Правові позиції Великої Палати

12 May 2023 10:49

ВПВС у постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 https://reyestr.court.gov.ua/Review/110749455 зауважила, що основними отримувачами послуг арбітражного керуючого у цій процедурі є саме кредитори неплатоспроможного боржника, які не тільки мають певні процесуальні права, але й несуть певні обов`язки, пов`язані з розглядом провадження у справі.
Зокрема, за ухвалою суду на них можуть покладатися певні судові витрати: оплата послуг перекладача, судового експерта, арбітражного керуючого.
Як убачається із приписів статей 12, 30 КУзПБ, надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі.
Отже, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі.
Суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав
Така практика залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.

Правові позиції Великої Палати

23 Mar 2023 08:14

ВС вказує на ускладнений процес розірвання трудових відносин за заявою керівника товариства про звільнення за власним бажанням, оскільки без призначення іншої особи це може призвести до блокування діяльності товариства.
На думку ВС для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати / надіслати її роботодавцю, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення з метою захисту своїх прав керівнику надано можливість звернутися до суду. Проте належним та ефективним способом захисту у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили (що дає можливість товариству доводити інші підстави звільнення).
ВПВС в ухвалі від 15.03.2023 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109646094 визнала такі обгрунтування ВС достатніми для прийняття та призначення справи № 127/27466/20 до розгляду.

Правові позиції Великої Палати

21 Mar 2023 07:51

За загальним правилом, коли оскаржуються акти органу державної влади, до переліку яких належить і оскаржуваний акт Президента України, національні суди в межах адміністративного судочинства мають проконтролювати, чи не є викладені в акті висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними; бездоказовими, необґрунтованими, незацікавленими або помилковими щодо фактів.
Суди повинні досліджувати такі акти, якщо їхня об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Водночас під час судового нагляду за такими актами суди не повинні виходити за його (судового контролю) межі, підміняти, розширювати предмет дослідження питаннями, які прямо не стосуються законності акта, що оскаржується, чи «виправдовувати» необхідність видання такого акта засобами, що в межах спору не основуються на Конституції та законах України.
Про це зазначила ВПВС у постанові від 2.03.2023 у справі № 9901/61/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109580902 , погоджуючись з висновком ВС, що закріплене в Конституції України право Президента України присвоювати вищі дипломатичні ранги не рівне його правоможності на скасування власного акта про присвоєння таких рангів, оскільки скасування власного акта про присвоєння рангу Надзвичайного і Повноважного Посла не є способом реалізації конституційних [і законних] повноважень глави держави.
Видання правозастосовного (індивідуального) акта глави держави не змінює (не нівелює) передумов його видання, які, своєю чергою, дозволяють Президентові України чи, приміром, за його дорученням Міністрові закордонних справ України доводити, що особа, якій присвоєно спеціальне звання, не мала права на таке присвоєння.
Благо у вигляді спеціального звання, що стало чиїмось персональним званням, може бути «відібраним», але таке «відібрання» можливе тільки на підставі закону та в судовому порядку.

Правові позиції Великої Палати

20 Mar 2023 08:00

У постанові ВС від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17, від висновку у якій висловив намір відступити ВС, зазначено, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, за сукупності всіх умов, визначених ч. 1 ст. 51 Закону № 1404-VIII.
Однак у постанові від 28.07.2021 у справі № 753/4642/19 ВС дійшов висновку про необґрунтованість доводів скаржника про порушення приватним виконавцем цієї норми, оскільки вартість предмета застави значно перевищує розмір заборгованості боржника перед заставодержателем.
У цьому випадку звернення стягнення на іпотечне майно не позбавляє права заставодержателя на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок коштів, які надійшли від реалізації заставленого майна відповідно до гарантій, наданих йому ч. 5 ст. 51 Закону № 1404-VIII.
Зважаючи на відсутність підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах ВПВС 02.03.2023 постановила ухвалу про повернення справи № 640/7964/19 на розгляд до ВС https://reyestr.court.gov.ua/Review/109491934.

Правові позиції Великої Палати

17 Mar 2023 07:38

ВПВС у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109491932 (п.п. 8.49 – 8.69) зазначила, що включення в господарські договори положень про відповідальність продавця за порушення обов'язку щодо складання та реєстрації податкової накладної є звичайною діловою практикою, що набула поширення у зв'язку зі змінами в податковому законодавстві з 1.01.2015.
Водночас установлення сторонами такого правочину розміру штрафних санкцій, який перевищує дійсні втрати, пов'язані з утратою майнового інтересу покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ, може мати зобов'язуючу дію для сторін правочину, однак не становить підстави для збільшення розміру відповідальності держави.
Причинно-наслідковий зв'язок як умова відповідальності держави за наслідки неправомірних рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу простежується в розмірі дійсних втрат, який підлягає доведенню позивачем.
Саме лише зазначення у п.п. 114.3.2 п. 114.3 ст. 114 ПК України, що штрафні санкції, сплачені контрагентам платника податку, можуть включатись до складу шкоди, не означає, що сплата таких санкцій у будь-якому розмірі становить достатню причину для визнання того, що вони знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з такими протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів.
ВПВС врахувала, що рішенням суду було зобов'язано контролюючого органу зареєструвати податкову накладну, а його виконанням фактично усунуто єдину перешкоду в одержанні права на податковий кредит з ПДВ.
У зв'язку із цим немає підстав для висновку про існування причинно-наслідкового зв'язку між витратами, яких зазнав позивач, сплативши штраф у розмірі 21 % від суми поставки за договором, і протиправним рішенням контролюючого органу, адже позивач домігся усунення наслідків цього рішення.

Правові позиції Великої Палати

17 Mar 2023 07:33

ВПВС у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109491932 (п.п. 8.23 – 8.31)дійшла висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 1.01.2015 за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну.
Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних.
Як наслідок, такий покупець не може вимагати від держави відшкодування збитків, спричинених невиконанням контролюючим органом обов'язку з проведення перевірки продавця щодо складання та реєстрації податкової накладної.
Оскільки саме від продавця залежить реалізація покупцем права на податковий кредит з ПДВ, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Якщо перешкодою для вчинення продавцем таких дій було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема, в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом. (п.п. 114.3.2. п. 114.2 ПК).
Оскаржуючи рішення, дії або бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили платнику податку здійснити реєстрацію податкової накладної у ЄРПН, платник податків намагається відновити порушене право.
Натомість, звертаючись із позовом про відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу, платник податків, як у цій справі, намагається вже не відновити порушене право, а одержати компенсацію спричинених цим порушенням наслідків.

Правові позиції Великої Палати

16 Mar 2023 07:57

ВПВС у постанові від 02.03.2023 у справі № 826/7921/13-а https://reyestr.court.gov.ua/Review/109491935 зазначила, що встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, якщо такий перегляд забезпечить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
У випадку, що розглядався, ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог «розумності строку» розгляду справ.
Рішення не містило указівок на порушення положень законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.
Наслідки судових рішень не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв`язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».
Ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, ВПВС дійшла висновку про відсутність підстав для відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень.

Правові позиції Великої Палати

15 Mar 2023 08:46

ВПВС у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390160 (п.п. 13 –25) вказала на приписи п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України щодо права учасників справи на оскарження рішення суду першої інстанції.
За змістом вказаних приписів відповідач може оскаржити судове рішення у частині, яка його стосується, тобто тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших співвідповідачів.
Оскільки скаржник не міг оскаржити постанову апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог, заявлених до інших співідповідачів, які не скористалися таким правом, відсутні підстави для перегляду судового рішення у цій частині вирішення позовних вимог, а тому касаційне провадження у цій частині було закрито.
Також, були залишені без розгляду пояснення Генерального прокурора, в яких він висловив додаткові заперечення на касаційну скаргу, подані після настання терміну, який визначив суд.
Адже право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ст. 126 ЦПК України).
ВПВС було враховано, що прокурор не просив дозволу подати письмові пояснення, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним.
.

Правові позиції Великої Палати

14 Mar 2023 09:12

Прокурор просив припинити право власності на спірну земельну ділянку, отриману безоплатно для ведення особистого селянського господарства (2 га), через її використання не за цільовим призначенням, а саме для видобутку надр (видобування піску глибиною розробки більше 2 метрів).
ВПВС у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390160 (п.п. 31 – 51, 68 - 146) погодилася з наявністю підстав для задоволення позову, з огляду на припис п. «а» ч. 1 ст. 143 ЗК України.
Власник, і користувач земельної ділянки зобов`язані використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоби забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання.
Такий обов`язок не є ілюзорним. Його порушення може тягнути відповідні негативні наслідки – примусове припинення у судовому порядку як права власності, так і права користування земельною ділянкою.
Факт нецільового використання земельної ділянки можуть підтверджувати як докази, здобуті під час державного контролю за використанням та охороною земель, так й інші докази, в тому числі отримані у межах інших проваджень, зокрема кримінальному.
ВПВС відступила від висновку ВСУ, викладеного у рішенні від 18.08.2010 у справі № 6-21895св09.

Правові позиції Великої Палати

13 Mar 2023 07:36

ВПВС у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390156 (п.п. 65 - 70) нагадала, що з 15.12.2017 ЦПК України не передбачає постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження суддею-доповідачем одноособово.
За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху.
Питання, зокрема, щодо відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
Водночас ВПВС звернула увагу, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції.
Адже більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії.
Незважаючи на те, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження суддя апеляційного суду постановила одноособово, справа в подальшому була призначена до розгляду та розглянута колегією у складі трьох суддів.
Остання не встановила наявність перешкод для відкриття апеляційного провадження та відповідно підстави для його закриття з цієї причини.
З огляду на це ВПВС констатувала відсутність підстав для скасовування судових рішень апеляційного суду, оскільки зазначене не могло вплинути на дотримання гарантій справедливого судового розгляду.

Правові позиції Великої Палати

13 Mar 2023 07:24

ВПВС у постанові від 16.02.2023 у справі № 990/99/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390187дійшла висновку, що відсторонення позивача від посади за результатами прийняття оскаржуваного рішення Етичної ради (до моменту його звільнення з посади в установленому законом порядку) не впливає на факт поширення на нього всіх вимог та обмежень, що встановлені законодавством до членів ВРП, у тому числі вимог щодо несумісності.
Таким чином, позивач як член ВРП, будучи відстороненим від посади (до моменту його звільнення з посади в установленому законом порядку), позбавлений можливості обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду, отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена ВРП (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку.
Відповідно позбавлення діючого члена ВРП винагороди у зв'язку з його відстороненням від посади та зупиненням його повноважень до моменту звільнення його з посади у порядку, встановленому Законом№ 1635-IX, порушує його право на належну оплату праці та гарантії його незалежності через зниження рівня його матеріального забезпечення.
Також сам факт відсторонення особи від посади в жодному разі не свідчить про втрату / можливість обмеження її права на відпустку. У випадку виконання особою передбачених законодавством умов, від яких залежить можливість отримання нею відпустки (наприклад, фактично відпрацьований час роботи протягом робочого року, за який надається відпустка, час навчання тощо), вона не може бути позбавлена права на відпустку у зв`язку з її відстороненням від посади / зупиненням її повноважень.

Правові позиції Великої Палати

10 Mar 2023 07:55

Статті 73, 74 КАС України встановлюють правила належності доказів, які визначають обєктивну можливість доказів показувати дійсність події, що має значення для розвязання спору, а також правила допустимості доказів, що визначають правомірну спроможність (здатність) конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі.
Зазначивши це в постанові від 09.02.2023 у справі № 990/106/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364574 ВПВС зауважила, що правила про належність доказів спрямовані на досягнення процесуальної економії шляхом недопущення до судового розгляду доказів, що не мають значення для вирішення справи, а правила допустимості доказів - на досягнення об`єктивності, достовірності та справедливості судового вирішення спору через реалізацію постулату, що досягнення легітимної мети правосуддя не може підтверджуватися нелегітимними засобами доказування.
Суд у разі заявлення клопотання про витребування доказу, вирішуючи питання щодо належності чи допустимості цього доказу, має вирішити, чи належить обставина, для встановлення якої сторона (учасник) спору просить залучити доказ, до предмета доказування, чи існує обєктивний звязок між доказом і обставиною, що належить встановити.
У будь-якому разі, якщо відмовляє в задоволенні такого клопотання, суд повинен навести мотиви відмови.
Водночас, в окресленому контексті недолучення до матеріалів справи перелічених документів, зокрема, шляхом ухвалення відповідного процесуального рішення або залишення без реагування заявленого клопотання само по собі не є тим фактором, що впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Правові позиції Великої Палати

10 Mar 2023 07:49

ВПВС в постанові від 16.02.2023 у справі № 803/1149/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364573 зазначила, що ПК не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.
Предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.
Висновок: платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас було зауважено, що залишення без розгляду (внаслідок спливу строку звернення до суду) позову щодо реалізації права на бюджетне відшкодування/стягнення пені право особи на підтверджену судом суму такого відшкодування не вичерпується, а протиправна поведінка держави не легітимізується.

Правові позиції Великої Палати

09 Mar 2023 08:35

ВПВС у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364576 (п.п. 120-131) нагадала, що на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність.
Якщо з позовом до суду звертається прокурор, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього.
Прокурор заявив три позовні вимоги, лише одна з яких - до кінцевої набувачки.
Натомість кінцева набувачка заявила про сплив позовної давності за всіма вимогами, хоча не була стороною спору з державою, а тому суди попередніх інстанцій не мали підстав вирішувати питання про сплив позовної давності щодо зазначених двох вимог.
Її аргумент про застосування позовної давності до вимоги про витребування спірної земельної ділянки суд має розглянути у випадку, якщо вважатиме, що таку вимогу слід задовольнити.

Правові позиції Великої Палати

09 Mar 2023 08:24

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави.
ВПВС у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364576 (п.п. 28 -52) зазначила, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (дотримання порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
У цій справі прокурор обгрунтував наявність підстав для звернення до суду бездіяльністю ОДА, надавши відповідне листування, яке передувало вжиттю заходів представницького характеру з метою повернення державі незаконно відчужених земель державного лісового фонду.
ВПВС погодилась з тим, що це дозволило прокурору звернутися до суду у порядку представництва інтересів держави в особі цієї адміністрації, яка заперечень проти такого представництва не висловила.
Також було зауважено, що прокурор вказав в чому саме полягало порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність захисту цих інтересів.
Підтверджуючи виконання прокурором вимог процесуального закону, ВПВС тим самим виправила недоліки, які допустили у рішеннях суди попередніх інстанцій, щодо необхідності надання відповідей на довід кінцевої набувачки про необґрунтованість підстав представництва у суді інтересів держави.

Правові позиції Великої Палати

12 May 2023 10:35

Контролюючий орган всупереч вимогам пункту 200.12 статті 200 ПК України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, вчасно не подав (квітень 2014)
Відхиляючи доводи контролюючого органу про пропуск позивачем строку звернення до суду (листопад 2020), суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позовна вимога про стягнення пені може бути заявлена протягом 1 095 днів з наступного дня після повної сплати податковим органом суми бюджетного відшкодування.
Не погоджуючись з цим ВПВС у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/110743564 зазначила, що ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.
Предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.
Отже, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічний висновок викладений у постановах ВПВС від 19.01.2023 у справі № 140/1770/19 та від 16.02.2023 у справі № 803/1149/18.

Правові позиції Великої Палати

22 Mar 2023 08:11

Внесення ВККС рекомендації до ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді не є завершальною стадією добору та призначення особи на посаду судді.
У разі участі осіб у двох конкурсах на посаду судді має місце різний за своїм об`ємом правовий підхід до вирішення питання (правового регулювання) щодо можливості бути обраним (призначеним) одночасно на посаду судді в межах цих конкурсів.
Виходячи з цих міркувань ВПВС у постанові від 02.03.2023 у справі № 9901/105/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109580900 дійшла висновку, що для позивача як зарахованого до резерву кандидата на заміщення вакантних посад існувала можливість бути обраним суддею лише до одного з судів, за конкурсом яких він був рекомендований як переможець.
Такий вибір позивач зробив під час засідання ВРП, який був у подальшому реалізований шляхом прийняття ВРП рішення про внесення Президентові України подання про призначення його на посаду судді районного суду та видання відповідного Указу про таке призначення.
Позивач не міг не розуміти, що хоч і брав участь у двох конкурсах та щодо нього подано дві рекомендації ВККС про призначення на посаду судді в місцеві загальні суди та місцеві адміністративні суди, однак міг бути обраним суддею лише до одного з цих судів.
Відсутність відмови позивача від рекомендації ВККС щодо призначення на посаду судді окружного адміністративного суду не спростовує правильності висновків суду першої інстанції про завершену процедура добору на посаду судді, зважаючи на призначення позивача на посаду судді районного суду.
За цих обставин у ВРП не було правових підстав для розгляду та задоволення рекомендації ВККС про призначення позивача на посаду судді окружного адміністративного суду.

Правові позиції Великої Палати

20 Mar 2023 08:02

Позивач реалізував своє право на захист шляхом звернення до ВРП, подавши дисциплінарну скаргу на дії судді.
Водночас оцінювати дії судді при виконанні посадових обов`язків має право виключно ВРП, рішення якої щодо відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника.
Тому правом на оскарження рішень / дій ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
З огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус ВРП у цих правовідносинах рішення цього органу не може порушувати особистих прав та / або інтересів заявника, а тому таке рішення Дисциплінарної палати ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду.
Вказуючи на існування сталої судової практики ВПВС у постанові від 02.03.2023 у справі № 640/15229/21https://reyestr.court.gov.ua/Review/109491931 підтвердила висновок ВС про те, що такий спір не підлягає судовому розгляду, а відтак суд першої інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України обґрунтовано відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.

Правові позиції Великої Палати

18 Mar 2023 16:13

#суботніроздуми
“Це Президент? Верховна Рада? Кабінет Міністрів? Верховний Суд? Хто уособлює цю інституцію в уяві пересічного громадянина?
Зазвичай у кожного своя уява, яка має стале агресивно-негативне забарвлення, оскільки людина у нашому пострадянському суспільстві звикла протистояти державній бюрократичній машині.”
•••
«Те, як ти говориш про інших, свідчить про тебе самого».
Такий вислів почув у розмові з відомим польським експертом …”

Продовження тут

Правові позиції Великої Палати

17 Mar 2023 07:36

Предметом позову було стягнення з Державного бюджету України збитків, завданих протиправною поведінкою ГУ ДПС, яке заблокувало реєстрацію оформленої продавцем податкової накладної, що спричинило необхідність сплати ним на користь покупця штрафних санкцій.
Звернення з позовом у цій справі, з огляду на приписи п. 114.2 ст. 114 ПК, не спрямоване на відновлення прав продавця у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку ГУ ДПС.
ВПВС у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109491932 (п.п. 8.32 – 8.48) звернула увагу на те, що вимога про стягнення коштів з державного бюджету з підстав порушення контролюючим органом прав платника податків може мати різну природу.
В одних випадках вона є ефективним способом відновлення права платника (тобто є способом захисту в публічно-правових відносинах), наприклад, у разі захисту права платника податків на отримання заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ.
В інших випадках - результатом судового захисту позивача в деліктному зобов'язанні, коли порушене право вже не відновлюється та/або позивач одержує компенсацію наслідків порушення (не йдеться про право позивача на отримання коштів з бюджету).
З огляду на наведене ВПВС вважає, що спір у цій справі має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
…

Правові позиції Великої Палати

17 Mar 2023 07:31

У правовідносинах до 1.01.2015, за умови звернення зі скаргою на продавця у спосіб, передбачений п. 201.10 ст. 201 ПК України, покупець міг включити ПДВ до складу податкового кредиту і без реєстрації податкової накладної в ЄРПН.
З 1.01.2015 покупець товарів / послуг не може включити ПДВ за відповідну операцію до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої у ЄРПН продавцем податкової накладної, а звернення з передбаченою п. 201.10 ст. 201 ПК України скаргою на продавця є лише підставою для проведення контролюючим органом документальної перевірки для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку.
Можливість подання платником податку скарги на продавця / покупця передбачена саме з метою зобов'язання останнього контролюючим органом до вчинення дій із коректного відображення у ЄРПН складених податкових накладних за результатами проведеної перевірки.
При цьому обов'язок проведення вказаної вище документальної перевірки продавця виникає у контролюючого органу в силу закону - пункту 201.10 статті 201 ПК України, однак цей обов'язок не перед покупцем і йому не кореспондує право покупця вимагати проведення перевірки.
Таку правову позицію висловила ВПВС у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109491932 (п.п. 8.1 – 8.22), відступивши від висновків ВС.

Правові позиції Великої Палати

15 Mar 2023 08:48

За змістом припису п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасник справи не має права на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у частині, яку він не оскаржував в апеляційному порядку.
Вказуючи на це ВПВС в ухвалі від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364575 взяла до уваги, що рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимоги про витребування з володіння кінцевої набувачки спірної земельної ділянки шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості в апеляційному порядку оскаржив лише прокурор.
Кінцева набувачка у касаційній скарзі стверджувала про законність відмови у задоволенні позовних вимог прокурора, а тому перегляд рішення у вказаній частині касаційним судом міг бути можливий тільки за касаційною скаргою прокурора.
Також, частина задоволених позовних вимог, з якою погодились всі учасники справи (не оскаржували в апеляційному порядку), теж не може бути переглянута у касаційному порядку.
Встановлення у процесуальному законі обмеження можливості касаційного оскарження рішення суду першої інстанції, яке не переглядав апеляційний суд, є розумним і має на меті забезпечити стадійність цивільного процесу та запобігти можливим зловживанням процесуальними правами.

Правові позиції Великої Палати

14 Mar 2023 09:16

З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави з підстави, передбаченої законом (2 га для ведення особистого селянського господарства), ВПВС у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390160 (п.п. 52 - 67) зазначила про відсутність у прокурора підстав на звернення з віндикаційним позовом.
Звернення з негаторним позовом для захисту законного інтересу держави у цільовому використанні спірної земельної ділянки (а не для захисту права користування та розпорядження надрами) також є неналежним способом захисту.
За відсутності інформації про права інших осіб на відповідне майно, не можна сказати, що підстава набуття права власності на зазначену ділянку була відсутня чи згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України), а тому звернення з кондикційним позовом теж не є належним.
У випадку використання надр власником земельної ділянки без отримання спеціального дозволу на користування надрами … держава може звернутися з позовом про припинення права власності на відповідну земельну ділянку.
ВПВС вважає, що заявлена на підставі п. «а» ч. 1 ст. 143 ЗК України вимога про припинення права власності на земельну ділянку по суті є вимогою про припинення правовідношення, яка є ефективною у спірних правовідносинах.
Задоволення цієї вимоги має наслідком виникнення у відповідача обов`язку повернути спірну земельну ділянку.
Водночас було зауважено, що припинення права власності на земельну ділянку не зумовлює скасування чи визнання недійсним документа, який засвідчує таке право.

Правові позиції Великої Палати

13 Mar 2023 07:40

Позивачка стверджувала, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, не дослідивши документи про ліквідацію міського управління земельних ресурсів (відповідача у справі) та не залучивши його правонаступника.
З огляду на предмет розгляду справи № 2-3887/2009 ВПВС у постанові від 14.12.2022 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390156 (п. 71) зауважила, що ні міський відділ регіональної філії Центру державного земельного кадастру, ні міське управління земельних ресурсів, ні їхні правонаступники не є сторонами спірних матеріальних правовідносин, оскільки спір стосується земельної ділянки комунальної власності.
Жоден із заявлених позивачкою відповідачів чи їх правонаступників не подавав у справі процесуальні документи, не висловився щодо суті вимог позивачки, аргументів апеляційної та касаційної скарг.
Зважаючи на неправильне визначення позивачкою належного відповідача у спірних матеріальних правовідносинах те, що апеляційний суд не замінив визначених нею відповідачів на їхніх правонаступників не впливає на дотримання щодо позивачки гарантій справедливого судового розгляду. Тому відповідні аргументи касаційної скарги були визнані неприйнятними.

Правові позиції Великої Палати

13 Mar 2023 07:29

Ст. 297 ЦПК, у редакції Закону № 4176-VI, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції (7.08.2009), не встановлювала преклюзивний річний строк для подання прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування апеляційної скарги (діяв з 15.01.2012 до 14.12.2017).
Представник міськради, яка не брала участі у справі, 3.09.2018 ознайомився з матеріалами справи й отримав копію рішення суду, а 2.10.2018 міськрада подала апеляційну скаргу.
Апеляційний суд 29.07.2019 поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження.
ВПВС погодилась з цим, оскільки ст. 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VI у такій ситуації не можна застосувати.
Крім цього, в постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390156 (п.п. 30 - 64) ВПВС зауважила, що ст. 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V стосувався випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду першої інстанції оскаржила сторона спору, від імені якої у спірних правовідносинах діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд.
Водночас ВПВС нагадала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Такі висновки актуальні і щодо участі у цивільних правовідносинах і у судовому процесі територіальної громади.
Міськрада діє як представник інтересів власника земельної ділянки - відповідної територіальної громади, яка не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд вирішив питання про її право власності.
Оскільки ні міськрада, ні інший орган місцевого самоврядування не були залученими до участі у справі, присічний строк на апеляційне оскарження ст. 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V не можна застосувати.
ВПВС відступила від висновків, сформульованих у постановах від 19.06.2019 у справі № 2-1678/05 і від 10.11.2020 у справі № 13/197-10.

Правові позиції Великої Палати

11 Mar 2023 19:12

#суботніроздуми
“Добросовісність чи доброчесність?
Чому в одних випадках, наприклад у разі проведення конкурсів на заняття посад чи перевірці відповідності займаній посаді, ми говоримо про доброчесність, а у інших, зокрема у випадку захисту прав набувача, оцінюємо добросовісність?
Ці роздуми виникли при ознайомленні з постановою ВПВС від 16.02.2023 у справі №”…

Продовження тут

Правові позиції Великої Палати

10 Mar 2023 07:52

ВПВС у постанові від 09.02.2023 у справі № 990/106/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364574 погодилась з висновками ВС, що прийняття Президентом України на підставі пропозиції Комісії рішення про прийняття до громадянства України є правом глави держави, а не безумовним обов`язком.
Алгоритм дій, спрямованих на розвязання цього питання, визначено у Конституції України та Законі № 2235-III, а також п.п. 113-115 Порядку № 215, які охоплюють мислення над цим питанням, процес (перебіг) вибору можливостей розвязання конкретного питання про надання громадянства України конкретній особі в аспекті конкретних умов і обставин та оформлення вибору у виді офіційного документа (акта) (указу Президента України).
Це потребує задіяння і використання певних зусиль та затрат (розумових, часових, операційних, організаційних, функціональних).
Президент України не може проігнорувати сам розгляд звернення особи про прийняття до громадянства, але водночас не обтяжений часовими межами та обов`язком на прийняття рекомендованого йому Комісією варіанта рішення.
Проте це не дозволяє сприймати стан розв`язання цього питання безмежним, безкінечним, таким, що може тривати невиправдано довго.
Водночас суд не може установити строки прийняття главою держави рішення про надання громадянства.
Мірилом визнання протиправної діяльності / бездіяльності Президента України в цьому питанні може бути встановлення того, що …. вирішення питання громадянства провадиться всупереч принципам верховенства права, законності, справедливості, впродовж періоду часу, тривалість (тяглість) якого не можна розумно пояснити.
Факт неоднакового в часі вирішення питання щодо надання громадянства іншим особам не може свідчити про дискримінацію стосовно позивача.

Правові позиції Великої Палати

09 Mar 2023 08:38

У постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364576 (п.п. 132 -148) ВПВС зауважила, що заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна.
ВПВС звернула увагу, що і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Наявність перешкод в отримання земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність має унеможливлювати реалізацію відповідного інтересу. Крім того, пропозиція нерозумних умов, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи вимогу про витребування спірної земельної ділянки, не оцінив поведінку кінцевої набувачки як недобросовісну, зокрема не встановив, що вона в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла та повинна були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, тобто не може бути призначеною для будівництва й обслуговування житлового будинку.
Крім того, апеляційний суд не оцінив поведінку кінцевої набувачки і як добросовісну.
Направляючи справу на новий судовий розгляд ВПВС вказала, що для дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном суд має, зокрема, звернути увагу на те, чи була або могла бути кінцева набувачка на момент придбання спірної земельної ділянки обізнаною з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо.

Правові позиції Великої Палати

09 Mar 2023 08:31

Суди встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, а тому правильно визначили правовий режим спірної земельної ділянки як належної до категорії земель лісогосподарського призначення.
З огляду на законодавчі приписи вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність такої спірної земельної ділянки належало до повноважень саме ОДА, а не міської ради.
Водночас судом не було досліджено належним чином, чи вибула спірна земельна ділянка з володіння держави в особі належного органу поза її волею, з огляду на висновок обласного управління лісового та мисливського господарства та висновок обласного Державного управління охорони навколишнього природного середовища.
Для відновлення порушеного права прокурор заявив вимогу про витребування ділянки від кінцевого набувача шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.
Суд апеляційної інстанції вирішив і витребувати цю ділянку, і знести споруджені на ній обʼєкти нерухомості.
ВПВС у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364576 (п.п. 58-119) з цим не погодилась, оскільки вимога про знесення спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні, а тому її задоволення залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку, а також від дотримання критеріїв правомірного втручання держави у права на повагу до житла та на мирне володіння майном.
Зміст позову про витребування полягає не у знесенні об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці, а у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей), що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.
Інакше кажучи, не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності.

Правові позиції Великої Палати

08 Mar 2023 08:24

Відповідно до ч. 4 ст. 105 ЦК України голова ліквідаційної комісії будь-якої юридичної особи, зокрема й суду, не діє від власного імені, а у відносинах з іншими особами, у тому числі з судом та учасниками справи, представляє відповідну юридичну особу та виступає в суді від її імені.
Натомість позивач подав адміністративний позов, вважаючи, що відповідачем має бути саме голова ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду.
ВПВС в постанові від 16.02.2023 у справі № 640/26846/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109303277 зауважла, що суд першої інстанції мав звернути увагу на те, що позов спрямований на зобов`язання вчинити юридично значимі дії саме Вищого адміністративного суду України, а не голови його ліквідаційної комісії, яка діє як представник юридичної особи.
Оскільки у матеріалах справи була відсутня інформація про те, що суд першої інстанції пропонував замінити первісного відповідача належним, а позивач не надав згоди, ВПВС констатувала порушення норм процесуального права, які зумовили скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.