10462
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Поки у мене нема фото доказу, але якщо люди тегнуть мене у своїх дописах, я вам покажу. Не в тому суть.
Сьогодні біля посольства США у Києві проходила акція на підтримку Червінського. Я побачила цих людей з плакатами, коли їхала за малим до школи.
Привезла малюка додому, посадила обідати, а сама вибігла до мітингувальників і попросилася трошки постояти з ними на знак підтримки.
Ну скільки я там була, хвилин двадцять.
За цей час повз нас проїхало може тридцять машин, може сорок. Вуличка тиха, вдень у нас дуже спокійний трафік.
Так от, майже кожне авто пригальмовувало, вчитувалося у написи на плакатах, а потім починало сигналити на знак підтримки. Учасників пікету було небагато - фактично, це акція за домовленістю в одному чаті, для друзів. Але вони весь час стояли у супроводі клаксонів.
Кияни дуже добре розуміють, що відбувається.
Сьогоднішній вкид цієї безглуздої істоти, який до речі прямо дискредитує ЗСУ, вже тягають усі російські ЗМІ. Але Марʼяну несе далі. Воно і зрозуміло. Нічого собі бенефіс. Сама скабеева звернула увагу. Шикарний пас на користь російського ІПСО.
Послухай мене, безглузда Служка! Я той самий, про якого ти кажеш. Старший лейтенант. Командир взводу окремої роти однієї з бригад ЗСУ. Можеш приїхати в район виконання бойових завдань, з усією своєю фракцією, і перевірити мене на вживання заборонених речовин. Будь яких. І перевірити командирів інших взводів. А також командира роти та його замів. Коли я бачу комбрига, він іноді вже хитається, але від втоми. Бо у нього немає вихідних, як наприклад у монобільшості. Він не може ввечері сказати: «На сьогодні все. У понеділок побачимось», бо бригада їб@шиться. Цілодобово. І він цілодобово мусить керувати цим процесом. Можеш приїхати та перевірити кожного з моїх бійців. І результат буде негативний. А от якщо загнати вашу ЗЕлену кодлу невігласів до відповідних лікарів, та взяти на аналіз зразки біологічних тканин, цікаво, який буде результат? Можеш гарантувати негативний результат в усіх представників монобільшості, рахуйт законодавчої гілки влади.
«Вони роблять ідолів в погонах» (с)
Швидко же ви падлюки забули, як ідоли в погонах, врятували ваши обісрані сраки в лютому 2022 року. Ідоли в погонах вмирали в бронежилетах з ресор в той час, коли ваша «демократія» крала бухло один у одного в бункерах Банкової. Ідоли в погонах щодня платять своїм життям за ваші пройоби…
Бо якщо би ви, готувались до війни, а не язиками в етерах підлогу підмітали, десятки тисяч українців були би зараз живі. Мої друзі були би живі. Їх діти.
І краще комусь закрити своє поддувало в бік ЗСУ.
Пост майже безнадійний, але раптом...
На херсонський напрямок потрібні 2- чи 3-місні човни з будь якого матеріалу, головне щоб плавучі. Дрібний ремонт готові робити самі.
Я перепитала - моторні?
Ні, моторні це недосяжна мрія. Звичайні, на веслах.
Може у когось стоїть непотрібний човен? З довоєнного життя, і зараз він не на часі, і хтось би погодився віддати його військовим.
Це б дуже допомогло нашим хлопцям там.
Заберуть у Києві
Принцип чого у них порушився?
Завели царя на Банкову на свою голову. Замучаєтеся виковирювати назад.
Провести сьогоднішній вечір у театрі - найправильніше рішення з тих, що я могла зробити.
"Нетутешній" неймовірної Катерини Степанкової. Постановка за п’єсою «Чи знаєте ви чумацький шлях?" Карла Ветлінгера.
Вся вистава є суцільною умовністю, починаючи від жанрового визначення. На одних афішах її позначали як комедію, на інших як драму, хоча як на мене, не те і не інше. Це притча, філософська казка, дитяча іграшка-складанка - така що вдягається на пальчики і щоразу складається у іншу фігуру.
Тетріс-кубик-шафа на сцені також про це, і п'ятеро акторів, які з кожним поворотом дверцят виходять на сцену в іншій роді. Головний герой проживає перед нами кілька життів, і своє, і позичене.
П'єса у п'єсі у буквальному сенсі: за сюжетом, її грають пацієнти і персонал божевільні для таких же хворих чи то глядачів, чи то інших "психів". Глядацька зала охоче підхоплює гру - зрештою, чому б не підіграти, якщо лікар попросив.
У кожній мізансені герой по своєму нещасний, але його біди великою мірою є наслідком його власних рішень. А от жіноча персонажка - всі жіночі ролі грає Тетяна Кришталь - у всіх іпостасях страждає не за власним вибором. Я чекала до самого кінця, чи буде хоч одна сюжетна лінія, у якій жінка щаслива?
До речі, найбільш комедійною для мене була сцена з повією у барі: за задумом режисерки, акторка виконує номер на пілоні, такий стриптиз з акробатикою, але без роздягання.
Чоловіки у передньому ряду як за командою витягли телефони і почали ретельно знімати саме цей епізод у максимальному зумі. :)
На виході глядачі шепталися: тут є над чим подумати.
І я повністю згодна, варто іти, дивитися і міркувати. Я б хотіла іще раз переглянути цю виставу десь за рік, звірити враження.
якщо Альоні все ж повезе таки завезти все в Україну, в неї є час до 15 числа найближчого місяця щоб зробити електронний звіт про розподіл про тескільки кому чого було предано, скільки лишилось на складі, скільки було списано (причому передати вона може тіко тому хто зареєстрований в цій сраній системі, якщо шо)
Листи звернення більше не потрібні, листи від вч - теж. Це все кльово(НІ), але постанова 953 ніяк не регламентує правове поле для ввезення машин і швидких, і раніше приводом ввезення був запит письмовий, а тепер хз.
А ще, звісно, Альона могла б попросити партнерів в єс щоб надали якесь обладнання чи ліки, але вони хочуть ввозити на свої фундації, бо в них від того залежить сам факт існування фундації, але вони не зреєстровані в системі бо немають ел підпису бо вони іноземці.
Так що греби альона сама, і не вздумай везти допомоги «скіко змогли упхати в швидку», вези рівно стіко скіко записала в електронну нахер непотрібну систему.
А ще там є прекрасний пункт про звіт який має надати набувач, тобто Андрюша наш умовний, після отримання допомоги, якщо він дожив до отримання, звісно, бо з цим всим завезення буде пеклом. Тож він має тамна предку по коліно в багні і по лікоть в крові - ще розкорячитись звіти зробити бо якщо не зробе, (тут представник мінсоцу кокетливо хіхікають - кажуть ми придумали ніжне покарання) - він буде позбавлений на 6 місяців можливостиі просити допомоги.
Тобто система і правда спрощує все: 90% волонтерів скажуть що в домовині бачили такі приколи, і підуть на «економічний фронт», а ті хто залишиться - постаріють і вмруть від інфаркту на кордоні, намагаючись завезти хоч шось, а в той час умовні Андрюши просто закінчаться.
Нєт ножек - нєт сапожек, пам‘ятаєте?
нема волонтерів - нема проблем. а військові і так швидко кінчаться, з такмедом який не працює і машинами які не їдуть.
Є ще масса херових нюансів, але суть приблизно отака.
А ще «робоча група» по цій постанові - відмазка на якій нас зновзапевняють що ми тупі а система - благо, і про жодне відтермінування цього пекла не йде мова, про відміну - поготів,
Це просто формальність щоб не казали що нас н слухають. (але ж неслухають)
Ми можемо заснути в одній країні, а прокинутися в іншій. Досі.
Я зараз планую тривале відрядження, і у мене дилема - їхати автобусом з компенсацією квитків організаторами чи власною машиною, що у рази складніше, дорожче і виключно за мій рахунок. Але автівкою я завжди зможу повернутися в Україну незалежно від розкладу руху транспорту.
Сьогодні я нарешті купила квиток. Але зараз, напевно, здам його назад і поїду своїм ходом. Або не поїду нікуди. Або потягну з собою дітей... Я не знаю!
Я постійно в очікуванні зради з боку вищого політичного керівництва держави. Чи дурості, чи якоїсь авантюри з непрогнозованими наслідками. Так почувається пасажир літака з п'яними пілотами за штурвалом.
І я була б дуже вдячна, якби тверезі пасажири у цьому літаку виявили адекватність і принаймні не лякали один одного неперевіреними вкидами. Перш ніж написати про відставку Залужного - будь ласка, подзвоніть Залужному і уточніть інформацію. Це не так складно.
Вчора у однієї дописувачки побачила трохи неочевидну для мене претензію: мовляв, популярні блогери, які колись були цікавими, тепер пишуть взагалі нецікаво. Хоч відписуйся.
Такі закиди завжди трошки притуляєш до себе, хоч я і не вважаю себе аж настільки "популярним блогером". Погортала власну стрічку - слухайте, а вона права. Нічого цікавого.
Збори, збори, війна, хтось загинув, безкінечні провали влади, робота, знову робота, збори, війна. Де-не-де випадкова поїздка.
Нема тієї легкості, сміху, готовності повеселитися, нема смаку, нема і десятої частки того, що відбувається у мене у житті і на душі. Раніше я так легко цим ділилася, як дихала, мені було не шкода.
Нема, і у мене таке враження, що більше ніколи не буде.
Можливо, діти підростуть і вестимуть свої блоги так, як ми колись. Якщо на той час закінчиться війна, якщо от мої не стануть сиротами чи напівсиротами, якщо житимуть у вільній Україні...
А я, напевно, отак і скрипітиму далі. Не цікаво.
З військовими я зараз спілкуюся переважно на грунті машин. Це абсолютно різні чоловіки, різного віку, з різним рівнем володіння українською мовою.
Крім того, що всі вони воюють на складних напрямках, у них є ще одна спільна риса. Маленька, на яку я звернула увагу аж після третього чи четвертого випадку.
Вони всі у розмові чи листуванні дякують за повагу.
Мені трошки не по собі. Повірте, я нічого такого не говорю їм, не розсипаюся у компліментах... Напевно є численні способи виявити повагу до співрозмовника, але я не особливо вмію це робити.
Я так думаю, хлопці просто вже стикалися з реальною неповагою, хамством, знеціненням, приниженням, і тому зараз звертають увагу на нюанси взаємодії, яких я не помічаю.
Сьогодні багато хто поділився скріном однієї колишньої депутатки, яка абсолютно ганебно, не добираючи слів, кричить на військових, висуває претензії в недопустимому тоні.
Це і є неповага.
І це відбувається в унісон з нападками на генералів, які розпочали слуги на своєму рівні.
Потрібно мати хоч якесь уявлення про події на фронті, щоб розуміти, як військовим зараз важко. Тил має зціпивши зуби допомагати армії, а не клювати у спину.
Ті хто клюють - це не наш тил. Це агенти ворога у нашому тилу.
Слуги розгорнули атаку проти Збройних сил України, об'єктом атаки стало вище армійське керівництво.
Когось просто зміщують з посад, тасують між підрозділами, відстороняють від виконання обов'язків. Тут Офісу президента активно допомагає новий Міністр оборони - хай би вони з таким рвінням боролися з корупційними тендерами по лінії Міноборони, але ж ні.
А проти Залужного почали піар-кампанію. Після заступника Єрмака на ринг вилетіла Безугла.
Так, армія у нас поза політикою. Але армія не може бути поза державою, не може ігнорувати процеси, які відбуваються у країні. Авторитет і слово людей, які ризикують життям заради України, має в Україні важити і цінуватися більше, ніж слова фсбшної агентури, крадіїв і провокаторів, тобто слуг народу.
Час армії огризнутися і поставити на місце це охамівше бидло. Зараз на кону питання життя і смерті України, а безумні слуги зі своїми ігрищами просто валять країну.
Друзі, на бус для медевака ми з вами уже зібрали 126857 грн. Я вдячна всім, хто вклався у цей збір, суми були дуже різними, але це той випадок, коли кожна копійка на рахунку.
Залишок до збору - приблизно та сама тисяча доларів, яку медик хотів додати зі своїх власних коштів.
Але я просто не уявляю, як можна сказати людині - ну ок, діставайте свої долари, вам треба доплатити за те, що вивозите поранених.
Ні, це неможливо.
Але я дуже добре уявляю, як пишу чи телефоную йому - ура, повна сума уже є! І Тарасу також - ура, можна їхати за машиною, є!!!
Давайте це зробимо усім на зло, а?
Для настрою у коментарях відео з попереднім бусом для іншого підрозділу, там видно, які хлопці задоволені і головне чутно, як плавненько працює двигун. Для мене це вже як музика, бо знаю, скільки в це вклалися:)
Небо дивовижного кольору над Україною, що налякало багатьох підписників, виявилось рідкісним сяйвом "Аврора", викликаним нещодавнім потужним спалахом на сонці.
Читать полностью…
Я все таки дам відповідь тим, хто дорікає мені браком культури і розуміння, окремим дописом.
Можливо, мені теж шкода коня. І я розумію, що пам'ятник естетично красивий. Але доки на ньому написано, що він поставлений Щорсу, естетика відходить на другий план.
В Україні, на наших вулицях не повинно бути пам'ятників нашим катам. Зараз у дирі та еленерії ставлять дуже красиві і дорогі монументи сучасним щорсам - цим усім моторолам та іншим убивцям. Якщо після звільнення територій знайдаться люди, які вказуватимуть на виняткову художню цінність коня чи збруї на цих статуях, що будемо робити? Лишати на пам'ять?
Різниця тільки у тому, що людей, яких особисто катував щорс, більше нема у живих. І навіть ті, хто чули у дитинстві розповіді очевидців, теж померли.
Але це не має значення. Якщо хочете, я за них.
Мені фізично боляче бачити цей пам'ятник у Києві. Я вимагаю, щоб його знищили. Розпиляли на шматки. Щоб і сліду не лишилося.
Мої розстріляні і закатовані прадіди мене підтримують.
У мене сьогодні з тріском провалилася спроба попрацювати у кав'ярні. Я не розумію, як люди це роблять.
За кожним столиком хтось голосно розмовляє, пані праворуч з телефоном на гучному зв'язку, всі кричать російською таку ахінею, прости господи.
А згори ще волає музика.
Що у таких умовах можна написати?
А доведеться якось викручуватися. Я не можу собі дозволити гаяти час, доки чекаю малого під дверима численних гуртків і пласту.
На бусік для медичної евакуації ми з вами з учорашнього дня зібрали 77 тисяч гривень.
Щоб підтримати збір сьогодні, я розповім, як обговорювала потребу з Леонідом.
Ну бо це трошки смішно, і я іноді жалкую, що за мною не ходять назирці західні кореспонденти, щоб це все записувати.
По перше, з мого боку розмова проходила у басейні, куди я вожу малого тричі на тиждень. З того самого басейну, який два роки тому мав бути взятий за три дні, потім розбомблений, а рік тому заморожений начисто. Але якось так басейн стоїть, діти тренуються, вода тепла, навіть занадто. Перейшли на нову систему очищення, тепер не смердить хлоркою.
Але повернімося до Леоніда. Коли ми з ним пройшли обов'язкову частину (а підрозділ? А напрямок хоч приблизно? А такого-то знаєте?), потім технічну частину (А воно точно у вас проїде? А колеса не малуваті?), то прейшли до особистої.
- Леоніде, - запитала я, - а ким ви працювали, доки не стали ротним медиком?
- Я працював у фірмі "щось там бут чи бит збит постач"
- А що це таке?
- Побутову техніку продавав.
- А яким боком це до медицини?
- У мене по молодості перша освіта ветеринарна. І от коли це почалося, я подумав, що треба хлопцям помогти. Пішов на курси, відбув підготовку на Десні, і ось від того часу воюю.
Я вчора вже писала, що він воювати не пішов, а поїхав на своїй машині, якою до сього дня возить поранених, і яка за два роки такої роботи почала розвалюватися.
Так от, я не маю сумніву, що на бусік ми їм зберемо.
І ще, скоріше за все, ми ніколи не зустрінемося з паном Леонідом особисто, він у мене у телефоні залишиться як "Леонід медик евак терміново", я у нього як "Тамара збирає гроші" чи якось так.
Але це не головне.
Головне те, що я тричі на тиждень вожу сина у басейн у Києві завдяки тому, що Леонід і такі люди як він встали і пішли "хлопцям помогти".
Ось це справжнє диво, яке заслуговує на передовицю у Time.
- Марчик, що у вас, багато сьогодні діток у класі було?
- Так, повне бомбосховище.
Дитина просто констатує факт. Небо синє, дерева жовті, повне бомбосховище.
Кажуть, людина до всього звикає, тільки я до цього звикнути ніяк не можу.
Але діти, до речі, як діти. Веселі, шкоду роблять, вчителька потерпає, але з розумінням. Видає щодня замурзаних як поросят, але ми з батьками тільки сміємося. Штани з порваними колінами по нинішніх часах майже за щастя.
От чого мені бракувало зараз, то це плакати.
Але я сиджу з очима на мокрому місці, тому що вже кілька годин направляю і направляю човни, які мчать з усієї України на мій попередній запит.
Я так розумію, хлопці самі трохи в шоці, але вже виділили окрему людину для обліку майбутніх човнів :)
Дякую вам, друзі.
Я дійсно думала, що це безнадійна затія - мені здавалося, човни вигребли під нуль іще після дамби.
Я весь час забуваю, яка ми з вами потужна сила, і щоразу дивуюся як вперше.
У мене від слів "шкільний ярмарок" уже сіпається око, це ж уже скільки років.
- Ма, у нас завтра ярма...
- О ні!!!
- Без паніки, від тебе нічого не треба. У нас свої способи заробляння грошей, інтелектуальні.
Хочете знати, які це способи? Я все одно розкажу, бо втримати у собі це неможливо.
Вони створили фінансову піраміду!
З афішею і повним роз'ясненням правил: ти заходиш у кімнату і реєструєшся за 40 гривень. Потім приводиш із собою друзів, які теж платять по 40 грн, але тобі з кожного їхнього внеску перепадає 20 грн.
Піраміда працює до логічного завершення, тобто доки не закінчаться вільні учасники, або доки організатори не згорнуть бізнес. Все на ваш ризик :)
Теоретичну частину пірамід ці діти вивчили давно, з усіма розрахунками і прогресіями. Тому для них це просто розвага (пишу про всяк випадок, а то прийдуть зараз коментатори, я вас знаю :)
Україна не буде в ЄС під час війни, бо там немає свободи слова і виборів, — голова МЗС Угорщини Петер Сійярто
Україна буде у ЄС, а от Угорщини там не буде, - Горіх, взагалі не голова МЗС, але ми ще подивимося, хто з нас правий.
Збережу, цей допис, щоб при нагоді привітати ним пана Сійярто :)
Мала зараз онлайн-підключення до конференції «Стан та перспективи розвитку культурологічної науки», яку проводить Миколаївська філія Київського національного університету культури і мистецтв.
Для моральної підтримки вдягла єдину річ у своїй шафі, яка має віддалений стосунок до академічної спільноти - футболку з Гогвардсу :)
У мене було дуже мало часу, тому розповідала про аб'юз :) Що коли вам нав'язують дискусію у стилі "ваша дочка повія" або "давайте розстрілювати українців, які говорять не тією мовою", то це примітивна, але від того не менш дієва маніпуляція. Тому що гоп - і всі говорять про розстріли, а не про сталу, послідовну і грамотну політику захисту, просування і підтримки української мови і культури.
Насправді, ми ніколи не жили у державі, яка була б патроном для українців, захисником і парасолькою. У нас просто нема такого досвіду, як немає досвіду здорових стосунків у жінки, яка вийшла з сім'ї гвалтівників.
У нас на підкірці зашито: не розстріляли, уже добре. Далі ми самі, тільки не заважайте.
Мені б хотілося, щоб ми більше не були самі. Щоб українці нарешті чітко сформулювали,які кроки їм потрібні від державного апарату у плані культури, а держава мовчки виконала ці вимоги. Дивись, тоді і розстріли не знадобляться.
Це довгий текст від Olena Novikova, але його варто подужати, щоб зрозуміти, чому з першого грудня волонтерська допомога у нас залишиться у форматі домашнього печива і моральної підтримки.
**
спробую пояснити простими словами чому постанова КМУ 953 від 05.08.23. викликала стільки обурення і отримала народну назву «волонтер 200»
давайте уявимо хлопця, йому 25, його звуть, наприклад,Андрюша. Він за освітою ніжний котичок, нехай який-небудь там менеджер. Він пив фільтр кавусю по дорозі на роботу і мав плани, дівчину і все що годиться мати хлопцю в 25.
Але тепер, вже півтора роки Андрюша - воює і він вже не менеджер, а бойовий медик і саме йому доручено врятувати якомога більше наших трьохсотих. Щоби кожен, хто чекає в тилу - дочекався.
У Андрюши є забезпечення від командування - минулого місяця привезли оклюзійки, закуплені державою, але вони не ліпляться, бинти 89-90 року випуску, турнікети кітай-кет, в яких вороток гнеться і прострочені ліки.
Їздить забирати поранених Андрюша на ледь живому задньо, або передньо привідному тазику, з кліренсом меншим, ніж піпіська в хуйла. Він застрягає в полі, яке криють підари всім чим можуть і його 300ті стають 200, він сам вкотре контужений, але злий і не здається.
Він іде до знайомої волонтерки і каже «Альон, спасай, мені треба все. Скоряк треба, з обладнанням, з дефом і підігрівачем розчинів, концентратор би ще.
І турнікетів, тіки нормальних. І оклюзійок хоч трохи, Альон, бо пацани з позицій кишки в долоньках везуть, і фото показує - справді везуть. (Це ті самі фото, які нможна в мережу, але вони, курво, чекають на мене, замість доброго ранку щодня. І всіх кого я знаю - теж.)
І ще, каже, дрон треба, щоб бачити куди їдем. А, і ще в мене троє з бату - виходили з позицій голі. Все пройобано, треба вдіти, і ще каски і навушники, і можна ще якщо найдеш - шкарпеток сухих і якоїсь фігні від застуди, типу терафлбю, багато, і шось від мишей.
І умовна волонтерка Альона каже «ти не хвилюйся, котику, зараз все буде. І думає про себе: ага, банка на турнікети майже добита, скоро будуть, зараз бігом зберем на швидку і пікап, і ще трохи шоб переварити пікап на кейс, а підігрівачі Шишков зробе, а обладнання Ніка найде і купить, і все покладем в скоряк і завезем.
А умовному Андрюші видає - Іди, котику, принеси мені листа від частини, а потім акт напишем швиденько коли все приїде, ок ?
Альона знає, що і як на кордоні зробити і які папери приготувати щоб швиденько пройти, вже майже два роки нон стоп то робимо, вже «на досвіді»
А Андрюша йде назад на позиції.
А Альона молиться, щоб закрити збір швидше ЩОБ ЩЕ БУВ ТОЙ АНДРЮША, ЯКОМУ ТО ВСЕ ТРЕБА ПЕРЕДАТИ, шоб не запізно.
Але з 1 грудня прийде «покращення».
Андрюша має не до Альони йти, а вмовити командира стати «набувачем» в новій кльовій системі, яку вигадали кабінетні умніки і умніци.
З електронним ключиком-підписом, ага.
Альона тепер теж хер шо може.
Вона має чекати коли керівник її штабу - Льошка, подасть заяву до цієї ж нової системи і потім ще багато тижнів чекати, коли заявку розглянуть і можливо нададуть той самий унікальний номер.
І задекларувати до останнього турнікета все шо планує ввезти.
З моменту надання номеру в Альони і Льошки буде 30 днів на то, шоб найти, зібрати гроші, поїхати купити і завезти. Це вже абсурд бо, миніколи не знаємо - чи закриємо збір швидко чи ні, і як швидко найдемо і купимо то шо треба.
Потім на митниці з купою бумажок (бо митниці насрать на ваші постанови - вони хочуть бумажки) і цим сраним унікальним номером декларації в системі, і переписом всього, Альона вистоїть десятки годин черги, бо й так все було довго, а тепер стало неймовірно довго. Вона думатиме про то, шо кожна година може стати вирішальною для Андрюши, і лізтиме на стіну.
Потім пан митник перевірить все до останньої циферки і може змусити переписати, якщо почерк не красівий, а якщо в електронній декларації написано 100 турнікетів а ти везеш 200 - заверне переписувать всю декларацію.
Переходжу до безпрограшного розважального контенту.
Після того, як цей паразит мало не здох з невідомої причини, отримав переливання крові, потім стукнувся головою, отримав рвану рану і вистрижену лисину між вухами, потім проколов собі щелепу кристалом з наповнювача -
внадився лазити на кухонний стіл.
Я йому не дозволяла, та він і сам раніше не виявляв інтересу до столу. А тепер не можу зігнати, вся їжа у шерсті.
Я йому вже погрожувала, що добрию решту шуби і продам як сфінкса, якщо не виправиться. Не допомогло.
Друзі, мені здається, сьогодні - завтра краще не писати дописи, які починаються зі слів "я вірю" або "я не вірю".
Вірити потрібно в одне, що розслідування буде проведене найкращими фахівцями. Інше питання, чи нам із вами донесуть висновки слідства, але ті, кого це стосується, знатимуть все до дрібниць.
Невимовно шкода родину загиблого, сил дружині і дітям це якось пережити.
Друзі, ми це з вами зробили.
Гроші на бус зібрано, навіть із невеликим запасом.
Сьогодні в ніч наш перевізник вирушає за машиною, завтра - післязавтра вона буде в Україні.
Дякую всім, хто долучився до збору. На тлі того, що відбувається у країні, ви всі - опора стійкості.
Наші хлопці нагадали окупантам у Криму, що Україна вже близько :)
Читать полностью…
Оце зарево з півночі - це хороший знак.
Воно означає, що хло здох. Або здохне :)
Мені здається, нам потрібно стежити і порівнювати себе не з ізраїльською армією, а з ізраїльським політикумом і керівництвом. Вірніше, не порівнювати, а слідкувати за тим, як буде вирішена ситуація, що склалася.
Чи на часі відсторонення і заміна лідера країни в умовах війни, якщо він несе відповідальність за прорахунки, внаслідок яких загинули тисячі людей.
Терористи катували мирних жителів вісім з половиною годин, запікали немовлят у духовках, доки до людей не пробилася допомога. Вісім з половиною годин - це дуже багато.
Те рішення, яке приймуть ізраїльтяни у зв'язку з цим, буде важливим і для нашої країни. Чи можлива заміна неефективного, скомпрометованого керівника без завдання шкоди воєнній операції. Що гірше - фальшива стабільність, під маскою якої процвітає корупція і саботаж, чи короткострокове, але сильне політичне потрясіння зі зміною верховної влади.
Ви ж розумієте, що тут ідеться не зовсім про Ізраїль. Але нам важливо бачити, як це буде у них.
Той випадок, коли щось коментувати чи говорити на тему цієї трагедії мають право ті, хто воює.
У мене одне прохання до військових. Не мовчіть, здіймайте галас всередині підрозділу, коли щось таке бачите. Я розумію, що може бути помста начальства, і все одно вам вирішувати як краще. Але ж ось такі речі, як сьогодні, вони ж не на порожньому місці виникають. Напевно це було далеко не перше шикування.
Та що там говорити...
Гіркі співчуття побратимам і родинам. Вічна пам'ять хлопцям.
Бачила на власні очі, показувала малому. Принагідно спробувала пояснити дитині, чому зірка - символ окупації України простояла у нас тридцять років після здобуття незалежності.
До речі, спробуйте пояснити це семирічці, гарантую незабутній досвід.
Але кілометром вище як стояв щорс, так і стоїть. Навіть огорожу зняли. Постамент розписаний написами "кат" і "убивця", але щорсу байдуже. Він за життя почув стільки стогонів і проклять катованих ним українців, що у вигляді пам'ятника тим більше їх переживе.
І стоятиме там доти, доки українці просто не прийдуть і не підврвуть його до дідькової мами. Бо законних шляхів його зняти у нас нема.
Нема?
Кажуть, інформація підтверджена.
Ми щойно вранці говорили з подругою про те, що Київ, як не як, колиска двох Майданів.
І я вперше за довгий час подумала, що може бути і третій. Не гіпотетично, не в теорії, не карго-акція, зрежисована політиками під картинку у новинах, а такий, яким ми його пам'ятаємо.
Безжальний, зі спаленими мостами за спиною, коли байдуже, що буде конкретно з тобою, бо на кону стоїть значно більше
*
А далі допис пані Ірини Геращенко про те, як Офіс президента вирішує кадрові питання у ЗСУ і звільняє генералів.
****
Яке ганьбище. Зараз в ток- шоу Української правди включився генерал- майор , командуючий ССО Віктор Хоренко, якого сьогодні Зеленський своїм указом звільнив з посади.
Про своє звільнення бойовий генерал дізнався зі ЗМІ.
Після цього він говорив з Головнокомандуючим Залужним і ВФ начебто, не подавав подання на звільнення й до виконання ним бойових завдань запитань не було.
Генерал не розуміє, за що його звільнили. Він до останнього планував ряд операцій, його відсторонили без попередження.
І з ним ніхто навіть не говорив.
Хіба так можна чинити з бойовими генералами? Хіба не можна зустрітися з військовим і сказати про прийняте рішення? Яка це мотивація для військових?