-
Главная редакторка @thedevochki о медиа и феминизме. Для связи: @okpavlenko
Так гарно вийшло у Only Good та ZARINA. До речі, ZARINA не вперше звертається до цікавих героїнь для своїх кампейнів.
Читать полностью…
MIA випустила стильні шапочки з фольги або як монетизувати теорію змови.
Там є ще пончо, щоб захистити шлунок та матку. 😎
Зої Кравіц на нових світлинах для фотокниги Saint Laurent ви точно вже бачили. Раптом з ваших радарів загубився Джеремі (він там теж трошки є у тій книзі), то ми швиденько це виправимо.
Читать полностью…
❤️🔥Розіграш усіх книжок Ребекки Кван від видавництва Жорж.
Можуть бути ваші за донат.
•Донат 100 гривень на банку.
•Скрін у коментарі.
•Отримати номер (я видам).
Розіграш проведу у середу та відправлю по Україні за свій рахунок.
Дякую ❤️
А ще усі ваші донати беруть участь у загальному розіграші 😎
Підписатися на Жорож🔥
Вам не здається, що у інформаційному просторі стало забагато Ющенка?
(найкраще питання пʼятниці)
У Києві 12–20 липня відбудеться 15-й Одеський міжнародний кінофестиваль, у програмі якого буде майже 100 фільмів.
«Програма дуже велика, дуже різноманітна. Ми хотіли максимально показати, наскільки різне, але наскільки чудове українське кіно. Тому що насправді лише в останні роки його помітили. Наше кіно знають за кордоном і хочеться, щоб українці більше знали наших українських стрічок», — розповіла генеральна директорка ОМКФ Анна Мачух.
Зокрема, в Національній конкурсній програмі цьогоріч буде 11 фільмів, більшість із них — повнометражні ігрові стрічки, а також документальні стрічки, зняті за останній період.
А у програмі «Гала-прем’єри» покажуть фільми, що є найбільш очікуваними в українських кінотеатрах: «Конотопська відьма», «Народ проти Космо», «Види милосердя», «Граф Монте-Крісто» та «Субстанція».
Також відбудеться спеціальний показ документального фільму Nothing Compares («Ніщо не зрівняється») про культову ірландську співачку Шинейд O’Коннор.
@divochemedia
Безвідносно до ситуації, це тривожний дзвіночок.
Бо величезний канал, якому вірять, говорить, що срати ми хотіли на джерела, на перевірку інформації, бо «ми взагалі не забов’язані нічого».
Канали у тг здебільшого ретранслюють новини з медіа (ну або купують треш контент у підписників — це інша історія), що не секрет. Це просто так реальність, в якій деякі канали мають більшу лояльність певної аудиторії.
І це не про те, що хтось хороший, а хтось поганий.
Це про відповідальність перед тою аудиторією, коли джерело інформації — не примха, не особисте рішення, а стандарт роботи.
А «ми не забов’язані» — це має стривожити.
Спочатку вибачення, потім посилання. Лаченков пояснив, чому привласнив ексклюзив «Бабеля» і не вказав джерело
😱 Онлайн-видання «Бабель» звинуватило блогера-мільйонника Ігоря Лаченкова, більш відомого як Лачен, у крадіжці їх ексклюзивної новини.
❗️«Детектор медіа» звернувся до Ігоря Лаченкова за коментарем. Спочатку він відповів: «Ми з ТГ взяли. “Бабель” не читаю», — але зазначив, що звернувся за уточненням до адмінів свого каналу, які в той час чергували і зробили цей допис.
🔺Отримавши від них відповідь, Лаченков написав нам знову:
Ми можемо вказувати їх, якщо вони вибачаться за Пашу Петриченка, за неввічливу комунікацію з нами та за пост однієї з журналісток “Бабеля” на мою адресу. Це важлива інформація і тому ми її взяли, а на “Бабель” не посилаємось через те, що написано вище, і тг-канали, нагадаю, не зобов'язанні взагалі щось вказувати. Ми — не медіа і не ЗМІ».
Блейк Лайвлі та Коллін Гувер.
Акторка зіграла головну роль у екранізації роману «Покинь, якщо кохаєш».
Такий ніжний пост у Лайвлі в інстаграмі.
«Мені, можливо, зробили найкращий комплімент у моєму житті після цих вихідних. Хтось у соціальних мережах назвав мене "короноправницею".
"Жінка, яка ходить і виправляє корони всім жінкам навколо себе".
Це було для мене дуже важливо, тому що саме ці невидимі речі, які люди помічають, змушують нас усіх почуватися найкраще. Я навчилася, що ми всі — сяючі лідерки — сильніші разом, від усіх жінок у моєму житті, як рідних, так і обраних. Я оточена короноправницями. Лише ці вихідні були наповнені цією енергією підтримки жінок.
Коли я переглядала ці фотографії, я бачила все це в дії.
І це змусило мене почуватися такою щасливою та коханою».
Вчора прочитала багато коментарів під постами про блогерів, які несуть російські наративи про енергії та перемовини.
Ще я вчора десь бачила пост жінки про те, що через її ненависть на неї напала зграя медуз, то ви б були обережні з енергіями.
Якщо серйозно, все дуже погано, але нам до цього не звикати, то я хочу поділитися іншими спостереженнями.
Після дослідження дна, більше схиляюся до думки, що блогерам ніхто не платив за конкретні сторіз, бо до них є безкоштовний системний підхід.
Ці люди (яких можливо більшість з вас не знає) не просто транслюють свої думки в інтернеті, маючи колосальні аудиторії, вони там ті думки тут і споживають, на тій інші стороні тіктока (або телеграму, інстаграму, фейсбуку — не суть), де не відео з собачками, а розбори енергій, експерти-адвокати та російські наративи, запаковані так, що легко лягають в незміцнілі голови.
Щоб мати свою думку, потрібна аналізувати, дізнаватися, сумніватися, але простіше дістати її з соціальних мереж.
Бо, перше за все, це розважальний та простий контент, а ще такий, який все пояснює.
Система інформаційна робота ворога дає результат у потрібний момент, а після спроб пояснити, що з цим щось не так — лише відторгнення та впевненість у своїй позиції, а ще й крики про «свободу слова».
Так у коментарях суцільна підтримка блогерів, це прірва за межами бульбашки.
Це якась програна битва за контент та освіту, бо знаючи історію України на рівні шкільної програми, ти наврядчи коли-небудь будеш говорити про перемовини з ворогом.
Ви, напевно, можете назвати декілька тусовок блогерів, які «хороші» або «нормальні».
До когось є питаннячка, до когось нема. Хтось намагається робити щось розважальне, доступне для широкої аудиторії, хтось залишається вірним дуже розумному нішевому контенту з цінностями та сенсами, але це для маси зазвичай дуже борінг.
Виходом могли бути незалежні медіа, до речі, якби трішечки виходили з кола власного снобізму та перегонів чи то за трафіком, чи то за грантами.
Якби мали трішки більше грошей та трішки більше простору для планування стратегій.
Мені б хотілося то все додумати ще (десь у Трускавці), але поки лишаюся вірна висновку, що все дуже погано.
Як допомогти лікарні «Охматдит»?
▫️безпосередньо лікарні
▫️за реквізитами для фонду закладу, вказаними на сайті «Охматдиту»
8 липня, ракета росіян пошкодила токсикологічний корпус лікарні, де діти отримували діаліз, а також операційні та реанімаційні, онкологічне відділення, де облаштовані спеціальні стерильні умови.
Було місяцями цікаво.
Взагалі хороший ютуб канал у Каміли Грабчук, сходіть підтримати 😎
https://youtu.be/_3YAwyJ8AQw?si=bsE130d6Gx2KuAZT
прошу хвилинку вашої уваги
на @divochemedia вийшов дуже важливий для мене матеріал про сексизм в українській кіноіндустрії
я почала працювати над ним після 8 березня, коли побачила, наскільки жваві обговорення досі викликають матеріали про досвід жінок в українському кіно
найбільше фрустрації у мене викликав той факт, що коли у спільноті (чи поза нею) починають обговорювати тему сексизму, у нас взагалі немає досліджень, які бодай щось говорили б про досвід жінок саме в українській індустрії
немає фактажу, точних цифр та висновків
я дуже хочу, щоб цей текст зміг стати інструментом у таких дискусіях, надав більше фактів та розуміння глобальної та локальної ситуацій
поки що це невеликий крок, але, на мою думку, він важливий
тож буду дуже вдячна за поширення
у тексті є усе: від «чому гранти для жінок це не утиск прав чоловіків» до «чому не всі жінки (в кіно) готові асоціювати себе з фемінізмом»
буду дуже вдячна за поширення
https://divoche.media/2024/07/05/chy-isnuie-seksyzm-v-ukrainskomu-kino-ta-tvoie-slovo-proty-moho/
p.s. Щиро дякую команді Дівочого за редактуру та роботу над текстом!
На "Сенсорі" вийшов великий текст Остапа Сливинського про Ольгу Токарчук. Він перекладав частину її книжок українською.
Це той випадок, коли авторка - одна з улюблених, але текст такий, що розумієш, що насправді нічого в її книжках не розумієш 😀
Але тексти такі дуже потрібні, бо я колись гуглила будь-які розбори книжок Токарчук українською, і майже нічого не було, в жодних форматах (
https://sensormedia.com.ua/essays/pidgledity-kriz-shparynu-opovidi-prostory-olgy-tokarchuk/
Подивилася виступ Ембер Роуз на підтримку Трампа.
Пам'ятаєте, ми колись говорили про світ постправди?
Так от як назвати цей період, я не знаю.
https://www.youtube.com/watch?v=kmNlBejmStE
Як єдина людина у редакції, яка дивилася усі сезони «Бріджертонів» усіляко пушу і пітчу тему для сайту. Не дарма, до речі, бо одна з новин мала десь близько 16к переглядів.
Але більше мені хотілося написати про Джулію Куїнн. Річ у тому, що її книги я памʼятаю з дитинства, бо вони були всюди. Куїнн жінки читали масово, ці «пристрасні» обкладинки були на книжкових розкладках, у метро, пляжах, ну і вдома. Перші дві книжки Джулії Куїнн вийшли в 1995 році (книжка про Бріджертонів вийшла у 2000 році, фінал серії — у 2006-му), до нас дійшли трішки пізніше.
Тобто ця жінка захопила увагу на добрі 20 років. Не без допомоги продюсерки Шонди Раймс, яка випадково натрапила на книжки Куїнн, коли відпочивала. Принаймні так говорить сама письменниця, яка щиро захоплюється усіма телевізійними процесами та працює зараз над серіалом.
Лілія Галка розповідає, як феміністка Джулія Куїнн змінює бачення любовних романів і чому цей жанр заслуговує на увагу.
На фото Куїнн з Глорією Стайнем.
У новому інтервʼю Оксана Стефанівна теж згадує Ющенка.
Читать полностью…
🙋♀️ Серед кандидатів на посади детективів або керівників підрозділів у НАБУ немає жодної жінки, — каже Катерина Даценко, членкиня першої конкурсної комісії НАБУ, яка якраз і відбирає людей на такі посади.
Скільки жінок у НАБУ? Чому так мало охочих жінок на конкурсні посади та чи можна це змінити? Читайте у авторській колонці Катерини Даценко
У повітряному просторі
Після цього словосполучення мені б хотілось чути щось романтичне, типу ми дихаємо одним повітрям. Чи що там говорили раніше, коли ці словосполучення не були сповіщеннями?
Та я знаю, що у реальності «у повітряному просторі присутні ворожі ракети».
Мені хотілось би не чути «чому ти залишаєшся тут?», бо де мені ще бути?
Це моя країна, моя земля, десь за 100 кілометрів від Києва народжувалася моя сімʼя.
І тут у риму було б «поки не прийшла русня». Якби не прийшла, до речі, була б жива
Моя прабабуся Кошіль Оксана. Померла у час Голодомору. Брат її десь по дорозі між двома хатами. Я після там бігала мала — дві криниці, місток.
Ми сидимо у дворі, дід говорить «аби не було війни», баба моя хотіла, щоб я не курила.
Я виходжу на балкон, тридцять років вже з того часу точно пройшло, «ба, ну тут точно ніяк не кинути».
У повітряному просторі ворожі ракети. Їх зранку запускають реальні люди, які кажуть своїм реальним дітям «поводь себе добре» чи в оригіналі «веди себя хорошо, вырастишь — будешь нажимать на кнопку, как я, чтобы убивать или сколешься где-то в подвале, мне плевать».
Чи як вони там говорять, струшуючи крихти від бутерброда, обтираючи масні палиці об себе.
У моєму повітряному просторі ракети, які летять на дитячу лікарню, на дорогу, якою я десять років ходила в школу, де діти з вересня будуть знову сидіти у підвалі частіше ніж за партами.
Моя подруга пише, «не знаю, що робити мобілізуватися чи народити». Я згадую, що раніше її вибір був між тим, з Борисполя чи Жулянів брати квитки.
Її колишній загинув на війні.
Ми про це не говоримо, бо у повітряному просторі ракети та кожен має рятувати щось своє.
Ситуація, якщо чесно "І щоб не плакать, я сміялась". Цікаво, чи буде реакція колег та колежанок на таке, бо мала б бути. Але )
Читать полностью…
Так важко, коли Julia Quinn може бути і Джулія Квінн, і Джулія Куінн, а потім на обкладинці бачиш Куїнн, але це не подобається гуглу.
Читать полностью…
Пам'ятаєте, я писала про книжку, яка читається за вечір?
А читала за вечір я її для цього матеріалу
У видавництві Vivat вийшла книжка «Усі мої тривожні дзвіночки» сценаристки, головної авторки молодіжного серіалу «Секс, інста і ЗНО» Євгенії Бабенко. Головна героїня — 18-річна Христина — переїжджає до Києва на навчання та поринає у доросле студентське життя, де з нею стається і перше кохання, і справжня дружба, і гуртожиток, і пошуки роботи. Крім того, Христина намагається впоратися з привидами минулого.
Для DIVOCHE.MEDIA поговорила з авторкою про письменницький дебют і складні теми у, на перший погляд, легкій книжці.
Ось трішки уривків, але раджу читати весь матеріал:
💫Видавництво Vivat знайшло мене в соцмережах. Їм сподобалось, як я пишу, і вони запропонували видати книжку. Я надіслала декілька різних синопсисів, і ми разом обрали історію «Усі мої тривожні дзвіночки» (тоді вона мала іншу назву). Багато хто дивується, але це правда. Я дуже вдячна за ту пропозицію!
💫Щоб правдиво описати період після травми, я консультувалася з психотерапевткою і багато розпитувала, що може відбуватися з героїнею. Ці консультації мені дуже допомогли. Ми говорили, що переживає людина після сексуального насильства, і я ставила запитання. Переважно мене цікавили стани потерпілої людини. Як вона може почуватися одразу після травми й через десять років.
💫Ми говорили про витіснення спогадів; про те, що зазвичай перша емоція людини, коли всі дізнаються про насильство, — це спустошення; про те, що людина навіть психотерапевту може роками не розповідати, оминати найбільшу травму, але фахівець відчуватиме, що в її дитинстві щось сталося. Також я провела дослідження, читала реальні історії, говорила з людьми. Матеріалу для опрацювання в мене, на жаль, було дуже багато.
💫Не так давно стало нормальним взагалі говорити про свої емоції й про те, що відчуваєш. Покоління наших батьків не звикло обговорювати травми, тим паче покоління дідусів і бабусь. Сподіваюсь, ми зробимо висновки й почнемо говорити. І навчимо говорити своїх дітей.
Весь текст тут.
Не дає мені спокою, що зранку новина про «отруйну воду» з'явилася у декількох великих медіа в тг.
З джерел одне сторіз і декілька «я знаю людину, якій було погано».
Попри те, що медіа публікували з додатковим: «ніхто до лікарів не звертався, поліція теж не в курсі», це все одно якось бентежить.
І це ще не найгірший приклад.
Просто часом треба гальмувати перед постингом.
Природа вчить нас: якщо дати відсіч злу і створити безпечне середовище для зраненого довкілля, суспільства чи окремої людини – організм зможе зцілитися і відновитися. Пам’ять, як вода, знайде своє русло. Історія завжди виринає на поверхню.
Промова Софії Андрухович на церемонії вручення Міжнародної премії імені Германа Гессе.
Додам від себе, що текст спочатку був зовсім іншим та я вражена, як Альона включилася у роботу.
Певна, що це потрібна дискусія у сфері, де на презентації фільмів про жінок досі звучить «це не про фемінізм, ви що!».
І дуже ціную, що до нас долучились Лена, вона дуже прискорила процес роботи над текстом.
Я навіть згадала, як практику на каналі Київ проходила.
Цікавий хід у Метро, звичайно.
В.о. виконавчого директора Українського ветеранського фонду стала ветеранка Юлія Кіріллова.
Юлія Кіріллова була учасницею Революції гідності, займалася волонтерством, у 2015 році офіційно вступила до лав Збройних сил України, служила у 25-му батальйоні «Київська Русь». Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня.
У 2019 році разом з іншими ветеранками заснувала громадську організацію «Жіночий ветеранський рух», яка відстоює права жінок у війську та допомагає їм повертатися до цивільного життя після служби.
У лютому 2022 року Кіріллова знову повернулася до війська — у складі підрозділу ТрО евакуйовувала поранених та супроводжувала колони цивільного населення під час боїв на Київщині. З листопада 2022-го очолювала відділ навчально-аналітичної роботи УВФ, досліджуючи актуальні проблеми та потреби ветеранів, напрацьовуючи рекомендації, які надалі ставали підґрунтям для формування ветеранської політики в Україні.
Також викладає у Національному університеті «Києво-Могилянська академія».
@divochemedia
