19219
Правові висновки Верховного Суду
П’ять років в’язниці – за крадіжку грошей з АЗС на Миколаївщині під час війни: ВС залишив у силі рішення попередніх інстанцій
У березні 2022 року на Миколаївщині чоловік проник на територію автозаправної станції, яка не працювала через військові дії, і викрав понад 76 тис. грн із платіжного терміналу, розташованого в приміщенні АЗС. За вироком місцевого суду, який апеляційний суд залишив без змін, його було засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України).
Захисник засудженого не погодився з такими рішеннями судів і звернувся з касаційною скаргою до ВС, зазначивши, зокрема, що його підзахисний не мав умислу на незаконне заволодіння чужим майном.
У постанові ВС зазначено, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення особою інкримінованого кримінального правопорушення та правильно кваліфікував її дії за ч. 4 ст. 185 КК України. Зокрема, місцевий суд вказав, що показання чоловіка щодо зруйнованості будівлі й вільного доступу до приміщення АЗС є безпідставними, оскільки вони спростовуються даними протоколу огляду з фототаблицями до нього, з яких видно, що конструкції приміщення АЗС, окрім одного вікна, цілі та неушкоджені.
Крім того, суд апеляційної інстанції перевірив доводи сторони захисту про відсутність в особи умислу на незаконне заволодіння чужим майном і визнав їх безпідставними. На обґрунтування свого рішення суд зазначив, що в цьому кримінальному провадженні встановлено відсутність вільного доступу на територію АЗС, і перебування там чоловіка було незаконним. Наявність у нього умислу саме на викрадення майна з території АЗС підтверджується тим, що він був затриманий поза приміщенням АЗС, і при ньому, у сумці, були гроші, викрадені з терміналу, який розташований у приміщенні АЗС.
Постанова ККС ВС у справі № 477/378/22 (провадження № 51-2929км22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109433432.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ККС_ВС #КК #крадіжка #війна #воєнний_стан
Два районні суди Миколаївщини відновлять роботу у квітні
Уже 1 квітня 2023 року відновить роботу Снігурівський районний суд Миколаївської області, а з 3 квітня – Березнегуватський районний суд Миколаївської області. Таке рішення ухвалила Вища рада правосуддя.
Як було зазначено в поданні Голови Верховного Суду, за інформацією Державної судової адміністрації України, станом на 17 березня 2023 року вказані суди готові відновити роботу в межах своєї територіальної підсудності.
Крім того, ДСА України має вжити невідкладних заходів щодо дострокового закінчення відрядження суддів Снігурівського та Березнегуватського районних судів Миколаївської області у зв’язку з відновленням роботи цих судів.
Також Вища рада правосуддя відтермінувала до 1 травня 2023 року початок відновлення роботи Херсонського апеляційного суду, Білозерського, Великоолександрівського та Нововоронцовського районних судів. Це рішення ухвалено через безпекові загрози, які продовжують існувати в Херсонській області.
Водночас Одеський апеляційний суд, Київський, Малиновський, Приморський, Суворовський районні суди міста Одеси, Біляївський, Комінтернівський районні суди Одеської області, Теплодарський міський суд Одеської області продовжать розгляд справ, переданих із зазначених херсонських судів, до 30 квітня 2023 року.
З переліком судів, територіальну підсудність яких було змінено у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя під час воєнного стану, та переліком судів, територіальну підсудність яких відновлено, можна ознайомитися за посиланням https://cutt.ly/T42w6ce.
Постанова КЦС ВС щодо відповідальності власника автостоянки за пошкодження припаркованого на ній автомобіля
Вночі на платній автостоянці, ймовірно, через замикання електропроводки, загорівся автомобіль. Вогонь перекинувся на сусідній автомобіль. Страхова компанія виплатила страховку власнику другого автомобіля і просила суд стягнути на свою користь відповідну суму коштів солідарно з власника автомобіля, що спричинив загоряння, та ФОП, якому належить стоянка.
Районний суд відмовив у задоволенні позову, оскільки автомобіль відповідача на час загоряння був нерухомим, не використовувався ним, а тому не був джерелом підвищеної небезпеки; ФОП здійснює діяльність як оператор паркування, доказів укладення договорів зберігання пошкоджених автомобілів з відповідачем не надано.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду, стягнув усю суму відшкодування ФОП, якому належить стоянка.
КЦС ВС скасував попередні судові рішення та ухвалив стягнути на користь страхової компанії всю заявлену суму коштів з власника автомобіля, що став причиною виникнення пожежі, зробивши такі правові висновки.
Транспортний засіб, який не рухався (зберігався на автостоянці), але спричинив завдання шкоди внаслідок його загоряння через технічну несправність електричної чи паливної системи, слід кваліфікувати як джерело підвищеної небезпеки в розумінні ч. 1 ст. 1187 ЦК України.
Щодо вирішення вимог, заявлених до ФОП, колегія суддів зазначила таке.
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб’єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
Частина 1 ст. 937 ЦК України передбачає, що договір зберігання укладається у письмовій формі, зокрема, у випадку укладення договору між фізичною та юридичною особою.
Згідно зі ст. 977 ЦК України договір зберігання автотранспортних засобів належить до спеціальних видів зберігання та передбачає, що їх зберігання здійснюється суб’єктом підприємницької діяльності на підставі публічного договору.
Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115, зокрема, передбачають, що володілець транспортного засобу, який користується послугами автостоянки, зобов’язаний внести плату, одержати відповідну квитанцію (касовий чек) або перепустку.
У разі коли особа вважає, що їй завдано збитків неналежним виконанням обов’язків за договором зберігання автомобіля, вона повинна довести, в тому числі, укладення між сторонами саме договору зберігання у письмовій формі згідно з вимогами ч. 1 ст. 937 ЦК України або наявність між сторонами укладення публічного договору зберігання транспортних засобів.
Апеляційний суд помилково вважав, що запис у журналі заїзду-виїзду автомобілів підтверджує прийняття автомобіля на зберігання й відповідно до ч. 3 ст. 937 ЦК України, яка регулює загальні види зберігання, є достатнім доказом укладення договору зберігання, оскільки договір зберігання автотранспортних засобів – це спеціальний вид зберігання, а прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном) (ст. 977 ЦК України).
Позивач не довів факту укладення договору зберігання транспортного засобу, а обставина, що автомобіль у момент його пошкодження перебував на автостоянці, не свідчить про наявність договірних правовідносин між його власником і ФОП.
Саме тому за завдані збитки несе відповідальність власник джерела підвищеної небезпеки.
Детальніше – https://cutt.ly/04K7W6B.
Постанова ВС від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19 (провадження № 61-7092св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109157014.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #ДТП #джерело_підвищеної_небезпеки #автостоянка_відповідальність
ВП ВС – про відповідальність у разі блокування податкових накладних
ТОВ «Виробниче підприємство “Імпульс Плюс”» (продавець) звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про стягнення з Державного бюджету України 1 236 916,80 грн збитків. Позов було мотивовано тим, що продавець унаслідок протиправної поведінки ГУ ДПС, яке заблокувало реєстрацію оформленої продавцем податкової накладної, допустив порушення умов укладеного з ТОВ «Комбінат хлібопродуктів “Тальне”» (покупець) договору поставки з урахуванням додаткової угоди. У зв’язку із цим продавець був змушений сплатити на користь контрагента 1 236 916,80 грн штрафних санкцій, які вважає своїми збитками.
Господарський суд позов задовольнив. Апеляційний господарський суд залишив це рішення без змін. Суди мотивували свої рішення тим, що продавець довів усі три умови, необхідні для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення збитків, а саме: протиправність поведінки ГУ ДПС, наявність у продавця збитків і причинний зв’язок між неправомірними діями ГУ ДПС та завданими збитками. ГУ ДПС оскаржило ці судові рішення до Верховного Суду. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі ВС передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Насамперед у контексті змін податкового законодавства Велика Палата ВС констатувала, що з 1 січня 2015 року покупець товарів / послуг не може включити ПДВ за відповідну операцію до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем податкової накладної (крім випадків, установлених податковим законодавством, коли підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є інші документи). Звернення з передбаченою п. 201.10 ст. 201 ПК України скаргою на продавця є лише підставою для проведення контролюючим органом документальної перевірки для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з податку. Тож ВП ВС вирішила відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі ВС, зроблених у постанові від 14 липня 2022 року у справі № 420/14397/21.
Також ВП ВС дійшла висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг. Реалізація покупцем майнового інтересу, пов’язаного з одержанням права на податковий кредит із ПДВ за наслідками господарської операції, залежить саме від продавця, який має визначений законом обов’язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а якщо потрібно – може ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов’язок). Тому продавець залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій. Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема, у результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.
Щодо способів захисту платника податку Велика Палата ВС зауважила, що ефективний засіб повинен забезпечити відновлення порушеного права, а в разі неможливості такого відновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Детальніше – https://bit.ly/3K6bC1U.
Постанова ВП ВС від 1 березня 2023 року у справі № 925/556/21 (провадження № 12-28гс22) – https://reyestr.court.gov.ua/review/109491932.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #відступ #податкова_накладна #ЄРПН #податковий_кредит #майновий_інтерес #конкуруючі_способи_захисту
Верховний Суд опублікував огляд судової практики палат і об’єднаної палати ККС ВС за 2022 рік
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики палат і об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за 2022 рік – https://cutt.ly/Z8Oa175.
В огляді зібрано найважливіші правові позиції палат і об’єднаної палати ККС ВС за 2022 рік, які для зручності в користуванні систематизовано за назвами розділів Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України.
Правові позиції палат і об’єднаної палати ККС ВС стосувалися, зокрема, таких питань:
✅ чи є заподіяння істотної шкоди обов’язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 426 «Бездіяльність військової влади» КК України, вчиненого в будь-якій із форм, передбачених у диспозиції цієї статті;
✅ обов’язковість викладення апеляційних та касаційних скарг державною мовою і процесуальні наслідки подання таких скарг іноземною мовою;
✅ необхідність урахування у строк досудового розслідування часу з дня направлення або безпосереднього вручення стороні захисту повідомлення про завершення досудового розслідування в порядку, визначеному ст. 290 КПК, та відкриття матеріалів провадження для ознайомлення до моменту закінчення ознайомлення цієї сторони з матеріалами досудового розслідування.
Огляд містить також інші, не менш важливі правові позиції, ухвалені палатами й об’єднаною палатою ККС ВС упродовж 2022 року.
Огляд може стати у пригоді всім представникам юридичних професій.
Належне виконання рішення суду, зокрема щодо порядку побачення з дитиною, є складовою права на справедливий суд – КЦС ВС
Районний суд зобов’язав матір не перешкоджати батькові брати участь у вихованні дитини, а також установив графік його побачень із нею. У виконавчому листі лише зобов’язано матір не перешкоджати батькові у вихованні дитини.
За підсумками призначених державним виконавцем зустрічей сторін, на яких мати заявила, що не перешкоджає батькові брати участь у вихованні дитини, виконавець склав акт про повне виконання рішення суду і закрив виконавче провадження
Батько просив суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги щодо визнання бездіяльності державного виконавця, вказавши, що у виконавчому листі не зазначено резолютивної частини рішення районного суду, яка б установлювала спосіб та порядок призначення та організації зустрічей стягувача, батька, із дитиною, а державний виконавець не має права самостійно застосовувати порядок виконання судового рішення.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував попередні судові рішення, визнав протиправними дії державного виконавця, зробивши такі правові висновки.
Положеннями ст. 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України.
Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
За правилами ч. 1, 2 цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає в забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а в разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Надаючи оцінку положенням п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, Верховний Суд врахував, що в разі виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, про усунення перешкод у побаченні з дитиною законодавець у ч. 2 ст. 64-1 зазначеного Закону передбачив спеціальне правило про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням суду, а в разі якщо вони судовим рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Отже, у цій категорії справ під час виконання виконавчого листа має враховуватися зміст і резолютивна частина рішення суду про встановлення способу й порядку участі одного з батьків у вихованні дитини, незважаючи на незазначення таких відомостей у виконавчому документі, що є винятком із п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Верховний Суд наголосив на тому, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета – виконання відповідного рішення суду.
Постанова Верховного Суду від 9 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21 (провадження № 61-2624св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107509962.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КЦС_ВС #правова_позиція #права_дитини #участь_у_вихованні_дитини #виконання_рішення_суду #право_на_справедливий_суд
КГС ВС визнав можливість перегляду судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення КСУ неконституційності норми закону
Рішенням господарського суду відмовлено у задоволенні позову міськради про зобов’язання товариства вчинити дії з передачі кімнат в гуртожитку у власність територіальної громади міста.
Постановою апеляційного господарського суду, залишеною без змін постановою КГС ВС, вказане рішення скасовано й ухвалено нове, яким позов задоволено.
Відповідач звернувся із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи заяву тим, що в розумінні п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України виключною обставиною є встановлена рішенням КСУ від 20 жовтня 2021 року № 7-р(ІІ)/2021 неконституційність норми підпункту «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (зі змінами), яку (норму) застосовано судом апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 23 грудня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви товариства.
КГС ВС, дійшовши висновку про скасування цієї ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, звернув увагу на таке.
Для застосування положень п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України необхідна сукупність таких умов:
1) встановлена КСУ (не)конституційність закону, іншого правового акта чи їхнього окремого положення, (не)застосованого судом при вирішенні справи;
2) винятковість випадку, яка полягає в тому, що рішення суду ще не виконане, тобто коли наслідки, передбачені ним, остаточно не настали.
У постанові ВП ВС від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 сформульовано правовий висновок, суть якого полягає в тому, що аналіз норм розд. ХІІ Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі й застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривали та виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Дія рішення КСУ не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися (припинилися) до його ухвалення.
КГС ВС зауважив, що звертаючись із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 року, відповідач обґрунтовано зазначав, що в цьому випадку виключною обставиною є встановлена рішенням КСУ від 20 жовтня 2021 року № 7-р(ІІ)/2021 неконституційність саме того положення закону, який апеляційний суд застосував при вирішенні цього спору, а зумовлений незавершенням на теперішній час виконавчого провадження факт невиконання постанови свідчить про дотримання заявником вимог п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України.
Суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на неможливість впливу зазначеного рішення КСУ на спірні правовідносини як такі, що виникли до прийняття КСУ рішення, ухилився від дослідження обставини невиконання станом на 20 жовтня 2021 року постанови апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 року у справі № 924/57/19, яка є однією з обов’язкових передумов для перегляду судового рішення за виключними обставинами, так і тієї істотної обставини, що з огляду на вірогідне невиконання постанови спірні правовідносини після ухвалення рішення КСУ продовжують існувати (тривають) і не можуть вважатися такими, що припинилися.
Детальніше за посиланням: https://cutt.ly/M1IHXLV.
Постанова КГС ВС від 27 вересня 2022 року у справі № 924/57/19 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106506730.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #КСУ #житлові_права #мешканці_гуртожитку
Верховний Суд опублікував огляд рішень ЄСПЛ щодо судового розгляду за відсутності обвинуваченого (in absentia)
Верховний Суд пропонує до вашої уваги тематичний огляд рішень Європейського суду з прав людини щодо судового розгляду за відсутності обвинуваченого (in absentia) – https://bit.ly/3EKE31i.
Для зручності в користуванні всі рішення систематизовано за окремим аспектом, що випливає зі сфери дії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд).
Цей огляд не має на меті вичерпне узагальнення всіх рішень ЄСПЛ, які стосуються дотримання прав особи в межах здійснення щодо неї кримінального провадження in absentia. Однак наведені окремі рішення ЄСПЛ загалом уможливлюють розуміння всіма зацікавленими особами того, як саме має здійснюватися кримінальне провадження, аби відповідати вимогам статті 6 Конвенції в її кримінальному аспекті.
Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/21n2Ve9.
Комплексний підхід до регулювання порядку здійснення кримінального провадження in absentia потребує, окрім практики ЄСПЛ, ознайомлення з практикою національних судів щодо здійснення спеціальної процедури кримінального провадження (досудового розслідування та судового розгляду) за відсутності обвинуваченого (in absentia).
З метою формування єдиної правозастосовної практики Верховний Суд 10 листопада 2022 року оприлюднив відповідний огляд актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі ВС. Цей огляд доступний за посиланням: https://cutt.ly/j1n2PvY.
ОП КЦС ВС вказала на умови, за яких з арештованого майна подружжя може бути знято арешт
Дружина боржника просила суд визнати за нею право власності на ½ частки арештованого автомобіля та звільнити його з-під арешту, оскільки вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а арешт було накладено через кредитні борги чоловіка.
Суд першої інстанції визнав право власності позивачки на ½ частки автомобіля, у задоволенні інших вимог відмовив, указавши, що спірний автомобіль є неподільною річчю, зняття з нього арешту може порушити права банку, а позивач не пред’явив вимог про визначення розміру компенсації за частку в спільному майні подружжя.
Апеляційний суд скасував попереднє рішення і відмовив у задоволенні позову з інших правових підстав. Водночас суд зазначив, що позивачка має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя. Однак позивачка звернулася до суду з пропуском позовної давності, про застосування якого заявив банк.
Вирішуючи питання щодо забезпечення єдності судової практики, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту, залишив у силі в цій частині рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки про застосування норм права.
Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтересів інших суб’єктів приватних відносин.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову).
Для приватного права апріорі притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Тобто якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є неподільною. Серед прикладів неподільних речей – транспортні засоби, побутова техніка тощо.
Частина 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.
Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б передбачало можливість для одного із співвласників у спільній сумісній власності вимагати зняття арешту з неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.
Також ОП КЦС ВС зазначила, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), а сутність негаторного позову виключає застосування позовної давності.
Постанова Верховного Суду від 7 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107476187.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #судова_практика #зняття_арешту #ефективний_спосіб_захисту #негаторний_позов
Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду в провадженнях про кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності (рішення, внесені до ЄДРСР, за період із 2018 року по жовтень 2022 року) – https://bit.ly/3F8f2i7.
ККС ВС звернув увагу на кримінально-правові та кримінальні процесуальні проблеми розгляду проваджень про кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, а саме на питання щодо кваліфікації кримінальних правопорушень, передбачених розд. VII Особливої частини КК України, призначення покарання і застосування інших заходів кримінально-правового характеру тощо.
Зокрема, в огляді наведено правові позиції ККС ВС про:
✅ застосування приписів ст. 203-2 КК України в редакції, яка діяла до 13 серпня 2020 року (набрання чинності Законом України від 14 липня 2020 року № 768-IX «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»), стосовно заборони на здійснення грального бізнесу як виду господарської діяльності;
✅ подвійну форму вини як ознаку кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України;
✅ оцінку преюдиційного значення рішень судів інших юрисдикцій для суду, який розглядає провадження у справі про кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності;
✅ можливість застосування спеціальної конфіскації в разі звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України).
Огляд містить також інші актуальні правові позиції щодо розгляду проваджень про кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності.
Суддя ККС ВС розповість про актуальні питання щодо застосування норм кримінального процесуального права
30 листопада 2022 року Верховний Суд спільно з Асоціацією правників України проведе онлайн-зустріч із суддею Касаційного кримінального суду у складі ВС Світланою Яковлєвою, під час якої йтиметься про актуальну практику ВС щодо застосування норм кримінального процесуального права. Захід розпочнеться о 15:00.
У межах зустрічі планується обговорити, зокрема, такі питання:
✅ недопустимість доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини;
✅ строки досудового розслідування та наслідки їх порушення;
✅ підсудність кримінальних проваджень, умови та підстави направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, наслідки порушень правил підсудності;
✅ розгляд кримінальних проваджень за відсутності обвинуваченого, забезпечення права обвинуваченого на захист.
Участь у заході можлива за умови попередньої реєстрації за посиланням: https://cutt.ly/11ulS4Q.
До уваги громадян!
Повідомляємо, що станом на 25 листопада 2022 року у приміщеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відновлено електропостачання. Верховний Суд працює у штатному режимі.
До уваги громадян!
Повідомляємо, що у зв'язку з відсутністю електропостачання у приміщеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розгляд справ, призначених на 24 листопада 2022 року у відкритому судовому засіданні, не відбудеться.
Про відновлення електропостачання буде повідомлено додатково. Стежте за новинами на наших інформаційних ресурсах.
КГС ВС висловився щодо особливостей поновлення договору оренди землі
Товариство звернулося з позовом до міської ради щодо визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі в редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що воно вчасно звернулося до орендодавця з повідомленням про намір продовжити договірні відносини та з проєктом договору оренди землі, однак відповіді не отримало. Тож позивач продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору і сплачувати орендну плату.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, вирішуючи питання щодо застосування ст. 33 Закону України «Про оренду землі», з урахуванням сформованих висновків Верховного Суду із застосування цієї норми права й усталеної практики стосовно розгляду цієї категорії спорів про поновлення договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 вказаного Закону, підтримав висновки суду першої інстанції про задоволення позову.
Поновлення договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час його укладення.
Водночас якщо орендодавець відмовляється укласти додаткову угоду до договору оренди землі, обов’язковість якої визначена в ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», чи ухиляється від її укладення, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту в резолютивній частині судового рішення.
Якщо орендодавець, заперечуючи проти позову про визнання укладеним договору за ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», посилається на неналежне виконання орендарем своїх обов’язків, то саме на нього покладається доведення таких обставин, а вони підлягають установленню судами. За умови їх підтвердження це є підставою для відмови в задоволенні позову.
Наведене повністю відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Великої Палати ВС від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19.
За результатами розгляду КГС ВС підтримав висновки суду першої інстанції про задоволення позову, яким було встановлено, що товариство (орендар) дотрималося процедури поновлення договору оренди на новий строк, завчасно повідомило орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини з додаванням проєкту відповідної додаткової угоди, орендар продовжує належним чином користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, проте міська рада не ухвалила рішення про поновлення договору оренди або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору у строки, встановлені законом. При цьому місцевий господарський суд зауважив, що SMS-інформування не є належним повідомленням орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди землі в розумінні вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували звернення орендаря з проханням його інформування в такий спосіб на той чи інший мобільний номер телефону.
Детальніше за посиланням: https://cutt.ly/qMCPpIY.
Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 926/2720/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106553165.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #договір_оренди #оренда_землі
КГС ВС – про підстави для внесення змін до договору оренди державного та комунального майна в частині строку його дії
У справі № 920/175/21 фізична особа – підприємець звернулася до комунального некомерційного підприємства з позовом про визнання укладеним між позивачем як орендарем та відповідачем як орендодавцем договору оренди нежитлового приміщення в новій редакції, наведеній у позовній заяві, з посиланням на те, що відповідач ухиляється від приведення договору оренди в частині строку його дії до мінімального п’ятирічного строку, визначеного ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, однак КГС ВС визнав такі висновки судів передчасними з огляду на таке.
Як на одну з підстав для касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень фізична особа – підприємець послалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, однак під час перевірки цих доводів було з’ясовано, що такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 921/604/20. Відповідно до цього висновку майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, яке перебуває в державній та комунальній власності, зокрема, регулює Закон України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 3 ст. 9 якого встановлено, що строк договору оренди не може становити менше п'яти років, крім випадків, визначених Порядком передачі в оренду державного та комунального майна (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 року № 483).
При цьому порядок та умови зміни строку оренди, у разі якщо договір був укладений на строк, менший ніж мінімальний строк оренди, передбачений ч. 3 ст. 9 цього Закону, визначені саме п. 125 Порядку, за змістом якого, зокрема, не допускається внесення змін до договору оренди з метою збільшення строку його дії, крім випадків, коли договір був укладений на строк, що становить менш як п'ять років, та з моменту укладення не продовжувався, і заява орендаря стосується збільшення строку оренди з метою приведення його у відповідність із визначеним Законом України «Про оренду державного та комунального майна» мінімальним строком.
Таким чином, право на внесення змін до договору виникає лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас у випадку якщо правовою підставою внесення змін до договору є приписи абз. 5 ч. 4 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», які конкретизовані в п. 125 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, то зазначені зміни можуть бути внесені до договору за згодою сторін або на підставі рішення суду, тобто укладення цього договору (внесення змін до нього) є обов'язковим у силу вказаних вище приписів чинного законодавства, з урахуванням алгоритму, наведеного Судом.
За результатами розгляду справи № 920/175/21 КГС ВС вказав, що господарські суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 921/604/20, що й стало підставою для їх скасування та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою встановлення відповідності запропонованих позивачем змін до договору оренди наведеним положенням законодавства, дотримання ним необхідних умов для внесення таких змін та ухвалення обґрунтованого й законного рішення у справі.
Детальніше – https://cutt.ly/EMU0Jbb.
Постанова Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 920/175/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105178977.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #договір_оренди #оренда_майна
Законодавство не унеможливлює звернення до суду з єдиним клопотанням щодо участі у всіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції – КГС ВС
Підприємство звернулося до суду з позовом до товариства про стягнення заборгованості у зв’язку з неналежним виконанням умов договору. Товариство звернулося із зустрічним позовом до підприємства.
Місцевий господарський суд рішенням, яке апеляційний суд залишив без змін, первісний позов задовольнив, у задоволенні зустрічного позову – відмовив. Товариство подало касаційну скаргу до Верховного Суду. Одним із мотивів скаржника було те, що місцевий господарський суд не забезпечив участь товариства в одному із судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, а суд апеляційної інстанції не звернув уваги на це порушення.
За матеріалами справи, 22 липня 2022 року товариство звернулося до місцевого суду з клопотанням про забезпечення проведення судових засідань по справі (зокрема, підготовчого) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Отже, представник товариства скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 197 ГПК України.
При цьому Верховний Суд врахував, що процесуальне законодавство не містить приписів, які б унеможливлювали звернення до суду з єдиним (одним) клопотанням (заявою) щодо участі у всіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції (що й було зроблено товариством) або передбачали звернення виключно з окремим клопотанням (заявою) щодо кожного судового засідання.
Ухвалою місцевого суду заяву товариства задоволено, постановлено провести судове засідання 15 серпня 2022 року в режимі відеоконференції. Представник товариства у це засідання з’явився та надав свої пояснення по суті позовних вимог. У судовому засіданні було оголошено перерву до 2 вересня 2022 року у зв’язку з існуванням реальної загрози життю, здоров’ю та безпеці учасників справ в умовах воєнної агресії проти України.
Верховний Суд зазначив про те, що оголошення перерви в судовому засіданні – це процесуальна дія суду стосовно перенесення часу продовження судового засідання на інший чітко визначений час. Оголошення перерви в судовому засіданні не впливає на розвиток господарського процесу по справі, оскільки наступне судове засідання не починається спочатку, а провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву (ст. 216 ГПК України).
Згідно з протоколом судового засідання від 2 вересня 2022 року та рішенням суду від цієї ж дати представники сторін у судове засідання не з’явилися. Водночас у матеріалах справи немає доказів того, що місцевий господарський суд під час проведення цього судового засідання здійснив запрошення / виклик представника товариства для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; також немає доказів того, що існувала технічна неможливість його участі у відеоконференції, переривання або відсутність інтернет-зв’язку, через що суд не мав змоги з’єднатися з представником товариства.
Суд зауважив, що незабезпечення місцевим господарським судом участі представника товариства в судовому засіданні 2 вересня 2022 року в режимі відеоконференції без вагомих на те підстав призвело до незабезпечення можливості стороні реалізувати надані їй законом процесуальні права, що є одним із ключових принципів процесуальної справедливості.
За результатами розгляду справи Верховний Суд касаційну скаргу товариства задовольнив частково, рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Детальніше - https://cutt.ly/H42J3jn.
Постанова КГС ВС від 23 березня 2023 року у справі № 905/2371/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109773266.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #ГПК #процесуальне_питання #відеоконференція #дистанційне_правосуддя #агресія_росії #участь_у_засіданні
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КЦС ВС за лютий 2023 року
До вашої уваги – черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за лютий 2023 року – https://cutt.ly/R4XN1Rv.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, звернено увагу на те, що правовідносини щодо обов’язку відшкодування моральної шкоди та судових витрат за рішенням суду не є нерозривно пов’язаними з боржником (спадкодавцем) і допускають правонаступництво;
✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено, що вимога про визнання припиненими трудових відносин між сторонами у зв’язку із закінченням строку дії контракту за певних обставин та з урахуванням ч. 2 ст. 5 ЦПК України є належним способом судового захисту. Якщо невиконання роботодавцем обов’язку звільнити працівника у зв’язку із закінченням строку дії контракту призвело до його моральних страждань, то є підстави для відшкодування моральної шкоди останньому;
✅ у справах, що стосуються виконавчого провадження, акцентовано, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмови) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яку суд має розглянути в порядку, встановленому в ст. 435 ЦПК України;
✅ у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, констатовано, що факт вибуття майна поза волею власника має бути встановлено стосовно саме первинного власника майна, а не осіб, які набули право власності на спірне майно після його первинного відчуження та які надалі знову відчужили його. Водночас витребування майна в добросовісного набувача неможливе, адже це призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що спір за позовом військовослужбовця щодо визнання права перебувати на квартирному обліку та зобов’язання зарахувати на квартирний облік стосується можливості реалізації військовослужбовцем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця, а тому є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
КЦС ВС роз’яснив, коли правочин, вчинений повіреним «у своїх інтересах», є недійсним
Батько позивачів прийняв у спадщину будинок від своєї матері (баби позивачів), проте свідоцтво про право на спадщину не отримав. Як спадкоємці після смерті батька позивачки оспорили договори купівлі-продажу, за якими їхня сестра незадовго до смерті баби на підставі виданої нею довіреності продала спірний будинок своєму чоловікові.
Суд першої інстанції визнав недійсними договори купівлі-продажу будинку, оскільки їх укладено відповідачами не в інтересах баби, а в особистих інтересах відповідачки, що підпадає під ознаки положення ч. 3 ст. 238 ЦК України.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні позову, вказавши, що сам собою факт укладення договорів між представницею довірительки та її чоловіком не свідчить про те, що ці правочини укладено відповідачами в особистих інтересах. Також враховано, що довірителька не оспорювала правочини, тобто схвалила факти їх укладення своїм представником.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Оспорені позивачами договори, сторонами яких вони не були, унеможливлюють реалізацію ними свого цивільного права, а саме права на спадкування майна після смерті їхнього батька, тобто вони є заінтересованими особами і набули право на оспорення договорів (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи й тих, представником яких він одночасно є.
Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Також необхідно врахувати, що ст. 60 СК України встановлює презумпцію спільності майна подружжя, за якої частини чоловіка та дружини є рівними.
Усупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України відповідачка уклала оспорювані договори на підставі довіреності баби виключно у своїх інтересах та в інтересах своєї сім’ї, тобто в особистих інтересах.
Апеляційний суд знівелював те, що баба відповідачки померла через декілька днів після укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, а тому безпідставно стверджував, що довірителька вказані правочини не оспорювала, тобто схвалила факти їх укладення своїм представником, оскільки фізично, як особа літнього віку, не могла цього зробити.
Постанова Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19 (провадження № 61-9698св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108959871.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #представницькі_відносини #договірне_право #довіреність
Значність правочину пов'язується лише з відсотковим співвідношенням ринкової вартості майна або послуг, що є його предметом, до вартості активів АТ
Акціонер звернувся до господарського суду з позовом до акціонерного товариства про визнання недійсним рішення зборів акціонерів товариства та визнання укладеним договору купівлі-продажу цінних паперів у редакції позивача.
Суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним рішення; в частині вимоги про визнання укладеним договору купівлі-продажу цінних паперів – відмовив, апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції у цій частині. Позивач оскаржив судові рішення до Верховного Суду.
Спір у справі пов'язаний із реалізацією акціонером права на обов'язковий викуп належних йому простих акцій акціонерним товариством. Передбачена законодавством процедура погодження акціонерним товариством значного правочину зумовлена необхідністю здійснення контролю з боку акціонерів за вчиненням товариством дій, спрямованих на вагому зміну майнового становища такого товариства і, відповідно, самих його акціонерів.
Водночас незгода акціонера з погодженням із боку акціонерного товариства вчинення останнім значного правочину має наслідком пред'явлення таким акціонером вимоги до товариства на обов'язковий викуп ним акцій, що належать акціонеру. Таке право забезпечує акціонеру можливість запобігти ризику настання для нього негативних наслідків, які є істотними для його майнових прав та інтересів, через вчинення товариством значного правочину.
Верховний Суд погодився з правовою позицією судів попередніх інстанцій і виснував, що правочини, які були предметом погодження рішенням наглядової ради, затвердженим загальними зборами відповідача, не підпадають під ознаки значного правочину, що передбачені Законом України «Про акціонерні товариства». Такий висновок обґрунтовується тим, що розмір ліміту кредитування, обумовлений договором про внесення змін до кредитного договору, проти вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності, становив менше як 10 % вартості таких активів.
Верховний Суд визнав безпідставними доводи скаржника, які зводилися до того, що всі зміни, що надалі вносяться до правочину, який мав ознаки значного правочину на момент його вчинення, також є значними правочинами. Суд керувався тим, що приписи ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» значність правочину пов'язують лише з відсотковим співвідношенням ринкової вартості майна або послуг, що є його предметом, до вартості активів акціонерного товариства за даними останньої річної фінансової звітності.
Постанова КГС ВС від 21 лютого 2023 року у справі № 921/250/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109239581.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #ТОВ #ВАТ #корпоративний_спір #значний_правочин #наглядова_рада
Верховний Суд опублікував огляд правових позицій КЦС ВС за 2022 рік
До вашої уваги – огляд найважливіших правових позицій Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за 2022 рік, які для зручності користування систематизовано за різними категоріями справ – https://bit.ly/41egh8u .
Видання містить лише короткий огляд правових позицій із посиланням на ЄДРСР для ознайомлення та може стати в пригоді всім представникам юридичних професій.
КАС ВС висловив позицію щодо переведення садового будинку в жилий
Позивачка оскаржила до суду рішення виконавчого комітету міської ради про відмову в переведенні садового будинку в жилий будинок у садівничому товаристві у зв’язку з невідповідністю генеральному плану міста та наявністю складних геологічних умов (зсув).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що земельна ділянка, на якій розташований належний позивачці садовий будинок, перебуває в рекреаційній зоні обмеженого користування, що призначається для розміщення дач, колективних садів. Суди також врахували, що територія садівничого товариства розташована на ерозійно-зсувному правому схилі долини річки із загальним ухилом рельєфу до 13 %, а тому земельна ділянка належить до несприятливих для забудови територій через зсувонебезпечність, малосприятливих за ухилом рельєфу й глибиною залягання рівня підземних вод. Отже, садовий будинок, що не має інженерного захисту, не відповідає вимогам будівельних норм.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін з огляду на таке.
Суд зазначив, що законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в переведенні дачного чи садового будинку в жилий. Зокрема, обов’язковою умовою переведення дачних і садових будинків у жилі є відповідність таких будинків будівельним стандартам, що висуваються до жилих домоволодінь.
Водночас згідно з п. 12.1 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23 квітня 2018 року № 100 (чинні на момент виникнення спірних правовідносин), заходи з інженерної підготовки слід передбачати з урахуванням інженерно-будівельної оцінки території, забезпечення захисту від несприятливих природних й антропогенних явищ та прогнозу змін інженерно-геологічних і гідрологічних умов при різних видах техногенного навантаження. Відповідно до таблиці 12.1 схил рельєфу 8–15 % вважається малосприятливим для будівництва та вимагає улаштування штучних основ і фундаментів.
Тож оскільки інженерно-технічні вимоги до облаштування жилих будівель з урахуванням особливостей рельєфу та інших інженерно-геологічних умов є складовою державних будівельних норм, то невідповідності дачного чи садового будинку цим вимогам є підставою для ухвалення суб’єктом владних повноважень рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку в жилий.
Крім того, колегія суддів урахувала, що садовий будинок, належний позивачці, розташований на землях рекреаційного призначення, на яких переважними та супутніми видами забудови не передбачено розміщення жилих будинків.
Суд також указав, що вимогу, визначену п. 3 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 321, щодо відповідності садового чи дачного будинку державним будівельним нормам для переведення його в жилий необхідно тлумачити розширено. Вона включає відповідність будівлі всім санітарно-гігієнічним, інженерно-технічним й іншим вимогам, що є частиною державних будівельних норм, або якщо такі норми не були дотримані під час будівництва садового чи дачного будинку, то будівля має бути узгоджена з ними шляхом улаштування додаткового обладнання, комунікацій, інженерно-технічного укріплення тощо.
Детальніше – https://cutt.ly/U1A6kHu.
Постанова Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 600/2150/21-а (адміністративне провадження № К/990/13330/22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106963238.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КАС_ВС #правова_позиція #будівельні_норми #земельна_ділянка #садовий_будинок
ВП ВС висловилася щодо застосування ст. 617 ЦК України до відносин із виплати заробітної плати
ВП ВС розглянула справу, предметом якої є питання наявності підстав для стягнення на користь працівника з відповідача-роботодавця (виробничі потужності якого розташовані на території проведення АТО) невиплаченої заробітної плати.
Ця справа була ініційована особою, яка звернулася в межах справи про банкрутство з позовом до ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» про стягнення невиплаченої заробітної плати та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з виплати заробітної плати. Розглядаючи касаційну скаргу відповідача, Велика Палата ВС залишила постанову апеляційного суду без змін.
Відповідач стверджував, що звільнення позивача зумовлене забезпеченням безпеки працівників у зв’язку з тим, що в березні 2017 року підприємство захопили невідомі озброєні особи. Це підтверджує науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України. Відповідач вважає такі події обставинами непереборної сили, які знівелювали можливість ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» виконати свої зобов’язання відповідно до статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України перед звільненим працівником.
ВП ВС констатувала, що норми трудового законодавства (зокрема, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці», ч. 5 ст. 97 КЗпП України) свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов’язку настає відповідальність, установлена ст. 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв’язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
ВП ВС зауважила, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати в разі наявності обставин непереборної сили.
За ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за таке порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Виплата заробітної плати працівнику – це обов’язок роботодавця. Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов’язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
Отже, положення ч. 1 ст. 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» від обов’язку виплатити позивачу невиплачену заробітну плату.
Також ВП ВС зазначила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику – це обов’язок роботодавця, то ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватися до правовідносин щодо виплати заробітної плати.
З огляду на висновки, викладені в цій постанові, ВП ВС відступила від висновку ОП КЦС ВС у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений унаслідок випадку або непереборної сили.
Постанова ВП ВС від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107219912.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#ВерховнийСуд #ВП_ВС #відступ #АТО #захист_трудових_прав #заробітна_плата
Результати та показники роботи ВС і судової системи за період з 21 листопада 2022 року по 25 листопада 2022 року
Упродовж минулого тижня суди України ухвалили рішення у справі про повернення у власність держави земель прикордонної смуги, а також у кримінальних провадженнях щодо мешканки Луганщини, котра допомагала ворогу в захопленні населених пунктів на попаснянському напрямку, та бойовиків незаконних збройних формувань, які брали участь у бойових діях проти українських військ.
Деталі – у відео: https://youtu.be/RmCqjS_F4E4.
КАС ВС розглянув спір про право прокурора звернутися до суду для захисту інтересів держави з охорони культурної спадщини
Перший заступник керівника Київської міської прокуратури оскаржив у касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій, які відмовилися відкривати провадження за його позовом в інтересах держави в особі Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, у якому він просив зобов’язати відповідача – ТОВ «Авіантбуд» укласти охоронний договір на пам’ятку архітектури та містобудування місцевого значення на Андріївському узвозі, 18 у м. Києві.
Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду та замінювати компетентний орган (у цьому випадку – безпосередньо Департамент), який може і бажає захищати інтереси держави.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задовольнив касаційну скаргу прокурора.
Пославшись на сталу судову практику, колегія суддів КАС ВС звернула увагу, що дійсно, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб’єкти владних повноважень. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб’єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб’єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином.
ВС також вказав, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.
Суд вивчив матеріали справи, у яких позивач довів, що протягом 2020–2021 років тричі письмово звертався до Департаменту з вимогою надати інформацію та всі наявні підтверджуючі документи щодо охоронних заходів, які здійснювалися з метою утримання пам’ятки. У відповідях Департамент поінформував: незважаючи на те, що припис про зобов’язання ТОВ укласти охоронний договір на пам’ятку було зроблено в січні 2020 року, останнє тривалий час ухиляється від виконання своїх обов’язків щодо її утримання; фінансові санкції за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, накладені постановою від 19 березня 2020 року не сплачено. На чергове (третє) звернення у червні 2021 року прокуратура отримала відповідь від Департаменту, що він до цього часу не звернувся до суду з позовами про стягнення фінансових санкцій та щодо зобов’язання про укладення охоронного договору. Прокурор у листі також повідомив Департамент про підготовку Київською міською прокуратурою до адміністративного суду позову в інтересах держави в особі Департаменту до ТОВ про зобов’язання укласти охоронний договір на об’єкт культурної спадщини.
Отже, на переконання прокурора, це свідчить про бездіяльність Департаменту щодо тривалого порушення інтересів держави, що є підставою для вжиття саме прокуратурою заходів представницького характеру в порядку, визначеному в ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор повною мірою довів здійснення неналежним чином захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини Департаментом охорони культурної спадщини КМДА, що надало йому право на звернення до суду в інтересах держави із цим позовом.
Постанова ВС від 17 листопада 2022 року у справі № 640/16767/21– https://reyestr.court.gov.ua/Review/107370330.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #судова_практика #прокурор #охорона_культурної_спадщини #інтереси_держави #андріївський_узвіз
КЦС ВС вказав на правові наслідки невиконання непонайменованого договору
Позивач надав відповідачеві кошти для придбання земельної ділянки з метою перепродажу й отримання прибутку, який сторони мали намір поділити, про що згодом відповідач написав письмову розписку. Він не виконував зобов’язання протягом багатьох років, тому позивач просив суд стягнути заборгованість за договором позики.
Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки відсутність між сторонами правовідносин за договором позики не свідчить про відсутність у позивача права на повернення наданих відповідачеві грошових коштів. Доводи відповідача про невизначеність правової природи документа (розписки) суттєвого значення не мають, оскільки в ньому чітко та конкретно вказано, що він взяв у позивача кошти для зазначених цілей і надалі не виконав своїх зобов’язань.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду, відмовив у задоволенні позову, мотивувавши це тим, що позивач вказував про набуття та збереження відповідачем грошових коштів на підставі, яка згодом відпала. Це свідчить про те, що позивач просив стягнути з відповідача кошти на підставі ст. 1212 ЦК України. Водночас між сторонами наявні правовідносини щодо здійснення інвестиційної діяльності, але позивач не звертався до відповідача з вимогою про припинення чи розірвання зобов’язання, яке має інвестиційний характер, та не звертався до суду з відповідним позовом. А положення ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував постанову апеляційного суду, задовольнив позов, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, та зробив такі правові висновки.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі – non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium – принцип добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України).
Перекваліфікація договору може мати місце, зокрема, при тлумаченні змісту договору.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими.
Тлумачення змісту документа про отримання коштів свідчить про вчинення між сторонами непонайменованого договору щодо питання придбання та використання земельної ділянки.
Апеляційний суд не врахував, що якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам), і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.
Очевидно, що дії відповідача, який отримав від позивача кошти для вирішення питання про придбання земельної ділянки, погодився її придбати, проте свого обов’язку не виконав і відмовляється повернути отримані кошти після відмови від договору, зробленої кредитором, суперечать його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов’язку придбати земельну ділянку) і є недобросовісними.
За таких обставин, з урахуванням того, що позивач відмовився від договору, а відповідач земельну ділянку не придбав, у відповідача існує обов’язок повернути отримані грошові кошти, а тому суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення про їх стягнення, хоча й не застосував ч. 3 ст. 6, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.
Постанова Верховного Суду від 9 листопада 2022 року у справі № 754/13893/19 (провадження № 61-737св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107370785.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КЦС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #непонайменований_договір
Дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за вересень – жовтень 2022 року): https://cutt.ly/31uIpGn.
У черговому дайджесті висвітлено позиції ВП ВС щодо:
✅ допустимості як доказів даних висновку експерта за умови призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної в кримінальному провадженні групи;
✅ розподілу судових витрат у справах за позовами прокурора в інтересах держави;
✅ застосування мораторію на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов’язаннями ДП «Донецька залізниця»;
✅ особливостей відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, та визначення розміру не отриманого потерпілим доходу від підприємницької діяльності за час тимчасової непрацездатності;
✅ належного способу захисту прав та інтересів поручителя в разі зміни основного зобов’язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.
КГС ВС пояснив відмінності між процедурою перегляду (повторного розгляду) та процедурою оскарження рішень органів АМКУ
Підприємство звернулося з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, оформленого листом «Щодо заяви про перегляд рішення Антимонопольного комітету України від 03.12.2020 № 757-р», і зобов’язання АМКУ повторно розглянути заяву підприємства про перегляд рішення АМКУ від 3 грудня 2020 року № 757-р.
Рішенням Господарського суду міста Києва в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підприємство звернулося до АМКУ без зазначення підстав, закріплених у приписах ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», для перегляду органом АМКУ рішення цього Комітету. Заявник надалі не усунув допущених недоліків, у зв’язку із чим АМКУ не мав підстав для перегляду рішення від 3 грудня 2020 року № 757-р.
Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.
Визнаючи недійсним оскаржуване рішення АМКУ, суд апеляційної інстанції керувався, зокрема, тим, що заява позивача містить обґрунтування підстав для перегляду рішення органу АМКУ з посиланням на приписи ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції» («інші підстави, передбачені законами України»).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасував постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишив у силі.
Щодо застосування ч. 1 ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Верховний Суд зазначив, що зміст цієї норми в частині «інших підстав, передбачених законами України» передбачає необхідність вказівки на пряму норму закону, яка визначає певні обставини як підставу саме для перегляду рішення АМКУ. Водночас перегляд рішень органів АМКУ у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та в заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію – це окрема спеціальна процедура перегляду (повторного розгляду), яку не слід ототожнювати з процедурою оскарження рішень органів АМКУ (перевіркою на предмет законності й обґрунтованості). Вказане не було враховано у висновках суду апеляційної інстанції щодо відповідності заяви позивача про перегляд рішення АМКУ вимогам, установленим у п. 47 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням АМКУ від 19 квітня 1994 року № 5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за № 90/299 (далі – Правила).
Як орган влади АМКУ зобов’язаний на стадії перегляду рішень діяти відповідно до повноважень, визначених ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», і позбавлений можливості ухвалити рішення згідно зі ст. 59 цього Закону. Компетенція судів щодо перегляду ухвалених органом АМКУ рішень відповідно до ст. 59 зазначеного Закону полягає в установленні їх законності та обґрунтованості.
Отже, Верховний Суд визнав обґрунтованим незастосування АМКУ ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на стадії перевірки заяви про перегляд рішення органу АМКУ на відповідність вимогам, установленим у п. 47 Правил.
Постанова КГС ВС від 3 листопада 2022 року у справі № 910/10256/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107111853.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #АМКУ #економічна_конкуренція
Результати та показники роботи ВС і судової системи | 14.11.2022 - 18.11.2022
Цього тижня відновлюється територіальна підсудність судових справ дев’яти судів на Харківщині. Детальніше про це, а також про судові рішення, ухвалені судами України за період із 14 по 18 листопада 2022 року, – у відео: https://cutt.ly/kMMcUdA.
Відновлюється територіальна підсудність судових справ дев’яти судів Харківщини
З 23 листопада 2022 року буде відновлено територіальну підсудність судових справ Комінтернівського, Ленінського, Московського, Орджонікідзевського, Фрунзенського, Червонозаводського районних судів м. Харкова, Чугуївського міського суду Харківської області, Дергачівського, Харківського районних судів Харківської області. Про це йдеться в розпорядженні Голови Верховного Суду від 17 листопада 2022 року – https://bit.ly/3geAQyO.
Як зазначено в розпорядженні, голови зазначених судів мають розробити плани реагування на надзвичайні ситуації в особливий період та забезпечити дотримання передбачених законодавством безпекових заходів під час повітряної тривоги для суддів, працівників апарату й учасників процесу.
Результати та показники роботи ВС і судової системи за період з 7 листопада 2022 по 11 листопада 2022
У черговому відео ми розповідаємо про перебіг процедури відрядження суддів, а також про рішення, ухвалені судами України за період із 7 по 11 листопада 2022 року. Йдеться, зокрема, про вироки у кримінальних провадженнях щодо бойовиків незаконних збройних формувань, котрі брали участь у бойових діях проти українських військ, псевдочиновниці «уряду» анексованого Криму, що допомагала країні-агресору у проведенні підривної діяльності, а також стосовно колишнього судді, який одержав неправомірну вигоду за ухвалення судового рішення.
Деталі – у відео: https://cutt.ly/XMRxKwI.
