10546
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Повернулася з "Книжкової Країни"
Сорок хвилин стояла на в'їзді, щоб тільки на парковку заїхати:)
Це така радість, не передати словами. Натовпи несусвітні, стільки яток, стільки гарно оформлених видавництв, і все українською. Колись ми про таке тільки мріяли. Я була два роки тому на Варшавському книжковому ярмарку і пінилася білою заздрістю - книжковий ринок здорової людини, все своєю рідною мовою,у такому асортименті...
Тоді здавалося, ми не вигребемо, з війною у нас нема шансів на такий розвиток книговидання. Але взяли і вигребли - уявлення не маю як, з типографіями і складами під обстрілами, з падінням купівельного попиту, з виїздом такої кількості читачів за кордон - все одно це зробили.
Наші видавці, автори і всі причетні - ви монстри у хорошому смислі.
А у нас із Дмитро Томчук та Ірою Ірина Білоцерковська була розмова про дітей і війну. Пвд час цієї розмови я сказала дві речі, які здаються мені важливими.
Перша - це те, що історія,яка лягла в основу книги Дмитра, і сама книга повинні отримати продовження у вигляді судового процесу. Над тими, хто допустив таку ситуацію і не вивіз заздалегідь дитячий будинок із зони окупації.
А друга, це те що нам потрібно розширювати межі України у своїй голові. У нас є "материкова" Україна, серцевина у межах кордонів. І є духовна, культурна, соціальна, родинна, до якої входить наша діаспора. Найближчими роками ми будемо ловити і збирати наших дітей і молодь по всьому світу, нам доведеться підтримувати і укріплювати з ними зв'язки, незважаючи на відстань.
А сказати "виїхав за кордон - здай паспорт" може тільки наш ворог. Почуєте щось подібне, так і знайте, це диверсія.
У мене пралка працює з тим самим характерним звуком. У ці самі хвилини.
Господи, хоч би сусіди не розібралися, з якої це квартири. Спаси і сохрани.
Колись мені одна мама похвалилася, що син писав роботу за моєю "Доцею". Ну і на підтвердження надіслала мені реферат.
З деяким здивуванням я прочитала, що глибоку поетичну натуру Доці можна оцінити за тим, як вона проводжає на фронт свого коханого Сергія. Її останні слова - "Прощавай, козаче, я буду тебе чекати з війни" сповнені глибокого символізму і філософського змісту...
Невдобно вийшло. Тій мамі я пояснила, що думаю про її синулю. Але у мене є відчуття, що студент не винуватий. Ну бо реферат йому зарахували :)
27 квітня о 17.00 ми з Дмитро Томчук будемо говорити про дітей і війну. Тобто у першу чергу про нову книгу пана Дмитра, у якій розповідається про евакуацію дитячого будинку із зони бойових дій. Ну і далі вже як вийде - про те, заради чого це все, про тих, для кого ми пишемо і тих, хто нас читає.
І тих, хто пише реферати за нашими творами :)
Приходьте, павільйон 1, зала 2.
Попередній допис прибрала.
Обговорення неможливе, тому що все залежить від особистого становища.
Чи є у коментаторів діти? Якого віку? Вони самі воюють чи збираються воювати? Їхні діти воюють чи збираються воювати?
Я особисто категорично проти зниження мобілізаційного віку нижче 25 років. І одночасно я дуже за посилання заходів з мобілізації у віковій категорії 25 плюс, за скасування чиновницьких та інших броней, за перегляд всіх відстрочок.
Не виключаю мобілізації жінок.
Тобто якщо стоятиме питання я чи мої діти, то звичайно краще я.
А жіночки, які пишуть, що "всі повинні готуватися до війни, інакше ми програємо", - ви серйозно? До війни треба було готуватися у 19му, зараз якби пізно. Ми в самому розпалі війни.
Друзі, якщо ви такі ж сентиментальні як я, вас теж поплавить.
Вслухайтесь у цю говірку. Зацініть цензурність тексту, навіть коли форсують річку. Почуйте "Слава Україні" у кінці від тих, хто на цьому нічному відео їде на бойове завдання.
Ми збираємо гроші на машину саме для цих чоловіків. Для Олександра, який за кермом, і його бійців.
Навіть не писатиму про те, кому це більше треба - нам чи їм. Здається, тут усе зрозуміло
У зборі ми підійшли до екватора, половина суми вже є. Лишилося ще 130 тис, ми обов'язково доб'ємо, хотілося б до Великодня.
І так, у Тараса дійсно "є смак у машинах", купимо найкращий танко-трактор із можливих.
До блокування кордону лишилося три... два...
Полякам треба пояснити, що це пересувний цирк, виїхав згідно броні, проводить репетиції.
У цій ситуації я всією душею на стороні наших військових. Вони дивляться на це і ржуть.
Подивилася відео ж того документ-сервісу у Варшаві і подумала, що взагалі нічого не писатиму про цих людей. І без мене відгавкаються :)
До влади питань майже нема. Так, дрібниці. Якщо через шлюзи вашого "Шляху" витекло стільки ухилянтів - то може почати з них? Оголосити в розшук, надати дані у країни перебування? Ви ж усі паспорти відстежуєте, хіба ні?
І визначайтеся уже, яка у вас кінцева мета: налякати, розізлити, насмішити чи все таки мобілізувати вашу цільову аудиторію
Мені написала пані Ольга, мама Максима Безноса, колишнього вихованця Пласту.
Максим пішов добровольцем захищати Україну після великого вторгнення і загинув трошки більше року тому під Бахмутом.
У нього вдома лишилася пластова література, і пані Ольга надіслала мені частину цієї бібліотеки для наших малих пластунів.
Це буде початок нашої новацької бібліотеки, яка перейде з ними у юнацтво.
Вдячна пані Ольга Безнос за такий важливий символічний дар. Вічна пам'ять вашому сину.
Друзі, принесло ось це перепостом.
То у мене зустрічна пропозиція. Давайте зберемо на великодню машиночку, а не пасочку. Або принаймні на великодню ходову і капремонт двигуна, якщо на цілу не зможемо.
Давайте покажемо, що вони для нас незабутні - і незабутні дійсно оцінять. Хлопці всі дні на бойових, ніяк не можуть групою зібратися, щоб нам відео записати про збір, але вони зроблять. А поки що, як і півроку тому, вони нам "дебілів щолкають" як отче наш.
Давайте потім зберемо на великодній РЕБчик і скажемо, що це від зайчика. І на тепловізор штурмовикам - давно запит висить, у них провідники заводять і виводять групу на позиції вночі, це питання життя і смерті. І навіть трошки воскресіння.
Реквізити поточного збору у коментарях. Можу вам гарантувати, що жодної копійки з цих грошей не піде на паски. Соррі.
Я все про саперів. Хочу порадитися, можливо колективний розум щось підкаже.
Отже, є великий підрозділ, який займається мінуванням на лінії фронту і вздовж кордонів, і розмінуванням на звільнених територіях.
Щодня вони знімають близько 300 - 400 мін.
Працюють на Сумщині і Харківщині, дві області з найбільш динамічним перебігом, обстановка постійно змінюється. Харківщина замінована по самі гланди, росіяни де могли мінували вручну, а потім іще так насипали.
Тобто відновлення нормального життя без саперів неможливе.
А далі ми втикаємося у стелю.
Їм критично бракує транспорту. Не так давно навіть командування визнало, що на бусах до мінних шлагбаумів вони доїхати не можуть, бездоріжжя. Пішки теж не варіант, тільки обладунок сапера важить 34 кг.
У підрозділі є непосидючий офіцер, який оббігав усіх місцевих волонтерів у зоні досяжності і потім якось додзвонився до мене. Ми їм зібрали гроші на одну автівку, вже працює. Пан Тарас через свій фонд зібрав на ще одну. Ще пару машин було приватних, і мені здається одна чи дві також волонтерські.
Але це вже все, стеля. При всьому бажанні ми не закриємо їм потребу так, щоб на роботу могли виїжджати всі екіпажі. Потрібно мінімум 20 машин, я реаліст, за людські гроші ми їх не купимо.
Усиновити саперний батальйон і займатися тільки ними я теж не можу.
Власне, у чому питання? Мені здається, мають підключитися місцеві громади і аграрії. З розумінням, що на відміну від цивільних і комерційних фондів ці хлопці не просто позначають прапорцями мінні поля, а фізично знімають міни.
Не може бути, щоб область для них не знайшла тих двадцять джипів. Це ж прямий інтерес місцевої влади і життя людей у їхніх громадах.
Не обов'язково їм дарувати ці авто, можливо є варіант оренди чи лізингу чи тимчасового прикріплення комунального чи відомчого транспорту.
Раптом у когось із моїх читачів виникне ідея, до кого звернутися і як це зробити. Я готова побути точкою збору і обговорення ідей.
Я сподівалася, що Червінського сьогодні пред'являть громадськості з самого ранку. Або з'явиться офіційне повідомлення від правоохоронців. Або адвокатам дадуть можливість з ним поспілкуватися.
Я не втрачаю надії. Ну нехай дев'ята ранку минула, але припустімо до обіду, до дванадцятої...
Бо з великою ймовірністю, ці дні розбиратимуть похвилинно. Якщо не дай боже з Червінським щось станеться, причетні не вилазитимуть з допитів, і вони це розуміють.
Наскільки це все гниле, недалекоглядне і невчасне. Ніби у нас проблем мало. Ніби в опешки проблем мало, так вони власними руками ще раз витягли на світ справу вагнеріаців і повернули її у найбільш скандальному і невигідному для себе ключі.
Справа Шеремета взагалі нічому не навчила
Взяла участь у засіданні бійцівського (закреслено) читацького клубу ЖК "Республіка".
Так, один з київських житлових комплексів має свій читацький клуб. Створений у 22му році, коли жителів лишилося мало, - щоб не поїхати дахом. Відтоді розвивається і процвітає, став однією з точок об'єднання мешканців мікрорайону.
Зустріч була проведена по бартеру; я їм байки та історії, вони - донати на наш черговий збір.
Мені сподобалося, гарно посиділи, півтори години минули непомітно.
Спільними зусиллями посунули нашу банку у бік наповнення, там уже 73 тис грн.
Дякую всім, хто допомагає зібрати на це авто, хлопці на нам із вами покладаються.
Моя чудесна дитина зібрала на ДН гроші і розкидала між трьома волонтерськими зборами: мені на чергову машину 8 тисяч грн, Лелекам на турнікети і Лалі Тарапакіній на вивезення звірят з фронтових сіл.
Для мене це найкращий подарунок - знати, що я вирощую гідних людей.
Тим часом військові надсилають привітання до "Дня вдячності волонтерам". Я спочатку подумала, що це жарт такий, ну не може ж бути, що хтось дійсно таке свято встановив. Але здається ні, таки серйозно...
Друзі, ми переповнені взаємною вдячністю і повагою. Я дякую військовим щоранку, щойно розплющила очі, замість отче наш. І також щодня бачу і чую, як вони тепліють і радіють від нашої допомоги. Це вже не кажучи про кругообіг волонтерів і військових у природі, коли одні перетікають у інших.
У нас спільна велика біда, і я подумки обіймаю кожного, хто долучається до боротьби, від старих до малих. І не розумію тих, хто стоїть осторонь - ну добре, серця у них нема, але ж мозги мають бути? Хоч головою мали б розуміти, що вижити під час війни в їхніх інтересах. А виживання нам забезпечують ЗСУ, більш ніхто.
Я сьогодні на власні вуха слухала, як пані нахвалювала радянське морозиво. По 7 копійок і по 9 копійок.
По 7 копійок у неї було з натуральною порічкою, а по 9 копійок - з натуральною смородиною, "вот такімі кускамі!"
Хз, де вона при совку знаходила морозиво зі смородиною, яке було "во! Нє то что сєйчас!"
Мені було неприємно це слухати, я вагалася, прокоментувати чи ні, коли раптом вона говорить, що спеціально заходила за цим морозивом у якийсь гастроном, який тут був поблизу, купувала його і тут же "хряцала".
Хряцала, блін.
Я нічого їй не сказала. Я б воліла не чути і не бачити совкового світу у Києві. Але якщо він ще лишився, то хай буде таким - обірваним, бомжуватим, нездатним говорити жодною іншою мовою, крім російської. Хай хряцає у своїх закутках, відірваних від реальності
Мене вже нудить від ніссанів.
Мрію, як після війни звернуся до тих самих хлопців, які риють носом на всіх базарах Європи у пошуках машин для ЗСУ, із приватним особистим замовленням.
Будемо купувати машинку для міста. Мініатюрну, на дві дверки. Щоб у багажник тільки гречаний багет із сільпо поміщався :)
Я на ній паркуватимуся у нас під домом.
А пан Тарас каже, що краще кабріолет з відкритим верхом. І щоб з великим прапором України проїхати по всіх місцях, де були бої. Такою волонтерською колоною... Ми у наших саперів запитаємо, де вже розміновано, де безпечні дороги...
А тим часом готую збір на новий ніссан, уточнюємо остаточну вартість, тобто торгуємося. Підрозділ, якому ми буса восени купили, зараз передає буса іншому підрозділу. А цим уже треба щось серйозніше, вони вже інші задачі виконують на повному бездоріжжі.
Ой, коротше.
Сьогодні у новаків гра на території однієї з київських шкіл. Територію легко впізнати за скупченням машин в усіх дворах і величезним затором перед ворітьми - батьки з усього правого берега привезли своїх пластунів.
Передала виховникам книги Максима Безноса, вихованця Пласту, який загинув, захищаючи Україну. Ще раз погортала деякі томики і звернула увагу на широку географію видань.
Пласт - це продумана здорова система виховання громадян і патріотів, збережена і створена зусиллями нашої діаспори. Це той саджанець, який зберігся за кордоном і дуже природньо повернувся на рідний грунт після відновлення незалежності.
І що важливо, книги, пісні, сценарії ігор, методички, які писалися п'ятдесят і більше років тому, цілком актуальні і зрозумілі для сучасних дітей. Візьміть для порівняння щось із радянського комсомолу і піонерії, і побачите разючу відмінність.
Пласт підтримує і розвиває природні інтереси, базується на повазі до особистості. Вважається, що любов до України - це базове право кожного українця. Земля, природа, довкілля, баланс командного і особистого, імпровізація і свобода з одного боку, чітка і зрозуміла ієрархія з іншого, прості правила, заохочення, вимірювані досягнення... Все це є у Пласті, все це доповнює і покращує якість дитинства, якщо так можна сказати.
Багато хто має застереження щодо релігійного компоненту; пластуни дійсно починають сходини і прийом їжі з молитви. Скажу так: ніяка зовнішня організація не переломить того, що насаджується всередині сім'ї. Стосунки вашої дитини з релігією будуть такими, які ви закладаєте у себе вдома.
У мене особисто тільки одна тривога. Ці "жовтодзьоби" будуть виховані так, що захочуть захищати свою країну. Головне, щоб до того часу, як вони виростуть, їхні батьки розправилися з ворогом, щоб малюкам не довелося воювати.
І ще дуже б не хотілося знову рятувати Пласт у вигнанні, з надією на те, що він колись зможе повернутися в Україну. Боюсь, що вдруге це вже не вдасться.
Жителі села Зозулинці на Тернопільщині зібрали 62 тисячі гривень, щоб сформувати 52 великодніх набори, які будуть відправлені на різні ділянки фронту землякам і односельцям, які служать у ЗСУ.
До набору входять паски двох видів, фрукти, ковбаса і шинка, сир, масло, варені яйця і свіжий хрін.
Я так розумію, боротися немає сенсу, потрібно розслабитися і отримати задоволення.
Викорінити чи оскаржити це неможливо.
Фб переповнений фейковими картинками і людьми. "Дитина в броніку і касці замовляє їжу у харківському KFC"
Або у коментарі приходять люди з історіями, яким я просто не вірю. Таке враження, що теж згенеровані штучним інтелектом.
Я б сказала, що все довкола робиться ще більш божевільним, хоча куди уже. У такій обстановці потрібне щось, на чому око могло б зупинитися як на острівцеві нормальності. Так щоб глянув - о, ну хоч хтось адекватний.
Пропоную в такому контексті заходити на сторінки Справи громад.
Вчора знову поїхав величезний вантаж на фронт, обсяги допомоги просто немислимі для індивідуальних зборів, те що вони роблять можливе тільки у рамках налагодженої структури.
Або на сторінку до Петра Олексійовича. Комплекс "Ай-Петрі" змінює розстановку сил на лінії фронту, попит колосальний, військове командування напряму йде до ПП за цією технікою. Вітчизняна розробка, повністю профінансована українським бізнесом.
Я заходжу на сайт, гортаю фотки і зітхаю: дякувати богу, вдома ще хтось дорослий лишився...
З нами знову музичний дует Жені та його поки що невідомого нам друга за кадром.
🐷🐶 MOSKAL HUNTER 💀☠️
Уявіть, що ви власник автомийки у місті, де вже місяць іде дощ. Ви приходите на роботу, бачите, як ваше обладнання заростає мохом, дивитеся на мийників, які грають у карти і слухаєте історії про Ноя, який не нив.
Так триває день у день, а потім настає останній день дощу. Який несе у собі пісок із дюни на краю світу. І все місто, кожна машина, яка ночувала надворі, прокидається брудне як свиня з потребою терміново помитися :)
Я далека від того, щоб проводити аналогії з нашою ситуацією. Просто хочу сказати, що таке іноді стається у самому кінці терпіння.
Дивіться, це одна з наших-ваших машин, обладнана відповідним чином і виконує свою роботу.
У мене вона проходить під порядковим номером 13 :)
Мені б хотілося, щоб ви побачили вживу, скільки ми вже купили різного заліза, але це неможливо, ніхто їх на оглядини на одну стоянку ніколи не привезе. Але просто знайте, що машини працюють.
А цим хлопцям я пообіцяла зібрати на тепловізор. Щойно закрию поточний збір - там, до речі, ми до екватора наближаємося, уже 120 тис є - відкриємо банку на тепловізор.
Ну ось якось так, безкінечний перехід від одного збору до іншого. Що я зроблю, таке життя
У нас тут опади випали у вигляді грязюки небесної. Дай, думаю, зафіксую природний феномен, не так часто у Київ піщані бурі з Африки прилітають.
Але на моїй білій машині не дуже видно. То я підійшла до чорної, припаркованої неподалік. Все відфоткала, і аж потім помітила, що всередині нерухомо сидить водій.
З очима по п'ять копійок.
Нічого не стала чоловікові говорити про Сахару, посоромилася.
Ті самі відчуття. В Україні стають мільйонерами за лічені дні, тільки сівши на дозвільну систему. Це бездонний клондайк, під час режиму Зеленського у нас дійсно з'явився цілий прошарок впливових людей, яким війна вигідна.
Volodymyr Ariev:
Спочатку вони відкривають корупційний магазин, через який купа ухилянтів купує виїзд по системі «Шлях» або через дозволи інших державних органів і втікає за кордон. Десятками тисяч.
Далі вони починають звинувачувати втікачів у відсутності патріотизму і без законних підстав та без попередження закривають їм доступ до консульських послуг.
Потім вони будуть бідкатись через купу судових позовів, в тому числі в ЄСПЛ. Бо наразі закрили доступ до консульських послуг не тільки ухилянтам, а всім, включно з громадянами, які перебувають за кордоном на тривалому лікуванні, з особами з інвалідністю та громадянами, що доглядають за особами з інвалідністю, батьками-одинаками неповнолітніх і так далі.
Але ж влада у нас, як завжди, робить все правильно. І вобше, треба слухатись, бо так треба. А шо стало причиною, то, як писали на футболках - «Маю право на помилку». Особливо після підрахунку хабарів.
"Новий Ремарк"
Це я навздогін минулій читацькій зустрічі міркую. Мене часто чомусь запитують про "нового Ремарка" і про те, коли він нарешті з'явиться в українському літературному процесі.
Ну от, за добу після розмови я нарешті придумала відповідь. :)
Відповідь така: не дай бог.
Роман про трагедію втраченого покоління, про неприкаяних ветеранів, які спиваються і підсідають на наркотики чи адреналінові голки. Про те, якою безглуздою, непотрібною була війна, про те як вони повірили політикам і як тяжко і ганебно програли у цій війні, а тепер намагаються будувати видимість нормальності на руїнах. Безуспішно.
По хорошому, така книга мала б з'явитися на росії, у них там всі передумови, і достоєвщина в поміч. Це буде щось таке тяжке, чорнушне, нещасне, на дві тисячі сторінок. Всі читатимуть, перкладатимуть мовами світу і ридатимуть від жалю.
Всі крім українців, українці з цього крутитимуть кульочки для сємок.
Безумовно, приємно
Дякую хлопцям, які склали цей текст, дякую пану полковнику, який підписав.
Звісно ж, це наша з вами колективна подяка, було б правильно, якби її адресувала читачам цієї сторінки.
Люди, які сьогодні писали про другий тур виборів - не травіть душу, правда.
Нема у нас умовного способу, ніяких "якби". Ті виборці Зеленського, які доживать до нових виборів, можливо проголосують інакше.
Якщо зійдуться зірки і буде виконано сто п'ятсот умов.
Це вже кожен буде вирішувати за велінням власної совісті.
Мені головне, що за власний голос не соромно, і через п'ять років можу спокійно сказати, за кого я голосувала. Дивлячись прямо в очі будь-кому.
І ось це відчуття внутрішнього спокою і правоти дуже підтримувало всі ці роки.
Бажаю кожному такої ж гармонії з власним сумлінням. Це не складно, підійти обдумано до вибору, поставивши інтереси держави на перше місце, а свої на друге.
Скажена бензоколонка геть сказиться після голосування у Конгресі. Тримаймося міцніше, зараз їх розірве на клапті.
Читать полностью…
Терміново! О 24:00 СПЛИВАЄ СТРОК ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЧЕРВІНСЬКОГО. ЗА ЗАКОНОМ ЙОГО МАЮТЬ ВИПУСТИТИ.
Сьогодні було чергове судове засідання у справі Червінського, яке фактично не відбулось у зв’язку з великою кількістю повітряних тривог. О 18 годині, коли знову зайшли в зал, прокурор почав говорити, що у зв’язку з тривогами прошу продовжити тримання під вартою. ПРОСТО ПОЧАВ ВИМАГАТИ АВТОМАТИЧНОГО ПРОДОВЖЕННЯ.
Без слухань і розгляду клопотання. На цьому засідання закінчилось.
Суддя рішення не виніс.
Ми підозрюємо, що правоохоронні органи можуть зараз щось зробити протизаконне, але чітко по закону РОМАНА ЧЕРВІНСЬКОГО мають випустити сьогодні, бо о 24 годині спливає строк дії ухвали суду про тримання під вартою.
Вимагаємо, даємо розголос, мусить бути максимальний репост!
Свободу Роману Червінському!
З півроку тому ми для цих хлопців купили буса. На якому ті чесно від'їздили, не вграли, не розбили, ремонтували за свій рахунок.
А тепер повернули фондові для безкоштовної передачі іншому підрозділу.
Хлопці змінили позицію і напрямок, і там де вони є, ніякий бус більше не проїде. Проїде танк і трактор. Ну ще хороший позашляховик з великими колесами, який може нам вийде купити.
Я нічого не обіцяла бійцям, бо сума збору виходить чимала. Я дійсно ціную те, як вони по людськи обійшлися з нашим бусом. Я знаю, що мене про них просили з усіх сторін, що вони круті і заслуговують на допомогу.
Але ж сума велика.
Пан Тарас каже, що зберемо з божою допомогою. Ну йому і належить так казати, у нього фонд однойменний :)
А я все таки більше на людей покладаюся.
Подивіться, у коментарях шматок відео, там де хлопці їдуть. В оригіналі більше п'яти хвилин, я вам лишила 18 секунд. Матюкаються, паразіти :)
Але, можливо, вам буде спокійніше на душі від того, що ці дядьки зараз там. Такі як вони є, сердиті, грубі, матюкливі. І що ви зараз своїми грошима зможете допомогти їм напряму, прямо туди, в посадку і болота. І для конкретного маленького колективу це буде дуже вагома допомога.
БПЛА та папери
Довгий текст про безпілотники, котрі не літають самі по собі. Вони також потребують пілотів – зовнішніх.
За логікою, після обіцянки Зеленського про мільйон дронів для ЗСУ, школам що готують пілотів мусить бути створений режим максимального сприяння. І не просто – а пілотів готових по-максимуму до всіх несподіванок фронту.
Так от в реальності все – з точністю до навпаки. Про це мені неодноразово розповідали оператори БПЛА. Причому досить емоційно і в дійових особах. Бо в людей, які бачать діяльність шкіл БПЛА з середини, все більше складається враження що відбувається організований саботаж підготовки пілотів.
Трагізм ситуації ось в чому. За існуючими правилами інструктор аби навчати пілотів мусить вести купу документів. Проте, після повномасштабного вторгнення питанням документообігу інструкторам не набридали. Проте.
Приблизно в той самий час, коли в журналі «Economist» вийшло відоме есе тодішнього головкома генерала Залужного, командування ніби зірвалося з ланцюга. Перевірки на заняття почали приїздити кожного дня.
Головне що цікавить перевірки, це… наявність на руках в інструкторів визначеного наказами переліку документів. Навіть жарт з’явився: «Ніхто не помітить якщо ми на польоти приїдемо без літака – але не простять якщо ми забудемо якусь відомість».
Відтоді ця катівня не слабшає. Інструктори і викладачі бігають як загнані коні. Для навчання пілотів на кожний БПЛА пишеться програма навчання. Виходячи з програми формується розклад, в якому має бути певна кількість тем занять. На кожну таку тему (!!) за правилами має існувати окрема методичка, яку інструктор мусить мати на руках. Проте багато типів безпілотників до війни у ЗСУ не використовувалися і тому методичної літератури для них не було. Звідки її брати? Перевірки це не цікавить. Начальник сказав треба! Інакше ж бджоли без папірця не літають.
Хлопці розповідають, що писати всі ці методички доводиться самим інструкторам і викладачам. Паралельно з навчанням. Для розуміння, весь набір методичної літератури для курсу підготовки на БПЛА займає повну офісну теку-сегрегатор – під сотню методичок. Але й це не межа. За вимогами командування, починаючи заняття, інструктор мусить мати журнал підготовки (його заповнюють щодня), методичку, план занять, розклад занять та відомість інструктажу по техніці безпеки. Якщо група виїздить на польоти на полігон, до цієї макулатури додається ще три найменування документів. А якщо під час занять приймаються нормативи – плюс ще два.
І це не торкаємося прийняття проміжних і підсумкових іспитів – там мусить бути своя методичка на кожен іспит, план проведення іспиту, оціночна відомість, схема на кожну польотну вправу , зразки тестових завдань тощо.
Не складно уявити, що коли інструктори-військові розповідають про це інструкторам-цивільним (з фірм-виробників) у цивільних волосся дибки встає. Там такої бюрократії немає й близько. Цивільні відверто цікавляться: «Коли ж ви людей навчаєте?»
Ви сильно помиляєтеся, якщо думаєте що весь це перелік макулатури можна один раз зробити – і забути. Турботливе командування регулярно вносить в документи зміни, тож документи доводиться весь час переписувати. А ще – з’являються нові й нові найменування документів.
Очевидно, в таких умовах до кожної групи інструкторів потрібна ціла канцелярія. І по-факту вона з’явилася.
Навчання пілотів повністю згрузили на інструкторів-сержантів, бо офіцери-викладачі займаються одними лише паперами. Коли офіцери не встигають – знову таки підключаються інструктори. Звісно, виникає питання – кому і навіщо потрібна така бюрократія, в той час як Україна втрачає території і має проблеми з мобілізацією?
Правда така. Протягом останніх півроку не те що не сталося прискорення підготовки фахівців з БПЛА. Навпаки, інструктори з трудом підтримують попередній ритм. Бо паперами їх бомбардують все більше й більше.
Доречне питання – що це? По факту це – відвертий і неприхований саботаж що підриває обороноздатність України. З усіма похідними.
Дуже сумно!