https://writinguniversity.org/news-archive/2023/09/5q-interview-iya-kiva-iya-kiva-2023-iwp-resident
Читать полностью…
Future Perfect, but not Perfect Future
https://www.youtube.com/watch?v=lP2_1FGJhag
"біженці. театр" в перекладі угорською Діани Воннак
http://versumonline.hu/vers/menekultek-szinhaz/
Деякі з моїх віршів у перекладі англійською Кетрін Янг, Амелії Глейзер і Юлії Ільчук. https://smallorangejournal.com/new-page-4
Читать полностью…
Дещо голосом та в перекладах німецькою.
https://www.lyrikline.org/en/authors/iya-kiva
Вже завтра у Кам"янці.
https://litcentr.in.ua/news/2023-07-27-14729
Знаєте що таке крайній цинізм?
Це коли виходить новина на УП: "Міністерство Оборони похвалилось виробництвом дронів".
Той момент, коли краще тихо розчинятись під плінтусом, ніж чимось "хвалитись".
Коли до свого народу ставляться як до ідіотів:
"Міністерство додало, що в рамках його закупівель Збройним Силам України поставлено тисячі БпЛА і дронів."
Ну бо хто ж там буде розбиратись?
Тисячі звучить серйозно!
Ок, ви таки доб'єтесь, що я напишу розгорнутий, детальний матеріал як МінОборони просрало цю галузь. При чому всі попередні команди МО теж.
А поки ось вам дуже коротке пояснення на п'ять пунктів про цю новину.
Просто тому, що не люблю, коли мій народ тримають за ідіотів. Тим паче зараз.
1. В день на фронті може бути втрачена добра сотня розвідувальних дронів. І навіть більше.
Будь яких - від Мавіків до Байрактарів.
Тому що така інтенсивність війни.
2. Отже включивши просту арифметику бачимо, що тисячі - це те, що втрачається за місяць.
І це лише розвідувальних апаратів.
3. Якщо ми говоримо про ударні - їх потрібні сотні тисяч. Адже фактично це високоточні снаряди, які дають ефект коли немає снарядів артилерії. А ще краще коли працюють одночасно.
Про снарядний голод на фронті думаю всі знають.
Чому це важливо? Можна довго випрошувати і привезти з різних країн сотні гармат, танків, бмп, пікапів на мільярди доларів.
А потім дрон за умовних кілька тисяч доларів - в секунду спалює танк чи бмп за кілька мільйонів.
Дрони це game changer цієї війни. Мати важке озброєння звісно необхідно.
Але виграє той, в кого крім цього будуть технології.
4. Орієнтовно з жовтня 2021 року вся західна преса била в дзвони: "Путін збирається напасти на Україну".
Тобто навіть кухарі і двірники по всьому світу були поінформовані. Вже не кажучи про Міністрів оборони.
Маючи запас часу орієнтовно в п'ять місяців наше МО законтрактувало буквально кілька десятків комплексів.
Навіть не сотень.
Відсутність ситуаційної обізнаності, відсутність технологій перекривали і перекривають людьми. Така бездіяльність коштувала нам дуже дорого в людях, просто повірте.
5. Навіть зараз, за півтора року повномаштабки, в МО не зробили висновки.
За цей час можна було зібрати виробничі бізнеси, інженерів, військових - озвучити чіткі потреби, почути що потрібно щоб запустити масштабні виробничі процеси.
Допомогти зі всім циклом - від завезення комплектуючих до запуску в серійне виробництво.
І тоді ми б отримували сотню тисяч різних дронів для фронту.
За місяці. Бо це розхідний матеріал.
А не кілька десятків тисяч на рік. Та й то в основному за волонтерські кошти китайських цивільних дронів.
І при цьому вони "хваляться успіхами". Ну бо хто в тих дронах розбирається. Тисячі звучить солідно.
І ще я чомусь впевнена, що такі "оптимістичні, радісні" новини ставлять на стіл президенту щодня.
Тай ця спроба "похвалитись" спрямована в першу чергу на одного читача.
Причина таких новин одна -
в Міністерстві оборони відсутнє компетентне, відповідальне лідерство в сфері військових технологій.
_
P.S. Донатьте в будь який Фонд кому довіряєте. Або допомагайте самостійно. Це навіть краще, адже зменшує операційне навантаження на волонтерські Фонди.
Наш збір на FPV дрони Люті Пташки тут:
https://dignitas.fund/uk/
На підготовку бійців тут:
https://send.monobank.ua/jar/AensKHTuC
https://www.pravda.com.ua/news/2023/07/21/7412370/
я хотіла б тобі сказати, що земля тут анітрошечки не змінилася,
але це буде неправда, це буде жорстока даремна брехня,
якою притрушують цупку дитячу цікавість
дерева тут лише удають дерева, дерева тут не вдаються,
піднімаючи гілля угору, немовби здаються в полон
своїм і чужим, і цьому сучому часу,
де з пуп’янок відразу ж народжуються сірники
а річка життя так добре горить, палає від сорому,
що пересохла, що не здатна більше наповнити
літо – джмелиним сміхом, а зиму – медом турботи
земля тут за рік так постаріла,
що там, де століттями бачили гладке личко води
тепер самі зморшки завглибшки з долоню,
а буває і гірше, так, наче сонце
світить тепер вниз головою, але хто тепер дивиться вгору
небо тут таке тихе, що кинь у нього ножем – не ворухнеться,
стерпить і це, ковтаючи мовчки кинджал за кинджалом,
роздираючи щоки до крові, як розривають на шмати одежу,
що більше не захищає; око лихе, знаєш,
обмацує тебе зсередини, мов хтиві руки у натовпі,
спокійно, без сорому, з відчуттям повільного злочину,
аж до самого серця; і те зупиняється, а ти живеш далі;
але тихо, без серця; без сподівань; як пощастить
ось і земля тут тепер без серця, наче ґрунт у музеї,
лежить у всіх на очах напівжива, непритомна,
бо не встигнеш й повітря ковтнути, а воно вже отруєне –
дряпається, гарчить, ніби конає старенький собака
і так все це, знаєш, вигадливо, що всі вже навчилася
робити вигляд, наче не чують власного ж розкладання,
а смердить тепер так, що тільки за смородом своїх і впізнаєш –
таких гордих, таких принишклих, таких безжально красивих
смерть, знаєш, завжди додає краси; аж до судомного реготу;
хіба ж це не смішно – все життя ходити тією самою стежкою
і розминутись з собою на першому ж перехресті
хіба так буває; хіба цій землі не набридло
водити по колу з пов’язкою на очках, мов у грі в панаса;
гей, ти, нумо вгадай, де впадеш і не підведешся
стільки тут добрих людей, знаєш, а всі лежать у багнюці;
покотом; розкинувши руки; без голів, як прийдеться
ця земля – наче шрам на обличчі; бачать усі,
але спитати, що ж врешті сталося, бракує відваги;
життя, знаєш, занадто коротке, щоб вдивлятися в землю,
особливо в чужу; щось в цьому є від перелюбу
так, ніби любов раптом стала штучною мовою,
яку ми вчимо, і вчимо, і вчимо – тільки без сенсу
я хотіла тобі сказати, що земля ця – поезія
ти ж знаєш не гірше за мене скільки в поезії читачів
04-06.07.2023
Трохи моїх віршів на польському радіо "Кошалін" у перекладі Анети Камінської https://prk24.pl/70707379/poczta-poetycka-wiersze-iyi-kivy-w-tlumaczeniu-anety-kaminskiej
Читать полностью…
In Spanish and original with Bastian Pezzopane
https://www.youtube.com/watch?v=L7tXgG8rF2w
Some of my poems, in particular from the cycle "People of Donbass", are now available in the journal "Сommon knowledge". Thanks for the translations to Maru Mushtrieva and Eugene Ostashevsky.
https://read.dukeupress.edu/common-knowledge/article-abstract/28/3/352/355239/People-of-the-Donbas?redirectedFrom=fulltext
ластівки-прикордонниці
листівку українського неба
розрізають навпіл
як дві обручки закоханих –
дорогу й повернення
як дві свічки на похованні –
окупацію й простір свободи
як два ока підбитих –
мир і війну
лише пам'ять стоїть непорушно
як сльоза скам’яніла від втоми
наче вчиться літати уперше.
06.05.2023
Кілька моїх віршів у перекладі болгарською Дениса Олегова на літературному сайті TetraDkaTa.
https://tetradkata.com/2023/04/24/stihotvoreniya-iya-kiva/
раз полишивши дім – не зупинитись в дорозі
не сказати ніколи вже: кидайте речі, ось, ми прийшли
адже кроки – єдина колиска яку ти носиш на спині
не маючи права упасти, спинитись, зробити коло,
дихання мертвих дерев переспівати тремтінням зап’ястків
раз полишивши дім – не сховатись більше від цегли
між пальців, з якої будуєш гирло печалі,
печатку її накладаючи на фарбу і віск
часу, що лущиться, наче горіх з чорним серцем,
і під шкіру в’їдається як сонця шершавий язик
раз полишивши дім – не відшукати слів для любові
до місця, в якому впадеш у дитинства глухий коридор,
де речі ще виглядають тебе до гри, яка тоне під кригою щастя,
яке потемніло давно, мов бабусин перстень на пальці,
і стало важким, як родинний альбом на цвинтарі пам’яті
раз полишивши дім – не зазирнути вже у вікно,
за яким на тебе чекають розквітлі троянди життя,
бо твій сад відпливає разом з тобою, і вода,
чуєш, вода забирає в обійми тіло твоє,
сповнене спрагою моря, що, як свободу, не перейти
31.03.2023
Текст грудня 2022 року, нехай і тут полежить. https://posestry.eu/zhurnal/no-77/statya/mertvi-kvity-zabuttya
Читать полностью…
ходить осіннім полем циркуль променю
вишукує, де поставити цятку на лобі
де простромити іржавий дзвін твого серця
стій променю – стій – не замикай ще цей час у коло
не забирай ще ключі від церкви, де відчай
розписує стіни фресками нової віри
серце це – променю – не завершило ще своєї роботи
ще не скинуло з себе одяг брудний чорнороба
недолюбило ще цю от землю
і людей, що їх війна століття як перевантажує
з місця на місце – наче худобу – ще не відпустило на волю
стій променю – просто постій разом з нами
у хвилини мовчання і в миті щемкої радості
коли вітер історії на наших обличчях гадає як на долоні
гаптуючи стежку долі і стежку життя
стій променю – просто побудь одним з нас
на полі кривавого чину – висуши піт наших слів
зв’яжи язики нам в жмути і поклади їх понад дорогою –
нехай вони будуть для когось хлібом щоденним
стій променю – стій бодай ти – бо ми падаємо від утоми
у прірву майбутнього, яке виявилося не будівлею, а підвалом,
у який тобі зазирати не хочеться, а в нас просто немає вибору
стій променю – стій так, як і ми стоїмо – з пов’язкою на очах,
які так вже звикли до темряви, що полювання твоє – те саме, що грати у піжмурки
стій променю – стій – просто подай нам руку свою як жебранину
просто дай нам руку свою, як віддають своє серце, і душу, і тіло
09.09.2023
***
моя країна тепер схожа на гетто
обведене по периметру кров’ю криком плачем
(поспіхом криво – наче масною помадою в темряві)
де всі думки дії слова навіть мовчання придушені подушкою цензури:
війна війни війні війну війною на війні про війну
(відміняти всього одне слово – по колу по колу по колу –
така тепер сродна праця в українських письменників)
кордон цього гетто прозорий як рух серпокрильців:
ти можеш у нього ввійти вийти і знову ввійти
ніби тицяючи пальцями в рукавицю з чужої руки
можеш замружити очі й погратись з війною у хованки
знаючи наперед що вона (обдурить і) виграє
але всі ці вправи – гімнастика для немолодої уяви
тіло твоє ніколи не полишає місця прописки –
це безліч разів обстріляне люттю ніщо –
а твій паспорт із золотавою птахою тризуба
дає свободу пересування напівосвітленим підворіттям історії
але не звільняє від війни у крові сечі слині сльозах
всі мешканці цього гетто – як Сізіф – перекочують смерть у роті
розбиваючи зуби й навіть корені цих зубів
але й тоді не зупиняються – рухають язиком те що залишилось
хоч що саме залишилось (і скільки лишилося) ніхто не знає
час в цьому гетто схожий на отвір в замку – стояти й дивитись
як світло ламає двері в майбутнє скоцюрбившись наче гусінь –
пам’ятник втомі право на довге тривання жаска витривалість
але безтурботність щирого сміху в замок не влізає –
хіба прослизає тінню чорним як пам'ять гумором
а ще в цьому гетто є річка – не щоб втопитись (хоч буває й таке)
а щоб дивитись на небо з усіх берегів
29.08.2023
Арабською, раптом би хтось нею читав. :) https://qasaed-lilhayat.com/poems/%d8%a3%d8%b1%d8%b6-%d8%a7%d9%84%d8%ae%d9%88%d9%81/
Читать полностью…
Важливий текст Миколи Савєльєва https://ratusha.lviv.ua/fantomni-boli-nezavershenoyi-vijny/
Читать полностью…
коли смерть закінчиться,
я стану кимось іще,
кимось, кого любити простіше
а жаліти не має причини
відповідно й ненавидіти,
змагаючись за фігуру жертви,
теж не буде за що
ці гримаси медузи горгони
настільки осточортіли,
що легше вже скам’яніти
і відчувати себе як ніщо
стати голосом степу
білим пилом цієї землі
спопеліти у вогнищах часу
і тоді, якщо при мені
знов починатиметься війна:
я виходитиму з кімнати,
примовляючи: так, ви програли,
вітаю вас із перемогою
бо серце більше не зможе
качати кров ритуальних образ
і стане – півонією плачу
а я тоді стану полем
незграбним
вичовганим
замінованим
без людей, і рослин, і звірів,
і слідів самого життя
і себе переходитиму,
як перепливають дитя річки в селі,
туди і назад, туди і назад
просто щоб не збожеволіти
18.07.2023
"Поступово німецькомовні читачі знайомляться з українською літературою та культурою - з некрологів" Таня Малярчук
Читать полностью…
мова зникає як вода між долонь
посуха часу креслить воєнний пейзаж
ми стоїмо і йдемо стоїмо і йдемо одночасно
чи то під воду чи то понад водою
гойдалку неба розхитуючи на плечах
рук прапори майорять у сутінках гніву
ковилою пташок що випали із гнізда
зірка дитинства – човник якого не стримати –
стелить криваву постіль на зламаних стеблах зла
шлях до любові – голки тривожний спів
де замість слів – смерті невтомний млин
де – що не крок – молитов затоплений дзвін
лоба собі розбиває об повільні руїни провини
де – що не крок – вирви пам'яті квітнуть як очерет
землю просіюють крізь безжальне сито вогню
сурми ненависті – тут замість ночі стояли доми
вітер злизує сльози осиротілим деревам
наче собака до річки прив’язаний мотузком
13.06.2023
Хороші люди опинилися в складній ситуації. Видання "Тиктор медіа" можна підтримати, відвідавши ось цю подію, де вони є співорганізаторами. Локація: Київ. https://www.facebook.com/events/1315779355692441/
Читать полностью…
I remember how, as a child,
I was led by the hand to the kindergarten
past the bomb shelter
as if the city had
a double plan of existence
an altered dress of life and a clock of the ruin
with an underground maze of chipped words
it looked as if
after the war
all the rats had left the city
but their holes remained
so they could come back
war always comes back
like a thief who has not stolen enough
the gilding of someone else’s life
so tempting so inevitable
however in my house
(the locals said the Germans
had prepared it for themselves)
there was no bomb shelter
nobody wanted to die
from tongue clicking
nobody never again
so when I met them
the War and the Occupation
those two whores
changing soldiers’ hands -
then I remembered all the bomb shelters of my city
as if the children’s railroad had adult routs
as if there were no me
as if there were no more me
translated into English by Eugenia Kanishcheva
пам’ятаю як у дитинстві
у садочок водили мене
повз бомбосховища
ніби в міста був
подвійний план існування
перешите плаття життя і годинник руїни
з розгалуженим підземеллям надщерблених слів
виглядало це так
ніби після війни
всі щури з міста пішли
а хатки лишилися
щоб повернутися
війна ж завжди повертається
як злодій що вкрав недостатньо
позолота чужого життя
така зваблива така невідворотна
але в моєму будинку
(місцеві казали що німці
лаштували його для себе)
не було бомбосховища
ніхто не хотів помирати
ніколи знов не хотів помирати
від цокання язиком
тож коли я зустріла їх
війну і окупацію
цих гулящих дівок
що переходять з рук до рук солдатні
то згадала всі бомбосховища свого міста
так ніби в дитячої залізниці бувають дорослі маршрути
так ніби мене немає
так ніби мене вже більше немає
08.05.2023
виймаєш себе з цього пейзажу як сніг –
сон пам’яті яблуком котиться по долоні,
скибка за скибкою, у пошуках зерня
і бачиш те що за снігом – стривожену птаху любові
що б’ється всім тілом у зблідле дзеркало часу
лезом води розрізаєш обличчя собі
мужністю дотику знерухомлене світло європи
вкладаючи в камінь хворобливого крику
так зозуля кує полум’яний зброї сірник –
останній у домі розхристаного вогню
і падає сірка у горло закляклого міста –
як довга по смерті застигла ріка
28.03.2023
