19219
Правові висновки Верховного Суду
Неповідомлення асоційованого члена кооперативу про проведення загальних зборів, на яких ухвалили рішення щодо його обов’язків, є порушенням його прав
Асоційований член обслуговуючого кооперативу звернувся до господарського суду з позовом до цього кооперативу, в якому просив визнати недійсними та скасувати рішення загальних зборів членів кооперативу від 17 і 21 січня 2022 року. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав у зв’язку з неповідомленням позивача про проведення загальних зборів членів відповідача із зазначенням питань, включених до порядку денного, а також тим, що рішення загальних зборів прийняті за відсутності кворуму. Крім того, за твердженням позивача, оскаржувані ним рішення протиправно змінюють істотні умови правовідносин, що склалися між сторонами, а саме ті умови, згідно з якими позивач придбав майновий пай.
Рішенням господарського суду в цій справі в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів факту порушення його прав і законних інтересів оскаржуваними рішеннями загальних зборів, оскільки відповідач не зобов’язаний повідомляти асоційованих членів про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів, при цьому вказані рішення прийняті правомочними зборами та в межах передбачених статутом повноважень щодо встановлення цільового внеску фінансової участі у видатках.
Постановою апеляційного господарського суду це судове рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів відповідача від 21 січня 2022 року скасовано та позов у цій частині задоволено, в частині розподілу судових витрат рішення змінено, а в решті – залишено без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що вказане рішення загальних зборів членів відповідача було прийняте за відсутності позивача, неповідомленого про проведення загальних зборів, та передбачає покладення на позивача додаткового майнового обов’язку у вигляді сплати значної суми грошових коштів за відсутності обґрунтованих підстав для цього. Тож це рішення загальних зборів порушує права та законні інтереси позивача, який розраховував на отримання об’єкта нерухомості замість внесеного грошового паю.
Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, констатував, що до порядку повідомлення асоційованого члена обслуговуючого кооперативу застосовується положення ст. 15 Закону України «Про кооперацію» і неповідомлення його про проведення загальних зборів, на яких прийняті рішення щодо його обов’язків, є порушенням його прав та має наслідком визнання таких рішень недійсними.
Постанова КГС ВС від 30 травня 2023 року у справі № 916/212/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111249353.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #обслуговуючий_кооператив #кворум #рішення_загальних_зборів #неповідомлення #асоційований_член_кооперативу
КАС ВС висловився щодо занесення будівлі до переліку об’єктів культурної спадщини
Товариство просило суд скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації про занесення будинку Осипа Родіна (вул. Олеся Гончара, 71) до Переліку об’єктів культурної спадщини міста Києва.
На обґрунтування вимог позивач послався на порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку визначення категорій пам’яток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 452, і Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав необґрунтованими відомості, викладені в історичній довідці, яка була підставою прийняття такого рішення, а також дійшов висновку, що відповідний будинок не містить ознак, притаманних об’єктам культурної спадщини.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Суд врахував, що підставою прийняття оскаржуваного рішення слугувало звернення громадської організації щодо занесення будинку до Переліку, до якого додана історична довідка та фотофіксація об’єкта. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд не наділений повноваженнями та спеціальними знаннями в галузі історії та архітектури, у зв’язку з чим не може надавати оцінку наявності або відсутності історичної та архітектурної цінності будинку.
ВС у складі колегії суддів КАС, розглянувши цю справу в касаційному порядку, вказав, що питання про занесення об’єкта культурної спадщини до Переліку вирішується на підставі вичерпного переліку документів, а саме: фотофіксації об’єкта; історичної довідки або витягу з наукового звіту дослідника археологічної спадщини. При цьому обов’язковою вимогою до складання історичної довідки законодавець визначає її підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам’яткознавство» або архітектури – для об’єктів архітектури, є також загальні вимоги щодо її змісту.
Суд зазначив, що відповідно до п. 6 розд. II Порядку обліку об’єктів культурної спадщини в занесенні об’єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено в разі неподання документів, передбачених п. 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об’єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
Оцінка історичним та архітектурним цінностям об’єкта має надаватися на стадії вирішення питання щодо занесення об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Отже, при наданні оцінки рішенню уповноваженого органу про занесення об’єкта культурної спадщини до Переліку перевірці підлягали: 1) повнота та відповідність документів, передбачених п. 3 цього розділу; 2) наявність в історичній довідці інформації про автентичність об’єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, даних історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань; 3) підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за відповідною спеціальністю залежно від класифікації об’єктів культурної спадщини.
Детальніше – https://cutt.ly/fwegUi0J.
Постанова ВС від 8 травня 2023 року у справі № 640/28045/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110708367.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #правова_позиція #охорона_культурної_спадщини #памятка_архітектури
У зв’язку із численними зверненнями ЗМІ інформуємо детальніше про раніше оприлюднене повідомлення щодо спроби незаконного перетину державного кордону України та виїзду за межі території України за підробленими документами, виданими начебто Верховним Судом.
Зокрема, як стало відомо керівництву Верховного Суду від правоохоронних органів, 5 червня 2023 року працівники Державної прикордонної служби України запобігли спробі перетнути державний кордон України та виїхати за межі території України групі осіб, не пов’язаних із Верховним Судом, за підробленим наказом про відрядження начебто за підписом Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка.
Відповідні особи не працювали й не працюють у Верховному Суді.
Правоохоронні органи з’ясовують усі обставини.
Верховний Суд сприяє органам досудового розслідування в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
До правонаступника за законом переходять усі майнові та немайнові права, зокрема і ті, які є спірними
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, у якій просив суд стягнути з відповідача частку у статутному капіталі ТОВ у розмірі 590 625,00 грн, що становить 56,25 % статутного капіталу ТОВ. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач указував, що він у повному обсязі виконав свої зобов’язання за договором купівлі-продажу корпоративних прав, а відповідач, порушуючи умови договору, не здійснив оплату в установлені сторонами строки за отримані корпоративні права.
30 листопада 2021 року до місцевого господарського суду від представника позивача надійшла заява, в якій він зазначив, що 27 жовтня 2021 року позивач у справі помер, про що видано свідоцтво про смерть. 25 листопада 2022 року господарський суд ухвалою у справі, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, поновив провадження у справі та залучив до участі у справі правонаступника позивача – його дружину.
Зазначена ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що з наданої суду довідки про склад спадкоємців випливає, що дружина позивача є єдиною спадкоємицею за законом відповідно до ст. 1261 ЦК України з правом успадкування всіх майнових та немайнових прав спадкодавця, у тому числі права управляти, користуватися і розпоряджатися немайновими правами, які виходять із правочинів, регламентують використання речей та майна, яке перебувало в користуванні й управлінні спадкодавця на момент його смерті.
Залишаючи ці судові рішення без змін, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду підсумував, що процесуальна дієздатність позивача до настання його смерті щодо вимоги стягнення (витребування з володіння) з відповідача на його користь частки у статутному капіталі ТОВ належить його дружині з моменту відкриття спадщини після смерті її чоловіка як його правонаступниці за законом, якій перейшли всі майнові та немайнові права (зокрема і ті, які є спірними).
Посилання скаржника на відсутність у дружини позивача свідоцтва про право на спадщину не спростовує обставини прийняття нею спадщини після смерті її чоловіка та набуття статусу правонаступника в матеріальних правовідносинах, зокрема в договорі купівлі-продажу частки, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства право на спадкування виникає в день відкриття спадщини, спадщина належить спадкоємцеві із часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Крім того, з огляду на обставини, які доводив позивач на момент його звернення з позовом, а він просив витребувати частку, яка вибула з його володіння, презюмується відсутність частки як об’єкта спадщини, на який може бути видано свідоцтво про спадщину.
Постанова КГС ВС від 19 травня 2023 року у справі № 915/1031/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111035935.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #корпоративні_права #частка #статутний_капітал #свідоцтво_про_право_на_спадщину #правонаступник
Тотожними позови можуть визнаватися лише за правилами одного виду судочинства – КЦС ВС
Позивач просив районний суд відшкодувати йому моральну шкоду, завдану Департаментом соціальної політики міської ради, оскільки суд в іншій адміністративній справі визнав протиправними дії відповідача щодо призначення йому житлової субсидії та зобов’язав його здійснити відповідну виплату.
Суд першої інстанції прийняв позовну заяву до розгляду в спрощеному провадженні, а потім ухвалою, яку апеляційний суд залишив без змін, закрив провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, врахувавши, що позивач уже заявляв тотожні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди до відповідача в адміністративній справі, вони були розглянуті по суті й адміністративний суд відмовив у їх задоволенні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду змінив попередні судові рішення в мотивувальній частині, зробивши такі правові висновки.
Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що в адміністративній справі частково задоволені вимоги позивача: визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики міської ради, зобов’язано його здійснити виплату житлової субсидії позивачеві, у задоволенні решти позовних вимог, у тому числі про відшкодування моральної шкоди, відмовлено.
Як рішення суду першої інстанції, так і постанова суду апеляційної інстанції в адміністративній справі містять доводи щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди. При цьому позивач в апеляційному порядку оскаржував рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Оскаржував він у цій частині судові рішення і в касаційному порядку.
Отже, у межах адміністративної справи суди розглянули по суті позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди з відповідача, а тому його доводи в касаційні скарзі про те, що відповідної вимоги в межах адміністративної справи він не заявляв, не відповідають дійсності.
Верховний Суд зазначив, що оскільки справу було розглянуто адміністративним судом і відповідне рішення набрало законної сили, то суд не вправі розглядати аналогічний позов у порядку цивільного судочинства, а справа підлягає закриттю саме з цієї процесуальної підстави.
Суди помилково застосували п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яким передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами, оскільки така підстава закриття може бути застосована, якщо справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і є відповідне судове рішення, ухвалене саме в порядку цивільного судочинства.
На вказане суди уваги не звернули, а це має суттєве юридичне значення, оскільки в іншому випадку зазначене призведе до того, що одні й ті самі позовні вимоги одночасно будуть розглядатися за правилами різних судових юрисдикцій, що є неприпустимим і призведе до між’юрисдикційного конфлікту.
Постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 161/10940/22 (провадження № 61-2476св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111220922.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #тотожні_позови #міжюрисдикційний_конфлікт #моральна_шкода
Робота Херсонського міського суду Херсонської області відновлюється з 1 червня 2023 року
За поданням Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка 30 травня 2023 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення про відновлення роботи Херсонського міського суду Херсонської області з 1 червня 2023 року.
Крім того, з 1 червня 2023 року змінено територіальну підсудність судових справ Білозерського, Цюрупинського, Генічеського, Голопристранського, Новотроїцького районних судів Херсонської області (шляхом передачі справ Херсонському міському суду Херсонської області), Бериславського, Високопільського, Іванівського, Скадовського, Каланчацького, Чаплинського районних судів Херсонської області (шляхом передачі справ Великоолександрівському районному суду Херсонської області), Верхньорогачинського, Великолепетиського, Нижньосірогозького районних суддів, Новокаховського міського суду, Каховського міськрайонного суду, Горностаївського районного суду Херсонської області (шляхом передачі справ Нововоронцовському районному суду Херсонської області).
Датою початку процесуальної діяльності Херсонського апеляційного суду, Херсонського міського суду Херсонської області, Великоолександрівського, Нововоронцовського районних судів Херсонської області визначено 12 червня 2023 року.
Також було відтерміновано початок відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області до 1 липня 2023 року.
Нагадаємо, що відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об’єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду.
З переліком судів, територіальну підсудність яких було змінено у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя під час воєнного стану, та переліком судів, територіальну підсудність яких відновлено, можна ознайомитися за посиланням https://cutt.ly/O5rRYng.
Громадськість має право звертатися до суду з приводу вирішення питань, що стосуються права на безпечне довкілля – КЦС ВС
Позивачка звернулася до суду з позовом щодо оскарження видання і складення містобудівних умов та обмежень у порядку цивільного судочинства, обґрунтовуючи своє право на такий позов тим, що вона проживає поруч із ділянкою, яка планується під забудову, є членом територіальної громади сільського населеного пункту, тож і повноцінним суб’єктом права на врахування її інтересів під час реалізації проєктів містобудівної діяльності та має конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Як правову підставу позову жінка визначила приписи природоохоронного законодавства України.
Найважливіша правова проблема, яку мав вирішити Верховний Суд, зосереджена в питанні визначення права особи на позов у тому разі, якщо її вимоги ґрунтуються на порушенні права на безпечне довкілля.
Основним правовим документом, що регулює право на звернення за захистом прав на безпечне довкілля, є Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція).
У розумінні Орхуської конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об’єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» – громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість у цьому процесі (пункти 4, 5 ст. 2).
Тож Орхуська конвенція містить визначення «зацікавлена громадськість», така громадськість має право звертатися до адміністративних органів та безпосередньо до суду з приводу вирішення питань, що стосуються права на безпечне довкілля.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі застосували надміру формальний підхід у визначенні того, чи є порушеним право чи інтерес позивачки. Така оцінка права на позов повністю не врахувала приписи міжнародного договору, які мають пріоритет над національним законодавством (ст. 9 Конституції України).
Верховний Суд дійшов висновку, що, відмовляючи в позові з тих підстав, що позивачка не довела порушення її прав та інтересів діями відповідача при виданні оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, а отже існування в неї права на позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачка є членом територіальної громади і носієм прав члена цієї територіальної громади, та застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є правила Орхуської конвенції, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному й може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.
Верховний Суд у такому висновку керувався тим, що позови, спрямовані на захист довкілля, мають особливу значущість, тому в питаннях, що є предметом регулювання Орхуської конвенції, суд має зосередитися не на питанні, чи мав позивач звертатися до суду з таким позовом, оскільки громадянин, звертаючись до суду з позовом щодо охорони навколишнього природного середовища, фактично сприяє виконанню своїх повноважень, наданих йому як національним законодавством, так і Орхуською конвенцією. Суду в такій категорії справ належить зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи, і якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.
Постанова Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 759/23414/20 (провадження № 61-11583св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111078327.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #безпечне_довкілля #Орхуська_конвенція #зацікавлена_громадськість
Відновлюється робота Балаклійського районного суду Харківської області
З 1 червня 2023 року відновлюється робота Балаклійського районного суду Харківської області. Про це йдеться в рішенні Вищої ради правосуддя від 18 травня 2023 року № 493/0/15-23, яке було ухвалене з урахуванням даних про наявність належних умов для відновлення здійснення правосуддя цим судом.
У зв’язку з відновленням роботи Балаклійського районного суду Харківської області ДСА України має вжити невідкладних заходів щодо дострокового закінчення відрядження суддів цього суду.
Детальніше з рішенням ВРП можна ознайомитися тут:https://cutt.ly/cwqh68AO.
У Верховному Суді відбудеться Пленум
26 травня 2023 року о 10:00 у приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8 розпочнеться засідання Пленуму Верховного Суду.
Проєкт порядку денного Пленуму Верховного Суду передбачає розгляд питань щодо обрання Голови Верховного Суду та заступника Голови ВС.
Засідання Пленуму Верховного Суду транслюватиметься на офіційному ютуб-каналі ВС.
Акредитація представників ЗМІ відбуватиметься до 14:00 25 травня 2023 року за номером телефону: (044) 253-06-48.
Plenum Will Be Held in the Supreme Court
On May 26, 2023 at 10:00 a.m., the Plenum of the Supreme Court will start its meeting in the premises of the Supreme Court at the address: 8 Pylypa Orlyka str.
The draft agenda of the Plenum of the Supreme Court envisages the consideration of issues related to the election of the President of the Supreme Court and the Vice-President of the Supreme Court.
The meeting of the SC Plenum will be streamed on the official YouTube channel of the Supreme Court.
For media accreditation call us at (044) 253-06-48 by May 25, 2023, 2:00 p.m.
КАС ВС висловився щодо повноважень Держрибагентства з питань міжнародного співробітництва у сфері рибного господарства
Українська незалежна морська профспілка оскаржила до суду дії Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державне агентство рибного господарства України) щодо роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі на ХХХІ сесії цієї комісії за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості і Комітетом російської федерації з рибальства в Азовському морі від 14 вересня 1993 року в частині забезпечення набуття чинності Протоколу ХХХІ сесії, зокрема Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі в Керченській протоці на 2020 рік як додатка VIIІ до цього Протоколу, а також бездіяльність відповідача щодо невжиття ним заходів виходу з такої угоди, неповідомлення про прийняті в межах цього міжвідомчого міжнародного договору акти, їх неоприлюднення та неопублікування.
На обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, посилався на те, що участь України в такій Угоді в умовах тимчасової окупації державою-агресором відповідних територій України, протиправної ліквідації на цих територіях органів ДАРГУ та утворення незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди, створює ризики фактичного визнання відповідачем через такі дії повноважень незаконних органів влади щодо громадян та риболовних суден України, а також порушує права та інтереси рибалок.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доказів денонсації Угоди суду надано не було, а тому такий документ є чинним і підлягав виконанню відповідачем.
За результатами розгляду справи ВС у складі колегії суддів КАС скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд зазначив, що Держрибагентство уповноважене законом на представництво України за міжвідомчими міжнародними договорами і забезпечення виконання взятих Україною зобов’язань за ними з питань, що належать до компетенції цього органу.
Ці повноваження, як і будь-які інші повноваження Держрибагентства, повинні здійснюватися у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, а оскільки стосуються зовнішньополітичної діяльності, то повинні також враховувати задекларовані на законодавчому рівні принципи зовнішньої політики України, норми міжнародного права. Реалізуючи такі публічно-владні управлінські функції, Держрибагентство зобов’язане дбати насамперед про національні інтереси, забезпечувати й захищати їх.
У разі ж наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам відповідач, у межах наявної в нього компетенції та повноважень, зобов’язаний вживати своєчасних та адекватних заходів захисту національних інтересів.
ВС зазначив, що у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями, зокрема, готувати пропозиції щодо укладення та денонсації міжвідомчих міжнародних договорів і, на переконання колегії суддів, зобов’язаний їх невідкладно реалізувати за наявності передбачених законом підстав, зокрема: у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами; наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам; якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України; в інших випадках, передбачених міжнародним правом.
Крім того, колегія суддів звернула увагу, що Протокол і Порядок підписані на виконання та в рамках Угоди, а отже є її невід’ємною частиною і також мають статус міжвідомчих міжнародних договорів.
Детальніше – https://cutt.ly/RwqyMye7.
Постанова ВС від 13 квітня 2023 року у справі № 420/8381/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110216011.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #правова_позиція #міжнародні_договори #рибне_господарство
Верховний Суд залишив без змін покарання жінці, яка виправдовувала збройну агресію рф проти України
18 травня 2023 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу захисника жінки, засудженої за виправдовування та визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України (ч. 1 ст. 436-2 КК України), а також поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування та визнання такої агресії правомірною (ч. 2 ст. 436-2 КК України).
Як установили суди попередніх інстанцій, у забороненій в Україні соцмережі засуджена вподобала й поширила публікації, у яких, зокрема, висловлювалися схвалення та підтримка агресивної війни рф проти України і зневага до військовослужбовців ЗСУ.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду, жінку засуджено до 3 років позбавлення волі.
ККС ВС залишив призначене покарання без змін.
Повний текст постанови у справі № 127/12127/22 (провадження № 51-4009км22) буде проголошено 23 травня о 15:30.
Пленум Верховного Суду щодо вирішення питання про висловлення недовіри Голові ВС відбудеться 16 травня о 15:30
У зв’язку з оприлюдненням НАБУ та САП в ЗМІ повідомлення про ймовірне вчинення Головою Верховного Суду корупційних діянь, заподіянням шкоди авторитету Верховного Суду та зниженням довіри громадян до суду, ініціативна група суддів Верховного Суду на підставі ст. 41 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» внесла подання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду. Це подання підписало 138 суддів ВС.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», питання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду розглядається Пленумом Верховного Суду за поданням не менш як однієї третини від складу Пленуму ВС. Для проведення Пленуму ВС з питання висловлення недовіри Голові Верховного Суду судді створюють організаційний комітет та призначають його голову і заступника.
За рішенням Пленуму ВС до організаційного комітету ввійшли судді Верховного Суду Валерій Суховий (КГС ВС), В’ячеслав Хохуляк (КАС ВС), Наталія Антонюк (ККС ВС), Ірина Дундар (КЦС ВС) і Дмитро Луспеник як секретар Пленуму ВС. Головою організаційного комітету обрано Дмитра Луспеника, заступником голови – Наталію Антонюк.
На засіданні організаційного комітету ухвалено рішення, що Пленум Верховного Суду щодо вирішення питання про висловлення недовіри Голові ВС відбудеться сьогодні, 16 травня, о 15:30.
Шановні представники ЗМІ та громадського сектору!
Звертаємо вашу увагу, що позачергове засідання Пленуму Верховного Суду транслюватиметься на офіційному ютуб-каналі Верховного Суду: https://bit.ly/3MsQnZ4
Позачергове засідання Пленуму Верховного Суду відбудеться сьогодні, 16 травня 2023 року, о 14:00.
Не є кримінальним правопорушенням зберігання вогнепальної зброї, якщо воно пов’язане із захистом держави – ВС
Верховний Суд скасував вироки судів першої та апеляційної інстанцій, якими особа була засуджена за незаконне поводження зі зброєю і бойовими припасами до реального позбавлення волі.
Таке рішення Суд прийняв у зв’язку з тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили й не надали належної оцінки доводам обвинуваченого про те, що він, будучи волонтером, працював на забезпечення сил територіальної оборони Збройних сил України, отримав зброю і боєприпаси від військових у лютому – березні 2022 року з метою відсічі збройній агресії російської федерації.
ВС наголосив, що в разі підтвердження таких заяв ці дії особи слід розцінювати як крайню необхідність, що відповідно до ч. 1 ст. 39 КК України не є кримінальним правопорушенням.
Постанова ККС ВС у справі № 760/6265/22 (провадження № 51-4309км22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110749408.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ККС #КК #зброя #крайня_необхідність #збройна_агресія_рф #війна #воєнний_стан #незаконне_зберігання_зброї
Для застосування обмежувального припису факти, встановлені в кримінальному провадженні, мають допоміжне значення – КЦС ВС
Суд першої інстанції видав обмежувальний припис чоловікові заявниці про заборону перебувати в місці її проживання та наближатися до нього, зобов’язання усунути перешкоди в користуванні автомобілем.
Апеляційний суд скасував це рішення, відмовив у задоволенні заяви, вказавши, що звернення заявниці до поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджують факт вчинення чоловіком домашнього насильства, а спір щодо будинку та автомобіля повинен вирішуватись у справі про розподіл спільного майна подружжя. Будинок, до якого чоловіку обмежено доступ, належить йому на праві приватної власності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Відповідно до преамбули Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» його мета саме в запобіганні та протидії домашньому насильству.
Стаття 26 цього Закону визначає серед спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству обмежувальний припис стосовно кривдника.
Реалізація обмежувального припису відбувається в порядку як ЦПК України (ч. 8 ст. 26 Закону), так і КПК України (ч. 10 ст. 26 Закону).
Передбачений КПК України припис є інструментом додаткового захисту постраждалого учасника кримінального провадження, кінцева мета такого провадження – не тимчасовий захід перестороги, а вирішення питання щодо відповідальності винної особи. Метою ж обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення.
Застосування обмежувального припису в цивільному процесі не вирішує завдання кримінального процесу.
Водночас, якщо такий припис не застосований у кримінальному провадженні, він може бути застосований у порядку ЦПК України як тимчасовий захід, який виконує захисну та запобіжну функції. Доказування в обох випадках має відбуватися відповідно до вимог профільного процесуального кодексу.
Отже, обмежувальний припис на підставі ЦПК України та на підставі КПК України може застосовуватись окремо і самостійно, однак не паралельно.
Якщо обмежувальний припис застосовується в межах цивільного процесу, то суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.
У справі не встановлено обставин, які б підтверджували повідомлення чоловікові заявниці підозри у вчиненні домашнього насильства, направлення до суду обвинувального акта, наявність вироку суду з цього питання у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд фактично звів свою аргументацію до того, що це є основними критеріями визначення обґрунтованості застосування обмежувального припису.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування обмежувального припису на підставі встановлених обставин справи та наявних доказів. Результати досудового розслідування у кримінальному провадженні, відкритому з приводу дій заінтересованої особи, або вирок цій особі у відповідній кримінальній справі є додатковими критеріями оцінки, але не виключними.
Також Верховний Суд вказав на необхідність оцінки судом пропорційності втручання у права та свободи особи.
Апеляційний суд безпідставно проігнорував те, що життя та здоров'я, недоторканність і безпека заявниці переважають над правом її чоловіка на житло.
Постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109995317.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #запобігання_домашньому_насильству #обмежувальний_припис #конституційні_права
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КАС ВС щодо фінансової відповідальності
Ділимося оглядом судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо фінансової відповідальності (рішення, внесені до ЄДРСР, за період із 2018 року по лютий 2023 року) – https://cutt.ly/5wenodDy. Питання відповідальності в податковому праві є наскрізним та актуальним у контексті реалізації господарських операцій. Аналітичний матеріал висвітлює актуальну судову практику ВС щодо:
✅концепції вини;
✅відповідальності платника податків;
✅відповідальності держави;
✅застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КЦС ВС за квітень 2023 року
До вашої уваги – черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за квітень 2023 року – https://cutt.ly/fweePisP.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, звернено увагу на те, що якщо договір позики укладено на невизначений строк, а строк виконання зобов’язання повернути позику визначено моментом пред’явлення вимоги, то початок перебігу позовної давності щодо повернення основної суми позики починається не з дати укладення договору позики, а з дати невиконання пред’явленої позикодавцем вимоги про її повернення;
✅у спорах, що виникають із недоговірних зобов’язань, зазначено, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними;
✅у справах, що виникають із трудових правовідносин, акцентовано, що звільнення посадової особи, яка відповідальна за реалізацію антикорупційної програми підприємства (Уповноважений), без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові НАЗК в наданні згоди на звільнення такої особи є порушенням п. 2 ч. 5 ст. 64 Закону України «Про запобігання корупції»;
✅у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, у тому числі коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, а також звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв’язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури;
✅у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, указано, що спадковий договір є нерозривно пов’язаним із його сторонами, тому ініціювати розірвання його в суді можуть лише відчужувач або набувач. Інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред’являти вимоги про розірвання спадкового договору. Якщо витрати, пов’язані з неналежним виконанням обов’язків набувачем за спадковим договором, понесли інші особи, зокрема спадкоємці, то в них виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави;
✅у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що особа не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, оцінку обґрунтованості якої надає суд під час її розгляду. Учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд і з метою захисту своїх прав може звернутися до суду з новим позовом, що є його правом, гарантованим ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Увага! Важлива інформація!
З метою незаконного перетину державного кордону України та виїзду за межі території України були підроблені документи, що видані начебто Верховним Судом.
Повідомляємо, що Голова Верховного Суду Кравченко С. І. не видавав наказ від 2 червня 2023 року № 09/0/18/23-к «Про відрядження суддів та працівників суду».
Відповідно до ч. 5 ст. 38 КПК України органи досудового розслідування зобов’язані застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування цього факту.
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КГС ВС за січень – березень 2023 року
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за січень – березень 2023 року. В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовані правові висновки щодо:
✅можливості внесення змін до плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
✅відмінностей у застосуванні положень ЦК України та КУзПБ у випадках визнання правочинів фраудаторними;
✅можливості звернення приватного виконавця з грошовими вимогами до боржника (основна винагорода) лише за умови підтвердження фактичного виконання рішення суду.
У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про те, що:
✅право на оскарження позивачем спірного рішення Національного органу інтелектуальної власності в судовому порядку не залежить від того, чи скористався позивач своїм правом на подання заперечень проти заявки відповідача станом на момент її розгляду цим органом;
✅судовий розгляд інших справ не може вважатися порушенням прав позивача на патент.
У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів містяться висновки щодо:
✅неефективності такого способу захисту, як оскарження рішення загальних зборів товариства про звільнення директора без одночасного заявлення вимоги про поновлення на вказаній посаді;
✅неможливості забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій, які вже були вчинені.
У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки про:
✅різну правову природу понять «невикористання земельної ділянки за призначенням» та «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням»;
✅підстави розірвання договору позички на користування нежилим приміщенням на вимогу позичкодавця.
Огляд містить також правові висновки, сформульовані в постановах об’єднаної палати КГС ВС, яка:
✅переглянула три рішення про застосування норм процесуального права щодо:
▪️порушення співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами;
▪️відшкодування судових витрат відповідачеві у зв’язку із залишенням позову без розгляду;
▪️розподілу судових витрат у разі залишення судом касаційної інстанції позову без розгляду;
✅не виявила підстав для відступу від правових позицій щодо нарахування і стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії;
✅відступила від висновку щодо непоширення мораторію, встановленого ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на нарахування і стягнення пені за порушення строків сплати кредиту юридичною особою, місцезнаходженням якої є територія проведення антитерористичної операції.
З цими та іншими правовими позиціями, висвітленими в огляді, можна ознайомитися за посиланням https://cutt.ly/RwwF60VJ.
КГС ВС висловився щодо стягнення з директора товариства збитків, завданих шляхом виплати собі заробітної плати в більшому розмірі, ніж це визначено штатним розписом
Товариство звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з директора товариства понад 264 тис. грн збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи директором товариства, нараховував та виплачував собі в період із травня 2020 року до моменту припинення трудових відносин з товариством (до 28 вересня 2021 року) щомісячну винагороду в необґрунтовано завищеному розмірі. Розмір нарахованої та виплаченої відповідачеві щомісячної винагороди перевищував розмір винагороди, що встановлений штатним розписом товариства, затвердженим рішенням від 28 лютого 2020 року Єдиного учасника товариства.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено повністю. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач порушив норми чинного законодавства та статуту, затвердивши своїм наказом від 22 травня 2020 року новий штатний розпис товариства, встановивши собі як директору товариства посадовий оклад у розмірі 32 тис. грн на місяць.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили, що директор товариства 22 травня 2020 року видав наказ про те, що він приступає до виконання обов'язків директора товариства «з оплатою згідно штатного розпису». Відповідно до цього штатного розпису в товаристві існувала посада директора з посадовим окладом 13 тис. грн. Однак після вступу на посаду директора товариства він цього ж дня своїм наказом затвердив новий штатний розпис товариства. Місячний фонд заробітної плати товариства зазнав змін за рахунок збільшення посадового окладу, зокрема, його директора – з 13 до 32 тис. грн.
Згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство, серед іншого, самостійно встановлює свій штатний розпис. Відповідно до статуту товариства його директор подає загальним зборам учасників на затвердження штатний розпис товариства. Втім, у матеріалах справи немає письмового рішення Єдиного учасника товариства про встановлення відповідачеві місячного посадового окладу в розмірі 32 тис. грн або затвердження штатного розпису товариства з таким посадовим окладом директора товариства.
Колегія суддів касаційної інстанції виснувала, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що директор товариства на підставі ч. 5 ст. 65 ГК України, частин 1–3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також положень Статуту товариства несе відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству своїми винними діями або бездіяльністю, – за правильність нарахування та виплати заробітної плати.
Постанова КГС ВС від 17 травня 2023 року у справі № 914/3433/21 –https://reyestr.court.gov.ua/Review/110997919.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #корпоративний_спір #товариство #штатний_розпис #відповідальність_директора
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КАС ВС за квітень 2023 року
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якому представлені рішення, внесені до ЄДРСР, за квітень 2023 року – https://cutt.ly/cwqLX9QV.
В огляді вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ.
У рішеннях у справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів містяться правові позиції колегії суддів про:
✅правильність формування податкового кредиту;
✅нормативно обґрунтовані втрати матеріалів та відходів у процесі виробництва;
✅застосування спеціальних правил для підтвердження даних, визначених у податковій звітності;
✅визначення згідно з УКТ ЗЕД коду товару «сало свиней»;
✅визнання протиправною картки відмови у прийнятті митної декларації під час переміщення окремих товарів / робіт / послуг з території України на тимчасово окуповану територію;
У рішеннях у справах щодо захисту соціальних прав викладено правові позиції колегій суддів стосовно:
✅підстав для зміни місця розташування рекламних засобів, розміщених відповідно до дозволів, термін дії яких не сплив;
✅необхідності встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю військовослужбовця та вчиненням ним кримінального або адміністративного правопорушення для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги;
✅неможливості реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі на підставі різних нормативно-правових актів;
✅обов’язковість повідомлення контролюючим органом суб’єкта господарювання щодо проведення позапланової перевірки до початку її проведення та наслідки недотримання цього обов’язку;
✅ненадання споживачу достовірної інформації щодо фактичного виробника нафтопродукту, його місцезнаходження, а також дати виготовлення нафтопродукту, як підстави для притягнення суб’єкта господарювання до відповідальності за порушення Закону України «Про захист прав споживачів».
У рішеннях у справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян наведено правові позиції колегій суддів про:
✅видалення недостовірних відомостей щодо адвоката володільцем / розпорядником персональних даних на підставі рішення суду;
✅звернення фізичних чи юридичних осіб як підставу для проведення органом контролю перевірки арбітражного керуючого;
✅правомірність наявності камер відеоспостереження у виправних установах (не є порушенням права особи на приватне життя);
✅обов’язок замовника вказати способи підтвердження відповідності предмета закупівлі екологічним характеристикам у разі наявності в тендерній документації умови відповідності товарів, послуг чи робіт таким характеристикам;
✅підставу для зменшення або невиплати премії прокурору.
Огляд містить також важливі правові позиції процесуального характеру, зокрема про виключне право суду на визнання певних дій зловживання зловживанням процесуальними правами.
Оскаржуючи рішення суду про поділ майна подружжя, виконавець діє в інтересах стягувача виконавчого провадження – КЦС ВС
Апеляційний суд закрив провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця на рішення, яким задоволено позов про поділ спільного майна подружжя. Вказав, що спірні правовідносини виникли між подружжям, вимоги до приватного виконавця не заявлялися. Не було взято до уваги посилання виконавця на те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі банк, позбавивши його можливості захистити свої права та законні інтереси стосовно іпотечного майна, яке поділено. Колегія суддів звернула увагу, що виконавець не є представником банку, який не позбавлений права самостійно звернутися до суду з апеляційною скаргою.
КЦС ВС скасував ухвалу апеляційного суду, передав справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.
В апеляційній скарзі приватний виконавець зазначив, що спірний будинок з господарчими будівлями та спорудами є предметом договору іпотеки. При укладенні кредитного договору та договору іпотеки перевірявся сімейний стан відповідача і було встановлено, що він не перебуває в шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах. Також відповідач підтвердив, що предмет іпотеки є його особистою приватною власністю.
Суд стягнув із відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором, судове рішення звернено до примусового виконання. Апеляційний суд за поданням приватного виконавця встановив порядок виконання рішення шляхом надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах спірного будинку, право користування яким має малолітня дитина, без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Апеляційний суд не врахував, що обов’язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення з позовною заявою, апеляційною скаргою є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 42 ЦПК України), у тому числі з апеляційною скаргою в інтересах стягувача на судове рішення у справі про поділ спільного майна подружжя, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна та виконання судового рішення про стягнення боргу.
Також апеляційний суд не врахував, що приватноправовий інструментарій (зокрема поділ майна подружжя) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення. При цьому, у разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо поділ майна подружжя спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника, відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи на користь якої постановлено таке судове рішення).
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оцінюючи порушення оскарженим судовим рішенням прав та інтересів приватного виконавця, а не стягувача у виконавчому провадженні – банку, в інтересах якого приватний виконавець звернувся з апеляційною скаргою у цій справі.
Постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц (провадження № 61-10946св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110814031.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #виконавче_провадження #кредитні_спори #іпотека #поділ_майна_подружжя #зловживання_правами
КЦС ВС вказав на ефективний спосіб захисту у спорі про рухоме майно, щодо якого укладено кілька правочинів
Позивач уклав із підприємством договір купівлі-продажу зернозбирального комбайна. Згідно з іншим договором, укладеним наступного дня, цей комбайн у підприємства придбали спільно позивач і відповідач. Державну реєстрацію транспортного засобу проведено на підставі другого договору. Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи його підписували не позивач і відповідач. Позивач просив суд визнати недійсним другий договір купівлі-продажу, скасувати державну реєстрацію комбайна за двома співвласниками, визнати право власності на комбайн за ним.
Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки договір, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності на комбайн, покупці не підписували.
Апеляційний суд скасував це рішення районного суду, відмовив у задоволенні позову. Зазначив, що преюдиційним рішенням суду в іншій справі встановлено, що згідно з другим договором позивач та відповідач придбали комбайн у рівних частках і він їм належить на праві спільної власності.
Оскаржуваною в касаційному порядку постановою апеляційний суд відмовив у задоволенні вимог про скасування державної реєстрації та визнання права власності на комбайн. Зазначив, що вимога про скасування державної реєстрації є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, договір є неукладеним, оскільки він не підписаний, тож у задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації комбайна слід відмовити.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у скасуванні державної реєстрації комбайна, погодився в цій частині із судом першої інстанції, змінивши мотиви, зробив такі правові висновки.
Право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК України).
За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.
Перший договір купівлі-продажу містить пункт, відповідно до якого право власності на ТЗ виникає з моменту державної реєстрації. Суди встановили, що реєстрація комбайна на підставі цього договору не проводилася. За таких обставин право власності на комбайн на підставі вказаного договору у позивача не виникло.
З урахуванням скасування державної реєстрації комбайна, проведеної на підставі другого договору, позивач не позбавлений можливості в позасудовому порядку звернутися до реєстратора із заявою про реєстрацію комбайна на підставі першого договору, що є підставою для набуття права власності на ТЗ. Тому в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на комбайн слід було відмовити з огляду на відсутність порушеного, невизнаного або оспореного права позивача в цій частині.
Внаслідок укладення першого договору в позивача як покупця виникло зобов’язальне право. Перешкодою для набуття позивачем права власності на комбайн є державна реєстрація транспортного засобу, здійснена на підставі іншого правочину. Тому позивач звернувся за захистом свого зобов’язального права, порушення якого полягає в неможливості набути право власності на комбайн з огляду на наявність його державної реєстрації, проведеної на підставі невчиненого правочину.
Постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 204/8118/14 (провадження № 61-8367св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110813990.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #ефективний_спосіб_захисту #скасування_державної_реєстрації #захист_зобовязального_права
Порушення порядку повідомлення учасника про намір продати частку не завжди означає порушення його переважного права на придбання цієї частки
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановами господарського суду і Верховного Суду, позовні вимоги позивача задоволено частково, переведено на нього права та обов’язки покупця за спірними договорами купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ. У задоволенні позову третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору про переведення прав і обов’язків покупця за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, – відмовлено.
Задовольняючи частково первісний позов, господарський суд виходив з недотримання визначеної чинним законодавством процедури відчуження учасниками ТОВ своїх часток внаслідок неповідомлення позивача про намір продати відповідні частки у статутному капіталі ТОВ. Так, у матеріалах справи немає будь-яких доказів на підтвердження письмового повідомлення позивача за первісним позовом про намір акціонерів здійснити продаж належних їм часток у статутному капіталі ТОВ, у зв’язку з чим суди дійшли висновку про порушення переважного права позивача за первісним позовом на придбання частки інших учасників цього товариства.
При цьому суд апеляційної інстанції відхилив посилання третіх осіб за первісним позовом на те, що позивача за первісним позовом усно повідомляли про намір учасників ТОВ здійснити відчуження своїх часток у статутному капіталі вказаного товариства, зазначивши, що приписами ч. 3 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» імперативно встановлена виключно письмова форма відповідного повідомлення, водночас, навіть якби усна форма повідомлення була допустимою, доводи скаржників про усне повідомлення позивача не підтверджуються жодними доказами.
Колегія суддів Верховного Суду вказала, що порушення порядку повідомлення учасника про намір продати частку не завжди означає порушення його переважного права на придбання частки. При вирішенні спору про переведення на учасника прав та обов’язків покупця частки суд має не лише встановити факт належного повідомлення учасника про намір продати частку, а й перевірити наявність відмови учасника від реалізації переважного права, якщо про цей факт стверджує інша сторона спору і надає відповідні докази.
Учасники товариства шляхом участі та голосування на зборах за відчуження іншими учасниками частки в статутному капіталі товариства самі відмовилися від реалізації свого переважного права на придбання частки. Така відмова свідчить про обізнаність учасників з наміром продати цю частку і відсутність намірів її придбати.
Постанова КГС ВС від 16 березня 2023 року у справі № 915/1172/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109645652.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #ТОВ #ВАТ #корпоративний_спір #переважне_право #частка #статутний_капітал #переведення_прав
Верховний Суд опублікував огляд практики ЄСПЛ за березень 2023 року
Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж березня 2023 року – https://bit.ly/3MIwrBS.
Насамперед звертаємо увагу на актуальні висновки ЄСПЛ у справі MAMASAKHLISI AND OTHERS v. Georgia and Russia, яку він розглянув за скаргами заявників у світлі статей 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обставини справи стосувалися подій до збройного конфлікту 2008 року між Грузією та росією, а саме арешту, жорстокого поводження та ув’язнення де-факто абхазькою владою двох заявників. ЄСПЛ розглянув питання щодо юрисдикції держав-учасниць Конвенції на той час, щоб установити, на кого мала покладатися відповідальність за вказані порушення. Він вказав, що для відповіді на це питання одним із вирішальних фактів було те, яка саме з Договірних Держав здійснювала ефективний контроль над територією. За результатами розгляду справи такою була визнана росія.
Важливими є також висновки, зроблені ЄСПЛ у справі PIRTSKHALAVA AND TSAADZE v. Georgia, розглянутій за ст. 6 Конвенції.
У цій справі ЄСПЛ оцінив допустимість показань свідків, що були співучасниками заявників у вчиненні кримінального правопорушення. ЄСПЛ не вбачив ознак порушення ст. 6 Конвенції і загалом виснував, що спірні показання семи свідків не були вирішальними для засудження заявників, так само як і їх виключення із сукупності доказів не привело б до виправдання заявників з огляду на інші матеріали у справі.
У справі ROGALSKI v. Poland заявника, адвоката, притягнули до дисциплінарної відповідальності за його нібито недостатньо обґрунтовану заяву про вчинення прокурором кримінального правопорушення (отримання неправомірної вигоди). Порушення за ст. 10 Конвенції в цій справі спричинила відсутність ретельної перевірки дисциплінарними органами непрямих доказів, наданих заявником.
Можливість звернення державної організації телерадіомовлення до ЄСПЛ для захисту своїх прав була з’ясована у справі CROATIAN RADIO-TELEVISION v. Croatia.
ЄСПЛ вирішив, що ця установа не перебувала під «державним контролем», а отже могла звернутися із заявою до ЄСПЛ. Щодо суті порушення Конвенції, а саме її ст. 6 через імовірну суперечливість практики національних судів при розгляді судами подібних справ, ініційованих цією організацією, ЄСПЛ не побачив ознак порушення вказаної статті Конвенції. В цій справі було встановлено, що наявні суперечності в судовій практиці усунув Верховний суд через законодавчо закріплені механізми. У своїх міркуваннях ЄСПЛ покликався і на Висновок КРЄС № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону.
Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/42POxY6.
Пленум Верховного Суду достроково припинив повноваження Голови ВС Всеволода Князєва внаслідок висловлення йому недовіри
Сьогодні, 16 травня 2023 року, відбулося засідання Пленуму, на якому розглянули питання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду.
За результатами таємного голосування більшістю голосів Пленум Верховного Суду достроково припинив повноваження Голови Верховного Суду Всеволода Князєва з 16 травня 2023 року. Таке рішення підтримало 140 суддів Верховного Суду.
Питання щодо висловлення недовіри Голові Верховного Суду ініціювала у зв’язку з оприлюдненням НАБУ та САП у ЗМІ повідомлення про ймовірне вчинення Головою ВС корупційних діянь, заподіянням шкоди авторитету Верховного Суду та зниженням довіри громадян до суду ініціативна група суддів Верховного Суду на підставі ст. 41 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до обрання нового Голови Верховного Суду його адміністративні повноваження здійснює суддя, який має більший стаж роботи на посаді судді Верховного Суду. Таким суддею є секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої судової палати КЦС ВС Дмитро Луспеник.
Пленум Верховного Суду затвердив заяву щодо інформації НАБУ та САП
Верховний Суд, повністю усвідомлюючи свою роль і місце в системі правосуддя, бере на себе повну відповідальність за події, що відбуваються у зв’язку з імовірними корупційними діяннями його окремих представників.
Судді Верховного Суду шоковані зазначеними подіями.
Верховний Суд наголошує, що повне об’єктивне розслідування всіх обставин сприятиме якнайшвидшому встановленню істини та відновленню справедливості. За будь-який корупційний злочин має бути невідворотне покарання.
Судді та працівники ВС добровільно і повною мірою співпрацюють зі слідством.
Судді Верховного Суду вимушені констатувати, що корупційні діяння в судах будь-яких ланок, а тим більше у ВС, завдають непоправної шкоди репутації та довірі до Суду, нищать авторитет правосуддя.
Верховний Суд діє і буде діяти за принципом самоочищення, вживаючи всіх необхідних заходів.
Це чорний день в історії Суду. Ми мусимо бути гідними та витримати цей удар.
Plenum of the Supreme Court approved the Statement regarding the information of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine and the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office
The Supreme Court, fully aware of its role and place in the justice system, takes full responsibility for the events that occur in connection with the alleged corrupt activities of its individual representatives.
Judges of the Supreme Court are shocked by these events.
The Supreme Court emphasizes that a full objective investigation of all circumstances will contribute to the speedy establishment of the truth and restoration of justice. There must be an inevitable punishment for any corruption crime.
Judges and staff of the Supreme Court voluntarily and fully cooperate with the investigation.
Judges of the Supreme Court are forced to state that corrupt activities in courts of any level, and even more so in the Supreme Court, cause irreparable damage to the reputation and trust in the Court, destroy the image of justice.
The Supreme Court acts and will act on the principle of self-purification, taking all necessary measures.
This is a dark day in the history of the Court. We must be worthy and withstand such a blow.
Вимоги податкового органу про зобов’язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію неплатоспроможного банку внести зміни до акцептованого реєстру мають немайновий характер
Податковий орган звернувся до господарського суду з позовом, у якому просив зобов’язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію неплатоспроможного банку внести та затвердити зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів цього банку.
Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного суду, повернув позовну заяву позивачеві. Суди керувалися тим, що вимога про затвердження змін шляхом включення кредиторських вимог податкового органу до акцептованого реєстру вимог кредиторів неплатоспроможного банку є вимогою майнового характеру, тому за подання такого позову сплачується судовий збір у відповідному розмірі з урахуванням ціни позову (суми грошових вимог податкового органу). Позивач оскаржив ці судові рішення до Верховного Суду.
Верховний Суд зауважив про те, що грошові вимоги дійсно є майновим поняттям, оскільки мають конкретно визначену вартісну оцінку. Однак при пред’явленні такого позову об’єктом вимоги є саме дія зобов’язаної сторони, яка не піддається грошовій (вартісній) оцінці, адже вирішення такого спору не вплине на припинення вимог податкового органу до неплатоспроможного банку.
Це пояснюється тим, що задоволення Фондом вимог кредиторів неплатоспроможного банку відбувається (за певними винятками) виключно після затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, інвентаризації майна банку, формування ліквідаційної маси та реалізації майна, включеного до цієї маси (статті 44–52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
При цьому об’єктом вимоги є саме дія зобов’язаної сторони (відповідних органів чи уповноважених осіб Фонду), адже внесення кредиторських вимог податкового органу та затвердження змін до акцептованого реєстру вимог неплатоспроможного банку ще не свідчить про реальне стягнення грошових вимог у виді податкової заборгованості. Задоволення (повне, часткове) чи незадоволення таких вимог залежить від низки факторів, основним серед яких є обсяг ліквідаційної маси банку, та відбувається за результатом проведення ліквідаційної процедури цього неплатоспроможного банку.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги податкового органу про зобов’язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію неплатоспроможного банку внести, а виконавчої дирекції Фонду – затвердити зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів цього банку мають немайновий характер. Отже, розмір ставок судового збору за їх подання визначається відповідно до підпункту 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Постанова КГС ВС від 19 квітня 2023 року у cправі № 910/21935/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110427715.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #КУзПБ #судовий_збір #майновий_спір #ФГВФО #ДПС #немайновий_спір
Учасниками справи позовного провадження в межах справи про банкрутство є позивач і відповідач, а не всі учасники основної справи про банкрутство
У межах справи про банкрутство господарський суд задовольнив вимоги позивача до ПАТ про стягнення заборгованості. На стадії виконавчого провадження ПАТ оскаржило постанову про арешт майна боржника до господарського суду, який задовольнив цю скаргу. Відділ державної виконавчої служби оскаржив ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку. Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу скаржнику, оскільки він не надав доказів надсилання копії скарги з додатками всім учасникам у справі про банкрутство.
Верховний Суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу передав до апеляційного господарського суду для вирішення питання щодо відкриття провадження. ВС, зокрема, вказав на відсутність обов’язку заявника апеляційної скарги у позовному провадженні в межах справи про банкрутство надсилати копію цієї скарги всім учасникам справи про банкрутство.
ВС також зауважив, що ст. 7 КУзПБ встановлює порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник, та визначає їх підсудність саме в межах справи про банкрутство, з метою акумулювання всіх позовних вимог за участю боржника як сторони в такому спорі в межах однієї справи. Принцип концентрації в межах справи про банкрутство майнових спорів, стороною яких є боржник, є універсальним і не містить винятків залежно від суб’єктного складу сторін спору. З огляду на строковість судових процедур у справі про банкрутство в такий спосіб законодавець захищає права не лише банкрута, а й інших осіб, які мають вимоги до банкрута.
У справах про банкрутство склад учасників справи визначається КУзПБ, натомість справи позовного провадження (які розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку ст. 7 КУзПБ) мають суб’єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.
Згідно зі статтями 41, 45 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Водночас склад учасників у справі про банкрутство визначений у ст. 1 КУзПБ.
Отже, суб’єктний склад учасників господарського процесу в межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ.
У розумінні положень ст. 7 КУзПБ, п. 3 ч. 3 ст. 258, ст. 259 ГПК України учасниками справи позовного провадження, що розглядається в межах справи про банкрутство, яким заявник апеляційної скарги зобов’язаний надіслати копію скарги, є саме особи, визначені статтями 41, 45 ГПК України.
У справі, що переглядається, такими особами є позивач і відповідач, а не всі учасники провадження справи про банкрутство, визначені ст. 1 КУзПБ, як помилково вказав суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Постанова КГС ВС від 26 квітня 2023 року у справі № 914/2441/15 (914/841/22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110485286.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #КУзПБ #позовне_провадження #справа_про_банкрутство #відокремлене_провадження
Право на касаційне оскарження не є безумовним: ВС закрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП на рішення судів у справі за позовом до АМКУ
Верховний Суд закрив касаційне провадження за касаційними скаргами двох фізичних осіб – підприємців на судові рішення у справі за позовом цих осіб до Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним і скасування рішення «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» в частині, що стосується позивачів.
АМКУ встановив, що один із позивачів учинив 23 факти порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а другий – 24. Ці факти в сукупності не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об'єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) поведінки (позивачів між собою і з іншими суб’єктами господарювання) при підготовці та участі в торгах, а також про обмін інформацією між ними. За вчинені порушення Комітет ухвалив рішення накласти на одного позивача штраф у загальному розмірі понад 82 млн грн, а на другого позивача – понад 16 млн грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з того, що встановлені в рішенні АМКУ факти в сукупності свідчать про узгодження (координацію) позивачами своєї поведінки, у тому числі з іншими учасниками торгів при підготовці до участі та під час участі в торгах, зокрема про обмін інформацією між ними, що свідчить про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. За висновками судів, узгодивши свої дії під час підготовки та участі в аукціоні, учасники торгів замінили ризик, що його породжує економічна конкуренція, на координацію своєї поведінки в господарській діяльності, і це призвело як до усунення між ними конкуренції під час проведення аукціону, так і до спотворення конкурентного середовища загалом. Комітет належним чином установив і довів обставини, які свідчать про те, що позивачі узгоджено здійснювали господарську діяльність, та про узгодженість поведінки, зокрема під час участі в торгах. Також суди зазначили, що встановлення АМКУ декількох правопорушень і накладення окремих штрафів за кожне правопорушення не суперечать вимогам законодавства.
Проаналізувавши постанови ВС в наведених скаржниками справах, на які як на підставу подання касаційної скарги посилалися позивачі, Суд дійшов висновку, що правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржниками справах хоча і є подібними за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але суттєво відрізняються за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає подібність указаних справ за змістовим критерієм.
ВС звернув увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість і єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Верховний Суд виходив із того, що перегляд остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою – домогтися повторного розгляду й ухвалення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, однак про їх наявність у цій справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржниками не зазначено.
Ухвала КГС ВС від 4 травня 2023 року у справі № 910/21299/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110689905.
