19219
Правові висновки Верховного Суду
До вашої уваги – огляд судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо захисту права учасника (акціонера, члена) на отримання інформації про діяльність юридичної особи та права вимагати проведення аудиту фінансової звітності товариства – https://is.gd/3JMmTt.
Огляд містить висновки, сформульовані КГС ВС протягом 2018–2023 років, та структурований за корпоративними правами, яких ці висновки стосуються.
✅ Зокрема, у сфері захисту права учасника (акціонера, члена) юридичної особи на отримання інформації про діяльність юридичної особи наведено висновки про:
▪право учасника (акціонера, члена) юридичної особи на отримання інформації про діяльність юридичної особи;
▪спосіб захисту прав учасника (акціонера, члена) юридичної особи на отримання інформації про діяльність юридичної особи;
▪обсяг інформації, яку зобов’язана надати юридична особа, тощо.
✅ У спорах, пов’язаних із проведенням аудиторської перевірки діяльності юридичної особи, звернено увагу на:
▪право учасника ТОВ звернутися з вимогою про проведення аудиту фінансової звітності товариства;
▪обов’язок товариства забезпечити аудитору можливість провести перевірку.
Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ЦК України – ВП ВС
Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, адже для зобов’язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб’єкт, а саме кредитор – банк або інша фінансова установа.
У разі відступлення банком права вимоги за кредитним та іпотечним договорами фізичній особі, в результаті чого фізична особа зареєструвала право власності на предмет іпотеки – нерухоме майно – і відступила його на користь третьої особи, іпотекодавець як власник такого майна має право звернутися з позовом про витребування такого майна від кінцевого набувача. Для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним і скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна кінцевому набувачеві.
На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/cdy4pN.
Додаткова винагорода поліцейським, яка виплачується на період воєнного стану, враховується при визначенні розміру аліментів – КЦС ВС
Додаткова винагорода, що виплачувалася поліцейським на період воєнного стану (30 тис. грн) до 16 листопада 2022 року (дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263, яка дозволила стягувати аліменти з додаткової винагороди, що виплачується на період воєнного стану), не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, мала постійний характер та належала до видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.
Такий правовий висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі щодо оскарження бездіяльності державного виконавця та зобов’язання здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів на утримання дочки у виконавчому провадженні за період із березня по жовтень 2022 року.
Детальніше – https://is.gd/SxA1SM
Верховний Суд зробив висновок щодо особливостей кваліфікації хуліганства
Для юридичної оцінки діяння як хуліганства (ст. 296 КК України) обов’язковим є поєднання ознак об’єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб’єктивної сторони, зокрема мотиву явної неповаги до суспільства.
Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника особи, засудженої за хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК України).
Детальніше – https://is.gd/SZdihE
До вашої уваги – перший у 2024 році огляд актуальної судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду – https://is.gd/slgCQq.
В огляді висвітлена низка правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції, викладених у постановах КГС ВС, внесених до ЄДРСР протягом січня – лютого 2024 року.
✅ Так, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:
▪️неможливості одночасного оскарження в одній апеляційній скарзі різних процесуальних документів суду першої інстанції, прийнятих у справі про банкрутство;
▪права на звернення податкового органу із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство;
▪стадій торгів (аукціону) та мораторію на задоволення вимог кредиторів.
✅ У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності наведено висновки стосовно:
▪захисту прав та охоронюваних законом інтересів у спорі про визнання недійсним патенту;
▪надання оцінки зазначеній підставі для касаційного оскарження судових рішень – відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено концепцію розвитку міста, та ст. 101 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
✅ У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав містяться висновки про:
▪підвідомчість господарським судам спорів про оскарження правочину стосовно внесення до статутного капіталу господарського товариства майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, з підстав відсутності згоди одного з подружжя;
▪непоширення компетенції державних судів на спір щодо недійсності рішень органу управління Асоціації ветеранів футболу України;
▪ предмет доказування у справах щодо стягнення ФГВФО з пов’язаних із банком осіб шкоди, завданої рішеннями, діями та/або бездіяльністю цих осіб.
✅ У постановах у справах щодо земельних відносин викладено правові висновки стосовно:
▪зміни виду цільового призначення земельної ділянки комунальної власності, віднесеної до категорії земель житлової та громадської забудови;
▪права постійного володіння землею.
✅ У постановах у спорах, що виникають із правочинів, зроблено висновки про:
▪дискреційні повноваження суду при вирішенні питання про зменшення заявленої до стягнення суми пені та підстави, які має враховувати суд;
▪застосування підпунктів 1, 2 п. 9 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 13 квітня 2022 року № 148;
▪визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом помилки.
✅ Також в огляді висвітлено правові висновки з процесуальних питань щодо:
▪прийняття як доказу сплати судового збору за подання апеляційної скарги платіжної інструкції, в якій платником зазначена інша особа;
▪неможливості відшкодування судових витрат за подання заяви про стягнення / розподіл судових витрат;
▪обґрунтування пропуску процесуальних строків здійсненням волонтерської діяльності.
КАС ВС визначив, що міська рада наділена повноваженнями звертатися до суду з позовом про скасування містобудівних умов та обмежень, виданих її виконавчими органами
Міська рада наділена правом самостійно звертатися до суду в інтересах територіальної громади та на виконання покладених на неї функцій, зокрема у сфері охорони встановленого порядку планування та забудови території, звертатися до суду з позовом про скасування рішення підконтрольних і підзвітних їй органів – виконавчого комітету та органу державного архітектурно-будівельного контролю, а саме – про надання містобудівних умов та обмежень.
Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Детальніше - https://is.gd/N7hjLT
До вашої уваги пропонуємо огляд судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у спорах щодо відшкодування витрат на житлово-комунальні послуги – https://is.gd/uM2sxm
Ключовим питанням таких спорів є захист права вразливих споживачів житлово-комунальних послуг на безповоротну адресну державну соціальну допомогу – житлову субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Аналітичний матеріал висвітлює судову практику вирішення спорів щодо призначення, перерахунку, повернення та припинення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, сформовану за період із лютого 2018 року до лютого 2024 року, і містить правові позиції, зокрема, про:
✅ визначення підстав для внесення особи до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги;
✅ наявність заборгованості у споживача житлово-комунальних послуг як підставу для відмови в призначенні субсидії або скасування раніше призначеної субсидії;
✅ неправомірність відмови в призначенні субсидії за житлово-комунальні послуги у зв’язку з відсутністю реєстрації місця проживання особи в належному їй житловому приміщенні;
✅ призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг фізичним особам – підприємцям;
✅ необхідні умови для призначення житлової субсидії особі, яка не зареєстрована, але фактично проживає в житловому приміщенні;
✅ повернення суми надміру перерахованої (виплаченої) житлової субсидії;
✅ вимоги до подання про припинення раніше призначеної субсидії;
✅ неправомірність припинення надання раніше призначеної житлової субсидії з такої підстави, як надання недостовірних даних про місце реєстрації особи, яка звернулася за призначенням субсидії;
✅ тлумачення визначених у Положенні про порядок призначення житлової субсидії, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848, термінів «член сім’ї особи із складу домогосподарства» та «член домогосподарства»;
✅ реалізацію права на розрахунок субсидії з огляду на кількість зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (осіб, які фактично проживають) тощо.
Ухвала слідчого судді в об’єднаному кримінальному провадженні, у якому частина відомостей внесена до ЄРДР до 16 березня 2018 року, а частина – після, підлягає апеляційному оскарженню – рішення ККС ВС
Під час досудового розслідування ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри в об’єднаному кримінальному провадженні, у якому частина відомостей про кримінальні правопорушення внесена до ЄРДР до 16 березня 2018 року, а частина – після, підлягає апеляційному оскарженню.
Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника на ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Детальніше – https://is.gd/qusjFH
Верховний Суд висловився щодо використання нецензурної лексики та символів у процесуальних документах
Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу. Заяви і скарги, що подаються до суду, мають відповідати вимогам чинного законодавства. У текстах цих документів не можна використовувати образливі та лайливі слова, символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їхнім представникам і суду. В іншому разі це свідчить про очевидну неповагу автора документа до честі, гідності цих осіб. Такі дії суперечать основним засадам і завданням судочинства та можуть бути визнані судом як зловживання процесуальними правами.
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який розглянув касаційну скаргу заявника на ухвалу АП ВАКС. Згідно з останньою скаржнику було повернуто апеляційні скарги на ухвалу слідчого судді ВАКС у зв’язку з тим, що ці скарги містили образливі висловлювання на адресу суддів, що є неприйнятним.
Детальніше з текстом можна ознайомитися за посиланням: https://is.gd/KJ4lef
ВП ВС вказала на ефективні способи захисту прав подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу) у спорі про поділ спільного сумісного майна
Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення в таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, тому заявлення окремо вимоги про визнання певних об’єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними.
Докладніше – https://is.gd/fI8WcY.
Постанова ВП ВС від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116920101.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
Порушення законів та звичаїв війни: ВС зробив висновок щодо правильності кваліфікації дій особи, яка реалізовувала державну політику рф у військовій сфері на території АР Крим
Суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що за диспозицією ч. 1 ст. 438 КК України законодавець визначив кримінально-караними такі діяння: 1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням; 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт; 3) розграбування національних цінностей на окупованій території; 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 6) віддання наказу про вчинення таких дій.
Зокрема, ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яка ратифікована ВРУ, передбачено, що окупаційна держава не має права примушувати осіб, які перебувають під захистом, служити в її збройних силах. Будь-який тиск, зокрема призов, або пропаганда на користь добровільного вступу в армію забороняється.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду погодився з позиціями судів попередніх інстанцій під час розгляду кримінального провадження щодо порушення законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України), які передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, шляхом примушування осіб, які перебувають під захистом, служити в збройних силах країни-окупанта – рф.
ККС ВС вказав, що з оскаржуваних судових рішень убачається таке: суди встановили, що обвинувачений, обіймаючи посади «старшого помічника військового комісара» та «військового комісара», керувався положеннями федерального закону рф «О воинской обязанности и военной службе».
Крім цього, суди попередніх інстанцій установили, що в повістці, яку підписував обвинувачений, вказано про обов’язок з’явитися у військовий комісаріат на засідання призовної комісії, що беззаперечно свідчить про те, що в особи, якій адресувалася ця повістка, немає права вибору, оскільки неприбуття до військкомату буде розцінене як ухиляння від проходження військової служби. У таких випадках обвинувачений особисто ініціював передбачені законодавством окупаційної влади заходи примусу, достеменно усвідомлюючи, що ці особи перебувають під захистом Женевської конвенції.
Більше того, суд апеляційної інстанції зазначив, що обвинувачений не лише підписував повістки про виклик цивільного населення на засідання призовних комісій, а й брав участь у вказаних засіданнях, на яких обговорювалися питання розшуку та повідомлення осіб, які нібито підлягають призову на строкову військову службу до збройних сил рф. Крім того, цей суд зауважив, що обвинувачений особисто звертався до голови адміністрації міста, призначеного окупаційною владою, з проханням надати допомогу в розшуку осіб, які уникають призову, та врученні їм повісток.
Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що обвинувачений, обіймаючи посади «старшого помічника військового комісара» та «військового комісара», реалізовував державну політику рф у військовій сфері на території АР Крим, а тому ККС ВС не має сумнівів у правильності кваліфікації судами дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 438 КК України.
Постанова ККС ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 753/14148/21 (провадження № 51-6134км23).
Відповідальність за колабораціонізм. Позиції Верховного Суду
Верховний Суд залишив у силі обвинувальний вирок у кримінальному провадженні щодо колабораційної діяльності, яким особу засуджено за обіймання посади в. о. керівника комунального підприємства на тимчасово окупованій території
Касаційний суд визнав правильність кваліфікації за ч. 5 ст. 111-1 КК України дій особи, яка обіймала посаду в. о. керівника комунального підприємства самопроголошеної «військово-цивільної адміністрації Куп’янського району Харківської області», що створена представниками держави-агресора рф на тимчасово окупованій території.
Суди не знайшли підтвердження того, що засуджений був вимушений зайняти зазначену вище посаду та діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли рф.
Постанова ККС ВС від 31 січня 2024 року у справі № 638/5446/22 (провадження № 51-4092км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116705070.
Верховний Суд визначив критерії караності колабораційної діяльності, яка полягала в обійманні посади, що передбачає впровадження стандартів освіти держави-агресора в закладах освіти у період воєнного стану
Скасовуючи вирок апеляційного суду, касаційний суд зазначив, що оскільки засуджена вчинила злочин проти основ національної безпеки України, що становить велику суспільну небезпеку; здійснювала дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора в закладах освіти у період воєнного стану, то призначене їй основне покарання у виді арешту за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 111-1 КК України, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання й не сприятиме виправленню засудженої та запобіганню вчиненню нових правопорушень.
Постанова ККС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 183/184/23 (провадження № 51-5942км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116705036.
Верховний Суд констатував наявність ознак колабораціонізму в діях заступника прокурора незаконно створеного окупаційною владою правоохоронного органу
Залишаючи в силі обвинувальний вирок стосовно колаборанта, касаційний суд вказав на суспільну небезпеку кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, адже особа, з використанням умов воєнного стану, співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, тим самим свідомо допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади.
Оскільки окупація території Луганської області та встановлення на цій території окупаційних органів влади мала відкритий характер, то засуджений, будучи громадянином України, а також випускником одного з вищих навчальних закладів України та носієм вищої юридичної освіти, а відповідно й достатнього рівня спеціальних знань у галузі права, обіймаючи в незаконному правоохоронному органі посаду заступника прокурора, очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.
Постанова ККС ВС від 8 лютого 2024 року у справі № 161/12980/22 (провадження № 51-4900км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116955673.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що особа, яка працювала у правоохоронних органах окупаційної влади, несе відповідальність за ч. 7 ст. 111-1 КК України незалежно від займаної посади (у конкретному провадженні – посада водія у правоохоронному органі)
Оскільки в нормативній конструкції ч. 7 ст. 111-1 КК України термін «працівник правоохоронного органу» не використовується, то дії засудженого, який перебував на посаді водія незаконно створеного на окупованій території правоохоронного органу і забезпечував його функціонування, правильно кваліфіковані за ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Постанова ККС ВС від 22 січня 2024 року у справі № 953/406/23 (провадження № 51-4961км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116670763.
На вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, позовна давність не поширюється – КЦС ВС
Позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП України, не поширюється на позовну вимогу про відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.
Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
У справі, що розглядалася, в лютому 2021 року позивач звернувся з позовом до Національного банку України про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період із 31 червня 2016 року по 25 січня 2021 року та грошової компенсації моральної шкоди.
Суд першої інстанції задовольнив позов частково, зокрема і в частині вимог щодо стягнення грошової компенсації моральної шкоди, визначивши розмір грошової компенсації в сумі 100 тис. грн. Апеляційний суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення грошової компенсації моральної шкоди та вказав, що позивач мав право на відшкодування завданої йому моральної шкоди незаконним звільненням, проте звернувся до суду із цією вимогою з пропуском тримісячного строку, передбаченого в ст. 233 КЗпП України.
КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення грошової компенсації моральної шкоди, змінив у цій частині рішення суду першої інстанції та стягнув із роботодавця на користь позивача грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 6 тис. грн.
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).
КЦС ВС зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України).
Суд апеляційної інстанції не врахував, що спір у цій справі стосується відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, тому на цю вимогу не поширюється позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви.
Постанова Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116731584.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua/login.
VII Міжнародна науково-практична конференція
«Адміністративна юстиція в Україні: проблеми теорії та практики.
Судовий захист політичних та громадянських прав і свобод у довоєнний,
воєнний і післявоєнний час»: анонс заходу
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 4–5 липня 2024 року проводитиме VII Міжнародну науково-практичну конференцію «Адміністративна юстиція в Україні: проблеми теорії та практики. Судовий захист політичних та громадянських прав і свобод у довоєнний, воєнний і післявоєнний час».
Проведення Конференції ініційовано з метою обговорення питань та обміну досвідом у сфері розгляду адміністративними судами справ щодо захисту політичних та громадянських прав і свобод в умовах особливого правового режиму, прав на свободу об’єднання, мирні публічні зібрання, питань перехідного правосуддя в постконфліктних державах щодо захисту та обмеження політичних і громадянських прав, а також застосування практики Європейського суду з прав людини та Суду справедливості Європейського Союзу щодо вказаних питань.
Тематичні напрями Конференції: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/rizne/Temat_napr_konferencii.pdf
Конференція відбудеться в змішаному форматі: поєднання живого спілкування та онлайн. Робочими мовами Конференції будуть українська, англійська, німецька.
Місце проведення: м. Острог, Національний університет «Острозька академія».
До участі в Конференції запрошуються судді, науковці, юристи-практики, представники органів державної влади і місцевого самоврядування, а також представники зарубіжних країн і міжнародних організацій.
Для участі в заході в онлайн-режимі потрібно до 18 квітня 2024 року заповнити заявку за формою, яка міститься за посиланням: https://goo.su/il8n3uh.
Програму роботи Конференції буде сформовано й надіслано на електронну адресу учасника, зазначену у формі заявки.
До початку роботи Конференції заплановано видання збірника тез доповідей. Для забезпечення його своєчасного формування тези доповідей можна подати
до 18 квітня 2024 року на електронну адресу: kas.conference2024@ukr.net.
Більш детальна інформація про умови публікації тез доповідей – у Вимогах до оформлення тез доповідей Конференції.
Вимоги до оформлення тез доповідей Конференції: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/rizne/Vum_oforml_tez.pdf
Контактний номер телефону: +380 44 280 95 60.
E-mail: kas.conference2024@ukr.net
Апелювання до «позиції» системи штучного інтелекту «ChatGPT» у заяві про роз’яснення постанови суду касаційної інстанції є виявом неповаги до суддів та зловживанням процесуальними правами
Подання учасником судового процесу заяви про роз’яснення постанови суду касаційної інстанції, право на роз’яснення якої не передбачено ст. 245 ГПК України, а також апелювання до згенерованої системою штучного інтелекту «ChatGPT» «позиції» у відповідях з окремого питання, що вже розглянув суд, розцінюється судом як зловживання процесуальними правами та виявом неповаги до суддів Верховного Суду, а також до судової системи загалом.
Про це йдеться в ухвалі КГС ВС.
Представник позивача просив Верховний Суд роз’яснити судове рішення, стверджуючи, зокрема, що суд застосував термін «добровільне зобов’язання» щодо правової природи обов’язку відповідача, який виник у нього на підставі рішення загальних зборів учасників. Такий висновок підлягає роз’ясненню та узгодженню із загальними поняттями норм матеріального права й концептуальних положень теорії держави та права.
В обґрунтування необхідності роз’яснити поняття «добровільне зобов’язання», вжите в постанові, представник позивача, серед іншого, посилався на відповіді, що надала система штучного інтелекту «ChatGPT» під час аналізу цього поняття, а також вказував, що вжите судом поняття суперечить теоретичному поняттю, закріпленому в нормах матеріального права.
ВС дійшов висновку, що постанова, яку просить роз’яснити представник позивача, не є судовим рішенням, право на роз’яснення якого передбачено ст. 245 ГПК України, оскільки вона не підлягає виконанню в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Питання, на які заявник хоче отримати роз’яснення, стосуються мотивів прийнятого рішення та поставлені в такому аспекті, що вимагають від суду додаткового обґрунтування вже прийнятого рішення щодо правовідносин сторін, що не були предметом розгляду. Заявник фактично просив ВС спростувати чи підтвердити те, що з окресленого питання згенерувала система штучного інтелекту «ChatGPT», яка не визнається як джерело достовірної науково доведеної інформації, на противагу висновкам, зробленим судом у судовому рішенні. У такий спосіб заявник поставив під сумнів суддівський розсуд і судове тлумачення цього питання в рішенні, що набуло статусу остаточного, чим знехтував авторитетом судової влади.
Україна є членом Спеціального комітету із штучного інтелекту при Раді Європи, у жовтні 2019 року приєдналася до Рекомендацій Організації економічного співробітництва і розвитку з питань штучного інтелекту, а в грудні 2020 року схвалила Концепцію розвитку штучного інтелекту в Україні, відповідно до якої розроблення та використання систем штучного інтелекту можливе лише за умови дотримання верховенства права, основоположних прав і свобод людини та громадянина, демократичних цінностей, а також забезпечення відповідних гарантій під час використання таких технологій.
Протиставлення учасником процесу в процесуальній заяві висновків ВС з правового питання та системи штучного інтелекту, що не має нормативного регулювання та науково доведеного підґрунтя для використання, як підстава для роз’яснення рішення суду неминуче спричиняє проблеми з точки зору впливу на авторитет ВС, його практики й довіри до судової влади загалом.
Заява явно необґрунтована та завідомо безпідставна (фактично зводиться до незгоди з рішенням суду, повторного перегляду висновків суду з наданням іншого тлумачення і надання відповіді на питання, що не були предметом спору), не відповідає завданню господарського судочинства та є зловживанням правом на подання заяви, тому ВС вважає її неприйнятною згідно зі ст. 43 ГПК України.
Детальніше – https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1566118/
Ухвала КГС ВС від 8 лютого 2024 року у справі № 925/200/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116984639.
Із цим та іншими правовими висновками ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
Пропонуємо ознайомитися із черговим оглядом актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за лютий 2024 року – https://is.gd/oIf23Z.
Зокрема, в огляді наведено висновок об’єднаної судової палати КАС ВС (постанова від 8 лютого 2024 року у справі № 480/8341/22) стосовно того, що надіслання електронної копії судового рішення суду першої інстанції на офіційну електронну адресу в ЄСІТС представника сторони (адвоката) слід вважати належним і достатнім способом вручення судового рішення стороні у справі. Отже, з датою такого вручення можна пов’язувати строк його апеляційного оскарження такою стороною.
Огляд містить і висновки у справах, які розглядали судові палати, а саме щодо:
✅ необхідності отримання дозволу на спеціальне водокористування підприємством, діяльність якого пов’язана з використанням води та скиданням надлишкових зворотних вод;
✅ права контролюючого органу формувати та направляти вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період із 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року (включно) відповідно до положень ст. 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
В огляді відображено також правові позиції колегій суддів Верховного Суду, які матимуть значення для формування єдності судової практики при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, про:
✅ підстави для анулювання ліцензії на виробництво алкогольних напоїв;
✅ відповідальність за порушення резидентами строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в умовах карантину;
✅ правовий режим для формування податкового кредиту з податку на додану вартість в умовах воєнного стану;
✅ непоширення обмежень правового режиму воєнного стану на проведення громадських слухань щодо рішення органу місцевого самоврядування про зупинення діяльності закладу освіти;
✅ умови реалізації гарантій військовослужбовця щодо проходження військової служби за місцем проживання;
✅ належні засоби підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою та суб’єкта, уповноваженого щодо їх формування.
Заслуговують на увагу й правові висновки у сфері застосування процесуального закону, зокрема, щодо:
✅ безпідставності обґрунтування прокурором пропуску строку звернення до суду регулярними зверненнями до суб’єкта владних повноважень із метою витребування документів для підтвердження підстав представництва інтересів держави в суді;
✅ розрахунку норм витрат палива для автомобільного транспорту, необхідного для переїзду до суду, при вирішенні питання щодо компенсації витрат позивача.
Упродовж лютого 2024 року КАС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, з якими можна ознайомитися в огляді судової практики.
Суд може відмовити в повторному допиті малолітніх потерпілих для забезпечення найкращих інтересів дитини – ККС ВС
Національним законодавством та міжнародними правовими актами, зокрема Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (ратифікована із заявами Законом України від 20 червня 2012 року № 4988-VI), закріплено положення, відповідно до яких під час розслідування та розгляду кримінального провадження повинні вживатися всі можливі заходи для забезпечення найкращих інтересів дитини й унеможливлення посилення вже отриманої травми, пов’язаної із сексуальним насильством.
На це звернув увагу Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги сторони захисту.
Детальніше – https://is.gd/YvYSk9
Пропонуємо до вашої уваги черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за лютий 2024 року – https://is.gd/w1HwYC.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають із виконання чи невиконання договірних / недоговірних зобов’язань, зазначено, що щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, яку отримує дружина, та грошова компенсація за піднайом (найом, оренду) жилого приміщення, яку отримує чоловік, є різними грошовими допомогами, які отримують дві різні особи (чоловік і дружина) з різних підстав, тому їх виплата не залежить одна від одної;
✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, наголошено, що роботодавець, звільняючи директора закладу освіти за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням роботи, повинен установити конкретні діяння з боку працівника, які б полягали в певному вигляді насильства над учнями (психологічне, фізичне), їх систематичність і наявність наслідків у вигляді заподіяння учням психічної та/або фізичної шкоди. Самі по собі заяви батьків без доведення конкретними доказами викладених у них обставин щодо дій з боку працівника стосовно учнів (їхніх дітей), які роботодавець розцінив як булінг, не свідчать про аморальність проступку в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України;
✅ у спорах, що виникають із житлових правовідносин, указано, що на військовослужбовців (зокрема, звільнених із військової служби), а також членів їхніх сімей, які були забезпечені постійним житлом у межах норми (у тому числі, шляхом отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення), не можуть поширюватися гарантії, передбачені ст. 125 ЖК України, при їх виселенні з попередньо наданого на час проходження військової служби тимчасового житла (службового житла чи кімнати в гуртожитку). Ризики, пов’язані з використанням отриманої військовослужбовцем грошової компенсації та порядком й умовами придбання житла, не можуть покладатися на Збройні Сили України та державу загалом, яка належним чином виконала свої обов’язки;
✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд, керуючись міжнародними нормами та принципом рівності прав і обов’язків батьків, з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим із батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком;
✅ щодо застосування норм процесуального права акцентовано, що в разі відсутності в матеріалах справи висновку органу опіки та піклування про надання дозволу на припинення частки малолітньої особи у праві власності суд не позбавлений можливості запросити відповідний письмовий висновок. Зазначене є не отриманням нового доказу, а виконанням завдання цивільного судочинства й унеможливлює формальне скасування судового рішення.
Прострочення виконання зобов’язання з повернення безпідставно набутого майна (ст. 1212 ЦК України) виникає з моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його отримання відпала – ВП ВС
Зобов’язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов’язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/gShyE6.
Пленум ВС розгляне питання про звернення до КСУ з поданнями щодо конституційності положень КУпАП і норм пенсійного законодавства
22 березня 2024 року Пленум Верховного Суду розгляне питання про звернення до Конституційного Суду України з поданнями щодо конституційності положень трьох законодавчих актів.
Так, перше з них стосується норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII), якими збільшено пенсійний вік для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах і на момент підвищення пенсійного віку набули необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію (ст. 114, абзаци 2 та 3 п. 2 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону).
Крім того, на засіданні розглядатиметься питання про звернення до КСУ з поданням щодо конституційності положень ст. 14-2 КУпАП, що передбачають відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Також Пленум ВС планує вирішити питання про звернення до КСУ з поданням щодо конституційності положень законів України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими розмір пенсії вказаних осіб обмежується розміром десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Засідання Пленуму ВС відбудеться о 10:00 у приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8 (Кловський палац), м. Київ і транслюватиметься на ютуб-каналі Верховного Суду – supremecourtua" rel="nofollow">https://www.youtube.com/@supremecourtua.
Акредитація представників медіа – до 16:00 21 березня 2024 року (тел.: (044) 253 06 48).
Посилання на список вакантних посад, розміщений на вебсайті, не є доказом виконання роботодавцем вимог щодо працевлаштування працівника, посада якого підлягає скороченню – ОП КЦС ВС
При звільненні працівника у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) посилання роботодавця на інтернет-ресурс і зазначення, що працівник може ознайомитися з актуальним списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації і досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання роботодавцем своїх обов’язків, передбачених ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, щодо працевлаштування працівника.
Такий висновок з метою забезпечення єдності судової практики зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, розглянувши справу за позовом працівника, звільненого на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату, про поновлення на роботі.
Детальніше – https://is.gd/hJleNr
До вашої уваги – огляд найважливіших правових позицій і висновків із кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, ухвалених у лютому 2024 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики – https://is.gd/bhpY62
Зокрема, у сфері кримінального права:
✅ констатовано, що дії громадянина України, який реалізовував державну політику держави-окупанта – рф у військовій сфері, здійснюючи примусовий призов цивільного населення України, яке проживає на тимчасово окупованій території України, на строкову військову службу до збройних сил рф, є такими, що порушують закони та звичаї війни, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 438 КК України;
✅ акцентовано на тому, що положення Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» від 3 березня 2022 року № 2114-IX не декриміналізують протиправного поводження з предметами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, вчиненого до набуття чинності цим Законом, та не встановлюють правомірності незаконного поводження з предметами, отриманими всупереч порядку, встановленому МВС України, в період дії воєнного стану.
У сфері кримінального процесуального права, серед іншого:
✅ вирішено питання щодо можливості оскарження під час досудового розслідування в апеляційному порядку ухвал слідчого судді: про повернення скарги на повідомлення про підозру; про відмову в задоволенні скарги на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри в об’єднаному кримінальному провадженні, у якому частина відомостей про кримінальні правопорушення внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року, а частина – після цієї дати; про зобов’язання слідчого та/або прокурора вчинити конкретну дію щодо закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України;
✅ встановлено, що закриття кримінального провадження стосовно особи з нереабілітуючих підстав, передбачених ст. 46 КК України, у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим і застосування до неї більш м’якої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не звільняє її від сплати процесуальних витрат, пов’язаних із проведенням судової автотехнічної експертизи та судової експертизи технічного стану транспортного засобу.
Упродовж лютого 2024 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Центр протидії дезінформації та департамент кібербезпеки СБУ створили список зі 124 безпечних каналів отримання інформації в Telegram, до якого ввійшов і Telegram-канал Верховного Суду.
Тож стежте за безпечною і надійною інформацією – актуальною судовою практикою на Telegram-каналі Верховного Суду.
Верховний Суд підготував зведений огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, викладеними в періодичних оглядах практики ЄСПЛ, які було опубліковано впродовж 2023 року – https://is.gd/6pD3SL.
Для зручності в користуванні рішення, наведені у зведеному огляді, систематизовано за статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, кожне рішення містить посилання на періодичний огляд із перекладом відповідного витягу.
Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/analiz/.
Продовжуємо поширювати знання про право Європейського Союзу, зокрема про практику Суду справедливості Європейського Союзу.
Верховний Суд підготував огляди практики Суду справедливості ЄС щодо рішень, ухвалених цим Судом, за вересень, жовтень та листопад 2023 року із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду.
Для зручності в користуванні публікуємо три огляди практики Суду справедливості ЄС в одному дописі.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за вересень 2023 року – https://is.gd/2F9aE8.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за жовтень 2023 року – https://is.gd/0UDnGY.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за листопад 2023 року – https://is.gd/BsBCO4.
Будемо вдячні за зворотний зв’язок щодо доцільності продовження підготовки таких оглядів, а також стосовно їх формату.
ВС залишив у силі вирок колаборанту – «директору» школи на Харківщині, який сприяв упровадженню стандартів освіти держави-агресора
Два роки позбавлення волі без права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги у сфері освіти, строком на десять років – таке покарання засудженому за колабораційну діяльність залишив без змін Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу захисника.
Як установили суди, у серпні 2022 року, коли смт Савинці Ізюмського району Харківської області було окуповане, чоловік добровільно надав згоду представникам окупаційної адміністрації рф щодо його призначення на посаду директора школи в цьому населеному пункті. Він сприяв упровадженню російської мови й російської освітньої програми в навчальний процес, надавав вказівки прибрати українську символіку, зафарбувати синьо-жовті кольори на стінах, спланував вилучення наглядних матеріалів, підручників та атрибутики проукраїнського характеру в школі. У суді обвинувачений повністю визнав свою вину.
Вироком суду першої інстанції чоловіка було визнано винним у колабораційній діяльності (ч. 3 ст. 111-1 КК України) і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державного управління та органах місцевого самоврядування строком на 10 років.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, відповідно до якого чоловіка було засуджено до 2 років позбавлення волі без права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги у сфері освіти, строком на 10 років.
Сторона захисту з вироком апеляційного суду не погодилася, вважаючи його надто суворим і таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного, а призначене додаткове покарання не відповідає закону про кримінальну відповідальність.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду відмовила захиснику в задоволенні касаційної скарги, а судове рішення залишила без зміни.
З повним текстом постанови ККС ВС від 6 березня 2024 року у справі № 183/1441/23 (провадження № 51-5768 км 23) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua.
Пропонуємо ознайомитися з оглядом правових висновків Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за 2023 рік – https://is.gd/oR68dz.
В огляді відображено правові висновки Об’єднаної палати КЦС ВС за минулий рік, які матимуть важливе значення для формування єдності судової практики.
Для зручності користування правові висновки систематизовано за різними категоріями справ, а саме:
✅ спори про захист честі, гідності та ділової репутації;
✅ спори, що виникають із питань захисту права власності;
✅ спори, що виникають із правочинів, зокрема договорів;
✅ спори, що виникають із трудових правовідносин;
✅ спори, що виникають із житлових правовідносин;
✅ спори, що виникають із сімейних правовідносин;
✅ спори, пов’язані з відшкодуванням шкоди;
✅ спори, що виникають із спадкових правовідносин;
✅ спори щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС;
✅ питання процесуального права.
Огляд може стати в пригоді всім представникам юридичних професій.
Закриття кримінального провадження щодо особи з нереабілітуючих підстав не звільняє її від сплати процесуальних витрат – ККС ВС
Обвинуваченого було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України – у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження щодо нього – закрито.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду вказав, що нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак з огляду на певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.
Зазначена підстава дає суду змогу в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження. У разі згоди особи на завершення кримінального провадження в зазначеній формі, без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов’язані з розслідуванням кримінального провадження, має відшкодувати саме ця особа.
Закриття кримінального провадження стосовно особи з нереабілітуючих підстав і застосування до неї м’якшої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не звільняє її від сплати процесуальних витрат, пов’язаних із проведенням судових експертиз.
Постанова ККС ВС від 1 лютого 2024 року у справі № 930/497/23 (провадження № 51-4798км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116862991.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
Огляд актуальної судової практики КАС ВС за січень 2024 року: https://is.gd/vKFCgR
В огляді відображено правові позиції Верховного Суду, які матимуть значення для формування єдності судової практики при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема:
1) у сфері оподаткування та митної діяльності:
✅ про пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
✅ про відповідальність за порушення вимог закону про застосування РРО на період дії воєнного стану на території України;
✅ про оподаткування операцій з постачання програмної продукції;
✅ про митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами та податками;
2) у сфері публічної служби й соціального забезпечення військовослужбовців, поліцейських та членів їх сімей:
✅ про невключення в довідку про розмір грошового забезпечення поліцейських, що враховується для перерахунку пенсії, сум його індексації;
✅ про протиправність обмеження щодо проведення індексації пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в межах максимального розміру;
✅ про випадки, до яких не застосовується виплата одноразової грошової допомоги в розмірі, передбаченому абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Заслуговують на увагу й правові висновки у сфері застосування процесуального закону, зокрема щодо:
✅ неможливості розгляду в порядку адміністративного судочинства вимоги стосовно визнання протиправним та скасування розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій;
✅ оскарження ухвали суду першої інстанції у справах про застосування санкцій за загальними правилами адміністративного судочинства.
Упродовж січня 2024 року КАС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, з якими можна ознайомитися в огляді судової практики.
Пропонуємо до вашої уваги черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за січень 2024 року – https://is.gd/zi5gS6.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають із земельних правовідносин, зауважено, що в разі виконання договору оренди землі протягом тривалого часу обома сторонами (користування земельною ділянкою і сплата за неї орендарем; отримання орендної плати орендодавцем та відсутність заперечень щодо користування орендарем земельною ділянкою) кваліфікація такого договору як неукладеного на підставі відсутності проведення його державної реєстрації виключається. Оскільки договір оренди вважається укладеним, підстав для витребування спірної земельної ділянки на користь орендодавця немає;
✅ у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зазначено, що факт страхування лізингодавцем ризику викрадення автомобіля (предмета лізингу), який надалі був викрадений у лізингоодержувача, свідчить про відсутність підстав вимагати повернення вартості спірного автомобіля від лізингоодержувача при застосуванні наслідків нікчемності відповідного договору фінансового лізингу;
✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, наголошено, що за наявності запису в трудовій книжці про звільнення у зв’язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та преюдиційного рішення суду, яким встановлено звільнення працівника за власним бажанням, належним способом захисту порушених трудових прав буде визнання наказу про звільнення за прогул незаконним і його скасування;
✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що в період дії на території України воєнного стану доцільним способом забезпечення позову батька про повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року є обмеження права виїзду дитини за межі України саме без згоди батька до набрання судовим рішенням законної сили, що залишає можливість, у разі настання загрозливої для життя і здоров’я дитини ситуації, виїзду дитини за межі України в безпечне місце;
✅ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, зазначено, що постанова приватного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, який оскаржується в судовому порядку, до вирішення судом справи є правомірною, оскільки предметом нотаріальної діяльності є безспірні справи щодо реалізації цивільних прав, а Законом України «Про нотаріат» не передбачено ухвалення постанови про зупинення вчинення нотаріальних дій;
✅ у справах окремого провадження акцентовано, що звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до ч. 1 ст. 130 СК України в порядку окремого провадження є належним способом вирішення питання щодо батьківства загиблого військовослужбовця, якщо особи, які також мають право на отримання одноразової грошової виплати, не заперечують проти встановлення такого факту і його встановлення не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.
