-
Марійчин дописник: вірші, музика, мистецтво. Правопись — перейначена желехівка. @young_again_vm — з усіх питань. Канали-партнери — https://t.me/+WGGjb82jZg4Ec7p9. Підтримати — https://t.me/molodenjka/633.
Дочка Степана Смаль-Стоцкого Орися з чоловіком Остапом Луцким. Чоловік був поет-модернїст, очільник журналю Молода муза. Антиклясик (бо модернїст), єго засуджував Франко.
Читать полностью…
Компаньйонка
Повільно йшли мовчазні до перону,
Пожитки бідні склавши до валіз.
Ти одягла вінок, немов корону,
Така сумна, така близька до сліз.
І сутінки мутні, немов солоні,
Десь виповзали з лісу чи ярів,
І все навкруг – в осінньому полоні,
Лиш твій кісник червоний майорів.
Біля кіоску пінились бокали,
Бідовий хлопець пиво розливав…
Тепер я знаю: ти тоді чекала,
Щоб я нарешті все-таки сказав…
Але мене фантазія проворна
Несла галопом у ясні світи.
А ти була, як мрія, неповторна,
Такою зроду не була ще ти.
І я не знав: ти плакати готова,
Ти аж тремтіла, щоб мене побить
За усмішку і за пусті розмови,–
Я був школяр, хіба ж я вмів любить!
І ось ми знов з тобою на вокзалі,
Де пасажирів суєта нудна,
І знову пиво піниться в бокалі,
І ти додому їдеш… не одна.
Він там стоїть, вартує чемодани,
А ти ідеш зі мною на перон –
І зустріч ця, приємна і неждана,
Нагадує мені забутий сон.
Я знов мовчу, Бо що мені казати?
Все – як тоді. А втім, різниця є –
Бо ти тепер уже не хочеш ждати,
Бо ти спішиш до нього у фойє.
Василь #Симоненко, #вірші
Бувають особи, звичайні-звичайні, та роблять себе недоступними. Чи то боять ся инших, чи то створюють про себе більше враженє, як насправдї, але ся ілюзия відвертає, знеохочує.
А є особи високі-високі, що враз (не завважуєш, чи вони зогнулись), говорять з тобою на твоєму рівни. Настільки близко, що бува дозволяють убити їх тим людям, кому вони помагали. Так сумно, коли добрі вмирають. Вони могли б ще жити довго-довго, але жодна тривалість не применшить вартости їхнього житя, жаги їхньої любови.
Про брата Роже.
Оголена лежить. 1912, Михайло #Врубель.
#живопис #мальованє
Декларація «Ми за. Ми проти». «Нова ґенерація», 1927, № 3
Читать полностью…
Countess Julie von Woyna by Friedrich von Amerling, 1832.
#мальованє #живопис #мода
Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік.
#знимка
Portrait of Mrs. Winfield Scott
by Asher Brown Durand, 1831.
#мальованє #живопис #мода
Містики в саду, ілюстрация до «Садд-і Іскандарі» Касіма Алі. Герат, с. 1485. Бодлїяньска біблїотека.
#мальованє
Іван Дніпровський, Юрій Яновський та Микола Хвильовий
#знимка
Давно, давно тебе я жду…
Коли б побачить ти могла,
Як хороше тепер в саду,
Як гарно мальва зацвіла.
І квіти ждуть тебе, як я…
Се ж я для тебе їх садив,
Для тебе пестив і ростив;
Се ж ти, улюблена моя,
Подарувала їм життя,
В твоїй далекій далені
Була їм сонцем, як мені…
І я, сумуючи, не раз
На самоті, в вечірній час,
Як образ твій мені сіяв,
Про тебе їм оповідав.
У першім номері часопису «Українська хата» за 1912 рік надруковано вірш Володимира Свідзиньского
#вірші #інтимне #Свідзиньский
Portrait of a Woman
by Miklós Barabás, 1831.
#мальованє #живопис #мода
Картина має бути справжнїйша за фото і справжнїйша навіть за реальну людину.
Читать полностью…
Кобилянські, 1894 р. Стоять: Олександр, Юліан, Степан, Володимир. Сидять: Максиміліан, Євгенія, Марія (мати), Юліан (батько), Ольга.
#знимка
Portrait of Mme. Jules-Antoine Droz by Eugène Devéria, 1833.
#мальованє #живопис #мода
Сегоднї я дивилась короткі видива від дванадцятої до 3:15. Се ввело мене в стан гнїву, деструктивности й безсилля. Я почувала провину. Зараз уже ся година... Зараз я нічого не вдїю, нічого не виправлю, але гнїваюсь на себе, бо зробила се знову, і завтра мабуть не висплюсь, і мабуть не зроблю всїх справ, і мабуть болїти ме голова.
Але потім я згадала, що в підлїтковости спілкувалась в інтернетах зо студентами і думала: як круто ж! Як круто жити самому, без батьків. Вчити то, що тобі цїкаво, в колї цїкавих людей. Купувати чипси, коли захочеш. Я гадала, що хочу бути сею крутою людиною і жити се круте житє — я є і я живу. Я щаслива.
Я дивилась короткі видива від дваднадцятої до 3:15. Гаразд. У мене є свобода робити так. Круто! У мене ж сьвітло, інтернет, тепло. Круто! Менї навіть не треба працювати до третої ночи, я можу просто відпочивати й дивитись короткі видива. Круто!
Я спокійна і можу поспати зараз.
Иногди я купую суші з супермаркету, чипси і горіхи. Я почуваю провину, бо се не найнеобхіднїйші продукти, не найкориснїйші і вони займають вагомий відсоток витрат. Я картаю себе за фінансову нерациональність, ба більше — харчову залежність від хрусткого, солоного, жирного. Бо менї здаєть ся, що стресові емоциї я переживаю їжею і деяку пустку в собі намагаюсь заповнити їжею.
Але нинї я згадала, що як добре, що в мене є можливість купувати суші, чипси й горіхи. Я маю роботу, що менї любить ся, і вона закриває основні потреби та ще й залишає на втїхи.
Я хворіла на корону кілька разів, і якось втратила смак-запах на ~ тижнїв. Житє було менї сїре, немиле, жахливе. Яка я рада, що почуваю смак і можу насолоджуватись їдою!
Я щаслива, Господи. Дякую.
Мариям і Іса (у європейскій традициї — Мария й Ісус). Перска мінїятюра
#мальованє
На цвинтари у селї Порошково. Вишивачка Олена Веселин. Перечинщина, 1922 р.
фотографка Амалия Кожминова.
#знимка
Після 1927 року вірші Свідзиньского не друкували. Він пояснював:
Мою книгу „Вересень“ критика полаяла за фаталізм. Я подумав, що не маю хисту і перестав друкувати. Писав лише для себе та доньки. Не писати я не міг!
Ада Ловлес (Августа Ада Байрон) — математичка й письменниця, працювала над першим механїчним компютером. Хтось уважає її першою проґрамісткою.
До річи, вона єдина законно народжена дочка Джорджа Байрона.
#знимка #мальованє #персона
Я подивлюсь і спитаю: “Хто це?”
Ви відкажете: “Це Ренуар. Або нї, це Деґа”.
Ви не скажете, наприклад, що це Луїза Дальоні, яка була квіткаркою, а іноді позувала для художників. Вас цїкавити ме, хто її намалював.
Шевельов писав, що з Кулїшевих листів ми аналїзуємо не адресатів, до яких він писав, а самого Кулїша, єго характер, єго баченє і ставленє. Так само рисунок ілюструє не натуру, а характер художника.
У ввічливого скульптора чи живописця позуванє є процес інтимний, і навіть без оголеня тїла, бо ідеть ся про довіру.
Натура віддаєть ся художнику в невидимі руки [очі], щоб видимі руки побачили її на папері. Натура дає художнику бачити її, як завгодно, довіряє себе сидячи нерухомо, не стежачи за довколишнїм і не даючи собі зреаґувати на небезпеку, як вона буде.
Чим натурник відрізняєть ся від яблока?
Перший ряд (зліва направо): Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий. Другий ряд (зліва направо): невстановлена особа, Іван Дніпровський. 1925 р.
#знимка