-
Психология для души. Канал о психологии, психотерапии и внутренних изменениях.
Друзі, зовсім скоро 30 січня о 20:00 у нас в Практикумі чудова зустріч!
▫️Ольга Маслова – кандидатка біологічних наук, співавторка книги "Коли я нарешті висплюся" та авторка книги "Пригоди клітин в організмі та поза ним", авторка ютуб-каналу Наукпопіл, співзасновниця наукпоп-ініціативи Nobilitet, ведуча подкасту "Наука як по маслу" на Громадському радіо, запрошена лекторка та авторка текстів для багатьох наукпоп-проєктів та корпоративних програм.
▫️Говоритимемо про мозок та про те як читати інформацію про нього у популярних джерелах. Чи існують "гормони щастя" та чому насправді некоректно прагнути до "підвищення дофаміну" чи будь-якого з нейромедіаторів? Яка взагалі різниця між гормонами та нейромедіаторами та чому важливо її розуміти?
✔️Як нейрони спілкуються між собою та чому ми всі настільки різні?
✔️Як працює схема: генетика-епігенетика-набуті характеристики.
✔️Де у мозку заховані думки, а де – емоції? Кохання народжується у мозку?
▫️Ця лекція допоможе краще зрозуміти себе та уявити складність процесів, що безперервно відбуваються в нашому організмі.
‼️Вебінар доступний лише для підписників Гештальт Практикуму
‼️Щоб долучилися або переходь за посиланням
http://secure.wayforpay.com/donate/practukym
До зустрічі!
1. Ціль має бути особиста. Ми не можемо впливати на інших, тобто наша ціль має стосуватися особисто нас.
2. Ціль має бути актуальною тут та зараз. Має відповідати сьогоднішнім вашим потребам.
3. Ціль повинна мати конкретний результат. Має вимірюватись якось шкалою – кг, см, сумою і так далі.
4. Ціль має бути позитивно сформульованою та не містити частинки «НЕ»
5. Ціль має бути реальною
6. Ціль не повинна мати антагоніста. Коли ви будете складати цілі передивіться, щоб не було взаємозаперечних цілей. Наприклад, я хочу збільшити заробіток в n- разів, та я хочу звільнитись і рік не працювати.
7. Ціль обов’язково має термін виконання/ реалізації.
8. Не обмежуйте себе способом досягнення цілі.
⠀
Отже, коли ми пройшли такий шлях:
- від оцінки точки життя, в якій я зараз знаходжусь ( що є і в чому дефіцит)
- обрали власні бажання та потреби
- вибрали 1-3 сфери в яких прагнемо змін та розвитку
- розібрались з мотивацією
- деталізували та розписали цілі
⠀
На втілення цілей та мрій потрібна життєва енергія. Проводимо власний енергоаудит. Перевіряємо свої фізичні ресурси. Чи ми достатньо спимо, чи збалансований в нас режим роботи та відпочинку, який в нас стан самопочуття, наскільки зараз на нас впливає хронічний стрес, чи є в нас фізичне навантаження, чи загострені хронічні захворювання. Тобто якщо ми виснажені та знесилені наша задача буде умовно кажучи, вижити та зберегти себе. Якщо наше життя більш менш збалансоване, тоді я можу ставити життєві цілі та плани на розширення.
⠀
Коли проведена така велика робота по аналізу та плануванню. Наступний крок – дія. Почати діяти. Пам’ятай, що важливий кожен результат. Навіть негативний досвід та результат це крок до вашої цілі, потреби, мрії, цінності. Ви вже знаєте як не треба, і можете робити, так як потрібно. Опановуємо мистецтво маленьких кроків. Через рік підбиваючі підсумки, ви здивуєтесь як далеко приводять маленькі кроки, маленькі цілі, які робляться кожен день!
⠀
Бажаю вам натхнення у ваших мріях, свободи та зухвалості в планах, точності та ясності в цілях та задоволення від втілення!
⠀
Буду чекати ваших підсумків в кінці грудня та на початку січня 2025. Поділіться своїми результатами!
Автор: Ірина Філіпова
https://www.facebook.com/profile.php?id=100002134984418
4) Четверта стадія – партнерство – це переговори та домовленості про всі рішення. Обговорення часу, коли мають відбуватися важливі події, побутові питання, правила, глобальні рішення тощо. Інтереси кожного враховуються. Це період взаємозалежності. Ми самодостатні і можемо один без одного, просто вибираємо бути разом, адже разом життя цікавіше і краще. Часто це відбувається у третіх відносинах, де немає дітей, де людина може ідентифікувати глибшу мету свого життя.
Хотілося б ще раз відзначити, що наші травми та конфлікти у відносинах – двері до глибшої близькості. Це коло стадій може бути чудовим місцем для лікування наших травм, що відбулися з нами у перші три роки життя. У ньому ми можемо переписати історію свого життя. Змінити ставлення до себе і власного життя. Усвідомити ким та яким я є в цьому процесі. Відносини - найглибше місце для лікування.
Автор : @Тамара Ковч
https://m.facebook.com/tamara.kovch.7?wtsid=rdr_0Oj6vrLom4pfLVtvp
Основна робота з клієнтами з МОО полягатиме в контейнуванні їхніх афектів, їхній переробці та поверненню клієнту у простому вигляді у формі інтерпретацій або асоціацій.
⠀
Саме тому робота з МОО така складна, і в 90 відсотках випадків звернення до супервізора, терапевти формулюють свій запит як неможливість виносити сильні почуття, що виникають.
Кернберг своєю чергою висуває свої маркери для роботи з клієнтами з МОО такі як:
⠀
▫Тестування реальності. Люди з МОО загалом тестують реальність, у них відсутні галюцинації та марення. Вони функціонують і працюють.
⠀
▫Дифузна ідентичність. Вони не можуть розповісти про себе як про особистість зі стійкими об'ємними уявленнями.Їхня розповідь часто суперечлива, наприклад, в одному реченні клієнтка каже, яка вона чудова мати, а в іншому, що вона забула про день народження сина. І ці висловлювання для неї не є суперечливими.
Пов'язана така особливість з тим, що МОО використовують примітивні механізми психологічних захистів, провідним з яких виступає розщеплення. Цей механізм - це своєрідний спосіб справлятися, коли вони одних і тих самих людей здатні сприймати як абсолютно хороших і тотально поганих. І жодного протиріччя вони в цьому не відчувають. Ще одним механізмом взаємодії є заперечення, коли якісь частини, шматочки, уявлення про себе і про людей просто прибираються вбік.
⠀
▫Наступним важливим захисним механізмом у них є проективна ідентифікація.
⠀
Коли погані уявлення про себе і про об'єкти проектуються на терапевта, і далі такий клієнт провокує нас поводитися так, щоб підтвердити свої проекції. Тому так важливо в роботі з клієнтами з МОО терапевту бути готовим до таких провокацій. Вони можуть здійснювати нападки на сеттінг, намагатися посунути межі часу, не заплатити, запізнитися, щоб терапевт спровокувався на злість і довів йому, що він поганий. Тому що внутрішній світ клієнта з МОО наповнений поганими об'єктами. І завдання терапевта витримувати ці почуття, переживати бажання залишити клієнта, усвідомлювати свої почуття, але не діяти відповідно до них.
⠀
Для цього так важливо в роботі з МОО:
⠀
▫зберігати стабільний сеттинг. Основним завданням терапевта виступає утримувати межі терапії. Це буває непросто, тому що клієнт з МОО коливається між нападом і бажанням жалості до себе. І може виникнути спокуса піти за проханням клієнта пересунути його на незручний для терапевта час, або знизити оплату. Часто запити таких клієнтів починаються зі слів: "Ви - моя остання надія". І після таких слів велика спокуса піти на поступки і почати рухати межі сеттингу, але тоді ми для нього не стаємо прикладом самоповаги і власної цінності. І вона переконується в тому, що про себе не потрібно дбати, інший важливіший.
⠀
▫також важливо використовувати по можливості гіпотетичний характер висловлювань: "Схоже, що..." "Я можу помилятися, але", демонструючи клієнту рівність у стосунках, щоб уникнути загрози потрапити в ситуацію, де він звично не правий і поганий.
⠀
▫виявляти щирий інтерес до внутрішнього світу клієнта
⠀
Наступною особливістю в роботі з МОО виступає те, що вони індукують у терапевта почуття сорому і провини. Виражається це в принизливій критиці нас і нашої роботи, особливо якщо перед цим ми "купилися" на ідеалізований образ рятівника, то за певний час ми неодмінно зіштовхнемося зі знеціненням. У конртпереносі в терапевта завжди буде бажання виправдовуватися і доводити, що він професіонал.
⠀
Це відбувається через те, що досвід об'єктних стосунків, де він хороший, у клієнта відсутній.
Автор матеріалу: Віолета Виноградова
«Пробач, що я кричав, але я, млинець, мільйон разів попереджав, щоб ти не кидав чортів м'яч у скло, а ти не слухався!»
«Пробач, що я розлютився(а), але ти поводиться як маленький поганець. Що тобі від мене треба?"
Якщо ви додали в пропозицію слово «вибач», воно не вибачається за умовчанням. Насправді приклади «вибачень», наведені вище, не що інше, як чергова хвиля зриву під прикриттям. Якщо у вас вириваються саме такі фрази, значить, настав час прислухатися до свого стану, зробити паузу і переключитися. Заспокоївшись, ви зможете вибачитись по-справжньому. А справжнє вибачення зазвичай складається із трьох частин:
1) Візьміть на себе відповідальність за свою поведінку. Визнайте свою роль у ситуації, якою б вона не була.
2) Просто вибачтеся.
3) Складіть план подальших дій. Поясніть, що наступного разу зробите інакше, і як це допоможе.
Ось приклад: «Пробач, що я на тебе накричав(ла). Я розсердився (розсердилася), що ти не одягнув черевики. Кричати недобре, і я перепрошую. Давай спробуємо більше допомагати один одному і працювати як одна команда: ти уважно слухатимеш мене, а я постараюся тримати себе в руках і не кричати. Згоден?»
Вибачтеся за поведінку, але не емоції.
Ви можете визнавати своє роздратування, збудження, втому та інші емоції, але не треба за них вибачатися. Усі емоції мають право існування. За що треба вибачатися, то це за поведінку.
Різниця між тим, що ви відчуваєте, і тим, що робите, є найважливішим розмежуванням, яке повинні розуміти і ви, і діти. Здатність проживати різні емоції, не реагуючи на них дією, - важлива життєва навичка (яка у багатьох з нас провисає).
Не обіцяйте, що більше ніколи не зриватиметеся на дітей: це малоймовірно.
Складіть план подальших дій, якщо це можливо. Передбачуваність дарує відчуття твердого ґрунту під ногами. Мова не про план на все життя, а про те, що ви маєте намір робити, наприклад, протягом дня, що залишився.
Говоріть точно та коротко.
Занадто багато слів і пояснень зб'ють дитину з пантелику і сильніше заплутають її. Якщо вам дуже важко вибачатися, дивлячись дитині прямо в очі, сядьте поруч з нею на диван. Встаньте пліч-о-пліч біля кухонного столу. Поговоріть у машині. Знаходьтеся поряд, але не дивіться і не вторгайтеся в його особистий простір - так ви зможете розрядити обстановку.
Не чекайте від дітей конкретної реакції (вибачень, обіймів тощо).
Постарайтеся не нудьгувати, що зараз черга дитини вибачатися. Це не що інше, як продовження зриву, а поки це так, ви нічого не досягнете.
Завершіть примирення по-своєму. Одні діти хочуть, щоб їх обійняли, інші — щоби з ними пограли або разом почитали книгу. Комусь добре допомагає скинути напругу спільне перекушування на кухні або рух під музику. Є діти, які вважають за краще побути на самоті: помалювати, почитати, пограти на вулиці. Якщо ваша дитина така, дайте їй можливість побути на самоті.
Якщо ж ви, як і раніше, почуваєтеся на взводі, постарайтеся на якийсь час дистанціюватися. Спробуйте сповільнитись, наскільки це можливо, зосередитися на чомусь і зробити багато глибоких вдихів та видихів. Якщо дитина вже досить доросла, скажіть: «Я поки що засмучений(а) і втомився(-ла) і не хочу знову на тебе кричати. Мені треба побути у спокійній обстановці. Давай я дам тобі книжку чи іграшку, а сам(а) відпочину?»
Так ви не виявляєте байдужості; ви дбаєте про себе, щоб краще їх виконувати свої обов'язки надалі і подаєте дітям гарний приклад, як правильно поводитися, коли пристрасті розпалюються.
Автор: Ілля Сукнов
Таке трапляється навіть із найбільш терплячими батьками. Різкий окрик, замах, грубі слова, про які ми одразу готові пошкодувати. Але що зроблено, те зроблено. Питання: як гідно вийти із цієї делікатної ситуації? Які стратегії виявляться найпродуктивнішими?
Більшість батьків обирають один із трьох поширених сценаріїв.
1) Починають корити себе за черговий зрив і відчувати провину.
2) Намагаються всіляко задобрити дітей та налагодити з ними стосунки. Але при цьому мовчать про те, що сталося, начебто так і треба було.
3) Займають оборонну позицію, виправдовують свою поведінку і переконують себе в тому, що не так сильно кричали, що ця дитина винна, оскільки поводилася огидно.
Ці сценарії не є особливо ефективними. Самобичування - це емоційний глухий кут. Воно не дає простору для подальшого розвитку, ви просто застрягаєте у ньому. Що стосується оборонної позиції, то і ця реакція не дозволяє усвідомити, що сталося і як вчинити наступного разу. Спроби задобрити дитину можуть понизити ваш авторитет.
✔️Заспокоїтися
Коли рівень стресу зашкалює, потрібен час, щоб увімкнулася парасимпатична система, і ви могли міркувати логічно. Є багато способів заспокоїтись. Можна подихати, потягнутися, піти в іншу кімнату, енергійно зайнятися якоюсь справою. Поекспериментуйте.
✔️Поспівчувати собі
Добре ставлення до себе найефективніший спосіб профілактики майбутніх зривів.
Якщо за багато років ви звикли поводитися протилежним чином, співчуття вимагатиме від вас глибокої внутрішньої роботи. Пам'ятайте, караючи себе за зриви, ви не виправите ситуацію. А самоспівчуття не означає ігнорування проблеми.
Співчуваючи собі, ми помічаємо, що відчуваємо труднощі: нагадуємо собі, що не самотні, і починаємо по-доброму ставитися до себе. В результаті ми заспокоюємося і набуваємо здатності ясно мислити та приймати виважені рішення.
✔️Проявити цікавість до себе
Цікавість до свого "внутрішнього світу", тригерів і зривів не означає самокритику чи заперечення. Згадайте, що ви відчули, коли хтось востаннє щиро поцікавився вашим станом, не кваплячись вас критикувати. Закладаємося, ви відчули спокій, підтримку та впевненість у подальших діях. Так от, такий ж інтерес ви можете виявляти до себе та свого досвіду.
Після того як ви видихнули, відволіклися і трохи заспокоїлися, спробуйте поставити собі такі запитання:
* Про що я думаю? Як я почуваюся?
* Що відбувається з моїм тілом? Чи відчуваю я втому? Чи потрібно мені поїсти, випити води чи кави?
* Що виводить мене з себе? Що ще відбувається у моєму житті?
* Чи не впливає на моє самопочуття? Можливо, стрес викликаний якимись прийдешніми подіями?
* Що допоможе мені зараз заспокоїтись?
* Що потрібне моїм дітям? Можливо, вони втомилися, зголодніли, хворіють, переживають важкий період?
* Кому можна написати чи зателефонувати та попросити допомогти?
Коли ви заспокоїтеся, поцікавтеся, що відбувалося у вашому тілі в момент зриву: чи ваші плечі були напружені; чи хотілося вам втекти; чи ви вганяли себе в раж; чи чіплялися за кожну дрібницю у поведінці дитини?
Так ви навчитеся розпізнавати свої реакції і зможете їх вчасно попередити, коли наступного разу опинитеся на межі.
Якщо ви помітите, що вас постійно переслідує почуття самотності, стрес, поговоріть із кимось про це. Зверніться за підтримкою до фахівців: цей тригер нікуди не подінеться, доки ви його не пропрацюєте.
🔝ПОМІРИТИСЯ З ДІТЬМИ
Щире примирення допоможе вам і дитині заспокоїтись і знову відчути твердий ґрунт під ногами. Це найкращий спосіб пояснити, що трапилося, і запобігти неправильним висновкам: наприклад, діти часто вважають, що у всьому винні вони, і думають, ніби це вони погані.
Почати потрібно з вибачень. Немає нічого страшного в тому, щоб перепросити дитину: цим ви не підірвете свій авторитет. Зате точно покажете правильний приклад поведінки на майбутнє і дайте дітям привід перейнятися до вас повагою.
Вибачення не означають, що ви не помітили погану поведінку дитини, і не скасовують подальшої розмови. Але поки дитина у стресі, вона не почує вас. Спочатку помиріться, потім розмовляйте.
🚫 Як вибачатися не треба:
Як змінити низьку самооцінку?
⠀
Тут важливо розуміти дуже суттєву відмінність дорослої людини від дитини. Більшість дітей спілкується зі своєю родиною, а це переважно замкнена система. Кожна дитина намагається вплинути на оцінку дорослих через свою поведінку, стати для них «хорошою». Для дитячого світу це дуже важливо – бути гарним, приємним та цікавим для дорослих.
Але далеко не всі батьки це розуміють. Одні батьки не звикли давати позитивні оцінки через своє власне виховання, інші постійно порівнюють дитину із тими, хто краще - «щоб була висока планка», треті хвалять у виняткових випадках, і критикують у всіх інших. Є й такі батьки, які взагалі не мають часу цікавитися справами дитини, і вона залишається без оцінки взагалі, не розуміючи, хто вона і яка вона.
⠀
Коли дитина стає дорослою – ситуація змінюється. У дорослої людини коло спілкування набагато ширше, і найголовніше - він може ОБИРАТИ людей, з якими спілкуватися.
Крім того, у дорослого набагато більше можливостей впливати на оточуючих своєю поведінкою, щоб отримувати прийняття, дружбу та кохання.
⠀
На жаль, багато людей нехтують цими важливими відмінностми. Дитячі установки так сильно «застрягли» всередині, що замість того, щоб використовувати всі ресурси дорослого - знаходити шляхи самовираження, набувати матеріальних успіхів, знаходити друзів, кохати і бути коханим - у голові лунають обмежуючі ствердження батьків, - «ти занадто» або «ти недостатньо».
⠀
«Ти надто дурний/ледащий/неусидливий\ненадійний...»
"У тебе недостатньо таланту/жіночості або мужності/працьовитості/доброти..."
Кожен має свій список.
⠀
Для того, щоб позбутися впливу батьківських установок, що обмежують, навчитися цінувати себе і відчувати свою цінність у відносинах з близькими, – потрібно провести "інвентаризацію" уявлень про себе. У процесі такої інвентаризації потрібно відмовитися від старих уявлень, позбутися деструктивних батьківських посилань та оцінок. Натомість, виявлені корисні та підтримуючі установки, внутрішні ресурси – визнати та почати ними користуватися.
⠀
Це призведе до помітних змін у житті. Ви почнете більше вірити в себе, легше переносити критику, частіше робити щось по - новому та не боятися змін у своєму житті. Якість спілкування також зміниться. Ви частіше почнете підтримувати інших і самі отримувати підтримку.
⠀
Виконати таку роботу самостійно неможливо. Як я писав вище, самооцінка формується в тісному зв'язку з оцінкою оточуючих. Ми соціальні істоти, нам потрібна інша людина, в якій ми побачимо відображення себе.
⠀
Тому для зміни уявлень про себе важливо мати людину, яка в якомусь сенсі виконувала роль «дзеркала» - давала зворотний зв'язок і допомагала знаходити обмежувальні установки.
Такою людиною може бути чоловік чи близький друг. І це великий успіх знайти того, хто сприятиме вашому розвитку. Але далеко не завжди близькі люди допомагають змінюватись. Іноді стається так, що все навпаки, вони перешкоджають змінам.
⠀
Найкращий варіант - коли таким дзеркалом стає психотерапевт. Це людина, яка має відповідну освіту, щоб допомагати людям змінюватися і його можна назвати «професійним дзеркалом». З одного боку, він звертає увагу на неусвідомлювані процеси, звичні шаблони поведінки і допомагає їх змінити. З іншого – він є тим «дзеркалом», дивлячись у яке можна припинити бачити спотворені оцінки батьківської родини та почати бачити себе по - новому.
Автор: Ievgenii Voronkov
Думки про те, що таке «досвід».
Мені важливо донести, що між травматичними подіями (серією подій, хронічною тривалою травматизацією), які сталися з людиною та «травматичним досвідом» (ТД) існує принципова різниця.
⠀
Звично використовувати словосполучення ТД, маючи на увазі, що в житті особи сталися травмуючі події. Це чомусь називають «досвідом», але перетворення подій на принципово іншу якість, яку можна назвати досвідом, потребує значної внутрішньої роботи.
⠀
До речі, скажу, що є достатньо різке прислівʼя: «Досвід - мудрість дурня». Цікаво, з чого цей народний вислів прийняв таку яскраво виражену обезцінюючу форму?
Поясню: коли відбуваються травматизуючі обставини (події), особа відгукується гострою реакцією на дистрес, а далі за сприятливих умов починається послідовна й тривала психологічна переробка отриманого матеріала. І ніякого досвіду поки нема.
⠀
Дуже часто трапляється так, що цього не відбувається, при цьому формуються різні форми неспіврозмірних реакцій, патернальних застиглих форм поведінки (уникаючої, гіперкомпенсаторно агресивної, саморуйнуючої, залежної та інших) з подальшою фіксацією таких феноменів і згодом вторинною різноманітною симптоматикою посттравматичного походження.
⠀
Для формування саме досвіду, як феномена, що виникає внаслідок ефективної, конструктивної переробки деструктивних подій, які колись мали місце, потрібен час, доброзичливий, підтримуючий здорові частини психіки супровід і відчутні власні зусилля.
⠀
Так відбувається поступова асиміляція та інтеграція емоційних переживань і травматичного фактажу в єдиний усвідомлений, вбудований в особистість результат.
⠀
Він полягає в зрілому ставленні до історії свого життя та внутрішньою згодою зі своєю долею. Й практично не супроводжується помітною симптоматикою.
Тільки таким шляхом події перетворюються на досвід.
⠀
Я розумію, що категоричен, проте саме такий підхід до цієї теми поділяю.
🔝Автор: @Евгений Воронков
Запрошую до малої психологічної групи «Жити Життя», очно, Київ, біля м. Олімпійська
Приходь в безпечний простір, де можна бути різним, можна бути собою: сумним чи веселим, вразливим, засмученим, розгубленим, впевненим, надмірно рішучим, стрімким чи повільним, гучним, ледве чутним, але просто бути.
На групі будемо говорити про тебе, про твоє життя, страхи, про те, що турбує і обмежує, про те, що коїться в середині та про те як ти з цим обходишся і що транслюєш назовні. Ти будеш побаченим і почутим. Шукаймо відповіді разом та жити своє краще життя вже сьогодні. Тут можна
Старт січень 2024
Щовівторка 18.30-21.30
Кількість учасників до 10 чол.
Кількість зустрічей: 15
Вартість 800 грн
Більше по лінку ⬇️
https://www.facebook.com/share/hdSshB1Mp7rvSNq5/?mibextid=9l3rBW
Думки про те, що таке «досвід».
Мені важливо донести, що між травматичними подіями (серією подій, хронічною тривалою травматизацією), які сталися з людиною та «травматичним досвідом» (ТД) існує принципова різниця.
⠀
Звично використовувати словосполучення ТД, маючи на увазі, що в житті особи сталися травмуючі події. Це чомусь називають «досвідом», але перетворення подій на принципово іншу якість, яку можна назвати досвідом, потребує значної внутрішньої роботи.
⠀
До речі, скажу, що є достатньо різке прислівʼя: «Досвід - мудрість дурня». Цікаво, з чого цей народний вислів прийняв таку яскраво виражену обезцінюючу форму?
Поясню: коли відбуваються травматизуючі обставини (події), особа відгукується гострою реакцією на дистрес, а далі за сприятливих умов починається послідовна й тривала психологічна переробка отриманого матеріала. І ніякого досвіду поки нема.
⠀
Дуже часто трапляється так, що цього не відбувається, при цьому формуються різні форми неспіврозмірних реакцій, патернальних застиглих форм поведінки (уникаючої, гіперкомпенсаторно агресивної, саморуйнуючої, залежної та інших) з подальшою фіксацією таких феноменів і згодом вторинною різноманітною симптоматикою посттравматичного походження.
⠀
Для формування саме досвіду, як феномена, що виникає внаслідок ефективної, конструктивної переробки деструктивних подій, які колись мали місце, потрібен час, доброзичливий, підтримуючий здорові частини психіки супровід і відчутні власні зусилля.
⠀
Так відбувається поступова асиміляція та інтеграція емоційних переживань і травматичного фактажу в єдиний усвідомлений, вбудований в особистість результат.
⠀
Він полягає в зрілому ставленні до історії свого життя та внутрішньою згодою зі своєю долею. Й практично не супроводжується помітною симптоматикою.
Тільки таким шляхом події перетворюються на досвід.
⠀
Я розумію, що категоричен, проте саме такий підхід до цієї теми поділяю.
Автор: Євген Воронков
У своїй практиці я постійно стикаюся з тим, що клієнти хочуть швидких змін, щоб їх полагодили.Але «швидше» пройти цей етап не можна: захисні механізми формувалися багато років, за кілька
сеансів перебудуви не можливо. Та й швидке форсування може травмувати особу. У психотерапіїважливо проявляти терпіння та співпереживання, саме це допомагає крок за кроком знімати
уявне лушпиння. А розуміння, куди йдеш, допомагає пройти цей та наступні етапи.
3. Етап актуалізації страхів. Все, з чим раніше психіка не могла впоратися і заради чого створилазахисні механізми, вилазить із підсвідомості. Це боляче.
На цьому етапі важливо перестати орієнтуватися на навколишнє середовище і навчитисяспиратися на близького Іншого: родича, друга або психотерапевта. Часто оточення лякається змін і
ретельно опирається їм. Адже людина стає незручною для використання, нехай навіть вони цьогоне усвідомлюють або прикриваються найкращими мотивами. А добрі наміри самі знаєте, куди
приводять. Це ще один аргумент, чому таки варто вибирати психолога, незалежного фахівця.
4. Клієнт потрапляє у безвихідь. Коли старі схеми не працюють, а нові ще не сформувалися.Психотерапевт не «причиняє добро», не тягне у щастя, не розповідає, як жити правильно, не дає
порад. А показує, що битися об стіну, може і прикольно, але є можливість подивитися ліворуч, праворуч, відійти назад, усвідомити, що нинішній глухий кут — це лише частина всієї картини,
всього лабіринту життя цілком.
5. Внутрішній вибух. Присвоєння своєї «тіні», присвоєння тих «негативних» рис, які людинаретельно від себе приховувала, але які бачила в інших. Це теж болючий етап — визнати свої
обмеження, свої «недоліки» і «темні помисли», свою недосконалість.Визнати та прийняти. Полюбити себе таким, яким і є насправді.
Саме на цьому етапі починає зростати життєва енергія і розвивається здатність спиратися на себе.
6. Зовнішній вибух. Накопичена внутрішня енергія вносить зміни у світ. І це може відбуватися утаких формах:
▫️Відчуття радості та енергії;
▫️зростання та набуття сил діяти;
▫️Поява творчої та сексуальної енергії;
▫️можливо дивно, але і прояв скорботи та горювання про минулий етап життя.
Не варто боятисясуму, саме він дозволяє привласнити свої особисті цінності.
Такий шлях проходить людина у пошуках самого себе. Це саме те, заради чого люди наважуються
на довгострокову роботу над собою.
Психотерапія - це зовсім не про вічне щастя, часто цей процес супроводжується болем. Але без
цього розвиток та особистісне зростання неможливі
Автор матеріалу: Катерина Панасюк
https://www.facebook.com/PanasiukKaterina
5. Духовна функція. Надати почуття приналежності чи то своїй родині, чи своїй країні або всьому
світу. Причетність до свого роду дає величезну підтримку. Це відчуття допомагають сформувати
сімейні свята, традиції, ритуали. Але одночасно при поважному відношення до всіх, в такій сім'ї є
місце кожному в усій своїй унікальності. Можливість залишатися самим собою в середині сім'ї.
Співзалежність бере свій початок у дитинстві. В залежності від того, на якій стадії розвитку дитини
відбулося порушення, залежить симптом, яким саме чином вона буде проявлятися.
Наприклад так: наздогнати та причинити добро.
Або як в анекдоті:
-Мамо, я йду таки добровольцем на війну!
-Тільки не далеко, щоб я тебе бачила.
В будь-якому випадку співзалежність проявляється компульсивно через неусвідомлені негативні почуття.
Що ж робити? Як вийти із співзалежних патернів поведінки?
⠀
1. Усвідомити проблему.
2. Зрозуміти причини проблеми. Де у кого ви навчилися такому способу? Тепер ви робите це
несвідомо.
3. Поступове розплутування співзалежних відносин.
4. Відмова від своїх проекцій.
5. Усунення нелюбові себе.
6. Перехід із маніпулятивних комунікацій до прямих.
7. Навчитися просити. Спокійно приймати як згоду так і відмову вам допомогти.
8. Навчитися відчувати, проживати свої витіснені почуття, знизити токсичність переживань.
9. Зцілити свою внутрішню дитину.
10. Визначити свої психологічні межі.
11. Навчитися близькості.
12. Навчитися новим формам поведінки.
Автор: Катерина Панасюк
Катерина Панасюк, психолог
Ми вже в ефірі!
Заходьте!
https://www.youtube.com/watch?v=oVw-PFXgxvA
Ми вже в прямому ефірі з вебінаром "Практикум роботи з тривогою, страхами і хронічним стресом"
Приєднуйся до нас !
https://www.youtube.com/watch?v=0hpojyeZgg8
Екзюпері колись сказав, що єдина відома йому розкіш – це розкіш людського спілкування.Саме через інших людей ми знаходимо втрачені, забуті або ще не народжені
частини самих себе.
⠀
Часто, коли нам хтось дуже подобається, трапляються моменти зачарованості та симпатії – це саме ті місця, коли ми зустрічаємося із самими собою.Протягом періоду зачарованості іншою особою власне самої тієї людини майже й
не видно.
⠀
Проте добре видно себе в них, свої фантазії, цікаві для нас самих способи жити і справлятися з життям, бачити горизонти або бачити те, що раніше не було доступно длявласного погляду та думки, але озвучене іншим сильно резонує всередині себе.
⠀
Часто це не усвідомлюється, але це - саме так.Іншої людини в контакті може й не бути в цей момент. При зливанні іншої особи
ніколи немає, є лише проекції та наші фантазії щодо неї.
⠀
Видно своє відображення, себе, якого бачиш у тій – іншій особі, видно нові частини себе, виявлені через контакт з іншим.Свою відщеплену частину, не присвоєну, неактивну в самому собі, але таку, що аж
до одуріння манить і приваблює в іншій людині.Частина, щодо якої відчуваєш голод, тугу, або до цього не усвідомлювану потребу.
⠀
Тому що у самого себе вона закрита, відщеплена, прихована, або просто на даний моментспить.
Чудово виявляти себе.Прекрасно добудовувати себе новими частинами та знаннями про себе, чудово
прибирати з життя старе і віджиле, яке довго трималося з собою по інерції.Є лише ризик, що відкриття нового про себе через іншу особу може стати якоюсь формою залежності та неможливості рухатися далі без неї. Або ж може стати простовідправною точкою у дослідженні себе та світу навколо.
⠀
Точкою, вийшовши з якої, взявши на себе відповідальність і привласнивши новізнання про себе, можна піти жити життя, ширше і просторіше у своїй барвистості та
насиченості.
⠀
І точно не таке, як раніше.
Найчастіше ми знаходимо себе саме через контакт з іншими людьми.Питання в тому, як далі ми обходимося з цими знахідками.
⠀
Автор: Ольга Кравцова
https://www.facebook.com/olga.kravtsova.148
Етапи розвитку дитини
І Етап. Період з моменту зачаття дитини до 1-го року життя. Він повʼязаний з внутрішніми імпульсами, життєво важливими потребами і особливо з їх тілесним проявом. Дитина функціонує лише на рівні інстинктів і афектів.
Базове питання, на яке відповідає дитина в цьому періоді - Я Є?
Якщо було безпечне злиття, а саме - стабільне
передбачуване середовище - мама була поруч,
задовольняла потреби у харчуванні, забезпечувала терморегуляцію, тактильний контакт - дитина відповідає ствердно «Я Є». Однак, якщо матері немає поруч протягом тривалого часу, вона не чутлива до потреб дитини, відсторонена або агресивна, дитина відчуває найсильнішу депривацію, до якої психічно ще не готова.
Подібний досвід створює порушення переживання дитиною стабільності та цілісності життя, оскільки вона з мамою як єдине ціле.
https://www.instagram.com/p/C1wcS5dogAE/?igsh=ZXdtMG9hNm12dHc=
Ось вже нові цифри на календарі. Перед тобою новий рік. Магія новорічних див потрохи розсіюється, але ще можна загадувати бажання, планувати, мріяти. І так хочеться під кінець року підводити підсумки і дивуватись і радіти що і це і це здійснилось, реалізувалось.
Хочу поділитись з тобою дієвими та практичними техніками, які творять дива. Вони допоможуть тобі твої мрії та бажання перетворити в сенси, спів ставити з власними потребами, відсіяти те що не твоє, та прописати цілі, щоб цього великого слона з’їсти по шматочкам.
⠀
🔝Для того щоб почати планувати, треба зорієнтуватись в якій точці свого життя ти зараз знаходишся. В цьому помічною буде техніка колесо балансу. Це техніка аналізу життєвих сфер. В класичному варіанті коло ділиться на 8 життєвих сфер. Зазвичай це: кар'єра, гроші, здоров'я, друзі, сім'я, розвиток, відпочинок, умови життя. Можна ці сфери редагувати під себе.
🔝Далі кожна сфера має 10 пунктів.
В центрі 0 до зовнішнього кола -10 балів (виходить як дошка з дартсу).
Оцінюємо кожну сферу де 0-3 – не задоволеність, 4-7- вже є певні результати, але є куди розвиватись, 8- 10 - ефективні сфери вашого життя. Оцінка це ваша суб’єктивне ставлення та відчуття.
🔝Дивимось, що вийшло. Ті сфери які мають 8-10 балів, вони стабільні, там усе налагоджено. Ті ж сфери в яких від 0 до 3 балів, це сфери, які потребують негайного втручання. Зразок колеса балансу в кінці тексту.
Для змін та розвитку на наступний рік обираємо 1-3 сфери для змін або покращення. Не беремо більше, бо треба тверезо підходити до своїх сил та можливостей. Як то кажуть тихше їдеш, далі будеш.
🔝Коли оцінили точку де знаходимось в тут і зараз. Далі переходимо до своїх мрій та потреб. Для того, щоб в нас було натхнення реалізовувати та втілювати в життя цілі та плани необхідно відібрати те, що є нашими власними бажаннями та прагненнями.
🔝Простий маркер того, що є моїм справжнім бажанням – коли я чую якусь ідею в мене підіймається енергія, з’являється внутрішня інтенція до дії. Там же де опускаються руки, з’являється відчуття безвиході, необхідності – то скоріш за все це не мої бажання. Бажано підвищувати тілесну чутливість за допомогою тілесних вправ.
⠀
🔝Далі ми беремо сфери в яких хочемо змін, і виписуємо, формулюючи яких змін, я прагну. Записуємо в позитивній формі.
Наприклад, я не хочу хворіти, а я хочу бути здоровим.
Все те що ми обрали для змін, ми маємо наділяти власними сенсами. Тобто для чого я це все роблю, який сенс воно має особисто для мене.
Наприклад, для чого мені бути здоровим? Щоб гуляти зі своїми онуками на свіжому повітрі та грати в футбол з ними. Або мати здоров’я, щоб обслуговувати себе самостійно та не бути тягарем для власних дітей та онуків.
🔝Наступний крок - мотивація. В мотивації є 2 стратегії: від та до.
Стратегія від. Це стратегія уникнення невдачі. Приклад - мати здоров’я, щоб обслуговувати себе самостійно та не бути тягарем для власних дітей та онуків.
⠀
Друга стратегія до. Ця стратегія про розширення, про інтерес та шлях до успіху. Коли я знаю чого я хочу, чого я прагну. Гуляти зі своїми онуками на свіжому повітрі та грати в футбол з ними.
Немає кращої стратегії, важливо розуміти на якому етапі життя ти зараз знаходишся, і яка стратегія тобі зараз корисніша та актуальніша.
⠀
🔝Настає час цілей. Ціль це місце або точка куди ми докладаємо конкретних зусиль заради отримання результату. Ціль має обмеження в часі. З цілей складається мета. Мета виникає з мрій.
Як же ставити собі цілі так щоб вони реалізовувались і ми отримували результат?
Розвиток людини пов'язаний зі стосунками. Ми народжуємось у стосунках як у фізичному, так і у психологічному сенсі. Наші цінності, уподобання, переконання, уявлення, способи взаємодії та прояви себе у світі - все це формується в контакті з батьками та іншими значущими для нас людьми.
Пізніше коло відносин значно розширюється. Ми виходимо в соціум і отримуємо новий досвід, у якому більше дізнаємося про те “який я” і “хто я” та реалізуємо задачі свого психологічного зростання.
Є кілька основних етапів психологічного розвитку людини, які визначають значення наших відносин.
1) перший етап - зустріч людини, яка проводить у дорослий світ, допомагає вийти із сім’ї, сепаруватися.
2) другий етап - зустріч людини, від якої хочемо дітей, партнер для продовження роду.
3) третій етап - зустріч людини, з якою ми можемо розвинути своє найглибше і автентичне селф.
Дуже мало людей можуть знайти одну людину для всіх етапів розвитку. Оскільки потреби цих етапах дуже різні, природним процесом можливо завершення одних відносин і початок нових.
Можна виділити основні стадії розвитку пари. Звичайно, не всі пари проходять кожну стадію. Ми зараз говоримо про процеси, які можливі в результаті як особистісного розвитку кожного партнера, так і відповідно відносин.
1) Перша стадія симбіозу-співзалежності - її ще можна назвати медовим місяцем відносин. Партнери зосереджені на пошуку глибокого взаємозв’язку, схожості, всього, що об'єднує. Ми захоплені тим, що знайшли того, хто так схожий на нас, завдяки цьому починаємо будувати первинну базову довіру з цією людиною. Люди, які тільки знайшли один одного часто виглядають як мама з немовлям.
Потім відбувається те, що ми не можемо контролювати. Ми починаємо помічати невелику різницю. Спершу таку, яку можемо ігнорувати. Надалі цих різниць стає дедалі більше. Їх вже неможливо ігнорувати чи заперечувати. Це переводить пару на другу стадію.
2) Стадія конфліктів. Якщо ми не завершили свого психологічного розвитку, всі ці завдання проявляються у стосунках. Якщо відносини є досить глибокими і в них достатньо безпеки, починаються розбіжності та конфлікти. Це надзвичайно важливий етап для кожного партнера. Адже поділу цілісного неможливе зростання. Якщо дитина не відійде від матері, не відчує свою окремість, не зацікавиться світом навколо - вона так і залишиться безпорадним немовлям. Отже, зростання та розвиток неможливі без цієї стадії. Що ближче ми стаємо, то більше незавершених справ, дитячих травм спливає. Більшість відкритих конфліктів ведуть до більшого рівня близькості. Близькість це завжди інтимність та конфлікти.
Є, звичайно, одна особливість – «битися» чесним та здоровим способом. У тому сенсі, що кожному необхідно прямо говорити про свої почуття та потреби, без маніпуляцій, придушення чи очікувань. Якщо є можливість контейнувати сильні емоції партнера тілесним способом, це сприяє підвищенню довіри та близькості. Переживання конфліктів дають можливість посилення безпеки прояву справжнього селф.
Це одна із найскладніших стадій. Оскільки не багато хто готовий до відкритого діалогу, не кожен готовий звернути фокус на себе, свої потреби, а не звинувачувати чи чекати на щось від іншого. Чути і бачити набагато складніше, ніж звинувачувати, вимагати, ображатися або ігнорувати.
3) Третя стадія – вирішення. На цьому етапі, після низки конфліктів, відкритих та чесних зустрічей, діалогу, ми вчимося жити з різницею, цінувати та визнавати ці відмінності. Тут немає «хороший-поганий», «правий-винний». На цій стадії ми усвідомлюємо нашу різницю і прислухаємося до себе - чи підходить нам те, що є, чи можемо ми бути разом у цій різниці. Буває так, що, дійшовши до цієї стадії, партнери обирають завершити відносини. Розставання тут відбувається набагато легше, адже рівень близькості, ухвалення досить високий. З розумінням, що я-ок і ти-ок, просто жити з такою різницею мені надто складно.
Як підводити підсумки року правильно?
Кінець року, Різдво, святковий настрій так чи інакше викликають у нас бажання трохи пригальмувати і подумати – а про що був рік, що минає, що я святкую, з чим прощаюсь і що мене чекає в новому році?
Люди по-різному обходяться з цим думками. Хтось концентрується на підготовці до свята, пошуку подарунків, організації святкового столу, розваг для гостей. Хтось виділяє час для того, щоб усамітнитися і мати можливість згадати все, що відбулось протягом цих 12 місяців, проаналізувати всі ключові події, подивитися, які з поставлених цілей було досягнуто, а що в процесі і матиме продовження і в наступному році, а що вже більше не актуально.
На мою думку, підбивання підсумків – дуже корисна звичка, яка дає купу бонусів тому, хто її практикує.
Отже, навіщо підбивати підсумки року?
Це можливість помітити час, його рух, плинність. Що життя не стоїть на місці, постійно щось відбувається, навіть, коли ми не сильно прикладаємо для цього своїх зусиль, завжди виникають ситуації, на які нам треба реагувати, виклики, на які нам потрібно відповідати. Без такого аналізу, уваги до свого життя, може здаватися, що нічого «такого» не відбувається, що нічого важливого за рік не сталося.
Це можливість помітити свої успіхи, свої досягнення, результати своїх рішень і виборів. Може виявитися, що за цей рік ви завершили кілька проєктів, просунулись в вивченні іноземної мови, знайшли кращу роботу, знайшли цікаве для себе заняття, познайомились з новими людьми і тепер вам є, з ким ділитися своїми переживаннями і пити каву. Чим більше ви знаєте про свої досягнення, тим впевненішими в собі ви стаєте. І, навіть, коли руки опускаються і здається, що все проти вас, ці знання можуть бути підтримкою – ви завжди моежете повернутися до своїх нотатків і подивитися, скільки всього вам вдалося зробити/досягти.
Це також можливість помітити і свої провали. Можливо, це не найприємніше в цьому процесі, але це важлива його частина – визнавати помилки. Так, помітивши їх, ми можемо провести «роботу над помилками» - подумати про те, які мої дії чи рішення привели до цього? Що я можу зробити по-іншому в майбутньому, щоб цього більше не сталося? Чому я навчився(-лась) завдяки цьому? Над чим мені варто попрацювати? Яких знань добрати і т.ін.
Навіть, якщо рік видався важким і в ньому більше було про виживання, ніж про досягнення і ніяких підсумків підбивати не хочеться, я б все одно радила це зробити. Так, у вас буде можливість бути більш реалістичним (-ною) і поставити умовну крапку в цьому році і спокійно почати новий рік.
З чого почати?
Необхідно виділити певний час для підбивання підсумків. Можливо виключити телефон, попередити своїх близьких, що вам потрібен цей вечір або пів-дня суботи, наприклад, побути на самоті. Одним словом, організувати собі тишу, спокій, так, що ніщо і ніхто вас не відволікав.
Приготувати блокнот або аркуш паперу, ручку, щоб вам було зручно записувати все те, що ви пригадаєте, що здасться вам важливим, значним.
Можливо вам захочеться запалити свічки, зашторити вікна, включити спокійну музику – зробіть це. Вам має бути максимально комфортно.
Може так статися, що внутрішньо ви будете чинити супротив такому заглибленню в себе. На цей випадок приготуйте собі кольорові олівці, папір для малювання і замість писати про цей рік, спробуйте його собі намалювати.
А далі, пройдіться по основних пунктах:
Спробуйте згадати все те, що відбулося з вами за цей рік. І хороше, і погане. Випишіть собі всі ці події/ситуації.
Якщо ви писали собі перелік цілей на цей рік, знайдіть його і пройдіться по кожному пункту.
Подивіться, що вам вдалося реалізувати, а що в процесі реалізації і матиме продовження в наступному році. А що втратило для вас актуальність.
Подумайте про те, хто допомагав вам протягом цього року робити те, що ви робили, досягати того, що ви досягли. Хто був вашою підтримкою, міцним плечем, на яке ви спиралися в складні моменти. Хто зробив свій внесок в ваш розвиток. Важливо відмітити не лише тих, хто просував вас в позитивному ключі, а і тих, хто навчав вас, скажімо так, «по-поганому».
Таке трапляється навіть із найбільш терплячими батьками. Різкий окрик, замах, грубі слова, про які ми одразу готові пошкодувати. Але що зроблено, те зроблено. Питання: як гідно вийти із цієї делікатної ситуації? Які стратегії виявляться найпродуктивнішими?
Більшість батьків обирають один із трьох поширених сценаріїв.
1) Починають корити себе за черговий зрив і відчувати провину.
2) Намагаються всіляко задобрити дітей та налагодити з ними стосунки. Але при цьому мовчать про те, що сталося, начебто так і треба було.
3) Займають оборонну позицію, виправдовують свою поведінку і переконують себе в тому, що не так сильно кричали, що ця дитина винна, оскільки поводилася огидно.
Ці сценарії не є особливо ефективними. Самобичування - це емоційний глухий кут. Воно не дає простору для подальшого розвитку, ви просто застрягаєте у ньому. Що стосується оборонної позиції, то і ця реакція не дозволяє усвідомити, що сталося і як вчинити наступного разу. Спроби задобрити дитину можуть понизити ваш авторитет.
✔️Заспокоїтися
Коли рівень стресу зашкалює, потрібен час, щоб увімкнулася парасимпатична система, і ви могли міркувати логічно. Є багато способів заспокоїтись. Можна подихати, потягнутися, піти в іншу кімнату, енергійно зайнятися якоюсь справою. Поекспериментуйте.
✔️Поспівчувати собі
Добре ставлення до себе найефективніший спосіб профілактики майбутніх зривів.
Якщо за багато років ви звикли поводитися протилежним чином, співчуття вимагатиме від вас глибокої внутрішньої роботи. Пам'ятайте, караючи себе за зриви, ви не виправите ситуацію. А самоспівчуття не означає ігнорування проблеми.
Співчуваючи собі, ми помічаємо, що відчуваємо труднощі: нагадуємо собі, що не самотні, і починаємо по-доброму ставитися до себе. В результаті ми заспокоюємося і набуваємо здатності ясно мислити та приймати виважені рішення.
✔️Проявити цікавість до себе
Цікавість до свого "внутрішнього світу", тригерів і зривів не означає самокритику чи заперечення. Згадайте, що ви відчули, коли хтось востаннє щиро поцікавився вашим станом, не кваплячись вас критикувати. Закладаємося, ви відчули спокій, підтримку та впевненість у подальших діях. Так от, такий ж інтерес ви можете виявляти до себе та свого досвіду.
Після того як ви видихнули, відволіклися і трохи заспокоїлися, спробуйте поставити собі такі запитання:
* Про що я думаю? Як я почуваюся?
* Що відбувається з моїм тілом? Чи відчуваю я втому? Чи потрібно мені поїсти, випити води чи кави?
* Що виводить мене з себе? Що ще відбувається у моєму житті?
* Чи не впливає на моє самопочуття? Можливо, стрес викликаний якимись прийдешніми подіями?
* Що допоможе мені зараз заспокоїтись?
* Що потрібне моїм дітям? Можливо, вони втомилися, зголодніли, хворіють, переживають важкий період?
* Кому можна написати чи зателефонувати та попросити допомогти?
Коли ви заспокоїтеся, поцікавтеся, що відбувалося у вашому тілі в момент зриву: чи ваші плечі були напружені; чи хотілося вам втекти; чи ви вганяли себе в раж; чи чіплялися за кожну дрібницю у поведінці дитини?
Так ви навчитеся розпізнавати свої реакції і зможете їх вчасно попередити, коли наступного разу опинитеся на межі.
Якщо ви помітите, що вас постійно переслідує почуття самотності, стрес, поговоріть із кимось про це. Зверніться за підтримкою до фахівців: цей тригер нікуди не подінеться, доки ви його не пропрацюєте.
🔝ПОМІРИТИСЯ З ДІТЬМИ
Щире примирення допоможе вам і дитині заспокоїтись і знову відчути твердий ґрунт під ногами. Це найкращий спосіб пояснити, що трапилося, і запобігти неправильним висновкам: наприклад, діти часто вважають, що у всьому винні вони, і думають, ніби це вони погані.
Почати потрібно з вибачень. Немає нічого страшного в тому, щоб перепросити дитину: цим ви не підірвете свій авторитет. Зате точно покажете правильний приклад поведінки на майбутнє і дайте дітям привід перейнятися до вас повагою.
Вибачення не означають, що ви не помітили погану поведінку дитини, і не скасовують подальшої розмови. Але поки дитина у стресі, вона не почує вас. Спочатку помиріться, потім розмовляйте.
🚫 Як вибачатися не треба:
Ви коли-небудь замислювались скільки коштують наші внутрішні обмеження? Скільки ми платимо за сліпе дотримання соціальних міфів? Якою є реальна ціна наших життєвих сценаріїв?
І взагалі, наскільки оптимально ви взаємодієте з грошовим потоком і які стратегії поведінки будуть найбільш прибутковими саме для вас, з вашою особистою історією та життєвим досвідом?
Якщо Вам цікаво отримати відповіді на ці запитання – запрошую вас на 3-денний тренінг «Я і Гроші… Гроші? Гроші!».
На тренінгу ви зможете:
• Визначити роль та місце грошей у вашому житті.
• Усвідомити свою модель поведінки та причину фінансових труднощів (наприклад, заробляєте і все втрачаєте; мало заробляєте; немає задоволення в грошах; працюєте, вкладаєте сили, а результату все немає; досягаєте певної фінансової межі, а далі прибуток не зростає тощо).
• Визначити установки, які дозволяють або не дозволяють заробляти гроші, витрачати їх, насолоджуватися ними.
• Усвідомити свої виграшні/програшні стратегії у відносинах із грошима.
• Поекспериментувати з різними типами поведінки, відмінними від тих, яких ви дотримувалися раніше.
• Зрозуміти, що я хочу, і що мені потрібно від життя.
• Дізнатися, як збалансувати гроші з рештою життєвих цінностей.
• Створити покроковий план власної стратегії досягнення фінансового благополуччя.
Ведуча: Елена Титаренко, сертифікований та акредитований гештальт-терапевт, арт-терапевт, кризовий терапевт, тренер, супервізор.
Чекаю на зустріч з вами 22-24.12.23
З 10 до 18 год.
Кількість місць обмежена.
Вартість участі: 150 євро
Реєстрація за посиланням ⬇️
Дод. інформація:
+38 067 493 67 50, Олена (вайбер, воцап, телеграм).
Ніхто не може дати вам більше, ніж ви готові прийняти – ні знань, ні умінь, ні грошей!
Тренінг – це можливість! А як ви нею скористаєтеся – вирішувати вам!
Інтенсивний курс "Просування психотерапевтих послуг"
18-22 грудня 2023 рік🔥🔝
Друзі, запрошуємо всіх, хто зацікавлений у формуванні особистого бренда психолога та хоче якісно прокачати свої навички на інтенсивний курс!
⠀
Що будемо вивчати?
⠀
1️⃣ Позиціонування (хто я, що пропоную, скільки це коштує)
2️⃣ Цільова аудиторія (кому потрібні мої послуги)
3️⃣ Створення контенту (не продавати, а розказувати)
4️⃣ Просування (від перших підписників до потоку клієнтів)
5️⃣ Зворотній зв'язок (відчувати поле і залишатись актуальним)
Формат
🔸5 онлайн зустрічей Zoom – щодня лекція і завдання (звичайно запис буде)
🔸Перевірка завдання та зворотній зв'язок
🔸Чат для спілкування, обговорення, підтримки
Ведучий
Олексій Виноградов
Понад 10 років був власником компанії, яка займалась просуванням бізнесу в інтернеті
Акредитований гештальт-терапевт і Супервізор НАГТУ
⠀
💳Вартість участі 1500 грн, з 16 грудня вартість 2000 грн.
Реєстрація вже триває!
https://secure.wayforpay.com/payment/intensuv
Чому людям завжди так цікаво, що про них думають інші?
Тому що ми соціальні істоти, і уявлення про себе, наша самооцінка складаються в процесі контакту з іншими, значущими людьми.
⠀
Уявлення про себе, власне «Я» може існувати тільки при наявності другого, який тебе зауважує, бачить, визнає. Робінзон Крузо, живучий один на острові, ніколи не дізнається, хто він, яка він людина – тому що не буде нікого, хто б міг його побачити. Нам всім потрібні свідки нашої життя - це наповнює життя сенсом, відчуттям справжньості і повноти.
⠀
Парадокс поняття «самооцінка» полягає в тому, що це слово означає самостійне оцінювання себе, але формується самооцінка – за допомогою прийняття оцінки оточуючих. Відбувається це в дитинстві. Дитина бачить ставлення до себе батьків і значущих дорослих і сама починає так само до себе ставитися.
Наприклад, послання «ти маєш талант», «в тебе все вийде», «ти красивий», «ти молодець» формує позитивний образ себе, і з часом, коли дитина виростає, вона підсвідомо знаходить підтвердження свого образу. Вона вибирає круг спілкування, де визнають його таланти. Займається тією діяльністю, де все виходить, не боїться пробувати нове. Уникає спілкування з людьми, схильними до надмірної критики.
⠀
Це працює і в зворотньому напрямку. Коли дитина чує послання «ти занадто лінивий», «вирастеш алкоголіком\бабніком\ледарем як батька», «руки з одного місця ростуть», «знову все зіпсував» - у дитини формується негативна оцінка себе. Уявлення про себе і свої можливості занижені. І у дорослому житті людина буде потрапляти в ситуації, які це підтверджують. Вона знайде собі партнера, який буде знецінювати її здібності (так само як це робили батьки). У своєму житті вона буде впомічати промахи і помилки, а досягнення ігнорувати і зменьшувати.
⠀
Часто занижена самооцінка заважає відмовитись від непотрібних стосунків. Наприклад, жінка не може закінчити деструктивні стосунки з партнером через страх залишитись одною, адже «ніхто на мене не зверне увагу». При цьому вона може мати п'ять вищих освіт, бути красивою, комунікабельною, добре заробляти і т.д.
⠀
Інший приклад: чоловік не хоче міняти низькооплачувану роботу з постійними стресами через невпевненість в тому, що він зможе знайти роботу краще. Тому що «мене ніхто не возьме, зараз криза в країні». При цьому той факт, що левова частка роботи тримається саме на ньому ігнорується, навіть якщо про це кажуть всі оточуючі.
⠀
Одного разу я розповідав про самооцінку своїй знайомій, вона попросила продемонструвати це на прикладі. У нас стався такий диалог.
⠀
- Я тобі дам два послання, а ти мені скажи свою реакцію на кожне з них.
Перше:
Я психолог. Я давно займаюсь психологією і, дивлячись на тебе, – бачу, що ти навряд чи станеш психологом. Ти не дуже добре відчуваєш людей і психологія досить складна професія для тебе.
- Я думаю, що ти правий.
- Ясно.
А ось второе послання:
Я психолог, і давно займаюся цією професією. Дивлячись на тебе я думаю, що ти могла б стати хорошим психологом. Ти інтуїтивно розумієш людей, і якщо б ти витратила час на навчання психології, у тебе б добре вийшло допомогати людям.
- Я тебе не вірю. Ти мені лестишь.
Задумайтесь: якщо б я сказав вам ці послання, якому з них ви б повірили?
⠀
В цьому діалозі я дав два протилежних послання: «у тебе вийде» і «у тебе не вийде». По структурі вони були одинакові, я привів один і той же аргумент – свій досвід. Моя співрозмовниця несвідомо обрала вірити в «у тебе не вийде», а протилежне послання не сприйняла серйозно. Спрацював фільтр сприйняття, заснований на власній самооцінці.
⠀
Люди із заниженою самооцінкою частіше всього не усвідомлюють, що вони самі вибирають те, чому вірити. А сприймають свій вибір як «об'єктивну оцінку ситуації». Тим не менш, ця «об'єктивна оцінка» підозріло схожа на батьківські оцінки з дитинства і підтверджує занижене уявлення про свої здібності.
Про те, як змінити власну самооцінку – в наступному матеріалі.
Автор: Олексій Виноградов
Привіт!З вами на зв'язку засновник Гештальт Клубу Олексій Виноградов.
Колеги, є до вас проханнячко.💥
Я задумуюсь над тим, щоб на базі Гештальт Клубу створити проект підтримки психотерапевтів (і тих, хто навчається психотерапії).
Таке затишне місце, куди можна прийти і задовільнити свої
психотерапевтичні потреби. А вони у нас, психотерапевтів, досить специфічні.
Вони можуть бути самого різного формату - від отримання структурованої теорії, супервізії і допомоги в розвитку практики до спілкування з колегами, емоційної підтримки, горизонтальних контактів.
Я б хотів краще зрозуміти наскільки такий проект впринципі актуальний, і що конкретно ви б хотіли там бачити.
Тому я створив невеличке опитування в гугл формі. І буду вам безмежно вдячний, якщо ви витратите 3 хвилини свого часу і дасте свій зворотній зв'язок. Це дуже допоможе!
Опитування конфіденційне.
ДЕПРЕСІЯ.
БІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ.
СТАТИСТИКА ВООЗ ТА СТЕНФОРДСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ.
⠀
▫️За даними ВООЗ, 15% населення земної кулі хоча б раз у житті переживає важку
депресію. За тими ж даними ВООЗ, на сьогоднішній день депресія No4 серед хвороб, які позбавляють людину працездатності.
До 2025 року вона вже буде No2 за рівнем позбавлення працездатності після
цукрового діабету.
⠀
▫️Статистика показує, що жінки вдвічі частіше страждають від депресії, оскільки вони
більш емоційні. А їх емоційність, в свою чергу, пояснюється гормональними стрибками
(Цикл, пологи, грудне вигодовування, менопауза).
⠀
▫️На даний момент це дуже поширене і швидкозростаюче психічне захворювання, яке
накладає дуже важкий і глибокий відбиток на життя людини, яка хворіє на неї.
Це біологічне захворювання, при якому вже неможливо просто взяти себе в руки!
Хімія тіла змінюється, і організм хворого на депресію працює по-іншому.
⠀
🔝Її основні симптоми:
⠀
1. Найважливіша ознака депресії! Ангедонія. Нездатність насолоджуватися життям.
Навіть якщо є підстави для цього.
⠀
2. Почуття смутку і туги, відчаю, провини за свій неналежний стан. Особливо, якщо в
житті «наче все добре і треба було б радіти»
⠀
3. Порушення сну, безсоння, ранні пробудження в стані повної втоми, але неможливо
заснути.
Або, навпаки, занадто багато сну. Це ще один доказ того, що хімія тіла і мозку
змінюється.
⠀
3. Психомоторна загальмованість. Втома від усього. Все втомлює: дії, найпростіші
обов'язки, такі як прання або прибирання, і навіть думки.
⠀
4. Самоушкодження та суїцидальні думки.
⠀
5. Замість того, щоб заїдати стрес, в депресії апетит знижується. Це не завжди так,
але відсутність апетиту є одним із показників.
Організм переживає важкий стрес у режимі 24/7 під час депресії.
⠀
🔝Статистика показує, що перед депресією людина, як правило, переживала сильний
стрес. Але цей стрес ніколи не був прожитий і перетворився на це захворювання.
Самобичування, тиск на почуття провини або звинувачення у вигляді "припиніть вже
скаржитися" і "та зберись вже, ганчірка" не допоможуть.
⠀
Порушення відбуваються в роботі мозку, нейромедіаторів і нейронів головного мозку.
Головне, чого бракує при депресії, це норадреналін, дофамін, серотонін.
⠀
І кожен з них несе відповідальність за порушення психіки та поведінки, описані вище.
При цьому рівень кортизолу (гормону стресу) в організмі завжди зашкалює.
Депресія - це хвороба. Науково доведено.
І вона лікується не тільки ліками.
⠀
Медикаменти нормалізують вироблення нейромедіаторів і стабілізують роботу мозку.
Також необхідна і показана психотерапія, яка коригує спосіб життя, мислення і
ставлення, які привели клієнта до цього стану і захворювання.
Без психотерапії після відміни ліків пацієнт через рік повернеться до того ж стану, що і
до лікування.
Просто взяти себе в руки тут, на жаль, не вийде.
⠀
Важливо розуміти, що якщо у вас є занепад сил або поганий настрій протягом
декількох днів, це зовсім не депресія. Оскільки багато людей зараз використовують це слово в будь-якому місці.
Але, якщо у вас є симптоми, перелічені вище, від 2 тижнів і більше, і ваш стан не
покращується, настав час звернутися за допомогою.
⠀
Це не страшно і не соромно.
Ви не соромитеся, якщо у вас болить зуб, чи не так? І ви самі не намагаєтеся його
видалити?
⠀
Те ж саме стосується хвороб душі.
⠀
Сумно, що багато людей не сприймають їх серйозно і часто покладаються на " само
розсмокчеться".
Якщо не розсмокталось, то вже й не розсмокчеться.
Це, на жаль, закон.
⠀
Автор: Ольга Кравцова
https://www.facebook.com/olga.kravtsova.148
Психотерапія - це чудова практика.
Але не чарівна пігулка від всіх проблем на світі, і не всім людямвона потрібна.
Щоб зрозуміти, чи підходить вона саме вам, важливо знати основні етапи, через які ви, як клієнт, будете проходити.
🔝Основні етапи психотерапії
1. У терапію клієнти найчастіше доходять у стані «льодовикового періоду». На цьому етапі немаєенергії радіти, сумувати, горювати. Немає місця живому прояву почуттів. Знижена чутливість до
себе, людина вміє ідентифікувати кілька своїх станів: погано, нормально і добре.На цьому етапі важливо навчитися розпізнавати свої емоції та почуття. І в цьому добре
допомагає колесо почуттів американського професора психології Роберта Плутчика.
⠀
Почуття - це усвідомлена емоція, наділена змістом. Щоб навчитися усвідомлювати свої емоції тапочуття, дайте відповідь на чотири питання:
• Що зараз відбувається зі мною?• Що відчуває моє тіло?
• Що я хочу зробити?• Як називається це переживання?
2. Етап - усвідомлення своїх моделей, шаблонів, кліше, схем існування та підтримки Уявного «Я».
Чим заважає співзалежність?
Співзалежність – це хвороблива прихильність до іншої людини. Співзалежний втрачає здатність
керувати своїм життям, і несвідомо він намагається керувати життям інших. Як наслідок
задовільняє потреби інших людей за власний рахунок. Одночасно через знижену чутливість до
себе не вміє розпізнавати свої потреби і тому не здатний їх задовільнити.
Як відрізнити кохання від співзалежності? Наведу приклади.
▪️Співзалежність: Мені добре з тобою і погано без тебе . Мені погано з тобою і погано без тебе
▫️Кохання: Мені добре з тобою. Нам добре окремо
▪️Співзалежність: ти частина мене, я частина тебе
▫️Кохання: я - це я, ти - це ти
▪️Співзалежність: я безпорадний або я гіпер-контролюючий
▫️Кохання: я самостійний і відповідаю за себе
▪️Співзалежність: гвалтую себе та/або спричиняю насильство над іншим
▫️Кохання: ґрунтується на свободі
▪️Співзалежність: маніпуляції у відносинах
▫️Кохання: стосунки будуються на чесності
▪️Співзалежність: ідеалізую іншого чи себе
▫️Кохання: приймаю себе, приймаю іншого
На питання, звідки та як формується співзалежність, відповідають Беррі та Дженей Уайнхолд.
"Коріння співзалежності легко зрозуміти. Ви уподібнюєтеся безпорадному немовляті, яке не могло
вижити без турботи своїх батьків. Сім’я має величезний вплив на життя . Кожна людина родом із дитинства. Якщо батьківська
родина недостатньо виконувала свої функції, вона була дисфункціональною. І це спричинило формування співзалежнеих патернів поведінки у всіх її членів".
Які саме функції виконує родина:
1. Економічна функція. Мова йдеться не тільки про дах над головою, хліб на столі та гігієну в оселі. Але також і про рівномірний розподіл обов'язків між членами родини. Не може один член сім'ї
виконувати всі побутові функції. Також не є здоровою ситуація, коли цей розподіл відбувається непропорційно.
2. Емоційно-психологічна функція. Мета створити теплу і підтримуюча атмосферу. Для цього всі
члени родини мають мати можливість виявляти весь спектр почуттів. Кожен має право на свої емоційні реакції незалежно від реакцій інших членів сім'ї. Не має бути «поганих» чи
«заборонених» емоцій. Прикладом стандартних заборон на прояв почуттів може бути :
- для дівчаток: не можна злитися,
-для хлопців: не можна боятися.
Але в деяких родинах засуджують прояви радості – «не смійся, а то плакати будеш».
3. Сексуально-еротична функція. Діти навчаються в родині тілесній та емоційній ніжності. Мова йдеться не тільки про освітньо-виховні розмови про секс. Чи був дозволений і в якій мірі в родині
тілесний контакт, чи обіймали батьки дитину, чи гладили по голові, як і якими чином проявляли батьки свої почуття один до одного? Діти мають набувати знання про сексуальність відповідно до
віку. Слід зазначити, що ця тема край важлива, середній вік першого контакту з порнографією змістився до 7 років.
Крайніми небажаними проявами в цій сфері є сексуалізація дітей та табуйованність теми сексу.
4. Виховна функція. Методи виховання змінюються залежно від потреб і віку дитини. В дошкільному віці доцільно використовувати опіку. В молодшій школі і до підлтіткового віку є
рекомендації батькам бути більш авторитарними. В подальшому по мірі дорослішання підлітка доречно давти все більше і більше незалежності та дотримуватися потурання.
Ми до вас з новим корисним відео!
Відчуваєте тривогу? Тоді дивітся відео та спробуйте 6 простих але дуже дієвих кроків для зменшення тривоги.
Не забувайте ділитися з тими кому це буде корисно.
https://youtu.be/WSemgxpW8ug
Чи може людина зрозуміти глибоко без метафор?
Психотерапія - це процес, який допомагає людині зрозуміти себе, свої проблеми, свої ресурси і свої можливості.
То …
Психотерапевт - це гід, який супроводжує клієнта на шляху до самопізнання, саморозвитку і самореалізації.
А…
Метафора - це інструмент, який допомагає психотерапевту і клієнту спілкуватися на рівні образів, символів і аналогій, які виражають глибинний зміст психологічної реальності.
Метафори можуть бути різними: вербальними, тілесними, художніми, музичними тощо.
Вони можуть бути створені психотерапевтом або клієнтом, або виникати в процесі спільної творчості.
Вони можуть бути простими або складними, короткими або довгими, конкретними або абстрактними.
Головне, щоб вони були зрозумілими, цікавими і ефективними для досягнення терапевтичних цілей.
Ось декілька прикладів метафор відомих психологів та психотерапевтів, спробуйте
посмакувати, потримати їх та відчути:
• "Життя - це подорож на човні. Іноді вода спокійна і мирна, іноді хвилі штовхають нас у різні боки.
Іноді ми можемо керувати човном за допомогою весел або керма, іноді ми залежимо від вітру або течії.
Іноді ми подорожуємо однаковою швидкістю з іншими човнами, іноді ми випереджаємо або відстаємо.
Іноді ми можемо обрати напрямок нашої подорожi, iнодi ми повиннi iти за обставинами.
Але головне - це не забувати про свою мету i свiй сенс подорожi" (В. Франкл).
• "Наше свiдоме i несвiдоме - це двi кiмнати в одному будинку. Мiж ними є дверi, якi можна вiдчинити або зачинити. Якщо ми зачиняємо дверi, ми не знаємо, що вiдбувається в iншiй кiмнатi i не можемо контролювати ситуацiю.
Якщо ми вiдчиняємо дверi, ми можемо бачити, чути i вiдчувати, що вiдбувається в iншiй кiмнатi i можемо впливати на неї. Але для цього нам потрiбно мати смiливiсть i довiру, щоб подивитися на те, що там ховається" (С. Фрейд).
• "Наша особистість - це сад, в якому ростуть різні квіти і бур'яни.
Квіти - це наші позитивні якості, бур'яни - наші негативні якості.
Якщо ми хочемо мати гарний і здоровий сад, нам потрібно поливати квіти і виривати бур'яни.
Але ми не можемо зробити це одразу і повністю. Ми повинні робити це поступово і регулярно.
І ми повинні робити це з любов'ю і повагою до нашого саду, а не з ненавистю і гнівом. Бо наш сад - це наша життєва сутність, яка потребує нашої уваги і догляду" (А. Маслоу).
• "Наше життя - це сцена, на якій ми граємо різні ролі. Іноді ми вибираємо ролі самі, іноді нам їх нав'язують інші. Іноді ми граємо ролі добре, іноді погано. Іноді ми задоволені своїми ролями, іноді ні.
Але головне - це не забувати, що ми не тотожні своїм ролям, що ми можемо змінювати їх або відмовлятися від них.
Бо наша справжня особистість - це те, що залишається, коли сцена опустошується" (Ф. Перлз).
• "Наша душа - це книга, яку ми пишемо протягом усього життя.
Кожна сторінка - це наш досвід, кожна глава - це наш етап розвитку. Кожна книга - це унікальна історія, яка має свою тему, сюжет і героїв.
Але головне - це не забувати, що ми не тотожні своїй книзі, що ми можемо перечитувати її, редагувати її або дописувати її.
Бо наша справжня душа - це те, що залишається, коли книга закривається" (І. Ялом).
• "Наше тіло - це храм, в якому ми живемо протягом усього життя. Кожна частина - це наш орган, кожна функція - це наш процес. Кожне тіло - це унікальна структура, яка має свою форму, розмір і колір.
Але головне - це не забувати, що ми не тотожні своєму тілу, що ми можемо доглядати за ним, лікувати його або змінювати його.
Бо наше справжнє тіло - це те, що залишається, коли храм зруйновується" (М. Парлетт).
• "Наш світ - це полотно, на якому ми малюємо протягом усього життя. Кожен штрих - це наш вчинок, кожен колір - це наш настрій. Кожне полотно - це унікальний образ, який має свою композицію, стиль і враження.
Але головне - це не забувати, що ми не тотожні своєму полотну, що ми можемо додавати до нього, витирати з нього або перетворювати його.
Бо наш справжній світ - це те, що залишається, коли полотно згорає"
Автор: Ольга Томченко
https://www.facebook.com/tomchenko
Розберемось, що таке співзалежність, хто такі співзалежні клієнти, як їх розпізнати та як працювати з ними.
https://youtu.be/PyyRCWvophw?si=a6poVysSThmJ2gC8
