10462
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Друзі, вчорашня ініціатива зі збору на рюкзаки медика для БФ "Лелека" завдяки вам зібрала не 20000, а 70772 грн!
Я сьогодні перерахувала ці кошти на рахунок Лелеки, ось скріни двох платежів.
Чому двома платежами? Взагалі дивне питання :)
Щоб на першому скріні красива сума була з чотирма ноликами, це ж очевидно :)
Також кожен бажаючий може зайти на банку фонду і подивитися, що за день Лелеки зібрали більше 3 млн гривень от такими от внесками. А це значить, кожна гривня трансформується у термоковдри, турнікети, оті страшні пістолети для кісткового доступу і масу інших технологічних речей.
На фронті іде одна безкінечна операція на сотнях столів, ящиків і нош одночасно. Тил як у топку закидає витратні для цієї операції, все для того, щоб цими витратними не стали люди.
Я вдячна усім, хто це розуміє і продовжує лупати скалу попри все.
Апд. Подала заяву у кіберполіцію, це можна зробити онлайн. Мені дуже неприємно, що так сталося. Хто підтримав цей збір на мавік, можете зробити так само, у коментарях надам посилання на форму заяви.
Шахрай Олександр Малишок. Карта, на яку він збирав кошти, відкрита у приватбанку на ім'я Клименка В. Дата перепосту на моїй сторінці 17.12.
Номер карти, на яку вівся збір 5169 3600 2355 0951
Посилання на сторінку шахрая теж даю у коментарях. Він її закрив, але цю адресу потрібно вказати у формі заяви
Цього достатньо для подання заяви.
Друзі, мені дуже прикро, але у грудні місяці я поширила допис військового Олександра Малишка з проханням підтримати збір на мавік.
На підтвердження своєї особи він мені вислав фото військового квитка. Збір вівся на карту приватбанку.
Через деякий час у нього на сторінці з'явилося відео чоловіка, візуально схожого на фото у військовому квитку, з подякою за викуплений дрон.
Сьогодні мені повідомили, що це може бути шахрай, який користується чужими документами. Я написала Олександру з проханням прояснити ситуацію, але відповіді не отримала. Через кілька хвилин після повідомлення він видалив профіль з фб.
У понеділок подам заяву у кіберполіцію, бо окрім перепосту його допису я надіслала йому 3500 грн, які мені перерахували через пейпел на підтримку збору на мавік.
Друзі, до Дня соборності України БФ "Лелека" проводить масштабну акцію зі збору коштів на 200 наплічників бойового медика. Мені випала честь стати одним із облич цієї акції і допомогти зібрати кошти на 4 наплічники із 200.
Чому?
По перше, це одна з найгостріших потреб на фронті. Дуже дорогий витратний матеріал: вони швидко розходяться, іноді горять, іноді на превеликий жаль разом із медиками.
Але варто зайти у будь який шпиталь, як от я минулого тижня у Києві, щоб наочно побачити: 5 тис грн за рюкзак медика - взагалі ні про що.
Молоді, зовсім юні пацани з мамами біля ліжка. Трошки старші хлопці з дружинами. Поважно старші дядьки з друзями і кумами. Або чоловіки без нікого, які сплять чи вдають що сплять обличчям до стіни...
Кожного з них винесли, витягли, вивезли, перев'язали, затампонували як могли, стабілізували і доставили живими до стабпункту і потім до шпиталю.
У кожного попереду дороге і важке лікування і відновлення. Я на прикладі своєї мами бачу, скільки це болю і роботи.
Але вони живі.
Тому я дуже прошу вас допомогти фронтовим медикам. "Лелека" - фонд з бездоганною репутацією, і з неймовірною швидкістю і гнучкістю реагування. Це люди, з якими ми на одному боці барикад, де розуміють одне одного без слів. Я особисто не раз направляла фронтових медиків до Лелек, ніхто не лишився ображеним.
Ціль нашої персональної банки у цьому марафоні - 20 тис грн. Буде більше - значить буде більше. Буде менше - перерахуємо скільки вийде. Дякую.
Сьогодні наснився дуже реалістичний обстріл Києва. І що дивно, уві сні я кинулася дзвонити людині, якій би у житті ніколи не подзвонила, і навіть не згадала б. Як дивно працює підсвідомість.
А потім там же уві сні я примостилася біля вікна і почала фотографувати прильоти. Ага, на пам'ять.
Перше, що зробила вранці, ще із заплющеними очима - потяглася до телефона, перевірити фото :)
Зараз сиджу біля того самого вікна, дивлюся на ті самі будинки, що уві сні горіли високим полум'ям, і думаю, що якби я писала про це оповідання, то героїня б знайшла у галереї знімки чорних димових грибів.
Просто вона б до останнього думала, що це сон, а не реальність.
«Є прем'єр Китаю – тоді наш прем'єр із ним зустрінеться. Я б із радістю зустрівся з лідером Китаю. Наскільки я знаю, лідер Китаю – Сі Цзіньпін, і він ухвалює рішення. А в Україні я приймаю рішення, чи навіть не я, а народ України. У будь-якому випадку, це якщо порівняти рівні того, хто приймає рішення»
Так Зеленський пояснив, чому у Давосі не відбулася зустріч з китайською делегацією.
Іншими словами, не дуже й хотілося, тому що прем'єр-міністр - не його рівень.
Істерика ображеного підлітка, якого мама не пустила на дискотеку, і тому він розгромив унітаз у своєму туалеті. На знак протесту.
Тим часом:
"Китай відхилив прохання України про зустріч у Давосі між президентом Володимиром Зеленським та прем'єр-міністром Лі Цяном.
Про це повідомляє Politico із посиланням на джерела."
Ну і Єрмак напередодні натякав, що переговори відбудуться. Хіба що - навіть не знаю, чи таке можливо, а втім - у запиті про зустріч був вказаний не Зеленський, а сам Єрмак.
Китайці не зрозуміли, що це не пониження, а підвищення статусу переговорника, мабуть.
Друзі, знайомтеся, це герої нашого наступного збору. Ігор та колеги з 92 ОШБр ім. кошового отамана Івана Сірка.
У хлопців дві новини, хороша і погана. Хороша полягає у тому, що людей всередині не було. А погана на скріні: це те, що лишилося від їхньої автівки.
Їм на заміну хтось передав ельку, це ніби хороша новина. Але елька убита до краю, віддавалася за умови, що хлопці самі вкладуться у ремонт. І це погано. (Додам від себе: не робіть так ніколи, це викинуті гроші, ремонтуйте все до передачі військовим, не можете відремонтувати - не передавайте).
Убита елька - це бездонна бочка у плані ремонту. Хлопці вклалися, потім ще раз вклалися, потім знову вклалися, але елька поїздила тиждень і заглохла на виїзді. Додому її тягли на буксирі отією червоною машиною :)
Ну і наступна погана новина - це те що хлопці виконують роботу, яку неможливо робити пішки. Ніяк, за жодних обставин. А не працювати вони не можуть, дуже багато залежить від їхньої роботи.
Хороша новина - ми можемо їм купити транспорт. Ми вже навіть підібрали непоганий джип. Я відкриваю збір на 215 тисяч, за нашими розрахунками, цього має вистачити. У цю суму закладений ремонт, так щоб у військових машина просто їздила, а не вимахувалася.
Всі посилання на збір у коментарях.
А, і розкажу кумедне. Серед матеріалів, які мені накидали хлопці, - хвилинне відео, гм, дуже хороших росіян крупним планом. У снігу, на всіх стадіях покращення. То бійці вибачалися за відео: вони на озвучку поставили якусь російську пісню, то переживали, чи мене не шокує російська попса. :)
Щоразу, коли пишу щось на жіночу тему, доводиться банити не менше десятка людей в обговоренні, і то таких, кого я знаю особисто.
Сама думка про те, що "жіноча" робота, час, здоров'я та амбіції заслуговують на увагу і на серйозне обговорення, для багатьох нестерпна.
А у мене нема сил на суперечки.
Я особисто готуюсь до того, що буде впроваджена певна форма гібридної мобілізації для жінок. Коли людей певної спеціальності зобов'яжуть працювати у структурі ЗСУ, але без участі у бойових діях. Ну, мені здається що до цього йде; я пам'ятаю перелік відповідних спеціальностей, які вже публікував уряд, а також спроби заборонити виїзд за кордон жінкам деяких посадових категорій.
Я розумію, що іде війна на виснаження, і що може настати час, коли простої волонтерки буде недостатньо, доведеться робити щось іще.
Ви ж розумієте, що у цій ситуації за себе я взагалі не хвилююся; мене хвилюють тільки діти.
Я не знаю, як реагувати на претензії чоловіків, що я дітьми "прикриваюся". Так ніби догляд за дитиною - це щось вигадане, неіснуюче, типу фіктивної довідки від лікаря.
Хотілося б чесності і якогось суспільного договору у цих питаннях. Чи зможе Україна воювати без загальної мобілізації усіх? Скільки у нас іще часу на підготовку? Чи робиться щось з боку держави у цьому напрямку, крім цирку у Верховній Раді довкола мобілізаційного законопроекту?
Розмови щодо мобілізації жінок таки принесуть свою користь. Як мінімум, жінки проговорять питання, які у нас традиційно ховаються за ширмою умовчання.
Наприклад, те що народження дитини і материнство - величезна робота, яка в рази ускладнює життя і позбавляє права вибору. Це чоловік може схопитися вранці, поцілувати дружину і дитину - ну все, люба, я на війну. І це правильно, це його обов'язок, так?
Жінка за умовчанням лишається з дітьми і гребись як хочеш. Дзеркальну ситуацію уявити неможливо; перше ж питання буде "а дітей куди?"
Або тема жіночого здоров'я. Здорова молода жінка, яка не народжувала - занадто цінний ресурс, носій, тобто виношувач генофонду. З точки зору суспільства, її головна цінність у здатності народити двох або й більше дітей.
Здорова молода жінка, яка народила... По перше, рідкість, вагітність і пологи з ноги обнуляють третину твого резерву, це можна порівняти з серією складних операцій. По друге, а дітей знову ж таки куди?
Здорова жінка середнього віку, яка виростила дітей і ще не присіла з внуками... Ну, власне, на нас уся надія :) Якщо винести за дужки специфічні проблеми зі здоров'ям, про які чоловіки навіть не здогадуються і про які у нас не прийнято публічно згадувати. (Ану, дівчата, давайте перевіримо. Кодове слово "відвар кропиви".)
Нарешті у нас заговорили про неоплачувану і невидиму (хоча яка вона невидима? Всі все бачать і всіх це влаштовує) доглядову і господарську працю жінок. Поклавши руку на серце, якби був хоч якийсь шанс, що цю роботу візьме на себе хтось інший, що дім буде чистий і теплий, в домі наварено, діти доглянуті, вдягнені за погодою і з перевіреними уроками, - то величезна кількість жінок зі спокійною душею пішла б у армію.
Але проблема у тому, що це можливо тільки за однієї умови: коли твоє місце у твоєму домі займе якась інша жінка, бажано відразу, щоб навіть борщ на плиті не вистиг. Добре, якщо такою іншою жінкою буде мама жінки. Така собі перспектива, якщо чесно.
І перша, і друга світова війна принесли колосальні зміни у становищі жінок, породили потужні рухи за жіночі права. Я не знаю, чи буде у нас третя світова. Але думаю, що ми зробимо ще один крок до більш збалансованого перерозподілу прав і обов'язків у суспільстві з урахуванням усіх обставин. "Невидиме" перестане бути таким, якщо на нього припинять заплющувати очі.
Щось я роздратована.
Приходять повідомлення: прохання зробити репост нашого збору, збір чомусь зупинився, лишилася третина суми.
Відкриваю допис: замість профілю згенерована патріотична картинка, збір максимально неконкретний, «допомога нашим хлопцям», у призначенні банки вказано, що на авто, але сума менше 100 тисяч. Кому, для якого підрозділу, хто збирає, хто звітуватиме – взагалі нічого нема.
І тим не менше банка заповнена на дві третини. Я б дивувалася не тому, що збір застопорився, а тому що він так далеко просунувся при таких ввідних.
І, звісно ж, у дописі касплоком про те, що БАЙДУЖІСТЬ ВБИВАЄ.
На мою думку, також вбиває невігластво і надмірна довірливість. Написала дуже різку відповідь, профіль заблокувала – хоч може бути, що я і не права, от просто у людей такий стиль збору коштів. Скоріше за все, вчергове почую про себе, яка я безсердечна.
Але я можу допомогти порадою, яку вважаю дійсно цінною: будуйте збори коштів довкола людей. Розповідайте про себе, розповідайте про тих, кому ви хочете допомогти, збирайте інформацію, просіть деталі, просіть фото, не полінуйтеся поговорити з бійцями та їхнім найближчим командиром, і потім максимально детально донесіть це до аудиторії, з поправкою на секретність. Так, деякі деталі не можна розголошувати, включаючи напрямок, дислокацію, іноді номери частин. Запитайте у самих військових, що можна розповісти і що можна показати. Про людей розповідати можна майже завжди.
І забудьте фразу «байдужість вбиває». Ви апелюєте до небайдужих людей апріорі, яких не треба підганяти фразами-агітками. Уявіть, що ви розповідаєте про збір своїй мамі або найближчій подрузі. От такими словами і пишіть на фб.
Хто виліз із теплого ліжечка з підігрівом, перебираючи босими ногами побіг на кухню, вхопив кавове горнятко - бо фужер десь загубився - і намагається ножем проковиряти корок у пляшці -
- той я.
Ну, за російську підводну авіацію!
Наступним кроком буде заміна "може" на "зобов'язаний", і на цьому програму мільйону дронів слід вважати виконаною.
Я не сумніваюся, що тисячі українців пройшли б це навчання, повправлялися з паяльниками і сіли за роботу. Зрештою, у нас сотні тисяч окопних свічок на кухнях заливають.
Але у заклику Федорова нема основного: ви нам свої безкоштовні руки і час, а ми вам безкоштовну давальницьку сировину, тобто матеріали і комплектуючі.
Бо деталі для найдешевшої збірки все одно коштують від 9 тисяч гривень. І це самому потрібно замовляти у Китаї, а потім чекати, доки воно приїде в Україну.
Я згодна, що масове паяння примітивних дронів у приватних квартирах вирішує багато проблем, у тому числі роззосередження виробництва. Але зробіть відповідний крок назустріч, щоб це не була профанація. Надайте людям комплектуючі, закупіть їх з тих 40 мільярдів, які ви забрали у місцевого самоврядування.
Таня Адамс згадує анекдотичну історію про грізлі-альбіноса у Канаді у контексті нашої виборної влади :)
А у мене улюблена історія на даний момент про крокодила у Лубнах. Вона сповнює відчуттям історичної тяглості, от хочеться через віки потиснути руку предкам, і навіть крокодилу.
З історії міста Лубни.
Колись дуже давно тамтешні вулиці були вкриті дубовими брусами. Вже у XVIII столітті їх почали розтягати на будинки й опалення, і коли 1852 року через місто мав проїхати цар, проїжджа частина була зовсім занедбана. Влада знайшла просте й елегантне рішення: вулиці виорали, прибрали залишки попереднього рівня брусів, а далі почали ганяти містом арештантів і тягати СУШЕНОГО КРОКОДИЛА, який належав генерал-лейтенанту Остроградському, відомому (крім права власності на опудало) своїм опрощенським способом життя. За крокодилом ходив натовп, і такими чином ґрунт утрамбувався сам собою.
Костянтин Бочкарьов, «Очерки лубенской старины», 1901.
- Мам, це ракета?
- Ні, потяг.
- А мені здається, ракета.
- Не було повітряної тривоги, це потяг. Спи.
Малюк підкочується до мене мід руку, вдвох завмираємо і слухаємо. П'ять, чотири, три, два, один... Погуркотіло далі. Потяг.
Яке полегшення чесно сказати собі, що я не уявляю, де той Ємен, і чи це справжня країна взагалі, і продовжити спати :)
Вчора, коли побачила новину, що ухилянтам пропонують купити бурундійський паспорт, теж миттєво уявила бурундуків зі старого мультика і подумала, що для багатьох це не така вже погана ідея. А потім запідозрила, що така країна як Бурунді(я) справді існує.
Що добре для моїх читачів, то це те, що вони ніколи, ніколи не знайдуть на моїх сторінках геополітичний аналіз. Будь як Горіх, мовчи про те, в чому не розбираєшся :)
Я не потрапила сьогодні на прощання з Максимом Кривцовим, тому що була у шпиталі. Потрібні були допоміжні руки, щоб рознести між пораненими одяг, подарунки, дитячі поробки та інші речі, з якими до них ходить Віра Тимошенко .
От ми з Ірина Білоцерковська і погодилися стати такими руками. Дякую дівчатам за компанію і за добру справу. Ви знаєте, що я з вами у будь-яких обставинах.
Шпитальне волонтерство для мене така складна тема, там стільки нюансів і тонкощів, такий тонкий лід, що я сама точно не наважуся туди поткнутися. Тут потрібна максимальна делікатність і смирення, з одного боку, і готовність відстоювати свої права і кордони з іншого.
А ще тут легко нашкодити. На жаль, є люди, які чіпляються до поранених і колишніх полонених з нетактовними питаннями, провокують свідомо чи несвідомо кризи, після чого керівництво шпиталів впроваджує обмеження, вимагає всіх вигнати і заборонити всі волонтерські візити. Сумлінні та відповідальні волонтери опиняються у становищі прохачів і якихось контрабандистів, проникаючи на територію закладів мало не через паркан.
Як на мене, ключове питання - створення при шпиталях координаційних центрів чи волонтерських осередків, які відсікатимуть неадекватів, але підтримуватимуть тих, хто допомагає дієво. Це все людський фактор, все складно, але ця задача має розв'язок, якщо підходити до неї людяно і з щирим бажанням допомогти пораненим та їхнім рідним.
За півгодини після подання онлайн-заяви на сайті кіберполіції до мене прийшла реальна поліція збирати свідчення.
Я трошки офігіла від такої оперативності, але всю інформацію надала, наступного тижня будемо спілкуватися зі слідчим.
Шахрайство складно довести і ще складніше притягнути до відповідальності, про це мені повідомили. Але також поліцейські згодні, що потрібно пробувати.
Моя думка - було б бажання. Сподіваюся, бажання буде, у мене так точно. Зроблю все можливе, щоб сконтактувати з іншими потерпілими і зібрати максимально інформації, яка допоможе слідству.
А це з учорашніх новин.
Українська блогерка хвалиться тим, що її покликали заміж в антуражі на мільйон гривень.
5 тис троянд у відрах по всій хаті і каблучка з великим діамантом.
Я абсолютно спокійно ставлюся до того, що в Україні живе багато мільйонерів, значно більше, ніж ми собі уявляємо. І загалом у нас великий прошарок забезпечених людей.
Ні, я не думаю, що вони "все накрали", і мені незручно за людей, які так думають. Я знаю, що власною головою можна добре заробляти. Також знаю, що блогерство у такому вигляді, як воно є у "мільйонників" - виснажлива праця, яка несе мало радості і багато стресу. Як на мене, воно того не вартує, життя глибше і дорожче за картинку в інстаграмі, але це моя приватна думка, яку я нікому не нав'язую (крім своїх дітей).
Але я вважаю, що у воюючій країні хвалитися ось цим - тупе рагульство. Це так некрасиво і не шляхетно. У тебе є гроші, якими ти одним махом можеш закрити збір на рюкзаки медиків, а ти натомість спустошуєш теплицю з трояндами.
https://send.monobank.ua/jar/2b4PdUB6DS
Карта 5375 4112 1404 8568
Збір бф Лелека на 200 рюкзаків бойового медика.
Деталі нижче
Пам'ятаєте, ми збирали гроші на прожектори для ППО?
Сьогодні мені написали, що за допомогою пробного прожектора хлопці вже збили пару шахедів :)
Тому замовили іще 10 штук; оскільки вдалося знайти дешевші, зібраних коштів вистачить.
"Хлопці в ділі спробували і сказали що бомба, просто інвертор сильніший потрібен".
Ну от, я думаю, вам приємно буде знати, що ваші внески працюють.
Вчора прочитала новину про 70-річну українку, яка у своєму віці тричі (!) пройшла паломницьку стежку св. Якова у Португалії. Причому різними дорогами, останній маршрут - тисяча кілометрів.
Для мене це звучить як план на наступних сімдесят років :) Так хочеться такої легкості і мобільності у 70+. Тільки щоб не було війни, щоб вдома порядок, країна розвивається, діти дорослі, внуки вчаться. І ти така сама крокуєш до горизонту, і нічого тобі не муляє. Не страшно, не виснажливо... Ця пані снідала у церквах, а обідала і вечеряла квітковим пилком і каштанами. Я теж так хочу.
Тільки до цього потрібно якось дожити. І потрібно, щоб Україна перемогла. І на перше, і на друге наш вплив обмежений, але можна робити хоч щось у тих вузьких рамках, які нам доступні.
Друзі, нагадую, що від учора ми збираємо кошти на машину для ппо-шників 92-ї ОШБр. За вчорашній день зібрано 13 процентів від повної суми. Це добре, але хотілося б закрити збір швидше, ніж за десять днів. За тиждень там знову така грязюка буде, що вони просто не виїдуть на роботу.
Давайте наближати наші мрії. Ну а хто захоче доєднатися до майбутнього паломництва - теж пишіться у коментарях. Я вже подивилася карту, Португалія - це у Європі :)
Не набирати наркоманів і наркоманок у свою команду - завжди хороша ідея, незалежно від того, чи будуть тебе потім прослуховувати таємничі спецслужби.
Хороша ідея також - чесно робити свою роботу, а не клепати на коліні перед виборами сюжет про клістрони, по дурості чи по злому умислу, безкоштовно чи за гроші підриваючи канал постачання в Україну критично важливого військового обладнання і виводячи в лідери президентських перегонів людину, яка потім - свідомо чи несвідомо, по дурості чи по злому умислу, за гроші чи безкоштовно - довершить підрив.
Тоді, дивися б, ніякі секретні служби не прийшли з прослушкою.
Організаціям, які волають про наступ на свободу слова в Україні, що відбувся "в останні дні", варто було б протерти окуляри. Бо викидання найбільш рейтингових опозиційних каналів з сітки мовлення ви не помітили. І ніхто з вас не заступився.
Не бачили, як травлять сім'ї опозиційних журналістів, як заводять липові справи на їхніх дітей, як тероризують батьків і родичів.
Не помітили погрому парламентської журналістики, якось випустили з уваги існування і діяльність єдиного марафону.
Але ось нарешті прокинулися.
Краще пізно, ніж ніколи. Але у даному випадку ваше пізно - це практично ніколи.
Виходьте на пікети, проводьте брифінги, звертайтеся до міжнародної спільноти. Футболки якісь надрукуйте, чи що.
👽 Парламент ухвалив в цілому законопроєкт №10062 про створення єдиного електронного реєстру військовозобовʼязаних, запровадження сертифіката захисника й автоматичного отримання статусу учасника бойових дій.
Представник Міноборони назвав цей законопроект "критично важливим для обороноздатності, оскільки він сприятиме швидкому збору та обробці військових даних, а також переведе послуги й процеси для військовослужбовців у цифровий формат".
Він вдосконалить реєстри військовозобовʼязаних і військовослужбовців, дозволить МОУ посилити кіберзахист і навіть розміщувати свої ІТ-системи у хмарних сховищах країн НАТО, і створити портал онлайн-послуг для військовослужбовців.
Найважливіше, що статус УБД буде присвоюватись автоматично всім військовослужбовцям, які хоч раз отримали гроші за виконання бойового розпорядження чи бойового завдання.
Саме це пропонував Порошенко ще рік тому.
Друзі, у Дії голосують за суддів відбору на Євробачення. Я розумію, що ніби баловство і несерйозно.
Але там знову Сердючка у лідерах. Робіть щось.
Друзі, сьома машина, викуплена за ваші внески, доставлена хлопцям на позиції.
Якщо мені не зраджує пам'ять, вона нам обійшлася у 232 тис грн + 5 тис на пальне.
Зауваження щодо того, що це занадто розкішна марка / модель для фронту, приймаються у коментарях :)
Машина повністю відремонтована. Власне, тому і затримка була з доставкою, вона більше місяця пробула на СТО, не так легко знайти майстрів, які працюють з мерседесами.
Але головне, що зараз вона їде рівно, без застережень, і дасть Бог, відпрацює вкладені у неї гроші.
Дякую пану Тарасу та франківському БФ "З Божою допомогою", які взяли на себе всі клопоти, пов'язані з покупкою, ремонтом і доставкою на передову. Дякую франківцям, які завантажили машину смачною і корисною допомогою і сітками, - не з порожніми ж руками їхати.
Дякую всім вам, хто зробили це можливим з фінансового боку. Це ваші гроші.
Ну що, продовжимо? У нас близько 80 підрозділів у черзі стоять :)
Витратила сьогодні три години у багетній майстерні, добираючи рамки і паспарту до кількох акварелей і вишитої картини. Потім вирішила скоротити шлях через торговий центр і заблукала у Лавині.
Мене гризе сумління, що я могла б цей час витратити більш продуктивно, наприклад щось попаяти, але ж ні...
Насправді я бачу, що волонтери, які займаються кустарною збіркою малих дронів, сприйняли критику на свій рахунок і розстроїлися.
Друзі, це ж зовсім не про вас.
Я дуже сподіваюся, що держава в лиці мінцифри або міноборони дійсно розгорне навчальні центри для швидкої підготовки рук на прості роботи. І ці руки будуть волонтерами або працюватимуть за розумну зарплату - тоді взагалі топ, створення робочих місць.
І вони паятимуть, штампуватимуть, шитимуть, крутитимуть гайки чи що там іще потрібно.
А держава надасть матеріали і налагодить прийомку готової продукції. Це було б правильно, а не спроба перекласти на людей фінансові витрати, а у кінці вийти з плакатом - "несіть усе мені".
З якої радості?
Друзі, ось дивіться, куди пішли ваші гроші з попереднього збору.
Те що хлопці раді - не те слово, ви собі навіть не уявляєте, скільки важливих потреб ми закрили цією технікою.
Володимир Теленько , сердечно дякую вам і українцям Чехії за інверторні генератори. Як бачите, ми встигли, все отримали і відправляємо на фронт.
Натрапила на таку яскраву новину. У коментарях дам посилання на більш детальний опис.
Майстрині клаптикового шиття з 30 країн світу шиють 4500 блоків, з яких потім у Австралії зберуть квілти розміром 2.5 на 5 м на підтримку України.
Подивіться, які вони яскраві.
Не можна недооцінювати майстринь і творчі спільноти, це згуртоване і дружнє середовище з великими можливостями. Їхня підтримка дуже цінна.
Тег проекту #SunflowerQuiltForUkraine
Чи настане той час, коли зможу читати книги з цієї полиці просто з тихим сумом, без ридань... Все що я хочу зараз - щоб вона не розросталася, щоб так і лишилась незаповненою, щоб не дай боже не довелося робити іще один стелаж.
Юра Руф, Гліб Бабіч, Макс Петренко, тепер от Максим Кривцов...
А книга надається до ворожіння, я відразу спробувала. Видно, щось таке наклало на неї відбиток у останній день, коли вона ще була прижиттєвим виданням.
"Я довго можу думати над тим
яка війна
що вона і хто
та ніколи не вгадаю
на противагу їй
яка знає мене
як облупленого
знає мене
як сина
і
чомусь
береже."
Під величезним враженням від цієї книги.
Видавництво Vivat, зараз вона у розпродажі, коштує 100 грн, дуже наполегливо раджу придбати.
Як на мене, обов'язкова до прочитання і для підлітків, і для дорослих.
Єврей Едді Яку видав цю книгу, коли йому виповнилося сто років.
Власне, назва говорить за себе
"Найщасливіша людина на землі. Мемуари чоловіка, що пережив Голокост"
Німецький єврей, патріот своєї країни. Батько ветеран, воював за Німеччину у Першій світовій.
У книзі дуже виважено і ретельно описується, як крок за кроком громадяни перетворювалися на монстрів..Як росла антиєврейська істерія, і чому вона лягла на благодатний грунт.
Едді розповідає про те, що бачив на власні очі, про погроми, про Бухегвальд і Аушвіц, про загибель сім'ї і про те, хто їх видав, про спроби втечі, про те, що у Німеччині його кинули до концтабору як єврея, а у Бельгії арештували як німця і видали нацистам.
Про життя і виживання у концтаборі, про те, що дало йому сили протриматися. І дуже важливий розділ - про життя після цих випробувань. Чому він був на грані самогубства уже після виходу на волю, і як будував своє життя і що робив, щоб зрештою стати щасливим. І дожити до ста років, щодня нагадуючи собі, що він тут, на землі, в оточенні дітей і внуків, а його найбільший ворог - гітлер - давно горить у пеклі..
Ця книга зовсім невелика, я впоралася за кілька годин. Але вона дає стільки поживи для роздумів, стільки натхнення, стільки корисних порад та інструментів, що я триматиму її під рукою як довідник.
І так, було б дуже добре вивчати її у школах.
Забираю малого зі школи відразу на тренування, потім їдемо додому. Оскільки я зараз без машини, це все відбувається на таксі або громадським транспортом, тобто ускладнюється в рази.
Дорогою малий починає нити, що він голодний. Вдома також, мааам і мааам, причому все що я пропоную йому не підходить. Він буде чекав смаженої картоплі, але при цьому кожних тридцять секунд: "Маааамо, я гооолодниий."
Вперше у житті я зловила щось подібне до панічної атаки. Розумом розумію, що взагалі проблем нема, он повний холодильник іншої їжі. Але це "я голодний" за одну секунду перенесло на три покоління назад. Саме ті слова говорили мої баби і діди 27го, 28го років народження своїм матерям.
А ті взагалі не мали чого дітям дати. У селянських хатах, на своїй землі, на своєму подвір'ї вони дивилися, як діти просять їсти, і не знали що робити.
Це так близько у часі, що я іще застала людей, які це пережили. Тому все що завгодно, тільки не це. Ніякі амбіції і рейтинги прибацнутих політиків не мають значення проти того, що сюди знову можуть прийти росіяни і вигребти шматок м'яса із дитячої тарілки.