Ось ще дуже цікава стаття американського дослідника і викладача про те, як він використовує ChatGPT у роботі зі студентами.
Ідея в тому, що студенти все одно будуть використовувати штучний інтелект — джина вже випустили з пляшки, назад його не повернеш — тому немає сенсу забороняти його, а варто активно інтегровувати ChatGPT у навчальний процес; задавати студентам працювати з ним, але грамотно його використовувати.
🗣 «за моїм досвідом, зосередження на тому, як люди використовують ШІ у навчанні, а не на тому, чи використовують вони його, призведе до кращих результатів навчання, щасливіших студентів і випускників, які будуть краще підготовлені до світу, де ШІ, ймовірно, буде повсюдним».
В одному із завдань для написання есе студенти повинні були використати ChatGPT, але скористатися принаймні п’ятьма формулюваннями завдань (prompts).
За словами автора, він побачив три підходи до формулювання завдань серед студентів:
▪️ незначні зміни у завдання, ШІ робить всю роботу (умовно, «напиши есе на п’ять абзаців про те, як обирати лідерів»);
▪️ додання до завдань обмежень та контексту («напиши есе на п’ять абзаців про обрання лідерів, врахуй такі-то теорії й концепти, використовуй такий-то стиль»);
▪️ співредагування («напиши есе на п’ять абзаців про обрання лідерів» => «внеси такі-то зміни до другого абзацу» => «додай ще приклади на таку-то тему»)
Як можна здогадатися, перший підхід виявився найменш продуктивним, а останній — найбільш продуктивним.
🗣 «Перший підхід дав дуже посередні результати, і студенти, які ставили такі завдання, часто описували результати як беззмістовні. Другий підхід був значно кращим, але результати були більш варіативними… Найкращі результати із великим відривом… показав підхід співредагування. Цей підхід вимагав особливої уваги до згенерованого тексту, що також зробило його дуже корисним для навчання студентів. Як ми писали у нашій статті, навчати штучний інтелект покращити есе є педагогічним методом, який може дати нові ідеї».
📍Більше цікавого і детальніші приклади — у повній статті
Tired: видаляєш свій пост, бо він набрав мало лайків
Wired: змушуєш під сотню програмістів своєї компанії працювати над тим, щоб твої пости набирали більше лайків
«Так буває, коли страйкує команда піарників видавництва».
Це рекламний плакат мемуарів Майка Помпео, колишнього директора ЦРУ і держсекретаря США часів Дональда Трампа. Книга вийшла позавчора, 24 січня 2023, і очолює купу рейтингів, включно з Amazon.
На плакаті є «blurb». Традиційно це рекламна цитата з оглядів ЗМІ, когось з іменитих письменників або відомих людей.
Однак у випадку з мемуарами Майка Помпео.... це рекламна цитата... самого Майка Помпео.
Тобто не знайшлося НІКОГО, хто сказав би щось добре про книгу, аби розмістити ці слова на плакаті.
Республіканець Помпео планує брати участь у президентській гонитві, яка стартує в 2024. Тому фото плакату активно шерять демократи. Власне, першим цей факап помітив комунікаційник Демократичної партії США Аммар Мусса, а далі твіт завірусився і його ретвітнула профспілка HarperCollins зі словами: «Ось як буває, коли ваша команда піарників страйкує».
Нагадаю, страйки з-за мізерних зарплат в HarperCollins тривають з літа 2022.
Я гарно знаю англійську мову, але так і не звик дивитися художні фільми і серіали в оригіналі без субтитрів.
Але виявляється, що, можливо, справа не в мені – носії мови також скаржаться, що останнім часом складно обходитися без субтитрів. Ось цікаве нове відео від Vox на цю тему: «Why we all need subtitles now».
Якщо коротко — розвиток мікрофонів дозволив акторам говорити більш природно, а звук у фільмах оптимізовують під кінотеатри, а не домашні телевізори і смартфони.
Написав для The Fix Media про роботу «Бабеля» — одного з найцікавіших українських медіапроєктів зараз.
🗣 «One of the decisions taken at the beginning of the invasion was to ditch the Russian-language version. Although Ukrainisation has been a widespread response to Russia’s military aggression, many national media outlets, which had traditionally been bilingual, have continued to support Russian-language editions, not least because they account for a huge chunk of traffic. (For comparison, Ukraine’s biggest news website Ukrayinska Pravda sees 48% of its audience reading news in Russian, its executive director Andrey Boborykin told The Fix last fall)».
Книжкові підсумки року: мої топ-5 нонфікшн книжок
Книжки уже давно не є для мене головним способом дізнаватися нові ідеї, але на топ-5 цього року набралося. Ось книжки, які я прочитав у 2022 році і можу порекомендувати:
📚 «І сталася тьма. Рузвельт, Гітлер і західна дипломатія» (Девід МакКін, український переклад у видавництві «Лабораторія»; мій огляд)
📚 «Каста. Витоки наших невдоволень» (Ізабель Вілкерсон, український переклад у видавництві «Лабораторія»; мій огляд)
📚 «Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід» (Олександр Михед, «Наш Формат»; мій огляд)
📚 «Talent: How to Identify Energizers, Creatives, and Winners Around the World» (Daniel Gross & Tyler Cowen, англійською мовою)
📚 «The Age of the Strongman: How the Cult of the Leader Threatens Democracy Around the World» (Gideon Rachman, англійською мовою; мій огляд)
In the age when publishers get most traffic from search and social, The Verge still has a large audience who visit its website homepage directly. With the recent redesign, they’re trying to capitalise on that – and compete with Twitter, not WIRED or The New York Times.
Читать полностью…The culture that is US: матч з студентського американського футболу привернув більше глядачів, ніж матч національної збірної на чемпіонаті світу зі [звичайного] футболу
Читать полностью…Євробюрократи у Брюсселі спілкуються здебільшого англійською мовою — але їхня версія англійської може бути далекою від того, як нею розмовляють звичайні люди. Про це пише колумніст The Economist.
🗣 «Недавнє дослідження підтвердило, що мешканці брюссельського кварталу ЄС розмовляють унікальною мовою. Крістіан Раух із WZB Berlin Social Science Center проаналізував прес-релізи, випущені Європейською комісією, виконавчим органом ЄС, за десятки років. 45 000 досліджених документів були написані нерозбавленою канцелярщиною.
Тоді як бюрократи в Ірландії та Британії використовують приблизно ту саму лексику, що й газети, єврократи спілкуються словами, які ніхто інший не використовує, від “трилогій” [trilogues] до “співзаконодавців” [co-legislators] (навіть не питайте). Їхнє письмо настільки ж незрозуміле, як у політологічних журналах. Національні уряди пишуть так, що їх може зрозуміти типовий школяр. Єврократи збивають з пантелику усіх, хто не має вищої освіти».
…
🗣 «Langue de Shakespeare адаптували для Брюсселя двома способами. По-перше, єврократи часто використовують слова так, що носіям мови складно їх зрозуміти. Вони “assist” зустрічі замість того, щоб відвідувати [attend] їх. Вони “externalise” завдання замість того, щоб “outsource” їх. Коли вони говорять про “actual” ситуацію, вони мають на увазі поточну [у звичайній англійській “actual” у цьому контексті означає “справжній”].
Найчастіше це відбувається тоді, коли посадовці бачать слово, яке вони впізнають із своєї власної мови і припускають, що воно означає те ж саме англійською. Тоді їхні співрозмовники підхоплюють естафету та зловживають цим терміном таким же чином: Брюссель — це місце, де дипломати звідусіль удосконалюють свою англійську, спілкуючись з людьми, які також погано нею володіють.
Поки Британія була членом ЄС, британці час від часу чіплялися до таких мовних неточностей. Інші європейці успішно присоромлювали їх тим, що серед британців мало хто знає іноземні мови навіть погано, не кажучи вже про майстерно. Зараз [у Брюсселі] залишилося не так багато носіїв англійської мови. Мордування їхньої мови вважається справедливою відплатою за Брекзит — хоча, очевидно, це м’якше покарання, ніж британські виборці присудили самим собі».
На думку автора статті, поширення єврожаргону не є проблемою, а навпаки корисне. На відміну від національних урядів, євробюрократи не комунікують із громадськістю, а роблять здебільшого технічну роботу за зачиненими дверима, намагаючись знайти компроміси серед 27 держав-членів ЄС.
«Користувачі WeChat пишуть вибачення від руки, щоб повернути свої заблоковані облікові записи»
Рубрика «що відбувається, коли поєднати високі технології з махровим комунізмом» — із недавньої статті Rest of World:
🗣 «У червні китайський студент у Каліфорнії згадав у WeChat табуйовану тему: кривавий розгром урядом протестів на площі Тяньаньмень у 1989 році. За кілька годин його акаунт забанили у WeChat, що відрізало його від можливості спілкуватися з сім’єю і друзями на батьківщині. Щоб відновити доступ до акаунту, Ерік [ім’я змінено для анонімності] був змушений написати листа із сердечними вибаченнями до Tencent, компанії-власника месенджера.
“Я обіцяю не публікувати нічого у порушення законів і регуляцій, які захищають суспільну стабільність та бізнеси Tencent”, Ерік написав у листі на 500 знаків, якого згодом викинув у сміття. “Дякую Tencent за те, що надаєте нам таку чудову платформу для спілкування”».
🗣 «WeChat є головним месенджером у Китаї. Жителі покладаються на свої акаунти у WeChat не лише для спілкування одне з одним, а й для замовлення їжі і таксі та для оплати за продукти. Під час пандемії COVID-19 люди використовують WeChat для входу в громадські місця — потрібно відсканувати призначений владою QR-код, щоб отримати доступ.
Втрата акаунту WeChat означає відключення від соціальних мереж, цифрових гаманців і базових соціальних послуг. Однак все більше людей переживають цей спустошливий досвід — додаток регулярно блокує користувачів за різноманітні порушення: від розсилки спаму до критики уряду».
Цікава замітка про ініціативу проти цензури в Росії — росіяни скачують піратські фільми з торентів, а в субтитрах їм вставляють реальні новини про війну в Україні.
Звичайно, глобальна ефективність дуже сумнівна — надворі не 1970-ті і проблема не в тому, що росіянам нема де взяти правдиві новини, а в тому, що вони закривають на них очі (якщо не активно підтримують те, що відбувається). Але суто в теорії ідея красива.
Цікава стаття Smithsonian Magazine про російську сім'ю Ликових, яка втекла від сталінських репресій у сибірську тайгу і понад 40 років прожила там без цивілізації і майже без контактів з людьми.
Історія Ликових відома, і про неї багато матеріалів українською-російською (можна почати навіть зі статті в українській Вікіпедії), але це хороший вступ + можливість вивчити багато нових англійських слів :)
Зробив для The Fix підбірку п'яти неординарних способів для медіа заробляти гроші: від електронних книжок до монетизації власних архівів — і навіть до NFT.
Читать полностью…За останні кілька років я дав багато інтерв'ю про Вікіпедію, але це було одне з найцікавіших — не лише базові речі на кшталт «чи можна довіряти Вікіпедії» (хоча вони теж є), а й багато небанальних запитань.
Наприклад: чи має держава допомагати Вікіпедії? чи може вікіспільнота використовувати Вікіпедію для висловлення власної позиції?
Раджу послухати, має бути цікаво.
І підписуйтеся на канал подкасту, автори обіцяють ще текстовий конспект розмови і ексклюзивні рекомендації цікавих матеріалів від мене😉 Та й у самому подкасті багато вартих уваги інших випусків.
Я використовую ChatGPT практично одразу з часу його запуску — і, за моїми спостереженнями, він найбільш корисний не як генератор готового тексту, а як безкоштовний персональний асистент.
Як і живий асистент-початківець, він часто не справляється із завданням якісно, але може бути дуже корисним, якщо правильно і детально сформулювати завдання і натренувати його.
Гугл все одно у двадцять разів корисніший для більшості завдань, але є окремі випадки, де значно швидше і зручніше щось спитати у чатбота, ніж гуглити і аналізувати самостійно.
Стосовно написання текстів — ChatGPT погано справляється з написанням цікавих / оригінальних готових текстів: вони виходять красиво структуровані і доладно написані, але не сильні за змістом. У кращому випадку у стилі нудного академічного есе, у гіршому випадку повна нісенітниця.
(Звісно, бувають і випадки, коли треба написати булшит-текст, який ніхто не читатиме і який доречно доручити штучному інтелекту — але якщо ви закінчили школу й університет, навряд чи таке трапляється часто).
У контексті написання текстів ChatGPT може бути дуже корисний як генератор ідей / метод боротьби зі страхом чистого аркуша. Наприклад, я використовував його, щоб згенерувати ідеї для питань інтерв'ю; більшість із його пропозицій у підсумку не використав, але кілька варіантів наштовхнули на цікаві ідеї.
Ще почитати на тему:
📍У нас на The Fix виходила детальна інструкція про те, як журналісти можуть інтегрувати ChatGPT у свою повсякденну роботу — і більшість із тих порад корисні не лише для журналістів.
📍Сьогоднішній допис Тимофія Милованова у ФБ, резонує з моїми спостереженнями
Завжди цікаво, як різноманітні медіапроєкти заробляють гроші — і у цій статті AIN багато цікавого матеріалу про те, яку роль займає контент у бізнесі Євгена Клопотенка і скільки грошей приносить.
Спойлер — багато як на український проєкт. Головні джерела доходу — сайт з рецептами, який монетизується рекламою; книжки, виступи.
Якщо будете в Києві в суботу і стомилися від онлайн-зустрічей — запрошую відзначити день народження української Вікіпедії, написати статтю у Вікіпедії (або навчитися це робити) і випити зі мною кави на офлайн-зустрічі Вікімарафону.
Початок зустрічі о 16:00, деталі в реєстраційній анкеті.
Уже відомі найпопулярніші статті української Вікіпедії у 2022 році
📊 Громадська організація «Вікімедіа Україна» проаналізувала статистику відвідувань українського розділу найбільшої онлайн-енциклопедії та виділила 50 найпопулярніших статей року.
🪖 Найпопулярнішою у 2022 році стала стаття «Російське вторгнення в Україну 2022», яка отримала 3 715 590 переглядів.
На вершину рейтингу також потрапили статті про радника Офісу Президента України Олексія Арестовича та очільника українського націоналістичного руху Степана Бандеру.
Минулого року часто цікавилися статтями на теми, повʼязані з захистом України від російської агресії: стаття про Збройні сили України, Головнокомандувача Валерія Залужного, Президента України Володимира Зеленського тощо.
Також українці часто відвідували сторінки, повʼязані з діями країни-терориста на території України: стаття про Володимира Путіна, «рашизм», гасло «Путін — х.йло!».
🔎 Читайте більше про найпопулярніші статті 2022 року у нашій статті.
Подкастингові підсумки року: топ-8 подкастів, запущених у 2022 році
Власне, головним способом дізнаватися нові ідеї для мене є подкасти: на них значно простіше знайти час і ментальний простір, ніж на книжки. Pocket Casts каже, що у 2022 році я провів понад 37 днів чистого часу за прослуховуванням подкастів😶
Я вже колись ділився своїми улюбленими подкастами (наприклад, тут і тут), а зараз зібрав для вас свій топ-8 з тих, які були запущені саме у 2022 році.
Англомовні:
🎧 «The Prince» від The Economist — історія китайського лідера Сі Цзіньпіна (мій огляд)
🎧 «Hot Money» від Financial Times — розслідування бізнесової і фінансової сторони сучасної порноіндустрії (мій огляд)
🎧 «Fat Leonard» — історія бізнесмена, який опинився у центрі найбільшого корупційного скандалу в історії Військово-морських сил США
🎧 «If Books Could Kill» — деконструювання попсових нонфікшн-книжок на кшталт «Фрікономіки» (автори мають чітко виражену політичну позицію — прогресивні демократи в американському контексті — але концепція дуже цікава)
Україномовні:
🎧 «Гарне питання» — розмови про українську політику, суспільство й історію з Єгором Стадним + деколи інтерв’ю співведучого Юри Федоренка з цікавими людьми
🎧 «Тут-і-тепер» від The Ukrainians — інтерв’ю з топовими українськими журналістами про їхній досвід війни
🎧 «До і після» — інтерв’ю з українськими підприємцями про роботу під час війни, веде колишній головред видання Vector
Бонус — білоруськомовний подкаст:
🎧 «“Красаўцы”. Вайна з народам у жніўні 2020» від «Радіо Свобода» — історія придушення білоруських протестів 2020 року із перспективи силовиків (у нас на The Fix виходила стаття про те, як цей подкаст готували)
Учора Байден підписав закон про федеральний захист одностатевих (та міжрасових) шлюбів у США.
Навіщо був потрібен цей закон враховуючи, що одностатеві шлюби дозволені у всій країні вже майже десять років? Тому що, як і багато інших соціальних змін за останні десятиліття, вони були дозволені не законом, а рішенням Верховного суду.
І як показало цьогорічне рішення про аборти, коли нова консервативна більшість в суді скасувала право на аборти по всій країні (тобто дозволила окремим штатам забороняти їх), Верховний суд цілком може скасувати ті права, які він установив.
Скасування загальнонаціонального дозволу одностатевих шлюбів не було на порядку денному, але найбільш консервативні члени суду натякали, що вони були б не проти колись це зробити. Тому Конгрес і закріпив це право у законі.
Закон змогли прийняти, бо його підтримала частина республіканців — на відміну від загальнонаціонального дозволу абортів, який майже не має підтримки серед консервативної партії.
Цікаво, що одностатеві шлюби у США значно менш контроверсійні, ніж аборти. За останнє десятиліття мільйони американців, зокрема консерваторів, змінили свою думку і тепер підтримують їх легалізацію. Думаю, частково це спричинено релігійними і моральними застереженнями до абортів (починаючи з того, що багато християн вважають аборт убивством), але також і тим, що право на аборти стосується саме жінок, особливо малозабезпечених (у кого немає грошей поїхати в інший штат, щоб перервати вагітність), а гомосексуальні пари розподілені приблизно порівну серед усіх статей та верств населення, зокрема тих, у кого багато політичної влади.
Як генерація тексту штучним інтелектом змінить освіту?
Як показав публічний запуск чатботу ChatGPT минулого тижня, штучний інтелект уже сьогодні вміє неочікувано якісно генерувати оригінальні, якісно скомпоновані тексти на будь-яку тему — від політології до програмування. Йому можна поставити будь-яке запитання, і він видає грамотну і переконливу відповідь, хоча деколи й абсолютно некоректну. (В Україні сервіс чомусь не доступний, але це вже окрема історія).
На цьому етапі розвитку ChatGPT не замінить журналістів і компетентних аналітиків (хоча хтозна, що буде далі), але академічні гострайтери на англомовному ринку уже можуть шукати іншу роботу. Штучний інтелект уже чудово справляється із жанром школярського чи студентського есе, який люблять освітяни на Заході — там практично неможливо сказати щось цілком оригінальне на тему, але потрібно грамотно скомпонувати текст за стандартами академічного письма.
Тому цікаво трохи подумати над тим, як генерація тексту штучним інтелектом змінить освіту: спочатку на Заході, а потім і в нас. Ось, наприклад, хороша стаття аналітика Бена Томпсона на цю тему. Раджу прочитати повністю, але ось приклад того, як Томпсон уявляє академічні завдання у новій парадигмі доступності генераторів тексту на основі ШІ:
🗣 «Уявіть, що школа придбає програмний пакет штучного інтелекту, який учні повинні використовувати для своїх відповідей… кожна згенерована відповідь зберігається, щоб викладачі могли миттєво переконатися, що учні не використовували іншу систему. Більше того, замість того, щоб марно вимагати від студентів самостійного написання есе, викладачі наполягають на використанні ШІ. Однак є нюанс: система часто даватиме неправильні відповіді (і не лише випадково — неправильні відповіді нерідко будуть продукуватися навмисно); справжньою майстерністю в домашньому завданні буде перевірка відповідей, які видає система — треба буде навчитися бути верифікатором і редактором, а не перепаковувальником інформації».
І висновок:
🗣«…не забороняйте ШІ для студентів — або для будь-кого іншого; використовуйте його, щоб створити освітню модель, яка починається з припущення, що контент є вільнодоступним, а справжня майстерність полягає в тому, щоб відредагувати його у щось правдиве чи красиве; тільки тоді він буде цінним і надійним».
◾️Пов’язаний приклад до тези Томпсона — завдяки розвитку штучного інтелекту я щойно переклав його цитати через Google Translate і потім відредагував. Щоб ви прочитали грамотно перекладені уривки з англомовного тексту, все одно була потрібна людина — але суто у ролі редактора.
Відволічу вас довгопостом на тему, яка не особливо спливає в українських новинах.
Одна з найбільш обговорюваних тем в американських медіа зараз (звісно, після саги з Твіттером і нової президентської кампанії Трампа) — колапс криптобіржі FTX і її засновника Сема Бенкмена-Фріда. Я писав про Бенкмена-Фріда минулого року, і за останні кілька тижнів все принципово змінилося.
Ще місяць тому Бенкмен-Фрід був успішним підприємцем із мільярдними статками і великим політичним впливом. Зараз він більше схожий на звичайного шахрая.
Його криптоімперія зазнала краху: FTX оголосила банкрутство, Бенкмен-Фрід був усунений від управління компанією, і його статки опустилися до нуля. Не буду вдаватися у технічні деталі, у яких я все одно не експерт, але якщо спростити — є серйозні підстави вважати, що Бенкмен-Фрід присвоював гроші клієнтів FTX, які зберігалися на біржі, і використовував їх для власних цілей. Наскільки зловісними були мотиви — питання поки відкрите; але очевидно, що його дії порушували базові закони і правила чесного бізнесу.
Окрім успішного криптобізнесмена, останні кілька років Бенкмен-Фрід також був масштабним філантропом — і дотримувався у своїй благодійності філософії ефективного альтруїзму. (Її суть у тому, що люди, у першу чергу із заможних країн, у своїй благодійній діяльності мають триматися максимально раціонального підходу: жертвувати на те, що об'єктивно принесе якомога більше користі якомога більшій кількості людей — скажімо, на боротьбу з малярією в Африці, а не на місцевий музей).
Окрім класичних сфер благодійності, якими займаються ефективні альтруїсти — наприклад, боротьба із хворобами у бідних країнах чи покращення добробуту тварин — останнім часом, зокрема завдяки фінансуванню Бенкмена-Фріда, набув популярності лонгтермізм (longtermism). Це позиція, яка пріоритизує покращення довгострокового добробуту людства, зокрема шляхом боротьби з екзистенційними ризиками на кшталт штучного інтелекту, який перестане слухатися людей.
У найбільш цинічній інтерпретації ідея лонгтермізму десь така — оскільки життя майбутніх людей настільки ж морально важливі, як життя людей сьогодення, не так важливо пріоритизувати ресурси на те, щоб покращити життя тисяч чи мільйонів людей сьогодні, якщо ми зараз можемо за ці гроші врятувати чи покращити життя мільярдів чи трильйонів людей майбутнього.
Після падіння FTX журналісти і коментатори почали ставитися з більшим скепсисом і до ефективного альтруїзму, для якого Бенкмен-Фрід донедавна був найбільшим благодійником.
Самій базовій філософії ефективного альтруїзму, мабуть, нічого не загрожує. Твердження, що люди мають бути більш альтруїстичними і більш раціональними у тому, як витрачають ресурси на благодійність, є досить неконтроверсійними. Як і практична ідея, скажімо, боротьби з малярією у бідних країнах Африки шляхом перевірених методів на кшталт антимоскітних сіток.
Але лонгтермізм, очевидно, зазнає більшого репутаційного удару. Як ми можемо довіряти цим людям і організаціям передбачити довготермінові екзистенційні ризики, якщо вони не побачили в Бенкмені-Фріді короткотермінового екзистенційного ризику для себе під власним ж носом?
Навколо Твіттеру після того, як його купив Ілон Маск, розвивається така сага, що про неї скоро будуть писати книжки.
Начебто геній і візіонер, Маск з кожним днем все більше розхитує і руйнує компанію, робить максимально некомпетентні кроки — і незрозуміло, чим це все закінчиться. Зокрема відлякує великих рекламодавців, намагаючись залучити більше грошей із платних підписок — але проблема в тому, що реклама зараз становить ключове джерело доходів компанії.
Переказувати усе неможливо, але моя улюблена історія — хтось створив фейковий акаунт фармацевтичного гіганта Eli Lilly, отримав галочку верифікації (що стало легко зробити, коли Маск дозволив купувати її усім користувачам — і не потурбувався про достатньо якісний процес перевірки ідентичності) і написав «We are excited to announce insulin is free now».
Очевидно, це поставило компанію у неможливу позицію — і нагадало усім, що інсулін у США насправді дорогий, попри те, що це критично важливі ліки. А оскільки незадовго до того Маск звільнив половину працівників компанії (а дехто пішов добровільно), цей твіт провисів досить довго і розійшовся по всьому інтернету перш ніж його видалили.
Ціна акцій компанії просіла — і тепер у Eli Lilly образилися і призупинили усі рекламні кампанії у твіттері:
For $8, Twitter is ‘losing out on millions of dollars in ad revenue,’ a former Eli Lilly official said.
Вчора у США пройшли проміжні вибори — раз на два роки там переобирають повний склад Палати представників і третину сенаторів.
Останні два роки влада була у Демократичної партії: президентом є демократ Джо Байден, і у демократів зараз більшість в обох палатах парламенту. (Хоча більшість досить невелика, тому особливо масштабних реформ вони провести не змогли).
Фінальні результати проміжних виборів ще не відомі, але уже очевидно, що демократи показали значно кращий результат, ніж багато хто очікував. Попередньо виглядає, що у республіканців буде дуже невелика більшість у Палаті представників, а демократи збережуть невелику більшість у Сенаті (що може залежати від додаткового туру виборів до Сенату у Джорджії, який пройде через місяць).
Чому це гарно для демократів? Бо партія президента традиційно показує погані результати на проміжних виборах, особливо коли в країні така висока інфляція, як зараз. Тож багато політичних оглядачів готувалися до «червоної хвилі», тобто розгромної перемоги республіканців. Але її не сталося.
Чому республіканці показали гірший результат?
Головних факторів ймовірно два:
▪️ виборцям не сподобалося, що консервативна більшість у Верховному суді скасувала загальнаціональне право на аборти;
▪️ непопулярним виявився антидемократичний стиль політики трампістського крила (скажімо, багато прихильників Трампа досі не визнають, що Байден виграв президентські вибори 2020 року) — саме трампісти здебільшого програли вибори
Як підсумував журналіст Метью Іглесіас, «виявляється, що люди не люблять, коли в них забирають їхні права, і що критична маса електорату не хоче, щоб їх представляли шахраї і заколотники».
Для України це загалом хороші новини — більшість американського політичного істеблішменту підтримують щедру допомогу Україні, і лише трампістське крило Республіканської партії ставиться скептично до України. І саме вони програли на цих проміжних виборах найбільше.
Хто є найвпливовішою людиною світу? Як стверджують автори нового подкасту The Prince від The Economist, це китайський лідер Сі Цзіньпін. Він повністю контролює величезну організацію — стомільйону Комуністичну партію Китаю — яка у свою чергу управляє найбільшою країною світу.
Сі Цзіньпін при владі уже десять років, і сьогодні у Китаї відкрився з’їзд партії: очікується, що він призначить Сі на новий термін на посаді генсека ЦК КПК. Третій п’ятирічний термін буде безпрецедентним у історії комуністичного Китаю після Мао — і він показує, наскільки Сі консолідував владу.
Подкаст The Prince у восьми випусках розповідає про історію становлення Сі та основні теми його правління:
📍 жорстка боротьба з корупцією, яка принесла йому популярність (і допомогла позбутися політичних суперників);
📍 не менш сувора інтернет-цензура;
📍 жорстокі репресії проти уйгурів у Синьцзяні;
📍 протистояння із Заходом;
📍 боротьба з ковідом.
До речі, боротьба з ковідом при Сі для мене особливо цікава, бо вона показала усе найкраще та найгірше сучасного Китаю. На самому початку цензура заблокувала вчасне поширення інформації про вірус, що, можливо, й стало каталізатором пандемії. Згодом завдяки неймовірним технологічним досягненням Китаю вдалося взяти ковід під контроль — але ці ж інструменти дозволяють партії запровадити ще жорсткіший контроль над суспільством загалом. Тепер ідеологічна впертість китайського керівництва змушує їх покладатися на менш ефективні китайські вакцини замість кращих західних.
Принагідно з подкасту можна дізнатися трохи цікавих і маловідомих фактів про Сі (хоча не так багато, бо державна цензура старанно оберігає його біографію) — наприклад, що в якийсь момент його дружина, відома китайська співачка Пен Ліюань, була значно відомішою за свого чоловіка; або що в юності його сім’я пережила репресії і нестачу їжі, що сильно вплинуло на світогляд Сі.
Назва подкасту — алюзія як до походження Сі (його батько Сі Чжунсюнь був революціонером і високопосадовцем після перемоги комуністів, хоча згодом потрапив у немилість Мао), так і до «Державця» Макіавеллі.
#раджу_послухати
Завжди цікаво спостерігати за тим, які нові слова поповнюють мову. Ось зараз великий американський сервіс Dictionary.com опублікував замітку про те, які нові слова вони додали до свого словника англійської цієї осені. Обрав для вас кілька цікавих прикладів.
Додалося трохи термінів, пов’язаних з роботою — наприклад:
✍️ OOO — out of office / не на робочому місці
✍️ pawternity leave — коротка відпустка з догляду за домашнім улюбленцем: поєднання paternity leave (відпустка з догляду за дитиною) і paw (лапа)
✍️ lavender ceiling — лавандова стеля; ліміт кар’єрного просування, з яким стикаються представники ЛГБТ-спільноти (за аналогією із glass ceiling для жінок)
І, звичайно, слова зі сленгу, поп-культури і соцмереж:
✍️ simp — сімп; людина, яка проявляє надмірну симпатію і увагу до іншої людини (найчастіше так говорять про хлопця, який занадто упадає перед дівчиною, з якою хоче переспати)
✍️ at як дієслово — сперечатися з кимось, особливо у соцмережах (наприклад, “don’t at me”)
✍️ shadow ban — тіньовий бан; «приховування публікації / публікацій в соціальних мережах модераторами платформи без повідомлення користувача, який опублікував їх, зазвичай у відповідь на порушення правил використання платформи».
Приємний бонус: оновили написання понад 40 українських топонімів із російського написання на українське — навіть такі традиційно запущені випадки як Chornobyl та Odesa.
Чому так багато нашого робочого часу йде на електронну пошту чи переписки в месенджерах — і як із цим боротися?
Нарешті зробив огляд ідей з книжки «А World Without Email», про яку писав раніше цього року.
Почитайте, має бути корисно: https://oldyorktimes.substack.com/p/email-tyranny
Вікіпедія: погляд зсередини // Антон Процюк
Адміністратор української Вікіпедії ділиться знаннями про внутрішню кухню енциклопедії, а також пояснює, чому вона — дзеркало суспільства та у чому криється пристрасть регулярно її редагувати
1. Чому написати або купити статтю про себе чи свого кота — погана ідея?
2. На суперечливі теми стаття повинна бути нейтральною чи патріотичною?
3. Що українці найбільше читають у Вікіпедії?
Усюди, де зручно (і не дуже):
Apple Podcasts // Castbox // Google Podcasts // YouTube // Pocket Casts // Anchor // Spotify // Overcast
Цей випуск про найбільшу енциклопедію в історії людства — передостанній в сезоні. Ми поки не розслабляємось, проте ви цілком можете під час прослуховування 🖇
#епізод
Рік — це приблизний період обертання Землі навколо Cонця. Доба — період обертання Землі навколо своєї осі. Звідки походить тиждень і чому в ньому саме 7 днів — не дуже зрозуміло.
У The Atlantic вийшло інтерв'ю з дослідником, який написав книжку про історію поняття тижня: звідки виникли тижні, чому вони нам потрібні, як вони вплинули на наше сприйняття часу — і як їх хотіли реформувати у 19 столітті.
Книжку читати не буду, але стаття цікава.