366
Пишемо про новий та старий стендап. Також не забуваємо про український. Усі питання та пропозиції адресуйте сюди: @george_lighter — Юра @yarekd — Ярослав
«Вестсайдська історія»: Як і навіщо Стівен Спілберг вривається у мюзикли – ВЧОМПРИКОЛ #6
Стівен Спілберг зробив блокбастер як індустрію зі «Щелепами», сучасну комп'ютерну графіку з «Парком Юрського періоду», вже класичний «Список Шиндлера» (і ще кілька десятків великих фільмів!), а тепер, у 74 роки, зняв перший мюзикл. Ми вже подивилися його версію «Вестсайдської історії» і, як зазвичай буває, розійшлися в оцінках. Але це гарна нагода поговорити про кіномюзикли як жанр, тим більше, що цьогоріч їх було багато – від «На висотах Нью-Йорка» до «Тік-тук... Бум!» та «Аннетт», а також серіалу «Шмигадун» .
А ще цього тижня в нас спеціальний гість – український комік Вася Байдак, якого ми запросили в офіс, нагодували мандаринками і розпитали його новий стендап-концерт.
Крім цього у новому епізоді:
👑 Крістен Стюарт у ролі принцеси Діани;
👠 продовження «Сексу та міста»;
🇺🇦 українська спортивна драма та українська класика;
⚽️ документальний серіал про футбольний клуб «Баварія»;
🤪 німецький стендап;
Слухайте на Apple Podcasts, Google Podcasts, SoundCloud і Spotify
◾️ У віці 94 років помер Морт Сол. Той випадок, коли можна хоч зараз увімкнути монолог про Айзенгауера чи Кеннеді, і все одно буде смішно
Читать полностью…
📺 Ми досі в це не віримо, але найкращий ситком в історії людства (за нашою версією) тепер можна легально переглянути в Україні і з українськими субтитрами. «Сайнфелд». Усі дев'ять сезонів. Уже на Netflix. Кидайте все і дивіться.
Читать полностью…
Пост привернення уваги до стендап-коміків у ролях другого плану в нових блокбастерах. У всіх ролі дуже другого плану, але у всіх є свої моменти. Принаймні я просто радий був більше бачити і Піта Девідсона і Ліл Рела і Джека Вайтхолла.
Читать полностью…
Tig Notaro: Drawn (24.07.2021)
Може, ви помітили, але цього року ми майже не писали про нові стендап-спешли – власне, те, заради чого ми й завели цей канал. Проблема полягала ось у чому: нових спешлів майже не було. Складно, знаєте, записувати і видавати концерти після року пандемії (принаймні якщо ти не Бо Бернем і не придумав щось зовсім інше).
Щось зовсім інше придумала й Тіґ Нотаро. Новий спешл комікеси має назву "Animated" і він повністю анімований. Нотаро адаптувала в анімаційному форматі свій концерт, і через це сприймається він зовсім інакше, ніж власне стендап. На базовому рівні це працює якось так: увесь матеріал авторка будує переважно на візуальних жартах, які доповнюють і роблять ще більш об'ємними анімовані вставки. Грубо кажучи, коли Тіґ розповідає, як вона в дитинстві хотіла вразити Едді Ван Хейлена, то картинка вмить перетворюється на яскраве кислотне шоу.
У найсильніші моменти Нотаро ділиться особистими історіями та проблемами зі здоров'ям, і ці сцени анімація також підсилює. Чи здається це частково чітингом, тому що ми любимо стендап за те, як він вмикає наш мозок візуалізаціями історій, які ми чуємо? Можливо, це дійсно спрощує наратив. Але після цього спешлу думати про це не дуже хочеться, більше це здається цікавим експериментом із форматом, завдяки якому можна якось виплутатися з пастки пандемії.
Трейлер
#новийспешл
Цей пост не мав починатися словами «Я спускаюся в темряву підвалу, неонова вивіска брудним світлом грає на барній стійці» і його, якщо чесно, взагалі не мало бути. Але коли тебе садять за найближчий до сцени столик на відкритті першого київського стендап-клубу, то наслідки передбачити складно.
Тож тепер доводиться передавати особистий привіт Антону Стенюку за його дуже хорошу імпровізацію з глядачами, Ані Кочегурі за супервпевнений розвал на прожарці та Сергію Чиркову за класну зачіску і круту п’ятихвилинку.
І взагалі, тепер хоч щовечора заходьте на жарти «Підпільного» на Золотоворітській. Тут і класичні формати на зразок відкритого мікрофона, і розгони (розвага на поціновувача), і власні формати на зразок «Такі новини».
🔑 Це портрет Луї Сі Кея в Underground Standup Club – новому місці від «Підпільного Стендапу». Засновник Свят Загайкевич каже, що на тріб'ют Луї на стіні закладу поки не скаржилися, а резидентка Настя Дєрская уточнює, що вона наполягала додати до портретів Карліна, Прайора та Брюса когось із жінок. Врешті зійшлися на Сарі Сілверман.
Ось тут трохи більше про відкриття стендап-клубу від «Підпільного» і важливість клубів як майданчиків у бліц-розмові зі Святом, Сергієм Ліпком, Васею Байдаком і Настею Дєрскою
🎆 А ось ще одна цікава ідея для стендап-концерту – випустити повністю анімований спешл. Тіґ Нотаро записала для HBO годинний концерт, а тоді перевела його в формат анімації. Вийде 24 липня, поки можна подивитися трейлер
Читать полностью…
Bo Burnham: Inside (30.05.2021)
Бо Бернем став YouTube-сенсацією, коли це ще не було мейнстримом, тоді створив власний серіал і відкрив новий вимір комедійних виступів, а ще зняв зразковий режисерський дебют про проблеми підлітків. Занадто хороший для відеоблогерів, занадто молодий і занадто чужий для стендап-тусовочки, він на п'ять років залишив комедію. Коли в січні в одному з інтерв'ю його запитували, що він хоче робити далі, Бо відповів, що досі не визначився й сам.
На щастя, тоді він збрехав. Упродовж року пандемії Бернем готував новий спешл, знятий в умовах самоізоляції вдома – самостійно, один у кімнаті, один на продакшні, постановці та монтажі. І поки ми чекали від нього чи то на новий спешл, чи то на фільм, він зняв найкращий і комедійний спешл, і найкращий фільм року. Окей, не будемо починати суперечки про термін «фільм», але те, що півтори години Бернем робить в "Inside" – це найкращий вияв того, що називають filmmaking.
Бо лишається наодинці під час карантину, і в цих умовах не може не повернутися до визначальної теми своєї кар'єри – стосунків з публікою і впливу цих стосунків на його психіку. У попередніх записах "what." і "Make Happy" він уже намагався розібратися в тому, чому виступи перед людьми (та їхнє схвалення) є для нього необхідністю. Типова для багатьох митців проблема, для Бернема вона стає питанням збереження здорового ґлузду – коли чи не єдине, що тримає його, починає викликати в нього панічні атаки. І після п'яти років без виступів він повертається з "Inside", щоб знову шукати схвалення людей – без власне людей перед ним.
Та штука ще й ось у чому – цього всього для перегляду нового спешлу можна й не знати, щоб пережити з ним катарсис. "Inside" будуть називати визначальним витвором мистецтва пандемії не через це, а через те, що він найкраще відтворює почуття, з якими ми прожили цей рік. Те, що у найкращому українському альбомі року описують як: «Я тепер майже завжди вдома, я тепер увесь час вдома», Бернем показує у фірмових музично-іронічних сценах, і виявляється, що саме цього нам бракувало.
Працює це завдяки одній простій тезі: Бо говорить з нами чесно; він не вдає, що має відповіді, а показує те, як ми всі не маємо цих відповідей. Понад те – як ми втомилися шукати ці відповіді, зокрема через постійне відчуття вселенського пиздецю. Так, він розповідає загальну історію про свою ізоляцію, але складається вона з маркерів, які впізнаються одразу: від дзвінків мамі до секстингу, від вигорання до самозакоханості, від соціальної нерівності до мільярдів Джеффа Безоса. І до суїцидальних думок. А тоді знову про залежність від схвалення аудиторії.
Нічого кращого цього року ще не було, подивіться.
Дивитися: Netflix
#новийспешл
⚡️ А ось поки головний претендент на спешл року: новий концерт Бо Бернема вийде цьогоріч
Читать полностью…
#новийспешл
Nate Bargatze: The Greatest Average American (18.03.2021)
Побудувати кар'єру на самокритичному гуморі вдавалося багатьом, та часто за цим контрінтуїтивно приховується нарцисизм. У Нейта Барґатці інакше: здається, він дійсно простий і хороший чувак, який сміється з нами, а не з себе (чи з нас). У новому спешлі, як і в попередньому концерті багато типового «чистого» матеріалу: родина, побут, міленіали. Але, коли це озвучує простий хороший чувак, а не Джим Ґаффіґан чи Джеррі Сайнфелд, сприймається це зовсім інакше. Словом, хороший спешл на вечір буднього дня, подивіться.
Де дивитися: Netflix
Трейлер
🎤 На стендап-коміка Влада Капицю напав депутат Київради Костянтин Богатов. Він звинуватив стендапера у використанні обсценної лексики та «образі» майданчика, де він виступав. Поведінку депутата вже засудила партія «Голос», яку він представляє в КМР, а сам Богатов надіслав коміку повідомлення з вибаченням. Розповідаємо, що сталося
Читать полностью…
Дві великі корпорації поділили між собою гроші за контент, залишивши ні з чим його автора. Ця історія навряд чи отримала б розголос, якби йшлося не про Дейва Шаппелла. Коли Comedy Central передали Netflix права на скетч-шоу Chappelle's Show, Шаппелл не отримав з цієї угоди нічого. Приховувати гнів було б не в стилі Дейва, тому він закликав фанатів не дивитися шоу та особисто попросив керівника Netflix Теда Сарандоса прибрати його зі стримінгу. І Netflix дійсно зняв з сервісу програму, на яку щойно витратив, певно, десятки мільйонів доларів. У процесі, як з'ясувалося, свою частку отримав і Шаппелл. З 12 лютого Chappelle's Show знову доступне в американському Netflix (поки не в українському), а Шаппелл у новому відео, дякує і Netflix, і Comedy Central, і людям, завдяки яким йому вдалося достукатися до двох великих корпорацій.
Нове відео на YouTube-каналі Netflix Шаппелл назвав «Піснею спокути». Останні 5 хвилин він витрачає на подяки, а перші – на вже звичний для пізнього себе формат «давайте розповім вам, що я думаю про важливі події останнього часу». Як і у випадку з "8:46", значно краще це працює, коли йдеться про дійсно свіжі події, а не минулі два роки між спешлами, як у нього було раніше. Найбільш зручно Шаппелл почувається на території, де він уже не комік, а public intellectual, оцінки та думки якого чекають мільйони людей. У найкращі моменти (знову ж таки "8:46" це працює дуже сильно), у найгірші – починаєш розуміти, що комік та моральний авторитет усе-таки є дуже різними професіями. Словом, дуже чекаємо на наступний справжній сольник Шаппелла, щоб він нарешті визначився, ким він себе вважає.
Якщо сама думка про новорічні гумористичні шоу, які показують на ТБ, завдає вам жаху, радимо шукати альтернативу в мережі.
Зібрали 7 хороших концертів від жінок-стендаперок 🎤 Умикайте та смійтеся разом із нами.
🔝 Це далеко не вичерпний список (і в Юри є до нього запитання), але для The Village Україна підготував десятку стендап-спешлів, через які запам'ятається цей рік.
Ще більше стендапу за хештегом #новийспешл – там усе, що ми висвітлювали впродовж року.
*Drew Michael: Red, Blue, Green* (04.12.2021)
Дрю Майкл випередив свій час. У своєму першому спешлі колишній сценарист SNL зробив ставку на зйомку без глядачів задовго до пандемії, а деконструювати стендап як жанр почав паралельно із Ханною Ґедсбі. Але, якщо спешл Дрю 2018 року є матеріалом про розрив стосунків, то новий концерт – цього разу вже перед аудиторією – є тим, що з тобою відбувається далі.
Якщо "Red, Blue, Green" і розвіруситься в соцмережах, то, скоріш за все, через атаку Майкла на соцмережі як уособлення зла або повне знищення Джиммі Феллона, що триває ледве не п'ять хвилин. Дістається тут і Майклу Джексону, і Двейну Джонсону, і Джею Лено, і (менш справедливо) Мерил Стріп, але найцікавіше те, що через ці інструменти стендапу (і маркетингу стендапу) Майкл повертається до мета-історії зі своїми непростими стосунками з професією. Якщо людина набирається сміливості виходити на сцену і ділитися думками із незнайомими людьми, то що це про неї говорить? І якщо навіть сприймати це як спробу самоаналізу, то чи не є це насправді намаганням втекти від себе? Понад те – що означає реакція зі сміхом із зали і чи може ця мета виправдати всі засоби?
Майкл занадто хороший стендап-комік, щоб це сприймалося настільки нудно, як я описав; новий спешл написаний і знятий динамічно, а жарти кожні десять секунд тут не лише для мета-бітів, що тут є жарт кожні десять секунд. Але це якраз випадок, коли стендапер перебуває на тому етапі кар'єри, коли панчі його цікавлять менше, ніж спроба встановити емоційний контакт і діалог із аудиторією. Він починає із розповіді про проблеми зі слухом, які почалися з дитинства, та відчуття самотності, далі ставки тільки зростають.
На початку я позичив формулювання однієї розумної людини про випередження часу (подивіться нового Щегеля, якщо ще ні), але врешті треба сказати, що Майклу з таймінгом насправді не дуже щастить. Три роки тому він випустив перший концептуальний сольник, а за кілька місяців вийшов "Nanette" і став визначальним висловлюванням про деконструкцію жанру. Другий сольник Майкла виходить в рік, який визначив "Inside" Бо Бернема, і сперечатися з ним дуже складно. Але є переконання, що, коли з часом ми будемо згадувати про цей період – із тим, що називають «новою щирістю» в стендапі та черговими спробами вивернути цей вид мистецтва назовні – Дрю Майкла ми будемо згадувати нарівні з Ґедсбі та Бернемом (а ще з Майком Бірбіґлією, Джерродом Кармайклом і Нілом Бреннаном).
Трейлер
#новийспешл
Dave Chappelle: The Closer (06.10.2021)
Не минає і п‘яти хвилин нового спешлу Дейва Шаппелла, як ми чуємо перший незручний сміх із зали. Не той сміх, який виникає через ніяковіння чи непорозуміння. А сміх, який з‘являється через те, що не закладав комік зі сцени. Після згадки про злочини на ґрунті ненависті – коли Шаппелл починає розповідати довгий біт про хвилю нападів на людей з Азії в США через коронавірус. Шаппелл каже, що дивився під час самоізоляції відео із побиттям американців азійського походження афроамериканцями, і частина людей у залі починає сміятися. До панчлайну історію про хейт крайм він доводить пізніше, але незручно стає вже тут.
Новий спешл Шаппелл називає “The Closer”, цим матеріалом він закриває багатомільйонну шесттгодинну серію стендап-концертів для Netflix. Як і в попередніх спешлах, найбільше тут Шаппелла визначають стосунки із залом: пряма реакція, відсутність реакції, зручні і незручні паузи, якими упивається комік. Комік, певна річ, який перебуває на піку кар‘єри і впевненості в собі. Власне, передусім впевненості в собі, тому що саме вона робить Шаппелла зразка цих спешлів Шаппеллом (і для когось чомусь – ледве не моральним авторитетом).
І врешті-решт виходить, що найбільше з усього цього набору спешлів запам‘ятовується два види оплесків. Ось ці незручні оплески у відповідь на згадку про злочини ненависті. Та оплески не за жарти, а за правильно озвучені речі у правильний момент у спешлі-не-спешлі “8:46”. Але чи можете ви згадати момент, коли за ці шість спешлів на Netflix ви аплодували Шаппеллу за жарт?
Де дивитися: Netflix
#новийспешл
🤚 У кінотеатрах фільм «Аннетт», у якому Адам Драйвер грає стендап-коміка (так, у такому сценічному образі в халаті). А в титрах персонально дякує Біллу Берру та Крісу Року. Не пропустіть, коротше.
Читать полностью…
Як ви могли помітити, ми тут доволі серйозно ставимося до стендапу (ха-ха). Як результат, поверхнєві висловлювання про цей жанр часом викликають у авторів каналу незадоволене бурчання. А якщо ви хочете побачити, як один з них миттєво згорає на місці, просто скажіть, що «стендап — це жорсткий гумор, який виник, коли коміки в клубах почали матюкатися на сцені». Або щось подібне.
У якості аргументу проти подібної думки, тримайте уривок з книги Вейна Федермана «Історія стендапу» про те, як ще в 1959 році американські консервативні журналісти вже жалілися на те, що «стендап вже не той», коли на сцену вийшло покоління циніків імені Ленні Брюса:
«13 липня 1959 року журнал Time опублікував незрозумілий наїзд на найпопулярніших коміків нового покоління. Під назвою The Sicknicks, стаття об’єднала різноманітних виконавців: Джонатан Вінтерз, Ленні Брюс, Шеллі Берман, Том Лерер та, що цікаво, дует Майка Ніколза та Елейн Мей. Але основна порція гніву дісталася саме Ленні Брюсу. Це було за два роки до того, як його вперше затримали за лайку на сцені.
Ленні формував власну популярність, використовуючи комедію для підкреслення лицемірства та ницості американської культури середини ХХ століття. Ленні використовував раніше табуйовані теми: наркотики, міжрасовий секс, Голокост, вбивства, ампутації, гомосексуальність, бодішейм, матрицид, зґвалтування, мастурбацію та релігію. Не зовсім той стендап, який можна було почути у гірських готелях на зразок The Concord чи Grossinger’s.»
Як бачите, більш ніж 60 років тому стендап вже був на тому рівні, щоб можна було розповідати про те, як молодь все псує. І навіть матюкатися не довелося. А статтю я навіть знайшов.
Можливо перекладу ще кілька більших уривків для каналу, як я це робив з #помираю_зі_сміху Вільяма Ноделзедера. Якщо цікаво почути про якісь конкретні теми — пишіть нам.
🍿 А що, якщо ми скажемо, що один із найкращих серіалів 2021 року – про стендап? Та нічого, бо стендап невід'ємна і багато в чому визначальна частина американської поп-культури. Але дивитися "Hacks" (у перекладі на українському стримінгу – «Хитрощі») все одно порадимо.
Якщо коротко, це історія про комікесу старої школи (щось між Джоан Ріверс, Мідж Мейзел якби-вона-була-реальною і героїнею Джейн Лінч із того ж «Місіс Мейзел»), яка починає працювати з молодою сценаристкою. Але історію будують не лише на конфлікті поколінь, це просто дуже добре написаний серіал про стосунки двох людей, які при цьому є жінками і професійними коміками. І при цьому залишається місце ще для кількох персонажів другого плану з повноцінно прописаними арками.
Тут немає обігрування стендапу як жанру, якими іноді навіть зловживали «Сайнфелд» чи «Луї»; не обов'язково взагалі щось знати про американський стендап, щоб у ньому не загубитися. Але круто, що головний сюжетний хід будують навколо ставлення стендаперки до свого матеріалу.
Ну і це просто дуже приємно дивитися, передусім завдяки крутим акторським роботам Джин Смарт (точно бачили її в «Фарґо» чи «Легіоні», тут вона продовжує викрадати шоу після «Вартових» і «Мейр з Істтауна») та стендаперки Ханни Айнбайндер (подивіться її сет у Колбера).
🏅 Новий спешл Бо Бернема вже номінували на «Еммі». В одній категорії із “8:46” Шаппелла, а також реюніоном «Друзів», «Гамільтоном» та «Американською утопією» Девіда Бірна. «Так, ми теж не знаємо, у які рамки це взагалі заганяти», – ніби каже Американська телеакадемія. Ми теж досі не знаємо, але це й не важливо. Подивіться, якщо досі ні.
Читать полностью…
Ярослав часом розважається тим, що кидає мені матеріал про український стендап і спостерігає за моїм паланням. Востаннє це був матеріал від «Вєстєй» який, та невже, вчергове порівнює наші реалії з російськими. Про цю напасть поговоримо інакшим разом, а поки хочу зупинитися на, без жартів, грандіозному фіналі статті. У ньому автор пише, що фішкою стендапу є «импровизация – практически каждый концерт начинается со знакомства с публикой и довольно жесткого высмеивания зрителей».
Якщо все ваше знайомство зі стендапом — це Камеді клаб, то можливо. А загалом ні, імпровізація це лише один з інструментів, яким може користуватися комік, щоб вивести зал на потрібну «температуру». І цікавий факт — це добіса складний інструмент і він взагалі немає жодного стосунку до «жесткого высмеивания зрителя». Хіба як дуже-дуже хочеться.
Але це не все. Далі більше: «Но у такого жесткого поведения комиков есть объяснение. Для многих из них выступление перед публикой – каждый раз сродни исповеди. Поэтому, чтобы концерт не превращался во встречу грешника и духовника, комик уравновешивает ситуацию. Фактически это золотое правило жесткого юмора, которое лучше всего понятно на примере шоу "Прожарка". Перед тем как высмеять звездного гостя программы, а порой даже унизить, комики обливают ведром "помоев" друг друга. А в конце шоу предлагают еще и гостю нанести ответный удар»
Навіть не знаю, з чого тут почати. По-перше, сприймати стендап як «исповедь» всерйоз можуть лише аматори — професійний стендап може видавати себе за щиру розмову, але здебільшого є ідеально пропрацюваний матеріалом, де каркас власних переживань ідеально заштукатурний відпрацьованими бітами. Більше того, зазвичай у фінальній версії біта власний досвід перекривлений до невпізнаваності необхідністю правильно подати необхідну думку. Особистий досвід — це не більше ніж поштовх до пошуку цікавої теми.
Але навіть якщо комік і вирішив розкритися з якоюсь дуже особистою темою, то він буде дуже обережно вести глядача, адже як не дивно, але особистий травматичний досвід не те, щоб дуже смішний. Для прикладу можна взяти сольник Хасана Мінажа чи, що навіть краще, сольники Деніела Слосса.
І насамкінець, золоте правило «жесткого юмора» — сміятися з кимось, а не з когось. А не «обісри глядача, всіх навколо і себе, щоб ніхто не образився». А «Прожарка» — це не загальноприйнятий стандарт, а дуже специфічна розвага, яка, на секундочку, почалася з закритого клубу Friars, де у 1949 році влаштували «прожарку» для своїх.
Чи можна вірити Бо Бернему? Навряд чи. У 2013 році він зняв для MTV серіал Zach Stone Is Gonna Be Famous, який розповідав про підлітка, який намагається стати відомим без жодного таланту. Головну роль там зіграв Бо, який у кадрі мало відрізнявся від іншого свого альтер-его — цинічного стендапера Бо Бернема, якого всі побачили у спешлі what.
У 2016 році Бо вирішив завернути бублик — зі сцени спешлу Make Happy заявив, що весь його матеріал — це постановка. Доволі дивна заява для людини, яка побудувала стендап-спешл на ідеї конфлікту інтересів глядача і артиста. Цей вчинок додав підтекстів Make Happy — у мережі довго сперечалися чи дійсно фінальний номер (з вокалізацією під Каньє і фінальною піснею наодинці з глядачем) є щирим, чи це просто загравання з темою «нещасного митця».
Щоправда, після цього Бо пішов зі сцени через панічні атаки і зайнявся режисурою, тож частка правди у його щирості точно була. У 2021 році Бернем повернувся з 87 хвилинами матеріалу про пандемічні часи, самотність, йобнутість світу і ще про купу речей, які турбують людей, яким скоро виповниться/нещодавно виповнилося 30. Враховуючи «страждання митця» і складність тем, які цей митець підіймає крізь призму власної особистості, знову постає питання — чи вірити Бо?
Як на мене — так. Звичайно, Бернем демонструє нам ідеально сконструйований образ, над яким він почав працювати ще з часів серіалу Zach Stone Is Gonna Be Famous. Але цей образ не намагається продати нам чергову історію з життя чи майстерно продуману історію. Ні, він демонструє нам реальні страхи та турботи початку 2020х, у яких нам доводиться жити. І замість того, щоб підходити до них крізь призму власного я, Бо скоріше видає нам уже відрефлексований матеріал. Це не «нова щирість», це вже «пропрацьована щирість», яка розуміє сенс свого існування.
Щоправда для цього доводиться пожертвувати жартами — навіть пародійна пісенька про інстаграм білої жінки перетворюється на позицію «кожна жінка має право на будь-яке самовираження, навіть шаблонне».
То чи є Inside стендап-спешлом? Можливо ні. Чи є він найкращим, що я бачив за останні кілька років? Так.
У результаті все зводиться до двох очевидних істин. По-перше, Бернем вміє закінчувати власні спешли. По-друге,
Apathy's a tragedy
And boredom is a crime
Anything and everything
All of the time
Бо Бернем оголосив дату виходу нового спешлу — Inside можна буде подивитися на Netflix вже 30 травня.
Судячи з постеру, нас чекає дуже «карантинний» спешл — записаний без глядачів і, можливо, вдома.
👀 Концерт Луї Сі Кея в Києві відклали на 2022 рік (так, його досі планують провести)
Читать полностью…
#новийспешл
Brian Regan: On the Rocks (23.02.2021)
Браян Ріґан на сцені вже 40 років. У певних колах він легенда, чимало коміків називають його своїм улюбленим стендапером. Ріґан спеціалізується на комедії спостереження, не вживає обсценну лексику і загалом нагадує Джеррі Сайнфелда, якби Джеррі не створив «Сайнфелд» (і носив шкіряну куртку).
У новому спешлі на Netflix, записаному у величезному театрі ще до пандемії, Ріґан видає найкращі хіти: в природний потік складаються рандомні думки про все від оркестру та волинки до Чингісхана. Скріплює їх фірмовий персонаж Ріґана – тупий чоловік середнього віку, який не усвідомлює свою тупість і підморгує в камеру після кожної фрази. Водночас відбиває його Ріґан нетиповими для себе особистими історіями: у найкращі моменти концерту розповідає про свій обсесивно-компульсивний розлад та сиве волосся.
Словом, якщо вам подобається комедія, побудована на спостереженнях, на це не шкода витратити годину. І ще годину – на хороше інтерв'ю з Ріґаном на подкасті Good One. Та я під час перегляду думав, що це найкраща ілюстрація проблеми, з якою зараз бореться Netlflix та інші великі сервіси зі стендапом. Після першої хвилі закидання стендаперів грошима Netflix визнав цей підхід хибним і зменшив кількість спешлів, тож зараз найчастіше вони довіряють досвідченим комікам, готових продавати концерти одним тільки ім'ям. Тому флагманським контентом у категорії зараз є умовні Сайнфелди, Шаппелли та Роки. Коли ж перший спешл як майлстоун у кар'єрі отримують молоді стендапери, у найкращі моменти це умовні Тейлор Томлінсон, а в найгірші – Піт Дейвідсон. Водночас ні з чим залишаються люди, які значно більше роблять для розвитку сучасної комедії і значно більше занурені в zeitgeist, але поки не готові продавати собою спешли на великих стримінгових платформах. Про це вже дуже давно говорить Сем Моррел, шукає нові способи виходу на велику аудиторію Марк Норманд та нове покоління нью-йоркських коміків загалом. Але є відчуття, що зараз увесь бізнес перебуває в пошуках нової платформи. І точно на краще, якщо там будуть не лише динозаври.
Де дивитися: Netflix
Трейлер
⚡️ Вирішили потестити Clubhouse.
Поговоримо про розваги у вихідні вдома: фільми, серіали, ігри та, звичайно, нового Дейва Шаппелла.
Приєднуйтеся за лінком, може бути весело.
Кріс Рок випустив спешл “Tamborine” 14 лютого 2018 року. Це був перший за десять років сольний концерт живої легенди стендапу, його зняв Бо Бернем і спродюсував Ніл Бреннан. Рока стримано хвалили, але зауважували, що в матеріалі забагато власне Рока: найбільше після прем'єри обговорювали те, що у спешлі він відверто говорив про зраду дружині та залежність від порно. Заготовлений жарт: стендап успішних чоловіків за 40 – це завжди про мастурбацію.
Сьогодні, майже три роки потому, Рок перевипустив “Tamborine” на Netflix, й оновлену версію він називає «реміксом»: використовує матеріал із кількох записів, інакше його монтує і розбиває кількома інтерв'ю. У розмові зі Стівеном Колбером Рок не приховує: коли прийшов з цією ідеєю до Netflix, ті не одразу зрозуміли, чому повинні заплатити за концерт ще раз. І так, частково це здається забороненим прийомом: перемонтувати запис чи додати до нього вдалі інтерв'ю – може скинутися й на махлювання.
Та прикол у тому, що це працює. Перші хвилин 20 спешлу – досі одне з найкращих висловлювань про інституціоналізований расизм у США, яке здається навіть сильнішим після Джорджа Флойда. Монолог Рока на шоу Джиммі Феллона – це матеріал, за який Netflix був би готовий заплатити й утретє. Відверта розмова про подружню зраду, розлучення та порно – величезна сміливість не боятися бути вразливим від Рока.
Принагідно хочеться згадати про новий подкаст Джессі Девіда Фокса з Vulture, у якому він із колегами розбирає класичні стендап-спешли і перший епізод якого присвятили “Killing Them Softly” Дейва Шаппелла. Починається він із захоплення великим Шаппеллом, а закінчується дуже жорсткою критикою Дейва та висновком про те, що комік і моральний авторитет – це дві різні позиції. До того ж, на контрасті з Шаппеллом, згадують про Рока як про людину, яка за минулі кілька десятиліть зробила кар'єру в кіно, отримала головну роль у серіалі рівня prestige TV та провела «Оскар».
Словом, подивіться, якщо пропустили цей спешл свого часу. І якщо дивилися тоді, не пошкодуйте час і ще раз.
Не знаємо, як ми це пропустили, але тут один із перформансів року. Неталі Паламідес випустила на Netflix комедійний спешл Nate – A One Man Show. Як це взагалі описати? Протягом години вона перевтілюється в чоловіка середнього віку Нейта, уособлення токсичної маскулінності в асортименті. Вона заклеює груди темним волоссям, приймає душ на сцені і займається сексом із манекеном. Об‘єднує це все тільки дві речі – наскрізна тема дозволу та намагання тримати аудиторію в постійній напрузі. У найкращі моменти шоу Паламідес витискає з людей максимум незручності та сорому, виходить незручно навіть на екрані. Подивіться на Netflix, такого ви точно ще не бачили.
Читать полностью…
💣 Єгор Шатайло нарешті випустив сольник «Шахти Тетчер», у якому вперше розповідає про досвід нападу з боку праворадикалів. Подивитися можна за посиланням, а ось тут ми готували великий репортаж про те, як Єгор готував цей концерт і чому це важливо
Читать полностью…
