10611
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Щойно побували на різдвяному концерті сестер Тельнюк у просторі PEN Ukraine
Я півтори години сиділа як заворожена. Це така суміш ностальгії, спогадів, душевного тепла і радості, що от я можу взяти за руку свою доньку і привести на цей концерт.
Так, як приблизно у її віці мене за руку приводили інші люди на квартирники наших поетів і камерні виступи легендарних виконавців, які тоді ще не були легендарними, але від яких у нас, підлітків, зривало дах. Це була зовсім інша Україна, не схожа на те, що нам втовкмачували у школі чи показували по телевізору.
Зараз, на щастя, ми можемо слухати ці пісні не потайки, а відкрито. Єдине, мені б хотілося, щоб суспільство розуміло, яка цінність - ці голоси, і просто вимагало для них більшої присутності, більшого ефірного часу, кращих сцен.
Дякую пані Лесі та пані Галині за неймовірну насолоду.
Це тактика тисячі порізів. Кожна справа тепер вимагає трошки більше зусиль і більше напруження.
- Мам, я голодний. Мам, давай швидше. Мам, а шо це таке? (Блін, це таке, що я зварила на туристичному пальнику.) А нє, фу, я таке не їм. ... Мам, а що у нас їсти?
Зібрати і відвезти у школу. Прибрати без пилососа, попрати без пралки. Поїхати за покупками і застрягнути на розв'язці без світлофорів. Взагалі кудись їздити по темному. Сотні маленьких дрібниць, які виснажують.
Водночас бачиш новини. А ще не бачиш повідомлення від хлопця, який мав подзвонити чотири дні тому. Він би точно не забув, їхньому підрозділу машина треба як повітря. Але вони всі поза зоною.
Таке враження, що всі божеволіють. Люди різкі, злі, кожен справляється як може. Тобто не справляється.
Я собі просто повторюю, що це війна. Це найважчі роки у нашому житті, це як друга світова, тільки на нашій пам'яті. Поки що нема голоду, ми не стоїмо по вісім годин у чергах, у нас є пальне, є продукти. Я бігаю шукаю малому костюм принца на новорічне свято, у школі сказали.
У школі, куди він ходить офлайн.
От таке життя, така війна. Потрібно потерпіти. Потрібно жити одним днем.
У мене все менше сил з кимось говорити, а особливо сперечатися чи переконувати. Мені вже байдуже, чи усвідомлюють люди, що вони наробили своїм вибором, і що іще нароблять.
Я просто крокую далі, вкладаючи трошки більше зусиль у кожен крок.
Тут видно, що ми з Васильовичем про все це думаємо.
Читать полностью…
Щойно Петро Порошенко повернувся зі Штатів, де у нього був шалений графік, як Справа Громад повідомила про підготовку чергового виїзду з волонтерською допомогою. І поїдуть, і все розвезуть у якомусь дикому темпі, і ПП буде з волонтерами, попри джетлаг і втому від американського відрядження.
Цього разу зібрано вантажу на суму близько 69 мільйонів гривень. З них 3.5 мільйони закриті зборами Справи Громад. Все інше – тобто більше 65 мільйонів гривень – сплачене Порошенком.
Я давно вже не читаю коментарі під дописами про ці місії. Нам легше думати, що їх пишуть боти. І що реальних людей серед хейтерів значно менше, одиниці. Так, сумно що вони є, і десь отруюють оточення своїми розмовами, і ще потім голосують на виборах… Хоча ні, стоп, на виборах вони вже не голосують власними стараннями. Але тим не менше, все одно сумно.
Давайте вважати, що нормальних і адекватних більше. І що українці вже розібралися, хто є хто, і розуміють, що саме відповідає їхнім інтересам, і підтримують тих, хто підтримує армію, і більше не поведуться на дешеві трюки п’яти- і трирічної давнини. Я особисто вірю в українців, у їхню здатність вчитися хоча би на своїх помилках і у їхній здоровий глузд. По моєму, ця віра нічим не гірша за всі інші віри 😊
А тим часом ми просимо небайдужих долучитися і накидати коштів для заправки машин у дорогу. Традиційно пальне для цих вантажівок та іншої техніки оплачує Справа Громад.
💳 ПРИВАТ24
5169 3305 3948 0845
💳 ІНШІ БАНКИ
4441 1110 5583 1634
Розмова з путіним «була розчаруванням і безрезультатною», але я готовий зробити це знову, — Шольц.
Навіть не знаю... Може не треба? Після минулої розмови по нас запустили тим орєшніком. Шольц якось переживе розчарування і вдруге, хай би вже сидів.
Якби після кожної такої розмови прилітало по Німеччині, дзвінки були б коротшими і більш конкретними, я так думаю.
Свято наближається, свято наближаєцця :)
Отримала сьогодні з видавництва макет обкладинки. І мені навіть дозволили її показати. Ну як дозволили? Щось там прокричали у спину :)
Ми не проводили конкурси і не ділилися варіантами, тому що цього разу я точно знала, що потрібно. Ми з Ірина Білоцерковська просіювали арт-майданчики і художні галереї з думкою про те, що коли з'явиться потрібна картина, я її відразу впізнаю.
А у тому, що вона з'явиться, я не сумнівалася. Мені було треба.
Так і вийшло. Одного дня я побачила ось цю роботу художниці Вікторії Дубовик (Viktosha Du) і заспокоїлася. Ми її знайшли.
Далі все було швидко, Білка домовилася, макет ми затвердили практично з першої спроби. З наступного тижня чекайте на передзамовлення, і тоді я детальніше розповім про сюжет книги.
Ох, тримаю кулаки.
Не могла не поділитися з вами. Ось наш бусік, ось наші прекрасні військові (задоволений, бачите?), ось подяка тим, хто долучився до покупки.
Я сказала хлопцям, що нам усім грітиме душу думка, що своїми внесками ми допомагаємо скорочувати поголів'я окупантів.
Друзі, така справа.
Не так давно я писала про незадовільні відгуки про відпочинок у ДП «Клінічний санаторій «Карпати» на Закарпатті за безкоштовними путівками КМДА для дітей із вразливих категорій, а також дітей військових.
Питання взяв під свій контроль командир батальйону Безпілотних систем 53 ОМБр та депутат київради Олександр Погребиський.
Перебуваючи у зоні бойових дій, він знаходить час писати авторам цих відгуків, телефонувати, говорити з ними.
І от склалася така ситуація. Для того, щоб виправити ситуацію, а не обмежитися ситуативним скандалом, треба письмова заява людей, які були на такому відпочинку, але лишилися незадоволеними умовами проживання, харчуванням і ставленням персоналу.
Не оцінка у гуглі чи допис на фб, а паперова скарга. Я знаю, що серед моїх читачів є люди, які потрапили у цей санаторій. Якщо ви готові написати таку заяву, маякніть мені будь ласка, я скажу, як це все оформити.
Дякую
Звіт по ремонту ауді для медика, ми збирали гроші на ремонт машини після обстрілу.
Перший етап завершено, замінили радіатор, а також повністю підварили днище.
Дякую всім, хто долучався, з вашою допомогою ще поїздить
Друзі, наш бус, на який ми так довго збирали кошти, нарешті доставлений за місцем призначення.
Тут в Україні пройшов досить серйозний ремонт, як завжди вилізли певні особливості, але це вже закрили без нашої з вами участі.
Ходова, двигун і все інше у порядку, додаткові сидіння встановленні, хлопці задоволені.
Щиро дякую всім, хто долучився до збору, вашими руками зроблене маленьке святкове диво.
Сьогодні на ярмарку народних майстрів у музеї Гончара при всьому розмаїтті товарів, у натовпі, на відстані одна від одної ми з Марія Воротило купили по різьбленій дерев'яній формі для випікання пряників.
Тільки у неї баранець, а у мене павич.
Що ви там про гени кажете? :)
Ми просто з нею дуже практичні. Як сказала донька, ми інвестуємо не у рибу, а у вудочки.
Креативна реклама на Київському залізничному. Ну таке...
Я зі своїм зором не прочитаю, що там дрібним шрифтом. А є ж люди, які бачать іще гірше за мене.
Ну і хвалитися тим, що ти працюєш як годинник попри всі обставини, як би це сказати... Той випадок, коли краще жувати мовчки. Ми всі під шахедами ходимо, а особливо залізничний вокзал і прилеглі генделики.
Але на моє судження, звісно, впливає те що я не люблю KFC, мені там не смачно 🙂
Для мене завжди буде важливим, воював чоловік чи ні. До жінок, які пішли на фронт, я відчуваю благоговіння.
Неможливо передати словами вдячність до цих людей. Більше всього я хотіла б, щоб ви були живі та здорові.
Така страшна війна, такі жахливі руйнування, стільки втрат. Ми ще тут, в Україні, ще водимо дітей до школи і кладемо їм під подушки миколайчиків завдяки вашому людському подвигу.
Дякую вам, дорогі.
І ще від душі сподіваюся, що наша безсовісна влада припине виїжджати на вашому героїзмі і нарешті включить свій власний - якщо не героїзм, то хоча б мінімальну адекватність.
Згадає про потреби військових, перестане розкрадати мільярдами, закупить вам не браковані міни, тягачі та екскаватори, реби і безпілотники і все інше майно.
Чемно подякує тим, хто поклав своє здоров'я, захищаючи країну з 22го, і замінить вас новим свіжим поповненням, яке ось уже три роки готується десь у тилу.
Максимально дивний день.
Спочатку мене занесло на - зараз скажу точніше - XIII Форум розвитку громадянського суспільства на Арсеналі.
Чесно, я не була на попередніх семи, і цього б разу теж не поїхала, але тут слід віддати належне Ірина Білоцерковська , яка включає тему ветеранської літератури і книг про війну в усі заходи, до яких може дотягнутися.
Це вимагає колосальних зусиль, але тільки так можна витягнути цю тему у мейнстрім. Я особисто сьогодні знову повторила: силами приватних видавництв і авторів у нас уже накопичилася чимала поличка воєнліту.
Деякі книги перекладені європейськими мовами. Деякі відразу вийшли двомовними, як от "Мої жінки" Юлії Ілюхи у Видавництво Білка.
Це взагалі розкішне подарункове видання, як мистецький альбом.
Тобто книжковий бізнес робить усе можливе. Але деякі речі ми не потягнемо при всьому бажанні.
Держава має викупити ці наклади, надрукувати іще і поширювати через мережу своїх посольств, консульств і представництв у Європі і світі. Ці книги мають бути у кожній діжці затичка, на кожній події, у кожному прес-пакеті, їх мають дарувати посли своїм колегам, їх мають передавати у вузи, редакції і парламенти.
Книги про війну - це не розважальне чтиво, це потужний інструмент для просування нашої позиції. Держава має їх використовувати на сто процентів, а ми не бачимо і десятої долі інтересу з боку державних органів.
Волонтерські машини;
волонтерські старлінки;
волонтерські дрони;
волонтерські генератори;
навіть волонтерські пересувні лазні, тягачі, "Посейдони" та бронемобілі;
Волонтерські броніки, каски, шини, інструмент, одяг і взуття, ліки, маскувальні сітки, планшети, телефони, сотні дрібних, але необхідних речей - є в будь-якому підрозділі Сил Оборони України.
Дякуємо кожному 🤜🤛
Мене радує, що Справа Громад поки що не дійшла до еротичних календарів :)
Бо як уявлю наших менеджерів і логістів, яким пропонують голяка сфоткатися ради донатів, то трохи сміх розбирає. Хоча життя таке, що зарікатися не можна, звісно.
Ні, СГ видала старий добрий календар зі штабними машинами, мобільними лазнями, шинами та іншим майном. Не без підстав вважаючи, що це теж секс. :)
Це такий собі річний звіт роботи нашого фонду у картинках. Отримати календар можна за посиланням за донат від 300 грн. І протягом всього наступного року будете бачити наочно, куди пішли ваші гроші.
Про літературну критику.
Хтось має це сказати, тож хай буду я. Тому що не втрачаю надію на якісь зміни у цій сфері.
Вчора книга Юлії Ілюхи "Мої жінки" стала книгою року за версією ВВС.
Ви можете зайти на сайт конкурсу і подивитися рецензію, яка представляє цю книгу читачам
Авторка рецензії - Анастасія Бачук, кореспондентка ВВС. Згідно з інформацією у її профілі на фб, пані Анастасія - регіональна журналістка з Рівного, яка приєдналася до команди ВВС у червні цього року.
Пані Анастасії книга не сподобалася. Вона називає її інфантильною, ванільною, штучною. На її думку, всі жінки у книзі говорять одним голосом - голосом авторки. І цей голос пані Анастасію не зворушив і не зацікавив, про що вона усіма способами повідомила у двох абзацах рецензії.
Скажу чесно, коли це побачили у видавництві, у дівчат опустилися руки. Такий заряд зверхності, знецінення, поверхневого судження, таке неприкрите бажання вивищитися за рахунок нівелювання чужої праці. Упередженість у найгіршому стилі фб-срачів.
- Як думаєш, може нам нема смислу іти на фінал? - запитала Іра після прочитання рецензії.
Я сказала, що іти потрібно. Зціпивши зуби, піднявши голову, не дивлячись ні на що. Тому що книга класна, навіть знакова, тому що голос авторки, яким вона говорить разом зі своїми жінками, проймає до глибини душі. Тому що це наш біль і наша велика гордість. І якщо комусь забракло чутливості, фахової підготовки чи просто людських якостей, щоб це зрозуміти, то це не наша проблема.
Я щаслива, що шановні судді "Книги року ВВС" не дослухалися до суб'єктивної думки кореспондентки ВВС Анастасії Бачук. Щаслива, що ця історія завершилася перемогою справедливості.
А пишу цей допис тому, що точно знаю: саме зараз в Україні десятки або і сотні авторів проходять через ті самі жорна знецінення. І коли у вас опускаються руки, згадайте про цей випадок.
Старий маніяк передбачуваний як двері. П'ятниця тринадцяте плюс морози на вихідних.
Сподіваюся, здихатиме від рук українців.
Урааааа! Я вірила!!!!
Боже, вітаю Юлія Ілюха , вітаю Ірина Білоцерковська , обіймаю Видавництво Білка
Ви знову це зробили!
Валерій Маркус чудовий піарник. Він дійсно дуже добре продає свої книги і працює у соцмережах.
Водночас дякую богу, що я не є його цільовою аудиторією. Вік і досвід уже не той, щоб вестися на сигари :) Та воно і не треба, там і без мене фанатів вистачає.
Але от яка дилема. У війську багато неймовірних чоловіків. Реально таких, що дивишся і млієш. Розумні, відповідальні, класні - і непублічні, нікому не відомі. І тому їхній волонтерський бюджет складається з карти ротного або взводного, на яку вони всі скидаються із бойових. Потім з цих грошей заправляють і ремонтують машини.
Про мільйонні збори можна тільки мріяти.
Мені здається, важливим уроком останніх років є розуміння, що шоумени і роботяги - це не одне й те саме. Одні створюють віртуальний контент, інші реальний результат на землі. І це різні люди!
В ідеальному світі має бути хтось третій. Командир, який знайде застосування і тим, і іншим. Тому що зіркові блогери можуть приносити користь підрозділу, якщо їх правильно приготувати :) А можуть рознести все на своєму шляху, з ефектом віслючка Апокаліпсису.
На жаль, тут скоріше другий варіант.
Зробила тестовий переказ з карти національного кешбеку на Справу Громад. Все працює, тільки потрібно проводити оплату не за номером карти, а за реквізитами
Отримувач:
ГО СОЛIДАРНА СПРАВА ГРОМАД
IBAN: UA193052990000026002016226051
Код ЄДРПОУ/ІПН: 42992954
До питання, чи брати цю тисячу і куди її витрачати – кожен вирішує сам, і кожне рішення буде правильним. Я отримала на себе і на двох дітей, розкидаю тепер по фондах, які допомагають ЗСУ.
Перспектива того, що «держава отримає доступ до усіх моїх рахунків» мене не лякає. По перше, держава і так має доступ до усіх транзакцій, оскільки я маю рахунки у державних банках. По друге, я все таки і зареєстрований фоп і також зареєстрований волонтер, хоч і терпіти не можу всю цю паперову роботу. І головне, якщо раптом держава захоче до чогось домахатися, їй не потрібен для цього мій дозвіл через Дію 😊
Але ще раз повторюю, кожен вирішує для себе сам.
Скільки про це вже писано. Не на одяг Зеленського потрібно звертати увагу. Одяг - це відволікаючий маневр.
Так, поганий смак, так позерство найгіршого гатунку, атрибут ролі, взятий на себе у запалі перших днів - як вдалий на той час маркетинговий хід - що перетворився на валізу без ручки.
Хоча і цій валізі вони знаходять застосування. У даному випадку - каналізація і відведення негативу.
Доки його критикують за м'яті сподні, не чути голосів тих, хто кричить про браковані міни і єдиний марафон, про корупцію в усіх органах, куди дістався Зеленський і його партійці. Про хаотичні звільнення і перестановки у вищому командуванні, про непомірне роздування силових органів і нехтування потребами військових.
Про некомпетентність, що межує зі зрадою, і про зраду, що прикривається некомпетентністю.
Вони дають критикам всередині України і тепер уже за кордоном погавкати на патичок з накинутою на нього футболкою, тоді як реальні злочини залишаються в тіні.
Тому я вас прошу, на всі закиди про фасон Зеленського спокійно відповідайте: дякувати богу, що він не відмовився голитися до перемоги. Бо вже на бороду наступав би.
І тримайте у фокусі важливі проблеми.
Я не можу нічого робити, тільки переглядаю кадри звільнення людей з тюрми-катівні Седная під Дамаском.
Там щотижня вішали близько 50 в'язнів, а тіла розчиняли у кислоті, так що жертв тепер неможливо опізнати за ДНК. Там людей піддавали систематичним тортурам, морили голодом, замуровували у стінах живцем. Деяких в'язнів вдалося врятувати з цих кам'яних мішків, волонтери ламали стіни.
Там величезна гора взуття убитих. Деякі люди провели у цій катівні по тридцять років, вони повністю втратили пам'ять, збожеволіли і їх тепер намагаються опізнати за фотографіями у пресі.
Це було пекло на землі, і у точно такому пеклі зараз перебувать наші полонені на росії. Тільки вони ще чекають звільнення; через такі ж муки проходять наші азовці та інші військові та цивільні полонені.
Що б там не говорили експерти, особливо ті що підчитують у російському інформаційному полі, повалення Асада - це величезне полегшення для світу, це перемога добра над злом. Звір, який атакує нас, зазнав поразки, йому відрізали одну ногу. Так, він лютуватиме і спробує відігратися на українцях, але нічого у нього не вийде, стече кров'ю і сконає.
А тим часом на фото - дорога з Туреччини у Сирію забита біженцями, які повертаються додому.
Що характерно, нова влада у Сирії ще не встигла створити міністерство єдності і призначити профільного міністра, а вони вже якось їдуть на батьківщину за власною ініціативою.
Сирійці по всьому світу святкують і роздають їжу на вулицях.
Коли те саме станеться з кремлівським упирем - а це буде на нашій пам'яті, ми доживемо - ми теж вийдемо на майдани і площі усіх столиць.
Українці обійматимуть незнайомців і плакатимуть від щастя одне в одного на плечі.
"Україна хоче укласти угоду з росією, щоб зупинити конфлікт"
Повідомив Трамп у своїй мережі.
"Україна безглуздо втратила 400 тисяч солдатів та значно більше мирних жителів. Потрібно негайно припинити вогонь та розпочати переговори."
З нетерпінням очікую на пояснювальну бригаду від позитивних блогерів. Це ж добре, так? Це ж перемога? Главноє пєрєстать стрєлять, так?
Що такого йому сказав Зеленський за півгодини? Що можна встигнути за цей час, з Макроном і фотосесією включно?
"Ми здаємся, спасітє-памагітє, дайте мені золотий парашут".
Для когось це лише рядок у далеких новинах. Для нас - наша реальна земля, наші міста і села, наші окуповані території, наші люди в окупації і наші полонені у російських концтаборах і катівнях.
Українське суспільство заслуговує і вимагає чесних відповідей на ці питання.
До речі, щодо тривалості переговорів.
У лютому 2015 року на саміті в Мінську переговори у форматі "нормандської четвірки" між лідерами Німеччини, Франції, України та росії тривали 17 годин.
Тоді Порох стояв один проти Меркель, Оланда і путіна. За результатами переговорів були підписані Мінські угоди, торпедуючи які, Зеленський в'їхав на Банкову.
Завдяки цим угодам вдалося зупинити просування росіян, бойові дії звелися до окремих епізодів по лінії зіткнення. У подальші роки ми несли втрати, іноді по кілька десятків життів на місяць. Ми знали поіменно цих загиблих і до сьогодні з болем про них згадуємо і шануємо пам'ять.
Водночас міста на сході та півдні процвітали, проводили реставрацію набережних і бульварів, Україна озброювалася, будувала нову армію і розвивала ракетну програму.
Порошенку не дали завершити розпочате, він не встиг. Зеленський персонально зруйнував ці досягнення, зарізав виробництво ракет, розгомив розвідку, відкрив провадження проти фахівців і генералів і зруйнував ланцюг поставки критично важливих деталей для оборонного комплексу.
Напередодні вторгнення він особисто зробив усе можливе, щоб послабити нашу оборону, оголити критично важливі об'єкти і залишити якомога більше цивільного населення в окупації.
Прочитала у пана Олега Шарпа допис про знецінення, у якому він серед іншого цитує коментарі, що прилітають на мою адресу від інших дописувачів
Мовляв, і з-за кордону не вилазить, і те що збирає гроші на машини для військових - то напевно ж собі половину лишає, і взагалі, краще б вона сітки плела і до поранених ходила, а книжки можна і після війни писати...
Як і пан Олег, я теж бачу цю пошесть тотального знецінення, злоби та заздрості. Віддаленість і анонімність соцмереж проявляє у людях найгірше. І це ще ми з вами не увійшли у добу штучного інтелекту - я вже боюсь, що нам дуже сильно захочеться відлетіти хоч на Марс, аби подалі звідси.
Іноді думаю, якби була можливість через інтернет убивати людей натисканням кнопки, то людство розправилося саме з собою за лічені години.
Особисто я до заздрості звикла. Мені заздрили завжди, навіть там, де підстав взагалі не було. Багатьом знайомим і незнайомим здається, що мені все легко дається, або принаймні легше ніж їм. Одна пані колись навіть в очі сказала: добре тобі, ти розлучена (!) Сама собі хазяйка, що хочеш те і робиш, ніхто мозок не виносить :)
Я вже тільки сміюся. Бо так, мені добре. Я тяжко і багато працюю, але робота мені в кайф, не можу дочекатися моменту, коли сідаю за свій робочий стіл. У мене прекрасні, неймовірні просто діти і класні батьки, дуже цікаві колеги, добрі, співчутливі і порядні друзі.
Живу у найкращому місті на світі, їм найсмачнішу їжу, щоранку радію тому, що прокинулася жива :)
Як би було добре, якби люди, у яких є час і натхнення знецінювати, псувати, пхати палки у колеса, зосередилися на собі, на своїх власних бідах і радощах, а інших лишили у спокої. Але це вде десь перед кінцем світу станеться, напевно.
Малий вперше побачив, як я підписую свої книги.
Людина придбала два примірники Доці і спеціально приїхала за автографом, з тим щоб потім розіграти на аукціоні.
Марко: і що? Це люди платитимуть гроші за мамин підпис? А як? А чому? А СКІЛЬКИ грошей?
Як ви розумієте, до вечора у нього народився бізнес-план. Підсовує мені чистий аркуш паперу:
- Мамо, а ти можеш тут підписатися?
До слова, ось обкладинка шведської "Доці", книга вийшла у Швеції.
Видавництво "Ерзац" :) тобто Ersatz.
Можна купувати книгу і дарувати своїм знайомим шведам.
Для мене волонтерство - найпростіша і найбільш природня форма причетності до життя моєї країни.
У країну потрібно вкладатися грошима, часом, працею. Тільки тоді з'являється моральне право щось критикувати, оцінювати чи пропонувати.
Мені пощастило зустріти однодумців у цьому питанні, які дійсно себе запитують: а що я зробив чи зробила сьогодні корисного для України? До цих людей відчуваю величезну повагу, захоплююсь їхніми талантами і винахідливістю.
Наше українське волонтерство об'єднало кращих громадян. До цього руху весь час намагаються примазатися, єрмаківщина доклала максимум зусиль для дискредитації. То пункти переправки ухилянтів за кордон відкриють під виглядом фондів, то машини продають з накруткою у триста відсотків, то іще щось придумають.
Мені дуже боляче на це дивитися, хоча я бачу, що це наліплене не тримається, відпадає саме по собі. Середовище волонтерів відкидає рєшал і пристосуванців, і у цьому його велика сила.
Дякую тим, хто тримається на принципах. Дякую людям ідеї. Обіймаю вас, мої затяті.
Друзі, проект з пічками впевнено рухається до виконання. На щастя, постачальник тримає заброньовану партію з 250 дизельних автономних пічок і відвантажує «Справі громад» у міру надходження оплати.
Хороший виробник, а ще кращі ви. Тому що зусиллями людей уже викуплено 183 пічки. Вони вже відвантажені і найближчим часом проїдуть на фронт, туди де дуже гаряче і дуже холодно одночасно.
Для закриття цього контракту потрібно іще 402 тисячі гривень, і я сподіваюся, що ми силами громади ці гроші зберемо.
Ціна одного пристрою – 6 тисяч гривень, але ця штука значно ефективніша і безпечніша за звичайну буржуйку. Це така теплодуйка на дизелі, мобільна, тиха і зручна.
250 бліндажів вашими зусиллями будуть у теплі. А це багато насправді, це не крапля у морі, а повноцінна така хвиля.
💳 ПРИВАТ24
5169 3305 3948 0845
💳 ІНШІ БАНКИ
4441 1110 5583 1634
🌐 USDT (TRC20)
THXQSYA2s1bKRBgqQaPjgHqW77834GmuDX
🌎 Всі реквізити:
https://spgr.org.ua/uk/donate/