684
Мотиваційний та пізнавальний канал про батьківство і виховання дітей. Також чесно про чоловічність. Автор - Володимир Швець - тренер з відповідального батьківства. Контакт @vovens по організації тренінгів та рекламі.
ЧИЯ БУДЕ ПЕРЕМОГА?
росії не вдасться зруйнувати в Україні всю інфраструктуру, всі будівлі та споруди, спалити все зерно, ліси, всю землю.
АЛЕ… їм вже вдалось смертельно вразити всіх без виключення українців емоційно та психологічно.
вони мають мету – знищити українську ідентичність та націю. І ця їхня мета може стати реальністю.
АЛЕ вдасться їм це чи ні, залежить від того, якою буде НАША З ВАМИ мета!
Це інша площина реальної війни.
вони через шкільні підручники, своїх дітей вчать сприймати українців неонацистами. Тим самим формують їхній світогляд у вигляді зневаги і ненависті до нас. А це не просто програмне забезпечення для мізків рос населення - це базова прошивка на рівні операційної системи.
АЛЕ важливо те, чого ми навчаємо наших дітей – який світогляд ми їм передаємо!
І тут НАДВАЖЛИВЕ питання – чи усвідомлено ми БАТЬКИ формуємо світогляд наших ідтей, чи він має сформуваТИСЬ у них ЯКОСЬ сам по собі?
Святе місце пустим не буває. Якщо НЕ МИ, то обов’язково ХТОСЬ. Питань тільки ХТО? І ЩО отримаємо від того ми - батьки, ми – місто, ми - український народ, ми – Україна?
У цьому фільмі жахів є видима частина – те, що ми бачимо, читаємо, працюємо, воюємо, волонтеримо і т.д. - задля перемоги, задля України. Ми намагаємось зберегти від руйнації видиму частину будинку. А десь ми його вже й відновлюємо.
АЛЕ поза кадром може залишитись цього будинку ФУНДАМЕНТ, за котрим потрібен не менший догляд і турбота. Це про нашу духовність, людяність, наші сім’ї, батьківство, наших дітей… Це про нашу емпатичну участь в житті одне одного.
вони НАС безжально руйнують.
АЛЕ ми НАС маємо ретельно берегти і відновлювати.
І це потрібно робити точно не колись в майбутньому - після війни, коли «все закінчиться». Бо якщо так, то після війни все тільки почнеться…
Важко турбуватись про те, чого не видно. Тим більше весь наш з вами ресурс йде на те, щоб протистояти видимому ворогу у вигляді орків, снарядів, шахедів та ракет.
АЛЕ ми МУСИМО велику частину свого ресурсу спрямовувати на турботу одне про одного в наших сімʼях, в церквах, для друзів, для суспільства. Маємо вже зараз піклуватись про добре спілкування одне з одним, про серця та душі одне одного, про якісне виховання наступного покоління українців.
Бо той ворог руйнує далеко не тільки українську інфраструктуру, а паралельно кожного українця та українку з середини.
АЛЕ від нас з вами залежить чия буде перемога – диявола чи Бога!
Тати, привіт!
Публікую тут відразу ТРЕТІЙ епізод подкасту, котрий я веду.
Не зовсім про батьківство, але однозначно сильно дотична тема «Коли військові повернуться додому».
Цей епізод про ГРУБІСТЬ і ХАМСТВО в адресу військових. ЩО МОЖНА І ЩО ЗАБОРОНЕНО?
Прошу Вашої підтримки!
Будь ласка переглядайте, лайк, коментар і поширення на Ваших сторінках. Тема важлива і має бути прокачана.
Дякую!
https://youtu.be/uOlK7Yd28XU
Тати, зі святом!
Маємо багато серйозної відповідальності перед своїми дітьми і перед дітьми всієї України.
Кожна дитина має мати батька!
Бог нам в поміч!
ЧИ БУДЕ ВАША СІМʼЯ СВЯТКУВАТИ ПЕРЕМОГУ?
Ми живемо в Хмельницькому. Від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, наше місто пережило кілька ракетних атак, гинули і травмувалися люди. Діти в школі та коледжі під час численних повітряних тривог ховались в бомбосховища. Відсутність світла і часом тепла сильно додавали смутку до загального емоційного фону від війни. Зима була, скажем, не простою.
АЛЕ!
Станом на кінець зловісного 2022 року, на Хмельниччині зареєстровано майже 120 000 людей, котрі сюди переїхали з небезпечних територій. В самій Хмельницькій громаді тільки понад 62 000 людей!
Що б це означало?
Те, що тут, та в інших багатьох областях України, можна жити відносно безпечно! Як і будь де на планеті - відносно безпечно.
Постійно чую історій про те, що дружини з дітьми живуть десь за кордоном, а чоловіки живуть в Україні.
Я чув вже десятки виправдань на користь такого рішення, типу:
- Дітям в Європі добре.
- Там в Україні багато стресів. Страшно.
- Це ж тимчасово.
- Там немає роботи… а тут дають продукти і житло.
- У нас тут вже все облаштовано, залишилось тільки чоловіку приїхати після війни.
І т.д.
Я бачив і чув чоловіків, котрі страждають від того, що живуть без своїх сімей. Я бачив і чув їх розпач. Але також спілкувався і з тими чоловіками, котрі зацікавленні в тому, щоб їх сімʼя жила далеко.
Я не розумію ні чоловіків, ні дружин, котрі на жертовник поклали цілісність своєї сімʼї!
Який би мотив не був, те що я напишу нижче, стосується всіх, що живуть далеко одне від одного. Які б виправдання і аргументи ви б не вигадували, ваші сімʼї з кожним днем все ближче до краху. Ви рухаєтесь до червоної лінії, перетнувши яку, шансів відновити свою сімʼю у вас не буде! Багато з вас вже на межі! Багатьом не вдасться відновити стосунки вже ніколи. Не грійтесь ілюзіями, що “все буде добре”, коли ви якимось чином, колись позʼїжджаєтесь!
Як? І Коли?
Кожне ваше рішення має наслідки. Ці наслідки діють на вас і ваші сім'ї. І 100% торкнуться України і українського народу в цілому.
Напишу всього кілька наслідків від вашого життя окремо одне від одного. І ці наслідки стосуються всіх членів сімʼї в тій чи іншій мірі. А позбутись їх деяких дуже важко, а деяких неможливо.
- Відчуття покинутості і зради від найближчих людей. Це про чоловіків, жінок і дітей, котрі змушені жити згідно ваших дорослих рішень.
- Глибока гіркота образи на найрідніших людей.
Адаптація - пристосування жити одне без одного.
- Ви ваші цінності передаєте вашим дітям. Якщо коротко, то це - “є важливіші речі як наша сімʼя”…
- Зради - емоційні і фізичні.
- Хвороби - фізичні, душевні і духовні.
- Залежності - починаючи від порно, закінчуючи алкоголем чи наркотиками.
- Втрата змісту жити.
- Накінець - ви не тільки руйнуєте вашу сімʼю - а й країну, за котру триває війна. Бо немає країни без сімʼї.
Можливо, що у вас зʼявиться думка в мій бік про те, що не все так просто… але нам всім приходиться обирати між “дуже складно” і “дуже складно”.
Точно знаю, що Бог не змінив Свого бачення для сімʼї “двоє стануть одним” - в тому числі в умовах війни. Ви - ті, що живете окремо одне від одного - живете поза Божого бачення. Відстань і час вас точно не поєднують. А якщо не поєднують, то тільки розʼєднують.
Але Бог сприяє тим, котрі беруть на себе свою відповідальність - жити разом в щасті і горі, в багатстві і бідності, у хворобі і в здоров'ї, в хороші часи і погані… - ось де єднання і перемога. Коли разом, тоді сімʼя міцнішає навіть у найскрутніші часи.
Будьте чесними з собою і одне з одним. Говоріть про свої страхи, про болі, про переживання. Говоріть про те, як ви це можете долати всі труднощі разом. І з надією на Бога робіть все, щоб бути вкупі. Докладіть до цього всі сили!
Коли після перемоги в Україні буде довгоочікуваний мир, чи буде він для вас милим, якщо ви втратите свою сімʼю?
ЧИ БУДЕ ВАША СІМʼЯ СВЯТКУВАТИ ПЕРЕМОГУ?
ЩОБ БУЛО КОМУ СКЛЯНКУ ВОДИ ПОДАТИ У СТАРОСТІ…
Про мотиви батьківства.
“Щоб мене хоч хтось любив.”
“Коли народиться дитя, наші стосунки будуть міцними і теплими.”
“Вже такий вік, що треба народжувати.”
“Доведу батькам, що я самостійно можу приймати “дорослі” рішення.”
“Хочу народити дитину для себе.”
і тому подібне…
Деякі з цих мотивів стали крилами фразами і навіть мемами.
Люди народжують дітей і кожен чоловік та кожна жінка для того мають свої мотиви. Але від того ЯКІ вони, залежить як буде складатися життя батьків з їхніми дітьми - якими будуть між ними стосунки.
Мотив - це підстава для будь якої дії. Це причина, заради котрої людина робить те чи інше.
Розуміючи істинні мотиви людини, можна пояснити чому вона в кінці кінців зробила те що зробила.
Наприклад, якщо домінуючим мотивом батька до народження дитини є продовження роду (фамілії), то він чекає народження тільки сина. А коли народжується донька, то з великою ймовірністю, вона стане для нього розчаруванням і пустим місцем.
Якщо мотивом майбутньої матері є бажання - “щоб мене хоч хтось любив”, то вона хоче собі компенсувати нестачу любові, наприклад, від чоловіка чи батьків.
В такому випадку, дитина народжується вже в боргу перед мамою. А мама буде всіляко вимагати тотальної уваги до себе і покори від своєї дитини.
А якщо раптом “щось піде не так”, то в хід підуть інші крилаті фрази: - “А я з тобою вимучилась 9 місяців і дала тобі життя”, “А якби ж я знала, що ти будеш такий невдячний, то не народжувала б”. І подібних вбивчих фраз є ще багато.
Я до чого…
Люди, котрі готуються стати батьками, мають відповісти чесно на питання - НАВІЩО МЕНІ ДИТИНА?
Відповідь і вкаже на мотив. Їх може бути декілька. Але важливо визначити який з них домінуючий, щоб можна було спрогнозувати майбутні стосунки. Те, що спадає на розум першим, можливо і є головним мотивом.
І чоловік і дружина мають відповісти на це питання спочатку собі, а потім обговорити тему між собою. Можливо навіть варто звернутися до сімейного консультанта, щоб краще зрозуміти себе та одне одного.
Крилатими фразами свої мотиви не протестуєш. Хоча по грубому можна й ними.
Але варто визначити сам характер мотиву.
Якщо очікувана дитина для батьків є ЦІННІСТЮ, то в неї є великі шанси бути безумовно любимою і прийнятою ними. А згодом стати зрілою, цілісною і щасливою людиною.
Якщо майбутня дитина має бути ЗАСОБОМ для досягнення якоїсь своєї цілі, то це вже небезпечно. Бо щоразу коли та ціль не буде досягнутою, причиною буде “неспроможний ЗАСІБ”... за замовчуванням. І те дитя буде вічно “не таким”, “недостатньо відповідним”, винним і т.д. І зрештою буде вважати себе ніким і нічим, мати низьку самооцінку, невпевненість, бунт та ін.
Що ж відбувається далі?
Далі з тих дітей виростають дорослі люди, котрі можливо, теж будуть народжувати дітей. І вони матимуть свої мотиви.
Перші - ті що ЦІННІСТЬ - вони будуть народжувати дітей як ЦІННІСТЬ щоб цінувати та любити, так як любили їх.
Інші - ті що ЗАСІБ - будуть народжувати ЗАСІБ, щоб компенсувати вже своє - те що не отримали від батьків.
Або й не будуть народжувати зовсім.
Отже, готуватись до батьківства - це ретельно переглянути свої мотиви.
Далі буде… як дасть Бог життя і здоровʼя.
А ви, якщо у вас вже є діти, напишіть будь ласка, чи переглядали ви свої мотиви щодо їх народження?
Якщо ж поки немає дітей, але плануєте мати, то чи будете чесно відповідати на питання - НАВІЩО?
ЯК ПІДГОТУВАТИСЬ ДО БАТЬКІВСТВА?
Час від часу, ще неодружені молоді люди мене запитують про це.
А мене це дуже тішить ).
Навряд чи можливо бути 100% готовими до батьківства. Бо формування мене як батька, до прикладу, не припиняється ніколи. Бо ж є багато перемінних, до котрих підготуватись заздалегідь в принципі неможливо - починаючи від індивідуальних особливостей кожної дитини, закінчуючи зовнішніми обставинами - як от ковід чи війна, до котрих батьки змушені адаптуватися.
Але готуватись до батьківства всерівно потрібно. Бо ж батьківство - це не тільки про народження та виховання дітей). До народження і виховання, у майбутніх батьків, мають бути вже певні усвідомлення.
1. ПРО МОЖЛИВІСТЬ
Батьківство - це новий етап розвитку подружжя - як на особистісному рівні кожного з них, так і на рівні їх стосунків. Це інший рівень відповідальності, інший рівень прийняття рішень, новий спектр емоцій і нова сила їх переживання.
Цей букет іншого та нового, відкриває по новому також і подружжя на їх шляху до зрілості та дає можливість розвиватись до кращої версії себе.
Так… часто через труднощі і проблеми. Але ж саме труднощі формують істинні цінності людини - так як вогонь робить золото чистим і дорогоцінним металом.
Тому, попри труднощі, батьківство - це можливість для батьків розвивати свої чесноти і добрі риси характеру. Наприклад такі як: безумовна любов, терпіння, розуміння, прийняття дорогих діточок коли вони мислять по іншому та роблять геть щось “не так” і т.д.
2. ПРО ЦІННІСТЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Майбутнім батькам потрібно налаштуватись, що у їх житті зʼявиться не їхня забавка, не їхня власність, не ще один рот - а довірена їм Богом найбільша цінність.
Це не про те, що дитина тепер має стати “центром вселенної” і навколо неї має будуватись життя всіх членів сімʼї.
Але про те, що в сімʼї народжується ще необроблений діамант. А батьки - це ювеліри, котрі мають професійно працювати над тим, щоб максимально розкрити його цінність.
Це означає формувати світогляд, формувати ідентичність, плекати цілісну особистість.
Піклуватись про здорову самооцінку, підкреслювати значимість, виявляти здібності та дарування.
Також виявляти сильні й слабкі сторони і вміло та обережно огранювати їх.
Навчити розвивати та використовувати у житті весь свій потенціал максимально ефективно.
Ця кропітка робота відрізняється від того, щоб написати на коліні кожній дитині свій “добрий батьківський” сценарій на життя, котрий вона має реалізувати будь якою ціною.
Загалом - це серйозна ювелірна батьківська робота і відповідальність.
▫️
Напиши чи маєш вже дітей, чи плануєш?
Чи не плануєш?
Що для тебе є батьківство?
А я планую продовжити цю тему ще у кількох публікаціях.
Моє інтервʼю «Життя після курсів» для каналу «ОСНОВИ СІМʼЇ».
Розповідаю про себе, про ті зміни, що відбувались у моєму житті після тренінгів по батьківству. Також про культуру чоловічності і інше )…
Цікаві ваші думки на кожне з поставлених мені питань ).
БУЛІНГ?
Натрапив на відео у стрічці друга - секунд на 20 - про булінг… Мене зачепив дуже різкий і прямолінійний спіч до батьків: - “ЗНАЄТЕ ЧОМУ ВАШУ ДИТИНУ БУЛЯТЬ В ШКОЛІ? БО ВОНА ЗВИКЛА БУТИ ТАКОЮ… ТОМУ ЩО ВИ САМІ ВДОМА ЗАВЖДИ, ПОСТІЙНО ЇЇ БУЛИТЕ”. Опа… поворот.
Шукаю пояснення і підстав для такого наїзду на добрих батьків.
І ось що я думаю.
Кому маленькі діти найбільше вірять? Вони ж сприймають за правду все, що кажуть тато і мама: про світ, про людей навколо і особливо про себе. Становлення особистості дитини відбувається в дошкільному віці. Тому, коли дитина досягає шкільного віку, то в неї вже закладена її самооцінка, котра основана на тому як батьки до неї ставляться, а також як і що їй кажуть.
Батьки програмують своїх дітей на те як вони себе будуть сприймати і позиціонувати перед людьми. Відповідно і те, як люди до них будуть ставитись.
Наприклад якщо тато каже сину: - «ти безтолковий», то син так і буде про себе думати і з великою ймовірністю буде всім доказувати протилежне. І ймовірно, принижуючи когось, щоб на його фоні бути толковим.
В школі мабуть більшість дітей попадають в чиюсь немилість – чи то однокласників, чи старшокласників, чи вчителів. І кожен отримує певний сигнал – інформацію про себе, котра або співпадає з тим що заклали батьки, або суперечить тому.
Наприклад якщо вчителька скаже: - «ти нездара» і це перегукується з батьківським «ти безтолковий», то висновок про себе логічно напрошується сам і тільки підтвердить вже занижену самооцінку.
Але якщо ці слова вчительки зустрінуться в мозку дитини з переконанням від батьків: - «ти можеш» або «в тебе завжди виходить, коли ти докладаєш зусиль», то вчительці чи одноліткам точно не легко буде змінити у дитини думку про себе.
А далі вибудовується вже типове ставлення до дитини – або його стабільно поважають, або стабільно зневажають – булять.
Напиши будь ласка що думаєш ти з цього приводу? Напиши одну або кілька заборонених фраз від батьків. Ну й як необхідно батькам ставитись до дітей, щоб їх ніхто не зумів булили?
ЧОГО ХОЧУТЬ ВСІ БАТЬКИ?
Беру на себе сміливість для такого масштабного узагальнення про всіх батьків ). І якщо ж все таки знайдеться серед читачів цієї публікації хоч одна людина - тато чи мама, що скаже: - “це не про мене”, то нехай заявить про це в коментарях ).
Отже я стверджую, що ВСІ БАТЬКИ ХОЧУТЬ щоб їхні діти виросли здоровими, щасливими, успішними людьми.
Відгукується в твоєму серці?
Гарне бажання. І дай Бог щоб наші діти таким і були.
Відпустити справу на самоплин точно не варіант, бо швидше за все - добром то не закінчиться і гарні мрії перетворяться в глибокі розчарування.
Але тоді ЩО конкретно і ЯК ми (батьки) маємо робити, щоб наша мрія була реальністю? Бо ж самого бажання точно замало, без чіткого розуміння ЧОГО ми хочемо і ЯК його реалізовувати.
Чи має бути в батьків певний план, зрозумілі етапи, кроки виховання та супроводу своїх дітей по їх життєвому шляху?
Чи мають батьки володіти відповідними знаннями з психології, педагогіки? Чи мають знати чітко про свою роль, про вікові особливості розвитку дітей? Також чи потрібно їм досліджувати індивідуальні особливості кожної своєї дитини?
Батьки, що думаєте з цього приводу?
Напишіть будь ласка ЩО і ЯК робите ви для того, щоб ваші діти виросли здоровими, щасливими і успішними людьми?
P.S. Вже в очікуванні ваших відповідей. Бо переконаний, що ми з вами зараз напишемо крутезний мануал з батьківства.
І зробіть ще будь ласка перепост друзям - щоб цінної інформації назбирати побільше.
ДІТИ СЕБЕ ПОРІВНЮЮТЬ
Відвозив доню в табір. А вона по дорозі розповідала мені про те, що було для них поставлене певне завдання і дівчинка, молодша за неї, в тому завданні лідирує. Каже: - “Уявляєш?”.
Розумію, що Уля порівняла себе з молодшою дівчинкою і знайшла себе менш здібною у тому завданні.
Ну що ж! Це ж прекрасний момент щоб поговорити з донею про важливі речі.
Кажу:
- Доню, у цьому завданні виявились сильні якості саме цієї дівчинки. І одним завданням неможливо визначити успішність всіх дітей з цієї групи. Бо всі люди різні і в кожного є свої сильні якості.
В іншому завданні, де зможуть виявитись твої сильні якості, можливо ти будеш лідером.
- А які в мене сильні якості?
Я був готовий до цього питання. Бо ми з дружиною про це говоримо час від часу. Ми спостерігаємо за нашими доньками, бачимо їх в різних ситуаціях, чуємо що інші люди кажуть про них.
Нам важливо знати наших дітей і розуміти до чого вони мають більший хист, а до чого менший. Бо ж маємо розуміти і слабкі їх сторони, щоб не вимагати і не очікувати зайвого від них.
Отже я перерахував шість чи сім сильних якостей Уляни і вона задоволена моєю відповіддю, у своїх роздумах доїхала до місця призначення.
👉 Ствердження своїх дітей батьком і мамою - це:
- запорука здорової самооцінки дитини.
- антидот безглуздим змаганням, котрі діти часто переживають в гонці “бути кращим за когось” - просто для того щоб бути кращим.
- захист дитини від маніпуляцій ровесників - типу “на слабо”.
- збереження необхідного ресурсу дитини для особистого розвитку у своєму покликанні.
- Зрештою - це збереження емоційного та фізичного здоровʼя дитини.
І мало не забув… батькам заборонено порівнювати своїх дітей з іншими людьми.
МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ МОЯ ДРУЖИНА НЕ ПЕРЕЖИВАЛА ЖОДНОГО СТРЕСУ В ЖИТТІ.
Це ж непогане бажання ) - чи не так?. Мені хочеться її вберегти навіть від найменшої важкої або неприємної емоції. Але коли я намагаюсь її так “берегти”, то виявляється, що частіше роблю шкоду, а не добро коханій людині. Так “оберігаючи” я втручаюсь у її внутрішній світ зі своїм “як треба”, по факту нівелюючи той її світ.
Я люблю коли вона переживає щось позитивне, світле та приємне. Але маю “дозволити” своїй близькій людині переживати і щось складне чи важке.
Але я ж не можу бути байдужим. Що ж мені тепер робити, щоб справді допомогти?
І тут таке… маю бути поруч і проживати разом важкі моменти, перейнятись історією і переживаннями, бути емпатичним і навіть вразливим, щоб піддатись тим самим емоціям - наприклад жалю чи болю. Зрештою пронести важку ношу разом. Вчусь…
Це не комфортно - себе віддати в жертву заради іншої людини і проживати не свій біль.
Значно легше сказати “не парся…” або “порівняно з тобою хтось проживає щось гірше”, або ще щось подібне. Але тоді це грубе втручання в життя у важкий момент, а не допомога.
Кожен з нас має мати свій власний час, свою територію, уподобання, мрії і можливість по своєму проживати якісь обставини та власні емоції.
І наскільки я зараз розумію, все тому, що не може людина бути цілісною і повноцінно глибоко розвивати себе, якщо не переживатиме весь спектр емоцій, котрі Бог допускає з різними ситуаціями в життя.
І тут вкрай важливо не фільтрувати чому в житті бути, а чому ні. Але радіти, коли є підстави для радості і плакати, коли потрібно саме плакати.
І кожен такий досвід - стає безцінним. Бо з ним людина може повноцінно і щиро допомогти іншій людині, котра має в тому потребу.
А кожен хоче щоб йому допомогли.
Після революції гідності написав пісню...
Зараз не менш актуальна.
https://www.youtube.com/watch?v=SsoNnA8crFQ
ДЛЯ ЗРУЧНОСТІ
Платформи для підписки на подкаст
https://metamorfozy-podcast.web.app/
ДІТИ І БАТЬКІВСТВО ̶п̶і̶д̶ ̶ч̶а̶с̶ ПІСЛЯ ВІЙНИ
Кілька роздумів з котрими живу. До батьків, наставників, вчителів, священиків - всіх дорослих людей.
Перше… важко щось писати про батьківство під час війни. Мабуть причин пояснювати не потрібно. Та й їх і неможливо пояснити словами. Слова можуть тільки зіпсувати…
Але й неможливо не думати про дітей та про батьківство під час війни і після перемоги України над рос. злом.
Думки думаються… Бо ж виклики стають дуже гострими.
Те, яке майбутнє будуть мати українські діти, в повній мірі залежить від нас - дорослих українців.
Світогляд, цінності, переконання, спосіб мислення і врешті спосіб життя - все це визначає якість життя кожної конкретної дитини, дорослої людини, суспільства, народу.
Зазвичай ми з вами бачимо тільки вершину айсбергу - це поведінку дітей. І можемо якось зовсім поверхнево оцінювати її. І можливо ще якось реагувати - в залежності від того наскільки це торкається нас особисто.
Але що переживають ці діти? Як вони мислять, чим мотивуються і якими цінностями керуються у прийнятті повсякденних рішень?
Якщо тільки реагувати на поведінку, якось її корегуючи, але не заглиблюватись у серце дитини - в майбутньому ми приреченні боротись зі злими вітряками. І щоразу більше сил та ресурсів буде потрібно для цієї боротьби. І чим далі, тим більш безглуздою та боротьба буде.
Бо видиме життя починається з задумів серця.
Не заглиблюючись в серця дітей, не формуючи їхні цінності, не направляючи їх одне до одного і до Бога - ніякі економічні, воєнні чи інші реформи нашу країну не врятують від прогресуючої біди.
Ми дорослі українці маємо серйозну відповідальність перед своїми дітьми і перед дітьми всієї України. Ми маємо бути максимально свідомими та відповідальними БАТЬКАМИ ДЛЯ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ.
Чого я хочу досягти цією публікацією.
Я хочу в наших з вами дорослих розумах зафіксувати ПУНКТИК - бути максимально уважними до сердець дітей, що живуть поряд - особливо своїх домашніх.
Запитай: - “Як ти?” і послухай. Ймовірно, що вони не відкриються. Але дай їм усвідомлення, що ти поряд. А якщо можеш дати їм щось більше - зроби це.
Вони ж далі понесуть собою те, що ми обережно і ніжно покладемо в їхні серця.
САМОТНІ ЛЮДИ СЕРЕД ЛЮДЕЙ
Всі ми маємо такий досвід - кожна людина.
Всі ми пережили обставини, стосунки, слова, котрі сприяли тому, щоб ми надалі захищались від болю - одне від одного.
Коли мені було 18 чи 19, я сидів в парку Шевченка у Чернівцях і приймав рішення абстрагуватись від людей та ситуацій, котрі приносять мені біль.
Тоді, я винайшов для себе дієву формулу - “Є я… і є люди, котрих я можу і не впускати у своє життя”. На той момент, я готовий був закритись від всього світу.
Чому я тоді думав про це? Бо півгодини тому пережив серйозний конфлікт з людиною, котра була для мене не чужою. Пережив конфлікт і паралельно пережив пекучий біль.
Здобуваємо ми цей негативний досвід впродовж життя з дитинства:
- зрадили друзі;
- батьки розповіли комусь твій “дитячий” секрет;
- розчарування від першого кохання;
- булінг серед ровесників;
- несправедливе звинувачення;
- хтось посміявся, коли тобі було страшно;
Подібних ситуацій у нас з вами по життю досить багато.
Але щоразу отримуючи подібний досвід, свідомо чи несвідомо, людина закривається від стосунків, прагнучи не переживати більше болю від інших людей - в тому числі близьких.
А стосунків хочеться - щоб любити і щоб любили.
Та коли, наприклад, чиїсь слова чи дії “нагадали” моєму мозку про раніше пережитий біль у схожій ситуації, то він відразу ж реагує згідно прийнятого вже рішення - “абстрагуватись… закритись.” І людина закривається. І довіра до інших все більше згасає. А стосунки не будуються… через страх - щоб знову не було боляче.
І люди серед людей стають самотніми одинаками і одиначками.
Але легше не стає ж! Тільки навпаки.
Ми створенні Богом людьми суспільними - як ті, хто без стосунків, щирості і відкритості з іншими людьми жити не можемо.
Я так стверджую, що “не можемо”, бо навколо багато історії реальних людей, котрі вперто продовжують шукати “своє” кохання, навіть після якогось n-го розчарування в людях. Ми прагнемо комусь довіритись.
Так ось… все що цінне, не зʼявляється саме по собі. Ми з вами маємо певні відповідальності, котрі мусимо взяти на себе, щоб те цінне здобувати.
Візьмемо для прикладу стосунки в подружжі.
Які відповідальності мають чоловік та дружина одне перед одним в однаковій мірі?
4 ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
1. Відкриватись. Навіть попри болючий досвід - розповідати про свої емоції, про радощі та сум, про вдачі і невдачі, ділитись переживаннями. Також відповідати на відкритість відкритістю.
2. Пробачати, коли визнають провину і просять пробачення. Бо люди можуть ранити одне одного, але часто буває, що вони не хочуть щоб так ставалось.
3. Любити і робити добро. Навіть коли здається, що людина не заслуговує на любов і добро. Варто памʼятати, що любов породжує любов, байдужість породжує байдужість і т.д. Тобто ініціюючи любов, ми з вами сіємо насіння, котре має потужний потенціал згодом прорости.
4. Коли не можеш робити те, що в 1-3 пунктах, але хочеш відкритих стосунків і є готовність боротись за них - знайди консультантів, котрі допоможуть вам краще зрозуміти одне одного.
Це все стосується людей, що хочуть відкритості і готові платити відповідну ціну, щоб рухатись в тому напрямку.
Бо бувають токсичні і небезпечні люди, з котрими необхідно будувати стосунки у вигляді чітких меж, задля збереження здоровʼя і життя. Але то інша тема.
МЕНЕ НІХТО НЕ РОЗУМІЄ
Назва бестселера Джона Грея «Чоловіки з Марса, жінки з Венери», на мій погляд, дуже влучна. Не з сусідніх вулиць, не з різних міст чи країн. А саме з різних планет.
Я про те, що ніхто нікого, за замовчуванням, не розуміє. І не має розуміти. Використовую ілюстрацію з чоловіками і жінками, бо на цьому фоні існує купа претензій, типу: - “Ти мене не розумієш”.
Але це має бути не претензією, а сухою константацією очевидного факту - ніхто нікого, за замовчуванням, не розуміє! Все.
Здавалось би, дорослі люди легко мали б розуміти малих дітей, бо ж прожили життя і мають досвід. Але часто дорослим людям тільки здається, що вони розуміють дітей. Насправді, варто хоча б вислухати, щоб вникнути в те що говориться дитиною і стає зрозумілим, що не все так просто.
Але ж як буває? Батьки, думаючи, що знають своїх дітей як облуплених, не вважають за необхідність вислуховувати їх.
А дорослі люди між собою?
Здавалось би, з роками вже здобули той досвід щоб знати, що ніхто не читає думок іншої людини.
Ну хіба не очевидно?
Але ж ні… аж до болю і до розчарування очікують, що чоловік чи дружина має здогадатись про щось, що навіть до кінця чітко не сформульоване в голові - як кажуть “сам не знаю чого хочу”. А хтось має знати…?
Озвучені слова - це потужний інструмент, як виявляється!
Озвучування ротом слів не тільки допомагає іншим людям нас розуміти, але ще й дозволяють чітко сформулювати те що насправді хочеться. Можливо навіть з кількох спроб - коли співбесідник щось уточнює та перепитує.
А вміння слухати і чути - це ще один інструмент - не менш важливий як попередній. Без навички уважно, тим більше емпатично слухати озвучені слова не приносять жодної користі. Навпаки, можуть тільки погіршити стосунки.
Отже.
Якщо двоє людей, дітей чи дорослих, володіють обома навичками, то порозуміння між ними буде нагородою для обох.
Здається так просто…
Чому ж буває все так складно?
Актуально?
Не дуже типова публікація. Але важлива.
Ми з дружиною є співавторами цього бомбічного курсу!
Пишу "бомбічного" не тільки тому, що ми в нього вклали купу часу і сил - це близько 200 годин в zoom, близько 2500 км для роботи вживу, десь 70 годин роботи вживу, ну й скількись там годин індивідуальної роботи кожного співавтора курсу.
А ще там наші серця і щире бажання, щоб українські сімʼї вже народжувались міцними.
Працювали ще з трьома подружніми парами, про котрих написано в описі курсу.
P.S. скажу по секрету - ми працюємо далі, бо нам зайшло. Будуть нові курси. Вони будуть мега корисними.
І мені цікаво - яке навчання на сімейну тематику ви б хотіли проходити зручно в онлайн - прямо у своєму смартфоні?
Короткий опис курсу
Курс підготовки до шлюбу "Дев'ять тижнів до народження сім'ї" чекає на вас!
✅ Ви працюєте в зручному додатку в зручний для вас час у своєму власному темпі.
😎 Типи завдань:
- відеоуроки (тривалістю 7-12 хв)
- діалоги
- тести
- творчі завдання
- уривки з фільмів та читання
💙 Вартість участі для пари за весь курс символічна - 1000 грн.
💛 Більше деталей та реєстрація на сайті https://www.nineweeks.org
ТИ МАЄШ РОЗКІШ
Маючи навіть все багатство землі, але не маючи внутрішнього миру, людина приречена на страждання.
Ні… я не проти багатства ). Пишу тільки те, про що вже дуже давно казав мудрий цар Соломон: - “Краще мати скоринку хліба й жити з миром, ніж мати багатий дім й сваритися”.
Я почав про розкіш… Але не про розкіш, що залежить від кількості грошей.
Пишу про іншу цінність... недооцінену цінність.
Це може здатись тобі приторно банальним. Але прошу - подумай про те, чим володієш.
Ми з тобою маємо розкіш почути і зрозуміти дорогих нам людей.
Кохана людина чи твоя дитина, часом хоче тобі розповісти щось про себе - хоче відкритись. Може в чомусь зізнатись. Може відкрити щось таємне і сокровенне, можливо задавнену рану. Або ж відкрити свою велику мрію.
Головне - це щоб тобі не було байдуже. Відкинь поспіх. Вимкни свій інстаграм…
Налаштуйся на хвилю і збери всю свою увагу.
Пильнуй. Бо в якийсь момент це може статись. Цей момент можна легко злякати… і наступного разу він може бути не скоро.
Люди, котрі відкривають своє потаємне, роблять це обережно, підбирають момент і можуть довго налаштовуватись внутрішньо, розраховуючи що їх почують і зрозуміють.
Дослухай до кінця.
Не перебивай.
Почуй і намагайся зрозуміти.
Ти маєш нагоду глибше пізнати внутрішній світ людини, котру любиш. А коли пізнаєш, то тобі відкриється нова таємниця, нова грань коханої душі. А з нею відкриється можливість. Бо ти дізнаєшся те, чому ти зможеш зарадити, зцілити, допомогти або ж підтримати та надихнути.
Навіть тільки слуханням, люди мають силу лікувати зранені душі, або підбадьорювати і надихати у найсміливіших мріях.
Ти маєш розкіш.
ХОЧЕШ ДОБРА в 2023?
Марно його чекати і марно сподіватись, що воно само по собі, невідомо звідки прийде. 2023 не буде добрішим від того, що ми одне одному будемо щиро бажати добра.
Добро має кілька секретів.
СЕКРЕТ 1. Добрий тільки Бог - Він і є джерелом добра. Він його щедро дає нам - людям.
СЕКРЕТ 2. Отриманим добром потрібно ділитись з іншими людьми. Якщо ним не ділитись, воно зникне. А залишиться зло.
СЕКРЕТ 3. Якщо добра жадати тільки собі, то його не матиме ніхто.
СЕКРЕТ 4. Добро не зʼявляється, коли його тільки бажають. Воно зʼявляється, коли його роблять.
СЕКРЕТ 5. Ми носії або добра, або зла. Третього не дано.
СЕКРЕТ 6. Щоб бути носієм добра, його потрібно мати в собі.
СЕКРЕТ 7. Щоб мати добро в собі дивись СЕКРЕТ 1.
Вибір за кожним з нас. #2023
ЩО ТАКЕ ТОЙ ВЛАСНИЙ ПРИКЛАД?
Ви пишите в коментах на мою минулу публікацію, що власний батьківський приклад є головним фактором у вихованні дітей.
Нагадаю, що остання публікація була про необхідність відповідної підготовки - щоб бути ефективними батьками. А ще про важливість знань та розуміння ЩО ми досягаємо у вихованні дітей і розуміння ЯК того досягати.
Ну ок… значить ВЛАСНИЙ ПРИКЛАД. Я 100% ЗА!
Але маю до Вас два питання. І дуже прошу витратити хвилинку-дві для коменту. Це дійсно важливо.
📎1. Що практично означає виховувати своїх дітей власним прикладом?
Це в першу чергу фокус на своїй поведінці перед дітьми? Чи швидше - фокус на своєму внутрішньому світі - на своїй духовності?
📎2. Чи доброго батьківського прикладу достатньо, щоб не здобувати знань про батьківство і виховання дітей?
Питань насправді більше ) і якщо ви не проти поділитись своїми думками, то це буде дуже добре. Бо ці питання, на мій погляд, дуже на часі і безпосередньо стосуються моїх і ваших дітей та їх майбутнього життя.
- Якщо діти вчаться беручи приклад з батьків, то чи тільки з батьків?
- Чий ще вплив сильно конкурує з батьківським?
- Скільки часу діти знаходяться з батьками порівняно з садочком, школою, церквою, друзями, гаджетами, хобі, гуртки, додаткові навчання, тощо?…
- Чи потрібно батькам ПЕРЕВАЖНО впливати на своїх дітей, порівняно з іншими впливами? І якщо потрібно, то ЯК це робити?
Якось так… шановні батьки ).
І знову ж запрошуйте до дискусії друзів. Лайк і репост - саме той шлях! Дякую!
Не раз ловив себе на думці, що хочеться закритись десь у своїй шкарлупі від всіх цих стресів…
Впевнений, що якби не дорогі мені люди, то таки б закрився. Дружина, діти, церква, друзі не заслуговують того, щоб я повівся на свої слабкості і зник з їхнього життя. Хоча б навіть частково.
Головні мої ролі - це чоловік (husband) і батько.
Головні мої люди - це дружина і доньки.
Головні мої відповідальності повʼязанні виключно з ними.
Війна додала викликів кожному.
Бути добрим батьком - й в мирний час неабиякий виклик. А в часи потрясінь тим більше. Але, саме в ці часи, діти особливо мають бачити у своїх татах мужність, витривалість, мораль, духовність та інші чесноти.
Дружини безперечно мають відчувати міцну опору і заспокоєння, коли з обставин спокоєм і не пахне.
Закритись точно не час. Необхідно докладати всіх сил БУТИ в житті своїх сімей.
Протягом весни та літа, ми з чоловіками з Хмельницького кілька разів збирались на тато-клуб, щоб допомагати одне одному бути кращими батьками (в сторісах було видно). Говорили на різні теми - про себе, про сімʼї, дітей…, про те як бути ефективними батьками в умовах війни, а не зникати з життя своїх любих.
А на одній з зустрічей домовились про те, що зберемось для того, щоб знову провести в нашому місті тренінг для батьків “7 секретів ефективного батьківства”. Впевнений що тренінг буде дуже корисним для всіх чоловіків котрі його відвідають. Так було завжди до війни. А зараз тим більше.
Нам просто необхідно максимально зосередитись на наших сімʼях, щоб вберегти їх від ще більшої біди як війна - від нашої батьківської відсутності.
4-5 ЛИСТОПАДА 2022
м. Хмельницький
Деталі в телеграм чаті після реєстрації.
Місця ще поки є.
ЕГОЇЗМ КОНКУРУЄ З ВІДПОВІДАЛЬНИМ БАТЬКІВСТВОМ
Нещодавно прочитав фразу - “Егоїзм - це антилюбов”.
Мені достатньо взяти тільки одну цю фразу за основу, щоб протестувати себе на любов - як людину, чоловіка, батька.
Ми всі ж прекрасно розуміємо що любов є основою гармонійних стосунків між людьми. Знаємо?
Тоді чому ж коли ми це знаємо, ті стосунки часто тріщать по швах?
ЕГО. Ось причина соціальних катаклізмів.
Навіть з найщирішими почуттями та бажаннями до інших, всі ми тяжіємо в першу чергу догодити собі. Досягти власного щастя, комфорту, спокою, чи якоїсь матеріальної вигоди для себе… часто за рахунок інших - навіть найближчих людей.
Катастрофічно мало щирих почуттів і бажань! Бо почуття і бажання дуже мінливі.
Шукати причину людських потрясінь потрібно у корені - які базові цінності керують мною? Хто в центрі мого життя - я сам, інші люди, Бог? Серед цих трьох - тільки одна відповідь правильна.
Конкуренція - це боротьба за вигоду.
Его конкурує з коханням, бо у коханні вигода передбачена для коханої людини.
З відповідальним батьківством, бо вигода призначена дітям.
З миролюбністю, з прагненням робити людям добро, бо те добро і мир призначені іншим людям.
Вибір завжди зводиться до наступного: добре комусь за мій рахунок, чи добре мені за рахунок когось.
Люди, котрі вчаться досягати взаємної вигоди, згодом все частіше досягають синергії і гармонії. Це мистетство, котре потребує навичок якісного спілкування.
Що ж робити з егоїзмом?
Перше - це визнати наявність цієї порчі в собі. Вона є.
Наступний крок - це її ліквідація. Але тут потрібно налаштуватись на тривалий і болючий для его процес.
Егоїзм зосереджує людину на собі і вимагає уваги від всіх решта.
Любов зосереджує на інших.
Ми з України!
Навіть не знаю з чого почати… бо всього за 51 день мабуть аж занадто багато.
- Багато пережитих емоцій - всі глибокі. Більшість подій і новин вражають до глибини свідомості, а багато - в моїй свідомості буквально не поміщається…
- Багато нових обставин. Немає в кого питати порад, бо ніхто раніше нічого подібного не переживав.
- Багато рішень приймаються інтуїтивно і швидко. Нема часу обдумувати і виношувати ідеї - кожна з них перевіряється “на добротність” вже в процесі реалізації.
- Багато дзвінків з невідомого номера. Беру слухавку в очікуванні наступного стривоженого голосу. Переважно жінки з дітьми, котиками і собачками. Раніше шукали тільки заночувати. Зараз шукають жити - хтось “поки не закінчиться це все”, а хтось і немає куди повертатись зовсім. І знов багато емоцій, нових обставин і рішень.
- Багато дзвінків до друзів, братів, сестер. Багато нових добрих знайомств. Народ став монолітом.
А тут багато питань. Наприклад - де та організація, котра цей моноліт так злагоджено організувала?
Де партія, котра так потужно об‘єднала людей ідеєю, чи метою, чи лозунгами?
Хто той Лідер, Котрий так вміло дав єдиний курс українцям - служити ближньому?
Цінності поставали на свої місця і головне стало головним.
Можна продовжувати…
Але для мене очевидним стало те, що ЛЮДИ СТВОРЕНІ БУТИ ЄДИНИМИ! Ми здатні до миттєвої самоорганізації, здатні служити і віддавати без спеціальної мотивації і нагадувань. Заповідь Ісуса Христа любити ближнього виконується як базова програма. Дай Бог щоб стало звичкою до кінця днів.
- Багато кілометрів, багато роботи, матрасів, продуктів, ліків, одягу та іншого необхідного для життя.
- Життя продовжує змінюватись і стає все менше прогнозованим. Питання безпеки стало дуже відносним.
Єдина стабільність Бог.
Привіт, тати!
Добра кожному з вас (і нас) від Бога у прийдешньому!!!
Швеці
