10462
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Важливе зауваження до поточного збору.
Так, поспішаємо до першого грудня. До цього часу потрібно зібрати кошти, подивитися бусік на місці, оцінити стан і привезти в Україну.
Тому що 1.12 ця карета перетвориться на гарбуз. Я не уявляю, як фонд Тараса буде виконувати нові вимоги. Зараз завезені автівки висять на фонді, а хлопцям передаються за довіреністю. У разі розбомблення вони якось списуються, я не вникала у деталі, бо всі наші машини поки що цілі.
Як усе буде з грудня місяця? Я підозрюю, що ніяк.
На фото бус, на який ведеться збір. Такий собі, не дуже вбитий. Буде медеваком.
Тут потрібно щось писати, але я краще цілком процитую джерело новини. Так, є#@ть, знову ми. (важко зітхає)
Петро Порошенко:
Ми починаємо виробництво потужних українських систем радіоелектронної боротьби.
«РЕБ — ключ до перемоги у війні безпілотників», — сказав Валерій Залужний у The Economist. Саме тому ми вже багато місяців шукали спеціалістів, тестували техніку, купували деталі.
Скажу відверто, у цей проєкт мало хто вірив. Хоч на папері все сходилося, але виглядав він нереально, допоки ми не побачили його в дії.
Проєкт реалізувала одна з найкращих в Україні команд, яка ще з початку російського вторгнення — з 2014 року — виробляла системи РЕБ. Їхні системи і зараз стоять на озброєнні. Але кількість дронів значно зросла, і тепер нам необхідні потужніші системи.
Тому, коли я побачив на папері, що цей РЕБ може «задавити» російські БПЛА на відстані до 20 (!) кілометрів, засліпити «Зали» та «Орлани» так, щоби вони більше не могли коригувати ланцети по наших позиціях, а наші дрони водночас могли спокійно діставати ворога — то це видавалось фантастикою.
Але наша команда повірила розробникам. Тому я не просто побачив, як цей РЕБ з креслення перетворився на випробувальний зразок, не просто побачив його випробування на полігоні — тепер ми інвестуємо у цей проєкт 150 мільйонів гривень.
Ви правильно зрозуміли — ми запускаємо виробництво потужних РЕБ-систем, які прикриватимуть наше військо на найбільш гарячих напрямках — під Авдіївкою, Роботиним і на лівому березі Дніпра.
Працюємо разом на перемогу і до перемоги!
Бачу, багатьох у стрічці накриває сумом і депресією.
Але, власне кажучи, так завжди було у ці дні, на те він і початок листопада. Потім трошки попустить, далі знову буде западина новорічних свят, а потім світ все одно поверне до весни, і стане трошки легше.
Нам би цих два-три тижні протриматися :) а потім іще два, і ще...
Наш бусік після ремонту і з новими зимовими колесами їде на фронт. Довелося побігати, доки його знайшли, але машина того варта була.
Після збору у мене лишалося 17400 грн, 10 тисяч перерахувала на зимові шини до попереднього ніссану (звіт викладала раніше), 7400 грн - на колеса для цього бусу.
Десь за вісім годин він буде у військових, фото з підрозділу викладу пізніше.
А поки що фото і відео пана Тараса з дороги. Нам там дякують :)
Мене насторожує оприлюднене сьогодні дослідження USAID-Internews.
По перше, вкрай суперечливі результати. Якщо прийняти, що вони достовірні, то у наших людей серйозні проблеми з головою. Досі.
59,9% опитаних вважають відповідальним за виникнення проблем Володимира Зеленського.
Одночасно 67,4 % дякують Зеленському за "досягнення наших успіхів". (67,3% вдячні Залужному).
І тут же 66,2% опитаних вважають, що парламент несе "найбільшу відповідальність за проблеми у державі".
Чесно, це все читається як телеграма з божевільні. У коментарях дам посилання, самі подивіться.
Але більше всього вкурвлює інше. Елегантність слона, з якою у опитування притягли Главкома. Людей питали, чи згодні вони з тим, що у бардаку в країні винен Залужний, і чи не потрібно його у зв'язку з цим звільнити. Відсоток позитивних відповідей мізерний, але вони є.
Як на мене, сама постановка питань таким чином неприпустима. Хотілося б знати, чи автори дослідження підіграють опі, чи навпаки застерігають.
У той день, коли маму поранили, ми примчали у лікарню уже після першої операції. Не буду зупинятися на тому, як ми летіли з Києва, не знаючи що з нею і який стан - усі свідки говорили по різному, вона була у крові з ніг до голови.
Але наступного дня, після ночі у лікарні, я поїхала у село зібрати необхідні речі і оцінити збитки. І ще бліда як стіна мама попросила "доробити порічки". Бо коли почався обстріл, вона саме вийшла у сад зі стільчиком, щоб обірвати ягоду з кущів.
Стільчик так і валявся біля порічки. Я його підняла, витерла, всілася і доробила. Нові вибухи почалися, коли у мене було повне відро.
Далі я відривала ці срані хвостики, збивала блендером, перетирала через сито і вперше у житті варила порічковий мармелад.
Я взагалі не фудблогер, не вмію їжу фотографувати. Але байдуже, бо зараз на своїй кухні я їм це кисле варення із грудочками, там де не розчинився агар-агар. Мені смачно.
Тільки зараз мала можливість лягти і вдумливо прочитати статтю у Time про Зеленського. Бо з того, що я одним оком бачила у телеграмі дорогою, картина взагалі нерадісна складалася.
Ну бо коли вискакує повідомлення, що Шустер чомусь пише для Time, то можна з переляку вилетіти на зустрічну. Але фух, це не той Шустер :)
Згодна з більшістю оцінок, для Зеленського персонально ситуація погіршується. Для нас ні, бо куди вже гірше? З дев'ятнадцятого року у нас стабільно погана ситуація з управлінням, і це просто диво, що ми тримаємося у таких умовах.
У принципі, захід не має ілюзій щодо Зеленського і його команди, володіє повною інформацію про те, чим вони займаються і не переносить провину за їхні діяння на весь український народ. Принаймні, поки що не переносить.
Зеленський змінний, а Україна вічна.
Але повертаючись до статті. Там уже секретар РНБО Данілов вимагає у правоохоронців знайти джерела Шустера.
Цитую:
"Я думаю, що наші органи мають дати відповідь, що ж це за аноніми, які не вірять в нашу перемогу, а перебувають поруч із президентом".
Не хочеться розстроювати пана Данілова, але "наші органи" ці джерела не знайдуть. Якщо питання стоїть у тому, хто ж злив дані журналістові.
Ви ніяк не змусите Time розкрити свої джерела, у них залізобетонний імунітет, жоден суд у світі не накаже їм видати інформаторів.
Тому починайте килимові арешти з боку опи. Хапайте усіх!
Зробіть таку ласку.
Ще одна партія дитячих книг поїхала сьогодні у Катовіце.
Це я побігла на нову пошту відразу з дороги, не заїжджаючи додому :) Все таки ми з вами трохи диваки, цього не забрати.
На цьому проект допомоги цій конкретній школі можна вважати завершеним. Сказали - зробили, можна рухатися далі. З думкою про те, що 60 українських дітей у Польщі матимуть що читати українською мовою.
Дякую всім, хто долучився.
Дивлюся кадри з Махачкали. У мене не було жодних сумнівів, що погроми розпочнуться з території росії.
Агресивне, тупе, накручене до краю населення, яке тільки і чекає нагоди вчепитися комусь у горло, хай навіть сусіду, і вкрасти щось під шумок.
Але подивіться, як швидко кожна країна зробила свій вибір, і чомусь саме на єврейському питанні. І Туреччина також, до речі.
Світ розшарувався на два табори, нейтрального кольору більше нема.
Пишаюсь тим, що ми по цей бік барикади.
Друзі, звернула увагу. За кордоном у мене приблизно втричі вище охоплення фб дописами. Тобто якщо я пишу з європейської адреси.
Справа не у банах, у мене зараз формально нема обмежень. Маю підозру, що дописувачів з України штучно понижують у показах у стрічці. Особисто я у цьому вже переконана.
- Я буду ходити за вами і слухати вашого гіда. - Сказала нам незнайома жіночка. - Надихатися.
Олександра Лукань аж затнулася від несподіванки.
- А чому ви питаєте у дівчат, а не у мене, гіда?!
- Тим більше, дівчата проти, - додала я.
- Все з вами ясно! Як на базарі українському побувала. От італійці б відмовили набагато делікатніше! - обплювала нас жіночка і пішла геть.
А ми залишилися посеред розкішних залів ватиканських музеїв у повному нерозумінні. Що це було взагалі?
Я давно звернула увагу, що у місцях твоєї мрії часто буває щось, мріями не передбачене. На білосніжному пляжі колеться пісок. Або здіймається холодний вітер. Чи комарі...
Напевно, у цьому є якась життєва мудрість: абсолютного ідеалу не існує. Ми можемо тільки наблизитися.
От сьогодні у нас був майже ідеальний день.
Ми запізнилися під Ватикан. Там є хитрість - потрібно прийти десь о шостій ранку, і є шанс встигнути поперед китайців. Ми ж заплуталися у римських автобусах і прибігли о сьомій тридцять, запізно - черга уже нараховувала метрів триста. Пані Олександра страшенно переживала, і навіть сама ходила до стіни на розвідку, але що з того, якщо гідам категорично заборонено займати місця для гостей, за цим пильно слідкує охорона.
- Дівчата, мені так шкода. Раніше першої ви навряд чи зайдете, або навіть пізніше...
"Дівчата" перезирнулися. Хай деінде, але тут, у Римі, де стільки сил і стільки можливостей, не дати собі раду з якоюсь чергою... Тим більше, коли ми усі разом. Хай би це була наша найбільша проблема.
Ще не було одинадцятої, як ми уже стояли біля кас із квитками в руках. Кароль Войтила підморгував зі свого пам'ятника і говорив очима, що не можна боятися.
А пані Олександра пурхала довкола нас, як Мері Поппінс з парасолькою, тільки замість парасольки у неї був український прапор. Вона ним розчищала для нас безпечний простір у натовпі, відганяла нечисленних росіян, жонглювала, вмикала дистанційно світло і, здається, пересувала гори.
Це була незабутня 5-годинна екскурсія. Ми були скрізь, навіть там, де, здається, не можна. Ми знаходили тихі куточки у Ватикані і місця без інших туристів. Ми підійшли до українського тризуба у соборі св. Петра, і тут Марія розплакалася від зворушення і несподіванки. Ми зробили сто мільйонів фотографій, але головне - вийшли з відчуттям жалю і співчуття до нашого крихкого світу, який сповнений божественою присутністю і має стільки краси, створеної людським генієм і талантом.
Для людини немає нічого неможливого, це головне.
Пані Олександра, мої дівчата - дякую вам за сьогоднішній день і взагалі. Обіймаю
.
Щодо публічного заходу, з якого виставили жінку у військовій формі, щоб не лякати присутніх чоловіків, скажу одне.
Це вітання з якоїсь іншої України, з якою я не перетинаюся у житті.
У моїй Україні бізнес викладається на повну на підтримку армії, і не якимись символічними сумами для відкупного, а усіма своїми ресурсами, грошима, приміщеннями і персоналом. І сам возить на фронт.
У моїй Україні чоловіки воюють майже у повному складі. Хто ще не на фронті, той планує найближчим часом. І жінки багато хто пішли, особливо ті у кого діти виросли.
І форма нікого не лякає, і на людей з пораненнями і протезами ніхто не витріщається.
Ну от така у мене Україна, я в ній живу, а на форуми, з яких можуть вигнати військового, дивлюся як на придурків.
Цілком припускаю, що вони так само дивляться на нас. Ну що ж, кожному своє.
Це маленький Ісусик, який виконує бажання.
Саме така легенда, і саме заради нього люди підіймаються довжелезними сходами, причому дехто долає цей шлях на колінах.
Це вже другий маленький Ісусик. Першого віроломно вкрали тридцять років тому разом із коштовними обладунками і незліченними золотими прикрасами, якими обдаровували фігурку вдячні віряни. Злодіїв так і не знайшли.
Але! Друга статуя виявилася такою ж помічною, як і перша. Зрештою, по вірі воздається...
І ось ми тут. Бажання самі знаєте яке, воно у нас одне на всіх.
Щоправда, я повзла не навколішках, а майже рачки - наскільки цей підйом здався мені важким.
Ісусик дивився так, ніби все буде добре.
От як можна було прожити життя, щоб весь світ затамувавши подих чекав твоєї смерті. Готував салюти, безкоштовні борщі у ресторані.
Щоб незнайомі люди плакали від радості та обіймалися на вулицях, коли це станеться.
Яка нікчемна, загублена душа.
Друзі, у мене маленька відпустка. Тому у стрічці можливі якісь фото з пам'ятниками і фонтанами і навіть - страшне! - шматочок моря :)
А якщо серйозно, зробила те, чого ніколи не робила і вважала це безвідповідальністю. Напозичала грошей під майбутні заробітки, потягла дітей до найближчого аеропорту, який тепер у нас у Кракові, і гайнула до місця, про яке завжди мріяла, і яке так само відкладала до кращих часів.
А тепер думаю, що кращих часів може і не бути. У нас затяжна війна, а попереду велика світова. Я уявлення не маю, яким буде моє життя і життя цих дітей далі.
Тому не хочу нічого більше відкладати.
Ми з дівчатами у Римі, а кредити як якось повіддаю.
На фото Леонід, медик стрілецької роти на південному напрямку. На відео у коментарях - їхній медпункт.
Це я попросила Леоніда надіслати якийсь матеріал, безпечно відзнятий всередині приміщення, щоб можна було проілюструвати збір.
Ну бо ви ж пам'ятаєте, своїми фото я ілюструватиму лише у крайньому випадку :)
Ситуація така, що евакуація у хлопців зараз проводиться на особистому авто Леоніда. Яке, на жаль, уже здихає.
Хлопці підібрали собі підходящий бус у Литві, і ніби його посередники вже дивилися на місці.
Крім того, до збору вони прийшли не з порожніми руками: Леонід пропонує вкласти своїх власних тисячу доларів у цей збір.
Я його запевнила, що ми будемо пам'ятати про цей варіант як про резерв на крайній випадок. (З приміткою у голові: на крайній-крайній, якщо вже зовсім небо упаде).
Поки що я суму збору порахувала без цієї тисячі. У мене вийшло 175600 грн. Це з покупкою, доставкою на Раву, доставкою з Рави на діагностику, ремонт, обслуговування (на це резервую 10 тисяч, а там як піде) і перегонкою у зону бойових дій.
Якщо ваша воля, долучайтеся до збору, реквізити нижче.
Питання - чому у нас все так, і чому у бюджеті є гроші на марафон, а нема на бусік для стрілецької роти - не до мене. Ну правда, я не знаю що робити у глобальному плані.
"Сашка як сів за кермо, я по болотах по тих проїхався, приїхав - лице таке щасливе, що є нарешті той автомобіль, який буде проїжджати всюди і більше задач вони зможуть виконати. Дякую вам, особисто від себе..."
Це дослівна відповідь на моє питання - ну як там? ну що? ну доїхали? А хлопці як? Задоволені? А що сказали?
Ну ви розумієте, я від нетерплячки від учорашнього дня підстрибувала, і здається трохи забембала наших волонтерів :)
Мені так шкода, що я не можу особисто бачити цю найприємнішу частину, коли авто заїжджає на бойову позицію, його розвантажують, звільняють від ящиків з тушонкою і горошком, їдуть на тест-драйв і повертаються з посмішкою.
Я так хочу, щоб ці контакти, підписані у телефоні "Женя машина 1", "Вова машина 2", машина 3 і 4... Щоб вони всі подзвонили після війни уточнити питання, чи будемо ми на параді перемоги, і де можна зустрітися.
Хай щастить хлопцям на їхніх дорогах, хай вони відчувають нашу підтримку і хай ці колеса будуть на ходу у потрібний момент.
Якщо нація на наступних виборах, які відбудуться після війни, знову обере популіста, поганого актора, безсовісного брехуна і маніпулятора - то проблема зовсім не в Арестовичу.
Але я вірю в український народ. Можливо, моя віра не така непохитна, як у Порошенка, який у час найбільшого приниження і бровою не повів, жодним словом чи жестом не показав, як йому прикро, але відразу, без жодної паузи, продовжив працювати на Україну так, як вважав за потрібне.
Можливо, я не така незворушна, але я вірю в нас.
Вірю, що і на президентських, і на парламентських будуть достойні кандидати. Нормальні, фахові і порядні. І що люди проголосують головою. А ті, кому пече проголосувати іншим місцем, сидітимуть вдома.
І той факт, що зараз спливла суцільна піна, всі ці люсі і усики, означає, що нормальні люди розуміють: до виборів нам як до неба рачки. І замість того, щоб витрачати час на щурячі перегони, роблять все можливе, щоб наступні вибори відбулися в Україні, а не в екзилі, і тим більше не в якомусь свинячому округу.
Я так само як і ви обурена нікчемними жартами на адресу жінок і знеціненням їхньої ролі у армії.
У мене не так багато варіантів боротьби з цим явищем. Була б я коміком - виступала б з концертами, у яких би висміювала тих, хто висміює дівчат - військових. Але я не комік, а письменниця.
Тому я долучилася до проекту Arm Women Now. Проект записує інтерв'ю з жінками, які воюють, і викладає на своєму ютуб каналі.
На основі цих інтерв'ю я напишу 30 есеїв про тридцятьох героїнь. Кожен есей буде супроводжуватися фото та біографічною довідкою військової.
У підсумку місія Arm Women Now видасть книгу двома мовами, англійською та українською. Проект реалізується за підтримки Штаб -квартири НАТО у Брюсселі. Там же буде проведена презентація книги навесні наступного року.
З Кракова у Рим нам "пощастило" летіти з футбольними фанатами. Чи треба без лапок писати, я вже не знаю.
Це таке вітання з мирного життя, ніби тобі рукою помахали з другої стіни Великого Каньйону.
Цілий салон вгашених - чи просто таких веселих по життю? - чоловіків середнього віку. Які горлали, сміялися, бігали одне до одного, кричали свої кричалки і спустошили усі запаси спиртного на борту.
Якби ж це були наші. Колишні військові і цивільні, знову живі, здорові, переповнені дурною силою і реготом, з думками про жінок і футбол у голові, і більше ні про що. Я б, напевно, плакала від розчулення і слова кривого не сказала.
А на цих просто шипіла з кутка. У моєму світі вони були доречними, як клоуни на похоронах.
Діти не дадуть збрехати. Всю дорогу за кермом слухала "Хава Нагіла" і ревіла.
Я не знаю, що у них там зараз відбувається, але бажаю ізраїльтянам перемоги і помсти у повітряних, наземних і підземних операціях.
Я його купила у продуктовому за три копійки. А потім мені хтось зателефонував, а тоді треба було набрати коментар...
Так і дійшла до місця, втупившись у телефон. І тільки круглі очі китайців у черзі підказали, що я взагалі-то стою у Ватикан.
Так би мовити, явка з повинною. :)
Поснідати у Римі, пообідати у Кракові, повечеряти у Бродах.
Хай і залежалою печенькою, але будемо вважати, що це вечеря.
Ми вдома, кордон перетнули, іще двісті кілометрів після кордону проїхали, всі молодці.
Як мріяла про нормальні автобани в Україні і відсутність прикордонного контролю з ЄС, так і мрію. Хай це буде після перемоги, але щоб було. І при нашому житті.
З'їздили з дівчатами сьогодні у Тіволі - це таке містечко кілометрів за 30 від Риму - і на цьому завершуємо наші італійські канікули.
Пакуємо наплічники і рушаємо додому.
Глибоко вдячна нашим військовим, завдяки яким нам є куди повертатися.
Ця поїздка мене особисто врятувала від великого піке перевтоми. Ось зараз я знову можу думати про роботу та інші проекти, і навіть мрію про те, як відкрию свій ноут. Здавалося б, усього чотири дні минуло, а такий ефект. Можливо, тому що ми дуже багато ходили.
І ще один момент
Практично всі італійці, які дізнавалися, звідки ми, дуже нам співчували. А у мене відчуття, що я навпаки, повертаюся у значно безпечніше середовище. І це знову ж таки завдяки нашим збройним силам.
До слова, це табличка з переліком усіх Пап, починаючи від Святого Петра.
Як бачите, там лишилося місце років так на п'ятсот. Що буде далі, коли табличка вся спишеться - невідомо :)
512 354. Це гривні. В Нідерландах стоять викуплені нами вантажівки DAF YA. ГО Справа Громад взяла їх на аукціоні, ціна була надзвичайно вигідна. От тільки якщо ми не вивеземо куплене, почнуться штрафні санкції. Треба до понеділка зібрати гроші на транспортування машин до України.
До понеділка - 512 354 гривень. Ще стільки ж домазує Фонд Порошенка . Субота + неділя = 512 354 грн. Або штраф і ми влітаємо на гроші. Краще заплатити менше.
Що таке 512 354? Це 10 247 українців, які скинулися по по 50 гривень протягом двох діб. 10 247 українців, замість випити каву на прогулянці, перекидають 50 грн. на вивіз машин для ЗСУ з Нідерландів до України. В масштабах країни - єдніть краще проявляти пожертвами.
ПРИВАТ24
5169 3305 2068 6400
МОНО
5375 4115 0177 8331
PAYPAL
wingman2006@mac.com
А це трошки інший спосіб виконання того самого бажання. Одне другому не заважає.
На фото - зимові шини на ніссан, на які я перекинула 10 тисяч з нашого збору. Тепер хлопцям не страшні грязюка і морози, хай усі їхні виїзди будуть швидкими і продуктивними.
А на другому фото - бусік, який уже в Україні, заїхав на наше сто для діагностики і обслуговування.
Ось так, крок за кроком, дякую усім причетним.
Це. Дуже. Важливий. Допис. Я, мабуть, повторю слово "дуже" ще раз.
Дуже, дуже важливий допис 🔥
Дещо більше як місяць тому ми з вами збирали гроші на оплату вантажівок, які були напряму придбані на аукціоні в Нідерландах. Потрібно було зібрати 4 300 000 - ми зробили це. Потрібно було переказати гроші – ми зробили це.
Вантажівки вже обслужені, кілька штук навіть перефарбовані — там були машини в армійському камуфляжі, а це накладало обмеження на перевезення. Перефарбували та й проблем немає.
Залишився останній етап – вантажівки треба перевезти до України. Сума оплати транспортування не така вже й велика, порівняно з вартістю закупівлі. "Всього-то" 26 664 євро, це "всього-то" 1 024 708 гривень, з яких нам з вами потрібно зібрати половину, а решту оплатить Петро Порошенко.
ЗСУ потрібна ваша допомога. Нам потрібна ваша допомога. Мені потрібна ваша допомога. Вантажівки вже завантажені на платформи та чекають на оплату перевезення. Нам потрібно зібрати 512 354 гривні до понеділка. Це багато, але ми маємо впоратися.
Я особисто. Дуже. Прошу. Допомогти. 🔥
Допоможе будь-яка сума, допоможе будь-який варіант переказу. Допоможе 50 гривень на картку або 20 євро на PayPal, допоможе крипта чи банківський переказ. Ми повинні впоратися, але часу вкрай замало. Ми дуже заощадили на прямій закупівлі вантажівок на аукціоні й буде страшно прикро заплатити штрафні санкції перевізнику за затримку з транспортуванням. Допоможуть лайки, коментарі та репости. Взагалі допоможе будь-яка допомога з поширенням цього допису.
І все це допоможе ЗСУ!
ПРИВАТ24
5169 3305 2068 6400
МОНО
5375 4115 0177 8331
PAYPAL
wingman2006@mac.com
Я не можу зрозуміти, як від "падіння уламків безпілотника" у Хмельницькому "постраждало 1760 об'єктів", у тому числі всі школи і лікарні.
Мені здається, такі речі дуже сильно підривають довіру до офіційних новин. Ну або дайте якесь роз'яснення, що це за безпілотники такі з'явилися у росіян, що уламками розносять цілий обласний центр.
Або визнайте, що було влучення чимось серйознішим.
Тільки не треба брехати. Ми ж бачили, до чого уже призвела брехня. Скільки людей можна було б врятувати, якби нам не брехали, що треба готуватися до шашликів, і ніякого вторгнення не буде. Чи потім, про те що Бучу контролюють наші - у новинах наш прапор на центральних вулицях "вивішували" іще довго після того, як місто було повністю окуповане, і там на повну уже ішли розстріли.
Або брехня про "контрольований" чи "гуманітарний" полон азовців.
Дуже багато брехні, яка на перший погляд призначалася для блага, а обернулася трагедіями.
Вибачте за сумніви, але мені не подобається те, що вони пишуть і говорять щодо атаки на Хмельницький.
У Кракові нам довелося викликати швидку. (Тссс, вже все добре, все під контролем).
Вчора, коли лікарі від нас нарешті їхали, я схопила дві плитки хорошого шоколаду, і спробувала їм подарувати.
Звісно, вони відмовлялися категорично. І моєї польської не вистачало, щоб пояснити, що це ніякий не хабар, а просто від душі, тому що вони все зробили як треба. І їм же цілу ніч кататися, з'їдять собі до кави.
- Пригощайтесь, прошу пана, - сказала я. - Хай буде за те, щоб пу скоріше здох.
Все зрозуміли без перекладача і всі заперечення знялися :)
А зараз ми сидимо в аеропорту і слухаємо оголошення українською мовою ;)