Казарін вихідного дня
https://www.pravda.com.ua/articles/2023/05/21/7402750/
Когда-то я был знаком с одним священником.
Он говорил, что в Библии можно найти все, что угодно. Что там описаны разные модели поведения для схожих ситуаций. Что свобода выбора остается за человеком – и все определяется тем, где именно мы оставляем в книге свои закладки.
Знаете, этот принцип работает и применительно к армии.
У нас ведь тоже можно найти все, что угодно. Героизм и эгоизм. Смелость и бюрократию. Самопожертвование и равнодушие. На всех одинаковая форма, но под ней разные люди. И твой рассказ об армии будет зависеть от того, где именно в увиденном и пережитом ты станешь расставлять свои закладки.
Одни и те же ситуации очевидцы будут описывать по-разному. В этом нет противоречия – в силах обороны служат сотни тысяч людей. У каждого из которых – свой опыт, своя эмоциональная система и своя жизненная оптика. Каждая солдатская проповедь – на самом деле исповедь. В этот момент мы слушаем не столько рассказ о случившемся, сколько рассказ о говорящем.
В тылу нас часто обобщают. Человек в пикселе сразу же превращается в представителя касты. Сказанное им затем кочует по новостным сайтам с заголовками из серии «солдаты рассказали, что им нравится/не нравится/убивает/делает сильнее». Но в том и штука, что в каждом интервью на вопросы отвечает не форма, а тот, кто под ней. Официальные армейские спикеры неслучайно напоминают роботов – их работа состоит в том, чтобы не пускать в коммуникацию личное.
А личное будет лезть обязательно.
Война изматывает. Люди устают. Чем ближе к фронту – тем больше полномочий у нашей «внутренней обезьяны». Чем дальше от тыла – тем порой сложнее ее контролировать. «Внутренняя обезьяна» питается нашим стрессом и время от времени приходит прокричаться в социальные сети. Выплескивает в них обиду и ярость, отчаяние и гнев, злость и усталость. Но у каждого, кто это слышит в тылу, возникает соблазн обобщить частное – до общего, а индивидуальное – до коллективного.
Наши суждения — это следствие наших характеров. У сложного человека мир устроен сложно. У легкого – просто. Подозрительный человек живет в коварном мире, а добрый – в благожелательном. Никому не придет в голову обобщать своего соседа по лестничной площадке до настроений всего подъезда. До тех пор, пока ваш сосед не наденет пиксель.
В этом обобщении фронта порой чудится попытка тыла выстроить дистанцию. Но правда в том, что нет никаких специальных людей, рожденных для войны. Три четверти тех, кто носит пиксель, еще недавно были гражданскими. У каждого за спиной шлейф собственной биографии, тыловой профессии и семейной истории. Пусть вас не обманывает наша форма. Она может быть на каждом.
В наших лицах мало эпичности. Когда об этой войне станут снимать фильмы –мы не пройдем кастинг даже в массовку. Нас сыграют лауреаты премий и званий, а мы, сидя в зале, будем обсуждать неточности сюжета. Просто нам выпало жить в самый субъектный период истории собственной страны. Армия подарила каждому возможность стать частью чего-то большего. Частью истории, которую будут изучать. Частью процесса, о котором напишут книги. Армия дает возможность быть соавтором событий, которые уравновесят пошатнувшиеся представления о добре и зле.
«А что ты делал во время войны?». Вероятно, именно так будет звучать главный вопрос нашего будущего. И даже если вы не планируете его себе задавать – скорее всего, вам его будут задавать ваши дети. Одни наши друзья станут улицами. Другие – памятниками. Третьи будут писать мемуары – в которых станут вспоминать именно то, на чем они заранее расставили закладки в своей памяти.
Будущие поколения нас обязательно станут возвеличивать – чтобы очень повседневные мы соответствовали масштабу наших событий. Но те, кто живут одновременно с нами – знают правду. Мы ничем от вас не отличаемся. Мы точно такие же как вы. Только уставшие, небритые и сосредоточенные. Которые вдобавок могут рассказывать разное об одном и том же.
Потому что армия и правда как Библия. В ней можно найти все, что угодно.
Даже себя.
Казарин выходного дня
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2023/05/14/7401415/
Давати інтерв'ю "в цивільному" просто. Ти говориш лише за себе.
Все змінюється, коли ти одягаєш форму. У цей момент глядач починає тебе узагальнювати – і ти нібито говориш від імені всіх, хто в пікселі.
Насправді нас в армії сотні тисяч, і ми всі різні. Азартні та зосереджені. Сердиті та усміхнені. Нервові та спокійні. Колись ми знімемо форму і ви про це згадаєте.
Сходив до Ukrainian Witness на інтерв'ю
https://youtu.be/ZDIh777x2V4
Справедливість загинула. Торік. У Бучі.
Помирала страшно, у вогні, зґвалтована...
Вони ж теж чиїсь діти? Так. Діти. Сучі.
Після пологів - варто було б відразу закопувати...
Польовою дорогою, вночі, під обстрілом
Тисне на газ Надія - позаду важкий трьохсотий...
"Тільки б довезти!" - шепоче та хреститься поспіхом...
Від батальйону Надії - залишилось меньше роти.
Любов волонтерить - дрони, пікапи, броніки -
Майже порожній офіс у середмісті Львова.
Лікує безсоння тістечками з "Верóніки",
Лікує тривогу канабінольними смолами.
Віра - майже осліпла від хлорпікрину -
Байдуже ловить сирени розпачливі звуки.
Вірі так само болять її незагоєні стигми -
Та цей біль фантомний - у Віри відірвані руки.
Ненависть та Гнів одягли арамідні комбези -
Ріжуть турбінами простір хижі сталеві примари -
Під крилами - смерть, замість душ - біонічні протези -
Ненависть та Гнів польоти виконують парою.
Правда - в піхоті. Ну де б іще бути Правді?
Видали "AR-ку" - Правда не може натішитись.
Правда і "AR-ка" - у кривди стоять на заваді.
Правда і "AR-ка" - єдине, що всім нам залишилось.
Не знає жалю, не згадає ніколи про милість.
Тиша. Світанок. Улюблений "триста-восьмий".
Згадуючи свою старшу сестру - Справедливість,
Крізь оптичний приціл на ворога дивиться Помста.
Vasyl Mulik (c)
За тиждень буду в Одесі
Буквально на один день. Але цього вистачить, щоб зробити презентацію книги. Поговоримо про те, як війна змінює нас та країну
Вхід вільний. Побачимось
У нашій професії багато талановитих одинаків
Щастить, коли ці одинаки стають командою. Так, як це сталося з Ukraïner
Богдан Логвиненко зумів зробити дуже крутий медіабренд. Незабаром у його команди виходить нова книга: «Деокупація. Історії опору українців. 2022». Фактично, це результат експедиції хлопців з Ukraïner звільненими містами та селищами нашої країни. У якомусь сенсі ми всі відкриваємо для себе країну наново. І ця книга – важливий етап у цьому процесі
Я на неї дуже чекаю. І ви чекайте. Вона того варта. Тим більше, що передзамовлення на книгу вже відкрито. Ось тут:
https://store.ukrainer.net/product/de-occupation2022-book-ua/
Тут важливе відео для військових
Фактично, це посібник для командирів рот, взводів та відділень. Відеоурок про процедури планування бою. Все те, що в країнах НАТО називається TLP (troop leading procedures).
За посиланням є докладний зміст. Усі документи, про які є згадки у фільмі, також можна завантажити.
https://sprotyvg7.com.ua/lesson/planuvannya-boyu-robota-komandira-roti-vzvodu-viddilennya-z-otrimannyam-bojovogo-zavdannya-navchalne-video
Я пам'ятаю, як у перші тижні війни був ризик потрапити під friendly fire.
Соцмережі були захаращені історіями про те, як ворог пограбував десь автосалон (чи волонтерів, чи рятувальників) і тепер пересувається трофейними машинами конкретної марки та кольору. Якісь шибайголови могли сприйняти це як поштовх до дії – і в результаті ставалося лихо.
Рік по тому дещо схоже відбувається вже в тилу.
Наша країна обпалена війною. Війна накопичує в людях стрес. Стрес шукає вихід. Причому чим далі від фронту, тим сильніша подеколи фрустрація. Велика кількість людей у тилу вже другий рік живе всередині відчуття, що роблять недостатньо. У ситуації, коли до реального ворога не виходить дотягтися, виникає спокуса боротися з тими, до кого можна. З цього чорнозему здатні проростати найрізноманітніші метастази.
Можна звинуватити українців зі східних регіонів у тому, що війна почалася через них. Можна оголосити хрестовий похід проти бізнесу й вимагати, щоб він віддавав свої товари армії безкоштовно. Можна грати в соціалізм і ставити знак рівності між корупціонерами та багатіями.
Часом скидається на те, що чимало людей почали сприймати ідентичність як право ображатись від імені більшості. І цієї миті суспільство стає дуже вразливим. Тому що в атмосфері полювання на відьом суспільні інтереси можуть легко підмінюватись особистими. Ви можете вважати, що берете участь у війні за спільну справу, а насправді воюєте за чийсь інтерес.
Солідарність – величезна сила, але, як і кожна сила, її результат залежить від вектора застосування. Заряджена емоціями країна може зібрати гроші на лікування бійця та на дрони для передка. А може розігнати фейковий скрін, зруйнувати життя чи зупинити реформу.
Правило футбольного стадіону доводить, як легко перетворити людей на натовп. Щойно замість дискусії починаються дебати, кожен, хто виходить на них, бореться не за істину, а за те, щоб не програти. Більше того: коли суспільство перетворюється на стихію – сперечатися з якою собі дорожче – багато хто вирішує промовчати. Зрештою перемагає не той, хто говорить правду, а той, хто говорить голосніше.
"O sancta simplicitas" – свята простота. Вважається, що засуджений до спалення Ян Гус промовив ці слова, коли побачив, як релігійна бабуленція кинула в його багаття оберемок хмизу, що вона його принесла з собою. Сперечатись із соцмережами – все одно що сікти море різками. Суспільство це стихія і закликати його до стриманості – справа марна. Але тим більше вимог до тих, кому випала роль гейткіпера в нових інформаційних реаліях. Мова про засоби масової інформації та лідерів громадської думки.
Завжди є спокуса вирішити, що лайки не пахнуть. Що клікбейт важливіший за стриманість. Що Vox Populi це і є той самий Vox Dei, а тому резонанс виправдовує засоби. Але гойдатися на громадській думці – все одно, що їздити верхи на тигрі. Якоїсь миті він тебе стряхне й доведеться познайомитися з його зубами.
По ідеї ЛОМи та стейкхолдери повинні це враховувати, коли виступають публічно. Але хтось полює на популярність; когось затьмарює переконаність у власній правоті; комусь здається, що проміжна особиста перемога важливіша, ніж спільна фінальна. От лишень популярність точки зору зовсім не гарантує її правильності.
Деколи країна впадає в кому – і тоді емоції потрібні їй як удар дефібрилятора. Але в нашому разі все навпаки. Чотири роки тому ажіотаж президентських перегонів змінювався на ажіотаж парламентських. Затим прийшла пандемія. Відтак за пандемією відбулося вторгнення. Ми живемо в урагані пристрастей приголомшливо довго – і нам би не зашкодили стриманість і раціональність.
Ми можемо перемогти лише в тому разі, якщо наші внутрішні суперечності будуть меншими, ніж наші відмінності від ворога. Ми зможемо не програти лише за умови, що наші внутрішні паркани не стануть вищими, ніж фортечний мур по периметру країни. Ми можемо не співпадати одне з одним у тисячі нюансів – й однаково бути по один бік барикад. Перш ніж відкривати вогонь, потрібно бути впевненим у тому, куди ти цілиш.
Найменше хочеться, щоб Україна перемогла себе самотужки
У нас прийнято говорити про сценарії нашої перемоги.
Найпопулярніший - вихід на кордони 91-го року з подальшими проблемами в РФ
Просто хочу нагадати. Між виходом на кордони 91-го року та, скажимо, перетворенням війни на позиційну є дуже багато проміжних етапів. Хочете вплинути на фінальний результат – сходіть у військкомат.
Люблю, коли над ворогом іронізують військові та не дуже розумію, коли це роблять цивільні
Сходив до Яніни на ефір перед відʼїздом
https://m.youtube.com/watch?v=uC61h_c2_Fw&feature=youtu.be
У мене мало фото за минулий рік. Якщо чесно, то просто було не до того
Але сходив ось до Спіріна на інтерв’ю і Julia Weber забезпечила мене аватарками на всі випадки життя
Ми проговорили з Женею години три. Як він потім стиснув це все в одне інтерв’ю – уявлення не маю. Зіпсував людині вихідні, коротше.
Там про війну, Крим, дівчат та про те, чому мені жодного разу не довелося віддавати військове вітання
Читати можна тут:
https://baa.nu/GBgq3x
P.S. Інтерв’ю писали в барі
P.P.S. У склянці вода
Есть такой фильм - "Хранители". Это фильм по графической новелле или, если угодно, комиксу. Но не нужно к нему относиться снисходительно. И вовсе не из-за совершенного исполнения, сделавшего его лучшим фильмом по комиксам эвер.
А потому, что он сложнее обычного.
Там достаточно персонажей, вокруг которых происходит большая часть действия, но если выделить только самую-самую суть, останется трое:
Озимандиас - самый умный человек на планете и по совместительству миллиардер.
Доктор Манхэттен - физик, ставший жертвой несчастного случая в лаборатории и превратившийся в сверхсущность, постепенно теряющую интерес к человечеству.
Роршах - герой-отщепенец, вызывающий симпатию своей бескомпромиссностью и борьбой против зла.
Основной сюжет (за спойлеры просить прощения не буду, где вы были 14 лет?):
"Мир стоит на краю". США и СССР вот-вот запустят весь свой ядерный арсенал и уничтожат все живое.
Озимандиас просчитывает ситуацию и провоцирует взрывы в городах по всему миру, подставляя доктора Манхэттена. Уцелевшие перестают думать о войне и объединяются против общего грозного противника. Миллионы гибнут, чтобы миллиарды остались жить.
Озимандиас становится спасителем человечества и одновременно самым масштабным убийцей в истории. Но об этом узнают немногие.
Доктор Манхэттен принимает логику Озимандиаса и соглашается считаться мегазлодеем.
Роршах яростно отвергает ложь во благо и обещает рассказать всю правду, что, очевидно, снова поставит мир на грань. Доктор Манхэттен убивает Роршаха.
Здесь сразу две "проблемы вагонетки".
Вкратце: это когда ты стоишь перед выбором, вагонетка раздавит 5 человек или же одного, но для этого ты должен перевести стрелки. Что ты выберешь - действие или бездействие?
Первую дилемму создает Озимандиас и сам же ее решает. Он видит, что "вагонетка" скоро раздавит все человечество и создает альтернативную колею, на которой жертвами становятся миллионы.
Вторую дилемму создает Роршах, желая вскрыть правду, а решает доктор Манхэттен. Он предпочитает существование человеческого рода правде и жизни Роршаха.
___
Конечно, этот пост не про кино. Для этого у меня есть отдельный канал. Я о другом.
Военному руководству приходится постоянно решать, кому жить, а кому умирать. И делать такой выбор я не пожелаю никому.
А бойцам информационного фронта часто приходится выбирать между правдой (или "правдой") и шансами страны на победу.
И однозначно правильного ответа здесь нет. Значимость информации и ее влияние на приближение победы может быть разным. В зависимости от ситуации чаши весов могут склоняться в разные стороны. Поэтому каждый должен выбирать сам.
Главное, не отключать мозг.
Вчора було круто
Дякую всім, хто прийшов. Вибачте усі, кому не вистачило місця. Чесно кажучи, ми просто не очікували)
Найімовірніше, зробимо ще одну презентацію книги у Києві – в одну з наступних ротацій
Бережіть себе. У нашого майбутнього є на нас плани
Дніпро крутий
Він помічав війну, коли вона називалася АТО. Він збирав у себе ветеранів та письменників, створював з нуля музеї та виставки. Йому було не байдуже – і в цьому місті є середовище «своїх» людей. З якими легко бути на одній хвилі.
У цьому місті виросли мої близькі друзі. Вони показували мені свій Дніпро і тому я знаю його спальники не гірше за центр. Я проїжджав його за останній рік багато разів – проскакуючи із заходу на схід чи у зворотному напрямку. А тепер я маю можливість там затриматися. Нехай навіть на одну ніч. Але Дніпро того вартий.
Приходьте у гості. Поговоримо про війну.
Буде презентація в Дніпрі. Командування дало дозвіл
До речі. Рівно рік тому ми поїхали на Сіверський Донець – і тоді у моєму армійському житті почалася епоха Сходу.
Фотографував мало. Ще рідше писав. Натомість встиг завести друзів в бригадах з різних регіонів країни. Коли тепер мене питають про армію – завжди відчуваєш додаткову відповідальність. Тому що питають начебто тільки тебе – а відповідати доводиться немовби від імені всіх, хто в пікселі
Але в тому й штука, що розповісти є що
22 травня, Дніпро. Мала зала Філармонії (Воскресенська, 6)
19.00
Як завжди – вхід вільний.
Приходьте, поговоримо про війну
🆘 Прохання про підтримку. ТВ-7 є невідємною частиною інформаційної команди Маріуполя. Яка робила, робить та зробить багато. Але, зараз просто потрібна підримка кожного.
✊Творча група телеканалу ТВ-7 бере участь у мистецькому конкурсі з виробництва відеоматеріалу, присвяченого висвітленню героїзму та професіоналізму військовослужбовців Сил оборони і безпеки України у протистоянні з ворогом під час російсько-української війни.
🦾Документальний серіал "НАШІ" - це історії-портрети бійців, підрозділів, які воюють за Україну в складі Інтернаціонального легіону.
Вже зараз понад 20 тисяч іноземців проходять службу в лавах ЗСУ.
Вони долучаються до різних військових бойових родин, мають різні мотиви участі у війні, їхні героїчні вчинки перехоплюють дух, а на їхньому рахунку багато знищеної та здобутої трофейної техніки ворога.
🇺🇦Вони разом з українцями наближають перемогу та деокупацію українських міст.
🖍Проголосувати за наш проєкт можна за посиланням нижче!
Для нас важливий кожен голос!🙏
https://u.to/bqalHw
Ідентичність визначається сумою подій, що трапились у нашому житті. А ще – тими, що не трапились.
Я не знаю, яким би я був, якби не анексія Криму. Саме вона перезавантажила мене - змусивши шукати відповіді на питання, які я раніше міг ігнорувати
Але в чиємусь житті анексії Криму могло і не статися. Бо далеко. Бо без вуличних боїв. Бо було не до того.
Когось змінила АТО. Одні воювали, інші волонтерили, треті ставали переселенцями. Але хтось міг і не помітити першої фази війни. Тому що її було локалізовано на сході – і з нею можна було не перетинатися.
24 лютого помітили усі. Важко не помітити війну, коли ворог дотягується ракетними культями до тилових міст. І тепер соціологія показує нам, як сильно змінилося українське суспільство.
Я писав "Дикий Захід Східної Європи" саме про це. Про те, як змінюються люди. Про те, як змінюється ідентичність. Фактично, це мій власний маршрутний лист. Мої власні відповіді, які я шукав та знаходив у цьому процесі.
У 2022 мені здавалося, що війна зробила мою книгу неактуальною. У 2023 році я розумію, що все навпаки. Вторгнення запустило зміни і багато хто проходить зараз той шлях, який інші почали трохи раніше. І потрібно просто підтримувати тих, хто шукає себе за нових умов.
За рік повномасштабної війни тираж додруковували вже двічі. Зараз додруковують втретє. І цієї суботи в Києві ми говоритимемо саме про те, як війна змінює нашу країну та наших людей. Про те, які зміни з нами вже трапились – а які на нас ще чекають. Кожен з нас має свою власну унікальну історію. Але всі вони так чи інакше дуже подібні.
Ось про це і поговоримо.
Київ. «Могилянка» (Іллінська, 9)
13 травня (субота)
15.00
Вхід вільний
Побачимось
Доповідаю. Їдемо в Київ
Зробимо ще одну презентацію «Дикого Заходу». Ми провели роботу над помилками - цього разу місць точно вистачить усім.
Києво-Могилянська академія (Іллінська 9)
Субота (13 травня). 15.00.
Вхід вільний
Приходьте. Поговоримо про війну
Четвер. Одеса. Пастера, 13
19.00
Будемо говорити про те, як війна змінює нас та країну. Вхід вільний. Ось за цим посиланням – усі деталі: bit.ly/41JxJBo
Побачимось
Съездили в магазин «Все для дома». Купили себе дератизатор
Читать полностью…
Сперва у наших рсзошников в поле застряла нива. Пригнали шишигу ее тянуть. У шишиги грякнула раздатка. Пригнали урал. Тот пытался кипеть, но в итоге все же вытянул всех
Ripka: UA edition
Важливе
У мережі час від часу з'являються фейкові публікації від імені «Української правди». Візуально це копія УП із тією лише різницею, що у ролі вмісту – якась зрадофільська дичина.
Тепер вони почали писати ще й фейкові колонки від імені постійних авторів УП. Наприклад, від мого. Остання історія – це накидування на ТрО, підписане моїм ім'ям.
Тож хочу попередити. Якщо ви бачите якийсь незрозумілий текст, нібито від імені УП, який викликає сумніви – звертайте увагу на адресу. Домен "Української правди" легко загуглити. Якщо домен статті/новини відрізняється, то перед вами фейк.
До того ж, усі свої тексти я дублюю у своїх соцмережах. Якщо ви бачите колонку Казаріна, якої немає в соцмережах Казаріна - значить, перед вами фейк.
Наші сусіди вирішили погратися в ІПСО. Мамкіни дезінформатори
— У книжці ви говорите про те, як російська пропаганда закидує людей «інформаційним сміттям» та ховає правду під десятками фейкових версій. Чи змінилися методи російських ЗМІ під час повномасштабної війни?
— Це взагалі історія про пропаганду в сучасному світі. Колись, у XX столітті, цензурою вважалося обмеження доступу людей до інформації. І держава, яка контролювала радіостанції, телеканали, газети, могла дозволити собі робити все, щоб люди не дізнавалися про якусь трагедію.
У сучасному світі, дуже прозорому завдяки інтернету та соціальним мережам, сховати подію доволі складно. Сьогодні цензура — це не стільки про обмеження доступу до інформації, скільки про намагання поховати факт у безлічі інтерпретацій. Насправді цей метод використовує не тільки Росія, а і будь-яка авторитарна держава. Навіть у демократичних країнах популісти так само ховають правду в нагромадженні неправди.
Росія знищує якусь лікарню або житловий будинок в Україні, вбиває військовополонених — а потім вкидає в інформаційний простір різні версії, що нібито це Україна сама зробила якусь провокацію, аби у чомусь звинуватити Росію. І цей величезний перелік інтерпретацій подій війни дозволяє тим, хто підтримує дії Росії, знаходити ту версію, якої їм легше притримуватися.
Це фрагмент інтервʼю про «Дикий Захід Східної Європи» для Детектор медіа. Саму книгу можно знайти тут:
bit.ly/3xNO9e1
А це інтервʼю:
https://ms.detector.media/trendi/post/31415/2023-03-16-khto-b-ne-otrymuvav-premii-tse-vse-odno-bude-peremoga-vsiiei-krainy-pavlo-kazarin-pro-svoyu-pershu-knyzhku-vyznannya-ta-pysmennytske-maybutnie/
Зателефонували з київського військомату. Запропонували до них прийти. Я в цілому не проти, але комбат не відпускає
Читать полностью…
Казарин выходного дня
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2023/04/2/7395803/
Последнее время мне не нравятся две тенденции.
Они проявлялись и раньше, но сейчас все это накладывается на усталость и "весеннее обострение", и становится еще ярче.
1️⃣ Наше общество ведет себя как капризные дети, испытывающие дефицит внимания.
Хочу чего-то, значит немедленно мне это дайте. А если не даете - значит сволочи, враги и подонки. Я тут главная звезда, все мне должны. Не понимаете этого? Буду биться в истерике!
2️⃣ Реальный враг подменяется воображаемым.
У людей, которые не пошли на фронт, очевидно, нет прямой возможности уничтожать врага. Волонтерить или помогать донатами - ок, но эмоции все равно требуют выхода.
Поэтому используется возможность виртуального уничтожения виртуального врага. Иногда этот враг действительно враг, но все чаще "враг" подбирается так, чтобы его было легко победить, и даже не всегда подозревает, что кто-то ведет с ним священную битву. Получается классическое "ищем не там, где потеряли, а там, где светло".
Конкретные примеры приводить не буду, потому что это вызовет еще одну волну раздражения. Просто подумайте о сказанном, как о теоретической концепции.
Этого должно быть достаточно, чтобы понять, что такое поведение со стороны выглядит не особо адекватно. Не надо так.
У моєї книги була лише одна презентація. У Маріуполі. Напередодні війни.
Тепер буде друга. В Києві
Приходьте в гості. Вхід вільний
Субота, 15.00, Освіторія (м. Арсенальна)
