це і vuelvo al sur мають таку тенденцію змінювати свої міжнотні стани в залежності від стану, в якому їх слухаєш.
невидимий резонанс душ, душі співають в унісон.
саме тому слухаю їх в цей період літерально 25/8 . бульбашка дому
єдине за що страшно, що минуле літо знайде свій початок цього літа. а воно вже знаходить
і записи в цей період – прокляті, торкатися їх декілька вічностів під забороною відбудови.
здається, чим далі від зими, тим більше топчуся в снігу, хоча завжди байдужість була до зими, але цього року вона була наскільки не була, що це просто бунт в законах природи, сніг падав від сили 2 рази на 2 дні (застрягти в минулому), нікуди не годяться ну,..,,.....!!!!!!!
# завернутися в сніг і в зимову сплячку
а ще як прокинулася світло такі мультики-візеруночки показало,, якщо світло розсіяти перлами по дзеркалу, то побачиш доріжку в инший прошарок||зернятко,, доріжка є, але входу немає, як і виходу, його вже самі шукайте, хоча він, як завжди,, – перед носом(не там дивишся, ой не там, між слів по чи не чи за чи в чи роз диви сь)
ти летиш, і я лечу
ранком серед ночі
заглядати у вікно
зовсім недоречно
слід затоптаний ішов,
зозуля кує сонати
розпадаємось на шви
згасаючої ватри
день за днем летить крайнеба
і ми в кригу летимо
як пшениченька посходить
враз назад полетимо-
в зозуля ти.
раптово вирішила нарвати м'яти. оббігла в туфельках весь город – нічого й ніде. а виявляється,, вона ховалася під кукурузкою, ну......!!
Читать полностью…
— - -
- -----
- - - -
— ?
ᅠ
не усюди і не завжди варто робити вузлики, особливо, якщо ниточка постійно розривається на одному і тому ж місці
перший і останній раз в життю люблю зиму
перший, бо вийшла зі снігу морського ;
останній, бо в нього ж через мить впаду.
–так і з'явилася падуча
наші думки - літерально ніщо,
бо завжди відлітають у вирій
як і слова, що знайшлись у вимові.
вони випали ще малими пташенятами з гнізда,
а скрізь роки повернувшись додому,
спалюють рідні місця
і все починається знову
Коли східний вітер віє,
Дозволь йому нести твій аромат
О, слив цвітіння!
Нехай хазяїн твій пішов —
Не забувай весну.
ніч загубила свою красу. точніше вона спить. не відчуваю страждання, але воно відчуває мене. все мовчить. круг почав розкручуватися навпаки. все пройде в бік. і не залишить від себе кінця. в день між шумом завжди маячить шум птахів, а вночі маячить лише голова. дзвін. церковний дзвін. всевишньому хвала. а кому халва. каштани збирати не на часі. і розквітати їм теж не на часі. а що тоді на часі? ніч все спить. вперше спить. і не видно її поособливому. не ховається. не грається. мовчить. і не мовчить. в кордони тіла вмішуються. постійно запечена кров чорніє на очах у смарагдових кілець молодих буків. зачарована ніч. блукає уночі. не може знайти себе. хоча шукати нічого. на добраніч. крапка зовсім не крапка. зовсім не пляма. зовсім. але.
Читать полностью…
час летить, хоча нікуди й не спішить
бо ж вітер жене
й не дасть покою
як би не намагалася привести до якогось більш менш «оформленого і здорового» вигляду режим, все одно ніч не відпускає у ранок, ну аж ніяк. та й я ніч не можу відпустить..,.
ну зовсім же ж інший світ5, зовс!!!!!м //*/
вежа. «хтось» порвав павутину.
народження нових сплетінь. перестановка пазлів - сума не змінюється, картина змінюється.
поглянь на долоні свої,,
і дай відповідь на запитання.
хто це зробив?
це зробив
ти
ще
тут?
чи
шлях ви
вернули
і до б-га
дій
шли?
схоже, це сезоне –
весною приходити до ледь знайденого ладу, щоб потім літом сходити з розуму
н ещодавно стався найщасливіший і найболючіший момент який був є і буде першим і останнім, це просто не звідси трапилося, але у звідси майорило: з однією людиною розв'язували одне одному шнурочки, балувалися, поки усі були десь між нами і взагалі н іде вони були?,
ініціатива моя була, але так і не змогла їх розв'язати, а він зміг. це все тягнулося ще з дитинства, і постійно десь спалахом літало, ще й магічила на теє, а ритуал все переплутала йойй(як переплутала, так і сталося до речі)
втікла після цього залишивши криваві сліди під підошвою роздавлені клавіші, бо не знала куди дітися, а з його вуст щось промайнуло, так і не змогла розібрати що саме і що відповіла теж не можна розібрати, кажу ж не вміємо розмовляти словами.
хотілося б зв'язати ті шнурочки разом і викинути в річку, босими ногами землю топтати, але де там, куди там, .кінець
ну й добре, що більше не буде проходити то там, то тут, куди ще крутитися - впадеш
на сніг подивись -- янгола побачиш,
якому ніколи не скажеш
тих слів,
які мав би сказати,
не тому що
ви із різних світів,
знайшлися тут одні,
сплелися, а тому
що ти хотів би літати,
як він не може,
бо колись його
втоптали в сніг,
ти ж пам'ятаєш,
хто це зробив?
перекочувавши з віртуальності у реальність сльозинка підкорилася одразу ж : немає навколо тієї магічночарівності, усе кам'яне ніби і не хитається зовсім, точніше ніби навколишні не помічають тих коливань, самі те й роблять що туди-сюди, але вони камінь і є, що хитається. сплітаєш якось до купи його, ці камінчики, а намисто не виходить, розсипається по піску,..,.!! в інтернетах все добре з камінчиками працює, хоча можливо справа в самій ниточці часу, в якої свої коливання;;
головне в собі цю чарівномагічність зовсім не розгубити, берегти камінчики в долонях і хитати їх по морю
швиряло раніше із стихії в стихію, але ніколи в землю;; останнюю вода приютила в танці з вогнем, ступила п'ятами на землю - провалилася кудись взагалі в межове підземелля з відсутністю кисню. як як що де коли хто і всяке таке, але без знаку питання в кінці, бо усі межі літер – пустоти густі. і слова не вміють в вузлики, вони в'язні своїх кутів
Читать полностью…
хор маленьких (чи великих жабенят). і пташенят трошки
.
тепер канал це радіо лісних жителів
дике життя без коріння - створити драму зі свого нещастя - минуле, сучасне і майбутнє - надати йому сенс - «ритм, рівновага, єдність у різноманітності та кумулятивний рух»
Читать полностью…
*
вночі лоскоче носик
малесенький, пухнастий хвостик
розплющиш очі – зник
провидець снів, серцю знайомий чарівник.
**
душа не знала правди
і гадки не мала,
куди щоранку місяць тікає?
ось під носом, а ось – зник.
вві сні розбудить його крик.
***
щоранку на світанку
прокидається
донечка сонечка –
крилатая летавиця.
літає понад хмарами, як
блискавиця
а як сонце зійде, одразу краде всих бешкетунів,
кому вночі не спиться.
**
хтось ходить коло вікон,
малює марева химерні,
то давній друг твій, сон
стукає у двері.
та як відчиниш - зникне,
а на наступний день й вона загине.
*
все ще спить, а віконце відкрите,
в кімнатку вітерець тепленький віє.
а в дверцятах сховались потерчата,
та марно все – нема кому кричати.
взагалі, це мався бути вірш, але окрім цих рядків в сповненій сном голові нічогісінько не крутиться. можливо, саме так треба, можливо, колись вони відзнайдуть початок і кінець, чи серцевину, а поки кружляємо з тим, що крутиться
Читать полностью…
якщо що, ближчим часом не шукайте її — півдня вона кружляє з вітром в танці, а ще пів просто спить, що прямо.прапорці.йно
Читать полностью…
не до ре чі: кінець історії з аполонічним хлопчиком :: він просто зник в якийсь прозорий момент. і замість нього нізвідки з'явилося безліч дуже схожих на нього, але ні в одному з них не було того чогось невловимого дотиком вуалі, якихось зірочок в кучерях, конвалій очах і архаїчного проміння в усмішці. суцільна бездушність.
та його образ, його подобу від нині і навіки віків берегтиму поряд з серцем. не кожен же день така трагедія трав романсу трапляється
навіть якщо знаєш, що помилишся
завжди довіряй серцю.
той шлях з вигляду кривий,,
але лише він поверне додому .
душа хотіла, та любити не вміла
і тіло скажене морочить очима,
твоїми очима.
яка я не ввічлива, боже, пробач,
бо ти ж бо вмієш любить;;
та тіло скажене згризає очима
і на стіну, як на лелеку, кричить
а стіна мовчить.
– їй нічого не треба,
тіло скажене виколює ребра.
ти танцюєш з мороком на кістках,
на кістках того, кого не любила,
кого любити не вміла
сльози на повіках тепер крижані,
то плачуть над нею святі.
замкнене коло. цілуєш навколо
оминаючи тіло, душа.. хотіла..
та дайте спочить.
час за плечима
простягує руки
ми падаєм вниз
вона просто хотіла,
хоч якось, невміло
та вже нікого й ніколи
їй любить.
а стіна мовчала
ніколи.
і кожної ночі, кожного дня
все починається знову:
я застрягла у лютому, ти стукаєш мені у вікно з квітня,
вже встигла забути твоє ім'я,
але ти ж нагадав, і все починається знову.
і кожної ночі, кожного дня
вони забувають свою мову:
«люба, ніколи кохати»;
«милий, час все спати»
і все починається знову:
ти сидиш під моїм вікном
і заглядаєш, але не стукаєш
я стою лише у вуалі,
і мені так начхати на твої промови, але...
тільки побачила посмішку твою
і мені відібрало мову.
все починається знову...
— ми давно загубились і між нами стіна,
ти нічого не бачиш, мене тим більше поруч нема,
але для мене це не стіна, а паркан
і я стрибну обов'язково
і почну все знову:
я чіпляюся за дощечку і падаю тобі на груди,
а ти падаєш в клумбу
захопивши, звісно, й менше
і у нас летять груди прокльонів від тітки Марії з сусіднього під'їзду,
але нам не важливо,
бо де почуття здорового глузду?
і кожної миті, кожного дня
ми забуваємо вчора і починаємо знову:
«мила, як втомився вже я»;
«любий, як я скучила за тобою»;
«мила, лише ти - це мої мрії»;
«любий, ми це не все й не одне,
давай забудем» і знову:
я дивлюся у вікно
виглядаю тебе
ти біжиш до вікна
й виглядаєш чи не виглядаю тебе я
і все починається знову.
