19219
Правові висновки Верховного Суду
Отримані від продажу квартири гроші не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліменти
Заявник уважав, що державний виконавець при визначенні розміру аліментів необґрунтовано включив до його доходів кошти, отримані від продажу квартири, просив суд визнати неправомірним стягнення аліментів із цих коштів.
Місцевий суд задовольнив скаргу заявника, а апеляційний суд ухвалу районного суду скасував і в задоволенні скарги відмовив, пославшись, зокрема, на те, що розмір аліментів визначається від частки доходу, а не заробітку платника.
Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду й залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки щодо застосування норм права.
Згідно з п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року, зокрема квартири, за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковуються. Умова щодо перебування майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане у спадок.
Отже, доходи боржника, які звільнені від оподаткування, не належать до бази відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, які підлягають стягненню у виконавчому провадженні.
Тлумачення положень СК України, зокрема положень ст. 81, ч. 3 ст. 181, ч. 2 ст. 182, ст. 183 цього Кодексу, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів.
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, передусім акти сімейного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб’єкт приватного права, безумовно, спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів за депозитами, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів.
Натомість грошовий дохід, який є лише еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів.
Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Постанова Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94666367.
КАС ВС визначився із відкриттям провадження у двох справах щодо застосування санкцій до телеканалів
9 лютого 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виніс ухвали у справах № 9901/22/21, № 9901/23/21 за позовами громадян, які оспорюють Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (згідно із додатком 2 до рішення РНБОУ застосовано персональні санкції щодо низки телеканалів).
Ухвалою у справі № 9901/22/21 позовну заяву громадянина залишено без руху і встановлено позивачеві десятиденний строк із дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків. Рішення мотивоване тим, що позивач не навів обґрунтування про порушення оскаржуваним Указом прав, свобод та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду. Крім того, позивач не конкретизував підстав для залучення РНБОУ, ТОВ «НОВИНИ 24 ГОДИНИ», ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «112-ТВ», ТОВ «Нові комунікації» до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою у справі № 9901/23/21 відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою громадянина про визнання протиправним і скасування Указу. Суд зазначив, що фактично зміст позовної заяви свідчить про те, що її подано в інтересах та на захист прав інших осіб – юридичних осіб, які, за твердженнями позивача, є власниками телеканалів.
Повідомляємо, що 8 лютого до суду надійшов ще один позов із подібними позовними вимогами (справа № 9901/26/21).
Відповідно до КАС України Верховний Суд має вирішити питання про відкриття провадження протягом п’яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви (ч. 8 ст.171 КАС України).
Детальніше з ухвалами суду можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
Згода на вихід учасника ТОВ з часткою у статутному капіталі товариства 50% або більше, є правом, а не обов’язком учасників ТОВ
Учасниця ТОВ, яка володіє часткою у розмірі 50 % статутного капіталу, звернулася до господарського суду з позовом до іншої учасниці ТОВ, яка володіє такою ж часткою у статутному капіталі, та до ТОВ. Позивачка просила зобов’язати ТОВ провести державну реєстрацію змін у статуті ТОВ у зв’язку із її виходом зі складу учасників ТОВ на підставі заяви про вихід, а також зобов’язати виключити її зі складу учасників ТОВ та провести державну реєстрацію змін до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/13957/19, колегія суддів КГС ВС акцентувала на такому.
З аналізу частин 2–5 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» вбачається, що у випадку, якщо частка у статутному капіталі товариства становить 50 або більше відсотків, учасник може вийти з товариства лише за згодою інших учасників. Зокрема, для здійснення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу у випадку виходу одного з учасників товариства, якому належить 50 і більше відсотків, іншим учасникам необхідно надати згоду на вихід, справжність підписів на якій повинна засвідчуватися нотаріально.
За таких обставин немає підстав для задоволення позову про зобов’язання ТОВ провести державну реєстрацію змін у статуті ТОВ у зв’язку із виходом позивачки зі складу учасників товариства на підставі заяви про вихід учасника, оскільки немає згоди іншого учасника, а надання такої згоди є правом, а не обов’язком учасника товариства.
Виключення учасника можливе за умови дотримання таких вимог: 1) наявність визначених законом підстав (прострочення внесення вкладу, неподання заяви про вступ до товариства спадкоємцями чи правонаступниками); 2) прийняття рішення про виключення здійснюється лише вищим органом товариства – загальними зборами учасників (ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
З огляду на те, що законом передбачені вимоги та підстави для виключення учасника зі складу товариства, а також те, що прийняття такого рішення є виключною компетенцією загальних зборів, учасник товариства не має права вимагати в судовому порядку зобов’язати товариство виключити його зі складу учасників та провести державну реєстрацію змін до відомостей у ЄДРЮОФОПГФ.
Із текстом постанови КГС ВС у справі № 910/13957/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93329963.
Постанова ККС ВС щодо крадіжки майна з кімнати, до якої в орендаря не було доступу
Викрадення майна вважається вчиненим із проникненням у житло, якщо особа, яка орендувала одну кімнату у двокімнатній квартирі, таємно заволоділа чужим майном з іншої кімнати, що була зачинена власником, та доступу до якої вона не мала відповідно до умов договору оренди.
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який залишив без задоволення касаційну скаргу захисника засудженого на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку чоловік визнаний винуватим та засуджений за те, що шляхом обману, під приводом здійснення дзвінка, не маючи наміру телефонувати, із корисливих мотивів заволодів мобільним телефоном потерпілого (ч. 2 ст. 190 КК України). Крім того, коли він винаймав одну із кімнат у квартирі, у нього виник умисел на заволодіння майном, яке зберігалося в зачиненій кімнаті та до якої він не мав доступу. Реалізуючи свій злочинний умисел, чоловік, підібравши ключа, проник у кімнату, яка була зачинена власницею квартири, та викрав майно на суму понад 20 тис. грн (ч. 3 ст. 185 КК України).
У касаційній скарзі захисник зазначив, зокрема, про те, що кваліфікація дій особи за ч. 3 ст. 185 КК України є помилковою та неправильною, оскільки немає такої кваліфікуючої ознаки крадіжки, як «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому», з огляду на те, що засуджений винаймав житло та факт обмеження доступу нічим не підтверджується.
Як зазначено в постанові ККС ВС, ці доводи захисника є необґрунтованими, зважаючи на таке. Судами було встановлено, що потерпіла під час судового засідання зазначила про те, що чоловік орендував одну кімнату в двокімнатній квартирі, до іншої кімнати, зачиненої на ключ, доступ у нього був обмежений, і це обумовлювалося під час укладення договору оренди. Крім того, потерпіла не повідомила орендареві, де сховала ключ від зачиненої кімнати.
Детальніше з текстом постанови ККС ВС у справі № 607/24977/19 (провадження № 51-4617км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93081686.
Зведений дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду за 2020 рік: cutt.ly/pkWEl33
У дайджесті зібрано всі ключові правові позиції Великої Палати Верховного Суду за 2020 рік, систематизовані за видом судової юрисдикції та підставами розгляду Великою Палатою, а також окремі правові позиції, зокрема, щодо вимог, які не підлягають розгляду в судовому порядку.
Для зручності в користуванні дайджест містить лише короткий опис правових позицій із посиланням на ЄДРСР, що дає змогу швидко ознайомитися з найактуальнішою судовою практикою Великої Палати Верховного Суду.
Огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за грудень 2020 року - cutt.ly/1knNI4g
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають зі спадкових правовідносин, КЦС звернув увагу, що сам по собі факт виявлення ознак тяжкого психічного розладу спадкодавця не свідчить про його безпорадний стан, що є необхідною умовою для усунення від права на спадкування за законом;
✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, установлено, що, наприклад, заподіяння педагогічним працівником шкоди психічному здоров’ю учня внаслідок булінгу, факт якого документально підтверджено, є підставою для звільнення такого працівника за вчинення аморального проступку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України;
✅ у спорах щодо визнання правочинів дійсними / недійсними сформульовано висновок про те, що недійсність паспорта сторони договору купівлі-продажу не є підставою для визнання такого договору недійсним, якщо під час укладення договору його сторони не мали сумніву в ідентичності особи, знали про наявність дефекту паспорта однієї зі сторін та вчинили договір за взаємною згодою;
✅ у спорах, що виникають із виконання чи невиконання договірних зобов’язань, констатовано, що грошові кошти, узяті в борг за договором позики без визначеного в розписці строку повернення цих коштів, мають бути повернені в порядку та строки, встановлені ч. 1 ст. 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це;
✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, звернено увагу на те, що апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, має обов’язково мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама лише вказівка на те, що є поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження, не є належним мотивуванням для поновлення строку на апеляційне оскарження.
КЦС ВС роз’яснив принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди
Місцевий суд, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки позов пред’явлено до неналежної особи – сільської ради, ліквідованої внаслідок об’єднання територіальних громад, а належним відповідачем є міська рада, до якої перейшли права згаданої сільради.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, навівши такі правові обґрунтування.
Згідно із частинами 3 та 4 ст. 8 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» ОТГ є правонаступником усього майна, прав та обов’язків територіальних громад, що об’єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об’єднаною територіальною громадою.
Юридична особа – сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі ОТГ, є правонаступником прав та обов’язків усіх юридичних осіб – сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об’єдналися.
Пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. У такому випадку за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що він володіє житловим будинком і відкрито користується земельною ділянкою більше 15 років, доглядає за прибудинковою територією, слідкує за її станом. За таких обставин він уважав, що має право набути у власність земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.
Тобто давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Отже, суди правильно виходили з того, що підстав застосовувати положення закону про набувальну давність немає.
Детальніше за посиланням: cutt.ly/tkzqXn5.
До Верховного Суду оскаржено Указ Президента України щодо застосування санкцій до телеканалів
Сьогодні, 4 лютого 2021 року, до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло два позови громадян, які оспорюють Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Згідно із додатком 2 до рішення РНБОУ застосовано персональні санкції щодо низки телеканалів.
Позовам, які надійшли до суду, присвоєно реєстраційні номери справ – № 9901/22/21, № 9901/23/21.
За станом розгляду справ можна стежити у розділі «Стан розгляду справ» на офіційному вебсайті Верховного Суду – https://court.gov.ua/fair/sud9921/.
Щотижневий огляд рішень, ухвалених Верховним Судом за період із 25 по 29 січня 2021 року
✅ 25 січня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в апеляційному порядку переглянув справу № 855/7/21 за позовом особи, яка оскаржила постанову Центральної виборчої комісії № 3 від 3 січня 2021 року «Про визнання Городянко В. І. обраною Пришибським сільським головою Кременчуцького району Полтавської області», вважаючи, що цим рішенням ЦВК перебрала на себе повноваження відповідної територіальної виборчої комісії.
Суди встановили, що Пришибська сільська ТВК Кременчуцького району Полтавської області порушила порядок та строки встановлення результатів місцевих виборів, що свідчить про невиконання нею відповідних вимог Виборчого кодексу України.
Верховний Суд дійшов висновку, що виборче законодавство у певних випадках наділяє ЦВК повноваженнями щодо встановлення результатів відповідних місцевих виборів. При цьому ЦВК користується процедурою, передбаченою для встановлення результатів відповідних місцевих виборів, зокрема для виборів сільського голови щодо встановлення результатів голосування (ст. 268 ВК України) та ухвалення рішення про визнання особи обраною (ст. 278 ВК України).
(Постанова КАС ВС від 25 січня 2021 року у справі № 855/7/21)
✅ 26 січня КАС ВС переглянув у касаційному порядку справу № 826/10130/18, у якій товариство – орендар приміщень автозаправного комплексу оскаржило припис Державної архітектурно-будівельної інспекції України про заборону експлуатації об’єкта.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, мотивуючи це тим, що позивач не є суб’єктом містобудування, а є лише орендарем майна, яке належить іншому товариству.
Верховний Суд скасував ці рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що вимога щодо заборони експлуатації виявленого контролюючим органом самочинно збудованого об’єкта, зокрема, якщо він має ознаки об’єкта підвищеної небезпеки, поширюється на всіх суб’єктів, які експлуатують такий об’єкт незалежно від того, чи мають вони причетність до його зведення.
(Постанова КАС ВС від 26 січня 2021 року у справі № 826/10130/18)
✅ 25 січня Касаційний кримінальний суд у складі ВС направив на новий апеляційний розгляд кримінальне провадження щодо привласнення та розтрати чужого майна. Як установили суди, протягом 2010–2013 років керівниця відділу роздрібного бізнесу відділення банку у Львові, зловживаючи своїм службовим становищем, за допомогою завідомо підроблених заяв на видачу готівки заволоділа коштами вкладників на суму приблизно 3 млн грн. За вчинені кримінальні правопорушення суд призначив особі покарання у виді 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з фінансово-банківською діяльністю, строком на 3 роки, з конфіскацією належного на праві власності майна (справа № 461/4987/16-к, провадження № 51-1955км20).
Детальніше за посиланням: cutt.ly/ykj2ayo.
ВС відмовив у відкритті провадження у справі щодо відсторонення від посади судді КСУ
Сьогодні, 3 лютого 2021 року, Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду, перевіривши матеріали позовної заяви до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України», ухвалив рішення про відмову у відкритті провадження у справі № 9901/20/21, оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Позивач обґрунтував позов тим, що Указ Президента України є незаконним і таким, що суперечить Конституції України, якою не передбачено повноважень Президента України на відсторонення судді Конституційного Суду України від займаної посади.
Таким чином, позивач фактично ставить питання про неконституційність Указу Президента України та, відповідно, про необхідність оцінювання цього акта Глави держави на відповідність, зокрема, статтям 6, 19, 102, 106 та розд. XII Конституції України.
Верховний Суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, зокрема, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Аналіз норм Конституції України, практики Конституційного Суду України, а також правових позицій Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах свідчить про те, що невідповідність указів Президента України положенням Конституції України може бути підставою для прийняття виключно Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності цих указів, що свідчить про неможливість розгляду такої категорії справ у порядку адміністративного судочинства.
Також Суд зазначив, що правовий статус Президента України належить до сфери конституційних правовідносин, тому офіційне тлумачення Конституції України, зокрема, в цій частині, як і вирішення питання про відповідність закону, іншого правового акта (їх окремих положень) стосовно обсягу повноважень Президента України Конституції України, також є виключним повноваженням Конституційного Суду України.
Із повним текстом ухвали Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 9901/20/21 можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
Постанова ККС ВС щодо наявності в діянні особи необхідної оборони, межі якої не були перевищені
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо засудженого, який відповідно до вироку місцевого суду був визнаний винуватим у тому, що придбав вогнепальну зброю та боєприпаси без передбаченого законом дозволу. Крім того, під час конфлікту з двома особами, які завдавали йому ударів, чоловік, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, вистрелив із револьвера в бік цих осіб: одна з них отримала постріл у голову, що заподіяло їй тілесні ушкодження, від яких настала смерть, а друга – у тулуб, що заподіяло їй легкі тілесні ушкодження, які призвели до короткочасного розладу здоров’я.
Орган досудового розслідування обвинувачував особу у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115 КК України.
Однак місцевий суд перекваліфікував дії особи з ч. 1 ст. 115 на ст. 116 КК України та з ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 125 КК України. ЇЇ було засуджено за ст. 116, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК України до 7 років позбавлення волі і звільнено від відбування покарання у зв’язку з його повним відбуттям.
Апеляційний суд установив, що висновок місцевого суду у вироку в частині кваліфікації дій особи за ст. 116 КК України та ч. 2 ст. 125 КК України є помилковим, та скасував цей вирок у частині засудження особи за цими статтями, а провадження за обвинуваченням за ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115 КК України закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Суд постановив вважати особу засудженою за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ККС ВС погодився з таким висновком апеляційного суду: місцевий суд повно та всебічно дослідив докази, встановив фактичні обставини справи, однак надав неправильну юридичну оцінку діям особи.
Так, апеляційний суд зазначив, що відповідно до установлених місцевим судом фактичних обставин чоловік під час раптового конфлікту, який виник через протизаконне насильство з боку двох осіб, котрі перебували у стані алкогольного сп’яніння і завдали йому численних ударів кулаками та ногами в різні частини тулуба і голову, керуючись мотивом припинення протиправних дій потерпілих, вихопив із сумки револьвер, заряджений дев’ятьма патронами. При цьому він перебував у положенні на колінах та, будучи притиснутим до землі, з накинутою на голову курткою, зробив підряд два постріли в бік цих осіб.
Врахувавши поведінку нападників, яких було двоє, спрямованість умислу, інтенсивність і характер дій, що давали особі, яка захищалася, підстави сприймати загрозу реальною, апеляційний суд дійшов висновку про наявність у діянні засудженого необхідної оборони, межі якої не були перевищені.
Ухвала апеляційного суду, всупереч доводам прокурора, відповідає вимогам ст. 419 КПК України, в ній наведено мотиви, з яких виходив суд, постановляючи рішення, та положення закону, якими він керувався.
Детальніше з текстом постанови ККС ВС у справі № 658/278/15-к (провадження № 51-3506км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/92870362.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Тедіс Україна» про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України № 697-р
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 02.02.2021 у справі № 910/17891/19 скасував судові рішення попередніх судових інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задоволено касаційну скаргу ТОВ «Тедіс Україна» про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 10.10.2019 № 697-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» в частині, що стосується зазначеного товариства.
Названим рішенням Антимонопольного комітету України було визнано, що ТОВ «Тедіс Україна» разом з групою інших підприємств – виробників сигарет вчинили порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються обмеження доступу інших суб’єктів господарювання на ринок первинного продажу виробниками сигарет.
Верховний Суд з огляду на визначені законом межі повноважень, не встановлюючи фактичних обставин щодо поведінки позивача, перевірив правильність висновків попередніх судових інстанцій щодо законності та обґрунтованості оспорюваного рішення Антимонопольного комітету України.
Беручи до уваги неможливість притягнення будь-якої особи до відповідальності на підставі рішень Антимонопольного комітету України з інших справ (що не мають преюдиціального значення), без обов’язкового доведення вини в кожному окремому випадку (у кожній справі) та враховуючи помилковість юридичної кваліфікації дій ТОВ «Тедіс Україна», Верховний Суд задовольнив позов.
Визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України не позбавляє цей орган права провести повторну перевірку з дотриманням вимог чинного законодавства.
З рішеннями у справі № 910/17891/19 можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням – http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду: cutt.ly/Gkabud8
До огляду вміщено низку важливих правових позицій ККС ВС, висловлених під час розгляду кримінальних проваджень упродовж грудня 2020 року, зокрема щодо:
✅ вирішення питання про зворотну дію в часі закону України про кримінальну відповідальність у випадку кваліфікації дій обвинуваченого, який вчинив кримінальні правопорушення, передбачені статтями 152 та 153 КК, до набрання чинності Законом України від 1 червня 2010 року № 2295-VI «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»;
✅ можливості покладення в основу обвинувачення особи у вчиненні умисного вбивства сукупності належних та допустимих непрямих доказів;
✅ можливості окремого апеляційного оскарження ухвали про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою;
✅ визнання істотним порушенням кримінального процесуального закону судового розгляду кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру за участю недієздатної особи та за відсутності її захисника й законного представника.
Предметом розгляду Касаційного кримінального суду також були й інші питання застосування норм кримінального та кримінального процесуального права України, зокрема щодо порушення принципу недопустимості погіршення становища засудженого у разі, коли суд першої інстанції під час нового судового розгляду не звільнив особу від відбування покарання з випробуванням, тоді як у першому вироку цього суду, скасованому апеляційним судом не за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, обвинуваченому було призначено покарання із застосуванням ст. 75 КК; впливу кількості членів трудового колективу та часу, упродовж якого особа була членом такого колективу, на вирішення питання про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки трудовому колективу.
КАС ВС розглянув справу щодо неоприлюднення електронної петиції, надісланої Президентові України
У разі невідповідності електронної петиції вимогам, встановленим Законом України «Про звернення громадян», оприлюднення такої петиції не здійснюється, про що повідомляється автору не пізніше строку, встановленого для оприлюднення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув позов громадянина, який просив визнати неправомірними дії Президента України щодо відмови в оприлюдненні його (позивача) електронної петиції про припинення громадянства України особам, які проживають на тимчасово окупованих РФ територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, без винятку.
Суд відмовив у задоволенні позову з огляду на правомірне неоприлюднення відповідачем електронної петиці з підстав її невідповідності вимогам Закону України «Про звернення громадян».
Зокрема, ст. 23-1 цього Закону передбачено, що електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Суд установив, що Адміністрацією сервісу електронних петицій Офіційного інтернет-представництва Президента України позивачеві в межах встановленого Законом строку (протягом двох робочих днів з дня надсилання петиції автором) повідомлено про те, що ініційована ним електронна петиція Президентові України не відповідає встановленим вимогам, тому вона не буде оприлюднена. Також Суд вказав, що нормами Закону не передбачений обов’язок органів, яким адресована петиція, надавати роз’яснення причин відмови в оприлюдненні електронної петиції разом із повідомленням про відмову в її оприлюдненні.
Щодо доводів позивача про те, що його електронна петиція ніяким чином не порушує права людини на громадянство саме Держави Україна, колегія суддів КАС ВС зазначила таке.
Електронна петиція ініціатора фактично стосувалася позбавлення невизначеного кола громадян України правового зв’язку між таким громадянином та Україною, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на такій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.
Детальніше за посиланням: cutt.ly/SkoqmUv.
Дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду за листопад — грудень 2020 року: cutt.ly/3kiHHNN
Дайджест охоплює здебільшого нові правові позиції Великої Палати Верховного Суду, відображені в рішеннях, оприлюднених у листопаді — грудні 2020 року.
Серед них позиції щодо:
✅ можливості припинення права користування житлом колишнього члена сім’ї власника такого житла;
✅ порядку заміни боржника-ФОП у разі його смерті правонаступником у виконавчому провадженні;
✅ розмежування юрисдикції суду у спорах щодо оскарження звільнення з посади помічника судді;
✅ порядку примусового викупу акцій міноритарних акціонерів і способів захисту їхніх прав.
Також дайджест містить відступи від позицій ВСУ щодо порядку продовження відпустки в разі тимчасової непрацездатності, яка виникла під час такої відпустки, та щодо виплати щомісячної доплати за вислугу років судді.
Огляд судової практики Верховного Суду щодо реєстрації податкових накладних / розрахунків коригувань, підготовленого за результатами зустрічі з представниками компаній-членів Американської торговельної палати в Україні – cutt.ly/9kO7FA6
Під час заходу Секретар судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Раїса Ханова зазначила, що окремі проблеми бізнесу є предметом тематичних оглядів. Зокрема, було поставлено питання щодо штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, які не видаються покупцям.
Фахівці управління забезпечення роботи судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів секретаріату Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та правового управління (I) департаменту аналітичної та правової роботи апарату Верховного Суду ретельно вивчили та систематизували актуальні правові позиції щодо:
✅ віднесення особи до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості;
✅ блокування реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування;
✅ застосування штрафних санкцій у частині процедури при порушенні граничного строку реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
Допоки рішення суду не виконано, дії державного / приватного виконавця не можуть бути визнані правомірними – КЦС ВС
За скаргою заявника місцевий суд, із рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав неправомірною постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та скасував її, водночас відмовив у задоволенні вимоги про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною.
Суд першої інстанції вказав, що заявник не зазначив, яка саме бездіяльність є неправомірною та про усунення яких порушень йде мова у скарзі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду з цим висновком не погодився й визнав бездіяльність державного виконавця неправомірною з огляду на таке.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, регламентовано у ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 цієї статті за такими рішеннями виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 вказаного Закону (10 робочих днів після відкриття виконавчого провадження), перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Згідно із ч. 4 цієї статті виконавець під час виконання такого рішення доводить до відома боржника резолютивну частину рішення, про що складає відповідний акт, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов’язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Оскільки боржник самостійно не виконував рішень суду, а державний виконавець не вчиняв усіх необхідних виконавчих дій протягом двох років (до повернення виконавчого документа), суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій не допущено порушень, викладених у частинах 1, 4 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на положення ст. 129-1 Конституції України щодо обов’язковості судових рішень. ВС також послався на положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.
Оскільки примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов’язана вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, державний виконавець діяв із порушенням вказаного Закону, при цьому прийняв неправомірне рішення про повернення виконавчого листа.
Постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18 (провадження № 61-39095св18) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94489872.
Річний огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду: cutt.ly/IkTlFgP
В огляді зібрано найважливіші правові позиції ККС ВС за 2020 рік, які для зручності користування систематизовано за назвами розділів Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України.
У справі за позовом до суб’єкта господарювання, який перебуває у процедурі розпорядження майном, суд має залучати розпорядника майна
Господарський суд Хмельницької області ухвалою у справі № 924/881/16 (924/811/20), залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду, частково задовольнив заяву ФОП ОСОБА1, наклав арешт на відсів дроблення вивержених гірських порід фракції 0-5 вагою 15 369,94 тонн за договірною вартістю 768 497 грн, що знаходиться на території ПАТ «Полонський гірничий комбінат», яке перебуває в процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном боржника.
За результатами касаційного перегляду цих судових рішень КГС ВС залишив їх без змін.
Погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вжиття у цій справі заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначений відсів, що є предметом спору, Верховний Суд звернув увагу на таке.
Відповідач у цій справі – ПАТ «Полонський гірничий комбінат» перебуває у процедурі розпорядження майном (справа про банкрутство № 924/881/16).
Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Розпорядник майна – арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном (ст. 1, ч. 1 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства). До обов’язків розпорядника майна, визначених ч. 3 ст. 44 цього Кодексу, належить, зокрема, вжиття заходів для захисту майна боржника, аналізу фінансово-господарського стану, виявлення (за наявності) ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства тощо.
Тож суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі за позовом до підприємства-боржника, мав би залучити до участі в такій справі розпорядника майна, зважаючи на визначені законодавством про банкрутство його обов’язки щодо вжиття заходів для захисту майна боржника.
Апеляційний господарський суд, дослідивши надані йому розпорядником майна ПАТ «Полонський гірничий комбінат» докази, дійшов висновку про обґрунтованість заяви про забезпечення позову ФОП ОСОБА1 шляхом накладення арешту на майно, що знаходиться на території відповідача. При цьому, порушивши вимоги ч. 3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не надав оцінки обставинам неможливості їх подання до суду першої інстанції особою, що не була залучена до участі у справі. Однак зазначене порушення норм процесуального права апеляційним господарським судом не вплинуло на обґрунтованість прийнятого по суті рішення про необхідність забезпечення позовних вимог.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 21 січня 2021 року у справі № 924/881/16 (924/811/20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94393847.
Анонс засідань Верховного Суду на 08.02.2021 – 12.02.2021 року
У черговому відеоанонсі дивіться про те, які справи розглядатимуть Велика Палата ВС, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду та КАС ВС на цьому тижні.
Так, 9 лютого 2021 року на 14:00 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду призначив розгляд справи № 856/9/20-а за позовом райдержадміністрації до фізичної особи. Позивач просить примусово відчужити у державну власність із мотивів суспільної необхідності об’єкт нерухомого майна (земельну ділянку), що належить на праві приватної власності відповідачеві. Зазначена позовна вимога обґрунтована тим, що вилучення земельної ділянки відповідає суспільним потребам, оскільки на ній планується подальше розміщення і обслуговування об’єктів, пов’язаних із видобуванням первинних каолінів як корисних копалин загальнодержавного значення.
11 лютого о 14:30 КАС ВС продовжить розгляд справи № 806/1828/17 за позовом Державної аудиторської служби України до Товариства про стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в ході ревізії фінансово-господарської діяльності Товариства позивач установив зайве отримання субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення, а вказані кошти підлягають стягненню до Державного бюджету України.
10 лютого об 11:00 відбудеться засідання Великої Палати ВС у зразковій справі № 520/12609/19, у котрій позивач, інвалідність якого настала внаслідок виконання обов’язків військової служби під час ліквідації Чорнобильської катастрофи при виконанні радіаційних робіт у зоні відчуження, просить суд зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати та виплачувати належну йому пенсію в порядку, визначеному Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмежень, визнаних неконституційними, і в розмірі, встановленому Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(П)/2019.
Детальніше дивіться в нашому відеоанонсі - cutt.ly/7kn4zz0
Анонс засідань Верховного Суду у справах, які можуть бути цікавими для правників, ЗМІ та громадськості
✅ 9 лютого 2021 року на 14:00 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду призначив розгляд справи № 856/9/20-а за позовом райдержадміністрації до фізичної особи. Позивач просить примусово відчужити у державну власність із мотивів суспільної необхідності об’єкт нерухомого майна (земельну ділянку), що належить на праві приватної власності відповідачеві. Зазначена позовна вимога обґрунтована тим, що вилучення земельної ділянки відповідає суспільним потребам, оскільки на ній планується подальше розміщення і обслуговування об’єктів, пов’язаних із видобуванням первинних каолінів як корисних копалин загальнодержавного значення.
✅ 11 лютого о 14:30 КАС ВС продовжить розгляд справи № 806/1828/17 за позовом Державної аудиторської служби України до Товариства про стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в ході ревізії фінансово-господарської діяльності Товариства позивач установив зайве отримання субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення, а вказані кошти підлягають стягненню до Державного бюджету України.
✅ 10 лютого об 11:00 відбудеться засідання Великої Палати ВС у зразковій справі № 520/12609/19, у котрій позивач, інвалідність якого настала внаслідок виконання обов’язків військової служби під час ліквідації Чорнобильської катастрофи при виконанні радіаційних робіт у зоні відчуження, просить суд зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати та виплачувати належну йому пенсію в порядку, визначеному Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмежень, визнаних неконституційними, і в розмірі, встановленому Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(П)/2019.
✅ Того ж дня в порядку письмового провадження Велика Палата ВС розгляне зразкову справу № 580/2371/20 щодо підвищення до пенсії особам, постраждалим унаслідок катастрофи на ЧАЕС.
Позивачка вважає, що має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та просить суд зобов’язати територіальний орган Пенсійного фонду України здійснити таку виплату.
✅ Крім того, 10 лютого Касаційний кримінальний суд у складі ВС розгляне кримінальне провадження щодо умисного знищення майна. Як установили суди, влітку 2017 року на Одещині особа, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з іншою особою підпалила її автомобіль, який повністю згорів.
Внаслідок цих дій власниці автомобіля було завдано матеріальної шкоди на суму понад 200 тис. грн. За це кримінальне правопорушення особа була засуджена до 4 років позбавлення волі (справа № 509/3795/17, провадження № 51-4671км20).
Постанова ККС ВС щодо пред’явлення особи для впізнання
Жодних імперативних вимог щодо пред’явлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків законодавством не передбачено. Так само не передбачено й обов’язковості обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками.
Про це йдеться у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який залишив без задоволення касаційні скарги особи, засудженої за грабіж, та її захисника. Сторона захисту, зокрема, стверджувала про недопустимість даних протоколу пред’явлення особи для впізнання за фотознімками, слідчий всупереч вимогам ч. 6 ст. 228 КПК України належним чином не аргументував проведення пред’явлення особи для впізнання саме за фотознімками, а не безпосередньо самої особи.
ККС ВС визнав ці доводи необґрунтованими з огляду на таке.
У ст. 228 КПК України передбачено порядок пред’явлення особи для впізнання. Згідно із ч. 6 ст. 228 КПК України за необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, за матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред’явлення особи для впізнання.
Отже, суди обох інстанцій обґрунтовано визнали фактичні дані, отримані за результатами проведення впізнання особи за фотознімками, допустимими доказами у справі, а тому доводи скаржника про протилежне є необґрунтованими.
Детальніше з текстом постанови ККС ВС у справі № 742/2200/19 (провадження № 51-2565км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93217894.
Огляд рішень Верховного Суду за період з 25.01.2021 по 29.01.2021
У черговому щотижневому огляді рішень Верховного Суду дивіться про те, які рішення ухвалили Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний цивільний суд та ККС за минулий тиждень.
Так, 25 січня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в апеляційному порядку переглянув справу № 855/7/21 за позовом особи, яка оскаржила постанову Центральної виборчої комісії № 3 від 3 січня 2021 року «Про визнання Городянко В. І. обраною Пришибським сільським головою Кременчуцького району Полтавської області», вважаючи, що цим рішенням ЦВК перебрала на себе повноваження відповідної територіальної виборчої комісії.
26 січня КАС ВС переглянув у касаційному порядку справу № 826/10130/18, у якій товариство – орендар приміщень автозаправного комплексу оскаржило припис Державної архітектурно-будівельної інспекції України про заборону експлуатації об’єкта.
25 січня Касаційний кримінальний суд у складі ВС направив на новий апеляційний розгляд кримінальне провадження щодо привласнення та розтрати чужого майна. Як установили суди, протягом 2010–2013 років керівниця відділу роздрібного бізнесу відділення банку у Львові, зловживаючи своїм службовим становищем, за допомогою завідомо підроблених заяв на видачу готівки заволоділа коштами вкладників на суму приблизно 3 млн грн. За вчинені кримінальні правопорушення суд призначив особі покарання у виді 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з фінансово-банківською діяльністю, строком на 3 роки, з конфіскацією належного на праві власності майна (справа № 461/4987/16-к, провадження № 51-1955км20).
Детальніше дивіться в нашому відеоогляді - cutt.ly/KkkfHsA
Огляд актуальної практики КГС ВС, який охоплює правові позиції, викладені в рішеннях, внесених до ЄДРСР, за листопад – грудень 2020 року: cutt.ly/Skjn8hH
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають із земельних відносин, ОП КГС ВС сформулювала висновок про те, що позовна вимога прокурора про зобов’язання повернути земельну ділянку у зв’язку з припиненням дії договору оренди має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов’язку в натурі (повернення належної орендодавцеві земельної ділянки), об’єктом вимоги є дія зобов’язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна;
✅ у спорах щодо виконання договорів банківської гарантії ОП КГС ВС зауважила, що якщо сторони не визначили іншого терміну набуття банківською гарантією чинності, ніж день видачі, то пункт договору про надання гарантії, яким передбачено набрання нею чинності згідно із цим договором, не може свідчити про те, що гарантією встановлено строк її дії в розумінні ст. 251, ч. 1 ст. 561, ч. 4 ст. 563 ЦК України;
✅ у спорах щодо стягнення інфляційних втрат ОП КГС ВС констатувала, що сума боргу, внесена за період із 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено із 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, інфляційна складова обчислюється без урахування цього місяця, а якщо із 16 до 31 числа місяця — з урахуванням цього місяця. Якщо період прострочення виконання грошового зобов’язання становить неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується залежно від математичного округлення періоду прострочення в неповному місяці;
✅ у спорах щодо визнання договорів недійсними ОП КГС ВС зазначила, що позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов’язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин;
✅ у спорах, що виникають із корпоративних правовідносин, судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС сформулювала правовий висновок про те, що підписання генеральним директором договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав позивача як учасника товариства.
КАС ВС висловив позицію щодо виплати поліцейським грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки
У випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки.
Про це зазначив Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, розглянувши в касаційному порядку адміністративну справу, у якій позивач оскаржив дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, що передують року звільнення.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду попередньої інстанції, у задоволенні позову відмовив.
Верховний Суд не погодився з таким рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 ст. 93 цього Закону.
Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав у попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі й за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік і на відпустки (основні й додаткові), що не були використані в попередні роки, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки – працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Постанова Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 (адміністративне провадження № К/9901/13369/20) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/94237142.
Верховним Судом підготовлено черговий огляд практики ЄСПЛ - cutt.ly/Zkfgqdn
У межах опису звернемо увагу на найбільш неординарні справи.
✅ Справа ILIAS PAPAGEORGIOU v. Greece (№ 44101/13). Заявника було виправдано в кримінальному провадженні щодо спричинення ДТП внаслідок стану сп’яніння. Надалі вже цивільним судом розглянуто позов щодо заявника, яким його було фактично притягнуто до цивільно-правової відповідальності. Заявник вважав, що це суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ так не вважав, зазначивши, що стандарти доказування у кримінальному та цивільному процесі є різними і ніщо не заважало цивільному суду встановити факти автономно від рішення у кримінальному провадженні.
✅ Вартою уваги є справа PANIOGLU v. Romania. У цій справі румунська суддя оприлюднила публікацію, у якій навела доволі критичні думки щодо Голови касаційного суду, яка була прокурором у комуністичні часи, з огляду саме на такий професійний досвід останньої. За цю публікацію авторка була притягнута до дисциплінарної відповідальності, адже вона порушила Кодекс поведінки судді. Питання, яке виникло у справі, – чи не порушує таке притягнення до відповідальності вимог Конвенції. ЄСПЛ висновив, що не порушує.
✅ У справі SELLAMI v. France журналіста було притягнуто до цивільно-правової відповідальності за те, що він у своїй статті використав та оприлюднив матеріали розслідування злочину (фоторобот підозрюваного), які здобув у незаконний спосіб. ЄСПЛ у цій справі, як і в попередніх аналогічних, «був не на стороні» відповідного журналіста, констатуючи відсутність порушення, з огляду насамперед на таємницю розслідування та легітимну мету, яку така таємниця переслідує.
✅ Неординарний аспект реалізації авторського права відображено у справі AsDAC v. The Republic of Moldova. У ній висвітлювалось питання про те, чи порушені права художників (від імені яких діє компанія з управління авторськими правами), які створили графічні зображення для карбованих у Молдові монет та не отримували роялті за фактичне використання Національним банком створених ними зображень. ЄСПЛ встановив, що втручання, на яке скаржилась асоціація-заявник, наклало на неї непропорційний та надмірний тягар і що було порушено «справедливий баланс» між захистом її права на мирне володіння майном та загальними інтересами. Особливо ця справа привертає увагу беззапереченою логікою сформованої правової позиції.
✅ Справа BÉLA NÉMETH v. Hungary стосувалася мораторію на виселення із житла, встановленого в Угорщині у зв’язку з економічною кризою 2008 року. А саме питання про те, чи порушує такий мораторій права особи, яка придбала майно, однак не змогла його використовувати з огляду на мораторій.
Як і зазвичай, огляд містить перелік справ, ухвалених ЄСПЛ у справах щодо України.
Заявник не має попередньо надсилати копії скарги до суду на дії виконавця іншим учасникам справи (провадження) – КЦС ВС
Міський суд, з ухвалою якого погодився апеляційний суд, на підставі ч. 4 ст. 183 ЦПК України повернув заявникові без розгляду скаргу на дії державного виконавця. Суди вважали, що вона не відповідає вимогам ч. 2 ст. 183 ЦПК України, оскільки до скарги не додано доказів її попереднього надіслання (надання) заявником боржнику та державному виконавцю.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, зробивши такі висновки.
Суди застосували до спірних правовідносин вимоги ст. 183 ЦПК України, яка не регулює спірні процесуальні правовідносини.
У розд. VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачено можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.
Скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у ч. 4 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження».
Суди на порушення вказаних вище вимог процесуального законодавства не звернули уваги на те, що вимоги ч. 2 ст. 183 розд. 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин 1 або 2 цієї статті.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до розд. VII ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень – це окремий вид судового провадження, який передбачає окремий процесуальний режим розгляду справи. Дії щодо направлення процесуальних документів вчиняє суд.
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень – невід’ємна частина судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Враховуючи сталу практику ЄСПЛ, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що суди, повертаючи скаргу заявнику без розгляду, не дослідили його доводів щодо порушення його прав при ухваленні судового рішення судом першої інстанції.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи підлягають перевірці, тому що судові процедури мають бути справедливими (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), оскільки особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на доступ до суду.
Із постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
До Верховного Суду оскаржено Указ Президента України щодо відсторонення від посади судді КСУ
Сьогодні, 1 лютого 2021 року, до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов позов, у якому позивач оспорює Указ Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» з моменту його прийняття.
Реєстраційний номер справи – № 9901/20/21. За станом розгляду справи можна стежити у розділі «Стан розгляду справ» на офіційному вебсайті Верховного Суду – https://court.gov.ua/fair/sud9921/.
Анонс засідань Верховного Суду на 01.02.2021 – 05.02.2021 року
У черговому відеоанонсі дивіться про те, які справи розглядатимуть Велика Палата ВС, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду та КАС ВС на цьому тижні.
Так, 2 лютого 2021 року о 09:30 об’єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі ВС розгляне справу № 826/12552/18 за позовом приватного сільськогосподарського підприємства, яке оскаржує наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в частині застосування до нього спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
О 14:00 цього дня КАС ВС продовжить розгляд справи № 805/430/18-а за позовом Товариства, яке оскаржує постанову ГУ Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу. Суть спору полягає в тому, що контролюючий орган під час перевірки позивача з питань дотримання законодавства про працю виявив порушення щодо нарахування та виплати індексації заробітної плати працівникам підприємства.
Того ж дня о 14:30 КАС ВС продовжить розгляд справи № 420/5740/19 за позовом юридичної особи до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради. Позивач, зокрема, просив скасувати накази відповідача про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт і скасування права на виконання підготовчих робіт, набутого на підставі поданого повідомлення про початок виконання підготовчих робіт.
Детальніше дивіться в нашому відеоанонсі https://youtu.be/j7myb05-E8c.
Анонс засідань Верховного Суду у справах, які можуть бути цікавими для правників, ЗМІ та громадськості
✅ 2 лютого 2021 року о 09:30 об’єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі ВС розгляне справу № 826/12552/18 за позовом приватного сільськогосподарського підприємства, яке оскаржує наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в частині застосування до нього спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
✅ О 14:00 цього дня КАС ВС продовжить розгляд справи № 805/430/18-а за позовом Товариства, яке оскаржує постанову ГУ Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу. Суть спору полягає в тому, що контролюючий орган під час перевірки позивача з питань дотримання законодавства про працю виявив порушення щодо нарахування та виплати індексації заробітної плати працівникам підприємства.
✅ Того ж дня о 14:30 КАС ВС продовжить розгляд справи № 420/5740/19 за позовом юридичної особи до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради. Позивач, зокрема, просив скасувати накази відповідача про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт і скасування права на виконання підготовчих робіт, набутого на підставі поданого повідомлення про початок виконання підготовчих робіт.
✅ 2 лютого року о 10:00 відбудеться засідання Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1338/18, яка містить виключну правову проблему щодо набуття / ненабуття спадкоємцями статусу засновників приватного підприємства внаслідок спадкування часток (вкладів, внесків) у статутному капіталі приватного підприємства і права участі в його діяльності.
Детальніше за посиланням: cutt.ly/JkiSBRO
