10546
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Ураааа
Пишу це на нейтральній смузі під пильним оком польських митників, які не зовсім розуміють причину криків і вересків з машини :)
Друзі, ми це зробили, збір закрито
Пан Тарас уже на низькому старті, їхатиме за машинами найближчим часом
Я вам дуже, дуже вдячна. Величезну справу зробили, тепер можна з чистою душею святкувати
Дякую!
Я не розумію, чому виникне медіа хаос без марафону.
Лещенко хоче сказати, що без державних дотацій у кілька мільярдів гривень, читай - підкупу - найкрупніші канали почнуть транслювати проросійську пропаганду?
Може, на плюсах підуть сюжети про криві дула, не закопані кунги і брата Зеленського, якого той вбив?
Та ні, маячня якась. Хто таким буде займатися під час війни? Потрібно вірити у своїх журналістів, це ж четверта влада, вони дбають про Україну і її майбутнє.
Люди, треба допомога.
Хлопець йде воювати, треба прихистити його котиків до повернення.
Тіна взята з вулиці вже дорослою. Мабуть була в передрягах, бо вухо надкусано. Не дуже ласкава, самітниця, але не агресивна, дууже спокійна.
Рудько теж з притулку взятий кошеням, йому вже 6. Дуже самостійний, добрий пухнастий мурчало. Трохи лякливий до нових людей, ховається поки не звикне.
Обидва стерилізовані, привчені к лотку, хатні.
Допоможіть будь ласка безкоштовно, або за помірну суму. Територіально Київ, але з доставкою десь не дуже далеко можна порішати.
Віталій 0502437281
Це. Дуже. Важливий. Допис. 🔥 Допис про зітхаючих тиловиків.
Розумієте, я більше про логістику і тил, так склалося. Коли збирають усім світом гроші на покупку Мавіків чи ФПВ-дронів — тиловики зітхають. Коли волонтери збирають гроші на пікапи — тиловики знову зітхають, прикидаючи як потім на черговий пікап знайти запчастини. Тиловики все-все розуміють, це правда, це без сарказму. Розуміють важливість Мавіків та критичну важливість ФПВ-дронів. Розуміють необхідність пікапів та позашляховиків, розуміють потребу в раціях та бронежилетах.
Ось тільки зітхання тиловиків мало хто розуміє. І коли потрібно терміново перевезти за десятки кілометрів багато десятків тонн усілякого різного вантажу: продукти, запчастини, спорядження, буржуйки, рації, колоди, скоби, баки з водою, каністри з паливом та БОЄПРИПАСИ — тиловикам кажуть це робити, але рідко уточнюють на чому.
Ми два роки спеціалізуємося на вантажівках, тому що ми про тил та логістику. Ми два роки спеціалізуємося на навантажувачах, тому що ми про тил та логістику. І ми знайшли те, від чого зітхне будь-який тиловик, але зітхання буде не сумним, а просячим.
Маленькі причепи, але дві тонни вантажу! Маленькі причепи, але пневматичні гальма та універсальний зчіпний пристрій! Маленькі помічники тиловиків, які дозволять терміново-негайно-зараз перевезти ще дві тонни того, що конче потрібне комусь біля передку.
1 550 євро за один, знайдено 10 штук. Логістика буде "безплатною", адже їх просто завантажать у кузов до тих вантажівок, перевезення яких ми й так оплачуємо. 660 000 гривень.
Я прошу допомогти. Я прошу допомогти тим самим — зітхаючим. Я прошу допомогти будь-якою сумою, тут немає "вибачте, що мало" - якщо така можливість ще є.
Я не з чуток знаю як сильно залежать бойові дії від логістики. Армія виграє битви, а логістика виграє війни. А нам треба виграти у цій війні задля збереження нас самих.
💳 ПРИВАТ24:
5169 3305 2068 6400
💳 ІНШІ БАНКИ:
5375 4115 0177 8331
🌎 PayPal:
wingman2006@mac.com
🌐 USDT (TRC20):
THXQSYA2s1bKRBgqQaPjgHqW77834GmuDX
Київ сьогодні казковий. Ці каштани, які зацвіли до травневих... Ірина Білоцерковська , пам'ятаєш, ти мені розповіла, що вони у Місті завжди зацвітають якогось певного дня, незалежно від погоди.
Цей день точно не у квітні був.
Бузок, кульбаби, пух від кульбаб підозріло схожий на тополевий, алергіки так точно не відрізнять.
Сьогодні вперше на дитячому майданчику у парку чула тільки українську мову. Всі батьки з дітьми говорили українською. На російську наштовхнулися тільки у макдональдсі, говорили дві старших пані. І ця мова різала вухо і випадала із загального гомону.
Повернулася з "Книжкової Країни"
Сорок хвилин стояла на в'їзді, щоб тільки на парковку заїхати:)
Це така радість, не передати словами. Натовпи несусвітні, стільки яток, стільки гарно оформлених видавництв, і все українською. Колись ми про таке тільки мріяли. Я була два роки тому на Варшавському книжковому ярмарку і пінилася білою заздрістю - книжковий ринок здорової людини, все своєю рідною мовою,у такому асортименті...
Тоді здавалося, ми не вигребемо, з війною у нас нема шансів на такий розвиток книговидання. Але взяли і вигребли - уявлення не маю як, з типографіями і складами під обстрілами, з падінням купівельного попиту, з виїздом такої кількості читачів за кордон - все одно це зробили.
Наші видавці, автори і всі причетні - ви монстри у хорошому смислі.
А у нас із Дмитро Томчук та Ірою Ірина Білоцерковська була розмова про дітей і війну. Пвд час цієї розмови я сказала дві речі, які здаються мені важливими.
Перша - це те, що історія,яка лягла в основу книги Дмитра, і сама книга повинні отримати продовження у вигляді судового процесу. Над тими, хто допустив таку ситуацію і не вивіз заздалегідь дитячий будинок із зони окупації.
А друга, це те що нам потрібно розширювати межі України у своїй голові. У нас є "материкова" Україна, серцевина у межах кордонів. І є духовна, культурна, соціальна, родинна, до якої входить наша діаспора. Найближчими роками ми будемо ловити і збирати наших дітей і молодь по всьому світу, нам доведеться підтримувати і укріплювати з ними зв'язки, незважаючи на відстань.
А сказати "виїхав за кордон - здай паспорт" може тільки наш ворог. Почуєте щось подібне, так і знайте, це диверсія.
У мене пралка працює з тим самим характерним звуком. У ці самі хвилини.
Господи, хоч би сусіди не розібралися, з якої це квартири. Спаси і сохрани.
Колись мені одна мама похвалилася, що син писав роботу за моєю "Доцею". Ну і на підтвердження надіслала мені реферат.
З деяким здивуванням я прочитала, що глибоку поетичну натуру Доці можна оцінити за тим, як вона проводжає на фронт свого коханого Сергія. Її останні слова - "Прощавай, козаче, я буду тебе чекати з війни" сповнені глибокого символізму і філософського змісту...
Невдобно вийшло. Тій мамі я пояснила, що думаю про її синулю. Але у мене є відчуття, що студент не винуватий. Ну бо реферат йому зарахували :)
27 квітня о 17.00 ми з Дмитро Томчук будемо говорити про дітей і війну. Тобто у першу чергу про нову книгу пана Дмитра, у якій розповідається про евакуацію дитячого будинку із зони бойових дій. Ну і далі вже як вийде - про те, заради чого це все, про тих, для кого ми пишемо і тих, хто нас читає.
І тих, хто пише реферати за нашими творами :)
Приходьте, павільйон 1, зала 2.
Попередній допис прибрала.
Обговорення неможливе, тому що все залежить від особистого становища.
Чи є у коментаторів діти? Якого віку? Вони самі воюють чи збираються воювати? Їхні діти воюють чи збираються воювати?
Я особисто категорично проти зниження мобілізаційного віку нижче 25 років. І одночасно я дуже за посилання заходів з мобілізації у віковій категорії 25 плюс, за скасування чиновницьких та інших броней, за перегляд всіх відстрочок.
Не виключаю мобілізації жінок.
Тобто якщо стоятиме питання я чи мої діти, то звичайно краще я.
А жіночки, які пишуть, що "всі повинні готуватися до війни, інакше ми програємо", - ви серйозно? До війни треба було готуватися у 19му, зараз якби пізно. Ми в самому розпалі війни.
Друзі, якщо ви такі ж сентиментальні як я, вас теж поплавить.
Вслухайтесь у цю говірку. Зацініть цензурність тексту, навіть коли форсують річку. Почуйте "Слава Україні" у кінці від тих, хто на цьому нічному відео їде на бойове завдання.
Ми збираємо гроші на машину саме для цих чоловіків. Для Олександра, який за кермом, і його бійців.
Навіть не писатиму про те, кому це більше треба - нам чи їм. Здається, тут усе зрозуміло
У зборі ми підійшли до екватора, половина суми вже є. Лишилося ще 130 тис, ми обов'язково доб'ємо, хотілося б до Великодня.
І так, у Тараса дійсно "є смак у машинах", купимо найкращий танко-трактор із можливих.
До блокування кордону лишилося три... два...
Полякам треба пояснити, що це пересувний цирк, виїхав згідно броні, проводить репетиції.
У цій ситуації я всією душею на стороні наших військових. Вони дивляться на це і ржуть.
Подивилася відео ж того документ-сервісу у Варшаві і подумала, що взагалі нічого не писатиму про цих людей. І без мене відгавкаються :)
До влади питань майже нема. Так, дрібниці. Якщо через шлюзи вашого "Шляху" витекло стільки ухилянтів - то може почати з них? Оголосити в розшук, надати дані у країни перебування? Ви ж усі паспорти відстежуєте, хіба ні?
І визначайтеся уже, яка у вас кінцева мета: налякати, розізлити, насмішити чи все таки мобілізувати вашу цільову аудиторію
Мені написала пані Ольга, мама Максима Безноса, колишнього вихованця Пласту.
Максим пішов добровольцем захищати Україну після великого вторгнення і загинув трошки більше року тому під Бахмутом.
У нього вдома лишилася пластова література, і пані Ольга надіслала мені частину цієї бібліотеки для наших малих пластунів.
Це буде початок нашої новацької бібліотеки, яка перейде з ними у юнацтво.
Вдячна пані Ольга Безнос за такий важливий символічний дар. Вічна пам'ять вашому сину.
Друзі, принесло ось це перепостом.
То у мене зустрічна пропозиція. Давайте зберемо на великодню машиночку, а не пасочку. Або принаймні на великодню ходову і капремонт двигуна, якщо на цілу не зможемо.
Давайте покажемо, що вони для нас незабутні - і незабутні дійсно оцінять. Хлопці всі дні на бойових, ніяк не можуть групою зібратися, щоб нам відео записати про збір, але вони зроблять. А поки що, як і півроку тому, вони нам "дебілів щолкають" як отче наш.
Давайте потім зберемо на великодній РЕБчик і скажемо, що це від зайчика. І на тепловізор штурмовикам - давно запит висить, у них провідники заводять і виводять групу на позиції вночі, це питання життя і смерті. І навіть трошки воскресіння.
Реквізити поточного збору у коментарях. Можу вам гарантувати, що жодної копійки з цих грошей не піде на паски. Соррі.
Я все про саперів. Хочу порадитися, можливо колективний розум щось підкаже.
Отже, є великий підрозділ, який займається мінуванням на лінії фронту і вздовж кордонів, і розмінуванням на звільнених територіях.
Щодня вони знімають близько 300 - 400 мін.
Працюють на Сумщині і Харківщині, дві області з найбільш динамічним перебігом, обстановка постійно змінюється. Харківщина замінована по самі гланди, росіяни де могли мінували вручну, а потім іще так насипали.
Тобто відновлення нормального життя без саперів неможливе.
А далі ми втикаємося у стелю.
Їм критично бракує транспорту. Не так давно навіть командування визнало, що на бусах до мінних шлагбаумів вони доїхати не можуть, бездоріжжя. Пішки теж не варіант, тільки обладунок сапера важить 34 кг.
У підрозділі є непосидючий офіцер, який оббігав усіх місцевих волонтерів у зоні досяжності і потім якось додзвонився до мене. Ми їм зібрали гроші на одну автівку, вже працює. Пан Тарас через свій фонд зібрав на ще одну. Ще пару машин було приватних, і мені здається одна чи дві також волонтерські.
Але це вже все, стеля. При всьому бажанні ми не закриємо їм потребу так, щоб на роботу могли виїжджати всі екіпажі. Потрібно мінімум 20 машин, я реаліст, за людські гроші ми їх не купимо.
Усиновити саперний батальйон і займатися тільки ними я теж не можу.
Власне, у чому питання? Мені здається, мають підключитися місцеві громади і аграрії. З розумінням, що на відміну від цивільних і комерційних фондів ці хлопці не просто позначають прапорцями мінні поля, а фізично знімають міни.
Не може бути, щоб область для них не знайшла тих двадцять джипів. Це ж прямий інтерес місцевої влади і життя людей у їхніх громадах.
Не обов'язково їм дарувати ці авто, можливо є варіант оренди чи лізингу чи тимчасового прикріплення комунального чи відомчого транспорту.
Раптом у когось із моїх читачів виникне ідея, до кого звернутися і як це зробити. Я готова побути точкою збору і обговорення ідей.
Я ніяк не марафонець, мені б тудою-сюдою, вжух і готово, поскакали до наступного проекту. Оце "два-три тижні", це для мене, я точно цільова аудиторія :)
Тому за великий збір перед Великоднем бралася зі скрипом, всі ж розуміємо, у людей зараз свої витрати, паски-ковбаски...
Мене переконав Тарас, запевнивши, що з божою допомогою. (Ну і де, я вас питаю?!)
А також самі хлопці. Розумієте, місце їхньої роботи - пекло. Там нема свят, там переплуталися день і ніч, все в диму. Їдуть на роботу - один пейзаж. Їдуть назад за кілька годин - взагалі неможливо впізнати, що тут було. Ями від кабів, чорні стовпи пожеж, рештки наших біленьких і рожевеньких хат, від яких нічого вже не лишилося.
Ми дуже тяжко будемо все це вихаркувати, відбудова і відновлення - це те, чим наше покоління буде займатися до кінця свого життя. Але ми цю землю потім по грудочці переберемо, головне щоб люди спаслися.
Друзі, наш збір на машину майже досяг 200т позначки. Лишилося близько 70 тисяч. На жаль, дешевше не вийде, туди потрібна дуже потужна автівка. Той випадок, коли хлопці не дивляться на економію пального і розуміють, що вона жертиме як танк. Але так треба.
У коментарях кидаю реквізити і зараз обріжу одне з їхніх відео і теж туди.
Дякую всім, хто допомагає.
Upd. Поміркувавши трохи, не можу відео викласти. Хай все пізніше, після перемоги. Поки що пару скрінів і все.
Наше село - це рай на землі. А коли не обстрілюють, це рай і є.
Лелека прилетів, шукає місце для гнізда. Необрізані деревця все одно квітнуть.
З міської квартири ми можемо виїхати у будь-яку країну і почуватися там більш-менш. Але в усьому світі нема місця, де ми могли б садити кущі і дерева на своїй землі.
У прикордонні дуже велика тривога і напруження. І великі сподівання, люди все одно думають, як вони це колись відновлюватимуть.
Я не пам'ятаю, чи показувала вам Перший Запуск Цього Двигуна, але не гріх і повторити.
Бо я особисто з ним уже зріднилася :) А також велика повага до хлопців, які фіксують кожен крок з людськими грошима. Хоч це зовсім непросто і вимагає внутрішньої дисципліни і розуміння, що нічого не береться з нічого.
Є підрозділи, які зникають після отримання допомоги і потім повертаються знову, тільки коли знову настає критична потреба. Я таку поведінку скоріше вважаю нормою і розумію, що на фронті всього дуже мало, і найменше часу і сил. Тому не діймаю хлопців проханнями про відео і фото звіти. Мені досить документів, які підписує Тарас при передачі авто.
Але тим ціннішою і людяною є ініціатива таких бійців, як Володимир з його командою.
Ми монетизували, як могли :)
Друзі, на даний момент зібрано 191 тис, лишилося іще 70. Дякую, дуже хороший темп, ми всі молодці.
У мене спогади з Вербної неділі тісно переплетені зі Львовом.
Зовсім молодою я опинилася у цьому місті, напевно у відрядженні, бо це не студентські роки, у мене вже була донька на руках.
І вперше у житті побачила там ці декоративно заквітчані шутки вербових котиків.
Вони мене вразили у саме серденько своєю красою, і я витратила на них усі гроші.
Всі - це значить геть усі. У мене був зворотний квиток на потяг, але я не подумала, що постіль треба оплачувати у вагоні. Тому спала на голій полиці.
А вдома за вхід у метро розплатилася шуткою :)
Відтоді я суттєво порозумнішала і десять гривень на проїзд завжди тримаю при собі.
Але відчуття повного безгрошів'я у поєднанні з радістю від покупки чомусь повертаються саме на Вербну неділю.
Це те, що треба пережити кожному. Але бажано у юності і то тільки раз :)
А тепер щодо грошей. Пропоную вам долучитися до радості покупки з безпечної відстані, без усіх цих екстримів.
У зборі на машину ми перетнули психологічну межу. Ну принаймні я її перетнула. Нам лишилося зібрати менше ста тисяч - погодьтеся, це значно краще, ні 261 :)
Десь попереду майорить надія на завершення збору. Щоб її підкріпити, я у коментарях лишила відео про течик. Його купили ми з вами, і бійці розповідають, якому підрозділу його передають. А цим хлопцям ми беремо щось значно більш прохідне.
Сьогодні у новаків гра на території однієї з київських шкіл. Територію легко впізнати за скупченням машин в усіх дворах і величезним затором перед ворітьми - батьки з усього правого берега привезли своїх пластунів.
Передала виховникам книги Максима Безноса, вихованця Пласту, який загинув, захищаючи Україну. Ще раз погортала деякі томики і звернула увагу на широку географію видань.
Пласт - це продумана здорова система виховання громадян і патріотів, збережена і створена зусиллями нашої діаспори. Це той саджанець, який зберігся за кордоном і дуже природньо повернувся на рідний грунт після відновлення незалежності.
І що важливо, книги, пісні, сценарії ігор, методички, які писалися п'ятдесят і більше років тому, цілком актуальні і зрозумілі для сучасних дітей. Візьміть для порівняння щось із радянського комсомолу і піонерії, і побачите разючу відмінність.
Пласт підтримує і розвиває природні інтереси, базується на повазі до особистості. Вважається, що любов до України - це базове право кожного українця. Земля, природа, довкілля, баланс командного і особистого, імпровізація і свобода з одного боку, чітка і зрозуміла ієрархія з іншого, прості правила, заохочення, вимірювані досягнення... Все це є у Пласті, все це доповнює і покращує якість дитинства, якщо так можна сказати.
Багато хто має застереження щодо релігійного компоненту; пластуни дійсно починають сходини і прийом їжі з молитви. Скажу так: ніяка зовнішня організація не переломить того, що насаджується всередині сім'ї. Стосунки вашої дитини з релігією будуть такими, які ви закладаєте у себе вдома.
У мене особисто тільки одна тривога. Ці "жовтодзьоби" будуть виховані так, що захочуть захищати свою країну. Головне, щоб до того часу, як вони виростуть, їхні батьки розправилися з ворогом, щоб малюкам не довелося воювати.
І ще дуже б не хотілося знову рятувати Пласт у вигнанні, з надією на те, що він колись зможе повернутися в Україну. Боюсь, що вдруге це вже не вдасться.
Жителі села Зозулинці на Тернопільщині зібрали 62 тисячі гривень, щоб сформувати 52 великодніх набори, які будуть відправлені на різні ділянки фронту землякам і односельцям, які служать у ЗСУ.
До набору входять паски двох видів, фрукти, ковбаса і шинка, сир, масло, варені яйця і свіжий хрін.
Я так розумію, боротися немає сенсу, потрібно розслабитися і отримати задоволення.
Викорінити чи оскаржити це неможливо.
Фб переповнений фейковими картинками і людьми. "Дитина в броніку і касці замовляє їжу у харківському KFC"
Або у коментарі приходять люди з історіями, яким я просто не вірю. Таке враження, що теж згенеровані штучним інтелектом.
Я б сказала, що все довкола робиться ще більш божевільним, хоча куди уже. У такій обстановці потрібне щось, на чому око могло б зупинитися як на острівцеві нормальності. Так щоб глянув - о, ну хоч хтось адекватний.
Пропоную в такому контексті заходити на сторінки Справи громад.
Вчора знову поїхав величезний вантаж на фронт, обсяги допомоги просто немислимі для індивідуальних зборів, те що вони роблять можливе тільки у рамках налагодженої структури.
Або на сторінку до Петра Олексійовича. Комплекс "Ай-Петрі" змінює розстановку сил на лінії фронту, попит колосальний, військове командування напряму йде до ПП за цією технікою. Вітчизняна розробка, повністю профінансована українським бізнесом.
Я заходжу на сайт, гортаю фотки і зітхаю: дякувати богу, вдома ще хтось дорослий лишився...
З нами знову музичний дует Жені та його поки що невідомого нам друга за кадром.
🐷🐶 MOSKAL HUNTER 💀☠️
Уявіть, що ви власник автомийки у місті, де вже місяць іде дощ. Ви приходите на роботу, бачите, як ваше обладнання заростає мохом, дивитеся на мийників, які грають у карти і слухаєте історії про Ноя, який не нив.
Так триває день у день, а потім настає останній день дощу. Який несе у собі пісок із дюни на краю світу. І все місто, кожна машина, яка ночувала надворі, прокидається брудне як свиня з потребою терміново помитися :)
Я далека від того, щоб проводити аналогії з нашою ситуацією. Просто хочу сказати, що таке іноді стається у самому кінці терпіння.
Дивіться, це одна з наших-ваших машин, обладнана відповідним чином і виконує свою роботу.
У мене вона проходить під порядковим номером 13 :)
Мені б хотілося, щоб ви побачили вживу, скільки ми вже купили різного заліза, але це неможливо, ніхто їх на оглядини на одну стоянку ніколи не привезе. Але просто знайте, що машини працюють.
А цим хлопцям я пообіцяла зібрати на тепловізор. Щойно закрию поточний збір - там, до речі, ми до екватора наближаємося, уже 120 тис є - відкриємо банку на тепловізор.
Ну ось якось так, безкінечний перехід від одного збору до іншого. Що я зроблю, таке життя
У нас тут опади випали у вигляді грязюки небесної. Дай, думаю, зафіксую природний феномен, не так часто у Київ піщані бурі з Африки прилітають.
Але на моїй білій машині не дуже видно. То я підійшла до чорної, припаркованої неподалік. Все відфоткала, і аж потім помітила, що всередині нерухомо сидить водій.
З очима по п'ять копійок.
Нічого не стала чоловікові говорити про Сахару, посоромилася.
Ті самі відчуття. В Україні стають мільйонерами за лічені дні, тільки сівши на дозвільну систему. Це бездонний клондайк, під час режиму Зеленського у нас дійсно з'явився цілий прошарок впливових людей, яким війна вигідна.
Volodymyr Ariev:
Спочатку вони відкривають корупційний магазин, через який купа ухилянтів купує виїзд по системі «Шлях» або через дозволи інших державних органів і втікає за кордон. Десятками тисяч.
Далі вони починають звинувачувати втікачів у відсутності патріотизму і без законних підстав та без попередження закривають їм доступ до консульських послуг.
Потім вони будуть бідкатись через купу судових позовів, в тому числі в ЄСПЛ. Бо наразі закрили доступ до консульських послуг не тільки ухилянтам, а всім, включно з громадянами, які перебувають за кордоном на тривалому лікуванні, з особами з інвалідністю та громадянами, що доглядають за особами з інвалідністю, батьками-одинаками неповнолітніх і так далі.
Але ж влада у нас, як завжди, робить все правильно. І вобше, треба слухатись, бо так треба. А шо стало причиною, то, як писали на футболках - «Маю право на помилку». Особливо після підрахунку хабарів.
"Новий Ремарк"
Це я навздогін минулій читацькій зустрічі міркую. Мене часто чомусь запитують про "нового Ремарка" і про те, коли він нарешті з'явиться в українському літературному процесі.
Ну от, за добу після розмови я нарешті придумала відповідь. :)
Відповідь така: не дай бог.
Роман про трагедію втраченого покоління, про неприкаяних ветеранів, які спиваються і підсідають на наркотики чи адреналінові голки. Про те, якою безглуздою, непотрібною була війна, про те як вони повірили політикам і як тяжко і ганебно програли у цій війні, а тепер намагаються будувати видимість нормальності на руїнах. Безуспішно.
По хорошому, така книга мала б з'явитися на росії, у них там всі передумови, і достоєвщина в поміч. Це буде щось таке тяжке, чорнушне, нещасне, на дві тисячі сторінок. Всі читатимуть, перкладатимуть мовами світу і ридатимуть від жалю.
Всі крім українців, українці з цього крутитимуть кульочки для сємок.
Безумовно, приємно
Дякую хлопцям, які склали цей текст, дякую пану полковнику, який підписав.
Звісно ж, це наша з вами колективна подяка, було б правильно, якби її адресувала читачам цієї сторінки.