я вмію грати лише на тиші,,
піднімаючи потайки сказане рухом долонь в повітрі все вище,
що осяде сріблястим попелом десь на твоєму горищі.
шуму більше не буде в ніколи,
обіцянка – це опечатка на тілі.
вогнище палає все тихше, і тихше,
і сріблястий, правду кажучи, в світлі то лише сірий.
коли лишається для двох лише одне лише, то лишивши його на вас трьох
не залишається нічого,
окрім залишити
сь
вишитим серцем на струнах останньої тиші,
яке рано чи пізно згризуть твої улюблені, але замерзлі миші
останні словотвори потерпають від такого викручення сенсу., ,., ., .,
з одного боку *""сумно""*,, бо початковий сенс навіки втрачено {хоча можливо, в цьому колооберті словокручеників він наново відзнайдеться}{,, а з вивороту це доволі весело, але не як веселка, а як те, що від неї (не) залишиться, бо ніхто, і ти само собою, не знають,,,, куди поверне ться сенс в цей раз -- орігамі•°•°•°•
і чи має це сенс – однозначно/\ні
ловлю істерику плаваючи у ванні по причині клубок і мотиваційний лист. дратує, що все суцільна чергова брехня, яку треба обов'язково набрехати, а брехати розучилась давно, а казати правду,.., яку??*??*?
можна я просто надішлю їм замість нього мушлю і листочок з реченням "не хвилюйтеся мурньою, краще море послухайте"
промінці,, що випромінють темряву, лише вдають темряву
але вони водночас не є світлом
/|мінлива існуюча т інь\|
поглинають пітьму і відбивають її
застрягнути у лабіринті вічного віддзеркалення
псмзоз -- одномоментне але крупинками відродження і вбивство так званого «я»,, але це так зване «я» настільки деформується, що немає що й вбивати
Читать полностью…
в цьому році луна перестала грати в хованки сьогодні.
відлік часу від і до 0
к0л0 перевертнів і знову один
в безмежности закінчився
бо часу відлік заквітчав
на вулиці хтось, судячи по звукам, знайшов люк - вихід у паралельний прошарок і активно намагається розкрутити цим люком гайковий ключ
Читать полностью…
щоб почути симфонічний оркестр не потрібно кудись в далечінь йти, достатньо виглянути у вікно
Читать полностью…
в'язання це воістину
˖♡. *✧ﾟ°♡. ☆ﾟ.*･｡ﾟ,, але з моєю відсутністю уваги на матеріяльному і повне занурення в сам процес призводять до відсутності результату матеріяльного через постійне перев'язування ,, ритуальний нурок, | головного очима не побачиш . ніби павук, який плете павутину, плете-плете, а у висновку висить на нитках повітря,бо павутина фантомна. (як і кам1нчик,. як 1,..,//*':;*)
// висячі сади арахнереїди \\\
щоб не було, куди б не йшло, не дай собі забути ;;
як би він не бився у вікно, –
не хвилюйся,, бо все так, як має бути .
туман, туман – усе туман,
загублений в собі,
лиш йому душу свою віддам
і забуду про всі і так забуті сни.
нічого, нічого – усе нічого,
і ніщо, і ніхто. все туман поз'їдав,
але тобі залишив себе всього,
хоча й так нічого так і не сказав.
пливуть, пливуть – усі пливуть
до чужого початку, чи до свого кінця
о, тумане, навіщо кажеш тебе забуть?
якщо і так не пам'ятаю. все сховалось в обрисах прозорого лиця.
слова, слова – усе слова
з ким ти щойно розмовляла?
а й справді, з ким? між нас стіна,
та це неважливо, всеодно рими наші падуть, як впав колись Рим.
туман, туман - усе туман
і вірші. віриш в це, чи ні.
не віриш ти, повірять інші.
і заховає все туман, загублений в собі,
віриш в це чи ні.
навіщо їх берегти?
не віриш мені, повіриш йому.
біжи!
мов беззубий біль
не явившись зник
мов на мить ловив
той безумний крик
у нічого немає кольору (?!)
випадково прожила сингулярність,, ±/<{>гравітаційна глина}{,
ще одне таке вид ін ня і..,|,..
ми зав'язли у зіпсованої плівки тонах чорно-білих,
замальованими помилками на звороті вицвівших фото,
що забрали з собою а печеру хвости рукокрилі,
такі повільно згасаючі на дотик.
тому ми пересіли на кігтики маленького пухнастого дива, що покоцав мить тому прозору платівку,
яку я надішлю тобі на святвечір замість листівки.
стрічка зостанеться на порозі. на ній твої сліди, гості осліпли, а кімната порожня,,
вікно назавжди відімкнуло світло ліхтарів при дорозі.
є лише один дубль, він ніколи не буде найкращий,
але тим і краще, бо ми знаєм як буває в сусідів навпроти. не тільки в казках буває інакше.
полум'я в небі тільки-тільки розжарилось,
прийшов час розплати. золотава муха втопилася в твоєму келиху вина –
закінчилось свято.
всі розійшлися по палатам,
і якщо поміж стукоту вчуєш тонесенький писк біля вуха,
значить дублів більше не буде. стоп. знято
випад ково розібрала голову {і не тільки,,, але тільки}{ на частинки,, єдиний хто вцілів – метелик,, він полетів,, а крапки розтягнулися у безліч ниточок інтерференційованих локшинок в супі чорної діри
спостерігати можна, а от вдивлятися категорично заборонено, бо випадково розберешся на час ти нки
вибачте буль ласка усі, кого ігнорую, але мене вистачає або ненадовго, або ненабагато., ,б༎ຶ
Читать полностью…
і все ж усе чи щось чи нічого в кінці кінців чи в початку початків чи в середині середин чи зараз чи колись чи ніколи розчинеться в тумані. і туман теж розчинеться
навіть якщо нíколи
а нíколи завжди
в потоці тонеш,, в протоці -- постій но задихаєш ся. навпомацки шукаєш повітря, а воно не більш не існуюче, ніж той, хто його шукає.
єдине існуюче, і те -- вода. .
лежиш на підвіконні і вслухаєшся в кожен дотик забувши про осоння
яка з цих крапельок твоя
і що сховав у ній?
не знаєш яка...
а її вкрав потайки іній, що на вікнах спить.
до речі, яке в тебе ім'я?
не знаєш яке...
то спитай в вітряка,
він дорогу вірну покличе.
куди?
а ти здогадайся.
що, й гадки не маєш?
а що тоді в тебе? а чи є?
кому з крапельок пісню співаєш?
як не знаєш...?
нагадай як падати і обов'язково впади
крапелькою на вікні, що вмить розтане, завмре оксамитом,
знову розтане
і буде лежати на підвіконні вслухаючись
в кожен дотик забувши про осоння
так яка з них твоя?
одне око закрите, рука в льодянім стакані
на дзеркалі чорна тканина, дитя падає у часі
я не та, яка провалилася, але та, яка стрибає
і провалюється в калюжу, якби ж не дивилась далі.
я махаю їй платочком з пелюстків, що впали на носочки,,
вона дивиться закритим оком і протягує руку,
на дотик гаряча, а на колір – шепоче
стілець хитається в воді, проспали діти усі дні.
зірвали з землі скатертину
повісили на дзеркало, а дзеркало на спину.
лелека ледь зловив червону стрічку, сплетену квапливо,
сидить хитається в кутку, ходити ж ще не вміло.
бо не треба було в лісі мертвою ходити,
доведеть ся ж росою її голову покрити.
/
і мій ангел збиратиме пальців відбитки,
розпустить понад шиєю червоні нитки,--
та й буде сонце спати в шафі тихо.
\
раптом лихо стріло твоїх літер корито.
.в стрі ля ля нині
,...і між наляканих колій розквітла
душа твоя – сніжнобіла конвалія,
понівечена за вчора у завтра,
щоб не проходили повз,
хоч час пройде поспіль, розриваючи постіль пальцями понівечених ніг ;
і між них лежить
така ж конвалія, що за вчора у завтра розквітла між наляканих колій тьмяною плямою,
як уві сні на снігу .
ᅠ заклякла
до наступного
ᅠ
ᅠ видиху
