2677
Погріб думок Пейотна вечірка здорового глузду. У пошуках критичного мислення, руйнуючи шаблони. Про маніпуляції, ілюзії, грошики. . . @zsu_helperbot .
Свобода..свободі..свободи..
Я сумнівався, чи брати свободу за основу каналу. Заїздили її останнім часом, до вульгарностей, «Свобода!». Тільки я так і не вигадав, що було б актуальніше та ближче мені.
Звучить як фраза з промови кіношного американського пана президента, але свобода – це вища цінність. Я вам кажу, будь-яка спроба обмежувати, роздавати команди та маніпулювати викликає в мене різку задуху з позивами хутчіше та жорсткіше позбутися від джерела подразника.
Ми й так залежні – від навколишнього середовища, базових потреб, часу, це об'єктивні штуки, які можна, ̶а̶л̶е̶ ̶н̶е̶ ̶п̶о̶т̶р̶і̶б̶н̶о̶ частково обходити за допомогою науки. Цікаво спостерігати, з якою баранячою ретельністю люди заганяють себе в додаткові рамки штучних ідей, ідеологій, заздрості, графіків, мундиру, в погоні за бабками, «діснеївських» відносин та іншого сміття, яким заміщається природне сприйняття світу.
Так вийшло, що в якийсь момент я вилетів з цього. В голові розлився океан. Канал – спроба перелити вам цей океан через воронку пляшкової горлянки. З безлічі я хапаю випадкові теми. Це відбувається майже рандомно та в крайні дні я обмірковував дещо систематизувати все це.
На днях детально розповім про концепцію каналу «Погріб», про те, куди буде рухатися канал та чому варто залишатися зі мною тут. Або не варто – самі вирішуйте.
#ЛіричнийВідступ
Штормове попередження в стакані
Повернемося до теми попередніх дописів де черговий Васян із Дупосранську має масштабний розмах думок, як Boeing 777. Що тільки погіршує ситуацію.
Людям у всіх кутках земної кулі, життя здається дуже складним. Більшість з нас відчуває тривогу перед нібито масштабними проблемами.
Наприклад, поїхати до Києва.
Для Васі це була ціла подія, що супроводжується народженню самопроблем.
Це ж столиця! Там же конкуренція! А житло скільки коштує! А їжа яка ж дорога! А скільки людей туди їздять! Ууу…
Відносно крупну компанію з оборотом у декілька сот мільйонів Вася буде сприймати, як дещо неосяжно велике з чудернацькими внутрішніми процесами, доступними тільки обраним, неймовірно розумним, та що там, тільки богоподібним людям!
Думає про це Васян – і у нього починає кружити голову. «Ну нафіг.» – пролітає в голові Васяна, і він далі продає плитку в Дупосранську.
Якщо б Вася відчув бурю в стакані на собі – він не зміг би дивитися на ці речі як раніше.
Якщо зовсім коротко, буря в стакані – це коли щось здавалося складним і масштабним, а коли ти це зробив, глянув назад або трохи зверху – зрозумів, яка ж фігня це все.
Банально, але складання іспиту ЗНО – та ж буря, зміна місця роботи – знову починає штормити.
Наприклад, коли бачиш ту ж громіздку структуру з середини, розумієш, що, кажучи дуже м’яко, нічого такого немає. Декілька відповідальних людей, стадо ідіотів, кілотонни нікому нафіг не потрібних процесів, рішень, проблем – все як у людей.
Будь-які «складності» – цілком штучні. Чим більше якась сфера життя намагається здаватися «елітарною» та «недоступною» – тим менше в ній буде суті. Заходиш всередину – і відчуваєш тонкий флер найобу.
Пізнавши бурю в стакані, з одного боку, світ більше не здається повним загадками. На справі все ЗАВЖДИ в тисячу разів прямолінійніше і до смішного простіше, аніж думав.
З іншого боку – завдячуючи розумінню простих та логічних законів, ти бачиш, що все, що обмежувало тебе – розсипається в пух і прах.
Питання, які ти задавав колись, перетворилися в дещо смішне, на рівні «Па, звідки беруться діти?».
Хтось скаже, що я говорю про звичайне отримання досвіду. Анн-ні.
Тому що я зробив одне з найголовніших відкриттів: навіть опинившись в цій «бурі», людям так і не доходить, що буря ця – в сраному пластиковому стаканчику.
Всього лише чергова втрачена можливість
Текст нижче особливо актуальний для всіх тих, хто хоче завершити історію з офісами або злізти з маминої шиї. :)
Коли я проспав тренд пабліків «Вконтакте» — мені було сумно. Коли я прогавив тренд «Інсти» — я істерично реготав.
Якщо б я, інакше не скажеш, проєбав «Телеграм», тоді б відмовився від престолу, видалив інтернет, заліз під шафу і став би там жити, харчуючись пилом і тараканами в знак власної неспроможності як людини, наділеної здатністю хоча б чуток рухати мізками.
Це дивовижно, але все вийшло. Почуваю себе доктором Франкенштейном над ожилим монстром.
Перший текстовий запуск курсу в листопаді падаючими мені на карточку грошима під звуки саундтрека «Інтерстелар», попиваючи сідр, окупили всі мої витрати на канал зверхом, ще вершки залишилися. Такого я не відчував давненько.
Адже сам запуск я проводив на 300 підписників! Так рано, по-моєму, ще ніхто запусків не робив. Більш того, я майже не використовував ніяких єбанутих маніпуляцій на кшталт впарювання по акції, розтягування вебінару на тижні для підвищення значимості, того дурного капсу через букву нашпигованого смайликами. Хоча ефект з такими спеціями був би жирнішим, це точно.
Коротше кажучи, я вірю в «Телеграм». Аве, Дуров!
Два рази підряд в одну лузу, красень. Годує вже друге покоління проникливих людей, які бачать можливості, хочуть гідно заробляти і, при цьому, жити де завгодно і як завгодно. (майже)
Зрозумійте правильно, я не «серійний підприємець» і не успішний успіх. Я звичайний розслаблений чувак з елементарними потребами. У мене було вдосталь моментів, коли в гаманці навіть кактуси не росли. Це навчило мене бачити далі свого носу і, коли це необхідно, переводити мізки з режиму очікування в дію. Хтось на це витрачає місяць, хтось рік, я, наприклад, барахтався років 5. Але більшість проводить в очікуванні дива все життя, навіть не намагаючись шолохнутися. Се ля ві.
Що буде через два дні:
1. Я стартую Конференцію по телеграму, а після – 2-ий потік курсу з оновленими умовами, набагато більш жирними, ефективними і смачними для вас. Якщо, звичайно, ви хочете заскочити в набираючий швидкість потяг. Коли за 2-3 місяці та якихось 15-20 тисяч гривень вкладень можна створити собі напівпасивне джерело доходу від 20 тисяч щомісяця на найближчі 5 років.
Такий прогноз ви вже могли чути та я його офіційно підтверджую. Саме тому я сам перенаправляю всі свої сили на «Телеграм», залишаючи зі всіх сторонніх джерел доходів тільки один, який мені особисто подобається. Звичайно, думок про майбутнє в офісі, кар'єру криветки з мозолями на дупі в моєму житті більше не буде в принципі.
2. Трохи пізніше, разом з цим буде крутий сюрприз для тих, хто хоче робити контент для себе, для бізнесу або як фрілансер; да такий контент, який приносить гроші, увагу і навіть серце читача.
Що далі
Після запуску курсу Погріб запрацює в штатному режимі. Ще більше контенту, ще цікавіше, ще жорсткіше.
Тисни 👨🚀, якщо падаючі на картку гроші, з ковтком сідру під «Інтерстелар», не так вже й погано.
Вибір ліжка
Запам'ятайте, для людини «без зв'язків та грошей» завжди є два шляхи:
Шлях перший: дивний
Це той, що я вже описував дописами вище.
Він дуже короткий та його обирають майже всі. Це навіть не зовсім шлях, тому що людина дорогу, як правило, обирає сама, а в цьому випадку дорога з'являється з людиною.
1. Йдеш на нудну низькооплачувану роботу в рідному Дупосранську або таку ж нудотну низькооплачувану в великому.
2. Вважаєш, що тобі ще пощастило — бач. однокурсник вже 3 роки шукає, знайти не може. Ех, тяжко, безробіття в країні, Велика, мать її, Депресія!
3. Ходиш на нудну низькооплачувану роботу, по тиху виплачуєш іпотеку.
4. Помираєш.
Метафорично це виглядає так: спиш на не зручному ліжку зі старим продавленим матрацом та старчачою пружиною. Все болить, все мліє, і навіть коли краще спати на підлозі, аніж на такому ліжку — ти нічого не змінюєш.
Другий шлях: логічний
Цей шлях вимагає використання мізків хоча б на середній інтенсивності, тому доступний одиницям.
Тут зрозумійте правильно: я нікого не хочу образити.
Використання мізків — здатність, що набувається, розвивається і про те, чому у такої кількості людей стоїть блокиратор цієї здібності, я напишу окремий допис.
На другому шляху ти не залишаєш собі право залишатися на місці, постійно рухаєшся, якщо почуваєш щось неладне — ти пробуєш наступне.
Якщо ліжко незручне — ти негайно змінюєш його. Ти пробуєш водяний матрац, жорсткий, ортопедичний, спальний мішок, кріокапсулу, спати на ходу — що завгодно, але не залишаєшся там, де тобі погано, доки не зрозумієш, що весь цей час і спати не хотів (наприклад).
Це, свого роду, внутрішній природній відбір, який в результаті приводить і до зовнішнього відбору.
«Але ж змінювати ліжко так страшно!» — думає чувак, який йде по першому дивному шляху.
А говорить він так, тому що ніколи не пробував на собі ефект «бурі в стакані», який став одним з найголовніших факторів мого нинішнього прориву.
Звичайно, все розкажу, залишайтесь на зв'язку.
Все або нічого
– Частина 1
Є речі, на які грошей не шкода.
Один собі купує ксяомі в розстрочку, інший має нездоровий глузд до мармурної яловичини, а третій може запити всю зп та проковтнути її за одні вихідні в компанії молодих куртизанок.
І кожному може бути шкода грошей на те, на що витратив інший.
Я достатньо довгий час, як прокажений маячив у потугах перетворити один карбованець у два або хоча б повернути його назад.
Витрачаю 1к за один похід у кафе – починаю кипіти.
Викидаю 10 тисяч на рекламну компанію без віддачі – не відчуваю нічого як після ін’єкції евтаназії. «Ну ок» – думаю.
Так-то, у всіх випадках доводити себе до білого накалу сенсу не має. Витрати – вони або здійсненні, або ще ні, чому бути, того не минути, тим паче, коли вже є.
Мова про пріоритет. Ось мені потрібно вижати біль/менш серйозний бізнес для себе. А він, в свою чергу, потрібен для іншого кроку, та й взагалі там багато питань і внутрішніх протирічь в стилі «диван, пузом до гори», але це вже інша історія.
Якщо я отримую на роботі 10 кесів, і мені за рахунок квартплати та картопельних чисток залишається 5 кесів – я всі їх викину на чергову спробу, не думаючи. А паралельно буду шукати роботу, де платять не 10, а 25, щоб витрачати на свої спроби ще більше.
Я не піду з друзями в клуб, пропущу прем’єру в плазі, залишусь без підписки на ютуб.мюзік і ще тисячу «ні». Через це нульове підприємництво, коли без досвіду та з вітром в гаманці – це мазохізм важкої стадії, з боку виглядає як психічний розлад.
Це добре? Це погано? Це як взагалі?
Це є так, як і є, коли ти людина, якій не потрібен ксяомі в розстрочку.
Я знаю, що ці 5 тис не вирішать нічого глобально, але за них я, як мінімум, куплю собі ще один шмат ебанутого пазлу, який може знадобиться потім, а може і ні – для мене головне спробувати.
А що на цей рахунок думає сисадмін Васян, який прагне фінансової незалежності від своєї бабці? Дізнаємося в наступній серії...
В наступних серіях:
«…Офіс фантазій та добра…»
«…Творіть що хочете, але памятайте, що довкола вас живі, блять, люди…»
«…спочатку навчіться розбиратися в людях, а потім відкривайте бізнес…»
«…Це не означає, що всі будуть качатися,бухати, дивитися фільми з Шварцем…»
Продовження завтра після того, як наберемо 450 сніжинок – ❄️. В Україні ж знову зима, йохохо.
Працювати на Забій
Є відверто компанії-виродки – з офісними загонами, дрес-кодом, обідом за розкладом та обмежувальними програмами на ПК. Це відверто огидні в’язниці з 9 оо по 18 оо. Якщо ви довгий час працюєте в такій – прийшов час охуєнно-серйозно замислитись над рівнем самосвідомості.
Навіть в розумінні фірм з більш або менш м’якими умовами відношення до людей – це «стабільний соціальний пакет», зарплатня вчасно, автомат з кохфем, «печиво в офісі», як хочеш одягайся в рамках розумного та працювати без тотального стеження.
Іноді пропонується наявність спортивного кутка, яким ніхто, звичайно, в офісній атмосфері користуватися не буде.
На слух це виглядає навіть привабливо, але суть – те ж лайно, тільки хитровиєбане. Якщо в першому випадку дійна корова неприховано страждає, то у другому їй створюють такі умови, щоб вона думаючи, що їй пощастило, спокійно стояла в хліву, забезпечувала багато молочка і не Мукала, допоки не уведуть на забій.
Й у жорсткому, й м’якому варіанті срати на психологічну й фізіологічну індивідуальність – а саме це лежить в основі справжнього відношення «по людські».
На роботі люди працюють там, де зручно.
Примушувати потрібно тільки тих, хто прийшов посидіти до 8 години й піти додому дивитися серіали, повторити це 20 разів за місяць і забрати зарплатню. Свідомих людей примушувати не потрібно, тому що вони знають, навіщо й заради чого вони працюють.
Наплювавши від злості, я багато наговорив про те, як не потрібно. В наступній серії спробую прикинути, як треба.
Сублімація думок тут, без смс та…
Конвеєр вкл/викл
Дякую, що дочекались. Ви сумували, але не розбіжалися. Приємно.
Сподіваюсь ви вже відійшли від св'яткових каруселей, етанолованого отруєння та всі готові до продовження акції антихом'яцтва.
Я відпочив, все ретельно обдумав під тижневу олів'єху і тепер готовий відкривати нову телеграм епоху.
І так.
Формат обривистих дописів сидить вже в кишках і викликає нудоту. Нічого значущого така хом’яча годівниця не принесе.
Коли я писав про те, що в наслідок спрощення — виникає конвеєр лайноробства, я був певен, що правий. Але зі замуляними очима не бачив: я сам не чистий.
Канал в телеграмі, ютуб відоси, фейсбук групи, серіали, новини — все це пошматована, байдужа інформація. Це і є хом’яча годівниця. Жуйте.
Через 5 хвилин після проковтування такого ширпотребу хом'як не згадає, що то було. Як легко б така жвачка не жувалась — але навіщо щось робити, якщо в будь-якому випадку буде пустота?
Якщо не згодні — живіть і далі в своєму маніясвіті, ходіть на роботу, чекайте відпустки, і не забудьте жувати. Хоча куди там...
Я буду викладати дописи раз на тиждень-два, щось суттєве, те, від чого моментально накриває інсайт, просвітлення та відкривається третє око. Насправді ж, годівниця "Хомка" закриває своє віщання, замість цього в ефірі тепер тільки м'ясо, що буде рвати всі шаблони.
Чекайте тоді, коли буде що сказати ̶р̶в̶а̶т̶и̶. p.S. Скоро. Як пожувалось?
The End
Багато чого було сказано про інститут в попередніх дописах, але від цього словесного серіалу питань менше не стало.
Найпопулярніше питання: "А що далі?"
Перед тим, як просто прямо відповісти на питання, поглянемо на пару ситуацій.
Якщо ти:
а) Молодий, але не занадто(що занадто, то..)
б) Здоровий
в) Без боргів
г) Повезло і не одружився / вийшла замуж в 20 (без дітей, слава богу)
Вітаю, ти вже на пів шляху до свободи, багатств, і вла... Далі по тексту.
Якщо при цьому ти сидиш на роботі, яку терпіти не можеш, а за 2-5 роки нічого не змінилося, і плану в тебе немає, спробуй таке:
САМЕ ЗАРАЗ качай бланк звільнення в інтернеті, заповни його і САМЕ ЗАРАЗ залишай його на столі директора(начальника).
Дістаєш заначку, оновлюєш свій вигляд( адекватні шмотки, робочий телефон), як у фільмі "Область темряві", потім купуєш білети на Балі та валиш звідси в нікуди.
Серйозно, я даю на це дозвіл. Зроби це саме зараз і відправляй мені через 4-6 місяців листівку з сотнею доларів та вдячністю, тому що до цього часу ти вже почнеш заробляти віддалено чи на місці, або не відправляй. Як знаєш.
Пане, у вас гуманітарій
Сьогодні вечері, в рамках інституту головного мозку, я перейду до моїх улюблених, вічно наляканих котят – гуманітаріїв.
Їх чекає серйозне потрясіння:
Знаєте коли гуманітарний диплом може бути потрібен?
3 питання, які обов'язково потрібно спитати у викладача по маркетингу, щоб зрозуміти, чи є сенс залишатися в цьому ВУЗі?
Як ваші батькі можуть вам допомогти в бізнесі, навіть не розуміючи це?
Коли потрібно рвати стоп-кран, та на які етапи поділяється еволюція студента?
На цих питаннях студентська епопея закінчиться. До зв'язку!
Але не забувайте, що ви знаходитесь в Україні, від нас до Гарварду не дійдеш в пішому порядку. Бажання разом з батареєю на телефоні вивітриться швидко.
Все що ви отримаєте тут – це викладати за копійки в тому закладі, де отримали бумажку, також там і спати, тому що на квартиру не вистачатиме.
Навіть так, чи тягнуть олігофрен Вася і куртизанка Настя на вчених?
Ні. Вони навіть імітацію науки типу вивчення зарубіжної літератури не потягнуть.
І тут їх прямої вини немає.
Кращі відкриття роблять саме ті, кому начхати на своє здоров'я, свій зовнішній вигляд, сексуальне життя. Коротше, це не вони і не ви.
А якщо ви, то ви вже робите все можливе, щоб вчитися десь не тут. А не за 5000 грн збирати Falcon 9. Бажаю успіхів.
Це Васян та Настюха. Які в цьому році закінчують 11 клас, та з повним не розумінням "що робити далі" виконують мрії батьків.
Одного разу мама та папа сказали, що потрібно точно йти в інститут.
Шкода, але вони так і не змогли сформулювати навіщо туди іти. Навіть незважаючи на те, що вони погоджуються з тим, що "освіта зараз нікудишня".
Вступ до інституту – це процес, який заспокоює і створює ореол надійності в головах батьків. Головне, що щось відбувається.
Вища освіта – це ж бісова магія, чарівний Хогвартс, після якого випускники таємничим шляхом тстають чудити неймовірні речі, алахамора та й таке інше.
Тисни на академ шапку – 🎓. Набираємо 250 штук і виходить продовження
#СеріалиСловами починають своє віщання.
Перша тематика за результатами демократії буде про типи студентів, потенціал інституту, інфантилізм школярів та туманні перспективи традиційної освіти.
Дами і гусари, гуманітарії та математики, зустрічайте.
Друга оманлива властивість мозку
Мозок, як солдат спецназу, рішуче бореться ради свого виживання. Для нього будь-яке невідоме – гігантський ризик.
Грубо кажучи, коли ти намагаєшся відкрити нові тропи, мозок включає захисний механізм і тисне на стоп-кран.
І ти йдеш по старому шляху. Це називають зоною комфорту. Мозок певен в тому, що продовжуючи виконувати старий план він залишиться живим. Щось нове – стрес.
Щоб бути в постійній бойовій готовності, мозок накопичує інформацію про світ. Теоретично. Такі маніпуляції заспокоюють та дають відчуття безпеки.
Тому ми і підписуємося на різні телеграм канали, але потім багато з яких навіть не читаємо. Мозок дає помітку «важлива тема» і додає в бажане. А через деякий час пріоритети змінюються.
Мозок складає ці знання в свій ящик пандори, і отримує від цього дозу заспокоєння. Це шлях не до нових знань, а все глибше в товщу зони комфорту. Знання не розширюються в якості, а лише заповнюються пустою інформацією, яка до одного місця.
Стає все більше колекціонерів, і все менше мудреців.
В наступних постах про те, що ж з цим робити.
Властивість І
– Мозок любить простоту.
Справа в тому, що мозок ще той лінтяй..
Логіка проста:
Якщо ми знаємо, де знайти інформацію, мозок вважає, що це його знання. Це основа-основ всіх офісних планктонів. Ніхто нічого не вміє, хоча б гуглити знають як.
Як там не було, ця властивість дає змогу вирішувати складні задачі за допомогою інструментів.
Від цього ЧСВ у клерка зростає експоненціально, бо мозок проектує статтю з Хабру, яку десь там бачив один раз, і видає її за власні знання.
В наслідок спрощення інформації утворюється конвеєр лайноробства.
Між складною інтелектуальною програмою на ТВ та простеньким ток-шоу мозок обирає ток-шоу. Чим більше його рейтинг, тим більше прибуток, про це правило писав вище. Чим більше прибуток, тим більше клонів виникає.
Вибір між важкою працею, та халявою – очевидний теж.
Людина готова повірити в будь-яку єресь, коли її мозок в тумані халявної наживи: Ставки, Казино, Взлом "Вулкана", МММ. Тому що це легко та швидко. Моментальний дофаміновий дозняк, отриманий ПРОСТИМ способом стоїть у пріоритеті в піраміді Маслоу.
Такий конвеєр веде до деградації мислення мас та пліснява споживацтва розростається. Найжахливіше, що це наш тренд, який несвідомо підтримується нами ж.
Наступний допис про другу властивість мозку, яка пояснює, чому ти підписаний на багато телеграм каналів, а читаєш декілька.
Мене тут допіру спитали, чому дописи так рідко.
Я би не сказав, що для авторського каналу такі дописи прям аж рідко, тим не менше: основа мого каналу – великі опрацьовані тексти. Я накидую декілька тем, пишу м'ясо, а потім його «обробляю». Іноді одразу декілька статей майже готові. Стан «майже» може затягнутися, і поки вони не достатньо добрі, публікувати їх не можу. Іноді такий матеріал готовий, але по плану я показую пізніше. Бувають і затупи на декілька днів з проривом в кінці.
Тем багато, розказувати хочеться і я постійно пишу, як мінімум в голові, але публікую по мірі готовності та плану.
Якщо якийсь час статті не виходять, значить я весь в їх підготовці та скоро вам буде цікаво. Ну а постити щось аби було – це не моє.
Якось так.
#ЛіричнийВідступ
Тисни пончик 🍩, щоб я так не хвилювався.
Слава Дурову, слава..!
Що робити в Телеграмі чуваку, який щойно звільнився з роботи та доїдає останню пачку гречки?
Кому він може бути цікавим?
Якщо нікому, то як зробити так, щоб був цікавим?
Приблизно такі й ще десяток-других питань я задавав собі більше року тому.
Однак, вже літом 2018 почав заробляти перші більш-менш серйозні гроші з Телеги (не мільйон, але...), і ось в листопаді гарний вихлоп — більше 30 тисяч за три дні на запусках в один допис на цьому каналі. По факту, 30 хвилин реальної роботи, але..
Це був ні на краплю не простий та зовсім не швидкий шлях, він з'явився не на порожньому місці.
Сумнівні генії, які обіцяють швидко, «300к через місяць» і всякі такі балачки для малолітніх дебілів — обманюють вас і маніпулюють базовим бажанням халяви.
Тільки 26 травня на ПРИВАТНІЙ конференції у вигляді самознищувального тексту, я викладу вам весь свій досвід ведення істино крутого каналу:
Програма передачі
— Як заробляти хоча б перші 5 косарів в Телезі, якщо ви не те, що починаєте з нуля, а самі — повний нуль?
— Що робити, якщо вчора ви звільнились і вибираєте між тим, щоб вкласти в Телегу чи купити собі носки?
— Як не стати черговим розчарованим телеграм-лузером і вийти хоча б на 10-15 косарів в місяць
І багато іншого — цілих 3+ дня інтенсивної конференції, починаючи з неділі, 26 травня.
Не прогавте шанс, підписуйтесь саме зараз, доступ закрию через три дні.
Посилання розчинилося, адмін готує нове
У нас не відпустка – ми завжди так живемо
Сьогодні вихідний день. Я дізнався про це зовсім випадково, коли в суботу покликав товариша прогулятися.
Ось вони – приємні моменти з Lay's, коли тобі абсолютнішим чином, від усієї чорноти душі начхати, який сьогодні день. Будні, вихідні, свята, день, ніч, місяць, рік – ти взагалі не в курсі. Гей, хто-небудь, дайте календар – Зева Делюкс закінчилася.
Це ж круто в середу піти в свій улюблений парк і побачити натовп людей: о, сьогодні вам, щасливчикам, свято призначили, яка краса!
Як завод переробляє сміття і отримує на виході, наприклад, пластик, так офіси переробляють життя, час і здоров'я людей, на виході видаючи квартальні звіти.
В офісі завдання і «реальність» підганяються під розклад. В адекватному світі все кардинально навпаки: розклад відштовхується від завдань і реальності.
Якщо я знаю, що весь день відчуваю себе краще, коли бахну пару-трійку кілометрів о 6 ранку, то я встаю о 6 ранку тільки з цієї причини, а не тому що в 9 мені вже потрібно посадити жопу на крісельце.
Зрозумійте правильно, роботи у мене дуже багато, але я не відчуваю ніякого тиску, крім того, що встановлюю собі сам, щоб досягти певних ясних цілей.
Є люди, які пішли у фрілансери, але вирішили повернутися на роботу, тому що «не змогли себе організувати». Так ось, це піздабольство або напівправда.
а) Вони кинулися у фріланс наосліп, не володіючи нормальними знаннями і не розуміючи, як шукати клієнтів; в результаті пожили місяць на мівіні, прострочили виплату по кредиту за Солярис і побігли сідати назад на «причандали» сюзерена за стабільний оклад.
б) Вони абсолютно інфантильні, психологічно залежні та, швидше за все, косячат у всьому – не можуть схуднути, не можуть припинити жерти всяке лайно, не можуть знайти собі дівчину / хлопця і взагалі настільки сірі та похмурі, що фільм «Туринський кінь» на їх тлі – «Месники: Фінал».
Суворо – ну так і я не мати Тереза.
Є окрема позиція тих, хто ходить в офіс і обожнює раніше зайняти чергу до кулера. Звучить вона приблизно так: «офіс – це серйозно, це кар'єра, а ваші інтернети – дитячий садок».
Як не дивно, в 2019 році дуже і дуже багатьом людям як і раніше незрозуміло, яким чином можна заробити грошей, якщо ти не одягнув сорочку і не згорнувся калачиком на килимку начальника.
Про це буде в наступних серіях
І це вони називають виходом?
Всі говорять, мовляв, «виходь із зони комфорту!». А як то, сука, в неї потрапити?
Тема зі зоною комфорту – це чудова можливість оцінити, як недолуге, зашорене мислення, вдало розжовується всіма достигаторами особистого тренінгу, і всіма, хто бездумно підтримує їх.
Що взагалі таке «комфорт»?
Заради фану зачитаю вікі: «комфорт – затишок, зручність, сукупність побутових зручностей.
І ви мені хочете сказати, що прагнете покинути затишок в сукупності з побутовими зручностями?
Скажіть, будь-ласка, що з наведеного нижче можна назвати затишком, комфортом:
1. Небажання прокидатися, бо попереду на вас чекає метро, час-пік і пробки по 3 години.
2. Постійний свербіж поміж мозковими півкулями з параноїдальними думками, в стилі «Де брати гроші на виплату іпотеки?»
3. Мігрень від проблем, що вже відбулися, і страх, від тих, що чекають завтра.
4. Ожиріння різної ступені з симптомами дзеркальної хвороби.
5. Безповоротні черги в АТБ з 10 людей, кожен з яких скупився, наче на, чорт забирай, Різдво.
Ні, ну серйозно, дискомфортніше може бути тільки рак яєчок або параліч.
Зони комфорту не існує. Знаєте чому? Тому що коли ви в ній, ви навіть не думаєте про це. Коли спіднє вам не тисне, ви не помічаєте, що воно на вас.
Ви не будете вирішувати суперечки з дружиною, поки все добре.
Ви не будете заробляти більше, поки колектори не зажмуть вас в кутку.
Ви не будет жити краще, поки не повірите в смерть завтра.
Поїхати в тропіки або гори – це не вихід із зони комфорту. Як мінімум ви стаєте сильнішими, розумнішими та задовольняєте потребу інтересу – це піздець, як комфортно.
Отримавши по пиці у бійцівському клубі – це не вихід із зони комфорту. Вихід з стабільності – так. Але комфорт тут ні до чого.
Якщо «особистий тренер» каже вийти на майдан і клянчити гроші у зустрічних – це не вихід, а ідіотизм, що викликає емоції нібито ЩОСЬ таки відбувається.
#зонаДискомфорту
#серіалСловами
Пролог: якщо вам радять виходити зі зони комфорту, переконайтесь, що саме мається на увазі.
А як Треба? Ч2
За рахунок абсолютно очевидних, але ігнорованих всіма фактів, які я описував вище, можна створювати оформлення. На цьому етапі компанії мають право бути різними. Витворяйте, що завгодно, але пам’ятайте, що довкола вас живі, блять, люди.
Я певен, що роботу можна перетворити у свято нон-стоп.
Якщо я раптом дійду до відкриття офісу, він точно не буде схожим на офіс.
1.Ніяких мегаполісів, ніяких столичних вулиць, ніяких вихлопів.
2. Люди працюють зі мною, а не на мене, і розуміють, чому взагалі вони це роблять, тому що впевнені в моєму професіоналізмі.
3. Замість офісу як такого – бар з розслабленою та невимушеною обстановкою. Екстраверти спілкуються, інтроверти – працюють поодиноко. Тільки особисте бажання і задачі визначають, чи потрібно взагалі перебувати в офісі.
4. Графіку немає, є задачі. Якщо задача дозволяє виконати її о 3 годині ночі , а наступного дня загоряти на пляжі – будь ласка. Захотілося спонтанно влаштувати в барі-офісі вечірку на 50 людей – вперед, якщо задачі будуть виконані в обумовлений термін.
>Ти – фантазер
Тут я не згоден і перед тим, як кричати мені в особисті, послухайте
Я можу одночасно працювати та дивитися «Хижака», періодично вскакуючи на спонтанне тренування, а якщо випити пів пляшки вина – набагато краще роблю творчі завдання та в тисячу разів спокійніше переживаю стрес.
Це не означає, що зі мною всі зобов’язані качатися, бухати й дивитися фільми з Шварцем. Це означає, що той, кому комфортніше та ефективніше працювати під мухою, розслабляти увагу фільмами або 3 рази на день бігати крос – може це робити.
Це і є світ живих людей.
Уловлюєте?
А як Треба.Частина 1
Потрібно починати з аксіоми –
Організми різні.
1. Режим. Якщо ви – сова, на роботі для людей вам не доведеться прикидатися. Коли ви не можете писати статтю о 9 ранку, то працюйте нічними. Ви повинні давати результат, але хіба він не вийде крутішим, якщо ви будете працювати над ним в ефективному для себе режимі?
2. Активність. Людей, яким не потрібен рух, не існує. Комусь потрібно менше, для когось більше. Прикуйте до офісного крісла людину з фізіологією мисливця або воїна, якому конче необхідно активно рухатися хоча б декілька годин на день – і він згорить на очах. Навіть товстий сисадмін Вася може бути воїном, але він це не усвідомлює й старанно гробить себе.
3. Ритм. Можна бігти довго, можна бігти швидко. Хтось протягом тижня спокійно працює по 8 годин на день, а хтось херачить спалахами – як я, наприклад. Мені зручніше упоротись за три дні в м'ясо і зробити справи, а потім ні про що взагалі не думати. У більших масштабах – без вихідних ебошити 3 місяці й пів року пинати.
Соціальність відрізняється
1. Особистість. Будь-яка офісна робота розрахована на екстравертів. Я ще не чув жодного офісу, де ви можете надовго приховатися від чужих очей. Можна «знищити» відмінного спеца-інтроверта, посадив його в опенспейс і змусивши, наприклад, при всіх телефонувати або попросту слухати чужі балачки. Теж саме стосується інтересів та смаків.
2. Комунікабельність. Хтось ходить на роботу не тільки за бабками, але й за спілкуванням. Інші просто заробляють на хліб. Ніхто не повинен шукати «кращих друзів», ми тут тільки для того, щоб зробити свою справу добре. Якщо вам важко уявити, як можна не хотіти йти на корпоратив з конкурсами, у зворотній ситуації людині не зрозуміло, що привабливого в п’яному угарі спілкуватися з іншими людьми, які як люди тебе не цікавлять.
Географія різна
Якщо живеш далеко від офісу, можна витрачати 1-2 години на день в поїздках в метро або стоянні в пробках, щоб доповзти до того комп’ютера. Вдома немає комп’ютера?
На роботі люди працюють там, де їм зручно. А хомяки?
Відновлюємо нейронні зв’язки
Якщо я прогорну свій канал до самого початку, в деталях я буду сперечатися з половиною написаного. Це минуле, коли погріб був малий з кудрями на голові.
Час йде: людина дізнається багато нового, отримує по єбалу, а десь б’є сама, еволюціонує, іноді деградує, перегруповується — та знову еволюціонує.
Рік назад в моїй голові квасилося достатньо помиїв, щоб приймати за чисту монету маячню типу особистого ̶б̶р̶е̶д̶а̶ бренда .
Ідея не нова: дай но вигадаю собі смАчний образ — та й буду навколо нього танцювати, грошенята тягнути.
Варіанти були, наприклад, такі:
А) Спокійний та розсудливий молодий хлопець, начитаний весь такий, чемний та ввічливий.
Б) Дзен-буддист-каббалист із позамежних астралів.
В) Трешовий блогер-істеричка.
Читаючи свій канал, я бачу всі варіанти. Причому від істерики до рефлексії настрій, іноді, змінюється в рамках одного допису.
В мене не вийшло зробити ніякого бренду, тому що мій «особистий бренд» — це я в моменті.
Якщо я хочу написати, що більшість — це тупі хом’яки, які народжені для скиглення — я це напишу, і мені в принципі байдуже, хто і що подумає та скільки людей відпишеться.
І я не буду писати про тупих хом’яків тільки тому, що я вже це писав 100 разів і люди звикли до такого «бренду».
Як тільки я розходжуюсь з собою в моменті заради «бренда» або гомеостазах підписників — я відчуваю, що відбувається тотальний найоб самого себе. SystemError.
Викидайте з голови зашорене уявлення про особисті бренди та будь-які моделі поведінки — дешеві маски системи тільки тягнуть на дно.
Тільки ви в моменті, тільки дія має значення.
Змінюйтесь так, як вам самим захочеться. Звертайтесь всередину, не звертаючи уваги на зовні.
Перевертайте все з ног на голову за одну секунду, якщо відчувайте, що старий образ більше не працює для вас самих і вам в ньому душно.
Що буду творити завтра — я не знаю, яку маячню буду нести — не знаю.
Пошук — це і є я.
Коли ви будете себе шукати, ви будете завжди на крок вперед за тих, хто одягає маски, образи, бренди. Ви пішли вперед, а він залишився у злизаному моменті 5 років назад.
ТелеграмБіполярочка
Ctrl+Alt+Del Reboot.
Новий рік – це ніби Ctrl+Alt+Del власного мозку, перезапустивши який на робочому столі виникає лише одна папка «Моя Колишня Нісенітниця». Є вибір або взяти нову інформацію і сформувати новий погляд на світ, або повернутися до колишньої нісенітниці.
Багато людей ставлять собі за мету виконати ілюзорні цілі з певного відліку "З понеділка", "З наступного місяця", "з НГ все почну з чистого паперу". Нажаль, так воно не працює.
Цілі бувають лживі та справжні.
Питання життя та смерті – це важливі, справжні цілі. Їх виконання скидають тягар виниклої проблеми. Коли ти висиш на горі, зачепившись кінчиками пальців за її край і при цьому з останнього подиху вилазиш на гору, поставивши за мету вижити – це справжня ціль.
Якщо ти сидиш на сраці вже Н-років не рушивши з місця, при цьому кожного понеділка ставиш собі істеричні цілі – це прірва над якою ти висиш. Бажаю чекати з неба знаряддя юного скелелаза. (ні)
Істеричні цілі – це лживі цілі. За виконанням яких виникає порожнеча, яка є тригером для подачі нової обойми порожніх істерик.
Якщо кожного року ви ставите собі цілі "життя та смерті", але при цьому нічого не змінюється - отже, ви в істериці.
Тобто, глибоко в сраці, що навіть проктолог не допоможе.
Вибирайтесь саме зараз.
Вибирайтесь саме зараз або помріть. Тому що цілі "життя та смерті" мають таку назву не просто так.
Бажаю жити.
Не баг, а фіча
У наших батьків є такий не баг, а фіча — деякі з них повністю забезпечують своє чадо, поки заповнюються прогрес-бар навчання. Так, можливо не у всіх, але багатьох.
З мріями про краще життя для личинки, навіть не найбагатші батьки, відкладають свої кровні на отримання чарівного диплому, який обов'язково виб'є в люди сім'ю, або хоча б личинку.
Це реально круто. Вважайте, що у вас є декілька років на те, щоб встати на ноги, і всі ці роки взагалі не думати про те, що зранку будете їсти.
Але практично жоден самородок не усвідомлює свого щастя.
Ще, якщо говорити виключно про гроші і тільки гроші: на найманій роботі більші бабки мають шанс заробляти манагери по продажам і програмісти.
Ні в першому, ні в другому випадку вишка не потрібна.
Про айтішників ясно, просто програмуй і починай це як можна раніше, хоч з дит садку.
Про манагерів така тема — продавати треба всюди, у будь-якій сфері.
Наприклад, 5 років вчились на філологиню, а потім влаштувалися продавати будинки з піноблоку. Через півроку ви будете знати все про піноблок, а через рік — зможете самі зібрати робочих і керувати процесом будівництва.
Навіть якщо ви в Дальниках, після того ж універу працюйте на телефоні в холодну за ті ж 7-10к з відсотками, і я вас вітаю — через місяця/два ви можете робити стрибок в столицю, де будете заробляти ~20к одразу. І ваш диплом або його відсутність ніяк не впливатиме.
Руйнуйте шаблони.
Життєвий колайдер
У всіх випадках універ – це повністю, абсолютно, максимально, тупа, ідотська, туфта, безглузда трата часу, ресурсів, життя, у всіх випадках, окрім одного.
Це коли ви бажаєте іти в супер конкурентну, особливо відповідальну сферу.
Бути доктором і лікувати дітей – відповідально. Тут Вуз потрібен, але особисто я, підпускав би до людей тільки кращих випускників.
Фізик-ядерник має високий поріг входу. Без ВУЗу не було б адронних колайдерів. Вам потрібен буде доступ вищого рівня.
Наприклад, якщо ви хочете знати все про колайдери, їсти з колайдером, спати з колайдером, виховувати з колайдером дітей, відкривати нові галактики з колайдером і так далі...
Тоді інститут виправданий.
З командою чи в гордій самотності – вам байдуже, ви хочете присвятити себе повністю колайдеру.
Тоді ви вже не йдете в бурсу в Дальниках за "середнім спеціальним" або в приватний продажний інститут, а хоча б у КПІ на відповідно "кращий" факультет.
Але краще кудись подалі, так щоб і духу тут вашого не було. Геть!
Універ – це наука
Наші пращури, за часів короля Артура, віддавали останнє, щоб купити б/у кольчугу, збирали провізію на місяць і рушали в далекий путь до єдиного в Європі університета.
В таких закладах наш бравий воїн писав сувої, читав книги, за кожне таке "неподобство" його могли повісити або посадити на дибу.
Але він продовжував, тому що йому це подобалося.
Завдячуючи таким несамовитим воїнам ми зараз дивимось ютуб.
Універ чудово підходить для тих, хто бажає займатися наукою. Тим, кому байдуже, як вони виглядають: зачіски, шмотки, айфони – все це тлін перед наукою.
Вони будують адронні колайдери, літають на Марс, досліджують чорні дири.
Звучить круто, так?↓
Інститут головного мозку
Чому батьки витрачають останній статок на своє чадо, щоб ті пробилися у всілякі Хогвартси?
Ні, не тому що "без бумажки ти какашка". З нею ви також нікому непотрібні.
Хороший універ – це "замотивовані" люди одного кола інтересів, які в перспективі можуть ділитися своїми думками, починати якісь проекти, дати користь людству і просто заробляти лярди грошей.
Іторії успіху кращих компаній показують, що майже всі вони були створені такими командами.
Справжній універ – це середовище, в якому розумні люди користуються можливістю створити команди, а вже потім заробляють багато-багато.
Це не означає, що поза інститутом не можна зібрати команду. Але така можливість сама з’являється і прямо напрошується створити щось нове у "тепличних" умовах.
Ось навіщо потрібні ВНЗ у 21 столітті.
#СеріалиСловами
А що ми бачимо в реалії?↓
Спецназівський маневр
Наш телеграмовський бомонд "Погріб" стрімко розвивається. Вже стеля крутості пробита, йдемо на небеса.
Проблеми? Ноу, проблем. Але Багато новеньких майже кожного дня пишуть з питаннями, скаргами, пропозиціями. А я, як стендапер самоучка, стою на середині сцени та відстрілююсь словами у відсіч.
Такі спецназівські маневри не кожен оцінює і по ганстерські наполягає: "Де дописи? Треба більше, МазафакаБіч!".
Ок. ̶Н̶і̶ч̶о̶г̶о̶ ̶н̶е̶ ̶з̶м̶і̶н̶и̶т̶ь̶с̶я̶. Я подумаю. А щоб думав тут не тільки я, нагадаю про свої мега концептуальні словесні серіали, які вже промайнули тут. Доречі, такими #СеріалиСловами я періодично буду збуджувати ваші сонні голови.
Перший серіал: "Закон Джунглів Успішних Скелелазів."
Багатолика Успішність.
В кого Джомолунга, а в когось Єлисейські поля.
Альмпінізм в житті.
Другий ще тепленький, про оманливі властивості мозку.
Виродження людини розумної.
Мозок любить простоту
Виживання в пріоритеті
І звичайно вони розбавлятимуться проміжними дописами на "важливі теми".
Який #СеріалиСловами випускати наступним?
Я старше — я знаю краще
До порад старших людей обов'язково треба прилухатися, у них і справді більше життєвого досвіду. Але варто пропускати будь-яку пораду крізь призму здорового глузду. 70-річний дід може не мати абсолютно ніякого досвіду в бізнесі, але, повірте, він вас буде навчати.
Деякі поради бувають корисними, а деякі абсурдними — типу "працюй і не вякай, не мути води, цілішим будеш".
І навіть не думайте копіювати чуже життя. У кожного свій унікальний набір параметрів, і жити треба унікально.
#ІлюзіяОбману
Виродження людини розумної
В 21 столітті у людини відбувається перенасичення інформацією. Покоління Pepsi та надкушаного яблука звикло споживати розжовуване.
Маркетинг та ЗМІ борються за увагу кожного обивателя. Працює правило: аудиторія == гроші.
Наш мозок любить поласувати інформацією, йому таке хобі життєво необхідне. І чим простіше отримати свою порцію, тим більше мозок тремтить від насолоди.
Тому зараз йде активна боротьба з чергами до телекрану. Кожного дня розжовується інформації до стану "просте", щоб ковтнув і пішов.
Прості книги, масові фільми, одноразові історії, короткі новини доставляють дофаміновий дозняк. Це вироджує людей до недієздатного стану овочів, які не взмозі думати.
Люди тільки зі складними знаннями здатні вирішувати складні задачі та рухати прогрес людства до небес. Для цього потрібно обмежити вплив маскульту та обрубити щупальця маніпуляторам.
Парадигма примітивізму зародилася в глибинах нашого мозку. І виражається у мерзенних властивостях. Про які ту бі контінуед.
