10462
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Я не люблю олів'є, воно мені грубувате :) але сьогодні їдемо до батьків, де буде старий добрий набір салатів. І заливний язик, який тато сам заливав. І можливо навіть чорнослив з горіхами, яким раз на рік об'їдаюсь майже до реанімації :)
Друзі, спокійного нам дня і вечора. Дай Боже сил і натхнення нашим ЗСУ, хай вони зроблять так, щоб сусіди ловили салюти по своїх курськах і воронєжах, а не потикалися до нас.
Судячи з того, що летіло сьогодні вночі на Київ, який був феєрверк у небі, росіяни розраховували на зовсім інший результат. Це також підтверджується лавиною оскаженілих коментарів, яка піднялася з самого ранку.
Послухати їх, вони Україну як мінімум стерли з лиця землі.
Це мала бути річниця минулорічних обстрілів. Тільки що вона мала нам довести?
Українці вчергове побачили, з ким мають справу. Не те що нам потрібно нагадувати, але для світу свіжа порція фото і відео не буде зайвою.
Також ми побачили, що наша ППО працює на якісно іншому рівні, ніж рік тому. Цієї зими я ще навіть не діставала туристичну плитку, світло жодного разу не блимнуло.
Дуже шкода загиблих, і цей злочин кремля ляже в канву обвинувачення поряд з іншими злочинами.
Але очевидно, що росіяни цілилися значно масштабніше.
Я впевнена, що з нашого боку буде адекватна відповідь. Ні, ми не будемо бомбити їхні пологові - зрештою, народитися там, це вже саме по собі покарання.
Але думаю, нам буде що покласти під новорічну ялиночку. Можливо, щось таке мостоподібне...
Побувала сьогодні на Вечорі військової поезії, який організувала Літературна агенція Ovo.
Друзі, захід був фантастичним. Я перепрошую, нікого не буду тегати, бо це сильно понижує видимість допису. Але у коментарях дам посилання на запис.
Кілька моментів.
Спочатку подія мала відбутися у одному з кінотеатрів, але в останній момент її перенесли у Музей історії України у Другій світовій війні, іншими словами - під "Бабу". Про місце події нам повідомили за кілька годин до початку.
Організатори та учасники почали отримувати погрози на телефони, і тому довелося вдатися до таких конспіративних заходів.
Я сто років не була у Музеї війни, запізнилася, заблукала, чомусь вилізла на вершину того кургану і мало не скрутила в'язи, коли в темряві зїжджала вниз. Тому не можу сказати, що моя безпека сильно покращилася :)
Але я тільки зараз звернула увагу, яка у Музею величезна порожня територія.
Не розумію, чому ми досі не можемо знайти місця для меморіального кладовища і Пантеону героїв, чому їх намагаються вигнати то у Биківню, то у Глеваху, то ще на якісь висілки, якщо у центрі столиці у нас гектари землі, самою долею призначені саме для цього.
Я вдячна Ovo за невтомну подвижницьку підтримку воєнних авторів і книг про війну. Маленький колектив агенції робить дуже багато, якби профільні відомства у нас працювали із такою віддачею, ми б уже на Марс злітали і повернулися назад у плані пропаганди і лобіювання українських авторів.
Для мене Ovo - втрачена у дитинстві сестра-близнючка Білки, настільки вони суголосні у принципах, і я рада, що дружу з директорками обох "сестер".
Частина поетів на вечері читали свої твори вживу, частина надіслали записи з окопів і бліндажів. Ви самі все побачите на відео, це так сильно і так зворушливо.
Якими людьми ми ризикуємо, кращі з кращих! Совість і душа країни давно пішла воювати добровольцями. Тому мене вже не лякає тема мобілізації - у нашому колі і так майже усі воюють.
Ну і не можу не сказати, що для мене особисто голос покоління - це Олена Герасим'юк. Її вірш майже у самому кінці, це щось космічне.
Вперше бачила Тетяну Власову у ролі ведучої, все дуже професійно, доречно і з великим смаком. Рада була нарешті привітатися вживу :)
Ну і наостанок. Звісно, я трохи (до сліз і зубовного скреготу) розстроїлася, що календар із підписом Залужного виграла не я :) але рада, що глядачі за вечір зібрали 45 тисяч гривень на "міноступи" - нову цікаву розробку для пересування мінними полями. Дуже сподіваюся, що Міноборони подивиться на волонтерську ініціативу і собі таке захоче.
Посилання на банку для виготовлення цих штук також дам у коментарі.
Учасники вечора:
Олена Білозерська
Павло Вишебаба
Олена Герасим'юк
Anatoliy Dnistrovyi
Єлизавета Жарікова
Kolya Kulinich
Dmytro Lazutkin
Дмитро Луняка
Olena Maksymenko
Pavlo Matyusha
Ігор Мітров
Vasyl Mulik
Сергій Пантюк
Artem Polezhaka
Антон Полунін
Валерій Пузік
Сергій Рубнікович
Володимир Тимчук
Богдан Щеглюк
Бачили мем, де чоловік впав на сходах і лежить, бо у нього це єдиний шанс полежати за тиждень?
У мене такі сходи - це плавання малого, доки він на тренуванні, я сиджу тихо як миша і строчу у фб.
Але! Мені постійно пропонують приєднатися до дорослої групи :) Я вже всім набрехала, що не вмію плавати, - так це ще краще, тут є окрема група для підводників.
Але щойно я, здається, знайшла елегантний вихід із ситуації.
Друзі, ви це зробили, за один вечір і навіть із запасом!
Дякую доземно.
У цій банці зарядна станція і машина для артилеристів. Я оптиміст, мені здається навіть комплект хорошої зимової резини додатково вийде.
Завтра дасть бог викупимо, і я розпишу детально бухгалтерію.
Обіймаю, ви дуже круті
Сьогодні пані Ірина Геращенко нагадала промову Зеленського, з якою він розпустив парламент. Там де "ми всі президенти"
Знову вдумливо перечитала; якщо відволіктися від голосу і манери виконання, а просто сприйняти як текст. Дуже хороша промова, емоційна, добре вибудувана, з правильними "реп'яшками", які залишаються у пам'яті. Написана майстрами своєї справи, фахівцями, яких не так багато у країні.
Ось що буває, коли талант та інтелект починають служити злу. Коли не спрацьовують внутрішні гальма, ніхто не скаже: стоп, що ми робимо? Ідеться про країну та її майбутнє, це не ті речі, з якими можна жартувати.
Спічрайтери Зеленського несуть відповідальність за трагедію, яку зараз переживає Україна. Це великою мірою їхніх рук справа.
Так, все, пропав день
У додатку монобанку можна трусити ялинку, і з неї сипляться донати на ЗСУ.
Мій телефон думає, що хазяйка здуріла. Коти теж, ходять за мною не відводячи погляду.
Радує, що у цей момент те саме робить три тисячі дурбеликів.
А тим часом на машину для артилеристів ми зібрали майже 170 тисяч, з урахуванням пейпелу.
Ця сума складається із дуже різних внесків. Є і по 10, і по 20 гривень. А є десять тисяч. Якась людина щоразу перераховує мені по 10000, і я навіть не бачу від кого, тихо і скромно.
Незмінним лишається одне, кожен збір підтримують близько тисячі благодійників.
Це не одні й ті самі люди, це скоріше як естафета, коли одні відходять, підключаються інші, потім знову міняються.
Хлопці всі дні на бойовому чергуванні, я ледве пробиваюся до них із коротким повідомленням, щодня скидаю цифру збору. Прямо зараз вони десь б'ються, і це все дуже складно усвідомити, ніяк не звикну.
Війна, сніг, ми посеред війни наряжаємо ялинку і вирощуємо дітей, і це все одночасно у нашому житті.
І раптом ви із заготовленими цукерками і гривнями уже чекаєте колядників - то вважайте, що я колядую :)
Як і належить, першими до хати заходять великі, серйозні хлопці. Найкращі які є, артилеристи.
Ми збираємо їм гроші на машину, з 190 тисяч зібрано уже 92, ще трошки і буде половина збору. Я б дуже хотіла, щоб ми до Нового року з чистою совістю закрили цей збір.
Тим більше, хлопці авансом надіслали нам ось таке фото. Як на мене, це вже готова різдвяна листівка.
Дякую усім, хто допомагає, реквізити як завжди у коментарях.
(С) Денис Гнатюк:
Івану на виході кабачком розвалило башку.
Бики у Києві сцять за збереження власних шкур.
Рєшали знов мутять, будують в столиці дома.
Івану похєр. Івана більше нема.
При житті його не так вже й дратували вони усі.
Його цікавив надійний бронік й толковий приціл.
Цікавила власна витримка, щоб довго з наплічником йти.
Об'єм біцухи та банок був йому до пізди.
І похєр на марку тачки, аби везла.
Не те щоб в мені тепер забагато зла,
І не рахую дріб'язок, як іду в магазин
Але, йобані сцикуни, це був мій молодший син.
Не сперечайся про сенс вранішнього смузі з тим, хто його зранку пив.
Але як прилетить стодвадцятка й осяде пил
І як зірваний голос взводного почне перекличку робить
Вас в тому списку не буде. Вам так не жить.
Ховайте свої тєлєса від поглядів ТЦК -
Ніхто не зробіть бійця, з того хто між пальців, як рідкий кал.
Як він замість пороху звик вдихати басейну хлорковий штин -
То як із таким спортсменом під ранок на вихід іти?
Канєшна ми вивезем. І в цей, і в наступний раз
Але як же, сука, бісить дбайливо прокачаний м'яз
Дбати про себе -це добре, але ж не біля коріння невзірваних телевеж.
Мені є і буде що потім згадати. Івану теж
Що взагалі відбувається?
Від френда з фб, Ніка Заруцька:
А польські прикордонники від сьогодні не пропускають в Україну вже НІКОГО, не тільки фури, а й легковий транспорт, тобто, мене з дітьми.
Нагнали поліцейських машин, мигалки повключали, їздять з кінця в кінець черги, "строять" українців. І все це виглядає так принизливо.
Стоїмо на Раві-Руській в півтора кілометровій черзі. В машині у мене троє дітей.
Поляк-поліцейський утєшив як зміг: ну як комусь з дітей буде погано, то звертатесь до "старшОго", я тут ні при чом. Не пропускаєм нікого". Тобто, ми тут - доки моїй дитині не стане погано?!
Я не знаю на скільки діб ми тут...
Європа, по ходу, досі не віддупляє, яку велику послугу робить їй Українська Армія й Український Народ.
Права людей? Права дітей?
У мене уже навіть немає права приїхати додому і привезти додому своїх дітей. ДОДОМУ!
[І я не тільки за себе і за своїх дітей - у мене хлопці міцні. Мене просто розриває зсередини - навколо мами з маленькими дітьми!]
Хто планує їхати в Україну машиною, не їдьте через польські кордони.
Чим би дитя не тішилося :)
Я чекаю, коли на карті збору на машину для артилеристів буде 66 666 грн :)
Ми з учорашнього дня непогано просунулися, враховуючи той факт, що попереду Різдво і Новий рік, у всіх голова трошки іншим зайнята.
Але мені здається, найтемніші ночі у році якраз пасують для того, щоб штовхнути наше колесо у правильний бік.
Хлопці вчора були на зв'язку, я їм розказала про наші успіхи. Сьогодні ще ні, вони на бойовому чергуванні.
Коли зберемо всю суму, я попрошу їх снаряд підписати з колективним вітанням для мешканців цієї сторінки.
Дякувати Богу, люди живі.
А квартири відбудуться, у Києві скільки влучень було, їх відбудовують.
У цьому відношенні Кличко на своєму місці абсолютно, Київ не світить руїнами.
Співчуття усім, хто опинився поблизу вибуху, ми трошки далі були, і то підскочили. Війна, хай вона сказиться.
Тримаю кулаки за наших хлопців і дівчат, щоб дали достойну відповідь.
Отже, знайомтеся, це Максим. Він воює в артилерійському дивізвоні на Донецькому напрямку, і якщо все складеться вдало, він також буде їздити за кермом джипа, який ми їм купимо.
На жаль, артилеристи не скрізь можуть роз'їжджати на своїх установках, хоча було б прикольно. Їм потрібна робоча, витривала і прохідна машина, і ми з паном Тарасом ніби знайшли таку (якщо знову якийсь паразит не перебіжить дорогу і не викупить поперед нас. Дефіцит машин відповідного класу все гостріший, це сильно впливає на поведінку продавців).
Сума до збору 190 тисяч. Сюди входить сама машина, доставка до кордону, 5 тис гривень на техобслуговування і ще 20 тисяч на зарядну станцію. Хлопцям крім машини дуже потрібна екофлоу, і я вирішила її непомітно доточити до машинного збору. Ну такий хитрий план :)
Реквізити у коментарях, дякую всім, хто допомагає.
Похвалюся і похвалю вас.
Моя волонтерська карта. Стільки грошей ми зібрали для потреб ЗСУ.
Видатки трохи перевищують надходження, бо я у кредитку залізла :)
Друзі, подивіться яку величезну роботу ми проробили тихою сапою.
Шість потужних машин, з яких один бусік :) тепловізори, ліки і багато іншого. Це не рахуючи зборів на карти бійців і волонтерів, які ми з вами також дружно підтримували.
Я вдячна кожному з вас. Подивіться на цей результат, ми можемо ним пишатися.
Це настольна гра.
З плюсів - зі знижкою.
З мінусів - Зеленський якийсь малуватий, можна було б іще роздути. І ніде не видно Єрмака. Може у коробочці захований, я не зна.
Можливо, вам стане трошки спокійніше на серці, якщо я скажу, що перший з прожекторів, на які ми збирали кошти, уже у хлопців. Тестують, якщо підійде для роботи, візьмуть у цього постачальника решту на всі гроші. Це гостро дефіцитний товар, з поставками біда, і це майже диво, що до нового року вдалося отримати хоч щось.
Також машина номер 5, на яку ми з вами збирали гроші, вже у хлопців.
- Друзі, ви можете фото надіслати?
- Так, звичайно. Машина класна.
- Дякую. Так а машина де?
- За спинами.
:)
Єдине, що нас із вами може укріпити і підтримати - це результативні зусилля на підтримку ЗСУ. Це те, що переключає тумблер з безсилої люті на конструктивну злість.
Ми зараз дуже конструктивні.
Персональні підсумки року.
Ой, краще не будемо :)
Один з найскладніших років у житті, у кінці якого я все одно сповнена вдячністю, довірою та інтересом до майбутнього.
Найгірше, що могло статися, дякувати Богу, нас оминуло. Ми могли втратити маму, але все обійшлося пораненням і тривалою реабілітацією.
Не втомлююся повторювати, наше диво у прямому сенсі носить форму ЗСУ.
Це був екіпаж військових, який пролітав прикордонним селом під час артилерійського обстрілу і випадково натрапив на маму. Вони наклали турнікет і доставили її у лікарню. З таким пораненням рахунок ішов на хвилини.
У порівнянні з цим усі інші проблеми - діла житейські.
У цих проблемах зі мною були найкращі у світі батьки, діти і подруги. Коли мені було тяжко, я отримала всю можливу підтримку і ніжність. Її було стільки, що не тільки мій внутрішній резерв наповнився по вінця, але у мене лишилися сили допомагати іншим.
Цього року багато подорожувала, багато працювала, щось не доробила, щось переробляю. Довела до середини ремонт, подвоїла поголів'я котів.
Зібрала на ЗСУ більше 2 млн гривень, на ці гроші купили майже 7 машин (сьома у процесі) і ще купу дорогого обладнання.
Наступного року планую зібрати більше. І ще велика мрія на 24й - видати нову книгу. Я її саме зараз пишу, мені подобається так, що не можу відірватися, але ніколи не знаєш, чи співпаде твій смак з читацьким.
Щоразу як вперше :)
Здоров'я усім нам і перемоги. Безкінечно дякую нашим військовим за можливість написати цей пост.
Презентація другого тому "Народних героїв" у КМДА.
Вітаю всю команду з реалізацією проекту. Книга вийшла класною. Історії і голоси справжніх - з кожною сторінкою розумієш, що у тебе у руках історичні документи.
Я дуже раджу придбати, у кого ще нема цього двотомника. Там свідчення людей, які незабаром стануть великою рідкістю. Події нашаровуються, пам'ять може зіграти злий жарт, люди воюють... А у новинах і соцмережах побільшало фейкових "розвідників" усіх мастей, які успішно переписують історію під себе.
Це сьогодні ми іще більш-менш відрізняємо, де зерно, а де полова, а з кожним роком це буде все складніше зробити.
Тому так важливо фіксувати справжні історії у книгах; книгу набагато важче викреслити з реальності, ніж архів сайту чи блогу.
Сьогодні у колонній залі КМДА було справжнє сузір'я особистостей. Я була щаслива побачити їх вживу, а декого навіть обійняти.
Ну і на фото ми з Білкою - зауважте, як мені завжди вдається підібрати вбрання під помаду моєї видавчині :)
Дві новини як завжди, одна хороша, друга не дуже
Перша - машина для 92 бригади сьогодні нарешті виїхала з ремонтного боксу і Тарас погнав її на схід, завантаживши волонтерськими коробками. Це хороший прохідний форд, відремонтований і обслужений належним чином, на повному ходу.
Зайняло трохи часу - три тижні з моменту завершення збору, але по перше не так легко саме ці моделі вполювати, їх розібрали уже. По друге, для ремонту знадобилися деталі, яких не було у наявності, довелося побігати.
(На фото її освячують перед відправкою).
Друга новина така, що ми трохи провтикали по збору на авто для артилеристів. Я чомусь заклала у ремонт 5 тисяч, а потрібно 50, не додивилася нолика. Машина на тривалому зберіганні, там багато треба міняти. Ми це знаємо, техніки дивилися, по ремонту домовлено, все одно виходить дешевше, ніж брати в Україні. Ну і крім того, ми будемо точно знати, що віддаємо хлопцям, без сюрпризів, все що треба буде зроблено.
Але гроші... Позорище, я вчора бійцям написала, що сума зібрана, а потім видаляла власне повідомлення.
Друзі, сума зросла. Я дуже перепрошую, але нам потрібно не 190, а 235 тисяч. Вибачте, я розумію що ситуація дурацька, але вже як є.
Отак вмикаєш вранці фейсбук, бачиш факел інферно над російським корабльом, і миттєво одужуєш від усіх болячок.
Я на радощах уже генеральне прибирання зробила, забронювала собі і дітям поїздку у Криворівню на розколяду і зараз нарешті метнуся за ялинкою :)
Ну от скажіть, чого їм, придуркам, бракувало? Стояв би їхній флот у Криму вічно, доки не розвалився від старості. В Україні у них була ціла фракція у парламенті, безліміт на всі закупки, зелений коридор для будь якого бізнесу, вільний потік їхньої мови з усіх телевізорів як з унітазного бачка. У Європі не знали у яку дупу їх поцьомати, дітей пушкіними називали.
Що ще треба було ідіотам?
Родина Порошенків зустріла Святвечір на Донеччині разом з військовими.
Прогнозовано на всіх смітниках другий день верещать про "піар".
Ну, по перше, не піар, а велика честь, далеко не кожен політик удостоїться такого запрошення.
А по друге, де відповідний піар від Зеленського?
Це прямий його обов'язок, всіма силами демонструвати вдячність і підтримку військовим. Він зобов'язаний бути поряд з армією, демонструючи ту саму єдність, про яку говорять у телемарафоні.
Я взагалі не розумію, де він подівся. Чи був на різдвяній службі хоч в одній із церков? Оте привітання з Лаври, воно ж не у прямому ефірі йшло, а у записі.
Тільки не кажіть, що президент гайнув на різдвяні канікули після прес-конференції.Такого просто не може бути у воюючій країні.
Мої діти зараз на вечері у моїх батьків. Я вдома сама хворію, обкладена котами, для настрою у темній кімнаті горить одна-єдина свічка.
А настрій прекрасний. От просто десять з десяти, бо мені щойно вдалося виконати прохання однієї нашої військової, а у якості гонорару :) мені запропонували ось таке.
Для мене це дуже важливо, щоразу коли хлопці або дівчата запитують, чим вони можуть віддячити - може там грамоту чи щось таке? Я завжди прошу про одне.
Мене оточують люди, які відкривають адвент-календарі по одному відділенню. Мені так не буде, я ще у магазині намагаюся позаглядати у всі віконця :)
Вчора говорила з селом, хотіла делікатно уточнити, що у нас там по Різдву, як тепер на селі святкуватимуть?
- Ну, - зам'ялися на тому кінці слухавки, - ти ж знаєш, у нас переважно люди старші. Тож має покоління змінитися...
- То що, буде старе Різдво і нове?
- Ну так, государствене і церковне.
Вітаю усіх, для кого воно державне, церковне, українське, віфлеємське і ще Бог зна яке. Я так думаю, точної дати все одно ніхто не знає, але ось цей період, коли відходить старе, а у теплі, тиші, у затінку, з важким диханням, з молитвою і потом проривається на світ нове - цей період відчувають усі.
Вітаю, друзі, і дякую за те що ви є. Хай би нам випало дожити до наступного року без втрат, щоб усі наші рідні були живими, а діти у безпеці.
У мене останнім часом виходи у світ закінчуються або сказом, або температурою.
У першому випадку треба якісь травички попити, бо я вже як та баба Триндичиха - і головне, мені навіть подобається. Ходить отаке во і дзямкає на всіх :)
У другому це сьогодні, повернулася з гостей і маю 38.8 на градуснику.
Але у мене у двох різних місцях були розмови про повернення в Україну мам з дітьми. Одна жінка наважилася, бо тут лишився чоловік, а два роки нарізно - це вже не сім'я.
А друга дуже хороша пані, дружина загиблого військового, теж зважує за і проти і, скоріше за все, буде їхати додому.
На терезах "за" виявилася зміна ставлення до наших дітей у Польщі. Її 9-річці вже сказали у школі, що правильно пу нас убиває, тому що українці убивали поляків. Це наслідки оголтілої передвиборчої пропаганди, коли одна з партій заїхала у парламент на ненависті до українців. Якщо хтось думає, що після виборів усе стане як було, то нічого подібного. Зерна упали на грунт, який і далі активно удобрюють і росіяни, і їхні польські партнери.
Це велике щастя, що тисячам таких жінок і дітей є куди повертатися. Доля емігрантів без батьківщини незавидна, їх завжди будуть гнобити і ображати.
І тому коли я читаю про мужчин, які подають свою еміграцію як життєве досягнення, мені хочеться сказати - чекайте, дайте трохи часу. Все стане на свої місця, і ви, і ми.
Серед речей, яким я не перестаю дивуватися, - наше ціноутворення.
Наприклад, одна і та сама тарілка у нас на барахолці і на ебеї.
До речі, товари для фронту теж деякі так продають. А деякі навпаки, роблять знижки нижче оригінальної собівартості.
А все що пов'язане з машинами - це взагалі лакмус. Іноді складається враження, що нас сортують на рай і пекло іще на землі, причому тестове завдання якраз і полягає у купівлі-продажі джипів.
Росіяни збиття своїх сушок називають "бойовими втратами". Коли вони вилітали бомбити Одесу, пілоти писали, що прогріваються перед "бойовими вильотами".
А тепер країна-терорист вопить, що "так нє чєстна" і "вєраломна".
Вони звикли розстрілювати беззбройних, і то з безпечної відстані.
Сьогодні на окупованій Херсонщині росіяни розстріляли восьмикласника на очах у матері. Десь зловили його з телефоном у неналежному місці і спеціально привели додому, щоб убити на очах у сім'ї.
Чи захоче світ уявити собі останні слова цього хлопчика, і що йому кричала мама? Чи дали їм можливість хоча би обійнятися перед смертю?
Нам не треба уявляти, у нас, українських матерів, сьогодні і так розривається серце.
Я вдячна небу за цих три окурки з начинкою, які удобрили собою наше море. Це не послабить наш біль, але наближає нас до воздаяння.
Все те горе, яке вони принесли на нашу землю, повернеться їм сторицею.
За один день ми видали 381 600 хімічних грілок. Як там — як "гарячі пиріжки"? Ну от приблизно так воно й було. 31 військова частина за один день, логістика рівня "на максималках", втома рівня "загнаний віслюк". Наступного тижня ми ще передамо залишок першої партії та...
Нам завтра сплачувати рахунок на другу закупівлю, там сума до оплати 2 129 704. Це закупівля ще 400 000 комплектів хімічних грілок, друга така закупівля з Фондом Порошенка. Ось тільки грошей у нас не вистачає! Нам не вдалося зібрати всю необхідну суму, "дірка у балансі" у розмірі
566 108 гривень.
Мені часто трапляються на очі коментарі "переказав(ла), але вибачте за маленьку суму". Не буває маленьких сум! Не буває невеликої допомоги! Кожна гривня, кожен переказ — там не про суму грошей, там про бажання допомогти армії! 5 гривень… здається, що це маленька сума? Але саме стільки коштує для нас у закупівлі одна грілка. Зігріта рука військового – це вже без ціни та вартості, це вже неоціненно!
Давайте спробуємо! Давайте ще раз напружимося, адже треба завтра сплатити рахунок за 400 000 зігрітих рук і ніг наших військових!
💳 ПРИВАТ245169330520686400
💳 ІНШІ БАНКИ5375411501778331
🌎 PayPal:
wingman2006@mac.com
🌎 Всі реквізити:
https://spgr.org.ua/uk/donate/
"Вітаю. Я ваш валантьор"
Чесне слово, я так і говорю при першій розмові. Це як початок найтупішого анекдоту, але мені підходить.
Військові до краю засмикані і виснажені не лише боями, воєнним побутом і воєнною бюрократією, але і потребою весь час збирати кошти. А збори не йдуть, бо не виходять за межі сусідів і родичів. Далеко не кожна частина може мобілізувати собі медійну особу чи виростити власного блогера, який буде однією рукою чистити кулемет, а другою строчити на фб. Та і не заохочується це в армії.
У мене таке враження, що всі спроби реформувати систему забезпечення Міноборони, зробити її більш гнучкою, адаптивною і зрозумілою загрузають у болоті. Ця структура може чинити опір вічно, доки реформатори стрибають на неї, як м'ячики на гумову стіну.
Я прекрасно розумію, що от наша діяльність - це гасіння пожежі подушками. Неправильно, ризиковано, коротка латка на великій проблемі. І я щиро сподіваюся, що знайдуться генії, які придумають, як це зробити на системному рівні. Так щоб взводний прийшов на склад, отримав все за списком, сів у службового джипа і поїхав на позицію, і голова ні за що не болить.
Мені дуже хочеться, щоб солдати відчували, що за їхньою спиною стоїть сила Що є речі, які будуть вирішені без їхніх нервів, з поваги до їхньої праці.
Таке відчуття непорушної опори може дати тільки держава, і колись ми побудуємо собі державу здорової людини.
А поки що мені деколи смішно, що у якості сили доводиться виступати нам. Що сила - це я, письменниця і перекладачка на приватній авторській сторінці, трохи сильніша за мого кота.
А потім думаю про пана Тараса з ампутованою ногою, який ось зараз оформляв автівку на кордоні з п'ятої ранку до другої ночі. Думаю про Костянтина, який взагалі не спить, а коли спить, то уві сні шерстить аукціони. Про хлопців, які день і ніч крутять військові "корчі" у наших майстернях. Про жінок, які по вінця завантажують кожну машину печивом, сухими борщами і сітками.
Згадую, що за кожною викупленою автівкою стоїть близько тисячі донаторів. Що середня сума переказу у нас - сто гривень. І що з червня місяця тільки на одну мою карту ми зібрали 1.8 мільйони...
Хто його знає, може і сила.
"Доброго вечора, - зітхаю. - Я ваш волонтер. Розказуйте, що там у вас із машиною."
Друзі, у коментарях посилання на новий збір. Більш детально про нього у наступному дописі. Це буде позашляховик для артилеристів на Донеччину.
Петро Порошенко заявив у парламенті, що за його інформацією десятки тисяч дронів перебувають на складах Державної служби захисту інформації і не передаються на фронт.
Здається, про ті самі дрони вчора говорив Зеленський, але не назвав відомство, і з його слів склалося враження, що це Залужний їх десь приховав.
Скоріше за все, просочилася інформація - не про дрони, а про злив інформації про дрони - і з боку ОП спробували перенаправити скандал у безпечне для себе русло. Тому що вчорашній пасаж під час прес-конференції був взагалі незрозумілим, не-приший-кобилі-хвіст.
Сподіваюся, ПП не дасть спустити справу на гальмах і дрони таки потраплять до військових. Якщо дійсно ідеться про десятки тисяч одиниць, така кількість може змінити розклад сил на деяких ділянках.