Правові висновки Верховного Суду
Верховний Суд опублікував огляд судової практики КАС ВС за травень 2023 року
В огляді актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду представлені рішення, внесені до ЄДРСР, за травень 2023 року – https://rb.gy/4fxtf.
У рішеннях у справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів містяться правові позиції колегій суддів про:
✅строк оприбуткування готівки;
✅обов’язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
✅визначення бази оподаткування податком на додану вартість;
✅конвертування вартості товару з доларів США у євро під час визначення митної вартості товарів;
✅коригування митної вартості товарів;
✅застосування преференційного режиму на товар походженням з Європейського Союзу;
✅застосування тарифної преференції, встановленої щодо товарів, імпортованих з країни Європейського Союзу.
У рішеннях у справах щодо захисту соціальних прав викладено правові позиції колегій суддів стосовно:
✅розрахунку роботодавцем (страхувальником) допомоги по тимчасовій непрацездатності;
✅відсутності в роботодавця права в односторонньому порядку приймати рішення щодо заміни компенсації за невикористані відпустки на зарахування цих днів до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки.
Окремої уваги заслуговують рішення з правовими позиціями щодо:
✅чинників, які впливають на своєчасність розгляду запитів на публічну інформацію в умовах правового режиму воєнного стану;
✅наявності дискримінаційних ознак у нормах Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» щодо священнослужителів інших конфесій;
✅відсутності правових підстав для звільнення особи з військової служби під час воєнного стану через отримання такою особою бронювання.
До актуальних судових рішень можна віднести також ті, що містять правові позиції про:
✅вирішення питання щодо занесення об'єкта культурної спадщини до переліку таких об'єктів;
✅право Державної служби експортного контролю України застосовувати процедуру державного експортного контролю до товарів військового призначення, міжнародна передача яких не підлягає такому контролю;
✅помилковість зазначення в листі-згоді на обробку персональних даних учасника публічних закупівель «місця реєстрації» учасника замість «місця проживання».
КАС ВС висловився щодо визначення в умовах воєнного стану розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році для осіб з інвалідністю, яка настала внаслідок війни
Виплата особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році має здійснюватися відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV у таких розмірах: I групи – десять мінімальних пенсій за віком; II групи – вісім мінімальних пенсій за віком; III групи – сім мінімальних пенсій за віком.
Уряд у додатку до Порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою КМУ від 7 травня 2022 року № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"» (далі – Порядок № 540) установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, інвалідам війни здійснюється в таких розмірах: I групи – 4421 грн, II групи – 3906 грн, III групи – 3391 грн, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта КМУ положенням Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який має вищу юридичну силу, тому положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році.
Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
У цій справі у 2022 році позивачеві виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі 3906,00 грн, визначеному Порядком № 540. Не погодившись із розміром виплаченої допомоги, позивач оскаржив бездіяльність ГУ ПФУ щодо нарахування та виплати йому як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
КАС ВС дійшов висновку, що оскільки на час виплати позивачеві у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і Порядку № 540, в яких по-різному визначено розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення ч. 3 ст. 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022 році слід застосовувати не Порядок № 540, а Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.
Постанова Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111536574.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #правова_позиція
ККС ВС зробив висновок про вплив рішення прокурора щодо скасування постанови слідчого, якою досудове розслідування зупинялося, на строки такого розслідування
Кримінальний процесуальний кодекс України чітко передбачає, що у разі скасування слідчим суддею постанови про зупинення кримінального провадження строк із дня її винесення до дня її скасування слідчим суддею включається у строки досудового розслідування (абз. 2 ч. 5 ст. 219 КПК України).
Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду вважає, що процесуальні рішення прокурора про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування за своєю правовою природою є аналогічними з ухвалами слідчих суддів, якими скасовуються такі постанови про зупинення досудового розслідування.
Рішення слідчого судді є формою судового контролю за дотриманням процесуального законодавства стороною обвинувачення на етапі досудового розслідування. Проте кримінальний процесуальний закон не позбавляє саму сторону обвинувачення виправити ті помилки, які були допущені шляхом скасування прийнятих процесуальних рішень.
Проте процесуальні наслідки після скасування що слідчим суддею, що прокурором постанови слідчого про зупинення досудового розслідування повинні бути однаковими. Процесуальні помилки сторони обвинувачення не можуть обмежувати права та інтереси сторони захисту.
Отже, колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що в разі скасування прокурором постанови про зупинення кримінального провадження строк із дня винесення відповідної постанови слідчого до дня її скасування прокурором включається у строки досудового розслідування.
Постанова ККС ВС від 6 червня 2023 року у справі № 343/828/22 (провадження № 51-2574км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111524530.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ККС #досудове_розслідування #строк_досудового_розслідування #постанова #ухвала_слідчого_судді #КПК_України #прокурор #кримінальне_провадження #слідчий_суддя
У Верховному Суді відбудеться брифінг щодо здійснення правосуддя під час війни
7 липня 2023 року о 10:30 у приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8 відбудеться брифінг керівництва ВС на тему «Правосуддя в умовах воєнного стану».
Захід організовано для інформування ЗМІ та громадськості про:
✅ поточну ситуацію в системі правосуддя та її функціонування в умовах воєнного стану;
✅ стан та перспективи розгляду судами воєнних злочинів і злочинів проти основ нацбезпеки;
✅ важливі правові позиції ВС із захисту прав громадян у період дії воєнного стану.
Акредитація представників ЗМІ відбуватиметься до 18:00 6 липня 2023 року за номером телефону: (044) 253-06-48.
Закон не передбачає відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого внаслідок ДТП, щомісячними платежами та одноразовим платежем одночасно
КЦС ВС виснував, що страхове відшкодування особі, яка має право на отримання страхового відшкодування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК України (дитині – до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років)), може здійснюватися одним із таких способів:
1) шляхом виплати щомісячних платежів до досягнення особою відповідного віку, за умови відсутності випадків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК України, для стягнення одноразового платежу;
2) шляхом виплати одноразової виплати (але не більше як за три роки наперед) у разі існування випадків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК України, та подальшої виплати щомісячних платежів до досягнення особою відповідного віку із виключенням суми одноразової виплати.
Водночас законом не передбачено одночасного стягнення на користь особи, яка перебувала на утриманні померлого, як щомісячних платежів, так і одноразової виплати за один і той самий період, оскільки це призводить до подвійного стягнення коштів з відповідальної особи за одне і те ж правопорушення.
Зазначена позиція ґрунтується, зокрема, на системному тлумаченні п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 1200 та 1202 ЦК України, якими визначено два альтернативні способи відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, – щомісячними платежами або одноразовим платежем (не більше ніж за три роки).
У цій справі після смерті матері внаслідок ДТП дочка, яка перебувала на її утриманні, звернулася до МТСБУ з позовом про відшкодування шкоди у зв’язку із втратою годувальника. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив вимоги позивачки про відшкодування шкоди, завданої смертю її матері в ДТП, щомісячними платежами до закінчення навчання, але не більше як до досягнення дочкою 23 років, та одноразовою виплатою за рахунок коштів МТСБУ в межах ліміту відповідальності.
Верховний Суд дійшов висновку про можливість стягнення на користь особи страхового відшкодування одноразовим платежем відповідно до ч. 1 ст. 1202 ЦК України.
Водночас, стягуючи на користь позивачки страхове відшкодування одноразовим платежем (за три роки), суди не врахували, що до закінчення її навчання залишилося 2 роки і 9 місяців, а тому сума страхового відшкодування підлягає зменшенню.
Таким чином, з огляду на те, що відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, на користь позивачки МТСБУ здійснює шляхом одноразової виплати, немає правових підстав для стягнення з МТСБУ щомісячних платежів.
Постанова Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 686/1866/22 (провадження № 61-2968св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111251199.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #ДТП #відшкодування_шкоди #страхове_відшкодування
У Верховному Суді здійснено переклад Контрольного переліку показників з таймменеджменту та пояснювальної записки до нього, ухвалених CEPEJ
На 40-му пленарному засіданні Європейської комісії з питань ефективності правосуддя (CEPEJ) був ухвалений Контрольний перелік показників з таймменеджменту. Цей документ, розроблений Робочою групою із судового таймменеджменту (CEPEJ-SATURN), є першим інструментом діагностики та управління для судів. У ньому представлено базовий перелік запитань, які допоможуть зібрати необхідну інформацію про справи та проаналізувати відповідні аспекти тривалості судових проваджень. Мета Контрольного переліку показників з таймменеджменту – допомогти судам вжити заходів для розгляду справ у розумні й обґрунтовані строки та зробити судочинство більш прозорим і передбачуваним для відвідувачів суду.
Пропонуємо ознайомитися з перекладом Контрольного переліку показників з таймменеджменту (https://rb.gy/wd7fn) і пояснювальної записки до нього (https://rb.gy/51kyi), підготовленим Верховним Судом.
КЦС ВС визначився щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог сторін спору, які мають підтверджені арбітражним рішенням зобов’язання зі сплати на користь одне одного грошових коштів
У цій справі «NOVARGI INDUSTRIES S.L.» подала до національного суду заяву про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення. Заявник зазначав, що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України частково задовольнив первісний і зустрічний позови сторін спору, стягнув з компанії «NOVARGI INDUSTRIES S.L.» на користь АТ «Укргазвидобування» 677 446,56 євро та з АТ «Укргазвидобування» на користь «NOVARGI INDUSTRIES S.L.» 624 132,32 євро. Водночас АТ «Укргазвидобування» заперечувало проти цього, вказувало, що його зобов’язання перед заявником припинені з огляду на їх зарахування із зустрічними однорідними вимогами на підставі заяви товариства про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву «NOVARGI INDUSTRIES S.L.», керувався тим, що немає правових підстав для відмови у визнанні й наданні дозволу на виконання арбітражного рішення. При цьому суд першої інстанції вважав, що оскільки міжнародний комерційний арбітраж не вирішував питання про зарахування зустрічних вимог, немає підстав для відмови в задоволенні заяви «NOVARGI INDUSTRIES S. L.».
Водночас Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки рішенням МКАС при ТПП України встановлено обов’язок компанії «NOVARGI INDUSTRIES S.L.» перед АТ «Укргазвидобування» щодо сплати коштів, а також обов’язок АТ «Укргазвидобування» перед «NOVARGI INDUSTRIES S.L.» щодо погашення боргу, але зарахування зустрічних однорідних вимог міжнародним комерційним арбітражем не проведено, зазначене рішення не оспорено сторонами та є обов’язковим для них, при цьому АТ «Укргазвидобування» виконало своє зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог до компанії «NOVARGI INDUSTRIES S.L.», немає правових підстав для примусового виконання рішення МКАС при ТПП України, зокрема, в частині стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь «NOVARGI INDUSTRIES S.L.» грошових коштів.
Зараховані вимоги відповідають умовам зустрічного зарахування на підставі положень ст. 601 ЦК України, ч. 3 ст. 203 ГК України, оскільки є зустрічними (кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов’язанням є кредитором за другим), однорідними (стосуються стягнення грошових коштів, виникли на підставі одного договору та підтверджені одним арбітражним рішенням), безспірними (встановлені рішенням міжнародного комерційного арбітражу, з яким погодилися сторони) та такими, строк виконання яких настав (сторони погодилися з ухваленим рішенням міжнародного комерційного арбітражу та звернулися із заявами про надання дозволу на його виконання).
Встановлення та урахування обставин виконання сторонами рішення міжнародного комерційного арбітражу, у тому числі на підставі положень ст. 601 ЦК України чи ч. 3 ст. 20З ГК України, не є зміною такого рішення, а є процесуальним обов’язком суду, який вирішує питання про наявність правових підстав для примусового виконання відповідного рішення міжнародного комерційного арбітражу (ч. 3 ст. 479 ЦПК України).
Постанова КЦС ВС від 15 червня 2023 року у справі № 824/144/22 (провадження № 61-2716ав23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111613911.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #арбітражне_рішення #дозвіл_на_виконання
Чи підлягає нотаріальному посвідченню договір оренди транспортного засобу, стороною якого є ФОП – рішення ВП ВС
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для вирішення питання, чи підлягає договір найму (оренди) транспортного засобу, стороною якого є фізична особа – підприємець, нотаріальному посвідченню згідно із ч. 2 ст. 799 ЦК України, слід керуватися не лише суб’єктним складом відповідних правовідносин, важливим у цьому випадку є також зміст самих правовідносин (у цьому разі – договірних відносин оренди транспортного засобу) та чи є такі відносини господарськими.
Тому необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи в цих правовідносинах – діє вона у власних інтересах чи як суб’єкт господарювання, який орендує транспортний засіб із метою його використання у своїй господарській діяльності.
Зазначена позиція ґрунтується, зокрема, на системному тлумаченні приписів господарського законодавства, згідно з яким із моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах – як фізична особа та як ФОП.
Водночас наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа діє як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, серед іншого, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо.
У цій справі власник автомобіля звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП. Позивач зазначав, зокрема, що є підприємцем і свій автомобіль використовував також для здійснення підприємницької діяльності. Після його пошкодження був змушений орендувати автомобіль в іншого ФОП та сплачувати орендну плату, яка, на його думку, також підлягає відшкодуванню відповідачем.
Суди попередніх інстанцій зробили висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за договором найму (оренди) транспортного засобу.
ВП ВС зазначила, що оскільки договір оренди транспортного засобу укладено між двома ФОП з метою використання орендарем транспортного засобу у своїй підприємницькій діяльності для отримання прибутку, то не можна вважати, що в цих договірних правовідносинах позивач діяв як фізична особа, а тому немає підстав для висновку про необхідність нотаріального посвідчення такого договору оренди відповідно до вимог ч. 2 ст. 799 ЦК України.
Постанова ВП ВС від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111614258.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #стягнення_майнової_шкоди #відшкодування_моральної_шкоди #ДТП #договір_найму_транспортного_засобу #ФОП
Огляд актуальної судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за квітень 2023 року: https://rb.gy/000il.
В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
Зокрема, у постановах колегій суддів КГС ВС містяться правові висновки про:
✅ незворотність дії в часі Закону України «Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України»;
✅ наслідки зазначення у згоді на укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження часткою у статутному капіталі ТОВ, яка є спільним майном подружжя, статусу фізичної особи як учасника ТОВ і незазначення її статусу як іншого з подружжя;
✅ підстави виникнення переддоговірного спору;
✅ відсутність у суду повноважень на власний розсуд визначати відповідача у справі.
У постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС сформульовано правові висновки стосовно:
✅ наслідків одночасного звернення ініціюючих кредиторів до різних господарських судів із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство до того самого боржника;
✅ судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями щодо боржника.
У постанові об’єднаної палати КГС ВС зроблено висновок про відшкодування за рахунок позивача сплаченого відповідачем судового збору в разі відмови позивача від позову й закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України та відступлено від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові КГС ВС.
КГС ВС – про застосування абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», визнаного неконституційним, до правовідносин, що цьому передували
22 липня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням у справі № 3-313/2019 визнав абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), та вказав, що він втрачає чинність з дня ухвалення цього Рішення (22 липня 2020 року).
За обставинами цієї справи прокурор у травні 2022 року в інтересах Міненерго та Управління ДПС звернувся з позовом до ВАТ про стягнення частини чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році з урахуванням збільшених нормативів.
Правовою підставою позову прокурор зазначив абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», оскільки вважав, що під час виникнення обов’язку сплати частини чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році вказана норма була чинною.
Верховний Суд дійшов висновку, що абз. 8 ч. 5 ст. 11 цього Закону не підлягає застосуванню до спірних правовідносин як такий, що суперечить Конституції України, з мотивів, викладених у Рішенні Конституційного Суду України.
Передбачений у цьому положенні Закону механізм, який полягає в обов’язковому спрямуванні частини чистого прибутку до державного бюджету без волевиявлення учасників господарської організації, обмежує їх корпоративні права, зокрема таку складову, як правомочність на участь в управлінні господарською організацією. Вказане нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним, оскільки, визначаючи правові основи управління об’єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів. Разом з тим саме держава через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління здійснює управління суб’єктами господарювання державного сектора економіки та має вирішальний вплив на їхню господарську діяльність.
Водночас, оскільки норму абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» вже визнано такою, що не відповідає Конституції України, Верховний Суд не має передбачених ч. 6 ст. 11 ГПК України підстав для вирішення питання стосовно внесення до КСУ подання щодо конституційності такої норми.
Враховуючи наведене, керуючись ч. 6 ст. 11 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» не підлягає застосуванню, а тому позов прокурора, поданий на підставі цієї норми, задоволенню не підлягає.
Постанова КГС ВС від 24 травня 2023 року у справі № 921/229/22 –https://reyestr.court.gov.ua/Review/111484342.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #статутний_капітал #корпоративні_права_учасника #частина_чистого_прибутку #господарська_діяльність
Огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж квітня 2023 року – http://surl.li/ilrcr
Огляд рішень за вказаний період важливий насамперед наданим ЄСПЛ Консультативним висновком за процедурою, передбаченою Протоколом № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, Верховний суд Фінляндії звернувся до ЄСПЛ із запитом про тлумачення обсягу права біологічних батька / матері у світлі статей 6 та 8 Конвенції в контексті розгляду справи національними судами щодо надання дозволу на усиновлення повнолітньої особи іншою особою.
У своєму висновку ЄСПЛ, окрім іншого, зазначив, що оскільки судові процедури щодо усиновлення повнолітньої особи можуть розглядатися як такі, що впливають на приватне життя біологічних батьків, таким особам має бути надана можливість бути почутими, а наведені ним / нею аргументи особа, яка ухвалює рішення, повинна належним чином узяти до уваги. Проте підхід, передбачений національним законодавством Фінляндії, згідно з яким у справах про усиновлення повнолітніх осіб біологічні батьки не мають права виступати сторонами або оскаржити таке рішення до вищої інстанції, перебуває в межах розсуду держав – учасниць Конвенції.
Вартою уваги є також справа JÍROVÁ AND OTHERS v. the Czech Republic, відповідно до обставин якої через негативний вплив батьків-вихователів на психічний розвиток узятої на виховання дитини, що було підтверджено результатами обстеження, останню було поміщено до дитячого будинку, а контакт із батьками-вихователями – обмежено. Ці заходи було припинено лише через рік після досягнення дитиною повноліття. Батьки-вихователі та дитина скаржилися на такі заходи в значенні ст. 8 Конвенції, які, на їхню думку, становили неправомірне втручання в їхнє сімейне життя.
Суд, розглянувши цю справу, виснував, що національні органи належно оцінили та зважили всі обставини справи, включно з висновками експертів, а також позицією сторін та ухвалили рішення, керуючись найкращими інтересами дитини, а отже порушення не було.
У справі UAB KESKO SENUKAI LITHUANIA v. Lithuania компанія-заявник поскаржилася до національних судів на дії Ради з питань конкуренції, які остання вчиняла під час перевірки офісу компанії-заявника, та на подальшу відмову Ради з питань конкуренції розглянути скаргу компанії-заявника на ці дії, зокрема такі, як прибуття працівників цього органу до офісу в супроводі поліції і без негайного пояснення своєї мети; у протоколі перевірки не зазначалося про участь поліції в проведенні перевірки; було скопійовано та вилучено невибірково значну кількість документів без перевірки їх значення для розслідування тощо.
Національні суди відмовили в розгляді скарги, аргументувавши це тим, що відмова Ради з питань конкуренції про відхилення скарги компанії щодо проведення перевірки не мала правових наслідків, тому не могла бути предметом адміністративної справи. Суди вважали, що правові наслідки могли настати лише за умови завершення розслідування й ухвалення остаточного рішення у справі про стверджуване встановлення фіксованих цін компанією-заявником, у межах якого відбулася перевірка її офісу.
Констатуючи порушення ст. 8 Конвенції в цій справі, ЄСПЛ, серед іншого, вказав, що відмова в судовому перегляді свідчила про відсутність ефективних гарантій проти свавілля та зловживань у цій справі.
Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/mign_standart/.
КГС ВС висловився щодо перегляду господарським судом судових рішень за нововиявленими обставинами в межах справи про банкрутство
Предметом касаційного перегляду у Верховному Суді за скаргою особи-кредитора стали судові рішення за наслідком розгляду заяви (з посиланням на ч. 1 ст. 320 ГПК України) про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал місцевого господарського суду від 13 грудня 2018 року, що стосуються результатів розгляду грошових вимог підприємства-кредитора у справі про банкрутство товариства-боржника.
Суд першої інстанції заяву особи-кредитора про перегляд зазначених ухвал місцевого господарського суду за нововиявленими обставинами задовольнив. Апеляційний суд скасував це судове рішення, а в задоволенні заяви особи-кредитора відмовив. Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та залишив у силі ухвалу місцевого господарського суду.
Виконуючи функцію забезпечення єдності та сталості судової практики, зважаючи на значення процедур розгляду та визнання вимог кредиторів у справі про банкрутство як одного з ключових її елементів, судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС сформулювала такі висновки про застосування норм права.
Кредитор у справі про банкрутство в порядку, строки та з підстав, що встановлені гл. 3 розд. IV ГПК України «Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами» (в цій справі з підстави, визначеної п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК України), наділений правом подати до відповідного господарського суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал(и) за результатами розгляду заяв з вимогами конкурсних кредиторів.
Господарський суд, який переглядає з підстави, визначеної п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК України (що є відмінною від підстави, визначеної п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК України), за нововиявленими обставинами судові рішення у справі про банкрутство, зокрема ухвали за результатами розгляду заяв з вимогами конкурсних кредиторів, у процесі такого перегляду встановлює наявність або відсутність нововиявлених обставин, оцінює їх істотність для правильного вирішення спору і вплив на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
У разі, коли під час розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал(и) за результатами розгляду заяв з вимогами кредиторів господарським судом встановлені нововиявлені обставини, які істотно впливають на оцінку обґрунтованості вимог іншого кредитора до боржника, зокрема спростовують існування грошового зобов’язання боржника перед іншим кредитором, наявність такого, що набрало законної сили судового рішення, яким було підтверджено грошове зобов’язання боржника перед таким кредитором, оцінюється судом у сукупності з іншими доказами, з урахуванням нововиявлених обставин, і само собою не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал(и) за результатами розгляду заяв з вимогами кредиторів.
Постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 15 березня 2023 року у справі № 904/10560/17– https://reyestr.court.gov.ua/Review/110997948.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #КУзПБ #справа_про_банкрутство #кредитор #боржник #нововиявлені_обставини
Щодо закриття провадження за ст. 346 КК України на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (закінчення строку досудового розслідування, крім випадку повідомлення про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи)
Верховний Суд дійшов висновку, що кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, передбаченого ст. 346 «Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча» КК України, не може бути закрите судом на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування, визначених ст. 219 КПК України. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей злочин не є злочином проти життя та здоров’я особи, оскільки його безпосереднім об’єктом є авторитет органів державної влади, не враховує того, що додатковим безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 346 КК України, є здоров’я особи, на заподіяння шкоди якому було спрямовано дії обвинуваченого.
У цьому кримінальному провадженні особі було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 346 КК України (організація готування вчинення стосовно народних депутатів України насильницьких дій у зв’язку з їхньою державною та громадською діяльністю).
Місцевий суд ухвалою закрив це кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування, визначених ст. 219 цього Кодексу. Таке рішення було мотивовано тим, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення віднесене до категорії тяжких, однак не є злочином проти життя та здоров’я особи, оскільки його безпосереднім об’єктом є авторитет органів державної влади.
Касаційний кримінальний суд у складі ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції, вказуючи на те, що злочин, у якому обвинувачувалася особа, не тільки належить до злочинів проти авторитету органів державної влади, але також є злочином проти здоров’я особи, оскільки спрямованість злочинних дій передбачає заподіяння шкоди саме здоров’ю особи (народному депутату). Окрім того, згідно зі ст. 12 КК України злочин, передбачений ст. 346 вказаного Кодексу, додатковим об’єктом якого є життя і здоров’я особи, віднесений законодавцем до тяжких. Тому й цей злочин для застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України охоплюється поняттям «тяжкий чи особливо тяжкий злочин проти життя та здоров’я особи».
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 6 червня 2023 року у справі № 591/4099/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111460513.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
ККС ВС залишив без зміни вирок ВАКС та ухвалу АП ВАКС щодо колишнього судді й адвоката за одержання неправомірної вигоди
Фігуранти цього кримінального провадження будуть відбувати покарання: колишній суддя – у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посаду судді 3 роки з конфіскацією майна; адвокат – у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
У цьому провадженні колишній суддя отримав через адвоката 8 тисяч доларів неправомірної вигоди за ухвалення рішення в цивільній справі про поновлення на роботі та виплату компенсації. Крім цього, за місцем обшуку в колишнього судді було знайдено вогнепальну зброю, на яку він не мав відповідного дозволу.
Сторона захисту не погодилася з обвинувальним вироком Вищого антикорупційного суду та рішенням Апеляційної палати ВАКС і оскаржила його в порядку касаційної процедури з мотивів істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За наслідками касаційного розгляду колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. При цьому численні аргументи шести касаційних скарг сторони захисту щодо порушення вимог КПК України і КК України були визнані необґрунтованими.
З повним текстом судового рішення ККС ВС у справі № 760/26347/18 можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua.
ВС опублікував огляд судової практики в адміністративних справах щодо соціального захисту сімей з дітьми в публічно-правових спорах
Нещодавно в соціальних мережах під час опитування фахівців-правників порушувалося питання щодо найбільш очікуваних форматів оглядів судової практики Верховного Суду.
З’ясувалося, що найбільш корисними та зручними в користуванні вважають тематичні огляди судової практики ВС.
Врахувавши це, Верховний Суд розробив новий формат тематичних оглядів, який пропонуємо до вашої уваги. Передбачається, що ці огляди будуть постійно доповнюватися новими позиціями.
Верховний Суд продовжить також підготовку та оприлюднення періодичних оглядів практики касаційних судів і Великої Палати.
Ділимося оглядом судової практики Верховного Суду в адміністративних справах щодо соціального захисту сімей з дітьми в публічно-правових спорах – https://is.gd/U2Nf18.
У цьому огляді наведені правові позиції про:
✅призначення допомоги при народженні дитини незалежно від пропуску строку звернення за призначенням такої допомоги одним із батьків;
✅реалізацію жінкою, яка має статус внутрішньо переміщеної особи, права на виплату допомоги по вагітності та пологах без обмеження строком, встановленим підзаконним нормативно-правовим актом;
✅забезпечення права дитини, позбавленої батьківського піклування, на отримання в належному розмірі одноразової грошової допомоги при випуску з навчального закладу, на забезпеченні якого така дитина перебувала;
✅забезпечення доступності дошкільної освіти органом місцевого самоврядування незалежно від місця реєстрації дитини;
✅умови, необхідні для надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
У справі про встановлення факту народження дитини на окупованій території представником може бути особа без статусу адвоката за довіреністю в електронній формі
Верховний Суд виснував, що процесуальним законом допускається подання апеляційної скарги представником (не адвокатом) у справі про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства (ст. 317 ЦПК України).
Законодавець передбачив у межах процесуального представництва конструкцію «довіреності в електронній формі», яка видається відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Довіреність, видана з дотриманням зазначених правил як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника в суді.
У цій справі представник одного з батьків звернувся до суду із заявою про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України. Суд першої інстанції повернув заяву, оскільки її підписано та подано особою, яка не підтвердила повноважень на її підписання.
Апеляційний суд при поверненні апеляційної скарги також вважав, що згідно із ч. 2 ст. 62 ЦПК України довіреність фізичної особи має бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою; апеляційна скарга на ухвалу підписана представником, який начебто діє в інтересах позивача. Разом з тим до апеляційної скарги надано довіреність, яка не зареєстрована в передбаченому законом порядку, не містить підпису довірителя.
Водночас з огляду на висновки, викладені вище, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не врахував, що до апеляційної скарги, поданої через Електронний суд, додано довіреність в електронній формі. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про повернення апеляційної скарги.
Постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 619/1908/23 (провадження № 61-8428св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111742048.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #ДТП #встановлення_факту_народження #представництво #електронні_документи
Огляд актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за травень 2023 року: https://rb.gy/63y3f.
В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду, ухвалених у травні 2023 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі.
У сфері кримінального права:
✅ встановлено, що в діях особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 КК України, можуть міститися ознаки однієї з обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння з огляду на те, що, відповідно до показань обвинуваченого, він отримав зброю після оголошення воєнного стану в Україні для відсічі збройній агресії російської федерації;
✅ акцентовано на тому, що нез’явлення обвинуваченого до суду через неналежне повідомлення його про судовий розгляд, а також через те, що він захищав державу від збройної агресії російської федерації, не є умисним ухиленням від суду та не зупиняє строки давності, передбачені ч. 1 ст. 49 КК України.
У сфері кримінального процесуального права:
✅ констатовано, що відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я в результаті дорожньо-транспортної пригоди, має персональний характер (стосується виключно особи, якій вона заподіяна) та не може бути предметом правонаступництва;
✅ встановлено, що протокол контролю за вчиненням злочину відображає відомості лише про події, які відбувалися приховано від засудженого, що не вимагає його присутності, оскільки він не може засвідчити чи спростувати жодних фактів, свідком яких він не був.
Упродовж травня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Огляд судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо трансфертного ціноутворення – https://rb.gy/2i8n8.
Захист платників, прогнозованість і стабільність господарської діяльності з нерезидентами вагомі під час розбудови бізнес-ландшафту України. Аналітичний матеріал висвітлює актуальну судову практику щодо оподаткування таких операцій:
✅ визнання господарських операцій контрольованими;
✅ реалізація принципу «витягнутої руки»;
✅ особливості податкової звітності та контролю.
ККС ВС висловився щодо дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи для вчинення слідчих дій
Сторона захисту в цьому кримінальному провадженні ставила питання про недопустимість як доказу винуватості особи протоколу огляду місця події з тих підстав, що ця слідча дія була проведена з порушенням вимог КПК України, оскільки фактично було проведено обшук житла без звернення органу досудового розслідування до слідчого судді на отримання відповідного дозволу.
ККС не погодився із цим доводом захисту та звернув увагу на те, що вказана слідча дія була проведена з дозволу орендаря, яка проживала в квартирі, де проводився огляд, на підставі договору оренди, тобто була тимчасовим володільцем.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 КПК України огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
За наявності згоди особи, яка володіє приміщенням, закон не вимагає звернення до слідчого судді за відповідним дозволом (ч. 1 ст. 233 КПК України).
Крім того, як неодноразово зазначав суд касаційної інстанції, положення ст. 223 КПК України не мають на меті вирішення питань власності. Вони захищають особу від необґрунтованого втручання у сферу її приватності, на яке вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Термін «особа, яка володіє» в ч. 1 ст. 233 КПК України охоплює більш широке коло осіб, ніж титульний власник або особа, володіння якої ґрунтується на певних договірних чи інших законних підставах.
Постанова ККС від 20 червня 2023 року у справі № 756/16122/21 (провадження № 51-641км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111772574.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ККС #огляд_місця_події #протокол_огляду_місця_події #слідча_дія #КПК_України #обшук_житла #доказ #недопустимість_доказів #слідчий_суддя
Верховний Суд підтримує необхідність упровадження кроків, які сприятимуть відновленню довіри до системи правосуддя та прискоренню євроінтеграції України
Указом Президента України від 30 червня 2023 року № 359/2023 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 червня 2023 року «Про прискорення судової реформи та подолання проявів корупції у системі правосуддя», яким РНБО звертається до суб’єктів права законодавчої ініціативи щодо необхідності розгляду змін до законодавства.
Верховний Суд усвідомлює вагомість причин, якими викликане таке рішення РНБО і глави держави, та поділяє необхідність вжиття рішучих кроків для викорінення корупції з усіх гілок та рівнів державної влади.
Ми підтримуємо впровадження невідкладних заходів, які сприятимуть відновленню рівня довіри до системи правосуддя й інших державних інститутів та прискоренню європейської і євроатлантичної інтеграції України.
Судді Верховного Суду висловлюють готовність до реалізації ініціатив, спрямованих на відновлення довіри, водночас зауважують на тому, що такі ініціативи мають здійснюватися в умовах дотримання принципу незалежності суддів і не мають дестабілізувати роботу Верховного Суду.
Верховний Суд відкритий до діалогу з напрацювання конкретних кроків на виконання Указу Президента України, які відповідатимуть верховенству права й міжнародним стандартам.
Огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за травень 2023 року – https://rb.gy/gzeqd.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають із питань захисту права власності, звернено увагу на те, що державна реєстрація рухомого майна, здійснена на підставі неукладеного правочину, що порушує права особи, яка за наявності такої реєстрації позбавлена можливості зареєструвати транспортний засіб на підставі укладеного з продавцем договору купівлі-продажу, підлягає скасуванню. Внаслідок скасування державної реєстрації рухомого майна, здійсненої на підставі неукладеного правочину, позивач не позбавлений можливості в позасудовому порядку звернутися до реєстратора з відповідною заявою для набуття права власності на транспортний засіб;
✅ у спорах, що виникають із земельних правовідносин, зазначено, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам’ятка археології, слід розглядати як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов’язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки;
✅ у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, акцентовано, що для визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірному будинку після укладення договору дарування;
✅ у спорах, що виникають із житлових правовідносин, зауважено, що сам факт переходу права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім’ї власника цього нерухомого майна, у тому числі й колишніх, які є особами похилого віку, побудували спірне домоволодіння, проживають у ньому понад 20 років, сприймають його як єдине житло, не мають іншого житла, придатного для проживання, сплачують плату за житлово-комунальні послуги та загалом характеризуються позитивно за місцем свого проживання. Виселення становитиме надмірний тягар для них та за вказаних обставин є непропорційним у контексті принципів ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, наголошено, що під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов’язком батьків діяти в її інтересах. У разі зміни відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною визначене місце проживання дитини з одним із батьків може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку;
✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, констатовано, що в розумінні ч. 3 ст. 296 ЦПК України всі рідні брати та сестри, незалежно від того повнорідні вони чи неповнорідні, є близькими родичами, а отже мають право подати заяву про визнання брата (сестри) недієздатними.
Відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області відтерміновано
Відповідне рішення ухвалила Вища рада правосуддя за поданням Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка. Цьому передувала інформація від голови Херсонського апеляційного суду та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Херсонській області про відсутність належних умов для роботи Білозерського районного суду Херсонської області. Тож відновлення його процесуальної діяльності відтерміновано до 1 серпня 2023 року.
Херсонський міський суд Херсонської області продовжить розгляд справ, які надійдуть на його розгляд до 31 липня 2023 року включно.
КАС ВС висловив правову позицію щодо призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам
Верховний Суд виснував, що внутрішньо переміщена особа має право на допомогу на проживання, визначену Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (далі – Порядок № 332), незалежно від дати взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи, якщо вона перемістилася з території, яка відповідає двом умовам: на цій території проводяться бойові дії та ця територія міститься в переліку, затвердженому розпорядженням КМУ від 6 березня 2022 року № 204-р «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми “єПідтримка”».
При цьому якщо внутрішньо переміщена особа станом на 1 березня 2022 року отримувала щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови КМУ від 1 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», допомога на проживання, передбачена Порядком № 332, призначається автоматично без подання додаткового звернення.
Верховний Суд зауважив, що випадок, коли допомога на проживання, визначена Порядком № 332, не надається, законодавець пов’язав з умовою невключення регіону до переліку, затвердженого розпорядженням № 204-р, до якого внутрішньо переміщена особа перемістилася до 24 лютого 2022 року, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови № 505, а не з датою включення певного регіону до переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в межах Програми «єПідтримка».
У цій справі позивачка як внутрішньо переміщена особа оскаржила до суду рішення управління соціального захисту про відмову в призначенні допомоги на проживання.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскільки позивачка була облікована як внутрішньо переміщена особа до 24 лютого 2022 року в Дніпропетровській області та на той час не отримувала щомісячну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, то їй не може бути призначена допомога, передбачена Порядком № 332.
Водночас Верховний Суд зазначив, що позивачка зареєстрована відповідним органом соцзахисту як внутрішньо переміщена особа в липні 2016 року та отримувала адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до Постанови № 505 до 2017 року.
Отже, оскільки позивачка перемістилася з території, яка відповідає двом умовам, визначеним п. 2 Порядку № 332 (на цій території проводяться бойові дії та ця територія визначена в переліку, затвердженому розпорядженням № 204-р), вона належить до кола осіб, що мають право на допомогу на проживання відповідно до Порядку № 332.
Детальніше – https://rb.gy/8yqny.
Постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 160/12308/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111536754.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #правова_позиція #допомога_на_проживання #захист_соціальних_прав #допомога_внутрішньо_переміщеним_особам
КЦС ВС визначив момент виникнення в особи права власності на автомобіль
За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна, є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, його сторони можуть самі визначити (у договорі) момент виникнення права власності на рухому річ. Правила ч. 4 ст. 334 ЦК України (щодо державної реєстрації права) застосовуються до нерухомих речей.
У постанові ВП ВС від 5 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 також вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно <…> не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. <…> Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».
У цій справі позивач придбав транспортний засіб у відповідача. У той самий день автомобіль знято з обліку, позивачу передано свідоцтво про його реєстрацію. Позивач не встиг зареєструвати автомобіль протягом 10 днів через незначні недоліки транспортного засобу і сторони домовилися відстрочити його передачу. Пізніше позивач дізнався, що автомобіль знову зареєстровано за відповідачем та неодноразово відчужено третім особам. У зв’язку з цим позивач звернувся з позовом, зокрема, про витребування з незаконного володіння у його власність транспортного засобу, який він придбав у відповідача.
Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позовної вимоги про витребування автомобіля із чужого незаконного володіння, оскільки витребувати майно з чужого володіння може тільки власник, а позивач не довів набуття права власності на спірний автомобіль; не надано доказів (розрахункового документа), який посвідчує факт купівлі спірного транспортного засобу та здійснення фінансової операції (сплати коштів); автомобіль позивачу передано не було, відмітки про оцінку транспортного засобу немає; позивач не здійснював реєстрацію придбаного транспортного засобу у встановленому законом порядку.
Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки автомобіль позивачу від відповідача переданий не був, то за встановлених обставин справи і відсутності посилання сторін на те, що умовами договору був передбачений інший момент переходу права власності на спірний автомобіль, суди зробили обґрунтований висновок про те, що позивач не набув права власності на спірний автомобіль. Як наслідок, немає підстав для задоволення позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння.
Разом з тим суди помилково вважали, що перехід права власності залежить, зокрема, і від реєстрації, від здійснення оплати. Тому судові рішення в частині відмови в задоволенні цієї позовної вимоги належить змінити в мотивувальній частині.
Постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 761/22937/18 (провадження № 61-4932св22) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/110849680.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС #право_власності #стаття_334_ЦК #витребування_з_незаконного_володіння #перехід_права_власності
Ухвала слідчого судді про скасування постанови про зупинення розслідування на підставі п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК України не підлягає апеляційному оскарженню
Ухвала слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування на підставі п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК України у зв’язку з неможливістю забезпечити явку підозрюваної особи для проведення слідчих дій під час воєнного стану не підлягає окремому апеляційному оскарженню.
Постановою слідчого досудове розслідування було зупинено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК України у зв’язку з неможливістю забезпечити явку підозрюваної особи для проведення слідчих дій під час воєнного стану.
Слідчий суддя задовольнив скаргу захисника в інтересах підозрюваного і скасував цю постанову. Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою прокурора та повернув апеляційну скаргу на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України, оскільки така ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.
Сторона обвинувачення не оспорює, що така ухвала слідчого судді не входить до переліку рішень, які відповідно до ст. 309 КПК України підлягають апеляційному оскарженню під час досудового розслідування. Водночас вона стверджує, що сама постанова слідчого не могла бути оскаржена до слідчого судді на підставі п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України і, відповідно, слідчий суддя не мав повноважень розглядати таку скаргу та приймати за нею рішення. Керуючись цим, сторона обвинувачення вважає, що слідчий суддя постановив ухвалу, не передбачену положеннями КПК України, і вона може бути оскаржена з огляду на загальні засади судочинства. В обґрунтування своєї позиції обвинувачення посилається на усталену практику Верховного Суду із цього питання, у якій ідеться про те, що якщо слідчий суддя прийняв рішення, яке виходить за межі його повноважень, сторона не може бути обмежена в праві на апеляцію проти такого рішення.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без зміни ухвалу апеляційного суду, зауваживши, що ухвала слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування на підставі п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК України не підлягає окремому апеляційному оскарженню.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 6 червня 2023 року у справі № 489/6721/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111431188
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ККС_ВС #КК #КПК #кримінальне_провадження #апеляційне_оскарження #скасування_постанови_слідчого #зупинення_досудового_розслідування #стаття_615_КПК
ВП ВС – про повернення земельної ділянки водного фонду та природно-заповідного призначення
14 червня 2019 року Покровська сільська рада Очаківського району Миколаївської області своїм рішенням включила земельну ділянку площею 0,10 га до переліку тих, право оренди яких виставлялося на торги окремими лотами, і затвердила проєкт землеустрою щодо відведення цієї ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 11 жовтня 2019 року проведено земельні торги з продажу права оренди спірної земельної ділянки, переможцем яких стала фізична особа, про що складено протокол, та укладено договір оренди зазначеної ділянки на 49 років.
У березні 2020 року прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Очаківської міської ради Миколаївської області та переможниці аукціону про визнання незаконним і скасування окремих пунктів зазначеного рішення сільради, визнання недійсним протоколу земельних торгів, договору оренди та повернення земельної ділянки. Він мотивував вимоги тим, що ця ділянка не могла бути передана в оренду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги, а саме на відстані близько 50 м від урізу води Ягорлицької затоки, та входить до регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», землі якого віднесено до категорії природоохоронного призначення. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.
Переможниця аукціону оскаржила судові рішення до Верховного Суду. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата ВС зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об’єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до регіональних ландшафтних парків. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, серед іншого безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.
Тому, як акцентувала ВП ВС, за наявності суспільного інтересу в поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності, збереженні прибережної захисної смуги Ягорлицької затоки та регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» як об’єкта природно-заповідного фонду прокурор мав звернутися до суду.
Велика Палата ВС зазначила, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор має право звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.
Докладніше – http://surl.li/ijhmv.
Постанова ВП ВС від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109646083.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #природно_заповідний_фонд #право_оренди #спірна_земельна_ділянка #Кінбурнська_коса
Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (актуальна практика): https://cutt.ly/9wtVsFZF.
До вашої уваги – огляд найважливіших правових позицій і висновків із кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у квітні 2023 року.
Наведені в огляді висновки матимуть значення для формування єдності судової практики.
Так, зокрема, у сфері кримінального права встановлено, що:
✅ обґрунтованим є призначене судом основне покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, особі, засудженій за колабораційну діяльність, яка на момент ухвалення вироку відповідного права не мала;
✅ потерпілим від порушення недоторканності житла або іншого володіння (ст. 162 КК України) може бути не лише його юридичний власник, а особа, яка фактично ним користується на законних підставах
✅ завершення строку дії контракту автоматично не позбавляє особу статусу військовослужбовця, а тому нез’явлення такого військовослужбовця на службу без поважних причин до військової частини, якщо його не було звільнено у встановленому законом порядку з військової служби, підлягає кваліфікації за
ст. 407 КК України.
У сфері кримінального процесуального права констатовано, що:
✅ суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, незалежно від того, чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
✅ рішення апеляційного суду про виключення з резолютивної частини вироку місцевого суду строку попереднього ув’язнення, зарахованого на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, має ухвалюватися у формі вироку.
Упродовж квітня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
КГС ВС висловився щодо здійснення судового контролю за правовідносинами з примусового виконання судових рішень у межах справи про банкрутство
Товариство, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, оскаржило до суду дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження за наказом про звернення стягнення на предмет іпотеки та накладення арешту на майно цього товариства у виконавчому провадженні, аргументуючи скаргу неможливістю звернення стягнення на майно боржника поза межами справи про його банкрутство.
Відповідно до вимог ГПК України ця скарга розглянута судом, який розглядав справу про звернення стягнення на предмет іпотеки як суд першої інстанції. Суд першої інстанції в задоволенні скарги товариства відмовив. Суд апеляційної інстанції ухвалою відмовив у задоволенні клопотання стягувача про закриття провадження у справі у зв'язку з підсудністю скарги іншому суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство товариства. Апеляційний суд судове рішення першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким скаргу товариства задовольнив частково.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС скасувала ухвалу й постанову апеляційного суду та направила справу на новий розгляд у межах справи про банкрутство товариства, сформулювавши такі висновки про застосування норм права.
Здійснюючи системне тлумачення приписів ст. 7 КУзПБ, п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. 339 ГПК України, слід виходити з того, що процедура банкрутства – це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними, і під час їх зіставлення з нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.
КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом ст. 7 Кодексу, що критерій впливу на майнові активи боржника є вирішальним при з’ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.
У нормах п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України у взаємозв’язку зі ст. 7 КУзПБ законодавець визначив передумови для реалізації судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, функції судового контролю щодо максимально широкого кола правовідносин за участю боржника та щодо його майна. За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає в тому, що рішення чи дії боржника і третіх осіб, які можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
Отже, у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких є можливим шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.
Повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються й на правовідносини з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника. Такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 13 квітня 2023 року у справі № 910/21981/16 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111035928.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #КУзПБ #справа_про_банкрутство #територіальна_юрисдикція #процесуальний_пріоритет #виконавче_провадження
ККС ВС ухвалив остаточне рішення щодо притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб за одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду ухвалив остаточне рішення щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб за одержання службовою особою неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, а саме 11 000 000 доларів США.
У цьому кримінальному провадженні суди встановили, що перший віцепрезидент Національної академії педагогічних наук України за пособництва свого сина одержав неправомірну вигоду в розмірі 800 000 грн та 250 000 доларів США, що є особливо великим розміром, а іншу частину неправомірної вигоди в розмірі 10 650 000 доларів США не отримав, оскільки він і його син були затримані працівниками правоохоронного органу.
Обох співучасників було визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, та призначено їм основне покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.
Сторона захисту стверджувала про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого і просила скасувати вирок апеляційного суду й направити справу на новий апеляційний розгляд.
Колегія суддів ККС ВС не погодилася з доводами сторони захисту про відсутність у діях засуджених складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, недопустимість низки доказів, провокацію злочину.
Також колегія суддів ККС ВС не погодилася з аргументами сторони захисту про доцільність застосування в цьому провадженні статей 69, 75 КК України, а саме призначення більш м’якого покарання, ніж визначено кримінальним законом, та застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.
З повним текстом судового рішення ККС ВС у справі № 1-459/12 можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua.
КЦС ВС вкотре з посиланням на правову доктрину просить ВП ВС відступити від свого висновку, який нівелює мету заочного розгляду справи
У вересні 2014 року районний суд заочним рішенням задовольнив позов про стягнення аліментів. 11 жовтня 2018 року відповідач подав заяву про перегляд цього рішення. У березні 2020 року районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишив заяву без розгляду, оскільки пропущено строк для її подання, клопотання про поновлення такого строку не подавав.
Колегія суддів Третьої судової палати КЦС у складі ВС передала справу на розгляд Великої Палати ВС, навівши такі правові підстави.
У постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) ВП ВС виснувала, що апеляційний суд приймає до розгляду належно оформлену заяву відповідача про перегляд заочного рішення незалежно від пропущення строку на її подання та залишає цю заяву без задоволення у разі, якщо немає підстав для поновлення вказаного строку (п. 35 постанови).
Таким чином, ВП ВС істотно змінила підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі подання її з пропущенням встановленого для цього процесуального строку, який існував з часу запровадження інституту заочного рішення, тобто з 30 вересня 2005 року, і який не мав проблем у правозастосуванні.
Колегія суддів зазначила, що до наслідків пропущення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення застосовується ст. 72 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення, та ст. 126 ЦПК України, чинного на час розгляду такої заяви. Тобто подана поза межами строку заява про перегляд заочного рішення без клопотання про його поновлення підлягає залишенню відповідною ухвалою без розгляду, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, а не залишенню без задоволення.
Новий підхід ВП ВС, яким передбачено, що перевірка процесуального строку подання заяви про перегляд заочного рішення здійснюється вже не районним, а апеляційним судом при перегляді заочного рішення суду, по суті нівелює (знищує) ту мету і ціль, з якою до цивільного судочинства у 2004 року повернуто такий інститут, як заочний розгляд справи, після його скасування у 1929 році.
Заочний розгляд справи є процесуальною санкцією, цивільно-процесуальною відповідальністю відповідача як самостійним видом юридичної відповідальності, який не те що не з’явився до суду (це його право), а не повідомив суд про причини своєї неявки, маючи таку можливість, а потім вимагає (саме за це, за свою поведінку) скасувати заочне рішення суду.
Змінена правова позиція істотно вплинула на судову практику й активно використовується (може використовуватися, у тому числі, шляхом зловживання процесуальними правами) відповідачами для перегляду ухвалених проти них заочних рішень судів зі спливом значного часу після їх ухвалення, зокрема рішень, які виконані чи виконуються, для фактичної ревізії рішень шляхом з’ясування фактів щодо обізнаності про рішення, поза розумними строковими межами тощо, ґрунтуючись лише на викладеному в зазначеній постанові тлумаченні процесуального права.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов’язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
На обґрунтування своїх висновків ВС послався на численне й одностайне застосування правової доктрини з цього елементарного процесуального питання.
Докладніше – http://surl.li/icqyq.
Ухвала КЦС ВС від 26 квітня 2023 року у справі № 465/5184/14-ц (провадження № 61-12182св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111403040.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #заочний_розгляд #пропущення_строку #відступ_від_правової_позиції