10462
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Дякую за захист, пане генерале Валерій Залужний
Як же соромно перед вами. Сподіваюся, ви знайдете можливість боротися з ворогами України і надалі. Ми підтримаємо всіма силами.
Оскільки у потязі вночі мало не зварилася, думки були дещо сплутані.
Як ставитися до величезної кількості ухилянтів, як жити у країні, де є "села мільйонерів" (і не тільки села, а й міста), що ставлять себе поза законом і взагалі нічого не бояться. Як витримувати торжество тупості і агресії, як зрештою бути впевненою, що тебе з дитиною не заб'ють битами серед білого дня ось такі от космацькі баби...
Мені здається, накрутити себе можна до повної зневіри і апатії. Але якщо подумати, то набагато більше прикладів зворотного. Чи я Франківщину не знаю? Та у мене дві свекрухи були з Калуша (третя - з Тернопільщини :), у мене ж усі діти наполовину звідти родом (друга половина з Сумщини).
Чи є там щось, що може здивувати?
Чи відмовили мені хоч раз, коли треба була допомога? Чи вагалася я, коли відправляла туди дітей з осадженого Києва?
А волонтерка? Чи не з Франківська пан Тарас з його фондом, ремонтниками і перевізниками? Чи не Франківськ і ті самі села завантажують кожен бус по вінця, хіба не там десятки помічників, хіба не там налагоджений величезний мурашник зі збору допомоги, який працює у тому числі через церкву.
Такий самий мурашник, до речі, у нас на Сумщині, навіть у прикордонні, навіть під обстрілами плетуть сітки, перуть і варять для військових, приносять по 100 гривень з пенсії на машини "для хлопчиків".
Я не знаю, як правильно реагувати. Хотілося б, щоб держава вела себе якось інакше, але поки держава - це Зеленський і його квартал, очікувати адекватності марно.
Я все одно покладаюся на хороших людей. Хай вони не такі знамениті, хай їхні відео не розлітаються на весь світ, хай вони далекі від піару і медіа, але вони є, вони справжня сила, і їх значно більше, ніж поганих.
Користь від перегляду старих фото у тому, що от я побачила раптом, якою була гарненькою.
Всі роки, коли вважала себе занадто товстою, зморшкуватою і нецікавою. І після першої дитини, і після другої, і після третьої. І з довгими косами, і з короткими, в окулярах і без. І в 20, і у 30, і у сорок :)
От реально, якби дивилася на цю дівчину/жінку чужими очима, вона б мені дуже навіть симпатичною видалась. А себе все життя сприймаєш ніби через криве дзеркало.
Чому, питається? Жодних же об'єктивних причин, крім однієї: суспільний тиск. У нас дівчата змалечку програмуються на невпевненість у собі, незадоволення собою.
Жінка, яка наважується публічно сказати: я хороша така як є, не потрібно нічого змінювати, підтягувати, урізати... Мені не потрібні ніякі "половинки", я сама по собі цільна, ні від вас нічого не хочу, ні вам нічого не винна.
Така жінка моментально викликає агресію. Їй обов'язково розкажуть, чому вона не.
Всі дорослі люди. Всі так чи інакше працювали у державному чи приватному секторі.
Скажіть, чи буває так, що між вищим керівництвом починається гризня і дрібні підсиджування, провокації, а компанія при цьому процвітає?
У мене не такий великий досвід участі у корпоративних структурах, я ФОП і фрілансерка уже багато років. Але по молодості спостерігала в одній організації. Шлях від стабільних продажів до повного краху і втрати колективу вони пройшли за три місяці.
Зараз на наших очах президент країни та народні депутати, обрані від його політичної партії, розгорнули війну проти військового командування власної країни.
Про яке узгодження зусиль можна говорити, про яку допомогу на міжнародній арені, про яке забезпечення потреб війська. Як у таких умовах можна планувати військові кампанії, як вирішувати питання - про ту ж мобілізацію. Та навіть як можна обговорювати секретну інформацію, якщо кожне твоє слово може бути злите ворогу або перекручене і використане проти тебе.
Я так розумію, цивільно - військове співробітництво у нас паралізоване на найвищому рівні. Жодна система не зможе працювати з таким рівнем саботажу.
Так, дійсно, потрібне перезавантаження. Тільки в інтересах країни перезавантажувати потрібно Банкову, а не Генштаб. Ми не можемо опустити рівень управління армією до рівня управління країною. Нам керівництво країни потрібно підтягувати до рівня "генералітету".
Погано тільки, що у нас зовсім нема часу.
"Якщо ми хочемо перемогти, ми всі повинні рухатися в одному напрямку, впевнені в перемозі, ми не повинні падати духом, опускати руки, ми повинні мати правильну позитивну енергію... тому я говорю про перезапуск, заміну", – пояснив він.
Я майже впевнена, що тут ми маємо справу з труднощами подвійного перекладу. Сказане Зеленським переклали італійською, а вже потім наші медіа підбирали крихти інформації з підлоги, перелицьовуючи на свій лад.
Майже впевнена, що в оригіналі була не "правильна позитивна енергія", а "пазітівний вайб".
Друзі, 5 лютого о 15.00 у магазині Справи Громад буде розіграно календар "Комбати" з підписами комбатів і автографом Головнокомандувача на титульній сторінці.
Кожен із легендарних командирів написав щось важливе від себе. Людина, яка виграє цей лот, отримає одночасно і колекційну рідкість, і потужний оберіг від усякої нечисті у дім.
У мене є такий календар - на превеликий жаль, без підписів. Ви не уявляєте, як він дисциплінує усіх, хто переступає поріг квартири. Я думаю деколи виносити його у хол і вивішувати біля консьєржа - це вирішить питання з чистотою і порядком в усьому домі :)
Ціна квитка для участі у лотереї - 100 грн. Всі зібрані кошти підуть на термінові закупівлі Справи Громад. Якщо ви бачили, Петро Олексійович у Британії нову техніку законтрактував.
Друзі, звертаю вашу увагу, що сьогодні у Видавництві ДІПА розпочався продаж книги "Кава з присмаком попелу" Олексія Петрова українською мовою.
Я мала честь долучитися до роботи над виданням у якості перекладача 🙂 і ще раз із великим задоволенням перечитала цей потрібний твір. Там дуже багато такого, що можна взяти на озброєння у нашому сучасному житті, багато практичних історій про перехід від цивільного життя до військового.
І ще важлива фактична інформація про війну 14-15 років. Про те, як нам воювалося зі зв'язаними руками, як інспектори ОБСЄ підраховували кожен постріл, а росіяни та сепаратисти при кожній нагоді вимагали припинення вогню через цю шановану міжнародну організацію.
Багато цікавого і повчального - для тих, хто хоче чути і бачити.
Мала абсолютно фантастичну зустріч у Дніпрі. Такі очі у залі, що здається наскрізь бачать і все розуміють без слів.
Ще з 22го року, від виступів перед нашими біженцями у Польщі, я для себе сформувала нехитру стратегію усіх наступних зустрічей з читачами: наших смішимо (а іноземців навпаки лякаємо :) і максимально реалістично розповідаємо, що на них чекатиме у разі приходу росіян).
Не знаю чи вийшло цього разу, але я дуже старалася, щоб люди із зустрічі вийшли веселіші і більш бадьорі, ніж зайшли. Навіть якщо це означає, що я зараз лежу пластом, воно того варте.
Подивіться, який чудесний у мене сувенір з Дніпра. Милота з милот :)
Уклали з читачами маленький двосторонній договір: я приїду до них з новою книгою. Вони прийдуть на презентацію, а я допишу... Дуже сподіваюся, що ми будемо у тому ж складі, а може навіть у більш розширеному, вони дочекаються, а я зможу.
Тобто минулої зими, під час блекаутів, обстрілів і відсутності чітких перспектив, що буде далі, група киян проводила секс-вечірки.
Дорослі дієздатні люди знайомилися у чатах, скидалися на оренду житла і презервативи і приходили туди, щоб - о ні, який жах! - зайнятися сексом.
Київській поліції не сиділося у темряві, і вони долучилися як могли. Оперативники "здійснили пробну закупку" і "кілька разів" їздили у сауни та на квартири.
Звідки мені знати, чому "кілька"? Може з першого разу сексу не дісталося, буває ж таке, коли тебе ніхто не захотів навіть навпомацки.
Потім поліція затримала "організаторів", якими виявилися київські таксисти, потім було слідство і суд (Шевченківський районний), і от нарешті винні покарані. Умовним терміном після розкаяння і обіцянки не кохатися до кінця життя.
Щоб ви так ломилися у справи про шахрайство, як ви у сауни пролазили.
Така ганьба, поліцейські цим ще й хваляться як досягненням.
Я колись мала нагоду розпитати пані Марину про цей момент і про її відчуття на тому стадіоні, посеред натовпу з прапором у руках.
Це дуже зворушлива і світла історія, як і сама жінка, яка сьогодні святкує день народження.
Часто чую думку, що нам бракує рольових моделей для українського жіноцтва серед сучасниць.
Пані Марина є такою моделлю, і не тому, що вона красива, елегантна, має вишуканий смак etc, а тому що вона боєць. Вона розумна, рішуча, вона не боїться відповідальності і має височенну моральну планку, до якої підтягуються усі довкола неї.
Вітаю пані Марина Порошенко і дякую за те, що ви лишалися в Україні у найтяжчі хвилини і ні на секунду не опускали руки. Многая літа.
Можливо, ви вже чули, що Міжнародний суд ООН відкинув більшу частину звинувачень України на адресу рф щодо фінансування тероризму у 2015-2017 роках.
Судді вирішили, що 1) східні території України окупувала не армія рф, а місцеві «сепаратисти»; і що 2) фінансуванням тероризму вважається перерахунок коштів, і не вважається надання зброї та техніки. Міжнародний суд ООН вважає, що надання «Буку» терористам не підпадає під заборону Конвенції.
Не те що нас здивувала позиція ООН чи якимось чином не виправдала наші сподівання. У цієї ганебної організації буде ганебний кінець, ось тільки в українців трохи руки звільняться. І у євреїв.
Нам лишається тільки посміхнутися і подякувати долі, що ми з вами живемо у світі, де чорне називається чорним, а біле білим. І ми знаємо, хто терорист і окупант, а хто веде праведну боротьбу і захищає свій дім. І ми підтримуємо свою армію усіма мислимими способами, і прямим фінансуванням, і натуральними внесками від дронів до в’язаних шкарпеток.
(Ось тут буде плавний перехід до зборів Справи громад 😊
Друзі, у нас зараз постала нагальна потреба підтримати нашу армію натуральним внеском у вигляді причепів під банні комплекси. Нам дуже потрібно найближчими днями викупити чотири причепи на суму 924 000 гривень.
Це дефіцит великий, який зарезервували під наше чесне слово; без них чотири лазні-пральні не виїдуть з виробничого майданчика Справи громад. Ми оголошуємо терміновий збір, тому що комплекси вже готові до роботи, і коли вони потраплять у військо, кілька тисяч бійців зможуть регулярно пратися і приймати гарячий душ.
Посилання на окрему "банку"
https://send.monobank.ua/jar/Ae7dosExpq
💳Номер картки банки
5375 4112 0182 6729
🌎 PayPal:
wingman2006@mac.com
або
💳 ПРИВАТ24
5169 3305 2068 6400
Мала нагоду прослухати першу панельну дискусію Міжнародного форуму "Захист і повага - роль жінок задля досягнення миру", який проводила організація Arm Women Now у співпраці з Українським жіночим фондом, посольством Великобританії - програмою UKAID та НАТО.
Виступали жінки-військові з реальним бойовим досвідом, розповідали про системні зміни, які б вони хотіли бачити у суспільстві і Збройних силах.
Дуже цікаво було слухати, попри некоректні репліки модераторки.
Пані Тетяно Гончарова, я б може і промовчала, але заявити перед повною аудиторією жінок-військових, що "Деякі жінки у нас люблять бути жертвами" - це занадто. І це у відповідь на слова капітана Нацгвардії, що "ми не жертви, ми ті, хто обороняє і захищає."
Давайте розпочнемо викорінення стереотипів з власної голови. Це той випадок, коли повага повинна початися зі зміни власного ставлення.
Перепрошую, дуже різонуло.
Так от, повертаючись до виступів. Зараз у ЗСУ служить близько 60 тисяч жінок. Вони різні, з різним досвідом, віком, статусом, але мають одну спільну рису: вони всі добровольці. Вони добровільно пішли захищати країну, їх не ловили на вулицях і не викликали повістками. Одного цього достатньо, щоб дослухатися до їхніх висновків і вражень.
Сподіваюся, організатори Форуму викладуть стенограми або відео записи, це вартує уваги широкої аудиторії.
Я згодна зі спікерками, що держава провалила інформаційну політику у воєнний час, що війну перетворюють на шоу. Що великою проблемою є "пасивна більшість", і що ми досі не маємо не те що плану дій, а навіть чесної відповіді на питання: якою ми бачимо свою перемогу?
Від себе додам: збільшення кількості жінок у армії - це одночасно і симптом суспільних змін, і рушій цих змін. Суспільство швидко змінюється, війна десь прискорила цей процес, але не у війні справа.
Розумні, енергійні, освічені жінки будуть конкурувати з чоловіками за посади. У нас будуть жінки - генерали, у нас будуть жінки у вищому військовому командуванні. У нас буде президент - жінка, і прем'єр - міністр, і міністри, і голова Верховної Ради. Ні, не всі одночасно :) але це питання часу. І чим швидше суспільство звикне до цієї думки, тим легше переживе цей перехід.
Цікаво спостерігати, як вчора дехто присів, розпластався, за ніч оговтався, підняв голівку і тепер хорохориться.
Переляк минув, але мистецтво політтехнолога у тому і полягає, щоб переконати всіх - і себе у першу чергу - що ніхто не злякався.
Отже, у кількох ломів читаю сьогодні як під кальку: ну і що? Що б ви зробили, якби Зеленський дійсно звільнив Залужного? Ну що, а? А? На Майдан би вийшли? Бу-га-га...
Ну вийшла б тисяча людей, ну дві. Можна подумати, це когось би налякало.
Ну і далі у такому ж дусі.
А частина блогерів переходить до погано замаскованих погроз. Мовляв, за законами воєнного часу...
Я маю свою думку з цього приводу. В Україні є кілька політиків, на чий заклик прийти на Банкову я прийду, навіть якщо думатиму, що я там буду одна.
Тільки я не буду одна. Якщо прозвучить заклик такого рівня і з такого приводу, якого ми всі боїмося і не хочемо, але до якого морально готуємося, то тільки Київ у перший же день виставить сотню тисяч. Миттєво забудуться образи і сварки, і хто кого десь там забанив чи послав.
Владна команда все ще думає, що ідеться про персоналії, про те хто яку посаду десь там займає. Не розуміючи в силу своєї плоскодонності, що посади - це для них.
Для нас ідеться про Україну.
Коротше, так. Я годувати дітей і спати. У довшій перспективі робитиму те що й зараз.
Якщо у відповідь на дії влади опозиція вийде з протестом чи попросить будь якої іншої підтримки, все зробимо належним чином.
І ще одне зауваження з огляду на пропозицію Зеленського передати виплати українським біженцям в Україну для адміністрування українськими органами.
Як у нас справи із адмініструванням виплат ВПО? Що, внутрішньо переміщені особи, які не виїхали за кордон, а лишилися тут, в Україні, отримують свою допомогу у повному обсязі і вчасно?
Бо мене оточують люди, у яких зовсім інша історія. Здебільшого я чую, що це мізерні гроші, яких неможливо добитися, і вони нерегулярні, тобто можуть бути перерви у виплатах до півроку.
Що це за паралельні реальності, у яких ми живемо із Зеленським? Я, звісно, іще раз запитаю кого зможу, але у мене склалося (помилкове?) враження, що ситуація з виплатами вкрай погана.
Цей допис доповнює попередній – або скоріше іде замість нього. Він про те, як багато насправді у нас людей, які все розуміють правильно.
Справа Громад і Петро Порошенко цього тижня відправляють на фронт вантаж вартістю 28 млн. гривень. Половину цієї суми закрив Петро Олексійович. Решта – внески звичайних громадян.
Якщо прийняти за основу, що середній донат – це 100 - 200 гривень, ви зможете легко порахувати, скільки людей взяли участь у цій спільній закупівлі.
Я розумію, що жодна вантажівка з цих фото, жодне колесо чи мавік не потраплять у новини. І тому пишу про це, щоб ви хоч приблизно уявляли, скільки українців відгукується на кожен збір СГ. За умови, що інформацію про ці збори вони знаходять тільки на фейсбуці або у телеграмі.
Колеса для вантажівок, дрони, захисні навушники, хімічні грілки, військові вантажівки, пересувні майстерні, мобільні лазні і ще два автобуси… Титанічна праця за цим усім, велике посилення для бойових бригад, а ще більше впертості і зосередження.
Іноді мені здається, що ми свідомо переключилися на «тунельний зір». Якщо крутити головою на всі боки і реагувати на кожен прояв ненормального і несправедливого, то треба зупинятися, діла не буде. Для успіху потрібно тримати у полі зору тільки головну мету, тільки перемогу.
Дякую всім, хто працює разом з нами.
Отримала нарешті п'ятий том зібрання творів Хвильового. Подивіться, який величезний.
Там його памфлети, критичні виступи, полеміка з тогочасними авторами - все те, що ми зараз нешанобливо називаємо "срачами". І передсмертні оповідання.
Так от, божевільний час породжує божевільну літературу - і не навпаки... Для себе вкотре переконалася, що не можу ні читати, ні адекватно сприймати написане в Україні у 20- 30х роках, особливо у проміжку з 32го до 37го. Навіть модерн, навіть експериментальну прозу, особливо експериментальну... У мене відчуття, що це все суцільний репортаж із божевільні. Нездорові персонажі, нездорові обставини, якісь дикі реакції, вчинки і нелогічний вибір. Ніби нариси з життя психопатів.
Коли зараз запитують - а де взагалі наша "нормальна" література? Де хоч один сюжет сімейної саги, у якій жили, плодилися, кохалися, заробляли, будували і померли у глибокій старості в оточенні внуків і правнуків?
То мені хочеться запитати у відповідь: а що, у реальному житті у нас хоч один такий сюжет був?
Ой, тільки зараз дійшло. Це ж колектив Бігуса записували і прослуховували в "Українському селі"
Цей комплекс у мене у списку улюблених. Недалеко від Києва, затишне місце, сюди завжди можна вирватися на пару днів, якщо потрібно у тиші попрацювати.
Цікаво, номери тепер здешевшають чи ні? Коли виявилося, що на додачу до тиші, сосен і усамітнення ідуть також "жучки" від СБУ. Здуріти можна, нещасні постояльці кілька днів купалися і ходили в туалет під пильним поглядом сбушників.
Щось у нас поламалося. То поліція записується на секс-вечірки, то СБУ двома відділами прослушку ставить і палиться на всіх камерах. Клоунський стиль управління - як болотяний газ, проникає в усі шпарини.
Я подивилася повне інтерв'ю alyona alyona.
Вона у властивій їй манері сказала те, з чим стикаємося всі ми, і це не секрет.
Дописи і контент про збори на потреби військових не набирає переглядів і лайків.
Можна вважати, що це фейсбук їх просто не показує - і я цим себе заспокоюю.
А може їх дійсно не читають, а прогортують. Напевно, у авторів з великими аудиторіями своя статистика, своє пояснення.
Я все таки вірю, що у мене у бульбашці це не від байдужості, а від того, що ми всі тут просимо гроші одне в одного, по колу. Кожен на щось збирає, і ти однією рукою створюєш збір, а другою відправляєш свої гроші на інші збори.
Ну і щодо репостів чужих дописів про збори. Я особисто на деякий час утримаюсь. Після тієї історії, коли я поширила допис про збір на мавік, а він потім виявився шахрайським, мені все здається підозрілим. Я розумію що це не так, але навіть бочка меду безсила перед ложкою гімна, дуже важко потім повернути собі чистий погляд на світ.
Щодо охоплення аудиторії складно сказати, треба бути фахівцем. У мене фб аккаунт обмежений з 23 квітня минулого року. Напевно, це вже назавжди, хто зна. Але я помітила, що після дописів про збір коштів десь на день-два просідає кількість переглядів, потім повертається до середнього рівня.
Думаю, люди, які заробляють на соцмережах, дуже чутливі до таких змін.
Те, що alyona alyona сказала про проблему, а не промовчала, не дає підставу її звинувачувати у чомусь. Свої збори вона рекламує і проводить, а чужі має право не репостити, якщо це обвалює їй аккаунт.
Попередня машина, яку ми з вами купили, вже в Україні і заїхала на СТО для ремонту і обслуговування перед відправкою на фронт. Ось вона :)
Читать полностью…
Ну що, когось таки відправили на Євробачення, чи ні?
Я зрозуміла, у чому буде хитрість наступних виборів через Дію. Потрібно буде дуже-дуже швидко голосувати, у перші секунди. Приблизно так, як ми купуємо квитки на Варшаву у застосунку.
Хто втовпиться у перших дві хвилини, той і вибере нам нового президента.
Це у Волгограді на росії горить нафтопереробний завод Лукойл. Кажуть, це наробив одненький український безпілотник.
Наші намацали смерть Кощея і довбуть це яйце.
Я сьогодні пробіглася Дніпром на інтерв'ю, щоправда майже без фотографій, бо ж не знаю, як тут ставляться до фотографів на вулиці.
Ще одне місто, де ми дуже мало бували до війни. Як і Херсон, як і Запоріжжя, як південні приморські міста - і мені шкода що так, тут є свій шарм, тут цікава архітектура, смачні ресторани, сюди можна було спокійно приїжджати на три-чотири дні з дітьми на відпочинок і екскурсії.
Як і у наші Суми, як і у Полтаву, Харків...
А тепер сирена повітряної тривоги не замовкає, на півгодини перерва і знову по новій.
Більше всього я боюся не за долю Дніпра та інших тепер уже прифронтових міст. Тут зараз тяжко, і люди у постійному стресі, але хоч станом на зараз ми відбилися.
Більше всього боюсь за окуповані території. Боюся, що наше керівництво погодиться на "корейський" сценарій, і ми будемо дивитися, як у реальному часі на наших землях будують концтабір, а людей перетворюють на зомбі.
Як дітям у школи повертають комсомол і піонерію, як промивають голови, як розправляються з українцями і вирощують монстра, якого рано чи пізно натравлять на решту України, так як зараз північних корейців відправляють воювати з південними, хоч півсторіччя тому це був один народ. І що світ мовчатиме до останнього, а свої позитивні розкажуть нам, чому це добре і правильно.
Нам потрібно зібрати всі ресурси, щоб вижити і відбитися, всі сили, залучити усіх фахівців, які можуть працювати на Україну. А влада натомість влаштовує передвиборчі шоу і воює з рейтингом Головнокомандувача. Позорище.
Я не знаю, хто перекладатиме і видаватиме цю книгу українською. Сподіваюся, якесь українське видавництво уже придбало права на переклад, і колеги уже в поті чола працюють над текстом.
Бо поки ми бачили лише уривки та окремі цитати, з яких вимальовується картина повного пи...
Два роки тому ми підбадьорювали себе думкою, що у Зеленського вистачить інстинктів не лізти у справи військових, не втручатися у планування операцій.
Світись у телевізорі, надимай щоки у зверненнях, фоткайся з королями і президентами, тільки не штовхай під руку людей, які воюють. Коли ти порожній як бубен пішов у президенти, тобі ж пообіцяли, що країною керуватимуть замість тебе, а у тебе он гральні автомати у повному розпорядженні.
То що змінилося? Чому Наполеона випустили з палати і дали можливість гратися у солдатики живими людьми?
Чи могли у страшному сні уявити собі ті, хто голосував за Зеленського, що він візьметься по справжньому командувати армією.
Чи не здається вам, що погралися і досить, більше не смішно?
Мені для машини потрібна якась приблуда, якої у Києві нема.
Майстер з тяжким зітханням:
- На жаль, поки що будете їздити так. Бо це ж тільки у Польщі треба брати...
- Ну так беріть, у чому проблема?
- А у вас що, хтось знайомий є у Польщі?!
Чесно, я на нього витріщилася як баран на нові ворота. Що-що, а "хтось знайомий у Польщі" тепер є в усіх. :)
Пс. За іронією долі, цю приблуду я у Польщі і загубила :)
❗️Відбувся великий обмін полоненими - до України повернулося 207 наших Героїв.
🇪🇺Слідкуйте за ЄС в Телеграмі!
Ніколи не було, і знов
Знов у мене кудись подівся цілий день. Не можу зрозуміти, чому сьогодні вівторок, але вже 30те число. За моїми планами, тридцяте мало бути у четвер :)
Вже зовсім, зовсім скоро почну собі писати підказки прямо на руках.
Коротше, на дні тижня я більше не орієнтуюсь, орієнтуюсь на числа.
2 лютого я матиму зустріч із читачами у Дніпрі. Всі подробиці на картинці. Якщо не забуду, візьму кілька книг, можна буде придбати з автографом :)
У мене день взаємодії з органами: податковими, банківськими, судовими, комунальними і як вишенька на торті відпав глушник :)
Методично обходжу різні організації, візит до яких відклала на останні дні місяця, і скрізь або сьогодні не працюємо, або вам потрібне інше відділення. Я не втрачаю запалу і вперто топаю далі. КПД цього всього нульовий, але я вже замахалася.
Уявляю собі, що ніби я це за гроші роблю для когось іншого, типу роботи :)
Ой, Білка психонула і цього разу віддрукувала 5 тис примірників "Доці" :)
Бо це якась книга, якої вічно нема у продажі, нам уже незручно всім пояснювати, що наклад знову розкупили :)
Насправді я дуже вдячна усім, хто читає, купує, обговорює і мої книги, і книги сучасних українських авторів загалом.
Дуже хочу запропонувати вам новий роман цього року.
Слухайте, він просто еталонний у своїй безсовісності. Цікаво, чому вони взагалі перестали соромитися?
Іще якийсь час тому Зеленський фільтрував свої тексти трохи, хоч якісь рамки пристойності були, хоч умовні.
Більше не є.
Хто прогавив новину: Зеленський пропонує країнам ЄС ті кошти, які вони виділяють на підтримку українських біженців, перераховувати у бюджет України. А вже з бюджету слуги народу будуть виплачувати допомогу українцям, які виїхали з країни.
"І в кінці-кінців гроші наші виїхали, а європейські гроші лишались там, де залишились громадяни України. Поза територією України. Немає в мене ніяких питань (до цього − ред.). Просто хотів би, щоб ми звернули на це увагу. Коли весь світ каже про фінансову підтримку українців, то я хотів би звернути увагу, де залишається більшість цих грошей", − пояснив Зеленський.
У мене теж нема питань :) Сподіваюся, всім зрозуміло, що пробний шар Лещенка не був ніяким контекстом. Вони промацують і додавлюють тему. На виході Зе збере всі гроші, до яких зможе дотягнутися.
Янукович лишив по собі щось сто тисяч гривень на казначейських рахунках. Зелений пилосос не залишить навіть цього, висмокче все до останнього і ще боргів наробить.