-
Краса України через призму фото та художнього мистецтва. Автор каналу: @xtream4life
переходиш це літо як лету убрід
забуваючи болі й жалі і проколи
вже на обрії – світло твоїх пірамід
що маршрут загортають у коло
перехресний вогонь на досвітні вогні
накладається як фонограма
бачиш дно кам'янисте і небо на дні
і ступаєш по небу ногами
переходиш це літо як лету і сам
розчиняєшся у амнезії
все що можна ти взяв та не все ще віддав
і пропасти тому не зумієш
ще дійдеш до серпневих своїх пірамід
і маршрут перейде в видноколо
перейди лише літо як річку убрід
і ніколи не прийде «ніколи»
✍️ Юрій Іздрик
#поезія #українська_поезія
Такі несхожі ми з тобою,
Як берег моря із водою.
Але чи бачив, любий, ти
Десь берег моря без води?
З тобою ми такі несхожі,
Як хата біла й квіти рожі.
Але що ліпше на землі
За квіти ті на білім тлі?
З тобою так несхожі ми,
Як зустріч і про неї сни.
Та як вони не будуть снитись,
То ми не зможемо зустрітись.
✍️ Поліна Михайленко
#поезія #українська_поезія
Вже сказано “ні” в одлетілому літі,
Хоч вчора-звечора було іще “так”,
Червоно та біло у жовтому житі
Зацвів та опався знервований мак.
Ідеш чи стоїш, але слово за слово,
Ідеш чи стоїш — за літами літа.
Не встиг оглянутись, як слово солоно
На сон твій, на крок, на літа обліта.
✍️ Микола Вінграновський
#поезія #українська_поезія
Йосип Крачковський
"На схилі літнього вечора" 1888 рік
Нашої заслуги в тім не бачу,
Нашої не знаю в тім вини,
Що козацьку бунтівливу вдачу
Нам лишили предки з давнини.
Нам і те не добавляє слави,
Що вони од чужоземних сил
Заступили землю кучеряву
Горами високими могил.
Бо коли, закохані в минуле,
Прокунаєм свій великий час,
Наша лінь нікого не розчулить,
Слава ж та відмовиться від нас.
Спогади докучливі, як нежить,
Що тій славі принесуть нове?
Тільки тим історія належить,
Хто сьогодні бореться й живе.
✍️ Василь Симоненко
#поезія #українська_поезія
Григорій Світлицький
«Весна у Києві. Вид на Поділ із Замкової гори»
1911 рік
Дo чiткoї б дiйти межi
Де закiнчитьcя чopна cмуга
I хoлoдна душа зав’юги
Деcь пoлине за вipажi.
Дo межi, за якoю cвiт,
Нiби coнячнi жoвтi piки.
Менi вiтеp вiдкpив пoвiки,
Бo в майбутнє гoтoвий клiт.
Я пiщаний залишу дiм
I каp’єpiв хpеcти камiннi,
Папеpoвi квiтки ociннi…
А з coбoю вiзьму лиш ciм —
Хлiб, винo, мед, взуття та oдяг,
Смiх i пicню, щo cум вiдвoдить.
✍️ Інна Рябченко
#поезія #українська_поезія
Тобі відведено цей час,
Щоб ти побачив,
Яким він є, як ловить нас, —
Кого позначив.
Тобі відведено цей день,
Щоб ти затямив,
Де тьма, де світло. І впадеш,
І побілілими вустами
Щось шепотітимеш вночі
Крізь плач і відчай.
Хоч шепочи — не шепочи,
Плач, чоловіче!
Плач, бо відведено цей час —
Лиш мить чи хвилю.
За ста печатями печаль
Її не виллєш.
І тільки змучена душа —
Німа і дика,
Тремтить, як пагін від ножа,
Вдихни — й не дихай!
✍️ Оксана Шалак
#поезія #українська_поезія
В «Українському Домі» презентують документальний проєкт, присвячений руйнуванню музею художниці Поліни Райко в Олешках через теракт росіян на ГЕС
На виставці представлять архівні знімки, відеоінсталяцію, фільми про художницю та плакати провідних українських ілюстраторів. Також відбудеться публічна дискусія «Культура у часи війни. Переосмислення».
📍Де? «Український Дім» (вул. Хрещатик, 2)
🗓 Коли? З 10.08 до 27.08 (крім понеділків). Час: 11:00-19:00
🎟 Вхід: 100 грн, пільговий 50 грн
Петро Левченко
«Літній пейзаж з селянкою в українському селі» поч. 20 ст.
Не забуду я… о ні!
І тепер, коли згадаю,
Бачу ночі весняні,
Чую шум далекий гаю.
На траві, в шовку густім
Слід лишають твої ніжки,
А на личеньку твоїм
Золоті горять усмішки.
Ми йдемо… Шумлять гаї,
Ллються пахощі розкішні,
Щось кричать нам солов'ї,
Щось шепочуть трави пишні…
А тепер… Далеко я…
Заросли в гаю доріжки,
Змовкла пісня солов'я,
І другим цвітуть усмішки.
✍️ Олександр Олесь
#поезія #українська_поезія
Щойно червень, а пахне від лип, ніби в липні –
переповнена дійством напружена мить.
Передчасні світанки, мов сурми невсипні,
понад нами ревуть, аж у грудях шумить.
Ще вокзали, мов нефи – порожні і чисті,
ще на шпалах роса і прозорий перон,
але перші прожилки пожовкли у листі,
ніби торкнуті легко іржавим пером.
Ми приходимо вчасно, як світло в кімнати,
нас несе і відносить, виток по витку,
але як наздогнати, ну як наздогнати
цю втікачку, цю зелень, солодку й терпку?
✍️ Юрій Андрухович
#поезія #українська_поезія
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!
✍️ Василь Симоненко
#поезія #українська_поезія
Знов за тамбурним сизим димом,
що вгорнув пеленою скло,
мов ковчег, пропливає мимо
невмируще моє село.
Позад нього двигтять пожари,
позад нього доба така,
що в хліві — ні тварі по парі,
у стодолі — ні колоска,
ні жорен в коморі,
ні вишні
за сльозавим більмом вікна…
То яка ж се перед Всевишнім
неспокутна людська вина?
А ковчег у стражденнім морі,
вітром гнаний, дола віки
від почвар содому й гоморри,
через тернії — напрямки,
ген туди, де сія веселка —
лук небесний понад селом,
де злина від стерні лелека,
щоб торкнутись дуги крилом,
де невистиглі ожереди
променіють із далини,
наче вохристі еполети
на мундирі озимини.
Але… серця не розхвилює
біжутерне блищання фраз.
Бо вітчизна не потребує
ні метафор, ані прикрасі
Все, що є в ній,— самодостатнє,
і джерела, і хмарки плин,
всеосяжність журби і щастя.
Павутинка. Роса. Полин.
Незникома і непомеркна,
незбагненна, мов часу нить,
праотцівщина страстотерпна
у сльозі у моїй тремтить.
✍️Броніслав Грищук
#поезія #українська_поезія
Вітаю! Мене звати Дмитро.
Я садівник-любитель. Дуже люблю свій сад. Тому створив канал "Садівник", щоб ділитися з вами досвідом, розповісти, як облаштувати присадибну ділянку та садок, зробити його квітучим, здоровим і плодючим.
Сад - місце, де відпочиває моя душа.
Канал "Садівник" - ваш помічник та порадник.
🌿 Приєднуйтесь!