Кирилл Данильченко
Важкі сутички по всій лінії фронту — ми атакуємо в смузі у Оріхова; намагаємося обходити фланги посадок поблизу Роботиного ліворуч вздовж траси; продовжується системна робота по флангах Бахмута, просування на південь від каналу і на північ вздовж залізничної дороги.
Взяті лобовим штурмом нашої 128-ої бригади П'ятихатки — там у росіян загинув командир батальйону.
Класичний штурм — артпідготовка, пробивання пролому в мінних полях, скидання з дронів, розмотування контратакувальних бронегруп ПТРК-командами, захід на позиції.
Загалом, за тиждень ми дуже сильно пошматували ворожі підрозділи у смузі від Дніпра до Нестерянки, у халепу там потрапили осетини зі “Шторму” та бійці 429 полку.
Ціль у секторі очевидна — вийти на фланг під Жереб'янками, вбити клин між двома укріпленими районами росіян і просуватися по рокаді, штурмуючи оборонні позиції зі сходу, а не в лоб від Каменського.
Росіяни намагаються тиснути в Авдіївці — сподіваючись чи то на тактичні успіхи, чи то на те, що ми перекинемо туди частину сил, задіяних у наступі.
Збільшили активність під Кремінною, атакувавши кілька ВОП 42-ої бригади — йдуть важкі бої, супротивник має частковий успіх на кількох напрямках в секторі, але й втрати при висуванні.
Пройшли серйозні контратаки РФ у колишньому Времієвському виступі по лінії Урожайне-Старомайорське.
Були на лінії бойового зіткнення запеклі танкові сутички — вбитий командир танкового полку РФ, на вулицях і навколо селищ у смузі прориву пів дюжини знищених ворожих танків.
Кремлівські довго розповідали губами воєнкорів про втрачені “бабкосела на десять дворів”, а потім атакували без підготовки, кинувши коробки та танки, по суті, на убій, щоб затримати наше просування.
Виявилося, що до залізниці Волноваха-Комиш-Зоря підпускати Сили Оборони немає бажання.
Головне, що відбувається зараз — удари по оперативному та стратегічному тилу.
Пройшов вдалий приліт по станції "Партизани" в Риковому за 105 км від ЛБЗ — знищений потяг прямо під час завантаження, термінал перевалки нафтопродуктів та склади з боєкомплектом в елеваторі.
Такого феєрверка вже давно не було, але це лірика.
А ось те, що зруйнований зв'язок частини області з Кримом, розбита електрифікація гілки, перестала існувати станція — це факт.
При тому, що на багатьох відео явно групові прильоти, Storm Shadow пускають по кілька штук, щоб гарантовано вразити ціль.
Це добре ілюструє і рівень пілотів, і те, що через 14 місяців у нас вийшло переобладнати Су-24 М у носії західної зброї.
Волноваха, Мелітополь, Токмак, Генічеськ, Лазурне — туди йдуть як пакети з реактивною артилерією, так і важкі ракети авіаційного базування, що приходять не лише по складах, а й парках, розташуваннях, зберіганню нафтопродуктів.
Те, що росіяни перекинули палубні гелікоптери в сектор, що збиті до п'яти Ка-52, що росте число знищеної артилерії у противника (декілька десятків) і забиті 5-6 складів дивізійного рівня означає, що жорна мелють.
Буде “борошно” і на карті.
Автор Леся Литвинова
Знаєш, я дуже здивувалась, побачивши твій пост про " Йой, я на полігоні, скоро нас відправляють, мені треба ( список зі ста пунктів, включаючи захист 6 класу , оптичний приціл на гвинтівку та аптечку). Нас тут погано вчать, стрільб майже немає. Що робити? ".
Я б ще зрозуміла це рік тому. Або трошки більше. Але зараз ...
...Ти, мабуть, не пам'ятаєш як це було в лютому-березні 2022. Майже так само, як в 2014. Купити неможливо було нічого. Взагалі. Навіть підсумок під магазин. Не кажучи вже про пристойні каски-броніки-турнікети. Навіть якщо в тебе було достатньо грошей. Бо його фізично не було в наявності. І більшість тих, хто штурмував військкомати, не мав вдома "військову тривожну валізку". Бо та сама більшість все ж сподівалась, що нічого масштабнішого за чергове загострення не відбудеться. Але, коли відбулося, рішення прийняла миттєво. І готова була голими руками боронити кожен клаптик своєї землі.
Перші місяці ми були вдягнені в таке "шопопало", що одного разу мене затримали на блок-посту, бо моя "форма" здалась підозрілою - занадто схожою на те, в чому були одягнені орки .
Перші місяці нормальний турнікет, кровоспинне та бандаж були солідним подарунком на день народження побратиму.
Перші місяці про якесь навчання навіть мови не було. Тримай калаш. Тиснути - сюди. Позиція - там. Бережи тебе Боже.
Але ж це було рік тому. Навіть майже півтора.
Звідки ти взявся зараз ? Ти молодий, здоровий, розумний . Ти прожив ці півтора роки тут, в моєму рідному місті. В місті, де війну транслювали прямо за вікном. Ти ж не міг не розуміти, що рано чи пізно доведеться прийняти в ній участь не тільки в ролі спостерігача.
У тебе була купа часу підготуватись. Спокійно, без істерик. Пройти хоч якісь базові курси по тактиці та медицині. Їх зараз греблю гати на кожному кроці. Купити собі снарягу та аптечку. Не все одразу, а потрошку, аби не вигрібати весь сімейний бюджет. Привести себе в нормальну фізичну форму. Навчитись копати лежачи. Зробити хоч щось для того, аби збільшити свої шанси на виживання.
Можливо це прозвучить пафосно, але цей час подарували тобі ми. Ті, хто поліг в першому бою. Або пропав без вісті . Або потрапив в полон. Або лежить пораний в шпиталі чи в психушці. Або все ще воює без жодної надії на ротацію. Кожного дня неймовірною ціною тобі давали цей дорогоцінний час. І я не розумію чого ти його витратив марно.
Але я точно знаю що буде далі. Далі ти потрапиш до нас. Прийдеш на місце мого побратима, якого ховають сьогодні. Або на місце ще когось. І будеш вчитися так само як ми. В першому бою. На власних помилках. Так само як ми. Тілько в нас вибору не було. А в тебе був...
Два года как нет Горького Лука. Почему-то храню этот его отзыв, хотя мне стабильно плевать на мнение блогеров о моей персоне. На его мнение не было плевать.
Странный, часто неуместный, какой-то излишний и черезмерный, бесконечно талантливый, трудно умеющий с этим талантом жить ровно. Жить, не раздражая окружающих.
На месте таких людей после их ухода остаются дыры.
Земля пухом.
Стоим, не ссым, ебашим. Всё по заветам ильича Горького Лука.
Дима вроде как прав. Два світи, два способи життя. И ничего ты не сделаешь с этим, воспитывать поздно.
Но ресурс тех, кто на войне, не бесконечен. И когда они закончатся, убитые или раненные, физически и морально истощенные, мы неизбежно уткнемся в проблему. Вернее в вопрос: а что мы делаем дальше?
Тот мир в бассейне - он другой, он воевать не может, не хочет и своя шкурка дороже какой-то абстракции типа государственности. То есть рано или поздно надо будет или сдаваться, признав, что украинцы, готовые драться за Украину, закончились. Или таки насильно вытаскивать их из бассейнов, мобилизовать женщин, идти на методы крайне непопулярные и вероятнее всего бессмысленные.
Подскажите мне третий путь, может я просто не могу его придумать.
Путь, когда ТОТ мир сможет не пересечься с ЭТИМ. Существовать так, словно Одесса (или Киев, или Львов, не важно) живут в волшебной коробочке, куда не прилетит ракета и не приедут на танках. Мы ведь уже хорошо знаем, что когда оккупант заходит в город, он просто стреляет в спину, не спрашивая о жизненных планах, политических предпочтениях и градусе личного пацифизма.
/channel/dragonspech/6388
Спецпризначенці ЦСО «А» СБУ евакуювали херсонців із тимчасово окупованих територій, які були затоплені після вибуху на Каховській ГЕС.
Вкрай ризикована операція.
Центр спецоперацій «А» разом із колегами з ЗСУ, ДСНС, ССО та іншими силами безпеки і оборони вивозить людей, які потрапили у пастку на лівому березі Дніпра. Але перед тим, як врятувати постраждалих, спецпризначенці доставляли їм продукти харчування та ліки за допомогою дронів.
Окупанти обстріляли одну з груп, яка евакуювала цивільних. Але позицію російських військових на даху житлового будинку було одразу знищено артилерійським ударом.
Кошмарный день. День, в который не хотелось ничего говорить, чтобы не подливать масла в огонь.
День диких срачей с невнятными целями, день какой-то хуйни потоками, день, когда перестаешь понимать, что вот после победы будет, если задолго до все хотят набить ебало всем.
Нет, я конечно не имею права призывать кого-то завалить хлеборезку, запретить испытывать определенные эмоции или писать посты о наболевшем.
Но вот по ощущениям, мы уже всех победили и деремся за кресла в ВР.
Враг уже не в Кремле, там все ок и заебись, пора снова грызть друг другу глотки или даже бить в пах, ну а хули нет?
Дикое желание взять котов, сумку и свинтить отсюда кхерам. От всех патриотов вместе взятых. Потому что на ветке сидим все вместе, под веткой - медведь, но не пилить ее мы не можем никак. Нам нннада.
Планида не та, ретроградный Меркурий. И завалить в конце концов хлеборезку сложнее даже, чем воевать с кацапами.
Где блд взять оптимизма? Я б купила, оптом. Много. Потому что от этой грызни одних военных с другими под аккомпанемент диванных срачегонов, жить не хочется. А надо. Мне необходимо пройтись по Университетской Донецка и по 17му Марика.
Может хватит, а?
Может сначала хотя бы закончим с кацапами?
Может всё-таки поставим на паузу говногенераторы? Хотя бы военных с военными.
🤘Шах и мат, гейропейцы, пиндосы и прочие хохлы!
Теперь шлюхи культурной столицы РФ, у которых дома есть горячая вода, могут добавить эту опцию в личный аккаунт и тем самым увеличить количество довольных клиентов.
Все остальные до и после культурного питерского секса моются в холодной. Или из ковшика. Или вообще не моются, мало ли, может им и так норм.
🧐Всё, барабанные концерты в убежищах отменяются. Дети теперь не получат эмоциональной разгрузки и помощи в депрессивных состояниях.
Съели, ироды бесчувственные?!
Почти месяц прошел, а она меня помнит и каждый раз мое появление на улице сопровождает громкими матюками. И преследует перелётами по моему маршруту, не прекращая материться.
Кто не помнит, это та ворона, которая считает, что я у нее дитё покрала. Хотя это было дитё сороки. Типичная онажемать - я права и ниибёт)))
Мені немає чого додати. Це справжня узурпація влади та намагання знищити місцеве самоврядування.
Читать полностью…
Донимала гусей в селе Ивонченцы.
Вывод: полтавские гуси сильно менее агрессивны киевских с Оболони. Просто милашки толстодупые. Ну так, прокричали немношк, но вваливать люлей попыток не было. Вот, что столица делает с гусьми. С гусьмями
Блд, опять мои посты куда-то потащили и тягают мне скрины возмущенных бедолаг, которых я тут забанила без дискуссии.
Я объясню наверное в 123й раз, для одарённых.
По жизни я делаю:
1) то, что должна
2) то, что хочу.
Всё, без вариантов.
Общаться с рандомными чувачками из интернетика я:
1) не должна
2) не хочу.
Это ж не самая сложная к пониманию конструкция, да?))
Маріуполь. Українські юнаки та дівчата ставлять на місце російського окупанта, який перехвилювався після того, як в громадському транспорті хтось вигукнув “Слава Україні”
“Ми вас просили сюди приходити? Ні! Через вас війна почалася! Скільки людей загинуло?”
Флэш рояль, да.
В одном купе со мной двое детей познающих мир, похожих на опоссумов из Ледникового периода, и курица, которая час рассказывает сериал по телефону кому-то.
Я просто лаки...
Если б у меня было много денег, я б купила поезд и никого туда не пускала бы.
Раночку, котики
Ось уже скоро десять років, як я активно користуюсь соцмережами в режимі "автор". І знаєте, ось ці всі бурхливі срачі... вони діють на нерви тільки й винятково вам. Сувора правда життя. Мені, наприклад, похуй.
Мені абсолютно похуй, що хтось запропонував вішати порохоботів на парканах. На парканах? Я не схибив? З тієї причини, що Петро Шуклінов збирався спостерігати за цим ще тоді, коли це не було мейнстримом. Як же я його тоді зненавидів. І що? І де? І чи завадило це потім йому передавати мені волонтерські машини для нашого підрозділу, а мені своєю чергою дзвонити йому зі словами подяки. Згадали. Посміялись. Дії – важливі. Хрюк у соцмережах – ні.
Мені до лампочки заклики об'єднуватися, так само як і заклики роз'єднуватися. Більше як рік тому я об'єднався із ЗСУ. І знаєте — мені до лампочки за кого голосували бійці нашого батальйону, так само як і за кого вони голосуватимуть потім. Мені головне те, що вони роблять тут та зараз. Перемогти. Дожити. Це важливо. Все одно в якій послідовності, головне обидва пункти. Решта – ні.
Масовий психоз у ФБ лише наслідок загальної хронічної втоми та... парадокс — успіхів ЗСУ. Менше небезпека, менше адреналіну та більше часу на херню. Не більше і не менше, на жаль. Але найголовніше, крім решти головного — треба пам'ятати, що ступінь поінформованості та вплив соцмереж на реальне життя дуже сильно нами ж перебільшена.
То що робити зараз? Жити!
НЕ БРАТИ УЧАСТЬ У СРАЧАХ!
Дихайте глибше, більше працюйте, допомагайте волонтерам та робіть зарубки у пам'яті, викреслюючи колишніх "друзів" з адресної книжки. Ні, я зараз не про загиблих друзів, вони якраз повинні там залишитися навічно. Я про кристалізацію свого кола спілкування, де уявні, в минулому, вороги — виявилися колегами та партнерами. А такі ж уявні, в тому ж минулому, колеги та друзі — виявилися негідниками, трусами, а іноді й відвертими ворогами.
Так буває. Вдих. Видих. І пішли далі.
Освобожденный Мариуполь процветает.
Остановка около рынка на 17м.
----------
И по поводу погибших солдат, любых солдат. Единомышленников и идейных "врагов". Тех, с кем на одном гектаре не сел бы посрать и тех, с кем стоял рядом на Майдане.
Погибших громко, глядя в лицо врагу, или как-то блд обыденно, под минометным обстрелом, пленным в Еленовке, перемешанным с землёй на растяжке или от инфаркта на вокзале.
Завалите свои рты.
Навсегда завалите, не открывайте их на эту тему, если вам нечего сказать доброго вот этим девочкам, которые уже никогда не потанцуют со своими отцами на выпускном.
Просто заткнитесь нахрен. И по поводу Каракая и по поводу Да Винчи. Это будет как-то по-человечески что-ли. Как-то так, словно смерть украинского солдата - достаточный повод, чтобы просто блд промолчать.
Це допис реального військового, виведеного "за штат" після поранення. І його зарплата.
На тлі новин про мільярдні розкрадання у Міністерстві оборони.
На тлі новин про барабани в укриття на мільйони гривень.
Це та реальність, яку не помічають "пазітівниє блогери" і відомі у дуже вузьких колах молоді політики, які зайняті накиданням на прихильників Порошенка.
Що там, Зеленський підписав закон про відпустки військовим? А про грошове забезпечення поранених?
І не підпише, бо приниження військових і доведення їх до жебрацького стану - це свідома політика зеленої влади. Вони карають тих, хто пішов захищати країну, і їхні сім'ї.
Всі кажуть - не сподівайтеся на хлопців, які прийдуть з фронту і щось тут змінять, у них не буде сил і здоров'я після війни.
А на кого тоді сподіватися? На тих що зараз відсиджуються у тилу і дозволяють собі знущатися з живих і загиблих?
Хожу кормить ёжиков. Их тут тучи, ближе к закату начинают шараёбиться по кустам, хропеть, фыркать, чавкать, двигать кошачьи кормушки.
Вышла - сидят две кыци, местные проныры. Одноглазая, которая никогда не жрет прежде чем ее погладят. И трёхцветная нервная стройная кошь, которая всегда мечется между двух кучек корма туда-сюда. По итогу ей обе кучки - нифвкусна и не ест и идите в жопу с вашими сухариками, мне из вооон того подъезда карасиков каждый день носят. Мужчина ловит, а женщина выносит, чтоб не чистить эту чупуху.
Насыпала им по кучке и одну - ежикам под решетку. Трехцветная истеричка совсем растерялась - три кучки это очевидный передоз процессора, она просто бросила те две и помелась к ежиковой. Понюхала, поняла, что не карась, помелась обратно, но уже забыла где насыпано, обиделась и ушла к вооон тому подъезду, переставляя лапы как модель.
А одноглазая погладилась, деловито всосала обе кучки, следя краем глаза за третьей кучкой для ежей. Теперь сидит на решетке и не даёт ежу спокойно пожрать.
👀 А де делись все, кто пищал про "не все так однозначно" и "в стоимость яиц по 17 включена доставка через Антарктиду на пингвинах" ?
Шо там как, котики?
Нигде не жмёт?
Кто-то напишет "я был дебил, когда устраивал набросы на людей, которые спрашивали МО о яйцах по 17 "?
Коротка історія реформ "нових ліц".
Але оні научатся 💚💚
Когда бедные крошки провели два месяца на благородной и полезной Акане, а тут им дали старый добрый Проплан.
Хрустят, хрущи. Жрут.
Прям по классике:
Сидела Таня и страдала,
Слезу в овсянку уронив.
Желая вредных рыб копчёных
И пив.
Скоро у всіх сховищах країни.
За 891к - недорого, я вважаю))
Раночку, шановні
Літній чоловік в метро підходить до людей с QRкодом на папірці і просить підписати петицію про присвоєння звання Героя України посмертно своєму онукові, Артуру. Я не знаю, що ще додати...
Хто вважає це потрібним, підпишіть будь ласка.
https://petition.president.gov.ua/petition/193400?fbclid=IwAR3Dw-Xz1j_TupwWsLdVVrvCblP6MEkmfRdT9FVqrxTSJDpa78s2EoXg1AE
