10546
Канал авторки Тамара Горіха Зерня. Про політику, війну, побутові спостереження, власні міркування. Коментарі іноді модеруються, іноді ні, як під руку попаде.
Зі Справи громад попросили підтримати термінову потребу.
Ми купуємо дві тонни хімічних речовин, які стануть компонентами бойової частини для знищення окупантів, простіше кажучи вибухівки.
Так, це теж деколи закривається за волонтерські гроші. Як і багато інших речей, про які ми особливо не поширюємося. Але якщо сказати, що у нас війна ведеться за народні гроші на всіх напрямках, то це буде недалеко від істини.
Купівля специфічних хімікатів пробила діру у бюджеті фонду на суму 450 тисяч гривень, цю суму бажано закрити невідкладно, товар готовий до відвантаження.
Якщо є можливість, прохання підтримати покупку за такими реквізитами
Для Приват: 5169 3305 2068 6400
Всі інші банки: 5375 4115 0177 8331
Друзі, ось вам на ранок для підняття настрою.
Це бус номер 18, у купівлю якого ми вклалися сумою у 170 тис гривень, закривши збір.
Вже працює, не фарбований на прохання самих хлопців. Подивіться, які люди задоволені
Дякую всім, хто долучився.
Я там почитала програму дій нашого наступного міністра оборони :)
Років п'ять тому я б сказала, що такого не може бути, тому що не може бути ніколи.
Але люди під час війни у нас обрали президентом артиста квн, а Раду заповнили безробітними биками, наркоманами, кримінальними авторитетами і весільними фотографами.
Тому так, дякую Безуглій, що написала, нам це дасть кілька тижнів на моральну підготовку.
Пс.
"Провести переатестацію усіх генералів та відправити більшість у відставку, щоб не накопичувались і не нили про посади та не дестабілізували ситуацію (відповідну мою правку вже прийняли і вона стала законом)."
Хтось в курсі, про який закон вона згадує?
Я взагалі не вмію просити допомоги для себе. Щоб мені допомогти, на мене з допомогою треба напасти, як це сьогодні зробила мама моєї подруги.
Не слухаючи кволі заперечення, просто приїхала з рюкзаком ліків, засадила три уколи для початку, лишила антибіотики на вечір і відбула, запевнивши, що жити буду. Бо я вже трохи сумнівалася.
На вечір ліки подіяли, у голові прояснилося, температура нарешті спала.
З того що пригадую фрагментарно. Страхова, до якої звернулася у неділю, знайшла мені запис до лікаря аж на вівторок. Знаючи, що мені стає гірше кожної години.
Видавчиня пропонувала приїхати і забрати мене в Україну. Батьки так само - ти тільки якось докотись до кордону, а ми тебе вже тут підхопимо і все зробимо...
Звідси висновки.
Дружба - страшна сила.
Українки за кордоном - ще страшніша сила. Вони трошки прийдуть до тями, піднімуть голову, усвідомлять силу своїх горизонтальних зв'язків, і тоді реально всім місця мало буде. :)
І головне - у нас є Україна. Місце, до якого треба хоч чучелом, хоч тушкою докотитися, а далі, перетнувши кордон, все буде добре. Принаймні ми у це віримо.
Батьки щойно вийшли з прем'єрної вистави "Молочайник" у театрі на Подолі.
Тато каже, що це найсильніша вистава, яку він бачив за останніх двадцять років. Мама каже, що за все життя :)
Раджу дослухатися, бо вони у мене затяті театрали, бачили у Києві практично все.
Приходить ботиха на сторінку, верзе маячню, закликає СБУ звернути увагу на гніздо порохоботів :)
А ти сидиш так, підперши голову рукою, і не знаєш, що з нею робити: воно то й в бан треба, але друзі так відводять душу, насипаючи боту за комір... Хай розважаються, напевно.
Але є й хороші новини :)
Пам'ятаєте формулу: не має значення як голосують, має значення як рахують голоси?
У нашому випадку важливо не те, хто тут пише, а те, хто читає.
Якийсь час тому я писала про постановку на військовий облік підлітків, які живуть за кордоном. Той допис досить широко розійшовся, і маю надію, його прочитали правильні люди.
Тому що сьогодні Міноборони оголосило про зміни у процедурі:
"Нововведення, зокрема, стосуються можливості постановки на військовий облік через закордонні дипломатичні установи України для осіб, які перебувають не в Україні понад три місяці. Відтепер призовники, військовозобов’язані та резервісти зможуть ставати на облік без особистої присутності у районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки."
Вітаю усіх, хто за це боровся, хто зрозумів наскільки це важливо і підтримав розголосом.
Увага! Особисте прохання про допомогу!
Якими б міцними не були бетонні перекриття, хоч би як був якісно замаскований штаб — ну ось навіть незаряджена рушниця раз на рік може вистрілити. Тільки на цей раз це був ФАБ :(
Знищено обладнання моніторингового центру частини, яка має відношення до РЕБ. Реально нічого секретного та специфічного, банальні офісні ноутбуки, монітори, комунікаційна стійка, старлінки та батареї. Я б написав про те, що є кілька днів на ремонт, але цих днів немає. Якщо дуже простими термінами, то на одній ділянці фронту зараз підрозділи РЕБ не до кінця можуть зрозуміти, хто з них по кому працює.
Рахунок виписаний, сума у 517 424 гривні не просто пече — горить.
Дуже прошу допомогти, це ось справді особисте прохання. Щойно сплатимо обладнання — воно хоч удень, хоч ніч, але поїде на фронт відновлювати працездатність підрозділу.
І я дуже прошу допомогти з поширенням цього допису, раптом саме ваш коментар чи репост допоможе показати це прохання комусь, хто зможе допомогти фінансами.
💳 ПРИВАТ245169330520686400
💳 ІНШІ БАНКИ5375411501778331
🌎 PayPal:
wingman2006@mac.com
🌐 USDT (TRC20)
THXQSYA2s1bKRBgqQaPjgHqW77834GmuDX
Друзі, у нас тут трошки концепція змінилася.
Знайшли хлопцям дешевшого буса у Польщі. Повнопривідного, але дешевшого. Якщо рахувати злотий по 10.35, то виходить 204 тисячі.
Плюс доставка в Україну і ремонт, на все це закладаємо 45-50 тисяч.
Ремонт потрібен, вказаної суми має вистачити. Таким чином сума нашого збору скорочується на 30 тис, і буде 250, а не 280 тис.
У нас поки що є 217 тис, дуже сподіваюся, що сьогодні доб'ємо, бо злоті у перекупів по такому курсу заброньовані на добу.
Про що я мрію? Крім глобального - перемоги, маю локальну мрію. Що буси і позашляховики для ЗСУ випускалися в Україні. На базі ниви, брички, богдана, собачої упряжки - чого завгодно. Щоб це була проста, дешева в обслуговуванні і невибаглива модель, завданням якої буде просто їздити за будь-яких умов.
І ми більше ніколи не купуватимемо вживані авто у Польщі, і всі ці гроші залишаться в Україні.
Я, попрацювавши якийсь час змолоду у журналістиці, дуже швидко зрозуміла, що у мене нема характеру, щоб протистояти тискові, невіддільному від цієї роботи.
Для того, щоб встояти і не піти проти совісті, треба було бути камікадзе. Людиною, якій нема чого і кого втрачати. А не 22-річною мамою-одиначкою із немовлям на руках.
Тому я зібрала свої бебехи і переїхала у переклад. Не пишаюся цим, але і не посипаю голову попелом. Мені вдалося уникнути ганьби, на яку добровільно погодилися деякі колеги.
І тим більше поважаю тих, хто лишився у професії і намагався слідувати принципам. Це дуже невдячна робота, виснажлива, непередбачувана. Дуже командна, бо журналістів - самотніх вовків не існує, тоді це вже блогер :) Небезпечна також, бо вами постійно намагаються скористатися або зманіпулювати, і ти поступово втрачаєш віру у людей.
І водночас дуже важлива, особливо зараз, коли влада будує стіну секретності довкола своєї діяльності, і тільки титанічні зусилля деяких команд зрідка пробивають цю стіну.
Стою на кордоні, за оцінками ще годин шість у черзі.
Мені вже пропонували купити місце попереду (от чого я завжди рефлекторно відмовляюся, а потім думаю, питається?), потім прийшов дід у брилі і вишиванці, почав співати "Києве мій".
Здається, не Зібров. Я відмовилася оплатити примусовий концерт, кричав "ганьба".
Коротше, ми на Краковці. Якщо хтось раптом привезе на продаж черешню, не минайте. Білий сітроен.
А ось що пише заступник голови Комітету ВРУ з питань молоді та спорту і голова Підкомітету з питань національно-патріотичного виховання Василь Мокан.
Давайте вгадаю. Субтитри замість дубляжу все таки будуть? Компенсацію платитимуть кінотеатрам, не глядачам?
Це ж усе змінює, правда?
А були часи, пам'ятаєте, коли для того, щоб дізнатися, що ж там прийняли у Раді, достатньо було зайти на сайт Ради. Або подивитися трансляцію засідання. Пригадуєте, як парламент бурмотів у фоновому режимі по радіо, і там іще табло пікало, а спікер потім озвучував, скільки за, скільки проти і утрималися.
І не треба було ганятися у телеграмі за депутатами, щоб хоч щось прочитати.
Апд. Чекаємо оновлення документу на сайті. В'ятрович пише, що норму про дубляж видалили. На сайті вона поки що є.
Верховна Рада у другому читанні проголосувала президентський законопроект "Про застосування англійської мови в Україні"
Цей документ зачіпає величезну кількість сфер, я вже про нього писала. Там і курси англійської для чиновників за наш рахунок, і доплата за володіння англійською для держслужбовців, і обов'язкове вивчення англійської, починаючи з дитячого садка, і дублювання сайтів, багато всього.
Переважна більшість статей мають відстрочену дію, прив'язану до закінчення війни, вони набувають чинності через два-чотири роки після скасування воєнного стану.
Крім однієї, а саме тієї, яка убиває український дубляж англомовних фільмів.
Англійські фільми будуть показувати мовою оригіналу з українськими субтитрами.
У 2025 році так ітиме 50 відсотків фільмів, у 26му - 75, у 2027 році - 100%.
Незалежно від воєнного стану, від володіння глядачами англійською, від того, хто там добачає на екран, а хто ні.
А, і ще. Глядачам, які будуть ходили на ці сеанси у 2025-27 рр, квитки оплачуватимуть із державного бюджету.
Коли мене спитають, що для мене війна, я відповім — імена…
Це слова загиблого на війні поета Максима Кривцова. Позавчора на Арсеналі мені подарували благодійну футболку з його цитатою. А прямо зараз ми їдемо на південь з великою партією допомоги, і в мене в голові зринають вони — імена воїнів-захисників з нашої команди.
Щоразу, куди б ми не привозили вантаж допомоги — на Південь, Схід, Харківщину, Чернігівщину чи Сумщину — всюди бачу добре знайомі обличчя. Щоразу в рядах військовослужбовців є члени нашої команди.
Пишаюся кожним і кожною. Тими, хто волонтерить і йде зараз зі мною в одній колоні. Тими, хто взяв зброю і захищає Україну на фронті. Тими, хто загинув, захищаючи Україну.
Пишаюся тим, що в нашій команді «Європейської Солідарності» вдалося обʼєднати 2319 сміливих людей, які раніше були депутатами, активістами, держслужбовцями — а зараз стали захисниками. А 107 з них — захисницями.
Це найкращі люди з усіх куточків України, кожного регіону. Їм всім болить за Україну, тому вони без роздумів кинулись боронити кордони та свої домівки. Вони наша гордість, надія та сила. Пишаюся і намагаюся допомогти кожному нашому захиснику та захисниці.
Дякуємо вам, мужні партійці!
📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter
Рік тому я була у жюрі літературного конкурсу ім. Гліба Бабіча, мені довірили читати частину поданих на конкурс новел і оповідань.
Конкурсні файли супроводжувалися інструкцією для членів журі на трьохстах сторінках. З якої я зрозуміла, що потрібно оцінити кожен твір за шкалою від одного до десяти, а також написати коротке враження про кожну новелу.
Потім з'ясувалося, що для цієї роботи спочатку треба навчитися читати очима, і що насправді член жюрі має відібрати десять кращих робіт, вишикувавши їх у лінію від 10 до 1, де 10 - найвищий бал.
Проблема у тому, що таких десятизіркових робіт було кілька. Тому я як гном у мультику про Білосніжку хапала кожну з них і оббігала чергу по другому разу в надії, що Видавництво Білка щось провтикає і прийме від мене більше переможців.
А ще я писала їм формальні листи, звертаючи увагу на особливо цікаві новели. А ще знайшла кілька протилежних робіт, які, на мою думку, у жодному разі не можна було пропускати, бо вони маніпулятивні диверсанти. Було і таке :)
Коротше, боротьба точилася запекла, і зараз, коли я потримала у руках готову збірку, можу сказати: все було недаремно. Вона як повінь, така ж нестримна і несподівана. Я дуже сподіваюся, що цей конкурс дасть старт кільком новим іменам у сучасній українській літературі, і колись у біографіях цих людей так і писатимуть: перша публікація у Альманаху короткої прози та поезії переможців літературного конкурсу ім. Гліба Бабіча.
Білка відкрила передзамовлення, посилання у коментарях
А я морально готуюся до читання конкурсних робіт за 23й рік :)
Дозволю собі маленький спойлер щодо роману "Пташники", який я редагувала. Сподіваюся, Дмитрик Вовнянко не заперечуватиме.
Герой роману весь час змушений "добувати" техніку у волонтерів, бо це єдиний шлях отримання безпілотників. Його це гнітить, він тренує у собі чакру терплячості, добре розуміє, що фонд фізично не витягує таку кількість запитів і так далі.
Це все списане з життя. Офіцери і солдати, які звертаються до нас за машинами, також чують від своїх командирів: просіть волонтерів.
У більшості військових волонтери - це вони самі, їхні родичі і друзі. Вони не витягують великі збори.
Кожним збором на цій сторінці ми з вами ситуативно стаємо родичами конкретного підрозділу. Щоразу невелика групка, п'ять-десять-п'ятнадцять чоловік отримує підтримку, на яку вони вже не сподівалися.
Машина може згоріти чи налетіти на міну, але пам'ять про те, як інші українці відгукнулися на їхню потребу, нікуди не подінеться. Тим більше у часи, коли силами внутрішнього і зовнішнього ворога українців натравлюють проти своєї ж армії.
На бус номер 19 ми з вами вже зібрали сто тисяч. Це більше третини від потреби. дякую усім, хто долучається.
Це дуже особливе відео. Не тому, що ми дуже любимо 148 ОАБр, хоча ми її дуже любимо. І не тому, що в відео горить танчик, хоча ми любимо, коли горить танчик.
(Читачі підказують, що це горить САУ Мста-С. Це ми любимо ще більше.)
Це відео — особливе, тому що на ньому робота саме одного з FPV-дронів, що їх Фонд Порошенка і „Справа громад“ передали в ЗСУ, і навіть на відео можна побачити прошивку "Moskal Hunter".
І як би ми в цілому не любили, коли горить влада техніка — але коли вони горять саме від „наших“ дронів, це взагалі каааааайф...
🐷🐶 MOSKAL HUNTER 💀☠️
Яке це щастя, працювати у своїй сфері на своєму рівні компетенції. І пробувати щось нове, вчитися, не завдаючи при цьому нікому шкоди.
Потім, колись, нам доведеться у країні багато прибирати і змінювати. Я думаю, наша законодавча база буде змінена і перекроєна, з Конституцією включно.
І ми скрізь де можна напихаємо захист від дурнів. Від амбітних нарцисів, які від народження бачать себе президентом і ніким іншим, бо що тут такого, я його у кіно грав. Від дуреп, які замахуються на посаду міністра оборони, бо вона має оливкову блузку у гардеробі.
Можливо, ми таки впровадимо якийсь кар'єрний ценз для найвищих посад, вимогу попереднього досвіду на держслужбі не менше двадцяти років чи щось таке.
А щодо Міноборони, до речі, якби чинний міністр хотів залучити досвід чи знання цивільних, він би міг це зробити. Мені здається, достатньо було б попросити, волонтери б відгукнулися. Хоча чекайте... Уже ж і так, ніби.
"Всі ж знають, що йому замок подарили, за 800 мільйонів. Це всі знають! Того він і мирову не хоче підписувати, Зеленський, а ви, українці, воюйте!"
Це я крокую від лікаря під мурами Вавеля. Пече сонце, я явно переоцінила свої сили, обливаюся потом, серце стукотить у вухах, і кілометровий похід мені здається марафоном. А ще за спиною цей дебіл несе єресь своїм бабам. А ті слухають, розкривши рота.
У мене зранку так болить горло, що я натурально слова сказати не можу. Тільки хриплю. Тому показала йому на пальцях.
- Ей, ти що, мені?
Я озирнулася, закивала головою, а потім повторила другою рукою. Так і йшла якийсь час на радість зустрічним полякам з двома пальцями по боках.
Що характерно, ті троє не стали розвивати тему, хоча наздогнати мене було взагалі не важко. Я повзла як черепаха.
У зв'язку з тим, що у мене від температури перед очима літають красиві кольорові метелики, і деяких з них я навіть можу потрогати руками :) прошу робити знижку, коли читаєте це все.
Я не зловтішаюся з приводу відставки Найєма. З огляду на те, коли це відбулося... Ну хіба Шмигаль особисто замість нього поїде до Німеччини затуляти всі дирки затичкою.
І Єрмак, я розумію чому з ним ручкаються на заході. Кривлять носи, але ручкаються. Думаю, він кому треба показав фото, відео або вживу, що відбувається із зе, який зривається з повідка.
Ми у жахливій кризі влади, коли толкові, адекватні, порядні люди були звільнені, пішли на фронт або з самого початку не захотіли мати справу із зеленими. Якийсь час усе існувало на інерції та зовнішніх вливаннях, але рано чи пізно почне сипатися.
І це станеться у найбільш непідходящий для нас момент. Просто тому, що коли б це не сталося, у нашій ситуації момент буде паршивим.
У мене вся надія на те, що буде як у 14му. Коли вшився Янукович зі свитою, знайшлися люди, які швидко, впродовж годин взяли відповідальність за країну на себе.
Слухала сьогодні грозу за вікном.
Тут іще літаки літають, тому комбо: спочатку звук літака, а потім серія розлогих грозових вибухів.
Я не боялася, не панікувала, розумом розуміла, що це просто природа. Але до ранку вже не заснула.
Друзі, збір закрито, необхідна сума зібрана.
Дякую до неба усім, хто долучився
Особлива подяка людині, яка закрила залишок збору однією сумою, так що ми зі спокійною душею можемо бігти до валютників за злотими.
За автівкою водій теж поїде сьогодні.
Ви дуже хороші люди.
Ось так людина стає заручником поспішного і непродуманого рішення.
Неможливо почуватися комфортно у ситуації, коли абсолютно всі глядачі у першу чергу звертають увагу на твій одяг. Але це ще півбіди.
Найгірше те, що крім одягу вони більше нічого не запам'ятовують.
Ці м'яті штани і світшот на президентських і королівських прийомах увійдуть в історію.
Але не думаю, що у Зеленського був саме такий план - ввести в історію свої штани.
Пс. Але могло бути гірше. Він міг перші відео після вторгнення записати у піжамі чи одних трусах...
Друзі не дадуть збрехати. Коли на Книжковому Арсеналі пішов поголос, що десь тут очікують Порошенка, я ходила і нудила до видавчині: як ти думаєш, чи буде це доречно, враховуючи виняткові обставини, і це ж ніби не заборонено законом… Коротше, давай попросимо у Петра Олексійовича трошки «цукорків»? Ну а раптом він випадково носить у кишені?
Геть цивільні співрозмовники не дуже розуміли, про що я. Цукерок? Так, і це можна, - відповідаю. – Але от якби ще цукорків…
Насправді нічого просити не стала, ми все таки культурні люди. (І у кишенях цукорків, на жаль, не було; це ясно видно, коли він обіймався з людьми.)
Але я розумію, чому у багатьох підрозділах до Порошенка і Справи Громад ставляться як до різновиду Святого Миколая. Те, що привозять і передають хлопцям вони, не привозить ніхто… ну або мало хто.
Комплекси «Ай-Петрі» точно ніхто не робить. Важкою технікою, по типу вантажівок, мало хто заморочується, клопітно і дорого. Пересувні СТО, душові, командні пункти теж ніхто не робить, крім Справи Громад і ПП.
Ось перелік допомоги, доставленої цього тижня на Одещину:
2 автобуси;
2 вантажівки DAF YA;
1 вантажівка DAF Leyland із пересувною авторемонтною майстернею;
5 зарядних станцій Bluetti;
279 коліс КРАЗ;
5 коліс для DAF Leyland;
5 генераторів потужністю 6.5 кВт;
65 детекторів „Ванільний цукорок“;
електроніка та оргтехніка;
6 моторних човнів;
300 FPV-дронів;
10 штук DJI Mavic 3 Pro.
Загальна сума допомоги майже 19 млн. гривень.
Ми з вами майже всі збираємо щось для своїх знайомих підрозділів. Зіставте суму у 19 млн на тиждень із можливостями будь-якого рядового волонтера. За цим стоїть колосальна робота, я навіть не беруся уявити, яка.
Велика подяка усім, хто долучається.
Мені ось це спиляне дерево, з гілок якого проростає молода парость, нагадує наших біженців.
Дітям доведеться починати все спочатку, і не факт, що вони укоріняться. Матері віддають всі соки, забивши на власне життя і потреби, щоб витягти і врятувати дітей.
Наші чиновники мали б для цих людей спрощувати все - доступ до документів, до української освіти, дистанційну роботу - а не ускладнювати. Потрібно розуміти, що приймаючі країни зацікавлені у наших дітях.
Найгірше, що може зробити зараз влада, це створювати бюрократичні перешкоди і залякувати людей, щоб вони боялися привезти малих в Україну навіть на канікули - бо зараз є страх, що назад не випустять.
Крім того, багато приймаючих країн ставлять допомогу нашим біженцям у залежність від постійного перебування у країні. Так що навіть на пару тижнів не можуть додому вирватися. Мені здається, наша дипломатія недопрацьовує у цьому напрямку. Потрібно боротися за збереження зв'язків дітей з Україною.
Друзі, у зборі на бусік для військових ми перетнули екватор і увірвалися у другу половину суми. :) У нас уже є 153 тисячі з 280.
Вдячна за кожен внесок, вони дуже різні, але всі зроблені у непростих обставинах.
Нижче одна з фоток, які мені перекинули хлопці цього підрозділу. Бідна наша земля, стільки страждання на себе приймає. Хоч би нам вистачило сил це все вирівняти, відбудувати, засадити заново. Хоч би люди спаслися...
І ще один момент щодо закону 9432 про англійську мову.
Випускники трускавецьких академій хоч якесь уявлення мають, скільки коштує вивчити мову хоча би до базового рівня, не кажучи про переклад статей, сайтів і документів? Скільки часу, зусиль? Скільки коштує зрештою провести тестування?
Вони там написали, що чиновники можуть безкоштовно перескладати мовні іспити не частіше, ніж раз на чотири місяці, необмежену кількість разів.
У мене мала, щоб підготуватися до одного такого іспиту, два роки на курси ходила по 30 тис за семестр. Зараз поїде сам іспит складати, кожна спроба 9.5 тис. гривень.
Я знову з приводу дітей.
У подруг за кордоном діти зараз 16-17 річного віку, коли вони виїжджали у 22му, малим було 14-15 років, відповідно.
Питання таке, чому хлопчики не можуть стати на військовий облік дистанційно з-за кордону, через цю електронну систему, а зобов'язані особисто з'явитися за місцем реєстрації в Україні?
Почнемо з того, що у багатьох із них більше нема місця реєстрації в Україні, воно розбомблене. Але навіть щодо киян: який смисл змушувати дітей з мамою їхати в Україну, витрачати кошти, ризикувати втратою соц виплат, де вони є, через цей виїзд, якщо діти такого віку все одно не будуть мобілізовані.
Чому не можна дати їм довчитися спокійно, а також спокійно в'їжджати і виїжджати з України, якщо і коли захочуть, і можливість дистанційно внести свої дані у систему обліку?
Я просто не розумію, який смисл у вимозі очної присутності, крім навантаження і так засмиканих тцк і покладання додаткових витрат на матерів.
Друзі, ми з вами зараз збираємо кошти на маневрений бусік для військових 93 окремого протитанкового батальйону.
Підрозділ новостворений, з машинами там сутужно геть. Є кілька вантажівок, яким нема смислу потикатися у зону бойових дій, бо це мішень на колесах.
Хлопці попросили щось невелике, непримітне, але їздюче. Ми у міру сил допомагаємо з реалізацією ідеї. До речі, і самі вони, і їхні родичі уже скинулися на банку.
Ось вам кілька свіжих фото, щоб ви бачили, кому конкретно піде допомога. Ну і просто нагадати - яка класна у нас армія.
Ще раз про цю книгу.
Щойно написала Ірині - як добре, що ми її зробили саме такою.
Вірші Гліба українською, частина в оригіналі, частина у перекладі, так як він і планував.
Історії про його життя, світлі спогади друзів і рідних, смішні і зворушливі.
Ми з Ірою вдвох робили цю роботу, вона найважчу частину (говорила з людьми), я легшу (слухала і писала). Для того, щоб це зробити, потрібна була пристрасть і сила духу, і я вдячна Ірі, що вона змогла - заради свого друга.
Це гідний триб'ют, у цій книзі наш сум переплітається із вдячністю за те, що нам випало знати і працювати, жити, дружити з Глібом. І надією на те, що пам'ять про Гліба збережеться і допоможе українцям у майбутньому.
Розбираємо новинки, які привезли з Книжкового Арсеналу. Які ж вони класні — і на вигляд, і на дотик і на запах.
Для нас з Мариною — це вже добра родинна традиція, коли за один день збираємо бібіліотеку на цілий рік читання. Самі придбали більше трьох десятків книг, ще два десятки нам подарували видавництва та письменники.
Найцінніша для мене — це «Вірші та пісні. Спогади друзів» Гліба Бабіча. Як би хотілося отримати цей сигнальний примірник від нього особисто. Та скоро буде другий рік, як мій друг Гліб в «небесній гвардії». До речі, ми з командою готуємо вечір презентації його книги і будемо раді всіх бачити.
Вірші Гліба Бабіча можна знайти на стенді видавництва «Білка». Скоро тут вийде й альманах лауреатів літературного конкурсу Гліба, серед яких і вірші загиблого поета Дмитра Кривцова. Марина дуже любить це видавництво, бо тут і «Доця» Тетяни Горіха Зерня, і «Дівча в прицілі» Дмитра Калинчука, і страшна, але правдива книга Бориса Артомова «Марік».
Біля цього стенду я зустрів і Віталія Запеку — дивовижного військового, який в окопах написав аж 5 романів. Використовував кожну вільну хвилину, документував трагічні події цієї війни, а ще — героїчні та іноді куменді історії із власної служби. Тепер маю кілька підписаних примірників.
З Мариною також придбали відреставровані дитячі книжки, спалені російськими ракетами в Харкові. Це дуже правильно попри все демонструвати, що наш Дух постане навіть з попелу, а наша ідентичність — незнищенна.
Захопили з собою і пазли із зображенням картини із російським кораблем, який іде ви зрозуміли в якому напрямку) Їх, до речі, теж виробляють незламні харків'яни.
У нас дуже круті видавництва, чудові автори, які творять українську культуру. Неймовірні військові та волонтери, які встигають документувати події цієї війни.
Діліться і ви, які українські книжки зараз читаєте, що порадите. Мені особливо цікаво почути, що читає молодь)
📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter