10462
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
З приводу бусіка, на який ми зібрали гроші.
Хлопці носом рили по всій Європі. Після особистого перегляду відхилили я вже збилася з ліку скільки бусів. Багато, у мене весь приват забитий фотографіями з різних оголошень.
Я просто не уявляю, як можна працювати у бізнесі, де стільки шахрайства. Де всі оголошення брехливі, а фото або крадені, або відфотошоплені. Де весь розрахунок на те, що потенційний покупець не розбереться у нюансах і хоча би виїде зі стоянки, а що буде з ним і машиною далі, продавця взагалі не хвилює. І при цьому знають прекрасно, що машини купуються на війну.
Перший бус, під викуп якого я закрила збір, ми відхилили після більш прискіпливого огляду. Там ремонт обійдеться дорожче, ніж сама покупка.
Потім був іще один зелений, потім сріблястий... Вибачте, я їх за кольорами розрізняю.
Зрештою, наші молитви були почуті, і сьогодні ми придбали ось цю машину. Вже прямує до кордону, завтра буде загнана на сто у Франківську - якщо нічого не станеться.
Скільки це нервів забрало, не можу передати. Беріть і на лікоть намотуйте, он та нитка що на землі валяється - то все мої витягнуті нерви :)
Дякую всім, хто долучився і робить цю роботу.
А я нагадую про алярм-збір на акуми для мавіків. Залишилось 17650 грн.
Якщо в когось ще залишились сили та можливості, то welcome.
5168 7450 2204 9560 - карта привата
5358 3808 8463 8811 - карта монобанка
4204 7000 0020 4769 - ощад
paypal: yar.mat@icloud.com
Слава Нації!
Дякуємо за постійну допомогу!
Ось це дитяча шапочка з Перу, якій плюс мінус тисячу років. З пташечкою на голові. Це нашим майстриням до відома :)
Я погано собі уявляю перуанку, яка жила тисячу років тому. Але думаю, що я б завжди знайшла спільну мову з жінкою, яка сплела своїй дитині таке.
На відміну від жінок, які приймають у дім крадені в Україні унітази і труси, але це вже інша історія, про варварство.
Щойно дізналася.
Нова пошта, щирі співчуття.
Дай Боже сил пережити це родинам загиблих.
Вічна пам'ять невинним жертвам, вічне забуття убивцям.
Наслідки мого перебування на новій пошті, як Мамай пройшовся:)
Отримала партію книжок для школи у Катовіце, які ви мені надіслали, і переслала, відповідно, у Катовіце.
Десь приблизно 82 штуки, але мене весь час відволікали під час підрахунків.
Нова пошта молодець, 30 кг у Катовіце - 600 грн, це дешевше ніж у перевізників на маршрутках.
Книги ще можна надсилати, десь за тиждень зможу відправити і другу партію.
Хто має бажання долучитися - шліть на моє ім'я,
Тамара Дуда, Київ, відділення нп 383, тел. 0506484732
І щиро дякую тим, хто відгукнувся на прохання. Ви зробили щиру і добру справу.
Давала сьогодні інтерв'ю для одного польського видання. Говорили про досвід життя під час війни. Щоб краще структурувати відповідь, я перерахувала деякі свої персональні досвіди.
Досвід вивезення дітей і перебування у розлуці, досвід повернення у Київ під час облоги і очікування вуличних боїв, досвід волонтерської роботи під канонаду.
Потім досвід блукання Європою з дітьми, життя у різних країнах. Неоднозначний вибір - повертатися чи ні. Далі "Господи, тільки всіх і зразу, якщо вже так". Блекаути, зима при свічках. Поранення мами.
І це ще я не сказала про тих, кого ми втратили, про мої глибоко особисті втрати.
Жінка з того боку екрану почала плакати.
Я жодним чином не хотіла вичавити сльози. Я просто хотіла максимально аргументовано пояснити. Не чекайте від нас багато і не вимагайте.
Те як українки тримаються - це за межею переносимого для середнього європейця.
Представляємо вам Амбасадорів нашого фонду!
Ми відзначили друзів, які розділяють наші цінності та готові представляти інтереси бібліотек в Україні та закордоном:
➡ Зорина О’Доннелл;
➡ Річард Овенден;
➡ Ізобель Хантер;
➡ Євгенія Кравчук;
➡ Ганна Гопко;
➡ Тамара Горіха Зерня.
Щира подяка за підтримку!
☝Амбасадор розуміє важливість бібліотек для суспільного розвитку України, їх підтримки та просування їх діяльності.
☝Амбасадор налагоджує нові партнерські зв’язки, формує коло однодумців для фонду, просуває інтереси бібліотек у світі.
☝Амбасадор долучається до активностей фонду: відвідує події, бере участь в проєктах, шукає додаткові ресурси та можливості, розповідає про діяльність фонду.
Ми своєю чергою підтримуємо ініціативи амбасадорів на різних рівнях, підсилюємо взаємодію між амбасадорами та просуваємо нові сенси партнерств.
🔗 Детальніше за посиланням: https://livelibrary.com.ua/ambassadors/
🙌 Будемо поступово розповідати про кожного з них.
У класі мого малюка 22 дитини. У травні минулого року пільгове харчування по убд було у трьох діток. Зараз дев'ятеро, це ті у кого вже оформлений статус.
Звичайна київська школа, невелика, добротна, людяна. Я думаю, середній зріз батьків у нас відповідає загальному по Києву.
Війна прийшла у кожну другу родину безпосередньо, а по факту навіть більше, тому що у нас іще є впо родини. І напевно ж неповні сім'ї, де дітей виховує одна мама.
Це я до того, що тезу про українців, які не помічають війну, нам абсолютно точно вкидають росіяни.
А людський і мобілізаційний ресурс у нас, скажімо так, на межі.
Друзі, мене попросили допомогти із купівлею ліків для першої штурмової роти 1штурмового батальйону 92 ОШБр.
Влітку ми вже відправляли їм чималенький запас, але він вичерпався.
Ідуть активні бойові дії, і добре що медик там на місці і намагається робити все що можна у тих умовах.
Сума збору не дуже велика, закладаю 20 тисяч. Але бажано зробити це сьогодні - завтра, щоб я могла завтра скупитися і відразу відправити. Мене потім не буде у Києві близько тижня.
Дякую всім, хто долучається
Вгадайте партійну приналежність автора цитати, не заглядаючи у словник :)
(Щодо можливої кримінальної відповідальності ухилянтів, які виїхали за кордон під різними приводами і не повернулися):
«Зараз це не варто робити. Після війни нам необхідно забезпечувати скажімо так, демографічну політику, збереження щонайменше нашої української нації. Тож покарання може мати зворотний ефект».
Ну звичайно ж :) Яка кримінальна відповідальність, про що ви, там же усі їхні сидять.
А ці слова належать Веніславському. Це не рядовий депутат від Слуг народу, як можна було б подумати за рівнем аргументації. Це та сама особа, яка представляла Зеленського у Конституційному суді, коли йшлося про достроковий розпуск парламенту.
От скажіть мені, чому їм усім демографія муляє? Чому розмноження - це останній аргумент у всіх суперечках. Невже для нас так принципово, щоб у світі було більше веніславських і їм подібних?
Хай вертають хлопців з фронту, які там уже роками. Ті відпочинуть, підлікуються, і зроблять все нормально з демографією. Замініть їх тими хто не втомився, хто тримає себе у резерві демографічних фронтів.
Хоча про що я. Бачили ми цих "демографів". Сумніваюся, що вони тут знадобляться, навіть якщо це буде останній веніславський на Землі.
До попереднього допису.
Ось інформація від представниці школи, Halyna Kotliarchuk
ОЦ "Українська школа "Материнка" відкрився в Катовіце 4 вересня 2023 року. Це заклад, в якому навчаються українські діти за українськими програмами. Спочатку в ньому налічувалося всього 30 учнів, а вже за місяць стало 60 і їхня кількість зростає.
Від дня відкриття триває облаштування школи і відчувається гострий дефіцит художньої літератури українською мовою. Вчителі та батьки принесли з дому трохи книг, але цього мало, тому звертаємося до усіх небайдужих, хто міг би допомогти нам поповнити шкільну бібліотеку, задовольнивши цим самим жагу наших учнів до читання.
Вік читачів 5-18 років, смаки різноманітні, шукаємо також і твори українських і зарубіжних класиків, які входять до шкільної програми.
Щиро вдячні за допомогу у цій важливій справі, адже з дитини, яка читає, виросте дорослий, який вміє думати.
****
Збираємо в Україні книги для діток цієї школи.
Тамара Дуда, Київ, відділення нп 383, тел. 0506484732
Дякую
На фб це напевно не пропустять, а тут хай побуде. Хлопці хотіли якийсь подарунок надіслати на знак подяки за зібрані кошти на бусіка.
То я все порішала :)
Я не знаю, що з цим котом.
Після того, як він мало не помер, отримав переливання крові, оклигав - почав їсти наповнювач з лотка. Ці кристалики прилипають до язика, він ходить по хаті з висолопленим язиком і не може відплюватися.
Здається, йому перелили кров якогось дурка.
Сьогодні я знову пішла просити аптечки до Лелеки.
Скільки ми років знайомі, а я не перестаю дивуватися силі, наполегливості та системному підходу до роботи цих дівчат і хлопців.
Я не раз зверталася до них від імені штурмовиків і снайперів, і щоразу до наших запитів ставилися з максимальною увагою, і щоразу реакція одержувачів була однакова: ми таких класних аптечок іще не тримали у руках :)
Я намагаюся з кожного збору хоч якийсь залишок перекинути на Лелеку. Витрати там колосальні, частина позицій купується тільки за кордоном, у нас просто нема, тому потрібно весь час поповнювати пейпел.
Зараз у Лелеки триває дуже важливий збір. Вони купують у Штатах ковдри-самогрійки Ready-Heat для евакуації поранених. Така ковдра нагрівається до 40 градусів і тримає тепло до 8 годин.
Не буду навіть говорити, наскільки це важливо у переддень зими і у ситуації, коли поранені годинами чекають на евакуацію.
Вартість однієї ковдри 25 доларів. Повірте, це ніщо порівняно з наслідками переохолодження для поранених. Будь-ласка, допоможіть Лелекам з цим збором.
paypal@leleka.care
Вперше у житті написала скаргу у чат-бот Укрзалізниці. Самій цікаво, що з того вийде.
Двоє п'яних, які їхали зі мною у купе, хвалилися, що вони квитки не купували, а заплатили провіднику. Попросила бота перевірити, чи були продані квитки на ці місця зі Львова до Києва.
Годину тому завершилася дискусія на Conrad Festival 2023 у Кракові, у якій взяли участь я, Галина Крук та Катерина Бабкіна.
Три українських авторки приблизно одного віку, кожна зі своїм досвідом після 24.02.22, кожна зі своєю манерою письма і своїм баченням сучасної української літератури та взаємодії з європейським читачем.
Дискусії такого формату мають певні обмеження: у кожної з нас близько 15-20 хвилин, щоб сказати найважливіше. Тому я розповідала про село :)
Точніше - про маленький епізод після зняття блокади, який, як мені здалося, допоможе полякам зрозуміти, що таке війна і як вона впливає на людей.
І момент, який мене засмутив. Нас знову запитували про "хороших росіян" і про перспективи співіснування чи діалогу з ними.
Причому модераторка Анна Лазар була цілком на нашому боці, і ми отримали максимум співчуття і заохочення. Але ж, але...
З тих двадцяти хвилин ефірного часу кілька дорогоцінних митей довелося витратити на згадку про росіян.
Тобто незалежно від нашого бажання, нас знову і знову повертають до дискурсу, зосередженого довкола росії. Хай це буде заперечення, хай це буде обурення - все одно, українські письменниці на міжнародному форумі змушені згадували Лєрмонтова і Достоєвського.
Це не претензія до фестивалю, це констатація складної реальності. Нам дуже багато доведеться зробити, щоб українців знали, хотіли і поважали самих по собі, без порівняння і прив'язки до росіян.
Це величезна робота, яка вимагає сотень перекладів на рік, просування наших авторів і спікерів, активної лобістської діяльності на всіх рівнях.
Знадобиться не один рік і навіть не одне десятиліття, занадто велика шкода була завдана радянською та російською окупацією.
Але ми все одно дотиснемо.
Це суперечить усім нормам і канонам пристойного туризму.
Але у Кракові ми пішли їсти до української їдальні.
По перше, це вдвічі дешевше ніж у сусідньому ресторані польської кухні. По друге, вдвічі смачніше :)
Принаймні нам. Бо я вчора знову спробувала полюбити журек, і знову не склалося. Діти регочуть - мамо, тебе життя взагалі не вчить. :)
Нехитра реклама закладу іде під гаслом "З'їж пиріжок - допоможи ЗСУ". Збирають на джип для прикордонників.
Я бачила її, постановку "Доці" у театрі ім Заньковецької
Бачила саму Доцю, яка ходила, говорила, співала. Бачила Тетяну, Ромчика, Борисовича - наживо, у плоті і крові.
Слухала написані мною слова в устах живих людей. А також у вигляді пісень і рок-музики.
Будь-яка нормальна людина у такій ситуації зіщулиться і трошки розгубиться. Таке враження, ніби твоя рука відділилася і зажила своїм життям. Чи голова... Точно так само, як відбувається з твоїми власними дітьми, тільки тепер -от з книгою.
Але панікувала я недовго. Тому що п'єса, хай і на матеріалі "Доці" - це зовсім інший твір. Класний, драйвовий, на мою думку - дуже потужний. Той момент, коли Доця починає співати біля свого донецького дому у просвітку між обстрілами, а вся зала спочатку тихенько, а потім все гучніше підхоплює - він дуже дорогий для мене.
Або сцена з Анею та ополченцями, там де резиночка... І баба, яка перебирає попіл у горщику так, що у нас у всіх волосся ворушиться.
Постановка вийшла настільки цільною і щільною, що дві години без антракту пролетіли як одна мить. Я видихала і видихала, забуваючи вдихнути. Чула після прем'єри, як режисера - постановника Ігоря Білиця порівнювали з "українським Брехтом".
Я противник подібних порівнянь, але мушу визнати, у цьому щось є. Напевно, у виборі теми, у естетиці і стилістиці того, що відбувалося на сцені.
А цей закопчений чайник з трояндою у носику, який потім пішов по руках, і з якого пили глядачі?
Після прем'єри одна пані сказала мені, чим їй найбільше подобається "Доця". У книзі немає ниття. У такій важкій, трагічній історії зовсім немає ниття і зневіри.
Так, я згодна. Цим вона і мені подобається.
Дякую львів'янам за таке трактування книги, за творчий ризик і за талант.
П'єсу я однозначно рекомендую до перегляду, її ще кілька разів ставитимуть у листопаді. Сходіть, не пошкодуєте.
Сьогодні у театрі ім. Заньковецької була прем'єра вистави за мотивами "Доці"
Кажуть, щось дуже цікаве вийшло. Я ще не бачила, буду у Львові тільки завтра.
Ось тут відео анонс від театру
https://fb.watch/nPUKts-3I-/
З чого починається підлітковий вік?
Ось із цього, це однозначна точка відліку.
Тільки чому він у нас почався у сім років?!
44705.74 грн
Стільки грошей ми зібрали на ліки для першої штурмової. При тому, що я планувала закупівлю на 20 тисяч, тобто ми з вами стрибнули вдвічі вище голови.
Я сьогодні купила їм ліків за списком медика 28354.10 грн. Це зі всіма мислимими знижками, і ще мінус 10 процентів від аптеки :)
Посилку вже відправила хлопцям
Також Женя відзвітував, що вони отримали турнікети, ноші і аптечки від Лелеки. Iryna Guk , дякую просто безмежно.
Залишок коштів кілька днів побуде у мене, доки проясниться ситуація з цінником за ремонт буса. Якщо ми вклалися у попередній збір, то залишок піде на Лелеку.
Дякую всім, хто долучився. Це дуже велика справа зроблена.
А хто урвав два квитки на стендап Ліпка у Києві - той я :)
Sold-out за тридцять хвилин! На концерт військового, збір з якого піде на підтримку його підрозділу.
І тепер ті хто не встигли тільки ходять і розводять руками на попелищі: а що це було взагалі? Ми ж тільки настроїлися на допомогу армії :)
"Пані Тамаро, я взяла для вас парасольку, але вона не дуже презентабельна. Давайте пошукаємо деінде, бо з такими парасолями у нас не ходять іще з часів Кобилянської".
Про пані Ольгу ми того дня згадували не раз: ось кав'ярня, де вона бувала, а ось тут був фотосалон, де вони зробили ту знамениту світлину з Лесею...
Так ніби її присутність досі відчувається на цих вуличках, так ніби життя і праця однієї жінки зробили ціле місто більш вагомим і важливим, більш стійким до впливу часу.
Це до питання ролі та впливу однієї людини на життя цілих поколінь. Ми ніколи не знаємо, хто з наших буде саме тією людиною для свого покоління, тому потрібно берегти всіх, бути більш терплячими і уважними одне до одного.
Дякую за вчорашній день організаторам чернівецького фестивалю БукФест, дякую Чернівецькій обласній науковій бібліотеці ім. Івасюка, дякую пані Люба Шилюк за запрошення та турботу про побутові зручності, а пані Svitlana Vardevanyan - за неймовірну, надзвичайно глибоку модерацію.
Жодного банального питання!
І загалом настрій зустрічі був таким терапевтичним, що я тепер точно до психолога не піду - більше нема потреби :)
Сподіваюся ще не раз приїхати у Чернівці, оптимально після війни, коли ми знову станемо безтурботними і вільними у своїх бажаннях.
Знову наштовхнулася на стару як світ суперечку, чи потрібно писати у дописах про збори про "чашку кави".
Про ту саму, від якої слід відмовитися, і натомість перерахувати кошти волонтерам.
Здавалося б, давно переговорено - ну не робіть так, ну дратує це людей. Не нам вказувати, кому і від чого відмовлятися.
Але ця кава якась невмируща.
Я б не хотіла, щоб люди від чогось відмовлялися. Я б хотіла, щоб допомога ЗСУ - не волонтерам, а саме ЗСУ, бо волонтер просто акумулює і передає далі все до копійки, принаймні нормальний волонтер, -
так от, щоб ця допомога була в радість. Щоб не було відчуття, що ти себе в чомусь обділив, а навпаки, що ти собі щось придбав.
Шматочок захисту, безпеки, впевненості. Ну платимо ж ми за охорону будинків чи сигналізацію, якось так.
От ми з вами придбали ніссан, який зараз возить військових на Херсонщині. Саме для нас він працює на евакуації поранених, саме для того, щоб ми могли вранці відкрити новини і почитати, що наші уже переправляються на лівий берег.
І це означає, що від наших із вами будинків чума відступає трохи далі.
Ось ця машина на фото. Тим хто долучився до збору, дуже приємно знати, що це їхні гроші дали такий результат. За це можна і кави випити :)
Переплутавши час, прибула на вокзал за три години до відправки.
А все чому? А тому що Білка відпустила авторку саму, без спеціально приставленої людини, яка вчасно розвертає спиною до туалету, а обличчям до потягу :)
Сиджу, гуглю. "Чим зайнятися у Києві біля вокзалу". Дурко.
Моя стрічка потихеньку перетворюється на суцільний збір. Я розумію, що це неправильно, і намагаюся розбавляти чи то котами, чи то тортами.
Але проблема у тому, що котів та тортів у моєму житті стає все менше, а зборів - все більше. Я вважаю, що взаємна підтримка і допомога армії - це єдине, що нас втримує на плаву як державу. Це сітка, яка, бідненька, ловить і ловить прильоти, але все одно якось пружинить і відбиває.
Можу лише сказати, що я намагаюся пропонувати різні варіанти допомоги, щоб якомога більше людей могли обрати для себе. Зі свого боку я стежу за тим, щоб кожен наш проект був доведений до кінця.
Сьогодні я знову прошу вас поділитися книгами. У Катовіце відкрилася українська школа. Відразу скажу, навчання платне, але не дуже дороге, посильне для звичайних людей. Плата іде на оренду, меблі, зарплату вчителям. На бабліотеку вони поки що не стягують, заледве кілька книжечок на клас набирається.
(Ось тут треба зауважити, що Україна мала б підтримати подібні школи у Польщі, як мінімум, взяти на баланс викладачів. Це ж ніби очевидна потреба.)
Колектив школи активний і мотивований, вони дуже хочуть, щоб їхні діти читали і говорили українською. Тому ми вас просимо: перегляньте свої полиці.
Можливо, ваші підлітки вже виросли, і ці саги про Персі Джексона і безкінечні Локвуди просто займають місце.
То надсилайте мені, а я переправлю у Польщу.
Дитячі і підліткові книги для дітей віком від 6 до 16 років.
Надсилати: м. Київ, відділення нп 383, Тамара Дуда, 0506484732
Дякую.
199748.58
Стільки гривень ми зібрали на бусік з урахуванням двох лотерей. Сьогодні я розбила банку і перерахувала 198 тис пану Тарасу.
1748.58 грн - резерв.
Пан Тарас загримів у лікарню, але рулить процесами з лікарняного ліжка. Цієї суми має вистачити на купівлю буса, пригон в Україну та оформлення документів, ремонт і доставку під Слов'янськ. Впритик, звісно, якщо вилізе щось на ТО, то ми влетіли.
Було б добре іще позбирати кілька днів, але нема часу. Хлопцям колеса потрібні вже, їм нема на чому виїжджати на бойові, їхня кіа навернулася.
І з другого боку, якщо не скасують постанову "Волонтер 200", то з 1 грудня вся діяльність зі збору коштів зупиниться. Я особисто не збираюся ходити на допити через якийсь нещасний "корч", ровесник за віком моєї старшої дочки.
Тому з першого грудня всі питання щодо машин, медицини та іншої амуніції доведеться перенаправляти на Банкову.
Я не пам'ятаю, чи писала про це. Зараз починається період під кодовою назвою "мамо, де я?", тому могла і забути.
У четвер, 19 жовтня, я матиму зустріч із читачами у Чернівцях, у рамках чернівецького Бук-фесту.
Місце проведення: Центральна площа, 3, Чернівці, 58002, Україна
Час: 16.00
Приходьте, хоч поговоримо :)
Залишу це фото тут, воно таке виразне. Навіть не знаючи учасників, легко можна цілу історію написати.
Тут зображені два вироки. Один для України, другий - вирок вироку. Самі вгадайте, хто є хто :)
Часом мені здається, що я втратила чарівну здатність дивуватися. А потім стається щось такого типу, і ти - а, ні, здалося.
Я дуже здивувалася, коли почула, що Порошенкові знову дорікають вибором допомоги. Тільки тепер уже з іншого боку - мовляв, об'єкт закупівлі недостатньо солідний.
Бо що таке лазні? Де розмах, де крила, де чорний ящик та ікебана?! Примітивщина якась.
А з шинами взагалі вакханалія. Люди на повному серйозі стібуться із закупівлі колес.
Можна уявити, як це дістало, якщо київська Справа Громад зайнялась викладанням літер із цих шин - а вони, крім всього іншого, важать цілу тонну.
Іноді опускаються руки від того, що у військових не закриті базові напрямки. Таке враження, що у Міноборони є спеціальна окрема графа: а ось це от у нас закривається волонтерами.
Бо я не розумію, чому дорога іноземна техніка стоїть на приколі, бо у країні нема для неї коліс, а займається цими "смішними" закупками Порошенко і психи з СГ.
Ну закупіть централізовано, за державний рахунок, і питання зніметься... Смішно не те, що Порошенко купує шини, а те що держава їх не купує.
Чи не смішно, а сумно. Я вже заплуталася.