19546
Правові висновки Верховного Суду
При розгляді справ про поділ житлового будинку в натурі не вимагається надання суду попередніх дозволів на виконання будівельних робіт – КЦС ВС
Ухвалення рішення суду про поділ нерухомого майна в натурі між співвласниками не потребує попереднього подання до суду документів, що дають право на виконання будівельних робіт для такого поділу, навіть у випадку, коли він вимагатиме переобладнання та перепланування спірної нерухомості з проведенням робіт, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування.
Такого висновку дійшла Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі за позовом співвласника нерухомого майна про виділ частини домоволодіння, забезпечуючи єдність судової практики.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції було проведено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої визначено три варіанти розподілу спірного домоволодіння, які передбачають перепланування та переобладнання у вигляді реконструкції систем електропостачання, водопостачання, водовідведення, демонтажу дверних блоків, перегородок, влаштування дверних прорізів та мурування стін.
Позивач звернувся до виконкому сільради із заявою про надання дозволу на переобладнання та перепланування будинку, однак отримав відмову через відсутність у виконкому таких повноважень.
Суд першої інстанції, рішення якого апеляційний суд залишив без змін, задовольнив позов про виділення в натурі частини домоволодіння.
ОП КЦС ВС погодилася з такими висновками і вказала, що за змістом ст. 152 ЖК України, якщо роботи з переобладнання та перепланування передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, то необхідно отримати відповідні документи на їх виконання до початку таких робіт.
Водночас у спорах про поділ нерухомого майна в натурі суд має встановити можливість поділу об’єкта нерухомості відповідно до вимог, передбачених будівельними нормами та правилами, відповідно до яких кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру), або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири.
З цією метою призначається судова будівельно-технічна експертиза, за результатами проведення якої судом розглядається найбільш оптимальний варіант поділу нерухомого об’єкта в натурі. Отримання дозволів на перепланування об’єкта нерухомості здійснюється власниками, якщо техніко-юридичними нормами встановлена вимога щодо отримання дозвільних документів у разі втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування чи в інших випадках, передбачених будівельними нормами та правилами.
Наявність чи відсутність станом на час ухвалення судом відповідного рішення таких дозволів чи погоджень, необхідних для фактичного виконання робіт із поділу спірного майна, не має значення для суду, який ухвалює рішення про поділ, незалежно від того, чи є у сторін у справі проєктна документація з поділу, чи затверджена вона, чи отримали вони документи на право виконання відповідних будівельних робіт, а також незалежно від того, чи вимагається за законом у конкретному випадку розробка такої проєктної документації та отримання дозвільної документації.
Положення ст. 152 ЖК України не стосуються вирішення питань технічної можливості поділу спірної нерухомості та визначення необхідності його здійснення. Тобто ця стаття не застосовується при вирішенні спору співвласників про поділ спільного майна або про виділ з нього частки.
Таким чином, суд не має підстав вимагати від позивача проходження дозвільної процедури за правилами ст. 152 ЖК України до ухвалення судом рішення про поділ спірного нерухомого майна.
Постанова Верховного Суду від 6 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115031064.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.
Відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області відтерміновано до 1 лютого 2024 року
Відповідне рішення ухвалила Вища рада правосуддя за поданням Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка.
У цьому поданні зазначалося про те, що до Верховного Суду надійшов лист в. о. Голови Державної судової адміністрації України про необхідність відтермінування відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області у зв’язку з постійними обстрілами військами російської федерації території Херсонської області, що несуть загрозу життю та здоров’ю мешканців громади, суддів і працівників апарату суду.
Херсонський міський суд Херсонської області продовжить розгляд справ, які надійдуть на його розгляд до 31 січня 2024 року включно.
У Верховному Суді обговорять проблемні питання щодо розгляду корупційних та воєнних злочинів під час війни
1 грудня 2023 року у Верховному Суді відбудеться VІ Київський полілог «Правосуддя в Україні під час війни: проблеми розгляду корупційних та воєнних злочинів».
У заході візьмуть участь судді Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, апеляційних судів, науковці, представники міжнародних організацій, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів прокуратури та адвокатури.
Під час полілогу учасники обговорять питання, зокрема, щодо протидії воєнним та корупційним кримінальним правопорушенням в умовах воєнного стану, суспільного інтересу в угодах про визнання винуватості, воєнних новел КК України, нових горизонтів розвитку інституту викривачів, кримінальної відповідальності воєнних злочинців з огляду на міжнародні стандарти, реалії судової практики та перспективи її реалізації.
Організатори заходу: Верховний Суд, Вищий антикорупційний суд, Програма підтримки ОБСЄ для України та Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України.
Полілог триватиме з 9:00 до 17:00 у приміщенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за адресою: просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ.
За трансляцією можна буде стежити тут: OSCEProjectsInUkraine" rel="nofollow">https://www.youtube.com/@OSCEProjectsInUkraine.
Акредитація представників медіа – до 16:00 30 листопада 2023 року (тел.: (044) 253-06-48).
КЦС ВС визначив, чи враховується строк зупинення досудового розслідування при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди за час перебування під слідством
Зупинення досудового розслідування як тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового розслідування, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження, не означає, що особа перестає перебувати під слідством. Тому особа, кримінальне провадження щодо якої закрите у зв’язку із невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати, має право на відшкодування моральної шкоди за кримінальне переслідування протягом всього часу з урахуванням періоду зупинення розслідування.
Такий висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Позивач перебував під слідством понад 5 років і 6 місяців, після чого кримінальне провадження щодо нього закрили на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати. У зв’язку з цим позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями і бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури й суду.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов, стягнув із Державного бюджету України на користь позивача відшкодування матеріальної та моральної шкоди за весь час його перебування під слідством. Апеляційний суд скасував це рішення і ухвалив нове, яким, зокрема, збільшив розмір відшкодування моральної шкоди.
Звертаючись із касаційною скаргою в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, Офіс Генерального прокурора вказував, що апеляційний суд не зазначив у рішенні, яким чином суд визначив саме таку суму відшкодування. Значна тривалість досудового розслідування пов’язана з діями самого позивача, який ухилявся від слідства і суду, у зв’язку із чим його було оголошено в розшук, а досудове розслідування зупинялося на 4 роки 8 місяців. При цьому, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 28 КПК України, поведінка учасників кримінального провадження є одним із критеріїв для визначення розумності строків кримінального провадження.
За результатами розгляду справи КЦС ВС дійшов висновку, що, враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень стосовно позивача закрите у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, він має право на відшкодування шкоди в силу положень п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
КЦС ВС вказав, що тлумачення ч. 3 ст. 13 вказаного Закону свідчить про те, що законодавець визначає тільки мінімальний розмір за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зупинення досудового розслідування як тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового розслідування, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження, не означає, що особа перестає перебувати під слідством. Тому особа має право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених у Законі.
Постанова Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114020813.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.
Чотири конституційні подання – на порядку денному чергового засідання Пленуму ВС
24 листопада 2023 року Пленум Верховного Суду розгляне питання про звернення до Конституційного Суду України із чотирма конституційними поданнями щодо:
1) застосування до розрахунку суддівської винагороди іншого базового розміру посадового окладу судді;
2) обмеження максимального розміру пенсії;
3) норм Виборчого кодексу України;
4) Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Проєкт порядку денного також передбачає затвердження структури і штатного розпису Апарату Верховного Суду.
Засідання Пленуму ВС відбудеться о 10:00 у приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8 (Кловський палац), м. Київ і транслюватиметься на ютуб-каналі Верховного Суду – supremecourtua" rel="nofollow">https://www.youtube.com/@supremecourtua.
Акредитація представників ЗМІ – до 16:00 23 листопада 2023 року (тел.: (044) 253 06 48).
Верховний Суд приєднався до партнерів #JustConf2023: Відчувати справедливість — конференції про ідеї, що змінюють і зміцнюють кримінальну юстицію в Україні, та про людей, які додають системі сенсів, руху, розвитку й працюють, аби справедливість відбулася.
Минулого року представники Верховного Суду також були спікерами JustConf.
Так, суддя ВС у Касаційному кримінальному суді Аркадій Бущенко присвятив свій виступ питанню допустимості доказів (https://cutt.ly/Nwn6broY), а перший заступник керівника Апарату Расім Бабанли поділився міркуваннями щодо системи призначення покарання (https://cutt.ly/Pwn6vZVD).
30 листопада 2023 року JustConf2023 об’єднає практиків системи кримінальної юстиції, щоб обмінятися досвідом і разом знайти шляхи вирішення проблем, що постають щодня перед суддями, прокурорами, адвокатами, слідчими та детективами.
Опубліковано черговий огляд практики Європейського суду з прав людини
Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж серпня – вересня 2023 року – https://is.gd/KjB0Gg.
У цьому виданні містяться, зокрема, такі рішення.
26 вересня 2023 року Велика Палата ЄСПЛ розглянула справу YÜKSEL YALÇINKAYA v. Türkiye (№ 15669/20). Ця справа стосувалася засудженого у кримінальному провадженні колишнього вчителя за членство у збройній терористичній організації, яку влада Туреччини вважала причетною до спроби державного перевороту 15 липня 2016 року. Така причетність була інкримінована вирішальною мірою з огляду на сам лише факт використання засудженим мобільного застосунку для обміну повідомленнями ByLock, який нібито використовували тільки члени цієї терористичної організації.
ЄСПЛ констатував у цій справі порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) через несправедливість кримінального провадження щодо заявника, адже він не мав змоги оспорити докази та заперечити їх використання; ст. 7 Конвенції (ніякого покарання без закону) – у зв’язку з широким тлумаченням закону в тому, що використання мобільного застосунку ByLock є рівноцінним свідомому та добровільному членству в терористичній організації, без з’ясування інших обставин справи, зокрема наявності всіх елементів складу правопорушення, та ст. 11 Конвенції (свобода зібрань та об’єднання) – через нез’ясування судами того, чи було членство заявника в профспілці та асоціації вчителів таким, що пов’язане із закликом до насильства або запереченням основ демократичного суспільства. ЄСПЛ наголосив і на потребі держави-відповідача розв’язати системну проблему в підході судів до використання мобільного застосунку ByLock й зауважив про наявність на розгляді ЄСПЛ приблизно 8000 подібних заяв.
У справі VLASENKO v. Ukraine (№ 46427/19) ЄСПЛ визнав неприйнятною скаргу заявниці за ст. 8 Конвенції, в якій вона стверджувала, що суди незаконно та свавільно прийняли рішення про визначення місця проживання її неповнолітніх дітей разом з їхнім батьком. Загалом ЄСПЛ зазначив, що суди ґрунтували свої рішення на всебічному аналізі всіх відповідних аспектів спору і на доказах, які містили звіти психологів, спеціалізованих служб, органів влади та школи, в якій навчалися діти, а також аргументи обох сторін. Висновок національних судів про те, що проживання дітей з батьком було необхідне для їхнього загального розвитку, не був явно необґрунтованим або свавільним і, як видно з рішення, ґрунтувався на вагомих підставах, що стосуються переважно повідомлень про досить обмежену позакласну діяльність дітей і перешкоджання заявницею участі батька дітей у їхньому вихованні. Крім того, ЄСПЛ зауважив, що рішеннями судів не було суттєво обмежено заявницю в її стосунках із дітьми, а також не було обмежено її прав доступу до дітей чи батьківських прав. Тому ознак порушення ст. 8 Конвенції у справі заявниці не було.
Нагадуємо, що з усіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, можна ознайомитися за посиланням: https://is.gd/YaIwSZ.
Опубліковано дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду за вересень-жовтень 2023 року
Пропонуємо до вашої уваги дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за вересень – жовтень 2023 року) – https://is.gd/Yi5F9o.
Серед них – позиції щодо:
– умов компенсації державою за примусове відчужене (мобілізоване) майно громадян на користь ЗСУ;
– можливості звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний КЕП;
– критеріїв віднесення посадових осіб до працівників правоохоронних органів при застосуванні ст. 365 КК України;
– порядку повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу, постанову про застосування якого скасував адміністративний суд;
– порядку припинення повноважень директора товариства за його ініціативою;
– неможливості набуття з комунальної власності у приватну пам’ятки культурної спадщини в період дії заборони, встановленої Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини»;
– майнового характеру позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя та визначення розміру судового збору за подання відповідного позову.
Верховний Суд опублікував тематичний огляд ключових позицій ВС щодо оподаткування та публічної фінансової політики
Пропонуємо ознайомитися з черговим тематичним оглядом (четвертий випуск), у якому викладено ключові правові позиції Верховного Суду щодо оподаткування та публічної фінансової політики – https://is.gd/0PYBNQ. Це видання містить висновки, сформульовані у вирішених по суті справах Великою Палатою ВС, об’єднаною палатою Касаційного адміністративного суду та судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів, за весь період функціонування Верховного Суду.
Питання, пов’язані з оподаткуванням в Україні, стали предметом судового розгляду в умовах проведення АТО, ООС та під час воєнного стану. Аналітичний матеріал висвітлює актуальну судову практику ВС щодо оподаткування доходу, зокрема:
✅єдиного соціального внеску;
✅рентної плати за користування надрами для видобування природного газу.
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики ККС ВС за вересень 2023 року
Пропонуємо ознайомитися з черговим оглядом судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду – https://is.gd/2RWu9L.
В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у вересні 2023 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків необхідно виокремити такі.
У сфері кримінального права:
– встановлено, що вирішуючи питання про те, чи перебувала особа, яка спричинила смерть потерпілому, в стані необхідної оборони, якщо експерт не зміг установити точний час смерті потерпілого, суд має враховувати вимоги ч. 4 ст. 17 КПК України та виходити з такого часу смерті, який є найбільш сприятливим для засудженої особи;
– акцентовано на тому, що батько трьох дітей, який не сплачував аліменти упродовж тривалого часу на їх утримання, мотивуючи це тим, що він не може працевлаштуватися за кордоном у зв’язку з обмеженням права чоловіків на виїзд за межі території України, вчинив злісне невиконання особою свого обов'язку зі сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (ст. 164 КК України).
У сфері кримінального процесуального права:
– констатовано, що слідчий, прокурор не зобов’язані забезпечувати присутність захисника під час проведення обшуку житла, участь якого під час проведення цієї слідчої дії не є обов’язковою, однак слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника та зобов’язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення;
– встановлено, що подання апеляційної скарги в межах неправильно роз’ясненого суддею строку на апеляційне оскарження судового рішення не свідчить про недотримання особою процесуально визначеного строку оскарження.
Упродовж вересня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Призначення реального покарання у виді позбавлення волі чоловікові, який під час війни викрав побутову техніку з квартири харків’ян, що виїхали з міста через бойові дії, відповідає вимогам закону – ВС
Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду щодо харків’янина, який влітку 2022 року, скориставшись відсутністю власників майна, що виїхали з Харкова через ведення бойових дій на території міста та завдання авіаудару рф, вчинив крадіжку побутової техніки (ч. 4 ст. 185 КК України).
Вироком райсуду чоловікові було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Приймаючи таке рішення, місцевий суд врахував конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, а також щире каяття як обставину, що пом’якшує покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначеного покарання та призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, виключивши з мотивувальної частини вироку місцевого суду щире каяття як обставину, що пом’якшує покарання.
У касаційній скарзі захисник зазначив, що, на його думку, призначене апеляційним судом покарання у виді його реального відбування є безпідставним, а застосування місцевим судом інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням – обґрунтоване.
Верховний Суд дійшов висновку, що призначене засудженому апеляційним судом покарання відповідає вимогам закону. Адже апеляційний суд, зокрема, врахував відсутність обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання. При цьому визнав необґрунтованим визнання місцевим судом такої пом’якшуючої покарання обставини, як щире каяття, оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження того, що обвинувачений вживав заходів для виправлення наслідків вчиненого, а викрадене майно потерпілим повернули правоохоронці.
Постанова ККС ВС від 4 жовтня 2023 року у справі № 953/6840/22 (провадження № 51-4139км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114052566.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/.
ВП ВС висловила проарбітражну позицію у справі, спір у якій виник із приватноправових відносин з іноземним елементом
Спір, який виник із приватноправових відносин з іноземним елементом між юридичними особами, зареєстрованими в Україні, може бути переданий на вирішення іноземного арбітражу за положеннями Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж» з урахуванням обмежень, які встановлює внутрішнє законодавство, зокрема норми процесуального закону про виключну юрисдикцію українських судів.
Такого висновку дійшла Велика Палата ВС у справі за позовом заводу до ТОВ про стягнення суми основного боргу та неустойки.
Відповідно до обставин цієї справи між заводом як продавцем і компанією як покупцем було укладено контракт про поставку товару. Цей контракт передбачав, що будь-які спори, які виникають із нього або в його межах, підлягають вирішенню в арбітражі згідно з Арбітражними правилами Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами. Згодом завод, компанія і ТОВ як гарант уклали додаткову угоду до контракту, один із пунктів якої передбачав, що гарант бере на себе всі зобов’язання покупця, що випливають із контракту, з урахуванням всіх змін та доповнень до контракту – як наявних, так і майбутніх.
Суд першої інстанції позов заводу залишив без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, встановивши, що сторони контракту з урахуванням додаткової угоди уклали арбітражне застереження, яке є дійсним, не втратило чинності та щодо якого сторони не встановили неможливості його виконання. Натомість апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції, вказавши, що додаткова угода до контракту є окремим договором, який не містить арбітражного застереження.
Розглядаючи цю справу, Велика Палата ВС вперше звернулася до такого визнаного у світі інструменту одержання компетентних висновків від неупереджених фахівців стосовно проблемних питань справи, як amicus curiae. З огляду на норми Положення про НКР при ВС, які дозволяють залучати до участі в її роботі практиків, ВП ВС запитала й отримала висновки від amici curiae: Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України та Української арбітражної асоціації.
З урахуванням отриманих висновків ВП ВС звернула увагу на ст. ІІ Конвенції, яка покладає на кожну Договірну Державу обов’язок визнавати письмову угоду, за якою сторони зобов’язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними договірними чи іншими правовідносинами, об’єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду.
З огляду на викладене ВП ВС вказала, що дія включеного сторонами до договору арбітражного застереження поширюється і на правовідносини за цим договором за участю іншої особи, яка вступила в ці правовідносини як сторона й узяла на себе відповідні права та обов’язки сторони цього договору. Водночас це можливо за умови, що сторони не припиняли дію арбітражної угоди, не виключали певний спір з-під її дії, не позбавляли її обов’язкової сили для такої сторони й арбітражна угода не втратила чинність унаслідок інших обставин.
Тож Велика Палата ВС погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що спір у цій справі має бути переданий на вирішення арбітражу згідно з відповідним пунктом контракту, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Докладніше – за посиланням:https://is.gd/18mJDP.
Постанова ВП ВС від 1 листопада 2023 року у справі № 910/3208/22 (провадження № 12-47гс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114685588.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
Огляд актуальної судової практики КГС ВС за вересень 2023 року: https://is.gd/K5drMX.
В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:
✅ застосування процедур банкрутства, пов'язаних з іноземною процедурою банкрутства;
✅ відсутності в податкового органу права вимоги до ліквідатора надати ліквідаційний баланс;
✅ особливостей проведення податковим органом перевірки в разі порушення щодо платника податку провадження у справі про банкрутство;
✅ права представника працівників боржника на оскарження судових рішень у справі про банкрутство.
У постановах у справах щодо корпоративних спорів та корпоративних прав містяться висновки про:
✅ відсутність підстав для визнання недійсним укладеного в 2014 році договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ у зв’язку з окупацією рф окремих територій України в разі недоведення настання внаслідок цього тяжкої для позивача обставини, що призвела до укладення ним спірного правочину;
✅ безпідставність скасування рішень загальних зборів ОСББ через незначні процедурні помилки в організації та проведенні цих зборів. Необхідність дотримання балансу інтересів членів ОСББ та уникнення зайвого втручання в питання діяльності ОСББ під час вирішення такого спору;
✅ правомірність застосування заходів забезпечення позову, що полягають у накладенні арешту на частку в статутному капіталі ТОВ та забороні державним реєстраторам проводити реєстраційні дії, у справі, в якій предметом спору є захист права власності на відповідну частку, а вимоги мають вартісний, грошовий вираз.
У постановах у справах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, викладено правові висновки щодо:
✅ зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки з підстав початку рф військових дій;
✅ позовної вимоги про визнання недійсними актів приймання виконаних будівельних робіт, яка не може бути самостійним предметом позову і, відповідно, способом захисту.
Верховний Суд опублікував огляд практики Суду Європейського Союзу
У процесі євроінтеграції дедалі більшого значення набуває доступність знань про право Європейського Союзу, а також про практику Суду Європейського Союзу.
З метою поширення таких знань Верховний Суд підготував огляд практики Суду Європейського Союзу на матеріалах бюлетенів цього Суду, що містять описи ключових його рішень. Огляд доступний за посиланням: https://is.gd/m2y0kg.
Будемо вдячні за зворотний зв’язок щодо доцільності підготовки таких оглядів, а також стосовно їх формату.
Впізнання особи, яка вчинила злочин – правова позиція ЄСПЛ
Покладення в основу засудження заявниці результатів процедури її впізнання потерпілою особою, що була здійснена з процесуальними порушеннями, як єдиного доказу її винуватості становить порушення права на справедливий суд у значенні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі KOLOMPAR v. Serbia (№ 34167/15).
Відповідно до обставин цієї справи заявницю було засуджено до 1 року позбавлення волі за крадіжку на підставі свідчень потерпілої, яка, побачивши заявницю на пред’явлених фото та згодом у залі суду, впізнала останню як особу, яка була на її подвір’ї в день крадіжки.
ЄСПЛ, надаючи оцінку відповідним обставинам, зазначив, серед іншого, що на час подій кримінальне процесуальне законодавство держави-відповідача передбачало процедуру, яка застосовувалась у разі потреби, щоб установити, чи міг свідок впізнати певну особу, яку він уже описав. Така процедура передбачала низку гарантій встановлення істини та забезпечення дотримання прав усіх учасників кримінального провадження. Зокрема, свідкові мали показувати цю особу разом з іншими невідомими йому особами; впізнання мало проводитися таким чином, щоб особа, яку будуть впізнавати, не могла бачити свідка, а свідок особисто не міг бачити відповідну особу до початку офіційної процедури; впізнання мало проводитися впродовж невеликого проміжку часу після вчинення кримінального правопорушення тощо. У цій справі такої процедури проведено не було і відповідні гарантії не були застосовані.
Крім того, національні суди не дослідили жодних судово-медичних чи інших речових доказів, пов’язаних із правопорушенням, а матеріали справи складалися виключно з поліцейських протоколів.
Усе це, на думку ЄСПЛ, зробило показання потерпілої сумнівними й навіть змагальний характер подальшого провадження не міг усунути допущені процесуальні недоліки.
Також ЄСПЛ визнав, що в цій справі наявні розбіжності в показаннях свідків і потерпілої не були достатньо враховані та проаналізовані національними судами у своїх обґрунтуваннях.
Тож національні суди не дотрималися двох основних вимог кримінального судочинства: (i) вина обвинуваченого має бути доведена поза розумним сумнівом; (ii) будь-які сумніви в надійності доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а не обвинувачення (принцип in dubio pro reo).
З огляду на зазначене ЄСПЛ дійшов висновку, що кримінальне провадження проти заявниці не відповідало вимогам справедливого судового розгляду, що є порушенням вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
З детальнішим описом цього рішення ви зможете ознайомитись у наступному огляді практики ЄСПЛ, а попередній огляд доступний за посиланням – https://is.gd/lXvEuk.
З офіційним текстом рішення KOLOMPAR v. Serbia можна ознайомитися на вебсайті ЄСПЛ за посиланням – https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-227630.
Огляд актуальної судової практики КЦС ВС за жовтень 2023 року: https://is.gd/kOJaN9.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
– у спорах, що виникають з правочинів, зокрема договорів, акцентовано, що на стадії виконання рішення суду позивач (стягувач) має право лише на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України;
– у спорах, що виникають із земельних правовідносин, зазначено, що звільнення земельної ділянки від самочинно побудованих споруд передбачає їх демонтаж на будівельні матеріали та конструктивні елементи, а тому внаслідок зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності ні право власності останнього, ні право власності його дружини на такі матеріали та конструктивні елементи порушено не буде;
– у спорах, що виникають із житлових правовідносин, наголошено, що вирішення позовних вимог про втрату права користування житловим приміщенням дитиною відповідача залежить від з’ясування обставин втрати / збереження права користування житловим приміщенням батьком дитини. Право неповнолітньої дитини на користування квартирою є похідним від права батька на це житло;
– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що якщо позивач не зазначив період часу, за який він просить встановити факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, то встановити такий факт неможливо. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу за певний період відсутні й підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як чоловікові та жінці, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою;
– у спорах, що виникають із питань щодо відшкодування шкоди, зазначено, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Кошти на відшкодування такої шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України;
– у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що спір за позовом фізичних осіб про стягнення грошових коштів за меморандумом та договором позики, підписаними фізичними особами, які отримували грошові кошти особисто, а не як уповноважені представники юридичних осіб, належить до розгляду в порядку цивільного судочинства;
– у спорах, що виникають із питань визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, зазначено, що законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Якщо необґрунтовані активи набуті двома або більше особами (тобто має місце множинність осіб), їх вартість стягується в дохід держави у визначених частках;
– у спорах, щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС, звернено увагу на те, що порушене право спадкоємця на спадкове майно, на яке накладено арешт у виконавчому провадженні, може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття з нього арешту. Відповідачами в такому спорі мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
ВП ВС визначила, чи поширюються приписи ст. 625 ЦК України на випадки прострочення державою виконання рішення суду, яким підтверджено її грошове зобов’язання з відшкодування шкоди
У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов’язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Припис ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов’язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого судовим рішенням грошового зобов’язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред’явлення до виконання органу Державної казначейської служби України (далі – ДКС України) виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати).
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом колишньої акціонерки ВАТ до держави в особі обласної прокуратури та ДКС України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання.
За обставинами справи, рішенням суду на користь позивачки було стягнуто за рахунок Державного бюджету України вартість неповернутих простих іменних акцій ВАТ. Однак судове рішення у вказаній справі держава виконала не відразу. Тому позивачка просила стягнути з ДКС України 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі ст. 625 ЦК України за період з 1 травня 2004 року (дата, станом на яку оцінена вартість акцій позивачки згідно з висновком судової економічної експертизи у справі про стягнення вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ) до 23 жовтня 2019 року (останній день, включно до якого рішення суду залишалося невиконаним).
Суд першої інстанції позов задовольнив частково: стягнув з Державного бюджету України на користь позивачки інфляційні втрати та 3 % річних, але за період з 18 березня 2019 року (дата набрання чинності рішенням суду першої інстанції у справі про стягнення вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ) до 23 жовтня 2019 року. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову.
Велика Палата ВС вказала, що застосування судом першої інстанції припису ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин є правильним. Однак 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід стягнути на користь позивачки не з дати набрання чинності рішенням суду першої інстанції у справі про стягнення за рахунок Державного бюджету України вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред’явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Постанова ВП ВС від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114685579.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
ВП ВС визначила, чи може суд повернути апеляційну скаргу у зв’язку з несплатою судового збору в разі відмови в задоволенні клопотання про звільнення від його сплати, висловленого в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги
Якщо після постановлення судом ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надання скаржнику строку на усунення її недоліків, а саме подання доказів сплати судового збору, скаржник звернувся до суду з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору, суд може залишити таке клопотання без розгляду з підстав пропущення строку його подання або за заявою скаржника поновити цей строк і розглянути клопотання по суті.
У разі залишення судом клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору без розгляду або відмови в задоволенні такого клопотання суд постановляє ухвалу, яку направляє скаржнику. Отримавши її, скаржник повинен виконати ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме надати суду докази сплати судового збору. Якщо скаржник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутися до суду із заявою про продовження або поновлення вказаного строку.
Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу, у якій позивачка 27 березня 2023 року звернулася до суду з апеляційною скаргою, але не додала до неї доказів сплати судового збору та не заявила клопотання про звільнення від його сплати.
18 квітня 2023 року позивачка отримала ухвалу про залишення її апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів. Позивачка подала заяву про звільнення її від сплати судового збору з доказами відсутності доходів для його сплати.
Ухвалою від 1 травня 2023 року апеляційний суд відмовив у задоволенні цієї заяви через недостатність доказів та повернув апеляційну скаргу позивачці у зв’язку з неподанням доказів сплати судового збору. Тобто апеляційний суд одночасно постановив ухвалу про відмову в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору та про повернення апеляційної скарги. Внаслідок цього позивачка була позбавлена можливості дізнатися про те, що їй відмовили в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору. Відповідно, вона не змогла сплатити судовий збір й усунути недоліки апеляційної скарги.
Як зауважила Велика Палата ВС, якби позивачка дізналася про відмову в задоволенні її заяви про звільнення від сплати судового збору раніше 1 травня 2023 року, то в неї була б можливість сплатити судовий збір та подати суду відповідні докази в межах установленого строку або клопотати про його поновлення.
Тож, на переконання ВП ВС, апеляційний суд, ухваливши рішення про відмову у звільненні позивачки від сплати судового збору, мав постановити відповідну ухвалу, направити її позивачці та переконатися, що вона отримала цю ухвалу й має розумний строк для сплати судового збору та подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до ч. 6 ст. 260 ГПК України строк постановлення ухвали не повинен перевищувати п’яти днів із дня закінчення строку на усунення недоліків.
Докладніше – https://is.gd/MrFprC.
Постанова ВП ВС від 18 жовтня 2023 року у справі № 910/10939/22 (провадження № 12-53гс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114685580.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
КАС ВС висловився щодо порядку визначення ставки акцизного податку на товар
Для алкогольних зброджених напоїв з кодом УКТ ЗЕД 2206 00 39 00, які включають і суміші на основі зброджених напоїв, можуть застосуватися різні ставки акцизного податку. Для визначення правильної ставки акцизного податку щодо конкретного товару (напоїв) з таким кодом УКТ ЗЕД превалюючими є саме його додаткові характеристики, а не деталізація типу напою. Для застосування ставки на рівні 11,65 грн за 1 л товар має відповідати сукупно всім умовам, наведеним у таблиці в підпункті 215.3.1 п. 215.3 ст. 215 Податкового кодексу України. Якщо товар не відповідає хоча б одній умові, до нього застосовується ставка акцизного податку на рівні 8,02 грн за 1 л.
Про це зазначив ВС у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС.
Товариство звернулося до суду з позовом до митниці, в якому просило визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
На переконання позивача, застосована митницею ставка 11,65 грн за 1 л (замість 8,02 грн за 1 л, за якою Товариство заявило до митного оформлення вказаний товар) встановлена підпунктом 215.3.1 п. 215.3 ст. 215 ПК України для вин ігристих та вин газованих, що не відповідає номенклатурі та опису імпортованого позивачем товару, оскільки ним імпортуються суміші на основі зброджених напоїв.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов, оскільки позивач імпортує суміші зі зброджених напоїв та суміші на основі зброджених напоїв, а не вина ігристі, вина газовані та/або зброджені напої.
За результатами розгляду справи ВС вказав, що системний аналіз Пояснень до УКТ ЗЕД групи 22 та підпункту 215.3.1 п. 215.3 ст. 215 ПК України вказує на те, що з метою оподаткування акцизним податком в рядках третьому та четвертому таблиці законодавець не розрізняє «зброджені напої» та «суміші із зброджених напоїв», «суміші на основі зброджених напоїв» тощо, а об’єднує ці поняття однією назвою – «зброджені напої».
Обов’язковими умовами для застосування загальної ставки акцизного податку на рівні 8,02 грн за 1 л (у сукупності) є: 1) відсутність у цій нормі спеціальної ставки акцизного податку для напою; 2) товар належить до одного з кодів УКТ ЗЕД, які входять до позицій 2204, 2205 або 2206 (вина та інші зброджені напої без додання етилового спирту в іншому місці не зазначені; вина та інші зброджені напої з доданням етилового спирту); товар має такі характеристики: 3) тип напою – вина, вермути та будь-які інші зброджені напої (зокрема, суміші зі зброджених напоїв та суміші на основі зброджених напоїв), 4) фактична міцність яких вища за 1,2 % об’ємних одиниць етилового спирту, але не вища за 22 % об’ємних одиниць етилового спирту.
Застосування спеціальної ставки в розмірі 11,65 грн за 1 л вимагає, щоб товари відповідали низці класифікаційних ознак: 1) товар відповідає одному з кодів УКТ ЗЕД 2204 10, 2204 21 06 00, 2204 21 07 00, 2204 21 08 00, 2204 21 09 00, 2204 29 10 00, 2205 10 10 00, 2205 90 10 00 або 2206 00 39 00; товар має такі характеристики: 2) тип напою – вина ігристі та вина газовані, зброджені напої, вина (напої) ароматизовані ігристі (газовані), 3) фактична міцність яких вища за 1,2 % об’ємних одиниць етилового спирту, але не вища за 15 % об’ємних одиниць етилового спирту, за умови що 4) етиловий спирт, який міститься в готовому продукті, має повністю ферментне (ендогенне) походження, які 5) розливаються у пляшки, закорковані спеціальними пробками для таких напоїв типу «гриб», що утримуються на місці за допомогою стяжок або застібок, та/або мають надмірний тиск, спричинений наявністю діоксиду вуглецю в розчині на рівні не менше 1 бар при температурі 20° C.
Детальніше – https://is.gd/wZg7pe.
Постанова ВС від 24 жовтня 2023 року у справі № 380/10416/21 – https://is.gd/LnrIcv.
Із правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua.
Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні в разі смерті боржника є можливим – ВС
Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження. Водночас законодавство передбачає заміну сторони виконавчого провадження (у разі її смерті) правонаступником.
У разі смерті сторони виконавчого провадження виконавець має перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв’язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував вимоги законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв’язку зі смертю боржника.
Такого висновку дійшла Велика Палата ВС.
Вироком суду із засудженого було стягнуто відшкодування майнової та моральної шкоди потерпілій. Державний виконавець ухвалив дві постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів, а згодом ще одну – про закінчення виконавчих проваджень у зв’язку зі смертю боржника. На той момент указане зобов’язання залишилося невиконаним.
З огляду на це потерпіла звернулася до суду із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні на його правонаступників – спадкоємців.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив цю заяву.
Передаючи справу на розгляд ВП ВС, КЦС ВС вважав, що з набранням чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні в разі смерті боржника не допускається, а відповідне виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII.
Водночас ВП ВС зазначила, що таке буквальне розуміння вказаних норм є помилковим. Положення щодо закінчення виконавчого провадження в разі смерті боржника слід розуміти так, що вони стосуються, серед іншого, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва.
У спірних правовідносинах до складу спадщини входить, зокрема, обов’язок з відшкодування шкоди, що належав спадкодавцю за життя. Цей обов’язок не припинився внаслідок смерті боржника та продовжує існувати. Тож процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні в разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим.
Отже, оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, державний виконавець мав зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників.
Крім того, оскільки зі смертю боржника його грошові зобов’язання включаються до складу спадщини, строки пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред’явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов’язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань.
Обов’язок спадкоємців боржника перед кредиторами виникає лише в межах, передбачених ст. 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас, задовольняючи заяву про заміну у виконавчому провадженні боржника, який помер, його спадкоємцем, суд має визначити розмір боргу, що відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Постанова ВП ВС від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114757808.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.
Вимога про видалення статті з вебсайту є належним способом захисту, якщо порушено особисте немайнове право особи – КЦС ВС
Тлумачення ч. 2 ст. 278 ЦК України свідчить, що з метою захисту особистого немайнового права законодавець допускає застосування різних способів захисту. У разі поширення в мережі «Інтернет» інформації, яка порушує особисте немайнове право особи, вимога про видалення статті з інтернету є належним способом захисту.
Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
У справі, що розглядалася, позивач просив визнати недостовірною і такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, публічно поширену в мережі «Інтернет», а також зобов’язати відповідачів видалити відповідні статті з вебсайтів.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд змінив мотивувальну частину цього рішення, вказавши, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не передбачений законом.
Скасовуючи судові рішення в цій частині, КЦС ВС зазначив, що вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, належить позивачеві.
Особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв’язку із цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до ст. 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений гл. 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, які спричинило це порушення.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не передбачений нормами закону. При цьому перегляд рішення суду першої інстанції в частині відповідних позовних вимог суд апеляційної інстанції не здійснив.
З огляду на це КЦС ВС скасував оскаржувані судові рішення в цій частині та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/10624/21 (провадження № 61-1711св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114187195.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.
КЦС ВС вказав на умови та підстави для надання пенсіонеру вугільного підприємства безкоштовного вугілля
Пенсіонери, яким відповідно до ст. 43 Гірничого закону України гарантується безоплатне забезпечення вугіллям на побутові потреби, мають право на відповідне забезпечення незалежно від того, чи проживали вони в будинку з пічним опаленням та чи скористалися правом на забезпечення пільговим вугіллям на час виходу на пенсію.
Про це зазначив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Позивач працював на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля з 1980 року, а 2013 року вийшов на пенсію. Пізніше, у 2019 році, він переїхав до будинку, в якому немає централізованого газопостачання і встановлене пічне опалення та кухонне вогнище для приготування їжі, що працюють на вугіллі.
У 2020 році позивач звернувся до підприємства, на якому працював, із заявою про включення його до списків на отримання вугілля у 2021 році, однак підприємство відмовило в задоволенні цієї заяви.
Суд першої інстанції, рішення якого апеляційний суд залишив без змін, відмовив у задоволенні позову, оскільки на момент виходу на пенсію позивач не проживав у будинку з пічним опаленням та не скористався правом на забезпечення пільговим вугіллям.
КЦС ВС скасував вказані судові рішення та задовольнив позов, зазначивши, що відповідно до ч. 7 ст. 43 ГЗ України підприємства з видобутку вугілля та вуглебудівні підприємства безоплатно надають вугілля на побутові потреби у розмірі, що визначається колективним договором, в тому числі, пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах не менше визначеного в цій нормі часу.
Протлумачивши вказану норму та положення відповідних підзаконних актів, КЦС ВС виснував, що чоловіки-пенсіонери, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах на підземних роботах не менше ніж 10 років та проживають у будинках (квартирах) з пічним опаленням і кухонними вогнищами для приготування їжі, мають право на безоплатне забезпечення підприємством, з якого вони вийшли на пенсію, вугіллям на побутові потреби за нормою 5,9 тонн на рік на будинок або квартиру.
Посилання судів попередніх інстанцій на п. 2.4 розд. ІІ Інструкції про порядок забезпечення трудящих виробничих одиниць підприємств і організацій вугільної промисловості паливом на побутові потреби від 11 травня 1976 року, який передбачав, що право на забезпечення безкоштовним вугіллям на побутові потреби мають лише пенсіонери за віком, які користувалися цим правом до виходу на пенсію, є помилковими, оскільки таке положення Інструкції згідно з листом Міністерства вугільної промисловості СРСР та ЦК профспілки робітників вугільної промисловості від 30 серпня 1989 року № 3-35-31/829 втратило чинність, а тому не підлягає застосуванню.
З огляду на викладене КЦС ВС дійшов висновку, що позивач має право на безоплатне отримання вугілля від підприємства за нормою 5,9 тонн на рік, а висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у нього такого права є безпідставними.
Постанова КЦС ВС від 16 жовтня 2023 року у справі № 454/1000/21 (провадження № 61-1125св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114271369.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.
КГС ВС визначив, чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала про приєднання заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство
Ухвала про приєднання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, що надійшла пізніше, до матеріалів справи за відповідною первісною заявою стосовно того самого боржника для одночасного розгляду в порядку ч. 4 ст. 39 КУзПБ підлягає апеляційному оскарженню згідно з ч. 2 ст. 9 КУзПБ. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.
До господарського суду надійшло почергово дві заяви від різних кредиторів про відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно одного і того ж боржника.
Місцевий господарський суд постановив ухвалу, якою заяву, що надійшла пізніше, прийняв для одночасного розгляду з первісною заявою іншого кредитора на підставі ч. 4 ст. 39 КУзПБ. Цю ухвалу боржник оскаржив в апеляційному порядку.
Апеляційний господарський суд, у свою чергу, постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги боржника на підставі п. 4 ч. 5 ст. 260 ГПК України, зазначивши, що скаржник фактично оскаржує ухвалу, яка спрямована на забезпечення судового процесу, не вирішує спір по суті заявлених вимог і не визначає майнові права та обов’язки учасників провадження у справі про банкрутство, а тому оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції не підлягає.
Розглянувши касаційну скаргу боржника, КГС ВС скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Детальніше за посиланням: https://is.gd/at3Ysc
КГС ВС висловився щодо ретроспективного оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство конкурсним кредитором, грошові вимоги якого були визнані після постановлення оскаржуваної ухвали
Конкурсні кредитори після набуття процесуального статусу учасника справи про банкрутство не позбавлені права на оскарження ухвали про відкриття провадження у цій справі протягом розумного строку з дня визнання їхніх грошових вимог до боржника за умови поновлення господарським судом строку на апеляційне оскарження.
При поданні апеляційної скарги вони як учасники справи не мають доводити, що оскаржуване судове рішення стосується їхніх прав, інтересів або обов’язків. Такого висновку дійшла судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
У справі, що розглядалася, Компанія після набуття статусу конкурсного кредитора оскаржила в апеляційному порядку ухвалу місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство ДП.
Апеляційний суд спочатку відкрив провадження за цією скаргою, проте згодом закрив, посилаючись на те, що оскаржуваною ухвалою питання про права, інтереси та/або обов’язки апелянта не вирішувалося. Крім того, Компанія станом на час прийняття оскаржуваної ухвали не набула статусу кредитора, учасника провадження у справі про банкрутство, а кредиторські вимоги Компанії до боржника було визнаного пізніше, тому саме з того часу в кредитора виникло право на оскарження судових рішень у справі про банкрутство.
Розглянувши касаційну скаргу Компанії, КГС ВС скасував рішення апеляційного суду і направив справу на новий апеляційний розгляд.
Детальніше за посиланням: https://is.gd/B1A1FO.
У Верховному Суді відбудеться круглий стіл, присвячений другій річниці з дня прийняття Закону України «Про медіацію»
16 листопада 2023 року у Верховному Суді відбудеться круглий стіл «Судова влада та медіація: точки перетину», організований спільно проєктом ЄС «Право-Justice» та ВС. У заході візьмуть участь судді Верховного Суду, апеляційних і місцевих судів, медіатори, адвокати, інші зацікавлені особи.
Під час круглого столу буде виголошено доповідь «Два роки застосування Закону України "Про медіацію": здобутки та виклики», а також відбудеться модерована дискусія на тему «Роль судової влади у розвитку медіації».
Заплановано обговорити такі питання:
– як суди можуть сприяти вирішенню спорів шляхом медіації в досудовому та позасудовому порядку;
– як суди можуть співпрацювати з медіаторами та медіаційними організаціями для покращення доступу громадян до медіаційних послуг;
– які законодавчі зміни можуть бути запроваджені для сприяння розвитку медіації в контексті судової системи.
Круглий стіл триватиме з 10:00 до 13:00 у приміщенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за адресою: просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ, а також в онлайн-режимі.
До перегляду заходу можна буде приєднатися на офіційному ютуб-каналі Верховного Суду – supremecourtua" rel="nofollow">https://www.youtube.com/@supremecourtua.
Акредитація представників ЗМІ – до 18:00 15 листопада 2023 року (тел.: (044) 591-09-87).
КЦС ВС вказав на процедуру розгляду заяви про розподіл судових витрат при ухваленні додаткового рішення
Під час розгляду питання щодо розподілу судових витрат положення ч. 4 ст. 270 ЦПК України про те, що суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання у разі необхідності, не виключають обов’язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).
На це вказав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Апеляційний суд розглянув заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи і додатковою постановою частково задовольнив цю заяву.
КЦС ВС скасував оскаржувану додаткову постанову та направив справу на новий апеляційний розгляд, зазначивши таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частинами 3 та 4 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Тлумачення положень ст. 270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід’ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення – засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.
У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат суду належить забезпечити кожній стороні у справі можливість бути повідомленою про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи ч. 2 ст. 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.
Отже, положення ч. 4 ст. 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов’язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).
Враховуючи те, що постанова апеляційного суду по суті спору ухвалена за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, додаткова постанова відповідно до вимог ЦПК України має ухвалюватися в такому ж порядку, що й первісне судове рішення.
На порушення наведеного суд апеляційної інстанції розглянув заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи.
Зазначене унеможливило іншій стороні надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України), а це є порушенням права на справедливий судовий розгляд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Постанова Верховного Суду від 1 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16 (провадження № 61-10719св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114623041.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Верховний Суд ухвалив остаточне рішення про повернення кінотеатру «Палац Кіно» у власність територіальної громади міста Тернополя
Таке рішення сьогодні, 8 листопада 2023 року, ухвалила Велика Палата Верховного Суду.
У 2013 році Тернопільська міська рада прийняла рішення, яким затвердила перелік об’єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарями. До цього переліку ввійшло нежитлове приміщення КП «Палац Кіно», яке орендував підприємець.
Надалі на підставі цього рішення між управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради і підприємцем був укладений договір купівлі-продажу вказаного приміщення. Згодом це майно кілька разів було перепродане.
Прокурор звернувся до суду з позовом до останнього власника про витребування цього приміщення на користь територіальної громади міста Тернополя, стверджуючи, що майно вибуло з комунальної власності незаконно. Крім того, прокурор вказував на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу діяли судові рішення, що забороняли вчинення вказаного правочину.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов.
Розглянувши касаційну скаргу відповідачки, Велика Палата ВС погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, змінивши мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень, а в іншій частині – залишила їх без змін.
Із повним текстом постанови ВП ВС у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58Цс22) можна буде ознайомитись у ЄДРСР та в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Зменшення пропорції предметів, які викладалися російською мовою в Латвії – позиція ЄСПЛ
Ухвалення законодавчих змін про збільшення частки викладання предметів у державних школах лише державною латиською мовою і, як наслідок, зменшення частки викладання російською мовою не становить порушення ст. 2 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на освіту), оскільки ці конвенційні положення гарантують право на освіту однією з офіційних мов відповідної країни та не передбачають право на доступ до освіти будь-якою мовою на вибір.
Зазначену позицію сформулював Європейський суд з прав людини у справі VALIULLINA AND OTHERS v. Latvia (№ 56928/19 та 2 інших).
За обставинами справи заявники – батьки та діти, які належать до російськомовної меншини в Латвії, посилаючись на ст. 2 Першого протоколу до Конвенції окремо й у поєднанні зі ст. 14 Конвенції, скаржилися, що законодавчі зміни 2018 року суттєво обмежили використання їхньої рідної мови (російської) у процесі здобування освіти в державних школах Латвії.
ЄСПЛ, розглядаючи цю справу, серед іншого, виснував, що положення Конвенції, на які у своїх скаргах посилалися заявники, не гарантують дітям або їхнім батькам права на навчання мовою за їхнім вибором. Їхня мета полягає в тому, щоб кожна Договірна Сторона забезпечувала право на освіту кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, без дискримінації за ознакою, наприклад, мови.
Оцінюючи легітимність цілей, переслідуваних законодавчими змінами 2018 року, ЄСПЛ взяв до уваги, зокрема, історичні фактори, які спричинили значне обмеження використання латиської мови – однієї з основних конституційних цінностей держави – протягом понад 50 років під час незаконної окупації та анексії Латвії радянським режимом, коли російська мова була нав’язана в багатьох сферах повсякденного життя. ЄСПЛ визнав, що необхідність захисту й посилення латиської мови була однією з переслідуваних легітимних цілей у цій справі.
Після відновлення незалежності Латвія почала поступово впроваджувати реформу освіти, щоб відновити використання латиської мови як єдиної мови навчання в школах, проте держава-відповідач не перевищила межі свого розсуду під час впровадження оскаржуваних заходів і зберегла можливість для російськомовних учнів вивчати свою мову та зберігати свою культуру й ідентичність. Держава запровадила систему освіти офіційною мовою держави, водночас забезпечивши використання мов меншин у різних частках залежно від школи та класу навчання учня.
Зрештою ЄСПЛ постановив, що заходи з розширення використання латиської мови як мови навчання в системі освіти були належно обґрунтованими та пропорційними, а оскаржувана різниця в поводженні щодо російськомовних і латиськомовних учнів відповідала переслідуваним законним цілям та не становила дискримінації за мовною ознакою, а отже не було порушення ст. 14 Конвенції (заборона дискримінації) у поєднанні зі ст. 2 Першого протоколу до Конвенції (право на освіту).
З детальнішим описом цього рішення ви зможете ознайомитись у наступному огляді практики ЄСПЛ, а попередній огляд доступний за посиланням – https://is.gd/lXvEuk .
З офіційним текстом рішення VALIULLINA AND OTHERS v. Latvia можна ознайомитися на вебсайті ЄСПЛ за посиланням – https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-226485.
ВС змінив вирок щодо засудженої за умисне вбивство, вказавши, що вона вчинила злочин при перевищенні меж необхідної оборони
Вирішуючи питання про те, чи перебувала жінка, яка спричинила смерть потерпілому, в стані необхідної оборони, якщо експерт не зміг установити точний час смерті потерпілого, суд має враховувати вимоги про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 4 ст. 17 КПК України), та виходити з часу смерті, який є найбільш сприятливим для засудженої, оскільки вказує на те, що вона перебувала в стані необхідної оборони.
Такого висновку дійшов Верховний Суд, змінивши рішення судів першої та апеляційної інстанцій і перекваліфікувавши дії жінки, яка заподіяла смертельні ушкодження своєму знайомому під час конфлікту з ним, з умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) на умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України).
Вироком райсуду, залишеним без змін апеляційним судом, жінка була засуджена до 9 років позбавлення волі за те, що вона, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту зі своїм знайомим нанесла йому два удари ножем в ділянку черевної порожнини, внаслідок чого він помер. Суди першої та апеляційної інстанцій відхилили доводи засудженої про те, що вона перебувала в стані необхідної оборони. Таку незгоду суди аргументували тим, що смертельні поранення потерпілому вона спричинила через кілька годин після того, як зазнала побиття.
Верховний Суд у рішенні зазначив, що жінка, яка заподіяла смертельні ушкодження своєму знайомому, перебувала у стані необхідної оборони.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що експерти не змогли встановити точний час смерті і за їхнім висновком смертельні поранення потерпілий міг отримати з 22:20 16 листопада до 03:20 наступної доби, то суди під час визначення часу смерті потерпілого мали керуватися вимогами ч. 4 ст. 17 КПК України і прийняти за час смерті варіант, що є найбільш сприятливим для засудженої, тобто 22:20 16 листопада.
Водночас, на думку Верховного Суду, в цій ситуації має місце непропорційність дій засудженої небезпечності посягання, оскільки в момент завдання нею двох ударів ножем потерпілому він вже не мав у руках ножа. Тому Верховний Суд констатував, що жінка, перебуваючи у стані необхідної оборони, перевищила її межі.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 19 вересня 2023 року у справі № 204/647/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113722437.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Контейнерні майданчики для збору побутових відходів, розташовані на прибудинкових територіях багатоквартирних будинків, є спільним майном, яке належить усім власникам квартир та нежитлових приміщень – ВС
Контейнерні майданчики для збору побутових відходів, розташовані на прибудинкових територіях багатоквартирних будинків, належать до елементів благоустрою (споруд), утримання яких проводиться балансоутримувачами або організаціями, визначеними ними на договірних засадах. Такі майданчики є спільним майном багатоквартирного будинку, яке належить усім власникам квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку як співвласникам на праві спільної сумісної власності.
Існує презумпція належності цих об’єктів благоустрою власникам будинків навіть без складення актів приймання-передачі щодо них, а обов’язок стосовно спростування такої презумпції покладається саме на орган місцевого самоврядування. Цей орган має довести, що зазначений об'єкт є елементом благоустрою (спорудою), який забезпечує не тільки конкретне ОСББ, а й інших осіб наприклад, у рамках організації системи управління відходами (поводження з ними), не перебуває на його прибудинковій території тощо.
Таких висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.
Детальніше за посиланням: https://is.gd/VtgN5O
