19219
Правові висновки Верховного Суду
Податковий орган не звільняється від сплати судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство (неплатоспроможність)
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.
У справі, що розглядалася, ГУ Державної податкової служби у м. Києві звернулося до господарського суду із заявою про визнання кредитором ТОВ «Проект Майстер».
Суд залишив цю заяву без руху для усунення недоліків щодо сплати судового збору за її подання. Надалі податковий орган подав заяву про усунення недоліків, у якій послався на п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і вказав, що він звільнений від сплати судового збору.
Пізніше суд повернув заяву податкового органу про визнання кредитором у зв’язку з неусуненням недоліків щодо подання доказів сплати судового збору.
Апеляційний господарський суд скасував ухвалу про повернення заяви податкового органу та передав справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду цієї заяви. При цьому суд зазначив, що положення п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачають звільнення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів, від сплати судового збору в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Розглянувши касаційну скаргу ліквідатора боржника – ТОВ «Проект Майстер», Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і залишив у силі ухвалу суду першої інстанції.
Із повним текстом постанови КГС ВС у справі № 910/8316/20 можна буде ознайомитися в ЄДРСР та в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Опубліковано огляд актуальної судової практики КГС ВС щодо застосування позовної давності у корпоративних спорах
Верховний Суд продовжує публікувати тематичні огляди за новим форматом.
Пропонуємо до вашої уваги огляд судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування позовної давності у корпоративних спорах – https://is.gd/Vpcetg.
У цьому огляді наведені, зокрема, правові позиції щодо:
✅застосування скороченої позовної давності до вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичних осіб та громадських формувань;
✅початку перебігу позовної давності у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичних осіб;
✅визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про солідарне стягнення шкоди, заподіяної банку пов’язаними з банком особами;
✅поважності причин пропуску позовної давності у корпоративному спорі.
Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж липня 2023 року – https://is.gd/GmSwSh.
Анонсуємо деякі з них.
4 липня 2023 року Велика Палата ЄСПЛ ухвалила остаточне рішення у справі HURBAIN v. Belgium. У цій справі національні суди зобов’язали заявника – видавця щоденної газети – знеособити статтю в цифрових архівах, у якій згадувалося повне ім’я водія, відповідального за смертельну дорожньо-транспортну пригоду в 1994 році, з огляду на його «право на забуття». Заявник скаржився у зв’язку із цим на порушення його права за ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода вираження поглядів).
Велика Палата ЄСПЛ погодилася з висновками національних судів та рішенням ЄСПЛ у складі Палати від 22 червня 2021 року про відсутність порушення ст. 10 Конвенції в цій справі, зазначивши, серед іншого, що водій, який був реабілітований у 2006 році, після спливу суттєвого проміжку часу мав законний інтерес у тому, щоб йому дозволили реінтегруватися в суспільство без постійного нагадування про його минуле. ЄСПЛ також зауважив, що знеособлення як особливий засіб зміни архівних матеріалів, який стосується лише імені та прізвища відповідної особи й іншим чином не впливає на зміст переданої інформації, не мало стримувального впливу на свободу преси в цій справі.
Тож національні суди ретельно збалансували право особи на забуття та право на свободу вираження поглядів, обмеживши втручання у право, гарантоване ст. 10 Конвенції, лише тим, що було суворо необхідним.
У справі TRISTAN v. the Republic of Moldova проти заявниці було порушено кримінальне провадження за підозрою у зловживанні владою «особою, яка обіймає відповідальну посаду високого рівня». Поки тривало провадження, до статті Кримінального кодексу, за якою заявниці було висунуто обвинувачення, законодавець вніс зміни, замінивши поняття «особа, яка обіймає відповідальну посаду високого рівня» на поняття «державна посадова особа».
Заявницю було засуджено за цією статтею Кримінального кодексу в новій редакції. У зв’язку із цим заявниця скаржилася до ЄСПЛ за ст. 7 Конвенції (ніякого покарання без закону), стверджуючи, що вона не відповідала характеристиці суб’єкта злочину за статтею Кримінального кодексу, на підставі якої її було засуджено, а також на непередбачуваність відповідного законодавства.
ЄСПЛ, визнаючи порушення в цій справі, констатував, що національні суди застосували положення кримінального закону, який набрав чинності після порушення провадження проти заявниці, не надавши жодних пояснень щодо того, чому нове поняття суб’єкта злочину було еквівалентним попередньому, хоча формулювання було суттєво іншим.
ЄСПЛ вважав, що той факт, що національні суди, не надавши жодного обґрунтування, не розрізнили ці два поняття, хоча законодавець це зробив, не можна вважати тлумаченням, яке відповідало формулюванню відповідних положень.
Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://is.gd/YaIwSZ/
Верховний Суд проведе Пленум, щоб обрати заступника Голови ВС та дати висновки до законопроєктів щодо вдосконалення діяльності Великої Палати
6 жовтня 2023 року Пленум Верховного Суду планує обрати заступника Голови ВС та надати висновки щодо двох законопроєктів, які стосуються удосконалення діяльності Великої Палати Верховного Суду (від 23 серпня 2023 року № 9643 та від 7 вересня 2023 року № 9643-1).
Проєкт порядку денного також передбачає затвердження складу робочих груп зі стратегічного розвитку Верховного Суду і внесення змін до Регламенту Пленуму ВС щодо процедури розгляду конституційних подань.
Крім того, на засіданні розглядатиметься питання про звернення до Конституційного Суду України із поданням щодо конституційності положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII), в яких ідеться, зокрема, про пенсійне забезпечення окремих категорій громадян (п. 2 ч. 2 ст. 114, абз. 2 та 3 п. 2 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону).
Засідання Пленуму ВС відбудеться о 10:00 у приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8 (Кловський палац), м. Київ і транслюватиметься на ютуб-каналі Верховного Суду – supremecourtua" rel="nofollow">https://www.youtube.com/@supremecourtua.
Акредитація представників ЗМІ – до 16:00 5 жовтня 2023 року (тел.: (044) 253 06 48).
Одного лише бажання брати участь у воєнних діях з оборони України недостатньо для звільнення від відбування покарання з випробуванням – ВС
На час касаційного розгляду кримінального провадження щодо порушення правил безпеки дорожнього руху, що призвело до смерті потерпілого, засуджений не надав жодних даних про зарахування його до Збройних Сил України чи інших військових формувань, які б підтвердили щирість і реальність його наміру брати участь у воєнних діях з оборони України, як про це він та його захисник заявляли в судах попередніх інстанцій. А одного тільки бажання засудженого, без документального підтвердження, недостатньо для того, щоб звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, задовольняючи скаргу прокурора, який, зокрема, вказав на те, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував мотивів прийнятого рішення про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Так, у цій справі за скоєне кримінальне правопорушення суд першої інстанції позбавив чоловіка волі на строк 4 роки та права керувати транспортним засобом на строк 3 роки. Суд звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Апеляційний суд залишив цей вирок без змін, мотивуючи, серед іншого, тим, що в ході апеляційного розгляду обвинувачений виявив бажання брати участь у воєнних діях з оборони України та долучився до лав добровольчого формування.
ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду, призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, та констатував, що, вирішуючи питання про можливість звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд не врахував усіх даних про особу та обставин скоєного в стані наркотичного сп’яніння кримінального правопорушення.
Суд зауважив, що в матеріалах справи є лише довідка за підписом командира Добровольчого українського корпусу про добровільне залучення засудженого та перебування в зазначеному формуванні. Однак воно було розформоване й перетворене в окрему механізовану бригаду у складі ЗСУ. Матеріали кримінального провадження не містять жодних даних про службу засудженого в такому переформатованому формуванні.
Постанова ККС ВС від 3 серпня 2023 року у справі № 754/9758/20 (провадження № 51-2437км22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/112693042.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
До вашої уваги – Бюлетень: Верховенство права. Права людини.
Це видання підготовано в межах проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду», один із ключових партнерів якого – Верховний Суд.
Завданням проєкту, серед іншого, є надання Україні експертної підтримки в реформуванні законодавства, що регулює функціонування судової влади та доступ до правосуддя, відповідно до стандартів і рекомендацій Ради Європи.
Бюлетень містить огляд рішень Європейського суду з прав людини проти України за період із 1 квітня до 1 липня 2023 року, а також ухвал про неприйнятність, ухвал про вилучення заяв із реєстру справ і справ, комунікованих ЄСПЛ Уряду України. У Бюлетені можна ознайомитися з оглядом окремих рішень ЄСПЛ за вказаний період у справах і проти інших держав.
У третьому розділі видання опубліковано повні переклади деяких рішень ЄСПЛ, у тому числі у справах щодо принципів незалежності судової влади, зокрема ŻUREK v. Poland (заява № 39650/18), BİLGEN v. Turkey (заява № 1571/07).
Пропонуємо ознайомитися і з актуальними оглядами щодо деяких питань функціонування європейської системи захисту прав людини у форматі відео, наприклад з оглядом стандартів Ради Європи щодо незалежності, неупередженості та незмінюваності суддів, підготовленим Данутою Джос’єн – головою Конституційного суду Литовської Республіки (2021–2023 рр.), та оглядом стосовно виконання рішень ЄСПЛ проти України щодо незалежності суддів, який підготувала Надія Задорожна – спеціалістка з юридичних питань Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи.
Другий випуск інформаційного видання «Бюлетень: Верховенство права. Права людини» розміщений за посиланням: https://is.gd/F0Jfav
Відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області відтерміновано до 1 листопада 2023 року
Таке рішення ухвалила Вища рада правосуддя за поданням Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка.
У цьому поданні зазначалося про те, що 14 вересня 2023 року Рада оборони Херсонської області ухвалила рішення щодо обов’язкової евакуації родин із дітьми з небезпечних населених пунктів, зокрема з населених пунктів Білозерської територіальної громади Херсонського району Херсонської області.
З огляду на це відновлення процесуальної діяльності Білозерського районного суду Херсонської області відтерміновано до 1 листопада 2023 року.
Херсонський міський суд Херсонської області продовжить розгляд справ, які надійдуть на його розгляд до 31 жовтня 2023 року включно.
Право судді на звільнення у відставку – позиція Верховного Суду
Суддя може скористатися правом на відставку, якщо до подання відповідної заяви не допустив дій, які зумовлюють ухвалення рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення судді на посаду, після якого, зокрема, процедура призначення на посаду судді є завершеною.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду. У справі, що розглядалася, позивачка оскаржила рішення Вищої ради правосуддя про відмову в задоволенні її заяви про звільнення з посади судді у відставку.
У 2009 році вона була призначена суддею Донецького окружного адміністративного суду строком на п’ять років, а у 2013-му – переведена до Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку.
У 2016 році Вища кваліфікаційна комісія суддів України рекомендувала її для обрання суддею ОАСК безстроково, однак Вища рада правосуддя відмовила у внесенні відповідного подання Президентові України, встановивши, що порушення суддею норм процесуального права при ухваленні рішення про обмеження права громадян на мирні зібрання можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади в разі подальшого призначення її на посаду. Це рішення ВРП позивачка оскаржила у Верховному Суді.
Тоді, 4 квітня 2019 року, Велика Палата ВС ухвалила остаточне рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивачка перебувала на посаді судді впродовж фіксованого проміжку часу, та у зв’язку із прийняттям Вищою радою правосуддя рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення позивачки на посаду судді ОАСК процедура призначення її на посаду судді безстроково є завершеною.
Водночас із листопада 2017 року позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а 15 лютого 2021 року подала заяву про звільнення з посади судді ОАСК у відставку.
Зважаючи на те, що п’ятирічний строк повноважень позивачки закінчився, а питання про призначення її безстроково було розглянуто, ВРП дійшла висновку про відсутність підстав для звільнення її у відставку.
Звернувшись до Касаційного адміністративного суду у складі ВС, позивачка просила визнати незаконним і скасувати відповідне рішення Вищої ради правосуддя та зобов’язати ВРП повторно розглянути її заяву про звільнення у відставку.
Розглянувши справу, КАС ВС відмовив у задоволенні цих вимог, а Велика Палата ВС залишила це рішення без змін.
Постанова ВП ВС від 7 вересня 2023 року у справі № 9901/400/21 (провадження № 11-45заі23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113690645.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Суд може позбавити права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю особу, яка на час вчинення кримінального правопорушення не обіймала такої посади та не займалася такою діяльністю
Згідно з положеннями ст. 55 КК України у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК України передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи в розбещенні неповнолітніх (ч. 2 ст. 156 КК України).
У цій справі чоловік був засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов’язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки. Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції, зокрема, виключивши з його мотивувальної та резолютивної частини призначення додаткового покарання. Прокурор оскаржив це рішення суду апеляційної інстанції до ККС ВС.
Об’єднана палата ККС ВС скасувала ухвалу апеляційного суду і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зокрема, колегія суддів вказала на необґрунтованість позиції апеляційного суду, який мотивував виключення додаткового покарання тим, що обвинувачений не мав і не має відповідної освіти, пов’язаної з можливістю заняття діяльністю, спрямованою на навчання та виховання дітей, і взагалі є непрацюючим. Втім, на думку ОП ККС ВС, у цьому випадку неповною мірою реалізується превентивна функція вказаного додаткового покарання.
Колегія суддів вважає, що непризначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов’язаною з роботою з дітьми, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень і не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м’якість.
Постанова ОП ККС ВС від 4 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22 (провадження № 51-130кмо23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113396688.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Верховний Суд продовжує публікувати тематичні огляди в новому форматі
Пропонуємо до вашої уваги огляд судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником підприємству, установі, організації - https://is.gd/QN6Iif.
У цьому огляді наведені правові позиції щодо:
– працівників, які підлягають / не підлягають матеріальній відповідальності на підставі договору про повну матеріальну відповідальність;
– притягнення до матеріальної відповідальності службової особи, винної в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
– відшкодування матеріальної шкоди, завданої діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
– притягнення працівників до колективної (бригадної) матеріальної відповідальності в разі порушення порядку її встановлення.
Виправдовування збройної агресії та глорифікація російських загарбників: ВС залишив у силі реальне покарання засудженому
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без зміни вирок апеляційного суду, яким громадянин України був засуджений до п’яти років позбавлення волі за виправдовування збройної агресії рф проти України, глорифікацію її учасників (частини 2, 3 ст. 436-2 КК України). Як установили суди, проросійськи налаштований чоловік навесні 2022 року через заборонену в Україні соцмережу неодноразово поширював матеріали, у яких містилися виправдовування збройної агресії рф проти України та глорифікація осіб, що здійснювали таку агресію.
Колегія суддів ККС ВС погодилася з позицією апеляційного суду про незастосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням і з тим, що реальне відбування покарання буде доцільним та відповідатиме меті його призначення.
Як вказано в постанові ККС ВС, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції неповною мірою врахував вимоги закону, які об’єктивно впливають на звільнення від відбування покарання з випробуванням, зокрема: характер і ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим злочинів, які є нетяжким та тяжким проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку, а також те, що дії обвинуваченого становлять велику суспільну небезпеку, вчинені в умовах воєнного стану на території України. Апеляційний суд акцентував, що обвинувачений здійснював виправдовування збройної агресії, глорифікацію представників збройних формувань рф в період воєнного стану в Україні, що свідчить про виражені українофобські переконання, негативне ставлення до української влади та народу, підтримання російської агресії проти України.
Постанова ККС ВС від 23 серпня 2023 року справі № 204/3688/22 (провадження № 51-2399км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113064072.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
ВП ВС визначила, який суд розглядає спори щодо оскарження постанови державного виконавця про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях, стороною яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство
Спори щодо оскарження постанови державного виконавця про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з примусового виконання наказів господарського суду, стороною в яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, підлягають розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Велика Палата Верховного Суду вкотре зауважила, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен здійснювати виключно господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Визначення юрисдикційності всіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який за умови своєчасного звернення може реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
За обставинами цієї справи, товариство, щодо якого відкрито провадження про банкрутство, звернулося до адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України про скасування постанов державного виконавця стосовно поновлення вчинення виконавчих дій. Апеляційний адміністративний суд позов задовольнив, а зазначені постанови визнав протиправними та скасував.
НБУ як стягувач у виконавчому провадженні оскаржив це рішення до Верховного Суду. Скаржник посилався на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків ВС у подібних правовідносинах про те, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, має здійснювати виключно господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Велика Палата ВС вказала, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, є участь у ньому суб’єкта владних повноважень. Однак, як зауважила ВП ВС, сама собою участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні зважати на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Тож з огляду на наведене ВП ВС дійшла висновку, що оскаржувані в цій справі судові рішення ухвалено без дотримання правил предметної юрисдикції.
Постанова ВП ВС від 31 серпня 2023 року у справі № 640/26320/20 (провадження № 11-97апп23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113396910.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Особу, яка не отримувала водійського посвідчення, але сіла за кермо та порушила ПДР, суд може позбавити права керувати транспортними засобами – ВС
Суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, визнаній винуватою в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту (ст. 286 КК України) або в цьому ж порушенні, вчиненому в стані сп’яніння (ст. 286-1 КК України), незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане в передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Про це йдеться в постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
У цьому кримінальному провадженні хлопець, не маючи посвідчення водія та керуючи автомобілем, порушив Правила дорожнього руху та наїхав на пішохода, яка внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла. Місцевий суд призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. Крім того, суд звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та поклав на нього обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.
Апеляційний суд залишив цей вирок без змін.
Прокурор не погодився з таким рішенням апеляційного суду й оскаржив його до ККС ВС. На думку прокурора, зокрема, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є неправильними.
ОП ККС ВС скасувала ухвалу апеляційного суду і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції, вказавши, що призначене засудженому покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та запобігання новим кримінальним правопорушенням, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м’якості.
При цьому об’єднана палата звернула увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши в передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання ДТП в такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в такому разі набуває особливого значення.
Постанова ККС ВС від 4 вересня 2023 року у справі № 702/301/20 (провадження № 51-944кмо23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113396675.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики ККС ВС за серпень 2023 року
В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, ухвалених у серпні 2023 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики – https://is.gd/RcgPaB. Серед цих висновків слід виокремити такі.
У сфері кримінального права:
– встановлено, що саме по собі бажання засудженого брати участь у воєнних діях з оборони України під час дії воєнного стану без документального підтвердження його зарахування до лав Збройних Сил України чи інших військових формувань
не є підставою звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням;
– акцентовано на тому, що якщо засуджений вчинив продовжуване кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 176 КК України, то під час кваліфікації враховується загальна сума кількісних показників, пов'язаних із кожним діянням, вчиненим особою, що утворюють це одиничне кримінальне правопорушення.
У сфері кримінального процесуального права:
– констатовано, що експерти під час проведення експертизи можуть проводити ситуаційне моделювання за умови, що вони керувалися вихідними даними, наданими слідчим, та за результатами експертизи дали відповіді лише на ті запитання, що поставив їм слідчий, а таке ситуаційне моделювання не є слідчим експериментом;
– зазначено, що суд касаційної інстанції не може скасувати судове рішення, оскаржене засудженим, якщо при новому розгляді провадження це може потягти погіршення його становища.
Упродовж серпня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Верховний Суд визначив, чи є ДСНС правоохоронним органом, а співробітник цієї служби – правоохоронцем
До правоохоронних органів слід відносити органи державної влади, визначені в законах України як правоохоронні чи такі, що здійснюють закріплену за ними на законодавчому рівні правоохоронну функцію.
При вирішенні питання про те, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу положень Конституції України, КК України, КПК України, КУпАП, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронної функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також заходів, передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівника.
На це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у справі, в якій постало питання, чи є Державна служба України з надзвичайних ситуацій правоохоронним органом, а співробітник цієї служби – правоохоронцем.
Як зазначено у вироку, головний інспектор ГУ ДСНС, майор служби цивільного захисту під час конфлікту з лейтенантом тієї ж служби заподіяв йому легкі тілесні ушкодження.
Суд першої інстанції визнав майора винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, призначив покарання у вигляді громадських робіт та звільнив від відбування цього покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
Ці судові рішення оскаржив і засуджений, і прокурор. При цьому сторона обвинувачення стверджувала, що засуджений є працівником правоохоронного органу, а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу).
Велика Палата ВС скасувала ухвалу апеляційного суду і направила справу на новий апеляційний розгляд, виснувавши, що в КК України не розмежовано поняття «працівник правоохоронного органу» та «працівник ДСНС», а тому положення ч. 2 ст. 365 КК України підлягають застосуванню при кваліфікації дій працівника ДСНС як працівника правоохоронного органу.
При цьому Велика Палата ВС звернула увагу на те, що під час тлумачення поняття «правоохоронний орган» може бути використане положення абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», але лише в частині правоохоронної функції, яка реалізується шляхом правозастосування.
При віднесенні того чи іншого органу влади до правоохоронних органів потрібно звернути увагу на визначення відповідного органу в спеціальному нормативно-правовому акті, що регламентує його правовий статус, та на повноваження, які цей орган здійснює.
До ознак, що характеризують працівників правоохоронних органів, слід віднести такі: вони перебувають у трудових чи службових відносинах з правоохоронними органами; за характером посади, яку обіймають, виконують правоохоронну функцію.
ДСНС як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про пожежну і техногенну безпеку, а посадові особи ДСНС відповідно до визначеного законом правового статусу здійснюють правоохоронну функцію.
Водночас Велика Палата ВС зауважила, що суб’єктами кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 КК України, не можуть бути технічні працівники органів, зазначених в абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».
Постанова ВП ВС від 30 серпня 2023 року у справі № 633/195/17 (провадження № 13-39кс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113396900.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
ВП ВС визначила порядок припинення повноважень директора товариства за його ініціативою
В обох випадках – коли між товариством та особою встановлені відносини з управління товариством й укладено трудовий договір і коли є тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору – саме відносини з управління товариством становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Директор товариства для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства (п. 1 ч. 1, ч. 7 ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов’язків (ч. 13 ст. 39 вказаного Закону), оскільки вирішення зазначеного питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.
Водночас директор повинен дотриматися вимог ст. 32 цього Закону щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства.
За відсутності встановлених судами обставин укладення з директором трудових договорів (контрактів) норми законодавства про працю, зокрема, ст. 38 КЗпП України, не застосовуються.
У поданій справі директор ТОВ звернувся до суду з позовом до цього товариства та державного реєстратора про визнання звільненим з посади керівника ТОВ за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та зобов’язання ТОВ провести зміну керівника й подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР.
Суд першої інстанції повністю відмовив у задоволенні позову. Натомість суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково, зокрема визнав позивача звільненим з посади керівника товариства за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
ВП ВС зазначила, що суди не встановили обставин укладення з позивачем трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому ч. 12 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Учасники справи не стверджували про наявність таких обставин та не посилалися на недослідження судами доказів, які можуть це підтвердити.
Тому оскільки ТОВ не укладало з позивачем трудового договору (контракту), ВП ВС дійшла висновку, що між ними не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Тож неправильними є висновки судів попередніх інстанцій та доводи учасників цієї справи про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема ст. 38 цього Кодексу.
Водночас, за встановленими в цій справі обставинами, директор 11 жовтня 2019 року надіслав учасникам ТОВ заяви, за змістом яких просив звільнити його із цієї посади та скликати загальні збори у строк до 24 жовтня 2019 року для призначення нового директора ТОВ, що не відповідає положенням ч. 3 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та п. 8.6.4 Статуту товариства, якими визначено обов’язковість повідомлення учасників товариства про проведення загальних зборів не менше ніж за 30 днів до запланованої дати.
У зв’язку із цим ВП ВС вважає, що позов директора не підлягає задоволенню, оскільки недотримання ним визначеного законодавством і Статутом товариства порядку скликання загальних зборів учасників ТОВ з власної ініціативи не дає підстав для висновку про те, що права позивача були порушені внаслідок позбавлення його можливості припинити свої повноваження як директора ТОВ з незалежних від нього причин.
Детальніше – за посиланням: https://is.gd/SFEucL.
Постанова ВП ВС від 6 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 (провадження № 12-10гс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113430105.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
Вирішення спорів щодо реквізиції майна для військових потреб належить до юрисдикції загальних судів – КЦС ВС
Позовні вимоги власника транспортного засобу про визнання недійсним і скасування акта про примусове відчуження транспортного засобу в умовах воєнного стану та витребування його у військової частини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Законодавець визначив юрисдикцію адміністративних судів з розгляду справ про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (статті 350, 351 ЦК України). Вирішення спорів щодо реквізиції чинним законодавством до адміністративного судочинства не віднесене.
У справі, яку переглядав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, позивач просив визнати недійсним і скасувати акт про примусове вилучення автомобіля, витребувати у військової частини НГУ та передати йому примусово вилучений транспортний засіб.
Суд першої інстанції розглянув справу і відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд скасував судове рішення, закрив провадження в справі, роз’яснив позивачеві, що з відповідним позовом він може звернутися до суду першої інстанції в порядку адміністративного судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
КЦС ВС зазначив, що залежно від підстави проведення виділяють два види реквізиції: реквізиція за надзвичайних обставин (ч. 1 ст. 353 ЦК України); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 353 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦК України в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Право вимагати повернення майна зумовлене наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб.
Право звернутися з адміністративним позовом про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності мають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які відповідно до закону можуть викуповувати ці об’єкти для суспільних потреб (ч. 1 ст. 267 КАС України).
КЦС ВС зауважив, що законодавець визначив юрисдикцію адміністративних судів з розгляду справ про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (статті 350, 351 ЦК України). Вирішення спорів щодо реквізиції чинним законодавством до адміністративного судочинства не віднесене.
Предметом спору в цій справі є оскарження розпорядження та акта щодо примусового відчуження транспортного засобу позивача, а отже спір, що виник між сторонами в цій справі, стосується майнових прав позивача і має приватноправовий характер. Спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його права, а тому в позивача виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв’язку з чим він правомірно звернувся до суду з позовом у порядку цивільного судочинства.
Тому суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про належність цього спору до адміністративної юрисдикції та наявність підстав для закриття провадження у справі.
Постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113560656.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору – КГС ВС
Податковий орган звернувся до суду з позовом до АТ «ДАТ “Чорноморнафтогаз”» та компанії про визнання недійсним контракту, предметом якого є постачання покупцю АТ «ДАТ “Чорноморнафтогаз”» плавучої бурової установки В-319. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невідповідність контракту вимогам законодавства України, а саме приписам статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що податковий орган (позивач у справ), який не є стороною зазначеного контракту, заявив позовні вимоги про визнання контракту недійсним, але не просив застосувати наслідки недійсності правочину (що на стадії, коли договір є виконаним, не є ефективним способом захисту), - дійшли висновку про відмову у позові. Також суди встановили, що позивач не довів наявності у нього іншого порушеного права, аніж виникнення за контрактом обов’язку з відшкодування АТ «ДАТ “Чорноморнафтогаз”» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення скаргу податкового органу, а рішення попередніх судових інстанцій змінив у мотивувальній частині.
ВС констатував, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов’язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Колегія суддів КГС ВС врахувала те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Посилаючись на практику Верховного Суду, КГС зазначив, що у разі з’ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх судових інстанцій дійшли у цілому правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосували приписи статей 5, 14 ГПК України, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору.
Отже, встановивши, що позивач не довів наявності у нього іншого порушеного права (інтересу), аніж виникнення за контрактом обов’язку з відшкодування АТ «ДАТ “Чорноморнафтогаз”» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету, у задоволенні позову належало відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.
Постанова КГС ВС від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/113203817.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним документом, підписаним КЕП, є належним способом звернення до суду – ВП ВС
Закон допускає подання фізичною особою нарівні з паперовою формою, зокрема, апеляційних скарг в електронній формі через підсистеми «Електронний суд» і «Електронний кабінет» з обов’язковим їх скріпленням кваліфікованим електронним підписом учасника справи або з використанням офіційної електронної адреси із засвідченням документа КЕП.
Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним документом, підписаним КЕП, є належним та правомірним способом звернення до суду, що ототожнюється зі зверненням через канцелярію або за допомогою традиційних засобів поштового звʼязку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду, зауваживши, що вони не стосуються адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, субʼєктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов’язковому порядку.
У справі, що розглядалася, заявниця направила апеляційну скаргу, підписану КЕП її представника, на електронну пошту суду. Однак апеляційний суд повернув цю скаргу, вказавши на відсутність підпису особи, що її подала.
Велика Палата ВС скасувала це рішення та направила справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, зазначивши, що слід розмежовувати спосіб звернення до суду з вимогами до оформлення процесуального документа.
Якщо на документ накладено електронний підпис, що забезпечує ідентифікацію особи (за винятком адвокатів та інших осіб, зазначених у п. 10 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи), але цей підпис накладений без використання підсистем ЄСІТС, а процесуальний документ направлений на офіційну електронну адресу суду, то немає підстав стверджувати, що такий електронний документ не підписаний.
Протилежний підхід нівелює приписи про юридичну силу електронного документа та презумпцію відповідності КЕП власноручному підпису, а також суперечить ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» і ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Проте в цій справі заявниця подала апеляційну скаргу до суду не особисто, а через адвоката, який може подати скаргу або в письмовій формі, або в електронному вигляді за допомогою сервісу «Електронний суд».
Водночас неможливість подання апеляційної скарги з використанням підсистеми «Електронний суд» адвокат заявниці пояснила відсутністю технічної можливості цього сервісу приймати процесуальні документи на «оскарження судового рішення».
Апеляційний суд не перевірив цих обставин та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.
Постанова ВП ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22 (провадження № 14-48цс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113701392.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КГС ВС за липень 2023 року
До вашої уваги – огляд актуальної судової практики КГС ВС за липень 2023 року. В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✅ Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:
▪️ обставин для покладення у справі про банкрутство юридичної особи солідарної відповідальності в разі множинності її суб’єктів;
▪️ кола суб’єктів солідарної відповідальності за правилами ч. 6 ст. 34 КУзПБ в разі зміни керівництва боржника.
✅ У постановах у справах щодо корпоративних спорів та корпоративних прав містяться висновки про:
▪️ право СБУ звертатися до Мін'юсту зі скаргою на реєстраційні дії з метою реалізації Закону України «Про санкції»;
▪️ наявність підстав для зменшення розміру судового збору та/або відстрочення його сплати за подання позову міноритарним акціонером товариства у спорі, пов’язаному з процедурою примусового викупу його акцій (сквіз-аут).
✅ У постановах у справах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, викладено правові висновки щодо:
▪️ наслідків зазначення в проєктах договорів купівлі-продажу об’єктів малої приватизації ціни продажу, нижчої від результатів оцінки вартості майна на підставі рішення міської ради про застосування знижувального коефіцієнта;
▪️ невиконання орендарем, звільненим від сплати орендних платежів на час воєнного стану, додаткової умови договору оренди про внесення наперед орендних платежів не менш ніж за шість місяців.
✅ У постанові ОП КГС ВС зроблено висновок про те, що поняття «арбітражна угода» та «угода про передачу спору на вирішення іншої держави» не є тотожними і укладення кожної з них має різні правові наслідки.
Із цими та іншими правовими позиціями, висвітленими в огляді, можна ознайомитися за посиланням https://is.gd/3XbqVC.
ОП КЦС ВС визначила порядок сплати судового збору за подання позовної заяви з кількох немайнових і похідних вимог
Якщо в позові об’єднано дві і більше немайнові вимоги до кількох відповідачів, судовий збір сплачується за кожну вимогу щодо кожного відповідача окремо.
У справі, яку переглядала ОП КЦС ВС, банк заявив позовні вимоги про виселення з іпотечної квартири та зняття з місця реєстрації чотирьох осіб: двох батьків та двох малолітніх дітей.
Банк сплатив судовий збір за дві вимоги: виселення та зняття з реєстрації.
Суд апеляційної інстанції визнав апеляційну скаргу банку неподаною, вважаючи, що банк повинен був сплатити судовий збір за вісім немайнових вимог: за виселення чотирьох осіб і за зняття з реєстрації чотирьох осіб.
ОП КЦС ВС, забезпечуючи єдність судової практики, погодилася з апеляційним судом і зазначила, що згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об’єднано дві та більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
До позовних заяв немайнового характеру відносять вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об’єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Ключовим при визначенні кількості вимог немайнового характеру є питання про те, що слід розуміти під термінопоняттям «вимога» та чи слід враховувати при його визначенні суб’єктний склад правовідносин, зокрема кількість відповідачів у справі.
Ані ЦПК України, ані Закон України «Про судовий збір» не містять норм, які б давали змогу зробити висновок, що законодавець хоче встановити більш сприятливі наслідки у вигляді сплати судового збору в меншому розмірі для випадків, коли позивач об’єднує вимоги до кількох відповідачів в одному позові.
У разі протилежного тлумачення має місце одна вимога про виселення щодо чотирьох відповідачів. Тоді позивач, звертаючись до суду з вимогами одразу до всіх відповідачів, має сплатити судовий збір у меншому розмірі, аніж у випадку, якщо позови будуть пред’явлені окремо стосовно різних співвідповідачів. Водночас національне законодавство не містить жодних інших випадків, коли б пільги щодо сплати судового збору пов’язувалися з об’єднанням або роз’єднанням позовних вимог. Те саме стосується випадку, коли декілька позивачів пред’являють вимоги немайнового характеру до одного відповідача, тоді кожен позивач сплачує судовий збір окремо.
ОП КЦС ВС зазначила, що доцільно вважати самостійними вимоги щодо кожного з відповідачів.
Таким чином, під час тлумачення термінопоняття «вимога» в такому разі має враховуватися, крім предмета та підстави позову, також суб’єктний склад правовідносин (кількість співвідповідачів). Отже, навіть за умови пред’явлення однорідних вимог немайнового характеру, пов’язаних між собою однією і тією ж підставою виникнення та поданими доказами, судовий збір щодо кожного відповідача слід визначати окремо.
Стосовно вимог про зняття відповідачів з реєстрації ОП КЦС ВС вказала, що кожна з них є самостійною похідною вимогою від вимоги про виселення кожного з відповідачів.
З урахуванням наведеного ОП КЦС ВС вважає, що в цій справі банк мав би сплатити судовий збір за вісім вимог немайнового характеру, і такого висновку правильно дійшов апеляційний суд.
Постанова Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 (провадження № 61-5554сво23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113721711.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
ЄСПЛ у справі MANOLE v. the Republic of Moldova (№ 26360/19) визнав звільнення судді за розголошення відомостей щодо її окремої думки до оприлюднення повного тексту рішення таким, що не відповідає Конвенції
Покарання у вигляді звільнення з посади судді з підстави розголошення нею ЗМІ обґрунтування своєї окремої думки до оприлюднення повного тексту рішення є надміру суворим та непропорційним покаранням у світлі вимог ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цій справі заявниця, перебуваючи на посаді судді суду апеляційної інстанції, розглянула резонансну справу у складі колегії з трьох суддів.
Своїм рішенням колегія відхилила клопотання газети «Jurnal de Chişinău» про відновлення строку на подання апеляційної скарги у справі про наклеп за участю цієї газети та спікера парламенту Молдови. Газету зобов’язали оприлюднити спростування на телеканалі «Jurnal TV», який належав тому ж медіатресту. Заявниця додала до рішення свою окрему думку.
Резолютивна частина рішення, яка вказувала на наявність окремої думки заявниці, була зачитана на відкритому засіданні, а інформація із цього приводу була опублікована на вебсайті Міністерства юстиції.
Перед публікацією повного тексту рішення апеляційного суду із заявницею зв’язалася журналістка телеканалу «Jurnal TV», якій суддя коротко пояснила мотиви своєї окремої думки, про що «Jurnal TV» того самого дня опублікував статтю.
Згодом суддя-інспектор, підпорядкований Національній комісії із судово-правової служби (Комісія), надіслав цьому органу «доповідну записку про інформацію, поширену ЗМІ» заявницею. Встановивши, що поведінка заявниці порушує Закон про статус суддів, Комісія звернулася до Президента Республіки Молдова з проханням звільнити заявницю від обов’язків судді, яке він задовольнив у липні 2017 року.
Національні суди відхилили подальші скарги заявниці на її звільнення.
Під час перевірки пропорційності оскаржуваного втручання Європейський суд з прав людини встановив, що воно було передбачено законом і переслідувало принаймні одну із цілей, визнаних законними Конвенцією, а саме підтримання авторитету й неупередженості судової влади. Щодо того, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві, ЄСПЛ зазначив, що на той час заявниця з огляду на займану посаду судді, в принципі, мала обов’язок щодо розсудливості (зокрема, висловлювань) і що судові органи повинні проявляти максимальну обачність стосовно справ, які вони розглядають, щоб зберегти свій імідж неупереджених суддів, навіть якщо їх провокують. Хоча ЄСПЛ вважав, що ця справа стосувалася питання суспільного інтересу, щодо якого зацікавленість ЗМІ в поширенні інформації значно зменшилася з плином часу, і що заявниця висловилась доволі коротко, він все ж визнав відповідними причини, наведені національними судами для застосування санкції за таку поведінку.
Стосовно накладеного покарання ЄСПЛ зауважив, що звільнення заявниці було єдиним покаранням, яке відповідно до чинного на час подій законодавства могло бути застосоване до неї. Це було дуже суворе покарання, яке обірвало її кар’єру після 18 років успішної роботи.
ЄСПЛ визнав вагомим у цій справі той факт, що коли Верховний суд розглядав скаргу заявниці, до законодавства, яке стало основою для накладення на неї санкцій, було внесено зміни таким чином, що порушення заборони на розголошення інформації суддями більше не каралися на цій правовій підставі.
Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що не можна вважати, що національні органи влади застосували відповідні стандарти, які випливають із прецедентної практики ЄСПЛ щодо ст. 10 Конвенції, і що в будь-якому разі санкція, застосована до заявниці, не була необхідною в демократичному суспільстві.
З детальнішим описом цього рішення ви зможете ознайомитись у наступному огляді практики ЄСПЛ, а попередній огляд доступний за посиланням – https://is.gd/zBq7LX.
З офіційним текстом рішення MANOLE v. the Republic of Moldova можна ознайомитися на вебсайті ЄСПЛ за посиланням –
https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-225882.
Верховний Суд опублікував дайджест правових позицій ВП ВС за серпень 2023 року
Пропонуємо до вашої уваги дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за серпень 2023 року) – https://is.gd/ewRhLa.
Серед них – позиції щодо:
✅можливості набуття права на зайняття адвокатською діяльністю особою, яка перебуває на службі в органах місцевого самоврядування;
✅обов’язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат;
✅правових наслідків відступлення права вимоги, яка припинилася;
✅права члена фермерського господарства на приватизацію земельної ділянки;
✅ефективного способу захисту щодо повернення земельної ділянки природо-заповідного фонду власнику;
✅віднесення допомоги по тимчасовій непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП України;
✅можливості укладення договору оренди земельної ділянки без застосування нормативної грошової оцінки такої ділянки при визначенні орендної плати тощо.
Верховний Суд підтвердив рішення судів попередніх інстанцій про притягнення до відповідальності директора діагностичного центру, який закупив реагенти для виявлення штамів коронавірусу за завищеною ціною
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій у справі про відшкодування збитків у розмірі понад 7,4 млн грн директором діагностичного центру, що закупив реагенти для виявлення штамів коронавірусу за завищеною ціною. Про це йдеться в постанові КГС ВС.
Діагностичний центр звернувся до господарського суду з позовом до директора центру про стягнення з нього 7 408 875,00 грн, які він витратив у 2021 році на реагенти для виявлення РНК коронавірусів SARS-CoV-2 та подібного SARS-CoV за вдвічі завищеною ціною.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, мотивуючи свої рішення тим, що такі дії відповідача призвели до негативних наслідків для діагностичного центру. Відповідач оскаржив рішення в касаційній інстанції.
Касаційний господарський суд залишив його скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Суд зазначив, що під час застосування ст. 92 ЦК України та ст. 89 ГК України потрібно оцінювати не лише формальну сторону – дотримання посадовою особою положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників / акціонерів тощо, оскільки, якщо посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства. При цьому, вирішуючи питання відповідальності директора товариства перед товариством, суд виходить із презумпції, що він діяв у найкращих інтересах товариства, його рішення були незалежними та обґрунтованими.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та беручи до уваги недоведеність і необґрунтованість відповідачем необхідності придбання реагентів саме за завищеною в два рази ціною, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що відповідач, будучи директором діагностичного центру, діяв недобросовісно, нерозумно та всупереч інтересам центру, що призвело до збитків для товариства на суму 7 408 875,00 грн.
Зазначена сума є різницею між сумою, яку сплатив діагностичний центр, та сумою, яку міг не сплачувати, якби придбав товар у своїх постійних контрагентів за нижчими цінами. Тобто діагностичний центр при добросовісних і розумних діях директора в його інтересах міг не витрачати додаткові кошти на оплату реагентів. Відповідач не довів відсутності своєї вини у виникненні зазначених збитків позивача.
Верховний Суд узяв до уваги також те, що відповідач повинен був усвідомлювати, що його дії призводять до необґрунтованого та надмірного витрачання грошових коштів і негативних наслідків для позивача.
Постанова КГС ВС від 17 серпня 2023 року у cправі № 902/183/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113035699.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Захист прав споживачів банківських послуг: за відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача – КЦС ВС
Верховний Суд виснував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Сам факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Позивачка звернулася з позовом до банку про захист прав споживача та стягнення грошових коштів. Як стверджувала позивачка, невідомі особи шахрайськими діями заволоділи доступом до додатка банку на її телефоні й безперешкодно з боку служби безпеки банку заволоділи коштами, які були на її карткових рахунках, на суму понад 100 тис. грн. Виявивши безпідставне списання коштів, позивачка повідомила про цей факт банк і звернулася до правоохоронних органів. Однак банк відмовився добровільно повернути належні їй кошти.
При відмові в задоволенні позову апеляційний суд вважав, що спірні операції позивачка вчинила за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до додатка банку, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку.
З огляду на викладене вище Верховний Суд не погодився з такими висновками апеляційного суду й зазначив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивачки, не довів, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла в доступі до власного карткового рахунку. Списання грошових коштів відбулося не за розпорядженням позивачки, і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.
Постанова КЦС ВС від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/112872788.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Опубліковано огляд актуальної судової практики КГС ВС щодо вручення за кордоном документів у господарських справах
Верховний Суд продовжує публікувати тематичні огляди за новим форматом.
Пропонуємо до вашої уваги огляд судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо вручення за кордоном документів у господарських справах – https://is.gd/xkfPiV.
В огляді наведено, зокрема, правові позиції щодо:
✅принципу, за яким суд обирає канал вручення документів у тому разі, коли основний та альтернативний канали, передбачені Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, є рівнозначними;
✅вибору судом процедури вручення в разі, якщо у відносинах України з іноземною державою діють одночасно і двосторонній, і багатосторонній міжнародні договори та в жодному з них не встановлено пріоритету застосування одного з них щодо тих самих питань;
✅вимог про переклад судових документів.
Також в огляді наведено актуальну інформацію про ратифікацію / приєднання державами до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, висловлення заперечень щодо передбачених нею каналів передачі, а також про наявність укладених між Україною та іншими державами двосторонніх договорів про правову допомогу в цивільних чи комерційних (господарських) справах. Окрім цього, огляд містить стислі висновки стосовно каналів вручення документів у господарських справах на території кожної з держав без урахування обставин певної судової справи.
ВП ВС визначила, за яких умов член фермерського господарства має право на виділення йому у власність земельної ділянки із земель цього господарства
Велика Палата ВС дійшла висновку, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства й раніше не набув права на земельну частку (пай), може приватизувати цю земельну ділянку в межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством.
Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише ввійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку в передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.
Відповідно до обставин поданої справи відповідач, який увійшов до складу членів фермерського господарства після його створення і не передавав земельну ділянку до цього господарства як засновник, звернувся до Головного управління Держгеокадастру (управління) із заявою, у якій просив передати йому у власність земельну ділянку, яка перебувала в користуванні вказаного господарства. Управління видало 12 наказів, якими передано у власність фізичним особам 12 земельних ділянок, у тому числі відповідачу.
Водночас, на думку прокурора, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або із членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів із подальшою приватизацією. Прокурор звернуся до суду з позовом про скасування спірних наказів управління та зобов’язання відповідача повернути спірну земельну ділянку у відання держави.
Суд першої інстанції в задоволенні позову прокурора відмовив. Натомість суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу прокурора та ухвалив нове рішення про задоволення позову. ВП ВС погодилася з висновками апеляційного суду про те, що передача спірної земельної ділянки у власність відповідача та подальша реєстрація за ним права власності є незаконними.
Як уже зазначалося, член фермерського господарства, який не отримував земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність виключно на загальних підставах.
Розглядаючи заяву громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору – суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, зокрема щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
Апеляційний суд установив, що відповідач у заяві не зазначив про наявність у нього як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності. Більше того, після передачі йому у власність спірної земельної ділянки він не здійснював фермерську діяльність, а передав цю ділянку в оренду ФОП. Тобто поведінка відповідача щодо спірної земельної ділянки не є добросовісною.
Поведінка управління у спірних правовідносинах теж не була добросовісною. Воно не пересвідчилося в дійсності спроможності та намірах відповідача вести фермерське господарство й у тому, чи не є його заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов’язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб’єктами господарювання.
Постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/112516537.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – https://lpd.court.gov.ua.
ЄСПЛ у справі GLUKHIN v. russia (№ 11519/20) оцінив застосування державою технології розпізнавання обличчя на відповідність вимогам Конвенції
Використання технології розпізнавання обличчя в реальному часі без застосування належних законодавчо визначених процедурних гарантій та механізмів наглядового контролю становить порушення вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За обставинами справи, заявник – пан Ніколай Глухін – 23 серпня 2019 року провів одиночний пікет на підтримку іншого політичного активіста – пана Котова, проїхавшись у московському метро з картонною фігурою останнього в людський зріст та банером «Ви, мабуть, жартуєте. Я Константін Котов. Мені загрожує до п’яти років за статтею 212.1 за мирні протести».
Через кілька днів заявника заарештували, коли він їхав у метро.
Пан Глухін стверджував, що працівники поліції, ймовірно, з метою його ідентифікації зібрали і використали скриншоти із сайту соціальної мережі та відео з камер відеоспостереження, встановлених на станціях московського метро, якими він проїхав 23 серпня 2019 року, і через кілька днів використали технологію розпізнавання обличчя в реальному часі, щоб знайти та заарештувати заявника.
Заявник скаржився, що подальше визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення за неповідомлення органів влади про його одиночний пікет та використання технології розпізнавання обличчя під час обробки його персональних даних порушили його права відповідно до Конвенції.
Здійснюючи оцінку обставин справи за ст. 10 Конвенції, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що дії заявника були його способом висловити думку з питання суспільного інтересу й нетерпимість, яку влада виявила до його одиночного пікету, що, безперечно, був мирним, не була обґрунтована «відповідними або достатніми підставами».
Звертаючись до загальних принципів, напрацьованих ЄСПЛ за ст. 8 Конвенції, цей Суд відзначив, що інституції Конвенції вважають, що моніторинг дій та переміщень фізичної особи в громадському місці за допомогою камери, яка не записувала візуальних даних, сам по собі не є формою втручання у приватне життя. Однак застереження щодо приватного життя можуть виникнути, щойно з’явиться будь-який систематичний або постійний запис таких персональних даних, зокрема фотографії ідентифікованої особи.
ЄСПЛ оцінив надані докази та пояснення сторін і констатував, що в цій справі до заявника справді було застосовано технологію розпізнавання обличчя.
ЄСПЛ вважав заходи, вжиті до заявника, «особливо нав’язливими» тому, що вони стосувалися технології розпізнавання обличчя в реальному часі. Оброблені персональні дані містили інформацію про участь заявника в мирній акції протесту, а отже розкривали його політичні погляди. Відповідно, вони належали до спеціальних категорій конфіденційних даних, які потребують підвищеного рівня захисту.
ЄСПЛ зауважив, що використання такої особливо нав’язливої технології для ідентифікації та арешту учасників мирних акцій протесту може мати негативний ефект щодо прав на свободу вираження поглядів і свободу зібрань.
За таких обставин використання технології розпізнавання обличчя для ідентифікації заявника не відповідало «нагальній суспільній потребі» та є несумісним з ідеалами й цінностями демократичного суспільства, керованого верховенством права, яке Конвенція покликана забезпечувати та підтримувати.
З детальнішим описом цього рішення ви зможете ознайомитись у наступному огляді практики ЄСПЛ, а попередній огляд доступний за посиланням – https://is.gd/zBq7LX.
З офіційним текстом рішення ЄСПЛ у справі GLUKHIN v. russia можна ознайомитися на вебсайті ЄСПЛ за посиланням – https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-225655.
Верховний Суд опублікував огляд судової практики КАС ВС за липень – серпень 2023 року
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якому представлено рішення, внесені до ЄДРСР, за липень – серпень 2023 року – https://is.gd/4erNpf.
В огляді вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ, зокрема, про:
✅встановлення законодавчої заборони на період дії правового режиму воєнного стану щодо безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність;
✅підставу для заміни посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, на посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
✅зарахування до вислуги років на пільгових умовах (один місяць служби за три місяці) часу проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції, для визначення розміру пенсії, а не для її призначення;
✅забезпечення доступності повної загальної середньої освіти;
✅відповідальність командира за своїх підлеглих;
✅дату, з якої обчислюється 1095-денний строк, упродовж якого може бути накладений штраф;
✅строк реєстрації акцизного складу;
✅документи, за допомогою яких можна підтвердити здійснення реєстраційних дій з транспортним засобом у разі відсутності реєстрових записів у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів МВС.
Окремо наведено правові позиції з процесуальних питань щодо:
✅адміністратора підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи;
✅відшкодування витрат на професійну правничу допомогу;
✅зловживання процесуальними правами в разі подання двох однакових за змістом позовів.
Огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за липень 2023 року: https://is.gd/PU978E.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
– у спорах про захист честі, гідності та ділової репутації звернено увагу на те, що поширення (розміщення) особою фото в соціальній мережі в інтернеті без обмеження кола користувачів, які можуть переглядати це фото, є публічним показом фото, який здійснює ця особа самостійно. Тож використання таких фото іншими особами є правомірним, адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою. У разі якщо фото були відкриті лише для певного кола користувачів, то публічного розповсюдження таких фото не було, а отже їх використання без згоди особи є неправомірним;
– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, акцентовано, що розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом з урахуванням ринкових цін, що існували в місці, де зобов’язання має бути виконане, на день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом, а не на день придбання майна. Суд має підстави визначити розмір збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно з датою подання позову. Застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача);
– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено, що при вирішенні спору щодо правомірності проведення службового розслідування стосовно директора комунального підприємства визначальним є не тільки належність такої особи до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, але й наявність однієї або декількох підстав для ініціювання та проведення службового розслідування, передбачених п. 1 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950. Повноваження щодо видання розпоряджень про проведення службових розслідувань стосовно осіб, які очолюють комунальні підприємства, засновником яких є міська рада, належать міському голові як очільнику органу місцевого самоврядування;
– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, вказано, що спадкоємці (дружина, батьки та діти) чоловіка, якого записано після його смерті батьком дитини, можуть оспорювати його батьківство, якщо він не знав або не міг знати про вагітність жінки, з якою перебував у шлюбі, згідно з ч. 3 ст. 137 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону;
– у спорах, що стосуються питань процесуального права, акцентовано, що сам по собі факт, що майнова шкода, завдана суб'єкту владних повноважень його працівником під час проходження публічної служби, не змінює правової природи спору, який стосується відшкодування шкоди в порядку регресу на підставі статей 1172, 1191 ЦК України, та не перетворює такий спір на публічно-правовий;
– у спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС наголошено, що розрахунок заборгованості за аліментами боржника, який веде особисте селянське господарство, державному виконавцю потрібно проводити за загальним правилом – виходячи з фактичного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 195 СК України), а не із застосуванням положень ч. 2 ст. 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
