільшувати складність ситуації, а навпаки — попуститися. Але це не гарантовано допомагає, тому що можуть бути інші або додаткові причини для не-робіння.
⠀
2. Стресові реакції вроджені та вмикаються значною мірою автоматично. Те, наскільки продуктивним буде ваш стан під час стресу, критично залежить від того, чи спрацьовує у цій конкретній ситуації дофамінова система. Якщо:
- знайти у проблемі прикол,
або - поставити зрозумілі цілі,
або - розібрати проблему на зрозумілі частини,
або - почати досліджувати проблему,
Зазвичай наша перша реакція на гнів — це спробувати позбутися його якнайшвидше
У порівнянні з приємними емоціями — щастям, ентузіазмом і оптимізмом, гнів має погану репутацію.
Зазвичай наша перша реакція на гнів — це спробувати позбутися його якнайшвидше, або ж сховатися від нього. Ба більше, багато людей і досі вважають, що було б краще зовсім його не відчувати. Проте гнів – це нормальна емоція, яка не повинна бути пригніченою або забороненою. До того ж психологи, дослідники мозку та спеціалісти із психічного здоров’я вважають, що гнів має позитивний вплив та може покращити стан людини.
Тож відповідаємо на головне питання: «Коли гнів може бути корисним?»
МЕТА ГНІВУ – ПІДТРИМКА ВИЖИВАННЯ
Наші емоції розвивалися, щоб захистити нас. Гнів вкорінений у нашому первинному прагненні вижити та захистити себе від шкоди. Він загострює увагу і змушує остерігатися потенційних загроз. Гнів є природною реакцією, коли ми зазнаємо нападу або небезпеки, як фізичної, так і емоційної. Він спонукає скоріш вживати потужних дій, щоб захистити себе.
ГНІВ ШТОВХАЄ НАС ДО ВИКОНАННЯ ЦІЛЕЙ
Коли ми не отримуємо бажане, виникає гнів. Він свідчить про те, що ми відійшли від намічених цілей. Тому гнів намагається усунути все, що заважає реалізовувати бажання. Це заряджає організм енергією та спонукає діяти заради досягнення бажаного результату.
ГНІВ ЗАРЯДЖАЄ НАС ЕНЕРГІЄЮ
Коли ми стикаємося зі складною ситуацією або відчуваємо себе безпомічними, гнів може допомогти зібрати сили в кулак та надати енергію. Однак, важливо використовувати її раціонально, наприклад, для розв'язання проблем, а не для насильницьких дій або безглуздих рішень. Якщо відчуваєте гнів, спробуйте зосередитися на тому, що ви можете зробити, аби змінити ситуацію.
ГНІВ ДОПОМАГАЄ НАМ ВИЯВИТИ ОСОБИСТІ КОРДОНИ
Коли ми відчуваємо, що наші права порушують або нас несправедливо критикують, гнів може дати сигнал — час захищати власні кордони. Варто використовувати цю енергію задля відстоювання своїх прав, а не для агресії у відповіді.
ГНІВ ЗМУШУЄ НАС ГЛИБШЕ ЗРОЗУМІТИ СЕБЕ
Гнів, як правило, є дуже помітною емоцією, яка іноді може бути вибуховою. Гнів підіймається на поверхню подібно до того, як утворюється вулкан, — коли магма просувається крізь земну кору знизу вверх, підіймаючи лаву на поверхню. Оскільки це найприхованіший шар глибоких проблем, гнів допомагає нам краще розуміти себе та аналізувати реакцію на різні ситуації.
ГНІВ МОЖЕ ДОПОМОГТИ ВАМ СТАТИ КРАЩИМ
Ви можете використати гнів для позитивних змін. Наприклад, якщо ви знаєте про ситуації, які викликають у вас гнів, ви можете працювати над тригерами. Це допоможе змінити свою реакцію на подразники та покращить якість вашого життя й міжособистісні зв’язки. Люди, які готові прийняти неприємні емоції, такі як гнів, замість того, щоб уникати або пригнічувати їх, мають більш розвинений емоційний інтелект. Люди з високим емоційним інтелектом не протистоять гніву, а навпаки використовують його для покращення власних якостей. Як наслідок, вони мають дуже гнучкі системи емоційного реагування та є більш адаптивними та стійкими протягом життя.
Як опанувати свій гнів?
Хоча гнів і корисний, він матиме негативні наслідки, якщо з ним не справлятись належним чином. Ми підготували декілька способів, які допоможуть опанувати гнів.
▫️Встановіть причину вашого гніву. Якщо ви розумієте причину вашого гніву, то зможете краще з ним впоратися. Намагайтесь зрозуміти, що саме спровокувало гнів, і як ви можете заспокоїти цю емоцію.
▫️Виконуйте дихальні вправи. Вони допоможуть заспокоїти ваші емоції та зменшити рівень гніву. Спробуйте глибоко й повільно вдихати й видихати протягом декількох хвилин
▫️Зосередьтеся на позитивних наслідках гніву. Коли охоплює гнів, ми думаємо лише про негативні наслідки. Проте, як вже згадували раніше, гнів можна використати як енергію для розв'язання проблеми, що його викликала. Тож намагайтеся зосередитися на позитивних наслідках.
▫️Знайдіть здоровий спосіб виявлення гніву. Наприклад, ви можете спробувати фізичну активність, таку як біг або йога. Іншим способом може бути.
Вітаємо спільноту з Днем психічного здоровʼя!
Сподіваємось, ваше оточення вас не розчаровує😁
Если мои фигуры мне даны в моем восприятии, точнее, восприятие организовано как фигура/фон, то чтобы узнать, как организовано восприятие другого, мне нужно у него об этом спросить. Или я пытаюсь реконструировать его восприятие, его жизненную ситуацию (по Курту Левину) и, соответственно, его актуальную потребность - по определенным феноменам, которые я как терапевт наблюдаю. «Мне кажется, что клиенту на сессии было тревожно или даже страшно, потому что его движения, мимика, дыхание, его реакции на мои слова и вопросы были такими-то и такими-то…» Я могу ошибаться, но формулируя так, я отдаю себе отчет в том, как я прихожу к этому выводу. И другой человек, наблюдавший за сессией, может предложить свои феномены, то, что он наблюдал, и то, как для него это складывалось в фигуру сессии. И то, как он для себя реконструирует, в чем потребность клиента: с опорой на какие феномены он это делает. И если этот другой человек - например, супервизор или сертифицирующий тренер, то это создает возможность для коллегиального диалога между нами.
Если все сказанное выше понятно и очевидно, например, тому же студенту, который готовится к сертификации, то по поводу этой сертификации можно не волноваться. Это мое частное мнение: если у студента сформировано профессиональное мышление, в частности мышление в категориях гештальт-подхода, именно это делает нас коллегами по подходу. При этом у такого студента может быть не так много опыта (но в то же время достаточно для того, чтобы сформировать это мышление, так как само по себе, без опыта работы с клиентами оно не формируется).
Наибольшая сложность, на мой взгляд, в другом. Чтобы мочь переключаться с одной перспективы на другую, чтобы помнить, что мое восприятие отличается от восприятия клиента, чтобы отделять феномены от фигуры, в которую я их автоматически объединяю, нужны не только знания обо всем этом, не только опыт работы с клиентами, а в первую очередь осознавание. Именно оно лежит в основе. Я могу соглашаться с тем, что сказано выше, но если моя личная история или мой личный невроз на эту минуту существенно затрудняют мое осознавание, то я не смогу применить все эти знания. Я буду видеть «свои фигуры». Мое жизненное пространство, мой мир с моими актуальными потребностями и незавершенными ситуациями может таким образом влиять на мое восприятие клиента и его ситуации, что я не смогу «отлепить» одно от другого. И здесь не поможет «больше теории» и чтения книг. Это вопросы личной терапии и супервизии, но не дидактической, а трансформационной. Супервизии, где я смогу оказаться рядом с другим человеком и почувствовать, узнать в себе то, чего не видел раньше, и это осознавание, узнавание о себе чего-то, трансформирует.
Есть такая мысль, что нас «находят» наши клиенты. Что к нам приходят те, кто на нас похож, кто находится в схожих жизненных ситуациях или с похожими способами реагирования на мир. Мне кажется, тут есть две составляющие. Первая - это то, что, действительно, есть много чего невербального и неявного, что мы транслируем в мир, но что доступно восприятию -просто не напрямую органами чувств. И тогда клиенты реагируют на нас, ищут, например, кого-то «похожего» или «комплиментарного»… Но вторая часть, на мой взгляд, в том, что в начале практики наши клиенты кажутся нам очень на нас похожими, потому что мы в первую очередь увидим «свои фигуры», свои потребности и незавершенные ситуации - в мире клиентов. У нас у самих еще много напряжения, много заряженности именно в своих темах, поэтому это нормально, что во всем мире, в нашей практике в том числе, мы видим именно актуальное для себя. И если бы наши коллеги с другими актуальными потребностями работали с нашими же клиентами, возможно, они тоже посчитали бы, что эти клиенты похожи именно на них. А кто-то вообще не задавался бы этим вопросом…
Автор – Елена Ворожейкина
Любая теория, идеи должны быть актуализирована, с течением времени картина мира меняется, меняются ценности и цели. Давайте посмотрим на термин "кастрирующее поведение" не с точки зрения патриархата. Попробуем быть незаангажированными, максимально объективными.
Я согласна, что действительно, поведение женщины по отношению к мужчине может быть "кастрирующим". Как и поведение мужчины по отношению к женщине. Скажу больше, у женщина по отношению к женщине тоже может быть "кастрирующее" поведение, и даже у мужчины по отношению к мужчине.
"Кастрирующее" поведение, это желание доминировать, быть главным, лишить другого воли, инициативы, принудить стать персоналом, функцией, обслуживающей собственные потребности. Эдакое состояние "бога", где остальные челядь. А если они отказываются быть челядью, они атакуют.
Фактически это отношение к другому человеку как к груди, у которой есть "молоко" нужное мне, и "грудь" должна мне его, потому что оно мне надо. "Грудь" должна мне то, что я хочу, а я отдаю груди то, что посчитаю нужным".
Женщина, "кастрирующая" мужчину: "Ты мой кошелек; ты мой вибратор и я пользуюсь тобой, когда мне надо; ты можешь принимать решения самостоятельно, только если я тебе это разрешу; я лучше знаю, потому что я лучше тебя. Если ты не хочешь мне подчиняться, а накажу тебя. Ты обязан стать моей питательной средой, моим рабом на побегушках".
Мужчина, "кастрирующий" женщину: "Ты моя домработница; ты моя резиновая женщина с молочными железами и вагиной, и я пользуюсь тобой, когда мне надо; ты можешь принимать решения самостоятельно, только если я тебе это разрешу; я лучше знаю, потому что я лучше тебя. Если ты не хочешь мне подчиняться, а накажу тебя. Ты обязана стать моей питательной средой, моей рабыней на побегушках ".
Не буду переписывать, аналогичная ситуация и для женщин "кастрирующих" женщин и для мужчин "кастрирующих" мужчин. Можно даже целую страну "кастрировать" диктатурой.
Удельный вес инфантильности среди женщин и мужчин одинаковый, поэтому такие тенденции как: потребительское отношение к другим людям и миру в целом; желание доминировать над всеми и поучать; уверенность в том, что собственная субъективность является истиной; тоже одинаковые.
Если провести социологическое исследование среди пар с целью выявления кастрирующих людей, то, уверена, что и мужчин и женщин там будет одинаковый процент.
Автор – Ольга Демчук
Одна из самых сложных вещей в сострадании - это научиться видеть, где человек действительно не справляется и нуждается в сострадании для того, чтобы встать на ноги после падения, и где преувеличивает, что не справляется и падением считает небольшую потерю баланса. Преувеличение свойственно как не странно там, где человек крайне садистичен по отношению к самому себе, но не осознает этот факт, проецируя свою садистическую фигуру на весь окружающий мир.
Не так страшно то, что мы можем с чем-то не справляться, как требование справляться идеально. Вот это требование - то самое благое намерение, выстилающее дорогу в ад и убивающее все другие благие намерения.
Дифференциация этих вещей - сложная штука, и в одиночку отдифференцировать реальность от иллюзий сложно. Отражение одного процесса разными людьми и есть групповая (средовая) поддержка этой дифференциации. Но от среды тогда требуется максимальная честность прежде всего с собой.
Злоупотребление состраданием так же как и равнодушие - это коллективный процесс сложности быть честным с собой. Один в поле не воин в этом процессе.
Ну в общем, вы поняли, я опять призываю к честности с собой.
Автор – Анна Юдин
Агрессия – это действие, которое способно разрушать все на своем пути, принося ущерб и ломая судьбы. От простых межличностных конфликтов до глобальных вооруженных конфликтов, агрессия оказывает огромное влияние на наше общество и нашу индивидуальную жизнь. И хотя агрессия часто ассоциируется с негативными последствиями, она также может быть выражением защиты, самозащиты или даже двигателем изменений и прогресса. В некоторых случаях она может служить защитным механизмом, помогая человеку отстоять свои права или интересы. Например, агрессивное поведение может быть ответом на угрозу или нападение, когда человек стремится защитить себя или своих близких.
Весь текст статьи доступен по ссылке: https://gestaltclub.com/articles/obsaa-psihologia/15739-agressia-vidy-i-priciny
Хронічний стрес, тривога, страх, знайомо? 🤯
Тоді долучайся до нашого БЕЗКОШТОВНОГО вебінару!
Друзі, ми так давно не збиралися і не обговорювали важливі теми про наші почуття. Давайте виправлятись!
Ми підготували новий вебінар-практикум "Подолання стресу та тривоги"
Матеріал буде корисним, експертним та прикладним. По ваших відгуках, ми знаємо, що після таких зустрічей наче відкривається друге дихання!
⠀
Наш головний спікер - сертифікований гештальт терапевт Олексій Виноградов! Ви отримаєте можливість послухати досвідченного професіонала із першоджерела та задати свої питання.
⠀
Про що будемо говорити?
⠀
Розкажемо про природу стресу, детально розберемо як стрес набуває обертів і як впливає на нас в довготривалому (фоновому) стані. Спробуємо виявити чи перейшов наш стрес у хронічну форму.
А також будемо вчитись піклуватись про себе, приділяти увагу самопідтримці та ще багато цікавого!
Готуйте свої запитання та пам'ятайте: ми працюємо, щоб допомогати вам долати важкі періоди. Ми точно знаємо це реально!
‼️13 листопада о 19-30 чекаємо вас на етері!
І не забудьте пройти реєстрацію, так вам точно прийде нагадайка!
Реєстрація тут: https://geshtaltua.customer.smartsender.eu/lp/lN8EB8zD
До зустрічі! 🙌
РАННІ КРИЗОВІ ІНТЕРВЕНЦІЇ
⠀
Дослідження Національного інституту охорони здоров’я, опубліковане в Міжнародному журналі екстреної психічної охорони здоров’я у 2005 році, вивчало поведінкове здоров’я вибірки жителів Нью-Йорка через 2 роки після 11 вересня.
Автори рекомендували, щоб «кризові інтервенції розглядалися як перша лінія допомоги при надзвичайних ситуаціях для тих, хто потенційно постраждав від великомасштабних катастроф у громаді»
⠀
1. Раннє втручання зазвичай визначається як будь-яка форма психологічної допомоги, що здійснюється протягом перших 4 тижнів після події. потенційно травматична подія.
⠀
2. Деякі ранні втручання призначені для впровадження під час гострої фази (протягом годин або днів після травматичної події), тоді як інші розпочинаються через 1–4 тижні після інциденту.
⠀
3. Ці втручання мають на меті «позичити» постраждалим сили, необхідні для зменшення їх реакції на страх (таким чином заспокоїти себе) і отримати доступ до негайної допомоги та підтримки, що дозволить їм перейти до наступного етапу одужання.
⠀
Достатньо мало однозначних результатів досліджень ефективності ранніх втручань. На сьогоднішній неможливо сказати, які ранні втручання є ефективними, але є можливість сказати, які є точно шкідливими:
це є психологічний дебрифінг (детальна розповідь про травматичні події з вираженням почуттів збільшую ймовірність подальшого розвитку ПТСР майже у три рази).
⠀
Є низький рівень доказової ефективності для методик Першої психологічної допомоги (Psychological first aid - PFA) та Травмофокусованої когнітивно-поведінкової терапії (Trauma focused cognitive behavioral therapy) – ці два підходи є найбільш часто рекомендованими методиками ранніх кризових інтервенцій.
⠀
Немає доказової ефективності фармакотерапії для ранньої допомоги, але доказова шкідливість призначення бензодіазепінів (вони посилюють симптоми дисоціації). Наведемо основні принципи ранніх кризових інтервенцій з різних джерел.
⠀
Допоможи каналу ⚡️⚡️⚡️зарядом!
☄️Ми зможемо публікувати цікаві сторіси для вас!
Якщо маєш пакет Premium тисни тут: /channel/gestalt_club?boost
ПРО ФРУСТРАЦІЮ в терапії і не тільки...
Системне бачення, як завжди заставляє мене фокусуватись на тенденціях.
⠀
І от, останнім часом, особливо, коли багато підмін і є (не безпідставні) потреби бути в регресивному (дитячому) стані, бо середовище дуже небезпечне, бути відвертим з клієнтом, коли він може зустрітись з неприємними переживаннями про себе, стає дедалі складніше.
⠀
І кожна зустріч з таким переживанням, може підсилити його травматичний досвід.
Тому тенденції, особливо починаючих терапевтів, максимально підтримувати клієнта, до того рівня, що формує поступово дещо інфантильні реакції, унеможливлює знаходження в контакті.
Конфлюентність, та проективність створює комфортну бульбашку і послаблює здатність до творчого пристосування та адаптації.
⠀
Це згодом може привести до того, що клієнт бере "дитячу владу" над терапевтом і терапевт повністю відповідає за все, що відбувається в контакті, чи стає "обслуговуючим персоналом" клієнта, втрачаючи власну свободу, а значить і здатність до діалогічного контакту.
Глибинно це питання довіри та безпеки, в стосунках між терапевтом та клієнтом, чи супервізором і терапевтом. Хоча друге - це все ж колегіальний діалог, але стосунки в своєму розвитку мають схожу динаміку.
⠀
На захист ФРУСТРАЦЇ
⠀
І де та грань, між агресивним вторгненням чи знеціненням і зворотнім зв'язком, що викликає неприємні переживання чи усвідомлення клієнтом про себе
⠀
1. Наскільки вибудувана довіра і віра в клієнта.
Довіра, що ми розуміємо один одного, віра, що у клієнта є ресурси справитись.
⠀
2. Знання і розуміння клієнтом наротиву його терапевта.
Гумор, спосіб донести думку, тілесні реакції, це про інтерес і феноменологію.
⠀
3. Відношення і намір, тобто усвідомлення та чутливість терапевта до id ситуації.
Доречність зворотнього зв'язку чи фруструючого запитання. Коли клієнт може доторкнутися до власної болі, в само розкритті в даний момент і саме з вами. І у фруструючий момент- намір діалогу та близькості.
⠀
4. Форма, що зберігає повагу, культурні особливості клієнта.
Усвідомлення своїх переживань терапевтом, та свобода обходитись з ними саме діалогічно, враховуючи та зберігаючи інтерес до клієнта, знання історії клієнта, або цікавість її пізнавати
⠀
5. Розуміння терапевта, наскільки це може просунути клієнта, і стійкість до різних реакцій на фрустрацію.
⠀
Якщо терапевт має страх бути покинутим, чи звинуваченим, невпевненість, упередження, якщо клієнт буде агресивно реагувати, в різних формах, буде сприйматись, як знецінення переживань, або навмисне спричинення болі.
⠀
Що нам дає свободу Фрустрації?
⠀
В першу чергу здатність витримувати її самим, і право клієнта фруструвати нас, бо таким чином, ми даємо досвід свободи в діалозі і в стосунках на різність і зв'язок з реальністю, яку створюємо спільно, маючи в собі глибинне прийняття.
Автор: Людмила Підлужна
https://www.facebook.com/lydmila.pidluzhnaya
З точки зору опори при взаємодії можна виділити наступну типологію: "психопати" опираються на свій імпульс, "невротики" - на свої уявлення, умовно "зрілі" - на контакт.
⠀
Це можна назвати окремими стадіями психічного розвитку.
Психопати/психотики відповідають ранній стадії, коли дитина переживає себе як той чи інший тілесний імпульс. На нього вона й опирається у своїй діяльності. Вона й не відділяє себе від того, що їй кортить. Якщо бігати - дитина і є біг, якщо сміятися - вона і є сміхом, плакати - плачем, цікавитися - цікавістю і т.д. Власне, самого тілесного збудження, що в ній зароджується, досить, аби діяти - і вона діє.
⠀
У дорослому віці такий спосіб поводитися отримує назву "психопатія". Якщо такому кортить щось взяти, він бере, принаймні, всіляко намагається взяти, бо власний імпульс для нього - закон. Хоче сексу - гвалтує, хоче грошей - краде, злиться - завдає болю. Його не обмежують ані уявлення про правильне/неправильне, ані переживання іншого.
⠀
"Невротики" відповідають стадії підлітка, коли молода людина відчуває себе як носія правильних поглядів та уявлень.
В принципі, з ними вона й асоціює себе: "Я - той, хто вважає, що правильно слухати таку музику...", "Я - та, хто переконана, що вчиняти потрібно так...". Ці погляди та уявлення є основним мотивом діяльності. "Правильно читати такі книжки...", "Круто тусити з такими людьми...", "Нормально хотіти ось такого..." і так далі.
⠀
Якщо в підлітковому віці подібне - органічне, то у дорослому призводить до неврозів. Тому що тілесні імпульси та уявлення далеко не завжди співпадають. Тіло тягнеться до іншої людини, а уявлення кажуть, що це не круто - ось і внутрішній конфлікт. Виникає напруга, яка переживається як тривожність, яка знаходить вирішення в якомусь симптомі.
"Зрілі" (маю на увазі - психоемоційно) відповідають стадії дорослої людини. І вона вже не зливається ані з імпульсом, ані з уявленням, але більше асоціюється з тим, хто вміє цьому всьому давати раду - щоб отримувати більше задоволення від життя. У взаємодії вона опирається на контакт - із тим, з ким/чим у цю взаємодію вступає. І для того цінує своє тілесне збудження та визнає уявлення про світ, які в тандемі працюють на те, аби вступити в найоптимальнішу взаємодію з оточуючим світом.
⠀
У гештальт-терапії клієнти потрохи навчаються виходити на цей контакт і тренуються на нього опиратися. В такому випадку психотерапевт є не стільки тренером, скільки тренажером.
Оце переосмислював я кілька сеансів із клієнтами, та й такі міркування в мене з'явилися. Вирішив поділитися - раптом стануть у пригоді.
⠀
Автор: Віталій Жданов https://www.facebook.com/vzdanov
або - запитати у інших, що вони роблять у подібних ситуаціях, — це часто допомагає увімкнути саме дофамінову емоційну реакцію на ситуацію та почати діяти продуктивно замість завмирання.
⠀
Також сильно допомагають накопичені заздалегідь знання та вміння. Тому важливо стратегічно готувати себе до тих стресових ситуацій, які з великою імовірністю можуть статися в майбутньому. Хоча тут важливо не фанатіти, див. п. 4.
⠀
3. Надзвичайно потужний компенсатор завмирання — окситоцин. Союзники поруч, люди, на яких ви можете спертися, також можуть розморозити ваші реакції. Але тут є свій ризик: регресія у дитячий стан. Щоб її не сталося, важливо, щоб ці союзники не робили за вас вашу роботу, а щоб ви діяли разом та комплементарно, із усвідомленням особистої відповідальності кожного за особистий та спільний результати.
⠀
4. Завжди і всюди: потужність вашої мобілізації залежить від того, скільки ресурсів вам вдалося накопичити. Час, коли ми відпочиваємо і накопичуємо ресурси, має бути в рази більшим за час, коли ми в мобілізованому стані ці ресурси витрачаємо. Якщо ви не піклуєтеся про себе, а постійно кудись біжете (у тому числі занадто багато тренуєтеся, "щоби потім вміти захиститися"), ви з більшою імовірністю будете паралізовані в екстреній ситуації.
Автор: Petrо Chornomorets /channel/petro_chornomorets
https://www.facebook.com/petro.chornomore
Іншим способом може бути розмова з друзями та рідними, або написання своїх думок у щоденнику.
· Уникайте емоційних вибухів. Виплеск негативу на інших може призвести лише до погіршення стосунків — і аж ніяк не до конструктивного розв'язання проблеми. Наприклад, спробуйте використовувати «Я-повідомлення», щоб передати свої думки та почуття іншій людині. Намагайтеся бути терплячими та відкритими до різних точок зору. Ви зрозумієте, що інша людина просто сприймає ту саму ситуацію по-іншому або має інші цінності й переконання.
· Зверніться до спеціаліста. Якщо гнів перешкоджає вам у повсякденному житті та викликає хаос у голові або стає причиною руйнування ваших відносин з близькими людьми, варто звернутися до професійної допомоги.
Психолог або терапевт допоможе вам зрозуміти причини гніву та навчить справлятися з ним.
▫️Висновок
Попри несприятливу репутацію гніву, він може відігравати корисну роль у нашому житті. Ця емоція є невіддільною частиною нашого захисного механізму. Гнів був необхідним для виживання в минулому і має певну позитивну цінність сьогодні.
Гнів буде корисним, якщо вміти з ним справлятися. Варто використовувати гнів, як енергію до розв'язання проблем, а не руйнування стосунків з іншими людьми, а також навчитися виявляти його конструктивним та раціональним чином.
Матеріал від проекту https://www.rozmova.me/
Запрошуємо на Першу ступінь навчання гештальт-терапії.
Навчання дозволить на власному досвіді відчути ефект психотерапії, дізнатись фундаментальні психологічні закони, краще зрозуміти себе і навколишніх людей.
Теми зустрічей:
1. Знайомство з методом гештальт-терапії. Історія формування гештальт-терапії.
2. Основні поняття гештальт-терапії: організм, середовище, феномен, несвідоме, усвідомлення, творче пристосування, контакт, преривання контакту.
3. Уявлення про живий процес. Споживання та виділення. Засвоєння. Опір. Поняття фігури і фону.
4. Теорія поля в гештальт-терапії. Феноменологія і польове мислення. Взаємозв'язок людини і оточуючої її середовища.
5. Теорія контакту в гештальт-терапії. Контактна межа і творче пристосування. Способи контакту. Цикл контакту.
6. Способи переривання контакту. Їх формування і особливості. Різні форми сприйняття і опису реальності.
7. Парадоксальна теорія змін. Прийняття і відкидання. Принцип "тут і зараз".
8. Відповідальність і вибір в гештальт-терапії. Усвідомленність і відповідальність. Відповідальність за свої потреби. Техніки закриття гештальту. Завершення незавершенних ситуацій.
Ведучі Олексій Виноградов та Людмила Підлужна
Формат навчання офлайн Київ (офіс на поділі)
Програма навчання гештальт-терапії (1 ступінь) розрахована на шість триденних сесій. Заняття проходять раз в півтора-два місяці протягом року. Кожна сесія триває три дні: п'ятниця, субота, неділя
Найблища зустріч 24-26 листопада 2023
«Відмова визнавати свою вразливість ще нікого не зробила реально невразливим, але створила кожного алкоголіка в цій країні» - це цитата з книги "Сміливість бути неідеальним" американської психологині і дослідниці Брене Браун.
Ця цитата відкриває сенс того, що вразливість - це не слабкість, а сила, яка дозволяє нам бути собою, любити, творити і змінювати світ.
Вразливість - це здатність приймати ризик, висловлювати свої почуття, просити допомогу, визнавати свої помилки і недосконалості.
Вразливість - це також здатність відчувати радість, вдячність, співпереживання і надихання.
Коли ми відмовляємося визнавати свою вразливість, ми не стаємо невразливими, а стаємо захисними, оборонними і ізольованими.
Ми ховаємо свої справжні емоції і потреби під маскою байдужості, гордості або агресивності.
Ми намагаємося контролювати все навколо себе, щоб уникнути невдач, критики або втрат.
Ми шукаємо штучні способи заспокоїти свою тривогу, самотність або гнів, такі як алкоголь, наркотики, їжа, секс або робота. Але це не приносить нам щастя, а тільки поглиблює нашу страждання.
Брене Браун закликає нас бути сміливими і не боятися своєї вразливості. Вона каже, що тільки тоді ми можемо жити повноцінним і автентичним життям.
Вона пропонує нам дотримуватися декількох принципів, які допоможуть нам обійняти свою вразливість:
• Любити себе таким, який ти є, з усiма своiми перевагами i недолiками.
• Дозволяти собi бути неiдеальним i робити помилки.
• Вiдкриватися i дiлитися своiми почуттями i думками з iншими.
• Просити допомогу i пiдтримку, коли тобi потрiбно.
• Визнавати i цiнувати свої потреби i межi.
• Навчатися говорити "так" i "нi" у вiдповiдностi зi своiми цiнностями i бажаннями.
• Робити те, що тобi подобається i що тебе надихає.
• Вiдпускати те, що тобi не потрiбно i що тебе обтяжує.
• Дарувати i приймати прощення.
• Святкувати свої успiхи i радiти за iнших.
Я сподіваюся, що ця цитата і моя інтерпретація допоможуть вам зрозуміти сенс і значення вразливості в нашому житті.
Якщо ви хочете дізнатися більше про цю тему, ви можете прочитати книгу Брен Браун або переглянути її TED-виступ.
⠀
Автор: Олена Томченко
Еще немного о том, «что было фигурой сессии?» и «в чем потребность клиента?» (спойлер: получилось много, а не немного).
Повторю то, что на эту тему уже писала: важен контекст, в котором вопрос прозвучал. Кто кого спросил и в какой ситуации. Если спросил сертифицирующий тренер студента, который только что продемонстрировал свою работу, то вступание обеими ногами в дискуссию о том, что фигура не может быть единственной, - чревато. Выражаясь метафорически, это будет дефлексия. Точно так же можно «придраться» к словам и уточнить, что «фигура/фон» - это принцип восприятия. И говоря о фигуре, мы говорим о фигуре на определенном фоне. Действительно считаю, что это важно помнить, хоть и не всегда уместно «делать это фигурой» размышления. Но мы сейчас не на сертификации, так что нам можно.
Кратко актуализирую очевидное: «фигуры», «потребности», «дефлексия» или другие способы организации контакта — это понятия, которые помогают нам называть реальность, обсуждать ее между собой и рассуждать о ней так, что это нам помогает. Эти понятия что-то отражают, ухватывают некие закономерности в реальности, которые, как нам кажется, таки существуют (это отдельный сложный вопрос). Или, даже если мы не думаем, что эти слова указывают на что-то, что «существует» (вот вы, например, верите в дефлексию?), но мы договорились использовать эти слова, потому что увидели, что это имеет практический смысл. Мы так членим реальность, мы накладываем на нее такие трафареты, потому что убедились, что это приводит к полезным для практики выводам.
Теперь вернемся к фигуре сессии. Когда терапевт отвечает на этот вопрос, он делится с нами тем, что он видел главным в работе. Как для него выглядело их с клиентом взаимодействие в целом или как выглядел клиент с его проявлениями - фокусы опять же могут быть разными. Вспоминаю, как на семинаре на тему формулирования случая Ян Рубал предлагал первым шагом отойти от работы на большое расстояние и, посмотрев на нее «издалека», ответить на вопрос «что это?». Кто-то отвечает на этот вопрос с точки зрения того, что с клиентом, кто-то - что между мной и клиентом, на что похоже наше взаимодействие, а кто-то - способом, отличным от этих двух. И дело не в том, что какой-то вариант более правильный, а в гибкости переключений от одного способа смотреть к другому. Например, сначала я отвечаю на вопрос «что это?», и оказывается, что в фокусе моего внимания - наше с клиентом взаимодействие. И тогда одним из следующих шагов будет ответ на вопрос «а как еще можно на это посмотреть?». То есть я делаю усилие и переключаю фокус внимания от своего привычного к другому.
Уже эта небольшая иллюстрация свидетельствует о том, что единый ответ на вопрос о фигуре сессии вряд ли возможен. Но как тогда быть с вопросом, ведь вопрос-то существует? Я воспринимаю его скорее как отправную точку для исследования профессионального мышления терапевта. Для самоисследования и для его «диагностики», например, в той же ситуации сертификации. Когда студент называет что-либо фигурой сессии, то как он это обосновывает: какие феномены служат подтверждением того, что это - фигура? Как для него складывается эта фигура? И если он ищет как фигуру потребность клиента, то опять же какие феномены для него указывают на то, что потребность - та или иная? Изменение энергии в сессии, изменение в телесных проявлениях клиента, чувства терапевта в ответ на те или иные слова клиента, повторяющиеся слова и словосочетания в речи клиента и так далее.
Незавершенные дела могут привести к невротическому состоянию, если они накапливаются. Незакрытые "висяки" съедают много жизненных сил, т.к. поддержка любого процесса в фоновом режиме требует энергозатрат.
Если открытых процессов много, затраты становятся ощутимыми. Компьютер "виснет", когда запущено много задач. Человеческая психика тоже "буксует", если получает слишком много сигналов, если сигналы продолжают поступать и не успевают обрабатываться. Когда мы ищем ответ и не находим, мозг продолжает его искать, даже если мы забываем о вопросе. И прекращает поиск, лишь получив команду прекратить или найдя ответ.
Когда таких задач набирается много, внутреннее пространство "захламляется", и все силы уходят на обработку этого "хлама".
Как же расчистить себе место для вдохновения или сдвига с мертвой точки?
Один из способов "освободить место на диске" - устранить "незавершенку". Т.е., как в компьютере, закрыть все зависшие и фоновые программы, чтобы процессор заработал быстрее.
В нашей голове такие программы - это начатые и незаконченные дела. Отложенные, забытые, брошенные, прерванные и не продолженные. Это также обещания (как себе, так и другим), невыполненные договоренности, провозглашенные и нереализованные намерения.
Итак, пошаговая инструкция закрытия незавершённых дел:
1. Берем пачку стикеров или нарезаем листков бумаги и записываем все незавершенные дела, какие удается вспомнить. По одному на стикере. Получится много. Несколько десятков. Чтобы не скучать - стикеры возьмите цветные)
2. Сортируем стикеры на три группы:
- неотложные (срочные, отложить нельзя никак)
- важные (отложить можно, но сделать все равно надо)
- остальные (второстепенные, не из первой и не из второй группы)
3. Берем стопу "неотложные" и на каждом стикере пишем дату, когда мы это дело сделаем. И делаем. Побыстрее. Если дата не пишется - переложите стикер в другую группу - к "важным" или "остальным". Складываем стикеры в стопочку и носим с собой. Пересматриваем несколько раз в день и выполняем, выполняем, выполняем. Стикер выбрасываем, когда дело завершено.
4. Берем стопку "важные". Пересматриваем каждое и решаем, можно ли его поместить в стопку "остальные". Помещаем, если да. Если нет, то пишем дату выполнения, раскладываем по дням, прочитываем каждый день и выполняем. Или отправляем в "остальные".
5. Берем группу "остальные". Надеваем шляпу самого строгого критика и отменяем все дела, какие можно отменить. Очень придирчиво. Стикеры с отмененными делами выбрасываем и выдыхаем, освобождая "место на диске")
Оставшиеся дела перепоручаем кому-нибудь, кому можно перепоручить. Если нельзя - выбрасываем. Если выбросить - никак, то вздыхаем и переносим в стопку "важные", пишем дату и выполняем.
Это всё.
Ревизия закончена.
Появившаяся энергия - ваш бонус за хорошую работу. И более качественный сон. И вдохновение. И силы что-то делать и просто жить. И легкость в теле. И другие приятности.
Вот ещё краткое резюме:
Все незавершенные дела:
неотложные - сделать
важные - пересмотреть и завершить
остальные - отменить, перепоручить.
Автор – Ксения Виттенберг
Если вы чувствуете, что работа отнимает всю вашу жизнь, вы не одиноки. Кажется, 40-50 часов в неделю – это более чем достаточно, но простой подсчет рабочего времени еще не дает полной картины. Есть и другие факторы, которые могут вас изрядно вымотать и привести к профессиональному выгоранию. Это например: длинная дорога до работы, дополнительные обязанности, психологический климат в коллективе, чувство недооцененности и неудовлетворенности работой.
Когда у вас нет свободной минуты в течение рабочего дня, – это плохой знак. Ведь если работа отнимает много сил, это вредно для здоровья. Вот какие предупреждающие сигналы может посылать тело, реагируя на перегрузку.
Весь текст статьи доступен по ссылке: https://gestaltclub.com/articles/obsaa-psihologia/15744-sem-priznakov-togo-cto-vy-mnogo-rabotaete
Безудержная агрессия с претензией на «выдерживай меня» отражает потребность в контакте.
В этом, порой, разрушительном приближении бывает сложно рассмотреть желание человека сближаться, чаще воспринимается как желание человека подавлять/разрушать/поглощать.
Речь идёт о ранней, первичной форме контакта, речь идёт о слиянии.
Так приближается младенец, смакуя материнскую грудь, а с появлением зубов, начинающий её покусывать пока агрессия не будет перенаправлена на другие объекты питания.
Для этого перехода важно любящее сопровождение интереса ребёнка к этим самым другим объектам.
На практике не всегда это сопровождение возможно.
Эту агрессию нужно выдержать оставаясь присутствующим и любящим, побыть живой границей для агрессии ребенка. Любящей и одновременно реагирующей границей, чтобы ребенок смог обживаться в своей агрессивности, регулируя её, а не подавляя.
В случае, когда не сложилось так хорошо, что часто бывает, у взрослого может возникать страх собственной агрессии в разных формах в зависимости от той формы «не сложилось», которая возникла в опыте.
Самый ранний страх из параноидно-шизоидной позиции-«я выражу агрессию и взорвусь/исчезну/рассыплюсь»
Чуть более поздний страх - «я выражу агрессию и исчезнет другой».
В сознании взрослого это страх потери надежды на восстановление привязанности после выхода на границу контакта в выражении агрессии.
И страх того, что другой разрушит меня встречной агрессией.
Работа в терапии это длительный труд над обнаружением этих границ, сохранение интереса к клиенту, рвущемуся ломать границы как прямо требуя их изменить так и манипулятивно, создавая поводы для их нарушения терапевтом.
Так вот, в чем собственно встреча в претензии взрослого выдерживать его агрессию?
В избегании ужаса отделения, выхода из слияния, подменяя его злобищей.
Такая заявка на «выдержи меня» это фрустрированная потребность вернуться в колыбель слияния.
Для обработки этого ужаса необходимо присутствие, которое поможет пережить ужас отделения и интеграцию опыта в котором несмотря на сильные переживания целостность сохраняется и привязанность доступна к продолжению.
То самое челночное движение, медленное простраивание связей между выражением агрессии клиентом и агрессией терапевта. Такая работа может стать полезной, если в этом исследовании сохраняется интерес обоих и у терапевта хватает доброжелательности к клиенту, которая будет сопровождать обнаружение «а чего собственно надо и как это получить в реальности со всеми её ограничениями».
Долгий труд.
Автор – Константин Карпан
