Два роки тому ми сприймали війну як тимчасове викривлення. Як ситуативний зигзаг, який незабаром буде виправлено та випрямлено. Адаптація до думки, що війна – це нова норма, виявилася досить болісною. Ситуація відгонила шулерством і підробкою. Хотілося шукати винного та вимагати бога з машини.
Невизначеність майбутнього – погана підмога для психіки. Відсутність контролю робить будь-яке сьогодні тендітним та нестійким. Ситуація нестабільності не дозволяє спертися й віддихатися. Народжує неврози та роздратування. Накопичує вигоряння та втому. І якщо у спринтерському ривку фінішна лінія проглядається добре й чітко, то в марафонському забігу думка про дистанцію стає страшнішою за саму дистанцію.
У будь-якому новому процесі спершу ти рухаєшся на мотивації, азарті та куражі. Проблема в тому, що це неминуче закінчується – і далі треба рухатися вже на дисципліні. Натхнення поступається місцем необхідності.
Защітнікі отєчєства і говно єбучєє
Епічний блокбастер
Вагінєри набухались на 23 фєвраля, увірвались з автоматами в якесь кримське кафе і насипали всім камнєй с нєба
Напевно сперечались, чий Крим😃
Це — Харківський вокзал. Без цього фото підбірка вище👆 буде неповною
Читать полностью…
Пссст
Кацапи
У вас ще хтось залишився там, хто вміє у два плюс два?
Нуууууу???🥸
Готови жить в говнє і нєрєстіцца?
Наша війна триває довше, ніж ми розраховували, – і це проблема наших очікувань. Наша війна триває довше, ніж вони розраховували, – і це наша заслуга. Ми точно знаємо, що будь-який її результат змінить світ, до якого ми звикли. Але цей результат залежатиме і від того, як війна змінить нас самих.
Ліпєцк, а шо це вам не спицця?👀
Разом з нами згадуєте, як воно було два роки тому?
Отак і було.
Тільки не безпілотники.
Цейво.
Кушайтє гг
Я навіть не пам’ятаю, як я це все писала, бо кілька діб була як смолоскип, в якомусь дикому страшному горінні.
Не їла майже нічого днів десять, лише пила воду (хоча в першу добу навіть вода не лізла), одразу злетіло сім кіло.
PS
Єдине, що закарбувалось — я дивлюся у вікно, бачу вибухи і дим, чую ревіння літаків, і як страшно тряслися коліна, а я нічого не можу з тим зробити, тримаю коліна руками. Хвилин за сорок тільки відпустило.
Не буду більше заглядати в спогади, до кінця війни мабуть шо.
Рускі, наша ненависть стала на два роки глибшою.
В кількох джерелах побачила, буцімто польські протестувальники вмикають сирену повітряної тривоги, коли повз них проїжджають пасажирські автобуси з українцями.
Жодного відео поки що не бачила, якщо хтось бачив — будь ласка, скиньте в коментарі.
Це може бути як правдою (після розсипаного зерна на дорозі і коліях, а також «путін ввєді» я вже нічому не здивуюсь), так і навмисним вкидом від кацапів, бо вони цю тему качають ололо як.
Тож поки не побачу реальне відео, утримаюсь від коментарів.
PS
В коментарях вже є кілька відео.
Це пзда
Вже давно в міліметрі від того, щоб тихо сказати собі «все. я — все». І припинити ходити в люди з капелюхом.
Ця думка раніше зʼявлялась вкрай рідко, і прогнати її було нескладно.
Зараз вже не проганяю, немає на то сил. Тому вона оселилась в свідомості, пустила коріння, розправила спідницю, поводиться нахабно, шкрябає зсередини все наполегливіше з кожним днем.
Я вже примирилась з її присутністю, так само, як навчилась жити під час повномасштабної війни. Просто щоразу кажу їй «стулись». І балансую на межі далі.
Вранці, коли я прочитала пост від Івана, отой, що на скрінах, я спочатку різко видихнула, отак «ГХИХХХ», як ніби хтось вдарив ліктем в сонячне сплетіння, а потім кілька секунд не могла вдихнути.
Бо це саме я вчора зірвала цю лавину. Я написала Івану в месенджері «дайте мені хоч щось, якесь відео, я не можу весь час чіпляти свого кота під збір на дрони, це скоро перестане працювати».
Зазвичай (особливо, коли відпочину і висплюсь) я дуже обережно добираю слова в живому спілкуванні, зважую, чи не стане те чи інше слово тригером. Але відпочити і виспатись — це слова з минулого життя, які зараз втратили зміст і стали чимось абстрактним.
Тому я затискаюсь всередині, приходжу до них, чорних і випалених, і кажу їм «дайте мені щось, мені треба контент». Або «не буде звітів — не буде дронів, бо не дадуть грошей». В 99 випадках зі 100 я отримую фото, відео, обнімашки і все оце. Але в один ніхуя не прекрасний день це зриває лавину. Якою накриває з головою всіх.
Я не знаю, як Іван відчув, але через хвилину після того, як я прочитала, він подзвонив мені у воцапі.
— Ей, Монова, — сказав він, — ти ж тільки не приймай оце все на свій рахунок.
— Пізно, — сказала я.
— Та блін, — сказав Іван. — Я точно не хотів, щоб тебе зачепило.
— Я знаю, — сказала я. — Я впораюсь. А тепер мені треба йти гуляти з собакою.
І я пішла гуляти з собакою і трохи плакати.
Бо ніхто з нас не заслуговує на те, що з нами зараз відбувається. На те, що з нами зробила йобана русня.
Ніхто.
І знаєте що? І ото, що на скрінах від Костенка, і цей мій пост, — все це завтра забудуть. Більшість з вас. І це не добре, і не погано, так просто є. Настільки загустів час і ущільнився потік подій, маленьких і великих трагедій, щоденних і буденних подвигів.
Під цим постом не буде реквізитів, мета цього тижня досягнута, потрібна сума зібрана. Це просто пост-рефлексія, я не могла його не написати, інакше би мене розірвало навпіл.
Але в понеділок я прийду знову, з контентом чи без, з котом чи без.
Бо майже кожен з нас став людиною-функцією. Підпорядкованою єдиній меті. І парадоксальним чином все те, що випалює зсередини, власне і дає можливість балансувати на межі далі. Внутрішня пожежа дарує стимул рухатись далі.
Отакі справи напередодні 24 лютого.
А тепер мені знову треба трохи погуляти з собакою.
Не влізло зі скрінами, тому внизу👇
Тим часом👇
Через перекриття трас фермерами в Польщі українці запізнюються на потяги до України
В Укрзалізниці зазначили, що "ті пасажири, які не встигнуть на свій поїзд через перекриття трас, впродовж доби можуть сісти на інший поїзд Укрзалізниці з Перемишля, Любліна та Хелма до України з квитками на свій пропущений рейс".
Залізничники обіцяють зробити все можливе, щоб зручно розмістити додаткових пасажирів у поїздах та довезти в Україну за графіком.
Рух поїздів між Польщею та Україною наразі відбувається в стандартному режимі.
Загадкова історія Бенджаміна Баттона, russian version
Ще й чипідріс
Скоро по всєй расіі-матушкє.
Бо що робитимуть ті ошукані, скалічені морально та фізично російські солдати, ті, яким вдасться вижити в Україні та повернутися додому в росію? Після безглуздої війни, після сорому, після програшу, що з ними буде?
Вони будуть топитись в алкоголі та наркоті і ненавидіти все живе навколо. Війна триватиме аж до їхньої смерті, але тільки в їхніх головах, ціною чужих життів. Піде рєзьба по дєрєву і всєобщая гойда в промислових масштабах.
Постафганне суспільство було лише дитячою розминкою.
Так вам і треба, рускіє. Ви довго йшли саме до цього сценарію.
Історичні світлини з вокзалів 24 лютого 2022 та зараз: Укрзалізниця показала порівняльні фото подій.
Найстрашніше фото було з перону Харківського вокзалу.
Його тут немає
⛰ Один боєць ЗСУ стримав штурм 10 російських окупантів
8 батальйон 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» опублікував вражаючі кадри із дрону та радіоперехоплення переговорів росіян.
Рускі командир сильно розстраюєцця.
Боєць вижив, дочекався наших дронів, які рознесли кацапів.
Памʼятаєте, я колись писала, що обов’язково настане той день, коли кацапи почнуть рити глибокі нори перед якимись знаковими датами?
Бо хохол шибко лютуєт, схороніцца надо.
Ну ось💅🏼
Всі знакові зміни трапляються непомітно.
9 (девʼять) свинолупих бортів за 7 днів.
Тепер, щоб кацап сів за штурвал, його спочатку треба буде в карти програти гигиги😏
Добраніч
Вон там пуля попаль, відіш?
Єто хутор Борєц Труда
Борєц труда, гспді бже мой🚬
— Ти ґдє живьош?
— В борце труда!
Блядь гг
Ви тільки уявіть цей похуїзм.
Внаступ ходять той самою дорогою, такою самою колоною.
На Полігони ходять так само, у відкриту.
Літаки ганяють там само, де втрачали.
Макеєєвська бурса — рідний дім.
Той во, кацапи, шо там зморшки на лиці, не посиніли від крику?
Підписуйся|Розвідка Ноєм
Ооокееей, ниття — ниттям, а все ж на щотижневу порцію дронів ми гуртом назбирали, навіть попри меланхолію кінця лютого.
Хлопці з WASP Drones Ukraine ще там щось за проханням морпіхів допаюють, якісь плати, я туди навіть не лізу, бо я дєвочка, в мене сандаліки.
Вихідними пташки полетять робити вітер.
Дякую всім причетним.
#птахи_війни
#бчш_їбш
Як я тільки що оскандалилась, боже😑
З ЛедіП перед сном я пізно вночі виходжу, десь між дванадцятою і першою, щоб вона мені о шостій ранку по голові не тлумилась.
Ну от ідемо ми зараз з нею, гуляємо, дихаємо на повні груди, мріємо про весну. Ну як мріємо, я точно мрію, а вона не знаю. Навкруги тиша, бо ж комендантська вже. І тільки по вулиці два якихось мужичка проходять за парканом, щось собі тихенько гомонять.
ЛедіП спиняється коло свого улюбленого куща, під яким завжди товчуться коти, і починає там нюхати. Я теж зупиняюсь, скролю в телефоні новини. Натикаюсь на відео, в анонсі — кацап побачив нашу fpv-шку, розстроївся сильно і застрелився. Я ж звісно у відео тиць!
І раптом ця балалайка яяаааааак заволає аскаридним голосом Шамана:
— Я РУУУУСКІЙ!!!
На всю Київську область, сука.
Мало телефон з рук не впустила, аж присіла від несподіванки.
Мужички з-за паркану:
— Ого! — і пригальмували.
Я з-за кущів тоненьким голосом:
— Паляниця!
ЛедіП басом:
— Боу!
Ну і всьо.
Еееее…
Що ми можемо бачити в цьому шедеврі батального сінематографу?
Ми бачимо, як в окопі один кацап гарнесенько горить, яскраво і навіть майже без кіптяви, а другий вирішив скористатись моментом і посушити на вогні від мертвого братюні втомлені ноги в онучах і навіть трохи сраку.
Але братюня був коварний і замість того, щоб горіти рівним полумʼям без сюрпризів, взяв і зненацька вибухнув.
Западло однозначно.
PS
Рускі, які ж ви йобані утирки, ну.
Але я все ще чекаю, коли ви почнете одне одного їсти.
Відрізати шматок сраки від одного дохлого братюні і смажити його на вогні від іншого👌
Єдине, що ми можемо сказати, - ми можемо лише порекомендувати певні консультації та психіатричну допомогу
