10462
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
У нас із Ганною Довбах учора був імпровізований вечір спогадів, бо ми ж вчилися у одному класі Українського гуманітарного ліцею.
Перший набір, і по суті єдиний, який зміг провчитися за принципами, з якими УГЛ створювали подвижники-шістдесятники для виховання нової, творчої, вільної і патріотичної молоді.
У нас не було килимів у коридорах і картин у золотих рамах на стінах - це все з'явилося пізніше, з приходом нової директорки. Але у нас був дух волі і відчуття необмежених можливостей, віра в себе і в Україну і глибокі, найглибші з можливих на той час, знання з гуманітарних предметів.
У перший навчальний день нам видали перепустки до трьох бібліотек - Вернадського, парламентської та історичної у Лаврі, і сказали, що ми тепер там будемо жити. Так і вийшло :)
Серед лекторів, викладачів та запрошених спікерів були видатні фігури того часу, люди, які боролися за Україну у радянській окупації, у буквальному сенсі творили історію і незалежність. Нам створили середовище, у якому ми почували себе рівними і причетними до майбутніх змін.
А потім випустили у світ початку 90х, у світ, де комуністична партія мала більшість у парламенті і не думала поступатися, де Кравчук віддавав ядерну зброю і Крим, а Кучма підхопив естафету і відкрив шлюзи для російської експансії.
Ми старалися, правда. Ми дуже хотіли бути агентами змін і працювати для країни. Всі отримали вищу освіту, багато однокласників "пішли у активізм". Як зауважила Ганна, був момент, коли більшість молодіжних партій чи рухів в Україні очолювали наші друзі. Але у політиці майже ніхто не лишився, максимум - технології та консультування.
Мені здається, відродження початку 90х просто було дуже коротким. Два, три роки? Потім усе це дуже старанно задушили з усіх сторін.
Ну а на питання - що зараз роблять наші колишні ліцеїсти? - відповідь очевидна. Воюють, що ж іще.
Добре, розкажу ще.
Спальня у мене на горищі, на яке потрібно залазити звичайною драбиною, як у селі. Це дуже мило і романтично, але не тоді, коли ти вже доросла жінка, випила на ніч свої таблетки і цілу ніч мусиш бігати на перший поверх, бо зручності там. Перепрошую.
Оскільки, знову ж таки, терпіти дискомфорт небажано, я вирішила спустити свою спальню вниз. Це не так складно як здається, я прикинула, що ліжко мало б пролізти через цей отвір під певним кутом.
Розповідати далі? У якийсь момент вийшло так, що я на горищі, одна у цій квартирі, будинку і цілому світі, люк намертво заблокований спинкою ліжка, яке всіма іншими частинами уже висить, і телефон мій теж десь там, на зарядці внизу.
Чесно, це була одна з найтупіших ситуацій у житті. Як уявила, що подумають люди - та хто завгодно, хоч власники квартири, коли рано чи пізно сюди зайдуть - відкрилося друге дихання.
Я його підняла назад, згадала шкільну геометрію, розвернула другим боком і все таки знесла у вітальню.
Фото люка додаю. :)
О боги, уже і волонтери почали ділити і себе, і донаторів за мовною ознакою.
Друзі, у нас президент, який абсолютно відірвався від реальності. Ви ж бачите, він на своїй хвилі, оголошує про якісь плацдарми і просування на кілометри вперед, а все це призводить тільки до того, що по наших гатять у сто разів сильніше.
Нам стрімко скорочують міжнародну допомогу, одна країна за другою. Поляки взагалі кордон перекрили для комерційних вантажів.
У нас владна верхівка настільки нічого не боїться, що опозиційних депутатів просто на кордоні викидають із міжнародних делегацій, і всі мовчать. У нас нема незалежних змі, у нас на утримання чиновників виділяється вдвічі більше грошей, ніж на військових.
І так практично у кожній сфері. Друзі, ми заходимо у найтяжчий рік війни, він буде навіть складнішим, ніж 22й. Майбутнє країни висить на волосині, і нам лишається тільки а) молитися, б) допомагати армії.
Або навпаки, але і те і друге з усіх сил.
Скажіть мені, що ви ведетеся на мовні срачі тільки для того, щоб скинути нервову напругу. Щоб просто кудись своє роздратування злити.
Бо якщо ви серйозно, то я думаю, вам треба сходити до психолога. Причому усім.
І ще до попереднього допису
Все одно є смисл купувати старі машини за кордоном, а тут їх ремонтувати.
Бусік рено такого класу після ремонту коштує близько 9-10 тисяч євро. Нам з усіма витратами обійшовся у шість.
Я дуже добре уявляю, що є люди, для яких дві-три тисячі - це не та сума, через яку варто заморочуватися. Я теж мрію про таку легкість буття - колись потім, уже після перемоги.
Я великий фанат шоу, у яких змагаються професіонали - кравці, кухарі, склодуви, візажисти, декоратори… Можу залипати на них годинами.
Ось зараз до пізньої ночі дивилася шоу дизайнерів. У фінал там вийшли чоловік і жінка. Обоє аматори, тобто почали займатися оформленням інтер’єрів як хоббі, і обидва прагнуть перейти у професійну лігу.
Приз конкурсу – крупний комерційний контракт, який дасть потужний старт у кар’єрі і зробить переможця багатою людиною.
Спостерігаю за ними – яка ж колосальна різниця у поведінці. Він абсолютно впевнений у собі. Щоб там не сталося, після кожного завдання «це була надзвичайна робота, з якою я чудово впорався». І байдуже що там насправді не встигли плитку докласти на стіні, він все одно молодець, найкращий і капітан всесвіту.
Вона мямлить. От просто видно, як жінку виручує, як вона не може власним ротом своїми словами себе похвалити. Вона дякує команді будівельників, дякує суддям, дякує богу і хорошій погоді. Скромно опускає очі і чекає схвальної оцінки від інших, а сама переважно «колупає пічку».
(далі спойлер)
Жінка виграла, до речі. Журі віддало їй перемогу за класні дизайни, креатив і широченну палітру творчих рішень. І це той випадок, коли я лишилася трохи розчарованою після конкурсу.
Я б нагородила хлопця, напевно. Керівник проекту не повинен сумніватися у собі, він має випромінювати залізобетонну впевненість, знати собі ціну і гуртувати довкола команду.
Я розумію, що це насамперед властивості характеру. Але також думаю, що хлопчиків у цьому підтримує виховання і оточення з раннього дитинства. А дівчаткам доводиться вчитися уже у зрілому
Дівчата, хто просив підписати за Сашу і Рому? Ось, тримайте.
Вийшло від Саші і Роми, але мені здається, так теж можна, навіть краще.
Хлопців прошу не заморочуватися, може десь колись, коли буде багато вільного часу. Головне щоб ці снаряди летіли у ціль, а підпис від нас усіх там один - щоб і ноги окупанта не лишилося на нашій землі.
Щодо буса для медика, на який ми зібрали трохи раніше - ремонтуємо перед доставкою у підрозділ, там близько 15 позицій потребує уваги. Це нормально, ми знали що беремо, пан Тарас із друзями доводять до пуття у Франківську. Як тільки буде готово, я всі фото викладу.
Це дуже марудна і невдячна справа, але я не бачу можливості відмовитися від таких зборів і таких закупок. Держава на себе це не бере.
Перша і поки що єдина людина у Вільнюсі, з якою я розмовляла - це таксист.
Ну як розмовляла? Я сказала "добрий день", все інше він зробив сам.
Їхати нам не більше п'яти хвилин. Він примудрився не замовкнути ні на секунду, розповідаючи про "найтупішого американського президента" Ніксона, який використовував філософію екзистентної езотерики і галюциногенні гриби, щоб розпочати війну у В'єтнамі. І вклав у це діло вісімнадцять мільярдів доларів.
Я у відповідь мовчала із дуже складним обличчям.
Вільнюс, я у вас як вдома, чесне слово.
Частина наших човнів уже у хлопців. Решта пливуть, тобто їдуть :)
Я дуже вдячна Любов Волощенко, Галі та дівчатам за організацію всієї логістики. Вони збирають човни по області, пані Люба веде всі листування і контролює процес.
Знайомство з такими людьми - предмет моєї великої гордості. Дякую всім, хто підтримує військо своїми грошима, руками і головами. Пишаюсь знайомством.
Вчора запитую працівницю супермаркету - у вас є адвент-календарі? Нема! - впевнено відповіла вона.
Гірка з календарями за два метри від неї.
Щойно підбігаю до автобуса, на якому написано "Херсон". Але ж номери ті, що вказані мені у смс. Почуваюсь трошки неадекватом, запитую у водія, чи їдуть вони на Вільнюс. "Нє, не їдемо".
Телефоную, слухавку бере другий водій, який стоїть тут же.
"Я ж вам сказав номер, ви що, не бачите? Залазьте".
Залізла, їду у Вільнюс. Або у Херсон.
Пакую валізу на завтра. Серед іншого, беру "трохи книжок", тому шо 18 листопада у мене зустріч з читачами у Вільнюсі.
Дуже вдало спакована валіза лежить посеред кімнати, бо я її не можу зрушити з місця.
Казала мені мама (С) - доню, пиши вірші.
Ну добре, не казала, а могла б сказати. Поезія все-таки легша :)
"Тамаро, ми знаємо, що ви завтра їдете, ми все розуміємо, що ви не можете взяти роботу на завтра.
Але скажіть, може у такому разі ви зможете її взяти на сьогодні?"
Взяла, звісно, коли відсміялася :) За що я люблю своїх роботодавців, так це за все. Знають же мене як облуплену, всі дві мотиваційні кнопки.
І донатять щоразу на кожен збір :)
Я сьогодні забирала у однієї людини речі для біженців.
Ви ж знаєте цей Київ, його у цю пору краще дивитися зсередини, з теплого ліжечка під білою ковдрою, особливо коли дощ, листопад і недільний ранок.
На знак подяки за допомогу, і щоб трошки підбадьоритися і прокинутися, я купила цій пані коробку рошенівських цукерок.
І от я витягаю свої цукерки, а мені назустріч точно таким самим, ідеально синхронним рухом простягають оце :)
"Російські військові обстріляли автомобільну дорогу у Шосткинському районі на Сумщині, внаслідок обстрілу загинуло двоє чоловіків, які їхали на мотоциклі, повідомили в Офісі генпрокурора."
Це наш район, там де моє село. Підрозділ з Глухова, для якого ви зараз збираєте на позашляховик дописом нижче, теж з цього району.
У них зараз сильний рух, зв'язку немає, інтернету нема. Якось через треті руки їм докричалися, що збір рвонув вгору завдяки вашій допомозі.
Зараз відповідають, що отримали наказ готувати БК на завтра на масовий підпис :) Там майже двісті імен :)
І завтра ж цей БК полетить у відповідь від нашого імені. Хто хоче долучитися, банка у коментарях.
Я вже вірю, що ми її доб'ємо.
Доки триватиме ця зневажлива манера висвітлювати роботу жінок через призму їхнього вбрання?
Безвідносно до Зеленської, просто це дуже наочний приклад.
Доки житиме це лицемірне уявлення про жінок, які нудяться вдома, і єдина їхня проблема - де б "вигуляти" лахи. Звідки взагалі це взялося - з книг? Хотілося б знати, з яких. З мультика про дядю Фьодора?
Хочу сподіватися, що наступна Перша леді спробує зламати цю тенденцію. Як мінімум, не будуватиме публічний імідж довкола костюмів і переконає пул придворних змі писати про роботу, а не про обгортку.
І, до речі, за ось цим "вигуляла" лишилась непоміченою потрясаюча новина. У Сорбонні після десятирічної перерви відновлює роботу відділення україністики. "Фурор" відбувся саме на урочистому підписанні меморандуму.
Мене взагалі не цікавить одяг Зеленської, кравці у всіх різні. Мене хвилює середньовічне, зверхнє ставлення до жінок і їхньої роботи.
Сьогодні була дуже тепла зустріч з українцями Вільнюса. От дуже.
Для мене особисто дві години промайнули як п'ять хвилин.
Не буду навіть виділяти всі окремі моменти. Скажу тільки, що у Вільнюсі, як і в усіх великих містах Європи, є дві українських громади - "стара" еміграція і "нова". Нова - це ті що після 22го.
У людей колосальний потяг до своїх осередків, маса дітей і молоді з незакритими освітніми і культурними потребами. І тому наші активні українки тут хапаються руками і ногами за все: ведуть дискусії, клуби, лекторії, хор, з дітьми що тільки не роблять, і печуть, і писанки малюють, і вертепи готують...
Дівчата, Ганна Довбах , я щиро захоплююсь вашою невтомною подвижницькою працею. Це так важливо, щось змінювати довкола себе, сигналізувати людям - дивіться, тут є такі як ви, разом ми зможемо більше.
А на фото - матеріальний результат зустрічі. Учасники зібрали 5 тисяч гривень і 460 євро на пікап для протитанкового підрозділу на Донеччині.
Таким чином, наша банка суттєво поповнилася, ми вже зібрали з вами 153 тисячі грн, лишилося 79 тисяч. Дасть бог, дозбираємо.
У Вільнюсі у мене житло у старій частині міста. Таке атмосферне помешкання, яке вочевидь не раз перероблялося. Наприклад, там де колись був камін, тепер стоїть душова кабіна. Я це зрозуміла, коли під час купання побачила небо над головою - хтось забув у димарі закрити заслінку. Довелося лізти як є і самій це робити, бо все таки сніг надворі :)
Товстенні стіни, жодної живої душі. Можна проводити дні у тиші і роботі.
Ви не уявляєте, як я вдячна за цю можливість і приймаючій стороні - Vilnius UNESCO City of Literature creative residency
І моїм батькам, які взяли на себе внуків і категорично сказали: їдь!
Це так важливо, коли до твоєї мрії ставляться з повагою і допомагають ділом.
А відразу з ганку у мене вихід до ріки. Вчора знайшла там гойдалку під мостом :)
Янукович вважав, що Майдан-1 і 2 організували американці.
Зеленський думає, що Майдан-3 можуть оплатити росіяни.
Ні той, ні інший так і не зрозуміли, що це було і з чим вони мають справу.
Нерозуміння на базовому рівні, погане відчуття свого народу, брак поваги до людей, брак особистих якостей. Ніхто з них не вийшов би на мітинг безкоштовно.
І свій куций досвід вони натягають на всю Україну. Обмежені люди без емпатії і фантазії завжди так роблять.
Як бачите, щось спільне у гопника з Єнакієво і недоучки з Кривого Рогу таки є.
Хто був "організатором" першого Майдану? Кучма і Янукович. А у чотирнадцятому? Знову ж таки Янукович зі своєю бандою.
Хто "організує" третій Майдан? Я думаю, Зеленський має всі шанси. Зачепить генералів, піде на відкриту зраду, побачить усе з перших рядів.
Знали б ви, як я ненавиджу СТО. У мене старенька машина, яку я угахала іще у 14-15 році на дорогах, для яких цей француз точно не був призначений.
Цього літа робила капітальний ремонт двигуна. Я не кажу навіть, що сама по собі процедура страшенно дорога, у Києві практично неможливо було знайти майстра, який би цим зайнявся.
Скільки нервів коштувало вникнути у всі деталі, навчитися говорити з механіками, через треті і п'яті руки вийти на спеціаліста... Причому я їздила і на офіційний сервіс. Після серії коштовних діагностик там дали рекомендацію, яка виявилася абсолютно неправильною. Так ніби хворому на діабет порадили пересадити легені.
Зараз для мене великим полегшенням є те, що ремонтом куплених для ЗСУ машин займаються інші люди. Хоча іноді нерви здають, і я пишу пану Тарасу такі коментарі. І тоді вайбер вибухає потоком голосових повідомлень.
Рено для медика ремонтується, лишилися уже дрібниці, по типу розвалу-сходження.
На пікап для протитанкового підрозділу ми вчора зібрали третину суми, сьогодні дасть бог дійдемо до половини. Дякую всім хто долучається, це той мінімум, який ми можемо зробити разом.
Реквізити для поточного збору дублюю у коментарі.
До слова, саме зараз я роблю переклад - перекладаю книгу військового, яка свого часу була видана російською, на українську мову.
Почуваю себе українізатором здорової людини.
Шкода, що я вам свого селфі не можу викласти з цієї нагоди: гребінець досі не купила, тому всі портрети тільки для закритого сімейного чату.
З дому мені сказали, що вони приблизно такими собі письменників і уявляли :)
Довідка від підполковника - начальника штабу, що такий-то дійсно перебуває на військовій службі у військовій частині такій-то. Замизгана на згинах до неможливості, ніби її сто років тому забули під сідлом трактора.
Військовий квиток. Копії запиту до благодійного фонду.
- Володя! - гучно сичу на весь автобус. - Ні, це не те! Я не можу це публікувати, це не підійде для збору! Дайте якесь фото, дайте себе з хлопцями!
- Поняв-прийняв, зараз буде.
Через дві хвилини я переходжу на ультразвук. Мені вже байдуже, що я всіх розбуджу, тим більше водії до другої ночі дивилися старий "Квартал".
- Володя, ні, це знову не те. Що я робитиму з цим шикуванням? Будь ласка, порийтеся у телефоні, поговоріть з друзями. Може щось таке у вас є, що ви сім'ям відправляєте, може зі зброєю у неформальній обстановці? (Боже мій, що я несу). Чи з котом? Ви можете впіймати кота і з ним сфоткатися?
- Зараз.
Друзі, та ну його в баню ці танці з бубнами.
Це 42 омбр, напрямок Часів Яр, Бахмут, протитанкове відділення.
Хлопцям потрібна ось ця машина. Те, на чому вони їздили, вибухнуло і зламалося.
Автівка у Франції, ми її уже забронювали.
Це чорті де, туди далеко їхати, платні дороги, але за станом вона нам підходить, і з усіма витратами сума збору буде
232 000 грн
У ці гроші ми заклали ремонт і ТО.
Я знову прошу вас долучитися, банка у коментарях. Хотілося б до першого грудня її завезти.
Давайте, доки є час, нагадаю, як мовне питання вирішувалося у радянській Україні, конкретно у радянському Києві.
Російськомовний дитячий садок. Без варіантів, жодного українського слова від вихователів. Віршики, свята, всі активності російською.
Щодо школи був вибір - російська під домом, українська на кілометр далі. Батьки повели нас в українську, але у дуже багатьох сімей такого вибору не було. Подивіться статистику рос і укр шкіл в Україні у 80х роках.
В українській школі завучем була етнічна росіянка, вчителька російської мови, яка на українську не переходила ніколи. Це вона сказала моїй мамі: ви можєтє разгаварівать на нормальном язикє?
Між собою діти спілкувалися двома мовами, але з кожним роком російської ставало більше.
Половина каналів на телебаченні були російськими. (Половина - це один з двох :). У театрах поряд з україномовними вільно йшли постановки російською без перекладу. І взагалі, російська була скрізь, вважалося, що українець з народження є білінгвом.
Величезна кількість переселенців з росії взагалі не завдавала собі клопоту вивчити кілька українських слів. А це були далеко не чорнороби, а інтелігенція - лікарі, вчителі, науковці, працівники культури, викладачі вузів
Відповідно, російська була мовою кар'єрного зростання.
А тепер додайте до цього репресії та дискримінацію україномовних фахівців, приниження у побуті, постійне розширення російськомовного простору за рахунок української.
Українці чинили впертий, відчайдушний спротив багато десятиліть. Декому навіть вдавалося виростити своїх дітей україномовними, але така дитина розуміла, що у будь якій ситуації вона привертатиме до себе надмірну увагу, буде вічною білою вороною. Мені з моїм характером було важко.
Про грані примусової русифікації можна багато писати. Але мені здається, що назад відіграти буде легше, уже легше.
По перше, ідеться про відновлення справедливості, про повернення українцям і їхнім дітям власної ідентичності на своїй землі. Ідеться про повернення до норми, до того, як має бути і як колись було, три-чотири покоління тому.
По друге, є краще розуміння, яким має бути мовний та інформаційний простір, як на нього можна впливати. І помічників, які допоможуть і проведуть за руку через процес відновлення мови, у нас зараз більше, ніж було русифікаторів у совку. Бо ті переважно завозилися, а у нас все таки свої.
І починати треба з садочків. Жодного російського слова від вихователів, жодного мультика. Діти повинні занурюватися в україномовне середовище з максимально раннього віку.
Я з цієї поїздки точно вийду з новою нервовою системою.
Діалог на гучному зв'язку поруч:
"- Я не понімаю, за кого мені на цьому тижні молитися. За владу і за мир? Я не можу так за все, мені важко. Можна я за щось конкретне молитимуся?
- Нічого, научишся. Бери тоді владу. Можеш іще молодь взяти.
- О, дякую, хоч щось конкретне. Тоді я за владу, а ви за мир.
- Добре, мир поки що беру на себе."
Помоліться за мене, чи що.
Пс. Водії між собою: ну що, хто зі мною п'є? :)
Треба сказати, що я.
Фракція Слуг народу переїжджає у СІЗО. Шкода, що не повним складом, але іще й не вечір.
Судячи з того, що Дубінського у першу чергу хвилює, де він зустріне Новий рік, повного усвідомлення немає.
Тому що план був дещо іншим, поцарювати до кінця каденції, а там або на перевибори, або у ситу і багату еміграцію, разом з мамою і караваном верблюдів. Але щось пішло не так.
Це щось - війна. І українці, які не здалися за перших три дні, і навіть за перших триста днів. І світ, який з ваганнями, сумнівами, але зрештою прийняв рішення підтримати Україну, спочатку в обмежених рамках, а потім як піде.
Пішло так, що зараз уже віддавати Україну росіянам шкода. Тому що в Україні є люди, на яких можна опертися, з якими за честь сісти за одним столом і працювати на одній лаві. І з опорою на цих людей можна викидати тимчасове тупе і жадібне непорозуміння, яке думає, що вхопило бога за бороду.
От не сумнівайтеся, що ми його відшкребемо. Навіть якщо пліснява і вважає себе несучою конструкцією, для прибирання це не має значення.
Катовіце, бібліотека української школи, для якої ми з вами збирали книги.
Як бачите, література у вільному доступі, діти читають і цікавляться.
Дякую за фото і за запрошення. Мене гріє думка, що у разі чого я завжди можу поїхати у Катовіце :)
Якщо ви іще не читали, зверніть увагу на вчорашній допис Юри Бірюкова.
Навіть не ту частину, де описується дивний аукціон, на якому одна організація викупила каркас польового шпиталю за дурні гроші.
На жаль, таке є, і ми знаємо як мінімум два фонди, які поводяться у стилі «нових росіян» початку 90х. Грошима засівається на всі боки, і ще малиновий спінжак (читай – позашляховик у кожного «менеджера») зверху, щоб уже точно всі бачили, з якою великою шишкою мають справу.
Ні, зверніть увагу на кухню Справи Громад, вона там описується одним абзацом, але за цим описом стоїть робота потужного зовнішньоекономічного підрозділу. Для того, щоб знаходити такі можливості і укладати такі контракти, потрібні фахівці екстра-класу. Яких в Україні не так і багато, і яких не так легко знайти, організувати і об’єднати в одному проекті. ПП це вдалося, і такий кадровий внесок насправді цінніший, ніж просто внесок грошима.
І коли у Юри у коментарях представник Міноборони коментує, що вони відстежуть контрагентів Справи Громад і потім намагаються укладати з ними контракти від імені держави, - то для мене це звучить як визнання.
Я нагадую реквізити СГ, бо якось за своїми зборами випустили з уваги, що колеги тягнуть напрямок, за який мало хто хоче братися . Допомагайте, друзі. Ідеться про важку техніку, вантажівки і тягачі.
ПРИВАТ245169330520686400
ІНШІ БАНКИ5375411501778331
PayPal:
wingman2006@mac.com
У кожній незрозумілій ситуації потрібно іти в оперу, - вважає Olga Matushenko. І я з нею абсолютно згодна, тим більше Оля завжди лишає для мене запрошення на касі.
Але сьогодні я дивилася Кармен трошки іншими очима. Якось раніше не переймалася, що це опера про дезертира:) І взагалі історія, у якій нама жодного адекватного дорослого.
Кармен на безкінечному любовному конвеєрі, сталкер і абюзер Хозе, який примудрився перекласти на Кармен відповідальність за всі свої рішення, у тому числі за рішення її убити
Бліда неміч Мікаела зі свекрухою-to-be за плечима. "Коханий, я три дні бігла лісом, щоб принести тобі поцілунок від мами, але я тобі його не віддам".
І одночасно відчуття радості і свята, яке якимось чином вмикається з перших акордів увертюри. Напевно, це щось із дитинства чи з далеких довоєнних часів, але нічого не можу з собою зробити: всі три години просиділа з посмішкою від вуха до вуха.
Майже ідеально.
Майже, тому що мені у цій постановці завжди бракує бика. Хотілося б бачити кориду на сцені :)
Друзі, дивіться яка справа. Я знаю що вечір суботи, і це страшенно невдалий час, і попереду неділя, і ніхто не пише такі дописи на вихідних.
Але я вам все одно розкажу.
Це підрозділ, у якому служив Юрій Коваленко, вчений-археолог та історик з Глухова. Вони першими прийняли бій під Глуховом 24 лютого, коли всі іще тільки вухами хлопали і думали, що "ученія ідут" в очікуванні шашликів.
Відтоді вони весь час у боях, величезні втрати, героїчна історія. Зараз вони на донецькому напрямку. У мене є лист-звернення, у якому сказано, що «під час виконання бойових завдань» у них «були безповоротно втрачені всі позашляхові автомобілі, що суттєво вплинуло на боєздатність підрозділу».
Можу собі уявити, враховуючи, що це механізована рота окремого мотопіхотного батальйону.
Вже місяць хлопці збирають гроші на новий позашляховик. Тобто не новий-новий, а новий вживаний з Європи. Сума до збору у них 250 тисяч грн. За місяць їм вдалося назбирати на банку 122 003.61 грн.
Дуже потрібно якось підживити цей збір. Навіть у суботу увечері, напередодні вихідних. Бо такими темпами до 1 грудня вони не встигнуть.
Зі свого боку, хлопці пропонують «інтерактив». Пишіть у коментарях до платежу, від кого гроші, і від вашого імені підпишуть ось такі снаряди.
Будь ласка, я даю у коментарях їхню банку, їхню карту і їхній пейпел. Давайте якось пожвавимо процес.
О!!! Класика. Про один з рівнів війни.
Читати. Репостити. Пересилати. Думати. І робити висновки.
👇🏻👇🏻👇🏻👇🏻
Чому "Останнім часом по нас дуже прицільно прилітає. "
Данило Ів. Довбун
Увага! Обережно. Розкажу вам трошки детективної історії...
Пам'ятаєте були часи, коли влада вирішила обмежити поїздки волонтерів у зону бойових дій.
Мотивували це, в першу чергу, за для безпеки військових. Бо під виглядом волонтерів по підрозділам їздили колобаранти та корегувальники. Але суспільство підняло галас. Тому що державне забеспечення військових було дуже паршивим*. Й влада дала задню.
Декілька тижнів мої вовкулаки їздили працювати в зону відповідальності дружнього підрозділа. Після чергового дуже влучного ворожого обстріла у того підрозділа було знищено декілька автівок. Одна з автівок, виявилось, була такої самої моделі та комплектації що й у мене. Випросили вовкулаки вціліли запчастини. Моїм радощам не було межи. Але вони обірвалися обстрілами.
Останнім часом по нас дуже прицільно прилітає. Прямо дуже прицільно.
Спочатку ми думали про якісь нові дрони раzzистів, котрі не помічають наші детектори дронів. Але ніт. Усі відомі новинки літають у тих самих частотних діапазонах, на котрих працюють наші детектори.
Потім ми подумали про місцевих, що цілком можуть бути таємними колобарантами. Але хлопці з контррозвідки нічим не обрадували. А прицільні прильоти продувжуються.
Звичайно, ми перевірили та взяли під нагляд всіх волонтерів, хто приїжджав або присилав нам якусь допомогу.
Ще раз перевірили всіх, кого брали в полон та всі трофейні рації, смартфони та інше вороже обладнення.
Нічого. Але прилітає боляче.
Днями даю завдання відігнати на ремонт медівак та мою автівку. Мене питають чи потрібно окрім ремонту ходової на моїй автівці замінити приборну панель, котру вони раніши теж випросили у дружнього підрозділа.
І тут в голові почали складатися пазли.
Той дружній підрозділ теж підозріло прицільно обстрілювали. Зібрали ми до купи всі запчастини, що привезли від них. Якщо по різним залізякам типу генератор питань не було, то приборна панель мене зачепила.
Поверховий огляд наче нічого не показав (1 та 2 фото). Окрім маленьких зтирчащих дротів позаду. Але людина неелектрик/інженер, цього б не помітила. Тим паче, що для встановлення розбирати панель далі не треба. Вона монтується цим блоком. Але мій внутрішній параноїк шепотів - "Диявол завжди ховається в темряві". Бо ті дроти позаду взагалі не зрозуміло нащо.
Як тільки я почав розбирати, помітив вогник.
А далі взагалі все стало на свої місця. В двух клітинках, де не потрібен діод для приборної панелі, була невеличка плата з сімкою, під'єднана до акумулятора. А дроти позаду під'єднувалися до самої приборної панелі для підзарядки того акумулятора. Тому навіть коли автівка була виключена та навіть коли приборна панель була знята, пристрій продовжував працювати.
Далі все було простіше. В дружньому підрозділі (той що був обстріляний) розповіли про те, що теж нещодавно придбали запчастини і цю панель.
Розповіли про продавця на olx, що значно дешевше ніж у інших, погодився продати військовим. З'ясувати де саме була активована сімка, що була в знайденому пристрої було вже не важко. Як і не важко було порівняти це місце з місцем перебування того продавця. Як казав кісєльов - "Савпадєніє?! Нє думаю". Ну а далі ще простіше. Спеціально навчені хлопці з контори зайнялися цією гнідою*. Тож чекайте на офіційні новини.
Увага! Обережно. Якщо ви теж купуєте для військових потреб запчастини на розбірках чи olx або навіть автівки, будьте уважні. Хай ваш внутрішній параноїк шепоче на вушко - "Диявол завжди ховається в темряві".
Київ, тримайся
За звуком ніби балістика, до оголошення повітряної тривоги
Я при зачинених вікнах на підлогу злетіла