19219
Правові висновки Верховного Суду
Надання послуг з приготування кальянів є формою стимулювання продажу тютюнових виробів, що прямо заборонено законодавством – КАС ВС
Надання закладами ресторанного господарства послуг, заборонених ст. 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення», з приготування кальянів є стимулюванням продажу тютюнових виробів у розумінні ст. 16 Закону, навіть якщо безпосередньо не відбувається реклама продукту.
Про це зазначив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі за позовом ТОВ до Держпродспоживслужби про визнання протиправною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій через надання в закладі ресторанного господарства послуги з приготування кальяну.
Детальніше – https://is.gd/xJHtnd.
Особа, яка отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника за призначенням з особистих мотивів за відсутності обґрунтованих підстав для цього – ККС ВС
У цьому кримінальному провадженні засуджений стверджував, що місцевий суд не розглянув його клопотання про відмову від захисника за призначенням, який не надавав йому належної правової допомоги.
Верховний Суд вказав, що право особи на заміну захисника, передбачене ст. 54 КПК України, не поширюється на зміст права на безоплатну вторинну правову допомогу, де особа не обирає собі захисника, а отримує захист, гарантований державою та за державні кошти. Під час реалізації цієї державної гарантії особа позбавлена можливості вільно обирати собі захисника, оскільки на підставі ст. 49 КПК України захисник такій особі призначається за постановою слідчого / прокурора або ухвалою судді чи суду.
Детальніше – https://is.gd/LHPWja.
Фізична особа може бути оголошена судом померлою через шість місяців від дня завершення активних бойових дій на місці її ймовірної загибелі або від дня події, що призвела до загибелі особи внаслідок воєнних дій, але сталася поза межами території активних бойових дій – ВП ВС
З урахуванням конкретних обставин справи суд може на підставі ч. 2 ст. 46 ЦК України оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/4QMt4y.
ККС ВС визначив, коли релігійні переконання громадянина виключають кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації за ст. 336 КК України
Суд визнав громадянина винуватим у тому, що він, будучи військовозобов’язаним, визнаним обмежено придатним для проходження військової служби, під час загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 у зв’язку із введенням на всій території України воєнного стану, зумовленого збройною агресією російської федерації проти нашої держави, ухилився від призову на військову службу.
Після повідомлення військовозобов’язаного в липні 2022 року про обов’язок з’явитися на призовну дільницю територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою призову за мобілізацією до ЗСУ він, не маючи права на відстрочку від призову, за відсутності підстав для заміни військової служби альтернативною (невійськовою) від отримання повістки відмовився, мотивуючи відмову тим, що військова служба суперечить його релігійним переконанням. У зазначений у повістці час на призовну дільницю не прибув, чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України та порядок комплектування ЗСУ, встановлений Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
ККС ВС зазначив, що гарантоване ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право сповідувати свою релігію або переконання в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби не є абсолютним, а може бути обмежене виключно для цілей та у спосіб, що зазначені в ч. 2 цієї статті. Критеріями правомірності відповідного обмеження є: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право й дозволяє здійснення його лише тією мірою, якою це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.
Детальніше – https://is.gd/YAVrz7
Відсутність особи на роботі у зв’язку із триваючою збройною агресією рф проти України, що супроводжувалася небажанням особи врегулювати з роботодавцем процес проходження нею публічної служби, не є поважною причиною для прогулу – КАС ВС
Відсутність особи на роботі впродовж тривалого часу (зокрема, внаслідок перебування за межами України) у зв’язку із триваючою збройною агресією проти України, що супроводжувалася небажанням особи подавати своєму роботодавцю будь-які заяви та звернення для врегулювання процесу проходження нею публічної служби (зокрема, заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку або про призупинення дії трудового договору), не є поважною причиною для прогулу.
Таку правову позицію сформулював Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі щодо оскарження звільнення зі служби в органах місцевого самоврядування.
Детальніше – https://is.gd/OEIy5M
Верховний Суд має повноваження переглядати за нововиявленими обставинами рішення Верховного Суду України, який за КПК 1960 року виконував функції суду касаційної інстанції стосовно рішення апеляційного суду, постановленого останнім як судом першої інстанції – ОП ККС ВС
Відповідно до вимог п. 21 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 33 КПК України Верховний Суд наділений повноваженнями щодо перегляду за нововиявленими обставинами рішення Верховного Суду України, який за КПК України 1960 року виконував функції суду касаційної інстанції стосовно рішення апеляційного суду, постановленого останнім як судом першої інстанції.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу засудженого на ухвалу апеляційного суду від 16 травня 2022 року про повернення його заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду України від 23 грудня 2004 року щодо нього.
Детальніше – https://is.gd/xbPUSV
Повернення обвинувального акта не призводить до відновлення досудового розслідування, а орган досудового розслідування не може вчиняти інших дій, окрім тих, які необхідні для приведення цього акта у відповідність до вимог КПК України – ОП ККС ВС
Повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору у зв’язку з тим, що вони не відповідають вимогам КПК України (п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України), не відновлює досудове розслідування.
В ухвалі про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору суд першої інстанції не вправі зазначати про неповноту чи неправильність досудового розслідування, неправильність кримінально-правової оцінки діяння та про необхідність проведення органом досудового розслідування слідчих (розшукових) дій та/або негласних слідчих (розшукових) дій.
Сторона обвинувачення після постановлення судом ухвали про повернення прокурору обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру і до звернення до суду з обвинувальним актом чи клопотанням, які приведено у відповідність до вимог КПК України, має право виконати лише ту сукупність процесуальних дій, які є необхідними для приведення цього акта чи клопотання у відповідність до вимог КПК України та забезпечення виконання ухвали суду.
Якщо сторона обвинувачення після повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру проводила слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії та/або приймала процесуальні рішення, які не є необхідними для приведення цього акта чи клопотання у відповідність до вимог КПК України та забезпечення виконання ухвали суду, то отримані у кримінальному провадженні за результатами здійснення таких дій докази повинні визнаватися недопустимими як отримані після закінчення досудового розслідування.
Прокурор може повторно звернутися до суду з обвинувальним актом чи клопотанням у межах розумного строку, без невиправданих затримок у часі, після закінчення виконання процесуальних дій, які були необхідними на виконання ухвали суду для приведення цього акта чи клопотання у відповідність до вимог КПК України і подальшого звернення з ними до суду.
Такі висновки сформулювала об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/xPzAwy.
Якщо редакція ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо критеріїв нікчемності правочину не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації такого правочину як нікчемного – ВП ВС
Для кваліфікації правочинів (у тому числі, договорів) неплатоспроможного банку нікчемними слід ураховувати ті підстави нікчемності, які містилися в ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на момент їх вчинення. Норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо редакція цієї статті, зокрема її норми щодо критеріїв нікчемності, не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації такого правочину як нікчемного.
Відсутність підстав для визнання такого правочину нікчемним не позбавляє позивача права ставити питання про недійсність зазначеного договору із загальних підстав та доводити наявність обставин, які свідчать про його недійсність на момент вчинення.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом банку про визнання недійсним іпотечного договору.
Детальніше – https://is.gd/ZO440k.
Встановивши істотне порушення апеляційним судом вимог КПК України через безпідставну відмову у відкритті провадження (повернення апеляційної скарги) на рішення про обрання (продовження) запобіжного заходу, касаційний суд скасовує ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду в цьому суді – ОП ККС ВС
Суд касаційної інстанції, встановивши, що ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги на рішення щодо обрання (продовження) запобіжного заходу постановлена з порушенням приписів п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу скасовує оскаржену ухвалу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України.
Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/2QLKh8.
Обмеження права вільного користування ЄДРСР із підстав, прямо не передбачених Законом України «Про доступ до судових рішень», допускається тільки на підставі рішення суду – ВП ВС
Вища рада правосуддя, серед повноважень якої є, зокрема, затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, під час ухвалення рішень про затвердження цього Порядку або внесення до нього змін не може перебирати на себе повноваження щодо встановлення окремих підстав, які законодавчо не передбачені, для обмеження доступу до ЄДРСР (на підставі мотивованої постанови слідчого або прокурора) навіть тоді, коли мета встановлення такої підстави – унеможливити отримання сторонніми особами інформації про досудове розслідування через повний доступ до ЄДРСР.
Обмеження права вільного користування ЄДРСР з підстав, прямо не передбачених Законом України «Про доступ до судових рішень», допускається тільки на підставі рішення суду.
На цьому акцентувала Велика Палата Верховного Суду у справі про оскарження рішення ВРП про обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів ЄДРСР на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора.
Детальніше – https://is.gd/MUtWIZ.
Якщо один з батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення такого рішення його не виконує, другий із батьків може подати позов про відібрання дитини – ОП КЦС ВС
Мати (батько) має право на пред’явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди другого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання дитини не змінював, згідно зі ст. 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
Такий висновок зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики, у справі за позовом матері про відібрання в батька малолітньої дитини.
Детальніше – https://is.gd/C9t0fV.
Період з моменту прийняття рішення про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не було повідомлено про підозру, до моменту його скасування прокурором не підлягає включенню до строку досудового розслідування – ОП ККС ВС
У разі скасування прокурором постанови слідчого, дізнавача чи прокурора про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не було повідомлено про підозру, у зв’язку з її незаконністю та необґрунтованістю період з моменту ухвалення постанови про закриття кримінального провадження до моменту її скасування не включається до строку досудового розслідування.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу засудженого.
Детальніше – https://is.gd/fJIxX3.
ОП ККС ВС зробила висновок про застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України у випадку, коли особу за попереднім вироком засуджено до покарання, яке необхідно виконувати реально, а після цього було встановлено, що особа до ухвалення попереднього вироку вчинила інший злочин, і суд доходить переконання, що є підстави для застосування ст. 75 КК України
Якщо особі, що вчинила кримінальне правопорушення, за вироком суду було призначено покарання, яке ухвалено відбувати реально, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших кримінальних правопорушеннях, за які за новим вироком їй призначається покарання із застосуванням на підставі ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням, положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання не застосовуються, і кожний вирок – попередній, за яким особа має відбувати покарання реально, та новий, за яким її звільнено від відбування покарання з випробуванням, виконуються самостійно.
Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/nvTnNH.
Ділимося черговим оглядом актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду – https://is.gd/gKAXgU.
В огляді відображено найважливіші правові позиції і висновки з кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в ухвалених у березні 2024 року постановах ККС ВС, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі.
У сфері кримінального права:
✅ констатовано, що дії військовозобов'язаного, який з моменту оголошення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» ухилився від призову на військову службу, вважаються такими, що вчинені під час мобілізації, в особливий період і підлягають кваліфікації за ст. 336 КК України. Незазначення при правовій кваліфікації кримінального правопорушення за цією статтею такої ознаки, як особливий період, не може вважатися беззаперечною підставою для визнання неправильною такої кваліфікації дій обвинуваченого;
✅ акцентовано на тому, що про вчинення шахрайства внутрішньо переміщеною особою свідчить отримання нею соціальної допомоги на підставі заяв, у яких вона не повідомила органам соціального захисту про наявність нерухомого майна, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції;
✅ зазначено, що особа, яка вчинила два кримінальні проступки, що були розділені певним проміжком часу та утворювали реальну сукупність, не може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.
У сфері кримінального процесуального права:
✅ вказано, що допустимість як доказів свідчень, здобутих за допомогою катувань з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні, зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому, а тому проведення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов’язковим;
✅ констатовано, що ухвала слідчого судді, якою відповідно до вимог законів України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного чи надзвичайного стану» вирішено долю речових доказів і передано патрони уповноваженій особі військової частини, не передбачена кримінальним процесуальним законом, а тому підлягає апеляційному оскарженню.
Упродовж березня 2024 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Закон України «Про оренду землі» імперативно визначає момент початку перебігу строку дії договору оренди, і сторони такого договору не можуть на власний розсуд установити інші правила або не зазначати дати його укладення – ВП ВС
Закон України «Про оренду землі» (зі змінами, внесеними Законом України від 5 грудня 2019 року № 340-IX, що набрав чинності 16 січня 2020 року), зокрема абз. 3 ч. 1 ст. 15 та друге речення ч. 1 ст. 19, імперативно встановлює, що дата укладення договору оренди землі є істотною умовою цього правочину й саме із цієї дати починається перебіг строку його дії.
Тому сторони договору оренди землі не можуть урегулювати свої відносини у спосіб, який суперечить таким імперативним нормам, у тому числі на власний розсуд установити інші правила визначення моменту початку перебігу строку дії цього правочину або не зазначати дати його укладення. Умови договору оренди землі, що не відповідають указаним імперативним нормам, не змінюють визначеного в Законі України «Про оренду землі» моменту, з якого розпочинається перебіг строку дії договору оренди землі.
На цьому акцентувала Велика Палата Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/ujfPPQ.
Відшкодування судових витрат має відбуватися на будь-якій стадії судового провадження, зокрема й на стадії судового контролю за виконанням судових рішень – ВП ВС
У разі закриття провадження за скаргою або залишення скарги без розгляду на стадії судового контролю за виконанням судових рішень державний (приватний) виконавець як суб’єкт, чиї дії є предметом оскарження, на підставі ч. 5 ст. 130 ГПК України може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій особи, яка оскаржувала його рішення, дії чи бездіяльність.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/i0yI9l.
Цього тижня знайомимо вас зі справами, переданими на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ухвал про передачу, внесених до ЄДРСР з 30 грудня 2024 року по 5 січня 2025 року.
Справи, передані на розгляд ВП ВС:
✅ Ухвалою КАС ВС від 24 грудня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для вирішення виключної правової проблеми щодо застосування положень ч. 3 ст. 119 К3пП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року (дня набрання чинності Законом України № 2352-IX) в частині виплати суддівської винагороди суддям, які перебувають на військовій службі під час воєнного стану.
КЦС ВС зазначив умови та підстави виплати вихідної допомоги при звільненні за п. 5 ст. 41 КЗпП України
Звільнення за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (у випадку припинення повноважень посадових осіб) з одночасним призначенням на цю саму посаду і на цьому самому підприємстві не є підставою для виплати вихідної допомоги, передбаченої нормами ст. 44 КЗпП України.
Поведінка позивача щодо вимоги надати йому вихідну допомогу, передбачену для звільнених працівників з незалежних від них обставин у період пошуку ними роботи, через п’ять років після видання ним самим як головою правління ПАТ в один день наказів про своє звільнення і прийняття на роботу, тобто без докладання ним жодних зусиль, необхідних для пошуку роботи, не відповідає принципу добросовісності та свідчить про зловживання правом.
Такий висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Детальніше — https://is.gd/92mOeL.
Спір за позовом контролюючого органу до суб’єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) підлягає розгляду в порядку господарського судочинства – ВП ВС
Спір за позовом контролюючого органу до суб’єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за адміністративним позовом ГУ ДПС до двох суб’єктів господарювання про визнання недійсним договору перевезення автомобільним транспортом.
Детальніше – https://is.gd/16WZT6
За плагіат настає відповідальність, передбачена законодавством – КЦС ВС
Цитування твору наукового характеру в іншому творі для навчання без зазначення імені автора та джерела цитати є плагіатом.
У разі доведення факту порушення прав суб’єкта авторського права, зокрема при плагіаті, підлягає стягненню компенсація за порушення немайнових і майнових прав.
Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про порушення особистих та майнових авторських прав і стягнення компенсації.
Детальніше – https://is.gd/TBema9
Як розмір соціальної допомоги на дитину з інвалідністю, так і розмір надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю не можуть бути нижчими від розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом – КАС ВС
Розмір соціальної допомоги на дитину з інвалідністю та розмір надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю не можуть бути нижчими від розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Зазначені соціальні виплати не можна рахувати сукупно, оскільки допомога на дитину сплачується на утримання дитини з інвалідністю, а надбавка на догляд за дитиною сплачується безпосередньо на утримання особи, яка здійснює такий догляд і не має інших видів доходів.
Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі щодо перерахунку та виплати державної соціальної допомоги як дитині з інвалідністю до 18 років і надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю до 18 років у розмірах, які не нижчі від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Детальніше – https://is.gd/TlNhvo.
ВП ВС визначила порядок реалізації релігійною громадою права на зміну канонічної належності
Зміна підлеглості в канонічних питаннях не залежить від схвалення ієрарха церкви, з-під підлеглості якій має намір вийти релігійна громада.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до її статуту. Законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними її загальних зборів, а також у питаннях членства.
За відсутності визначеного у статуті релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, беруться до уваги, зокрема, критерії, встановлені у статуті, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у її загальних зборах та прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості в канонічних питаннях.
Такі висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у справі щодо зміни канонічної належності релігійної громади.
Детальніше – https://is.gd/wY9Vr2.
КЦС ВС визначив, коли настає субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов’язаннями комунальних комерційних підприємств
Для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства та органу місцевого самоврядування (як учасника й засновника такої юридичної особи) необхідно встановити наявність чи відсутність підстав і умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства.
Такий висновок зробила колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі за позовом про стягнення субсидіарно з комунального підприємства та міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Детальніше – https://is.gd/QTc7Gf.
До вашої уваги – огляд актуальної судової практики КГС ВС за березень 2024 року. В ньому висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✅ Так, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:
▪️ можливості визнання недійсним трудового контракту, який містить ознаки фраудаторності за позовом ліквідатора на підставі положень ст. 42 КУзПБ;
▪️ відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності декількох заяв різних кредиторів про відкриття провадження у справах про банкрутство боржника з різною територіальною підсудністю;
▪️ визначення кола осіб, на яких поширюється положення п. 1-6 розд. «Перехідні та прикінцеві положення» КУзПБ як підстава для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.
✅ У постанові у справі щодо захисту прав інтелектуальної власності наведено висновок стосовно:
▪️ питання реєстрації майнових прав інтелектуальної власності за договорами про передання таких прав на ім’я компаній, що здійснюють управління активами інституту спільного інвестування пайового фонду.
✅ У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав містяться висновки про:
▪️ забезпечення позову, спрямованого на відновлення права власності на частку у статутному капіталі підприємства, шляхом накладення арешту на частку в статутному капіталі підприємства, на належне підприємству нерухоме майно та заборони реєстраторам проводити реєстраційні дії;
▪️ визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства з тих підстав, що відповідні частки не були оплачені позивачами на момент відчуження;
▪️ обрання неефективного способу захисту шляхом оскарження акціонером рішень, які стали підставою для виникнення в нього права на обовʼязковий викуп належних йому акцій.
✅ У постанові у справі щодо земельних відносин викладено правовий висновок про:
▪️ визначення належного відповідача за позовом власника землі про знесення об’єкта самочинного будівництва.
✅ У постановах у спорах, що виникають із правочинів, зроблено висновки щодо:
▪️ віднесення до юрисдикції господарських судів спору про визнання поновленими та укладеними договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах без проведення конкурсу;
▪️ правової природи договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування;
▪️ особливостей розрахунку об’єму протранспортованого природного газу у випадку втрати зв'язку з вузлом обліку газу внаслідок ведення бойових дій.
✅ Також в огляді висвітлено правові висновки у справах в інших спорах, що виникають з господарських правовідносин, про:
▪️ юрисдикцію спорів щодо реквізиції майна в умовах правового режиму воєнного стану та про повноваження обласних військових адміністрацій на ухвалення рішень про реквізицію;
▪️ порядок доведення недостовірності / достовірності інформації, поширеної суб’єктами у сфері медіа в умовах війни, яка є суспільно необхідною, тобто предметом суспільного інтересу.
З цими та іншими правовими позиціями, висвітленими в огляді, можна ознайомитися за посиланням: https://is.gd/SEAih8.
Верховний Суд залишив без зміни судові рішення щодо засудженої за державну зраду експрацівниці Укрпошти, яка в умовах воєнного стану передавала представникам країни-агресора дані про дислокацію ЗСУ, допомагала ворогу координувати вогонь, а також підтримувала злочинні дії армії рф
З 24 лютого 2022 року відповідним Указом Президента України в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу, а тому будь-яке діяння, що є формою державної зради (перехід на бік ворога в період збройного конфлікту; шпигунство; надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України), буде інкримінуватися з урахуванням кваліфікуючої ознаки – вчинення в умовах воєнного стану (ч. 2 ст. 111 КК України).
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який розглянув касаційну скаргу захисника засудженої за державну зраду (ч. 2 ст. 111 КК України) колишньої працівниці АТ «Укрпошта».
Детальніше – https://is.gd/UgpjiC.
Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж січня – лютого 2024 року – https://is.gd/RKCAr1.
Звертаємо увагу на деякі з них.
Так, справа SNIJDERS v. The Netherlands стосувалася відсутності можливості в заявника та його захисника провести прямий перехресний допит анонімного свідка, передбаченої наданим йому відповідно до закону статусом «свідка, якому загрожує небезпека». Заявник вбачав у цій процедурі порушення своїх прав за ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд).
ЄСПЛ, констатуючи відсутність порушення в цій справі, взяв до уваги, по-перше, те, що в національних судів була поважна причина для нерозголошення особи свідка: серед іншого, наявність реальної небезпеки його життю, адже заявник неодноразово відбував покарання за насильницькі злочини. По-друге, засудження заявника не ґрунтувалося виключно на показаннях анонімного свідка. По-третє, були наявні достатні фактори, що врівноважували недоліки, які могли виникнути для сторони захисту через прийняття свідчень анонімного свідка як доказів.
В огляді викладено також рішення в розглянутій ЄСПЛ у лютому справі DANILEŢ v. Romania про дисциплінарне стягнення, накладене державним дисциплінарним органом на суддю за публікацію двох повідомлень у його акаунті у фейсбуці.
Щодо першого повідомлення, яке було перевидане та прокоментоване деякими ЗМІ, дисциплінарний орган установив, що заявник натякав на те, що державні органи контролюються політичним класом, і запропонував як рішення втручання армії для забезпечення конституційної демократії, таким чином завдавши шкоди честі та добрій репутації судової влади.
У своєму другому повідомленні заявник опублікував онлайн-посилання на статтю в пресі стосовно прокурора, який відкрито говорив, серед іншого, про те, що він вважає поганими ініціативами внесення змін до законів про організацію судової влади, а також про лінчування суддів. Заявник також додав до публікації свій схвальний коментар щодо її змісту.
Дисциплінарний орган у зв’язку з цим наклав на заявника дисциплінарне стягнення у вигляді зменшення заробітної плати на 5 % упродовж двох місяців. Суди відхилили скарги заявника на це рішення.
Констатуючи порушення ст. 10 Конвенції (право на свободу вираження поглядів), ЄСПЛ дійшов висновку, що, зважуючи конкуруючі інтереси, національні суди не приділили належної уваги кільком важливим факторам, зокрема більш широкому контексту, в якому були зроблені висловлювання заявника, його участі в обговореннях суспільно важливих питань, тому, чи достатньо обґрунтовані його оціночні судження, і, зрештою, потенційному стримуючому впливу накладеної санкції. Крім того, наявність посягання на гідність і честь професії судді не була достатньою мірою доведена. У своїх рішеннях національні суди не надали свободі вираження поглядів заявника тієї ваги та важливості, яку ця свобода має у світлі практики ЄСПЛ, навіть незважаючи на те, що був використаний засіб комунікації (загальнодоступний акаунт у фейсбуці), який міг би викликати законні питання щодо дотримання суддями свого обов'язку стриманості.
До вашої уваги – черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за березень 2024 року – https://is.gd/KWKDZv.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах про захист честі, гідності і ділової репутації зазначено, що суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено законом;
✅ у спорах, що виникають з питань захисту права власності, наголошено, що в разі пред’явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв’язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред’явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до іншої особи;
✅ у спорах, що виникають із виконання чи невиконання договірних / недоговірних зобов’язань, вказано, що домовленість між фізичною особою та фізичною особою – підприємцем щодо поставки товару на умовах попередньої оплати без визначення строків передачі товару у власність покупця для побутового (домашнього) використання є усним договором купівлі-продажу, а не договором поставки. Невиконання умов цього договору щодо передачі товару покупцеві, у тому числі в семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, є підставою для його розірвання та нарахування на суму попередньої оплати процентів відповідно до ч. 3 ст. 536 ЦК України;
✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що у випадку звернення з позовом про виключення відомостей з актового запису про народження дитини самої дитини, яка досягла повноліття та вважає відповідача своїм біологічним батьком, який у момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі ст. 54 КпШС України, оскільки мати на час народження дитини перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, позов підлягає розгляду судом по суті згідно з ч. 2 ст. 53 КпШС України;
✅ у справах окремого провадження зазначено, що конфлікт між заявником та чоловіком його сестри, які не проживають разом, не пов’язані спільним побутом та не мають взаємних прав і обов’язків, при цьому останній не входить до переліку осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, не може розглядатися як домашнє насильство в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому в такому випадку не може бути видано обмежувальний припис;
✅ щодо застосування норм процесуального права акцентовано, що правовідносини, з яких виник спір між працівником і консульською установою іноземної держави в Україні про поновлення на роботі, врегульовано трудовим договором, що укладений між сторонами без отримання згоди інших державних органів іноземної держави, а також трудовим законодавством України, тому відсутність згоди відповідної держави на участь у такій справі консульської установи як відповідача не може бути підставою для закриття провадження у справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) військовослужбовця не призначається та не виплачується, якщо смерть є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп’яніння – КАС ВС
Законодавством передбачено обмеження у виплаті гарантованої державою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, зокрема, внаслідок наявності доведеного факту вчинення ним дій у стані алкогольного сп’яніння. Така допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця або втрата ним працездатності є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який перебуває у стані алкогольного сп’яніння.
На це звернув увагу в постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/Hh7lUE.
Видача довіреності без укладення письмового договору доручення не звільняє повіреного від обов’язку передати довірителю все одержане за такою довіреністю – ОП КЦС ВС
Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладення такого договору, і на такі правовідносини поширюється, зокрема, ст. 1006 ЦК України, яка визначає обов’язки повіреного передати довірителю все одержане у зв’язку з виконанням доручення.
Якщо між повіреним та довірителем немає домовленостей про встановлення строку передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення, передача має відбуватися негайно. При цьому довірителю не потрібно пред'являти вимогу, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України є винятком, що допускається ч. 2 ст. 530 ЦК України, яка регламентує строк виконання зобов'язання.
Такі висновки зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики у справі за позовом про стягнення грошових коштів.
Детальніше – https://is.gd/lCZ1Ot.
Розуміючи важливість формування єдності судової практики щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з війною, Верховний Суд систематизував висновки з цих питань та відобразив їх у тематичному огляді – https://is.gd/nHBvqH.
Зокрема, огляд містить ключові правові позиції щодо кримінально-правової кваліфікації:
✅ злочинів проти основ національної безпеки, вчинених як під час воєнного стану, так і до його введення;
✅ кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Приділено увагу й питанням караності за ці суспільно небезпечні діяння.
Також в огляді відображено окремі аспекти доказування, акцентовано на особливостях спеціального кримінального провадження (in absentia) зазначених кримінальних правопорушень.
Впевнені, що цей огляд не тільки не залишиться поза увагою фахівців у сфері кримінального права та процесу, а й матиме великий попит серед спеціалістів інших галузей права, міжнародних експертів і широкої спільноти.
Тож поширюйте, читайте, зберігайте, застосовуйте!
