10546
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Можу помилятися, Ірина Білоцерковська виправить, але цього року на стенд "Білки" чи не вперше звернули увагу представники чинної влади.
Вчора до "Білки" підходила Олена Зеленська, причому прийшла вона за оновленим виданням віршів Гліба Бабіча і спогадів про нього. Я уточнила у дівчат, кажуть сама попросила цю книгу.
Після неї навідався прем'єр-міністр пан Шмигаль, придбав кілька книг: "Героїв і Хероїв" Запеки для шпиталю, "Білий автобус" і також Бабіча. Ну і забув свою ручку на стенді, ось я її для вас сфоткала :)
Для мене це свідчення того, що книги про війну і ветеранську літературу більше неможливо ігнорувати. Це явище вигризло собі місце у сучасній українській літературі, подобається це комусь чи ні, і я сподіваюся, що авторів з воєнним досвідом, які писатимуть про війну і не тільки, ставатиме ще більше.
Ну а сьогоднішній день минув під знаком Порошенків. Ми дуже чекали їхнього приходу, тому що книга Бабіча була видана за рахунок фонду Порошенка. Ми хвилювалися, як ПП її сприйме, - але фух, здається сподобалося.
І ще ми подарували Петру Олексійовичу сигнальний примірник Альманаху 22/23 - збірки творів переможців літературного конкурсу ім. Гліба Бабіча.
Поки що ПП - єдина людина на світі, яка має цю книгу.
Але Видавництво Білка відкрила передпродаж, і я дуже раджу придбати цей Альманах. Він неймовірний, такий сильний, свіжий, там такі дебюти, там такі знані майстри, там така поезія і проза - ви будете читати і плакати від захвату. Я не сумніваюся, що ця збірка стане бібліографічною рідкістю, за нею ще ганятимуться колекціонери.
Дуже рекомендую.
Ох, зараз трошки відпочину і напишу про Арсенал свої враження.
Але щодо черги - її б не було, якби на вході сумки перевіряли не двоє охоронців, а двадцять.
Я з електронним квитком простояла на вхід сорок хвилин, але після мене черга зросла втричі.
Я впевнена, багато хто не достояв. Бо відрізок черги під самим Арсеналом стоїть під пекучим сонцем.
Вважаю це організаційним провалом і неповагою до читачів. Таку ситуацію можна було передбачити і запобігти.
57-річний журналіст "Укрінформу", який оприлюднив інформацію про темники і цензурний тиск у державному інформаційному агентстві, отримав повістку.
Що я можу сказати у цьому зв'язку. Наступного разу зливайте інформацію через жінок.
Зараз деякі з колишніх пропагандистів і журналістів, які підтримували Зеленського, починають обережно промацувати грунт.
Лунають дещо здивовані вигуки - як же ми це допустили, як ми дожилися до такого?
Під цим "ми" стидливо маються на увазі всі громадяни України. От така колективна відповідальність на рівному місці.
То я прошу мене з цього "ми" виключити.
Говоріть за себе. Говоріть із застереженнями, пояснюйте, хто такі ці "ми".
Я особисто і кілька моїх друзів бачили, що величезний камінь котиться до прірви. І як могли його гальмували. А ви - ви - сміялися з марності наших зусиль. Це вам здавалося, що ви на коні. А тепер, коли ваш кінь виявився тим, чим він і був з самого початку, тобто дохлою кобилою, і ця туша починає привалювати вас самих, ви починаєте волати про диктатуру і про те, що країна зовсім не схожа на те, чого ви очікували.
До мене звернувся командир 2 роти птрк 93 окремого протитанкового батальйону. Їм критично потрібен повнопривідний бус для підвозу людей і озброєння.
Точніше... Ні, я просто зацитую повідомлення:
"Ми військовослужбовці 93 окремого протитанкового батальйону, потребуємо допомоги в придбанні повнопривідного буса, наша основна задача це знищення живої сили та техніки ворога та недопущення прориву фронту, на нашому озброєнні знаходиться озброєння закордонних партнерів (тут видалено цензурою, тобто мною), це все є нелегкою зброєю і тому ми потребуємо авто для транспортування його до районів виконання бойових завдань, підвезення БК, та в разі необхідності евакуація. Наш особовий склад має високий віковий рівень , тому не в змозі переносити данні види озброєння.
Дякую за допомогу.
Слава Україні!!!"
Бус наші уже шукають, щоб не гаяти часу.
Як людина "високого вікового рівня", я розумію, про що вони. Ті труби підняти важко, не те що з ними бігати. У підрозділу є мінімальна техніка, виділена від держави, але через певні особливості вона не підходить для роботи біля лінії фронту. (Далі теж видалено цензурою)
Тому я відкриваю нову банку, це буде наша з вами машина номер 19.
Необхідна сума 280 тис грн. У мене був залишок з попередньої банки, а також моя перекладачка на латиську Mara Pukite з друзями зібрали для нас 9357 грн, я вивела ці кошти з пейпелу і закинула на збір.
Прошу долучатися по можливості, ситуація дійсно серйозна. Ну і так, це все на Харківщину, звісно.
Однолітки моєї дитини лишають розпорядження з організації власного похорону.
Наші книги горять у вогні.
Наші люди проявили себе так, що не лишилося місця для нейтральної чемності. Ти або любиш, або ненавидиш.
Це і є темні часи. Всією душею сподіваюся, що вони випадають раз на століття.
Наша "Мотанка" буде представлена на Арсеналі ось у такому вигляді на окремому стенді.
Їх було непросто дістати з-під обгорілих балок.
Але це той випадок, коли книга, не потрапивши до читача, стає чимось більшим, ніж папір.
Тепер це один із символів. Один із.
Навіть такою вона допоможе нам і нашкодить ворогу.
З хороших новин - частина накладу з фарбованими зрізами друкувалася у іншому місці, хто замовляв за передзамовленням такий варіант, отримає свою покупку.
Я повірю вам на слово, хоча сама додивитися Латиніну до кінця, навіть якщо вона там бекає, мекає і залазить під стіл у пошуках шпапгалки, не можу фізично, вивертає.
Але впевнена, що мій тато з перегляне і зробить для мене стисле резюме :)
Ми всі знаємо, що переконати росіян у чомусь, пояснити, щось їм довести неможливо. З таким же - і навіть більшим - успіхом я вчу свого кота читати.
Але використання їхніх майданчиків та їхньої інформаційної території для того, щоб відбомбитися нашою зброєю - а пан Портніков без сумніву є потужною зброєю - це прекрасна, добре продумана і реалізована спецоперація.
Дякую всім причетним.
Затялася писати щось хороше щодня. Тому якщо це вибиває вас із правильного і серйозного настрою, тікайте :)
Возила сьогодні Адіка до ветеринара.
Непримітна будочка клініки у найдешевшому місці, вправні руки лікаря, якого мені порадили у дворі на лавочці. Швидка діагностика, узд, два уколи, за все про все 500 грн.
Пояснює діагноз, я запихаю кота у переноску. Не припиняючи говорити, дістає із шафи валик для очистки одягу від шерсті і простягає мені, - механічно, навіть не звертаючи уваги. Так вам у стоматології дають паперову серветку.
Дрібниця, кажу ж. А мені досі чомусь радісно.
Кіт у порядку, спить, вчасно все зробили.
У дитинстві ми приносили у школу мило і бритви для посилок "нашим захисникам у Афганістані". Мені досі цікаво, куди школа потім поділа це мило?
Ну і звісно ж ми знали, що в Африці голодують діти. Це була універсальна відповідь на всі ситуації. Доки ти тут те то і те то, там голодують діти. Поліція скорботи має довгі традиції.
Так от, слухаючи Зеленського, я ніби провалююся у дитинство. Але зараз би хотілося отримати деякі відповіді з позиції дорослого.
1. Де мило?! (закреслено)
1. Коли ми говоримо про допомогу українським зерном країнам африканського континенту - ідеться про допомогу на платній основі? Нам за це зерно хтось платить?
2. Продовольчий хаб у Африці ,що б це не було, будуватиметься за кошти українського бюджету чи українського бізнесу?
3. Що таке посилення енергетичної незалежності африканських друзів,і за чий рахунок бенкет?
Ця допомога в енергетичній сфері, вона з вами в одній кімнаті? Вона буде здійснена до, після чи одночасно з посиленням енергетичної безпеки України?
Одним реченням написала у себе на сторінці, що втомилася від перегону з Кракова до Києва.
О третій чи четвертій ночі приходить до мене в коменти невідомий мені чулувік з претензією, що я зажралася жалітися на свою втому у той час, як наші хлопчики сидять в окопах.
Там іще далі якийсь текст був, але я заблокувала, не читаючи, - ніч, повітряна тривога, втома, самі розумієте.
А сьогодні на свіжу голову побачила кілька дописів різних жінок, на яких теж напала поліція скорботи. Військовій прилетіло за те, що з тортом сфоткалася, ще іншій жінці за те, що посміхається на фото.
Можна було б не звертати увагу, і це було б правильно. Але що я помічаю: моя стрічка, себто моя бульбашка, стала дуже закритою. Жінки дуже мало розповідають про себе, фб перетворився на токсичне болото. Все більше цікавого контенту ховається у приватні групи або просто йде з фб.
Кожен допис приваблює як мінімум одного неадеквата із закритим профілем. Сподіваюся, фб дійде до того, що заборонить закритим профілям переглядати чужі сторінки, лайкати і коментувати. Закрив сторінку - маєш її виключно як свій архів, все.
Переглядаю у друзів фото за 5 років існування Справи Громад.
Громадська організація, яка задумувалася для підтримки корисних соціальних ініціатив по всій Україні. Як мережа активних однодумців, місце, де свої по духу люди могли отримати пораду і дружнє коло.
Пам'ятаю, які різні були проекти у перший рік. І якісь маленькі локальні фестивалі, і спільне прибирання лісів і парків, походи, майстер класи, збірки книжок для бібліотек і читацькі клуби.
А потім дуже швидко почалися суди. Ми перестали зустрічатися просто так, ми весь час бігали на мітинги під суди, зелена влада намагалася посадити всіх: Порошенка, Марченка, хлопців-військових, Сашка Погребиського за "напад" із зеленкою, директорів Кузні - це те що сходу пригадую, не заглядаючи у гугл.
Потім був ковід і пакування продуктових наборів, потім вторгнення, і весь актив повним складом явився на Лаврську і записався в ТРО.
І далі безкінечний марафон з волонтерською допомогою. Справа Громад перетворилася на один з найбільш ефективних волонтерських фондів в Україні. Деякі з проектів СГ не може повторити ніхто, там стільки сил, людей і знань вкладається.
Я пишаюся, що в міру можливостей підтримувала цих хлопців і дівчат. Я з великою ніжністю згадую перші дискусії, ще коли назву придумували - вони говорили тоді про принципи, про майбутнє, про те, як з нашими обмеженими ресурсами ми можемо бути максимально корисними для своєї країни.
Дещо з тодішніх уявлень зараз здається наївним, життя нас все таки потріпало :) А дещо так і лишилося як непохитна основа.
Не знаю, де ми будемо ще за п'ять років, але сподіваюся, що у Києві, уже з перемогою.
Якщо у тебе розрядився акумулятор вдома - це не дуже ок. А якщо у чужому місті і у чужій країні, то дуже не ок.
Сиджу, чекаю знайомого. Переконую себе, що я зрештою велика дівчинка, і щось придумаю. Хочу на ручки. Але звісно ж придумаю :)
А тим часом в очікуванні читаю коментарі до попередніх дописів і розводжу руками. Так, з приводу тих самих обмежень НБУ.
"Покажіть мені людину, яка донатить більше 30 разів на місяць!"
Це знаходяться ті, хто виправдовують мудрість і доречність обмежень, мовляв 30 разів на місяць вистачить з вас, не скавуліть.
Я навіть не буду писати, що 30 карткових операцій у мене розійдуться за тиждень без ніяких донатів. Репетитори, кишенькові витрати дітей, вкладки у пласт за обох, дрібні покупки, перукарка і десятки інших справ.
Насправді це не має значення, у мене таке враження, що словами вже нічого не зміниш.
Дуже швидко час розставить все на місця, побачимо до чого йде.
Ви розумієте, якщо без жартів, збори на карти маленьких волонтерів практично припиняться.
В середньому на кожну автівку у нас скидається тисяча людей, плюс мінус. Якщо у них буде ліміт на карткові перекази 30 транзакцій на місяць, то ось такі збори точно не потраплять у пріоритет. Спонтанних платежів, коли прочитав допис і закинув 100 грн, більше не буде.
Також ми не зможемо користуватися банками монобанку, бо вони працюють за принципом ф2ф.
Напевно, можна вивернутися і щось придумати. Реєструвати фонд як юридичну особу, відкривати окремий рахунок, пропонувати людям здійснювати перекази за реквізитами.
Я не буду цього робити, бо мені бракує знань і терпіння, щоб вести звітність фонду. І часу також. Зрештою, у нас є Справа Громад, там є спеціально навчені люди, які це все роблять. Тому сподіваюся, донати на СГ не постраждають, а може навіть і зростуть.
Як купувати машини у такому разі безпосередньо для хлопців, як їм самим проводити свої збори, навіть як вести каси підрозділів на ремонт і пальне - я не знаю. Напевно ніяк.
Я не збираюся боротися з власною державою і обходити пастки, які вона розставляє на шляху волонтерів. Я вважаю, що за цю роботу люди заслуговують на повагу і підтримку, і на вдячність. Ситуація, у якій мене змушують переходити на готівку і возити потягами євро у ліфчику - це точно не про повагу.
Сподіваюся, ми отримаємо якісь пояснення і зрозуміємо, як так сталося, що при Зеленському онлайн казино "взяли у заручники всю країну", і що зробила зелена влада, щоб цьому запобігти.
Поки мільйон дронів від держави загубився за мільярдом дерев від держави...
2 000 різних всіляких дронів — денні ФПВ різних розмірів, ФПВ з тепловізійною камерою для знищення окупантів уночі та Мавіки денні та нічні.
На фотографіях "килимок" вартістю понад мільйон доларів США - 40 859 854 гривні. На фотографіях людина, яка сплатила практично 100% це закупівлі своїми грошима.
Дрони вже на шляху до фронту.
💳 ПРИВАТ245169330520686400
💳 ІНШІ БАНКИ5375411501778331
🌎 PayPal:
wingman2006@mac.com
🌐 USDT (TRC20)
THXQSYA2s1bKRBgqQaPjgHqW77834GmuDX
🌎 Всі реквізити:
https://spgr.org.ua/uk/donate/
Я знаю українців.
Ми зараз купимо у Vivat все що є, всі передзамовлення і електронки.
Книгарня вистоїть, окупанти - ні.
Співчуття родинам загиблих, швидкого одужання пораненим.
Лють.
Часу у мене було впритик. Не пізніше п'ятої я мала забрати малюка на іншому кінці міста, бо інакше карета перетвориться на гарбуз.
Тому Арсеналом я не ходила, а гасала. І побачила дуже мало.
Бачила нашу обгорілу "Мотанку" на полиці спалених книжок. Сусідні стенди, де розжилася новим романом Чеха. Двіж на, під і довкола стенду Білки. Петра Олексійович і пані Марину. І дала кілька коротких інтерв'ю.
Але про все по черзі.
Еволюція Книжкового Арсеналу - це одночасно еволюція і книжкового ринку, і країни в цілому. Цього року на ятках видавництв була рекордна кількість авторів, початківців і метрів, дебютантів і живих класиків.
Це ті люди, яких за десять - двадцять років назвуть новою хвилею українського відродження. Деякі з них будуть у підручниках. Це жива сучасна українська література, яка твориться на наших очах, і для розвитку якої є належні умови: читацький попит, критика, професійне середовище, просування і законодавчий захист.
Років п'ять тому на Арсеналі домінувала перекладна література. Зараз, мені здається, ми рухаємося до паритету, оригінальних творів стає більше.
Видавництво Білка для мене зразок того, як потрібно працювати з авторами, вирощувати авторів, виводити на орбіту і дружити з авторами. Я про це детальніше напишу пізніше, але сьогодні біля стенду Білки була справжня авторська тиснява, автори прийшли підтримати свого видавця.
Щоб підписати книги, я штовхалася ліктями із Запекою і Вовнянком :) і тільки встигала обійматися і проводити поглядом тих, до кого у натовпі не дотяглася.
А коли читачі нам почали нести подарунки і їжу (!), подібність до пікніка стала майже повною.
Ось кілька фото біля стенду, переважно зроблені Ірина Білоцерковська , що видно і без пояснень з першого знімка.
Пам'ятаєте трофейну балалайку?
Ну ось. Збір, до якого ми долучилися на суму 100 тисяч, можна остаточно вважати закритим.
Балалайка в українського гурту, який показово розбереться з нею на одному з виступів. Бус у військових самі бачите де.
Ми з вами це зробили. Той випадок, коли дійсно "ми", і дійсно зробили разом :)
Дякую всім, хто долучився. Дані поточного збору на нову машину у коментарях.
Зараз була у Бучі у справах.
Щоразу проїжджаю цією вулицею, яка була розбомблена і всіяна трупами, а потім відбудована, і думаю, якщо це місто порівнювати з людиною - то це людина, яка пережила згвалтування. Чоловік чи жінка.
Можна загоїти рани, вилікуватися, але пам'ять про те, що з тобою сталося, нікуди не подінеться.
Це було таке безпечне, респектабельне, ошатне місце. Скільки разів я думала - от би оселитися тут на старості років, під цими соснами, жити в оточенні цієї прекрасної природи. Як тут було спокійно.
Сьогодні теж думаю: от би тут жити у старості, в одному з цих будиночків. Але треба подбати, щоб у домі була зброя, а під домом завжди стояла машина з повним баком.
Фото з Київщини by Wladyslaw Musiienko
Розіслала за кордон багатьом колегам (хоч вони і так, бідолахи, не знають, як з нами правильно поводитися :)
Кілька днів тому я вносила правки у есе про Ірину Цибух, записані з її голосу. Це має бути проект про жінок-військових у армії.
Вчора Ірина загинула на Харківщині, не доживши кількох днів до свого 26го дня народження.
Величезне співчуття друзям і рідним, побратимам і посестрам Ірини з "Госпітальєрів", її колегам із довоєнного життя.
Співчуття нам усім, бо із загибеллю цієї дівчини у нашому світі лишилася величезна прогалина, і цю діру ніхто не зможе більше закрити.
У суботу о першій годині сидітиму на стенді у Білки, пліткуватиму, попиватиму вино і дуркуватиму.
Ой, скільки помилок робить автозаміна у словах "працювати, підписувати книжки і друкувати" :)
Коротше, приходьте, хто хотів обійнятися. На місці розберемося.
У нас новини якісь такі зробилися, як під копірку писані, наче з одного темника.
Всі новинні сайти повідомили, що "Парламентська асамблея НАТО закликала держави Альянсу дозволити Україні бити західною зброєю по військових цілях на території росії."
І що цей заклик вдалося включити до декларації в останній момент.
Ми вже навчені читати між рядків. У більшості випадків, коли щось вдалося, з'явилося або сталося само собою, можна припустити, що тут не обійшлося про Порошенка. Просто його забули згадати.
Зміни у тональності декларації сталися після того, як на Парламентській асамблеї виступив ПП. А також провів незліченну кількість кулуарних зустрічей.
Це те середовище, у якому Петро Олексійович як риба у воді. Людина, яка у 14му році уламала путіна на Мінські домовленості і п'ять років стримувала його на кордоні, маючи за спиною таку "потужну" підтримку, як Меркель, Олланда і Обаму, - така людина у переговорах на європейських майданчиках може практично все.
Як добре, що його нарешті випустили з України для такої роботи. В обмін на цей дозвіл фракція слуг народу за наш рахунок записалася у делегацію дружби з пляжними острівними країнами, але ж це не пінгвіни, витрати на їхній відпочинок український бюджет якось витримає.
Як завжди, здоровий глузд здобуває перемогу над маркетингом. Щойно на базари вийшла дрібненька, кривенька місцева полуниця, продажі ідеально великої і красивої заморської зупинилися. Ну бо там де стосується смаку, ми знаємо, що солодке, а що ні :) Було б добре, якби в інших питаннях теж навчилися відрізняти картинку від функціоналу.
Полуниця по 70, до речі.
А оракул із Сільпо уклав колаборацію з Книжковим арсеналом. Бо іншого пояснення сьогоднішнім віщуванням я не бачу :)
Знаєте це відчуття, коли повертаєшся додому, і в якийсь момент у голові клацає.
Можна скинути зайве, переодягнутися у м'яке і зручне, піти на кухню і дістати котлету з холодильника...
Так от, мене це накриває, щойно проминаю жовту композицію з труб, вигнутих у слово "Київ" на в'їзді..
Далі вже рухаюся механічно, на автопілоті. Не рахуючи повороти і без підказок навігатора.
Тут всі проблеми розруляться, бо ніколи не було, щоб ніяк не було. Аварії, хвороби, пожежі і переїзди - це все клопоти більшого чи меншого масштабу, але не трагедії. Тут треба лише попросити, і тобі допоможуть.
Вічне Місто накладає свій відбиток, ми теж починаємо вірити, що все минуще, а ми назавжди.
Місто наділяє з безоглядною щедрістю, як ми наділяємо власних дітей, і дуже рідко демонструє вразливість.
Та ні, яка вразливість? Навіщо кидатися такими словами? Коли було треба, ми і так неслися з усього світу, як мошки на маяк, як вампіри на невидимий поклик.
На початку березня я поверталася у Київ у порожньому вагоні, а донька кричала у телефон - мам, ти що?! Куди??
Я ні собі, ні їй не могла пояснити. Просто знала, що ми потрібні Місту. Воно хотіло, щоб ми були присутні, а ми сприймали за честь.
Від Кракова до Києва "два переходи бтр" (закреслено) 14 годин їзди, із заїздом до подруги в Тарнув і потім ще у магазин.
Втомилася як собака, новини щойно відкрила.
Блін. Дай боже нам це все якось вигребти.
Ця збірка фантастичних, містичних, фентезійних новел, де серед 12 авторок є і моє ім'я, мала продаватися на Арсеналі.
Але її там не буде, бо наклад згорів у Харкові від російського бомбардування.
Лишається поки що тільки електронна версія.
Видавництво Vivat поки не знає, коли (чи) вони зможуть зробити повторний паперовий друк.
Я сказала дівчатам, щоб вони кріпилися. Треба буде, я для них іще щось напишу, хай тільки тримаються.
Я вчора обіцяв написати дуже важливий допис🔥
Завдання, яке немає граничних термінів виконання. Завдання, яке ми не можемо опублікувати у форматі «фотозвіту». Але без цього завдання наші чергові вантажівки DAF Leyland 45.150, DAF YA 4442 та Foden 8*6 не потраплять до ЗСУ. І я зараз прошу допомогу у розв'язанні цієї проблеми.
Є “відомі” волонтерські проєкти, є “термінові”, є “модні”. Вони всі потрібні, вони важливі. Благодійними фондами та волонтерськими групами на них збираються мільярди гривень. Всі ці проєкти чудово допомагають нашим захисникам, я без іронії та сарказму. Один із наших власних «відомих» проєктів — закупівля сотень вживаних вантажівок у Європі, з їх подальшим відновленням, ремонтом та модернізацією.
Щомісяця під нашу СТО ми купуємо бочки моторних олив, ящики патрубків та підшипників, болтів та стяжок, акумуляторів та лампочок. Все те, без чого неможливий ремонт. Це багато сотень тисяч гривень на місяць, щомісяця, місяць за місяцем. І ось зараз борги нагромадилися до критичного стану коли робота СТО під загрозою паузи до моменту розрахунку із постачальниками.
Акумулятори — борг 218 880 гривень
Запчастини — 233 184 та 114 466 гривень
Олії та технічні рідини — 212 760 гривень
Загальні борги за ремонт вантажівок – 779 290 гривень.
🔥🔥🔥Ми просимо про допомогу. У нас немає інших варіантів щодо цього завдання.
🔥🔥🔥Я прошу допомоги.
Наші ДАФи досить відомі на фронті, бригади терпляче стоять у черзі на отримання та ми можемо допомагати ще і ще. Але нам потрібно відремонтувати машини! У цьому проханні немає "маленька сума допомоги". Кожні 5 гривень на карту, кожні 5 доларів на пейпал – це якась гайка чи лампочка, це ще одна стяжка чи дошка на підлогу кузова.
Я дуже прошу допомогти. І я дуже вдячний за будь-яку допомогу, у тому числі й за допомогу у поширенні самої інформації.
Дякую!
💳 ПРИВАТ24:
5169 3305 2068 6400
💳 ІНШІ БАНКИ:
5375 4115 0177 8331
🌎 PayPal:
wingman2006@mac.com
НБУ обмежить вихідні перекази з карти на карту 30 операціями на сукупну суму до 100 тис грн на місяць для боротьби із тіньовими схемами.
Тобто задонатити ви теж зможете тільки раз на день. Це плюс :)
Розкажу вам тіньову схему.
Щотижня я перекидаю десь 200 тисяч ваших гривень посереднику. Який знімає їх готівкою і бігає по обнальщиках, у яких дешевше.
Міняє на євро. Потім з цими євриками їде у Польщу, Литву чи, наприклад, Англію.
Іноді кульочок переходить з рук в руки по кілька разів, як естафетна палка.
За ці гроші купується машина для ЗСУ, доставляється в Україну, ремонтується на тіньових сто і тіньових розборках.
Вінцем тіньової схеми є прибуття машини на фронт, де вона служить до підбиття або наступного ремонту.
З нетерпінням чекаю нових покращень, мені вже цікаво.
Всі офігіли через те, що Нацрада з питань телебачення забороняє називати росіян орками, бо це нецивілізовано. Що там, емпатія є? А якщо знайду?
Але критики пропустили один нюанс.
Нацрада задовбалася і наводить разкість. Раїсі став останньою краплею.
Прокльони українців розпорошилися. То тигр, то крейсер, то ще якесь плаваюче корито постраждає. Що непогано, але недостатньо.
У світобудови складається враження, що ми воюємо з персонажами казок і мультиків, а не з росіянами.
Як справжня війна повністю витіснила з голови війну, побачену у кіно, так і знайомство зі справжніми героями показало, що вони геть не такі, як у книгах.
Але я досі дивуюся. Звичайні люди, молоді і старші, освічені і не дуже, сімейні і розлучені, чоловіки і жінки. Дехто з судимостями, а от щойно говорила з хлопцем, який признався: коли два місяці бомжував, то менше просив із простягнутою рукою, ніж зараз кругом бігає і для підрозділу просить.
І ще героїзм - ніяка не постійна величина. І ми нічого не знаємо про ті особливі хвилини, і коли вони настануть, і на кого випадуть. І що кожен із нас робитиме, якщо от так складуться обставини, тут навіть за себе не можна бути впевненим.
Можливість побачити їх справжніми, у реальному житті, зробила нас мудрішими. Ну або принаймні іншими. Я не скажу, що ми всі як один стали героїчною нацією, як це весь час повторюють політики. Поки що ми стали нацією, яка перероджується і піднімається над собою.
Дякую за захист, неідеальні наші чоловіки і жінки. Дякую вам, що ви не такі, як у кіно. Кіношні б не вивезли.